Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 530/1995/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 05.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 05.10.2022.
Дата набрання законної сили: 28.09.2022
Номер судового провадження: 61-697ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова     
		Іменем України
		 
		28 вересня 2022 року                  
		м. Київ
		 
		справа № 530/1995/18
		провадження № 61-697св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
		 
		учасники справи:
		позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		відповідачі: Зіньківська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Яровий Олександр Борисович, ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у складі судді колегії суддів: Лобов О. А., Дорош А. І., Триголов В. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Лобов О. А., Дорош А. І., Триголов В. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом до Зіньківської державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Ярового О. Б., 
		ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним. 
		Позов мотивований тим, що після смерті їхнього батька ОСОБА_4 вони звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини, однак нотаріусом Зіньківської державної нотаріальної контори їм було відмовлено у зв`язку з наявністю заповіту на ім`я ОСОБА_3 .
		Заповіт батька був складений ним під психологічним тиском ОСОБА_3 , оскільки після перенесеного інсульту він погано пересувався і позивачі разом з сестрою ОСОБА_5 та його матір`ю ОСОБА_6 доглядали його, відвідували медичні заклади. Таким чином ОСОБА_4 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, тому на підставі частини першої статті 225 та частини другої статті 1257 ЦК України має бути визнаний недійсним.
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили визнати заповіт ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 54 років у м. Зіньків Полтавської області, на ім`я ОСОБА_3 недійсним.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 25 вересня 
		2020 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.
		Визнано нікчемним заповіт ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 54 роки у м. Зіньків Полтавської області, на ім`я ОСОБА_3 , складений 
		12 квітня 2016 року та посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Яровим О. Б. 12 квітня 2016 року за реєстровим номером 228. 
		Стягнуто солідарно із завідуючої Зіньківської державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Ярового О. Б., ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати по оплаті судового збору в сумі 704,80 грн та 5 629,50 грн за проведення судово-психіатричної експертизи.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що аналіз показів свідків вказує на те, що вони описували стан померлого ОСОБА_4 поверхнево, на побутовому рівні, у їх показах конкретно не визначений психічний стан ОСОБА_4 в момент складання заповіту 12 квітня 2016 року в приміщенні Центру реабілітації віл-інфікованих за адресою: АДРЕСА_1 . Хоча більшість свідків відзначають певні порушення соціального функціонування, поведінки особи внаслідок перенесених захворювань та проходження курсів лікування тощо.
		Відповідно до копії заповіту попередньо ознайомлена, а не ознайомлений ОСОБА_4 , що вказує на те, що це була жінка, а не чоловік. Про те, що зроблена описка, нотаріусом не зазначено як в самому заповіті так і у своєму відзиві на позовну заяву. Це підтверджується також копією «Журналу обліку викликів нотаріуса для вчинення нотаріальних дій поза приміщенням, яке є робочим місцем приватного нотаріуса», наданого ОСОБА_7 , де вказано, в графі особи (ПІБ), яка зробила виклик, її місце проживання - « ОСОБА_3 » запис №24 від 12.04.2016 року 09-15. Нотаріальна дія «консультація ОСОБА_4 » в зв`язку з хворобою». Другий запис за № 25 12 квітня 2016 року, де вказано, в графі особи (ПІБ), яка зробила виклик, її місце проживання - « ОСОБА_3 » запис 14-00. Дата і час виїзду нотаріуса 12 квітня 2016 року 14-55. Нотаріальна дія «заповіт ОСОБА_4 » в зв`язку з хворобою, 16-30». У графі підпис особи, яка зробила виклик стоїть підпис такий самий як і в копії паспорта ОСОБА_3 , що видно без спеціальних навичок, шляхом зрівняння. З цього можна зробити висновок, що викликав нотаріуса ОСОБА_7 не ОСОБА_4 , а відповідач ОСОБА_3 . Також в судовому засіданні було встановлено, що оплату за нотаріальні дії ОСОБА_4 не здійснив, як того вимагає Закон України «Про нотаріат». На день розгляду справи в судовому засіданні 
		ОСОБА_7 таких доказів не надав.
		Як встановлено в судовому засіданні, нотаріус ОСОБА_7 , виїжджаючи до приміщення Центру реабілітації ВІЛ-інфікованих за адресою: місто Полтава, вулиця Медична, будинок № 1 з собою не брав копіювальну техніку. Також він не мав розмови із ОСОБА_4 один на один, як того вимагає закон. З викладеного можна зробити висновок, що нотаріус ОСОБА_7 не встановив дійсного наміру спадкодавця шляхом розмови на одинці, а відразу приїхав з надрукованим заповітом, який складено на прохання ОСОБА_3 , яка весь час була присутня при складанні заповіту та не спростувала цього під час судового засідання. Тоді як відповідно до п. 3 Глави 6 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України установлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено за відсутності іншої сторони. В судовому засіданні не було здобуто доказів того, що ОСОБА_4 , як особа яка підписувала заповіт, зачитувала в голос весь текст заповіту. Станом на день розгляду цивільної справи № 530/1995/18 відповідачами не надано належних та допустимих доказів того, що нотаріус особисто встановив дійсні наміри ОСОБА_4 шляхом особистого спілкування без сторонніх осіб.
