Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 924/1129/21 : Господарські справи (до 01.01.2019); Договірні, переддоговірні немайнові, спори:; Інший.
Надіслано для оприлюднення: 15.09.2022. Зареєстровано: 15.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 16.09.2022.
Дата набрання законної сили: 13.09.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13 вересня 2022 року 
		м. Київ
		cправа №  924/1129/21 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В., 
		за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
		та представників:
		позивача: не з`явився
		відповідача: Нечитайло Т.В. 
		третьої особи: не з`явився
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд"
		на постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 05.07.2022
		у справі № 924/1129/21 
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд"
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна"
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача  -  приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Посвятенко Юрій Дмитрович
		про визнання частково недійсним правочину
		 
		В С Т А Н О В И В:
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд" (далі - ТОВ "Вінницяагропроектбуд", позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" ( далі - ТОВ "Суффле Агро Україна", відповідач) про:
		- визнання недійсною фінансової аграрної розписки від 13.05.2020, зареєстрованої в реєстрі за № 667 (далі - спірна аграрна розписка), в частині безумовного грошового зобов`язання ТОВ "Вінницяагропроектбуд" сплатити ТОВ "Суффле Агро Україна" грошову суму в розмірі 2 574 053, 90 грн;
		- визнання відсутнім у ТОВ "Суффле Агро Україна" права на безумовне грошове зобов`язання ТОВ "Вінницяагропроектбуд" сплатити першому грошову суму в розмірі 2 574 053,90 грн. за спірною аграрною розпискою.
		Позовні вимоги, з посиланням на приписи статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) обґрунтовані тим, що спірна аграрна розписка оформлена з порушенням вимог Закону України «Про аграрні розписки», оскільки відповідач не набув статусу кредитора на суму 2 574 053, 90 грн., яка є штрафними санкціям, а не основним зобов`язанням за договорами поставки (яке складає лише 14   523   201,10   грн).
		Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 11.02.2022 (суддя Гладюк Ю.В.) позов задоволений. Визнано недійсною спірну аграрну розписку в частині безумовного грошового зобов`язання відповідача сплатити позивачу грошову суму в розмірі 2 574 053,90 грн; визнано відсутнім у відповідача права на безумовне грошове зобов`язання позивача сплатити грошову суму в розмірі 2  574  053,90 грн. за спірною аграрною розпискою.
		Суд першої інстанції виходив з того, що виходячи зі змісту ст. 1 Закону України «Про аграрні розписки» спеціальний закон при визначенні статусу кредитора за аграрною розпискою відсилає до договору і вказує на зустрічність зобов`язання. Нарахування ж санкцій не відноситься до зустрічного зобов`язання та не є зобов`язанням в розумінні предмету договору поставки, тому включення до аграрної розписки додаткової суми 2  574 053, 90 грн санкцій не узгоджується з положеннями Закону України «Про аграрні розписки».
		Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.07.2022 (колегія суддів: Мельник О.В. - головуючий, Олексюк Г.Є., Гудак  А.В.) рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що 01.01.2018 між ТОВ "Вінницяагропроектбуд" (покупець) і ТОВ "Суффле Агро Україна" (продавець) укладено договір поставки № 1300020227 (далі - договір від 01.01.2018), відповідно до умов якого продавець зобов`язується поставляти, а покупець - приймати та оплачувати вартість сільськогосподарських товарів (товари): насіння різних культур; засоби захисту рослин; мінеральні добрива; добрива для позакореневого підживлення.
		01.01.2019 між ТОВ "Вінницяагропроектбуд" (покупець) і ТОВ "Суффле Агро Україна" (продавець) укладено договір поставки № 1300025225 (далі - договір від 01.01.2019), відповідно до умов  якого продавець зобов`язується поставляти, а покупець приймати та оплачувати вартість сільськогосподарських товарів (товари): насіння різних культур; засоби захисту рослин; мінеральні добрива; добрива для позакореневого підживлення.
