Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 466/1017/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 23.09.2022.
Дата набрання законної сили: 14.09.2022
Номер судового провадження: 61-3587ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		14 вересня 2022 року
		місто Київ
		 
		справа № 466/1017/20
		провадження № 61-3587св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Ступак О. В.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
		учасники справи:
		позивач -ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа - Франківська районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01 грудня 2020 року, постановлене суддею Луців-Шумською Н. Л., та постанову Львівського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Шандри М. М., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ФАБУЛА СПРАВИ
		Стислий виклад позиції позивача
		ОСОБА_1 у лютому 2020 року звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Франківська районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування, у якому просила визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 .
		Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що рішенням від 13 липня 2018 року Франківський районний суд м. Львова розірвав шлюб, укладений між нею та ОСОБА_2 . Сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу старший син ОСОБА_5 вирішив проживати із батьком, відтак спору про визначення його місяця проживання немає.
		Позивач ОСОБА_1 зазначала, що ОСОБА_2 в добровільному порядку відмовляється погодити місце проживання молодшої дитини з нею за адресою: АДРЕСА_1 , за якою ОСОБА_6 зареєстрований та проживає від народження. Між нею та відповідачем з цього приводу виникають конфліктні ситуації, у зв`язку з чим вона зверталася до Франківського відділення поліції ГУ НП у Львівській області.
		26 грудня 2019 року під час конфлікту у садочку, де перебував молодший син ОСОБА_3 , викликали представників правоохоронних органів та їй стало відомо про висновок органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 11 жовтня 2019 року про визначення місця проживання сина ОСОБА_6 разом із батьком ОСОБА_2 . Позивач стверджувала, що не знала про існування такого висновку, з нею бесід з цього приводу не проводили, її думки не з`ясовували, відвідування місця проживання дитини не здійснювали, тому вважала цей висновок однобічним та незаконним.
		ОСОБА_1 звертала увагу на те, що вона як мати дитини, маючи постійне місце проживання, постійне місце роботи та джерело існування, створила всі умови для проживання, виховання та розвитку дитини, дбає про дитину, її здоров`я та розвиток, тому підстав розлучати її з дитиною немає.
		Стислий виклад позиції відповідача
		Заперечуючи проти позову  ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 у серпні 2020 року звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Франківська районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування, у якому просив визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ним - батьком - ОСОБА_2 .
		Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що він працює лікарем у Комунальному некомерційному підприємстві «Третя міська клінічна лікарня м. Львова» та у приватного підприємця ОСОБА_7 , має гнучкий графік роботи та може доглядати за синами самостійно.
		Зазначав, що ОСОБА_1 перешкоджає бачитися йому з молодшим сином ОСОБА_6 шляхом зміни закладів, які відвідує дитина, звернення до органу опіки та піклування про призначення днів та годин зустрічей із дитиною, подання позову до суду про визначення місця проживання дитини тощо. 
		07 вересня 2019 року ОСОБА_1 завдала тілесних ушкоджень старшому синові ОСОБА_5 , відомості про це внесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 14 вересня 2019 року за № 12019141080002457, триває досудове розслідування.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням від 01 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року, Шевченківський районний суд м. Львова задовольнив позов ОСОБА_1 .
		Суд визначив місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
		У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовив.
		Здійснив розподіл судових витрат.
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що обоє батьків дбають про здоров`я, виховання та гармонійний розвиток дитини ОСОБА_3 . Дитина з народження проживає в будинку за місцем проживання матері, де їй створені всі належні умови для повноцінного розвитку, ці умови є для дитини звичними та сталими. Жодного негативного впливу матері на емоційний та психологічний стан дитини суд не встановив, навпаки з матір`ю у дитини теплі стосунки. Залишившись проживати з матір`ю після розлучення батьків, ОСОБА_6 гармонійно розвивається, доглянутий, його розвиток відповідає віку дитини. Суд першої інстанції не погодився з висновком органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 06 листопада 2019 року, який, на переконання суду, зроблений поспіхом, на підставі неповно з`ясованих обставин. З врахуванням викладених обставин суд виснував, що визначення місця проживання ОСОБА_3 разом із його матір`ю ОСОБА_1 якнайкраще відповідатиме інтересам дитини.