		ОСОБА_3 не надала суду доказів того, що вона проживала разом із 
		ОСОБА_4 . Рішення суду, яке набрало законної сили, з встановленням даного факту ОСОБА_3 не надано.
		За правилами статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржений заповіт складений з порушенням вимог щодо його посвідчення, тому такий заповіт є нікчемним, який не породжує для сторін юридично-правових наслідків.
		Короткий зміст судових рішень апеляційного суду 
		Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року відстрочено завідуючій Зіньківської державної нотаріальної контори Герасименко Л. В. сплату судового збору до постановлення судового рішення у справі. Відкрито апеляційне провадження у цивільній справі за апеляційними скаргами: приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Ярового О. Б., адвоката Остапенка А. І., представника ОСОБА_3 та завідуючої Зіньківської державної нотаріальної контори Герасименко Л. В. 
		Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року апеляційні скарги приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Ярового О. Б., адвоката Остапенка А. І., представника ОСОБА_3 , завідуючої Зіньківською державною нотаріальною конторою Герасименко Л. В. задоволено. Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 
		25 вересня 2020 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 704,80 грн судового збору за подачу позову до суду, 1057,50 грн за подачу апеляційної скарги завідуючою Зіньківською державною нотаріальною конторою, 528,60 грн за подачу ПН Полтавського міського нотаріального округу Яровим О. Б. апеляційної скарги, 528,60 грн за подачу адвокатом Остапенко А. В. - представником ОСОБА_3 апеляційної скарги.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 1057,50 грн за подачу апеляційної скарги завідуючою Зіньківською державною нотаріальною конторою, 528,60 грн за подачу ПН Полтавського міського нотаріального округу Яровим О. Б. апеляційної скарги, 528,60 грн за подачу адвокатом Остапенко А. В. - представником ОСОБА_3 апеляційної скарги.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПН Полтавського міського нотаріального округу Ярового О. Б. 528,6 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 528,6 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПН Полтавського міського нотаріального округу Ярового О. Б. 528,6 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 528,60 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що предметом заявленого позову є вимога про визнання недійсним заповіту ОСОБА_4 на ім`я 
		ОСОБА_3 . Заявлена вимога обґрунтована тим, що, на переконання позивачів, заповіт був складений під психологічним тиском ОСОБА_3 , при цьому ОСОБА_4 на час складання заповіту не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними. Матеріали справи не містять письмової заяви позивачів про зміну підстав позову. Перебіг розгляду справи свідчить про те, що усі дії сторін спору і процесуальні рішення суду першої інстанції як під час підготовчого засідання, так і під час розгляду справи по суті, були спрямовані на подання і отримання доказів у підтвердження або спростування обставин, які були повідомлені у позові, тобто щодо стану здоров`я ОСОБА_4 (можливість розуміти свої дії і керувати ними), а також тиску на нього зі сторони 
		ОСОБА_3 (т. 1 а. с.121-129, 158-166, 221-223, 236-239; т.2 а.с.39-41, 78-82, 107-110, 134-148, 174-178, 266-267; т. 3 а. с. 68-76,104). Отже, позивачі самостійно визначили предмет й підстави позову та на власний розсуд розпорядилися своїми правами щодо предмета позову, у зв`язку з чим суд першої інстанції мав би досліджувати обставини та перевіряти їх доказами лише в межах заявлених вимог. 
		Суд першої інстанції у порушення вимог процесуального закону у своєму рішенні (його мотивувальній частині) зосередився виключно на обставинах, що стосуються порушень вимог щодо форми і порядку посвідчення заповіту, про які було згадано позивачами лише у судових дебатах (т. 3 а. с.152-154). У рішенні суду першої інстанції відсутня оцінка доводів заявленого позову, зокрема доказів, якими підтверджені або спростовані обставини в обґрунтування заявлених вимог. Окрім того, суд першої за відсутності заявленої вимоги ухвалив рішення, яким визнав нікчемним заповіт, складений ОСОБА_4 
		12 квітня 2016 року на користь ОСОБА_3 .
		Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред`являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Як встановлено апеляційним судом, у цій справі в порядку, визначеному цивільним процесуальним законом, позовна вимога про визнання правочину (заповіту) нікчемним з підстав порушення вимог щодо його форми та посвідчення не заявлена, отже у суду першої інстанції не було законних підстав самостійно визначати підстави позову і виходити за межі заявлених вимог.