		13.05.2020  ТОВ "Вінницяагропроектбуд" (боржник) складено спірну аграрну розписку, згідно з якою, зокрема:
		- встановлено безумовне грошове зобов`язання боржника сплатити кредитору грошову суму у розмірі 17 097 255 грн до 15.10.2020, що є еквівалентом в товарному розрахунку за певною формулою, визначеною в тексті аграрної розписки; 
		- кредитором та отримувачем коштів за цією розпискою є ТОВ "Суффле Агро Україна"; 
		- аграрна розписка надається боржником на повне виконання ним зобов`язань у рамках договорів від 01.01.2018 та від 01.01.2019;  
		- боржник зобов`язується здійснити оплату в безготівковій формі на рахунок кредитора;
		- на забезпечення виконання зобов`язання за аграрною розпискою боржник передає в заставу майбутній врожай зерна, який вирощується на певних ділянках;
		- у разі невиконання своїх зобов`язань за аграрною розпискою у строк до 31.10.2020 боржник зобов`язується сплатити кредитору штраф у розмірі 50% від суми боргу боржника за розпискою станом на кінець банківського дня 31.10.2020.
		Згідно з довідкою відповідача від 19.11.2020 станом на вказану дату заборгованість позивача за договорами від 01.01.2018 та від 01.01.2019 становила 2 523 201,10 грн., а станом на кінець банківського дня 31.10.2020 заборгованість позивача становила 7   523   201,10 грн.
		21.11.2020 вчинено виконавчий напис про стягнення з боржника - ТОВ   "Вінницяагропроектбуд" на користь кредитора - ТОВ "Суффле Агро Україна" на підставі аграрної розписки безумовного грошового зобов`язання боржника в сумі 2   523 201,10 грн. та  штраф в сумі 3 761 600,55 грн.
		25.11.2020 ТОВ "Вінницяагропроектбуд" перерахувало ТОВ "Суффле Агро Україна" 2   523 201,10 грн оплати боргу згідно з договором  від 01.01.2019.
		Суд апеляційної інстанції встановив наявність зустрічних зобов`язальних відносин відповідача з поставки товару за договорами поставки, за якими позивач, як боржник, видав спірну аграрну розписку, що свідчить про набуття відповідачем статусу кредитора відповідно до ст. 1 Закону України «Про аграрні розписки». При цьому права та обов`язки між сторонами у справі виникли саме на підставі аграрної розписки, яка є окремим правочином та  не пов`язана з  обставинами виконання договорів поставки. Окрім того, аграрна розписка не передбачає розмежування безумовного грошового зобов`язання боржника на основне зобов`язання за договором поставки та штрафні санкції, а визначає лише загальну суму основного зобов`язання у розмірі 17 097 255 грн, розрахованого за формулою, яка включає в себе показники загальної кількості врожаю, площі посіву, очікуваної врожайності, розрахункової ціни за тону зерна що відповідає вимогам статті 6 Закону України «Про аграрні розписки». Отже, спірна аграрна розписка укладена відповідно до вимог чинного законодавства, а тому відсутні підстави для визнання її недійсною.
		Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
		Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). 
		В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування апеляційним судом статей 3, 509 ЦК України, без урахування висновку Верховного Суду у постанові від 18.02.2021 у справі №916/1441/19 про те, що включення до складу безумовного зобов`язання позивача сум штрафних санкцій не ґрунтується на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
		Також стверджує про неправильне застосування судом статті 1 Закону України «Про аграрні розписки», за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо визначення розміру грошового зобов`язання за аграрною розпискою через поняття «кредитор за аграрною розпискою» у разі визначення у аграрній розписці зобов`язання, на виконання якого вона видана. Також відсутній висновок Верховного Суду про застосування статті 6 Закону України «Про аграрні розписки» щодо того, чи є аграрною розпискою документ, який не містить формули розрахунку розміру безумовного грошового зобов`язання, а містить лише товарний еквівалент такого зобов`язання.
		Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.08.2022 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та, зокрема надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 23.08.2022. 
		До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 23.08.2022 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній вважає оскаржувану постанову законною та обґрунтованою, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
		Позивачем 13.09.2022 через електронну пошту до Верховного Суду було надано клопотання про відкладення розгляду справи через те, що внаслідок поганого самопочуття представник позивача не може прибути у судове засідання 13.09.2022.
		Зазначене клопотання позивача відхилено судом як безпідставне, оскільки наведені підстави не  підпадають під випадки, встановлені частиною 2 статті 202   ГПК України; жодних доказів на підтвердження наведених у клопотанні обставин позивач не надав; явка сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалась.