		Суд апеляційної інстанції заслухав малолітнього ОСОБА_3 з приводу визначення його місця проживання, який ствердив, що любить обох батьків, проте хоче проживати із матір`ю.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		ОСОБА_2  14 квітня 2022 року із застосуванням засобів поштового та електронного зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01 грудня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		ОСОБА_2 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив те, що:
		- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 255/15148/13-ц (провадження № 61-22808св18), від 22 серпня 2018 року у справі № 539/1406/17 (провадження № 61-15082св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 608/190/18 (провадження № 61-1612св19), від 16 жовтня 2019 року у справі № 525/282/17 (провадження № 61-34259св18), від 16 березня 2020 року у справі № 750/7944/19 (провадження № 61-1487св20) зокрема, щодо першорядного врахування якнайкращих інтересів дитини;
		- суди не дослідили зібрані у справі докази, які мають істотне значення для її правильного вирішення;
		- суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив клопотання про призначення судово-психологічної експертизи малолітньої дитини.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		ОСОБА_1 у червні 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу  ОСОБА_2 , у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01 грудня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року - без змін.
		ОСОБА_2  у червні 2022 року із застосуванням засобів поштового та електронного зв`язку направив до Верховного Суду пояснення, в яких просить задовольнити його касаційну скаргу.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Ухвалою від 25 травня 2022 року Верховний Суд поновив ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, відкрив касаційне провадження, а ухвалою від 30 серпня 2022 року призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України 
		(далі - ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі та є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Шлюб між сторонами розірвано рішенням Франківського районного суду м. Львова від 13 липня 2018 року та з часу розірвання шлюбу сторони проживають окремо.
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за згодою сторін проживає з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 .
		ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
		Суди дійшли висновків, що будинки, в яких проживають сторони та діти, були обстежені відповідними комісіями, які встановили, що у кожному з них створені належні умови для проживання малолітнього ОСОБА_6 .
		ОСОБА_1 має вищу освіту, з 01 березня 2013 року працює у корпорації «Артеріум» на посаді фахівця із зовнішньоекономічної діяльності 1 категорії відділу дистрибуції на зовнішніх ринках. За місцем роботи характеризується позитивно. ОСОБА_1 у відповідних обліках у нарко- та психоневрологічному диспансерах не перебуває.
		ОСОБА_2 має вищу освіту, працює лікарем НКП «Третя міська клінічна лікарня» МЦПС і РЛ м. Львова. За місцем праці характеризується позитивно, має неодноразові заохочення. ОСОБА_2 також працює лікарем УЗД в приватному кабінеті.
		ОСОБА_8 з 01 вересня 2016 року до 07 листопада 2018 року відвідував ясла-садок № 37, з листопада 2018 року - ТзОВ «ДНЗ «Центр розвитку дитини «Веселі та розумні», з 16 вересня 2019 року - НВК «ЗДО Дивосвіт-гімназія». Також з 30 березня 2019 року до 29 вересня 2019 року ОСОБА_6 відвідував школу танцю «Пантера Данс Студіо», а з початку вересня 2020 року навчався у 1-му класі Ліцею ім. В. Симоненка, з якого відрахований 10 листопада 2020 року та переведений в іншу загальноосвітню школу.
		Суди встановили, що вихованням ОСОБА_6 і його гармонійним розвитком займаються обоє батьків, які відвідують навчальні заклади, в яких перебуває дитина, батьківські збори та дитячі свята, цікавляться успіхами і досягненнями дитини.
		Відповідно до довідки педіатричного відділення КНП ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» від 27 травня 2020 року № 808 візити дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до лікарів відбувалися в супроводі обох батьків або лише батька. В окремих випадках дітей супроводжувала бабуся. Батьки виконували лікарські призначення та дотримувалися календаря щеплень. Дітям надавалися також стоматологічні послуги, оплату за які здійснював ОСОБА_2 . Неповнолітнього ОСОБА_3 оглядав лікар-алерголог.
		У консультативному висновку психолога Дитячого центру здоров`я від 15 січня 2020 року зазначено, що ОСОБА_6 за рівнем розвитку відповідає своєму віку, має теплі стосунки з мамою, впевнено і вільно почувається у її присутності, спокійний, врівноважений.
