Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/5039/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про стягнення аліментів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 07.09.2022.
Дата набрання законної сили: 31.08.2022
Номер судового провадження: 61-4147ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		31 серпня 2022 року
		м. Київ
		справа № 522/5039/21
		провадження № 61-4147св22
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., 
		Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси, у складі судді Кузнецової В. В., від 24 червня 
		2021 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Князюка О. В., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., від 22 березня 2022 року,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до 
		ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини.
		Позовна заява мотивована тим, що вона та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 21 червня 2009 року.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася дочка - ОСОБА_3 .
		Після розірвання шлюбу з відповідачем, позивач уклала шлюб із ОСОБА_4 та змінила прізвище на ОСОБА_5 .
		У зв`язку з тим, що ОСОБА_4 прийняв дитину як власну, у них склались добрі стосунки, було вирішено здійснити усиновлення ОСОБА_3 , на що вона та відповідач надали нотаріально завірені згоди.
		У справі № 522/9483/15-ц рішенням Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_4 оголошено усиновлювачем ОСОБА_3 , а також внесено відповідні зміни до актового запису про народження дитини.
		У 2019 році позивач та її дочка змінили своє прізвище із ОСОБА_5 на ОСОБА_6 .
		До теперішнього часу питання матеріального утримання дитини відповідачем, як батьком за походженням, не вирішено.
		Посилаючись на те, що витрати на утримання дочки становлять 10 000 грн на місяць, позивач просила суд стягнути із  ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дочки ОСОБА_7 в твердій грошовій сумі в розмірі 5 000 грн, щомісячно, починаючи з дати звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Короткий зміст заочного рішення суду першої інстанції
		Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_7 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 5 000 грн, щомісячно, починаючи з дати звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		Суд першої інстанції, виходячи з того, що батьківські права та обов`язки щодо усиновленої дитини мають виконуватись як батьком, так і усиновлювачем, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки питання матеріального утримання дитини відповідачем як батьком за походженням не вирішено.
		Визначаючи розмір аліментів в сумі 5 000 грн, суд врахував стан здоров`я і матеріальне становище дитини, стан здоров`я і матеріальне становище платника аліментів та відсутність доказів про наявність на його утриманні інших осіб.
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2021 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		Постановою Одеського апеляційного суду від 22 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 червня 2021 року змінено в частині розміру аліментів, зменшено їх розмір із 5 000 грн до 2 500 грн щомісячно.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання дочки, проте зменшив розмір стягнутих аліментів, врахувавши, що відповідач не працевлаштований, має мінливий дохід, а на його утриманні перебуває матір, яка є особою з інвалідністю та потребує постійної матеріальної допомоги.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі  ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та закрити провадження у справі.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		07 травня 2022 року  ОСОБА_2  подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси 
		від 24 червня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду 
		від 22 березня 2022 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2022 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
		У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 234/1327/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Вказує, що майнові права і обов`язки між ним та його біологічною дочкою припинились після усиновлення дитини іншим чоловіком. При цьому юридично він не є батьком ОСОБА_7 , а отже позивач обрала неправильний спосіб захисту прав дитини, оскільки мала пред`явити позов до усиновлювача.
		Вважає, що провадження по справі підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмета спору.
		Відзив на касаційну скаргу не подано
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		ОСОБА_2 та ОСОБА_8 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 21 червня 2009 року.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася дочка ОСОБА_3 .
		Після розірвання шлюбу із ОСОБА_2 , ОСОБА_8 уклала шлюб з ОСОБА_4 , змінивши прізвище на ОСОБА_5 .
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 червня 2015 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 26 червня 2015 року, в справі № 522/9483/15-ц ОСОБА_4 оголошено усиновлювачем 
		ОСОБА_3 та внесено відповідні зміни до актового запису про народження дитини.
		11 липня 2015 року ОСОБА_9 отримано свідоцтво про народження ОСОБА_10 , батьком якої вказано ОСОБА_4 .
		У 2019 році року ОСОБА_9 та ОСОБА_10 змінили прізвище на ОСОБА_6 .
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 
		частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
		У частині другій статті 51 Конституції України зазначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.
		Аналогічний обов`язок закріплений у частині першій статті 180 СК України.
		Відповідно до частини першої статті 207 СК України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім`ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу.
		Відповідно до частини першої статті 225 СК України усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення.
		За змістом частини другої статті 231 СК України якщо усиновлювач записується батьком дитини, відповідно змінюється по батькові дитини.
		Згідно із частиною першою статті 232 СК України з моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права і обов`язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням. При усиновленні дитини однією особою ці права та обов`язки можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновлювачем є чоловік, або за бажанням батька, якщо усиновлювачем є жінка.