		 
		Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представника відповідача, переглянувши в касаційному порядку оскаржувану постанову апеляційного суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
		Частиною 1 ст. 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Однією з підстав касаційного оскарження є пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		При цьому, як зазначила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19, подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).
		За висновками Великої Палати Верховного Суду подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16).
		Отже, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №   696/1693/15-ц.
		Звідси з`ясування наявності права скаржника на касаційний перегляд судових рішень з підстав, наведених у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення таких складових елементів (критеріїв), як подібність предмета спору (заявлених вимог), підстав позову (вимог), змісту позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, а також наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.
		Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
		Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
		Враховуючи наведені вище, запроваджені Великою Палатою Верховного Суду критерії оцінки подібності правовідносин, колегія суддів вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами цієї справи не можна вважати подібними тим, що склалися між сторонами спору у справі № 916/1441/19 (на неврахування висновків із постанови суду касаційної інстанції у цій справі прямо посилається скаржник), а тому і покладення висновків із постанови у цій справі в основу касаційного провадження у даній справі є неможливим з огляду на таке.
		У справі № 916/1441/19 розглядався спір про визнання недійсним правочину про розірвання договору та про зобов`язання відповідача виконувати умови укладеного між сторонами спору договору підряду. Судами у межах цієї справи констатовано  відсутність у відповідача правових підстав для розірвання договору підряду в односторонньому порядку, у зв`язку з чим Верховний Суд погодився з висновками судів про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним правочину у формі листа про розірвання договору та про зобов`язання відповідача виконувати умови договору.
		Натомість у справі № 924/1129/21 заявлено позов про визнання частково недійсною аграрної розписки як такої, що не відповідає вимогам Закону України «Про аграрні розписки».
		Отже, правовідносини в цій справі очевидно не є подібними зі справою, що розглядається, з огляду на предмет і підстави заявлених позовних вимог, характер (зміст) спірних правовідносин, їх нормативно-правове регулювання.
		Суд касаційної інстанції окремо відмічає, що посилання скаржника у тексті касаційної скарги на висновки Верховного Суду із постанов від 19.02.2021 у справі №   904/2979/20, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16, від 21.11.2012 у справі №6-134цс12, від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 29.09.2021 у справі №910/7183/20, від 14.09.2021 у справі №911/2035/20 колегією суддів не розглядаються та не враховуються, оскільки касаційна скарга не містить чітких аргументів щодо неврахування судом у даній справі висновків, викладених саме у цих постановах. При цьому положення ГПК України покладають обов`язок з визначення та доведення того, якого висновку Верховного Суду не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, саме на скаржника, що, з урахуванням положень статті 290 ГПК України, зобов`язує останнього, а не суд, у скарзі повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та вважати будь-які посилання скаржника на постанови Верховного Суду підставою для відкриття провадження у справі, якщо скаржник прямо не вказав на них як на таку підставу.
		Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
		З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України за касаційною скаргою позивача у частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
		Щодо підстави касаційного провадження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
		Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
		Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржник має обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
		В обґрунтування п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржник посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 1 Закону України «Про аграрні розписки» щодо визначення розміру грошового зобов`язання за аграрною розпискою через поняття «кредитор за аграрною розпискою» у разі визначення у аграрній розписці зобов`язання, на виконання якого вона видана. Також за доводами скаржника відсутній висновок Верховного Суду про застосування статті 6 Закону України «Про аграрні розписки» щодо того, чи є аграрною розпискою документ, який не містить формули розрахунку розміру безумовного грошового зобов`язання, а містить лише товарний еквівалент такого зобов`язання.
		Як установлено апеляційним судом, єдиною підставою заявлених у справі позовних вимог позивач визначив невідповідність спірної аграрної розписки в частині суми 2 574 053, 90 грн вимогам статті 1 Закону України «Про аграрні розписки» зазначаючи про те, що відповідач у цій частині боргу не набув статусу кредитора з огляду на статус спірних коштів як штрафних санкцій, що свідчить про відсутність цього боргу за договорами поставки.