		Суди встановили, що сторони подали до суду першої інстанції копії заяв і звернень до різних правоохоронних органів щодо неправомірних дій одне одного та відповідей на ці звернення. Проте за результатами їх розгляду ані позивач, ані відповідач не були притягнені до адміністративної чи кримінальної відповідальності.
		Після розірвання шлюбу між сторонами діти ОСОБА_5 і ОСОБА_6 продовжують спілкуватися між собою, спільно відпочивають та проводять дозвілля з батьком, що підтверджується поданими відповідачем фотокартками за період з серпня 2017 року до 2019 року включно.
		ОСОБА_2 11 жовтня 2019 року звернувся до органу опіки та піклування із заявою про надання висновку щодо визначення місця проживання сина ОСОБА_6 разом із ним.
		Згідно з висновком від 06 листопада 2019 року орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради рекомендував визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_2 .
		Право, застосоване судом
		В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
		Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
		Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
		Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
		Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
		Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
		У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і треба прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.
		Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
		Статтею 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
		Відповідно до статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
		Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
		Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
		У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
		У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі потрібно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
		У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
		Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору.
		Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
		При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
		Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
		У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України дає підстави для висновку, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини встановлюють, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3). Ці положення Конвенції про права дитини узгоджуються з положеннями Конституції та законів України, тому її правові норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
		У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 255/15148/13-ц (провадження 
		№ 61-22808св18), від 22 серпня 2018 року у справі № 539/1406/17 (провадження № 61-15082св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 608/190/18 (провадження № 61-1612св19), від 16 жовтня 2019 року у справі № 525/282/17 (провадження № 61-34259св18), від 16 березня 2020 року у справі № 750/7944/19 (провадження № 61-1487св20).
		Так, у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 255/15148/13-ц (провадження № 61-22808св18) зазначено, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені інтереси дитини у спорі, а вже тільки потім права батьків. Декларація прав дитини не є міжнародним договором, не має в Україні виключно обов`язкового характеру, у той час як Конвенція про права дитини, у якій реалізовано принцип пріоритету інтересів дитини понад усім, ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, її положення є частиною національного законодавства згідно зі статтею 9 Конституції України.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зауважено, що законодавство України не містить правових норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Водночас під забороною розлучення дитини зі своєю матір`ю в контексті Декларації прав дитини потрібно розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини. Крім того, наголошено, що з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини - можна досягти миру і згоди.
		Подібні за змістом висновки щодо першорядного врахування саме інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, викладені також і в інших постановах Верховного Суду, наведених заявником у касаційній скарзі
		Ухвалюючи рішення про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з його матір`ю ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що це якнайкраще відповідатиме інтересам дитини.
		Водночас суд першої інстанції, формулюючи такий висновок, виходив, зокрема, з того, що відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір`ю. Врахувавши вік дитини, суд першої інстанції не встановив підстав для зміни місця проживання дитини, розлучення її з матір`ю та визначення місця проживання дитини з батьком.
		Такі висновки суду першої інстанції зроблені без врахування висновків, викладених у наведених заявником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду щодо ієрархії норм міжнародного права, зокрема щодо Конвенції про права дитини, яка ратифікована Верховною Радою України та положення якої є частиною національного законодавства, у якій реалізовано принцип пріоритету інтересів дитини, над Декларацією прав дитини, яка не є міжнародним договором та юридична сила якої є меншою порівняно зі згаданою Конвенцією. Суд апеляційної інстанції, в межах наданих йому процесуальним законом повноважень, не виправив зазначене порушення, допущене судом першої інстанції шляхом зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.
		Також суд першої інстанції не погодився з висновком органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 06 листопада 2019 року про визначення місця проживання ОСОБА_6 з батьком з тих підстав, що обстеження умов проживання дитини та матері не було здійснено і жодних об`єктивних відомостей про умови їх проживання орган опіки та піклування не мав; ОСОБА_1 не була присутньою на засіданнях органу опіки та піклування з цього приводу та своїх пояснень не надавала; думки молодшої дитини ОСОБА_3 не було заслухано.
		У цьому Верховний Суд встановив порушення імперативних правил здійснення правосуддя у такій категорії судових справ.