		З моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов`язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому - між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням (частина третя статті 232 СК України).
		Частинами четвертою, п`ятою статті 232 СК України визначено, що усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов`язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов`язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.
		Ухвалюючи судові рішення про стягнення аліментів із ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої ОСОБА_7 , суди попередніх інстанцій вважали, що аналіз положень частини першої статті 232 
		СК України дає підстави для наступних висновків: 
		-          юридичний акт усиновлення змінює суб`єктний склад батьківських правовідносин - батьки усиновленої особи перестають бути суб`єктами батьківських прав та обов`язків, і водночас, між усинолювачем та усиновленим встановлюються правові зв`язки, які існують між батьками та дітьми;
		-          суб`єктний склад може не змінюватися, а доповнюватися, оскільки батьківські права та обов`язки щодо дитини виконуватимуться і батьками, і усиновлювачами.
		Крім того, суди вказали, що із конструкції частини першої статті 232 
		СК України вбачається альтернативність підходу щодо збереження батьківських прав та обов`язків в залежності від особливостей усиновлення; в ситуації усиновлення однією особою (другим з подружжя) закон вказує на можливість збереження майнових обов`язків (права на аліменти), а загальною умовою реалізації права на аліменти є виявлення бажання другим з батьків за походженням на отримання аліментів.
		Верховний Суд вважає, що судами попередніх інстанцій допущене неправильне застосування норм матеріального права, а саме помилкове тлумачення закону, оскільки аналіз вищенаведених положень сімейного законодавства свідчить про те, що обов`язок утримувати дитину до її повноліття заснований на факті батьківства, натомість усиновлення змінює суб`єктний склад правовідносин матері, батька та дитини.
		Щодо тлумачення положень абзацу другого частини першої статті 232 
		СК України в контексті збереження прав та обов`язків з дитиною одним із батьків за походженням, то їх треба розуміти таким чином, що законодавець передбачив можливість дитині, яка усиновлена однією особою, зберегти правовий зв`язок із батьком або матір`ю за походженням, які не позбавлені батьківських прав та надали згоду на усиновлення.
		При цьому таке збереження правового зв`язку можливо лише у спосіб, який виключає ситуацію в якій у дитини, з юридичної точки зору, будуть одночасно наявні дві матері або два батька.
		Тобто у разі, якщо дитина усиновлена чоловіком, збереження прав та обов`язків між дитиною та її батьком за походженням (біологічним батьком) виключене, однак можливе збереження прав та обов`язків між матір`ю та дитиною.
		Відповідно, якщо усиновлювачем є жінка, збереження прав та обов`язків між дитиною та її матір`ю за походженням (біологічною матір`ю) виключається, але можуть бути збережені права та обов`язки між батьком та дитиною.
		Сімейне законодавство України не передбачає обов`язку батька за походженням, чия дитина усиновлена іншим чоловіком, утримувати таку дитину до досягнення нею повноліття.
		У розглядуваній справі судами встановлено, що в 2015 році, на підставі рішення суду, ОСОБА_3 (після зміни прізвища та по-батькові 
		ОСОБА_11 ) була усиновлена ОСОБА_4 , а отже з моменту здійснення усиновлення, саме у ОСОБА_4 в силу закону виник обов`язок утримувати дитину, натомість особисті та майнові права і обов`язки між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ( ОСОБА_7 ) припинені, у тому числі в частині обов`язку утримувати дитину до її повноліття, та не можуть бути відновлені лише за бажанням матері дитини - ОСОБА_1 . 
		Відомості про визнання недійсним або скасування усиновлення 
		ОСОБА_3 у матеріалах справи відсутні.
		Виходячи з наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_7 .
		У постанові від 23 червня 2022 року в справі № 175/1713/20, яка прийнята після подання касаційної скарги ОСОБА_2 , погоджуючись із висновками суду першої інстанцій про стягнення аліментів із усиновлювачів на утримання усиновленої дитини, Верховний Суд, констатував, що навіть позбавлення усиновлювачів батьківських прав не звільняє їх від обов`язку утримувати таку дитину.
		Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, а саме неправильне тлумачення закону, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
		Підстав для закриття провадження у справі, згідно пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, колегією суддів не встановлено, оскільки відсутність у  ОСОБА_2 обов`язку утримувати ОСОБА_7 після її усиновлення ОСОБА_4 , не свідчить про відсутність предмету спору, як помилково вважав заявник, а є підставою для відмови у позові.
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
		Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 червня 
		2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 березня 
		2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини - відмовити.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий Судді:  Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...