		Суд першої інстанції також задовольнив позов до неналежних відповідачів - приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Ярового О. Б., Зіньківської державної нотаріальної контори, стягнувши з них солідарно судові витрати, що не передбачено цивільним процесуальним законом. Такі висновки і рішення суду першої інстанції прямо суперечать практиці судів касаційної інстанції, зокрема, постановам Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 629/1296/16-ц, від 26 вересня 2019 року у справа № 208/2353/18. Таким чином, нотаріус не є відповідачем у справах, що виникають із цивільних відносин, пов`язаних з нотаріальною дією.
		Перевіряючи доводи заявленого позову, апеляційний суд вказав, що воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених нормами ЦК України. Нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Наявним у справі висновком судової психіатричної експертизи № 9 від 08 січня 2020 року (т. 3 а. с. 69-76) встановлено, що на момент складання заповіту від 12 квітня 2016 року ОСОБА_4 страждав психічним розладом у вигляді органічного ураження головного мозку токсично-нейроінфекційного генезису з церебростенічним синдромом і за своїм психічним станом усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними. Висновки експертів є категоричними і у справі відсутні належні, допустимі і достатні докази, які б давали підстави ставити під сумнів зазначений доказ (висновок експертизи). У справі також відсутні належні, допустимі і достатні докази про існування обставин, з якими пов`язується можливість ухвалення рішення про визнання заповіту недійсним. 
		Інші обставини, які суд першої інстанції визнав доведеними, апеляційний суд не перевіряє, оскільки вони виходять за межі заявлених підстав позову і, по суті, не досліджувалися судом першої інстанції відповідно до принципу змагальності і рівності сторін.
		Зважаючи на встановлене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову за недоведеністю.
		Аргументи учасників справи
		У січні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просили скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу цього суду від 01 грудня 2020 року, рішення суду першої інстанції залишити в силі. 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що статтею 50 Закону N 3425-XII передбачено можливість оскарження в судовому порядку нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акту. Можливість оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні забезпечує законність нотаріального провадження і захист прав та інтересів учасників нотаріального процесу. Судовий контроль за діяльністю нотаріусів має забезпечити виправлення нотаріальних помилок, тлумачення чинного законодавства та сприяти дотриманню законності у сфері цивільних правовідносин, що виникають із вчинення нотаріальних дій.
		Станом на 02 квітня 2019 року, на час закриття підготовчого засідання, жодний із відповідачів та співвідповідачів не надав доказів щодо предмета спору. Полтавський апеляційний суд взяв до уваги документи, як докази, надані відповідачем. При цьому він не взяв до уваги, що вказані документи були витребувані неодноразово судом та не надано відповідачем до відзиву, що дані документи мають закреслення та не відповідають оригіналу, відсутні відмітки про виправлення. Під час судових засідань встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_3 не надали доказів що вони перебували 12 квітня 2016 року в приміщені Центру реабілітації ВІЛ-інфікованих та ОСОБА_4 читав, підписував заповіт. В судовому засіданні першої інстанції ОСОБА_3 пояснила, що вона знайшла номер телефону приватного нотаріуса, зателефонувала до нього зранку 12 квітня 2016 року, на час складання заповіту в палаті, де перебував під експертний, знаходилось декілька хворих. В зв`язку з цим апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		Відповідно до ухвали Полтавського Апеляційного суду про відкриття провадження від 01 грудня 2020 року вказано, що справа підлягає розгляду за правилами спрощеного провадження з повідомленням учасників справи. 
		Апеляційний суд не взяв до уваги, що вони звернулися до Зіньківського районного суду Полтавської області в грудні місяці 2018 року, відповідно, було сплачено судовий збір як за позов немайнового характеру, що не підлягає грошовій оцінці - 704,80 грн відповідно до Закону України « Про судовий збір». Тому необхідно було стягнути з них на користь держави судовий збір за подачу апеляційної скарги завідуючою Зіньківською державною нотаріальною конторою - 2 115,00 грн. При цьому завідуюча Зіньківської державної нотаріальної контори до строку, вказаному в ухвалі Полтавського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року, до винесення судового рішення квитанції про оплату судового збору не надала. За подачу нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Яровим О. Б. апеляційної скарги необхідно стягнути з них 
		2 114,40 грн, на користь ОСОБА_3 судовий збір за подачу апеляційної скарги - 2 114,40 грн. При цьому ОСОБА_3 та приватний нотаріус сплатили судовий збір за подачу апеляційної скарги по 1 057,20 грн. Також відповідно до ухвали Полтавського Апеляційного суду від 18 листопада 2020 року апеляційну скаргу завідуючої Зіньківської державної нотаріальної контори 
		Герасименко Л. В. залишено без руху, надано строк для усунення недоліків, але не більше десяти днів з дня отримання ухвали для сплати судового збору у розмірі 704,80 х 150% = 1 057,20 грн (т. 3, а. с. 215-216). В зв`язку з цим Полтавський апеляційний суд у постанові від 16 грудня 2020 року у цивільній справі № 530/1995/18 вийшов за межі поданих доказів відповідачами та стягнув значно більшу суму.