		У статті 19 СК України визначено, що під час розгляду спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
		Подібна норма права міститься у пункті 74 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (далі - Порядок № 866), згідно з якою під час розгляду судом спорів між батьками щодо виховання дитини районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади подає суду письмовий висновок про способи участі одного з батьків у вихованні дитини, місце та час їх спілкування, складений на підставі відомостей, одержаних службою у справах дітей в результаті проведення бесіди з батьками, дитиною, родичами, які беруть участь у її вихованні, обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються зазначеної справи.
		Також у пункті 72 Порядку № 866 зазначено, що під час розв`язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини служба у справах дітей повинна керуватися найкращими інтересами дитини з урахуванням рівних прав та обов`язків матері та батька щодо дитини. Працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання, а також звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім`ї з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов`язки з виховання дитини та догляду за нею. Під час розгляду питання про визначення місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров`я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини. Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.
		ОСОБА_2 в касаційній скарзі посилається на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 608/190/18 (провадження № 61-1612св19), в якій, окрім обов`язковості врахування якнайкращих інтересів дитини, також зазначено, що всупереч положенням статей 19, 161 СК України розгляд справи судом першої інстанції проведено без отримання відповідного висновку органу опіки та піклування, який для цієї категорії справ є обов`язковим. Незважаючи на те, що такий висновок не має для суду наперед встановленого значення, а оцінюється судом в сукупності з іншими наявними в справі доказами, неотримання такого висновку не може бути проігноровано судом взагалі.
		У справі, що переглядається, орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради на звернення ОСОБА_2 (а не суду та до відкриття провадження у цій судовій справі з приводу вирішення усіх позовних вимог сторін) надав висновок від 06 листопада 2019 року, згідно з яким рекомендував визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_2 .
		Отже, зазначений висновок орган опіки та піклування надав ще до звернення ОСОБА_1 у лютому 2020 року з первісним позовом до суду. Також цей висновок надано на звернення відповідача, а не на вимогу суду та не з приводу розв`язання спору в суді, як це визначено в частині п`ятій статті 19 СК України.
		Крім того, в порушення вимог пункту 72 Положення № 866 служба у справах дітей не здійснила обстеження умов проживання ОСОБА_1 та дитини, яка проживає з матір`ю, не провела з ними бесіду. Фактично зазначений висновок складений лише з урахуванням пояснень ОСОБА_2 , обстеження виключно його умов проживання та документів, наданих ним органу опіки та піклування.
		З наведених підстав, Верховний Суд вважає правильним неврахування судами першої та апеляційної інстанцій зазначеного висновку органу опіки та піклування, проте є помилковим, що суди не вжили дієвих заходів щодо усунення таких недоліків судового провадження та виконання імперативних положень статті 19 СК України.
		Ці висновки додатково підтверджує те, що, визначаючи місце проживання дитини з матір`ю, суди не врахували, що за первісним позовом ОСОБА_1 орган опіки та піклування взагалі не склав висновку про доцільність проживання дитини разом з матір`ю, а акт обстеження умов проживання не є за своєю суттю, правовою природою та змістом висновком органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з одним із батьків у розумінні статті 19 СК України.
		Отже, суди першої та апеляційної інстанцій здійснили розгляд справи без отримання відповідного висновку органу опіки та піклування за місцем проживання матері, який мав бути складений задля забезпечення належного розгляду первісного позову ОСОБА_1 , що є порушенням імперативного правила статті 19 СК України.
		Висновок органу опіки та піклування за місцем проживання батька наданий на звернення ОСОБА_2 до ініціювання розгляду відповідного спору в суді, не відповідає правилам частини п`ятої статті 19 СК України щодо подання такого висновку безпосередньо суду на підставі всіх актуальних відомостей та документів, які стосуються судової справи, що також свідчить про те, що розгляд зустрічного позову ОСОБА_2 відбувся з порушенням статті 19 СК України.
		Про обов`язковість надання органом опіки та піклування висновків щодо можливості визначення місця проживання дитини з одним із батьків як за первісним позовом, так і за зустрічним наголошено також у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17 (провадження № 61-18882св19).