		У статті 1 Закону України «Про аграрні розписки» містяться визначення, згідно з якими: аграрна розписка - це товаророзпорядчий документ, що фіксує безумовне зобов`язання боржника, яке забезпечується заставою, здійснити поставку сільськогосподарської продукції або сплатити грошові кошти на визначених у ньому умовах; боржник за аграрною розпискою - це особа, яка видає аграрну розписку для оформлення свого зобов`язання здійснити поставку сільськогосподарської продукції або сплатити грошові кошти на визначених в аграрній розписці умовах; кредитор за аграрною розпискою - це фізична чи юридична особа, яка надає грошові кошти, послуги, поставляє товари, виконує роботи як зустрічне зобов`язання за договором, за яким боржник за аграрною розпискою видає їй аграрну розписку, наділяючи правом вимагати від нього належного виконання зобов`язань, а також фізична чи юридична особа, яка отримала права кредитора за аграрною розпискою від іншого кредитора за аграрною розпискою у спосіб, не заборонений законом.
		Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності та взаємозв`язку в порядку приписів статті 86 ГПК України, встановив факт укладення між сторонами договорів поставки від 01.01.2018 та від 01.01.2019 та здійснення відповідачем поставки товарів на виконання зобов`язань за вказаними договорами, а спірна аграрна розписка була видана позивачем, як боржником, на виконання ним зобов`язання в рамках договорів від 01.01.18 та від 01.01.19.
		Отже, апеляційним судом встановлено наявність зобов`язальних відносин між сторонами спору, зокрема виконання відповідачем зустрічного зобов`язання з постачання товарів позивачу, що підтверджує наявність у відповідача статусу кредитора за аграрною розпискою згідно з критеріями, встановленими пунктом 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про аграрні розписки».
		Натомість сума зобов`язання за фінансовою аграрною розпискою визначається у відповідності до ст. 5 Закону України «Про аграрні розписки», з якої вбачається, що фінансова аграрна розписка встановлює безумовне грошове зобов`язання боржника сплатити грошову суму, розмір якої визначається за погоджено боржником і кредитором формулою з урахуванням цін на сільськогосподарську продукцію у визначеній кількості та якості. 
		Так, сума безумовного зобов`язання 17 097 255 грн була визначена самим позивачем під час видачі ним, як боржником за договорами поставки, аграрної розписки за погодженою з кредитором формулою, що презюмує обізнаність боржника не лише з обсягом зобов`язань, а й з їх безумовністю та безспірністю.
		При цьому, як правильно зазначено апеляційним судом, спірна аграрна розписка не передбачає розмежування безумовного грошового зобов`язання боржника на основне зобов`язання за договором поставки та штрафні санкції, а визначає лише загальну суму основного зобов`язання у розмірі 17   097   255   грн, розрахованого за формулою, яка включає в себе показники загальної кількості врожаю, площі посіву, очікуваної врожайності, розрахункової ціни за тону зерна. Отже, склад безумовного грошового зобов`язання боржника не впливає на юридичну силу аграрної розписки і зобов`язання боржника щодо виконання її умов.
		Оскільки суд апеляційної інстанції не  встановив обставин недодержання сторонами вимог законодавства на момент видачі спірної аграрної розписки, правові підстави для визнання аграрної розписки недійсною відповідно до статей 203, 215 ЦК України відсутні.
		Що стосується доводу скаржника стосовно невідповідності аграрної розписки вимогам ст. 6 Закону України "Про аграрні розписки" внаслідок відсутності формули розрахунку грошового зобов`язання, то вказана обставина не була визначена позивачем в якості підстави заявленого у межах даної справи позову, а була додатково наведена позивачем лише в суді апеляційної інстанції. У зв`язку з чим, враховуючи приписи статей 14, 300 ГПК України, такі доводи не розглядаються та не оцінюються судом касаційної інстанції. 
		Враховуючи викладене, Верховний Суд не вбачає необхідності формування окремого правового висновку про застосування правових норм, визначених скаржником в якості підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, з огляду на встановлені фактичні обставини справи та висновки апеляційного суду по суті спору.
		Звідси наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови із зазначеної підстави.
		За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Оскільки викладені у касаційній скарзі доводи про неправильне застосування норм матеріального права не отримали підтвердження, Верховний Суд, переглянувши судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувана постанова ухвалена із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для її зміни чи скасування немає.
		Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.
		Керуючись ст.ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд,   -
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд" в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд" в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
		Постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 05.07.2022   у справі №   924/1129/21 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий  суддя                                                                  Могил С.К.   
		Судді:                                                                                         Волковицька Н.О.
		                                                                                                   Случ О.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...