		Оскільки суди не дослідили питання доцільності визначення місця проживання дитини з батьком або матір`ю з урахуванням висновків органів опіки та піклування щодо можливості визначення місця проживання дитини як з матір`ю, так і з батьком, тобто не встановили усіх обставин, які б створили передумови для справедливого вирішення справи по суті, тому неможливою та фактично передчасною є оцінка того, чи враховані судами у справі, що переглядається, якнайкращі інтереси дитини та висновки Верховного Суду з цього питання, викладені у зазначених у касаційній скарзі постановах.
		З наведених підстав Верховний Суд також не надає оцінку іншим доводам касаційної скарги щодо недослідження судами зібраних у справі доказів, які мають істотне значення для її правильного вирішення, та безпідставного відхилення судом апеляційної інстанції клопотання про призначення судово-психологічної експертизи малолітньої дитини. Під час нового розгляду суди мають розглянути всі заявлені учасниками справи клопотання з постановленням обґрунтованих і мотивованих судових рішень.
		Без з`ясування всіх фактичних обставин справи висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про задоволення позову ОСОБА_1 та відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 не можна вважати обґрунтованим та таким, що відповідає завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували неотримання висновків органу опіки та піклування щодо розв`язання спору за первісним і зустрічним позовом та не витребували їх на виконання приписів статті 19 СК України, тому зробили передчасні висновки про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову. Оскільки Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості витребовувати висновки органу опіки та піклування, встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України, тому у справі, що переглядається, позбавлений можливості ухвалити нове рішення по суті спору.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Підсумовуючи, Верховний Суд встановив, що суд першої інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах, наведених заявником у касаційній скарзі, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц 
		(провадження № 14-327цс18) та у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 255/15148/13-ц (провадження № 61-22808св18), щодо пріоритету положень Конвенції про права дитини, якими передбачено превалювання інтересів дитини над інтересами батьків, стосовно положень Декларації прав дитини, які містять положення меншої юридичної сили щодо можливості розлучення малолітньої дитини з матір`ю лише в разі існування виняткових обставин. Суд апеляційної інстанції не усунув зазначені порушення, допущені судом першої інстанції.
		Також суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 608/190/18 (провадження № 61-1612св19), на який посилався заявник у касаційній скарзі, щодо необхідності додержання вимог статті 19 СК України та отримання судом висновку органу опіки та піклування, який для цієї категорії справи є обов`язковим. У справі, що переглядається, суди не витребували від органу опіки та піклування висновків щодо розв`язання спору за первісним та зустрічним позовами, тож такі порушення є безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
		Верховний Суд враховує, що з моменту ухвалення рішення суду першої інстанції минуло понад півтора року і обставини справи, що мають істотне значення для правильного її вирішення, могли істотно змінитися, а тому, визначаючи місце проживання дитини з матір`ю чи батьком, суд зобов`язаний врахувати актуальні відомості та докази, ухвалити рішення з дотриманням принципу забезпечення якнайкращих інтересів дитини, враховуючи особливість цієї категорії спорів та чутливість дитини.
		Оскільки недоліки, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, не можуть бути усунуті під час касаційного перегляду справи, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Під час нового розгляду справи суду належить урахувати зазначене у цій постанові суду касаційної інстанції, витребувати від органу опіки та піклування висновки щодо розв`язання спору за первісним та зустрічним позовами, об`єктивно дослідити докази у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку актуальним доводам та поданим сторонами доказам на обґрунтування своїх вимог та заперечень як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу, вирішити питання про заслуховування думки дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо визначення місця його проживання, визначити місце його проживання з урахуванням якнайкращих інтересів дитини.
		Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
		За правилом пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		За правилами частин четвертої та п`ятої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
		ЄСПЛ зазначив, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, потрібно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява N 63566/00).
		Розподіл судових витрат
		У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України зазначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		З урахуванням приписів цієї норми підстав для розподілу судових витрат немає.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_2 задовольнити частково.
		Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01 грудня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                               О. В. Ступак
		 
		 
		Судді                                                                                                            І. Ю. Гулейков
		 
		 
		С. О. Погрібний
		 
		 
		Г. І. Усик
		 
		 
		В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...