		Крім того апеляційний судом допущені інші порушення норм процесуального права апеляційний судом, які свідчать про його упередженість.
		Відповідно до ухвали Полтавського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року про відкриття провадження вказано, що учасники справи, відповідно до статті 360 ЦПК України мають право подати до Полтавського апеляційного суду в письмовій формі відзив на апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії даної ухвали та апеляційної скарги (т. 3, а. с. 225-227). Позивачі отримали ухвалу Полтавського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року 03 грудня 
		2020 року, тобто десятий день закінчується 13-14 грудня 2020 року. Відповідно до ухвали Полтавського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року про закінчення підготовчих дій вказано, що відзив на апеляційні скарги у встановлений апеляційним судом строк не надходив. В зв`язку з цим апеляційний суд закінчив підготовчі дії у справі та призначив до судового розгляду (т. 3, а. с. 229-230).
		Відповідно до клопотання заявленого нами перед початком судового засідання та наданого в письмовому вигляді Полтавський апеляційний суд не виніс ніякого судового рішення по нашому клопотанню та про це не зазначив у постанові від 16 грудня 2020 року у цивільній справі № 530/1995/18. 
		Відповідно до протоколу судового засідання від 16 грудня 2020 року під записом 14 (11:59:01) вказано, що заявлено клопотання перед початком засідання. Ніякого судового рішення в протоколі не зазначено. Відповідно до протоколу судового засідання від 16 грудня 2020 року під записом 37 (12:26:44) вказано кінець звукозапису та видалення суддів до нарадчої кімнати. Під записом 38 (12:29:48) зазначено оголошення постанови. Із зазначеного протоколу слідує, що колегія суддів Полтавського апеляційного суду встигла за три хвилини зайти до нарадчої кімнати, включити комп`ютер, винести судове рішення, роздрукувати, поставити підписи та зайти до зали судових засідань.
		Підлягає також скасуванню ухвала апеляційного суду від 01 грудня 2020 року про відкриття апеляційного провадження, оскільки апеляційний суд відстрочив завідуючій Зіньківської державної нотаріальної контори Герасименко Л. В. сплату судового збору до постановлення судового рішення у даній справі, хоча вона не відноситься до жодної категорії осіб, яким може бути відстрочено сплату судового збору згідно Закону України «Про судовий збір». Зі змісту оскарженої ухвали апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження не вбачається, що апеляційний суд належно та реально виконав приписи Закону України «Про судовий збір», оскільки зі змісту ухвали цього не вбачається.
		У квітні 2021 року ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_8 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення. 
		Зазначає, що заповідач станом на день складання заповіту і до дня своєї смерті мав повну цивільну дієздатність. Відповідно, він мав право на заповіт. Заповіт складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання, особисто підписаний заповідачем та посвідчений нотаріусом. Доказів іншого судам надано не було. В спірному заповіті зазначено, що заповіт був вголос прочитаний заповідачем. Заповіт підписаний власноручно заповідачем. Позивачі не надали судам жодних належних та допустимих доказів щодо підготовки нотаріусом ОСОБА_7 тексту заповіту зі слів сторонніх осіб, зокрема відповідачки, як не надали і доказів на спростування факту встановлення нотаріусом особи заповідача та роз`яснення йому прав, пов`язаних із складанням заповіту. У зв`язку з хворобою заповідача заповіт було посвідчено у приміщенні лікарні, що відображено у заповіті. Висновки суду першої інстанції про відповідні факти та обставини не базувалися на доказах, наявних в матеріалах справи. Тому вони цілком обґрунтовано не були взяті до уваги судом апеляційної інстанції. Що стосується висновку суду першої інстанції про те, що «в судовому засіданні не було здобуто доказів того, що ОСОБА_4 , як особа яка підписувала заповіт зачитувала в голос весь текст заповіту», то такий висновок спростовується змістом самого заповіту, в якому зазначені відповідні відомості. Про спільне проживання відповідача та спадкодавця показували свідки, зокрема, ОСОБА_5 (рідна сестра спадкодавця), 
		ОСОБА_9 . Є й численні письмові докази цьому факту.
		У квітні 2021 року завідуюча Зіньківською державною нотаріальною конторою ОСОБА_10 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.
		Вказує, що дійсно в Зіньківській державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 заявами про прийняття спадщини ОСОБА_3 , ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , але будь-яких нотаріальних дій не вчинялося. Отже, заповіт складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 12 квітня 2016 року Зіньківською державною нотаріальною конторою не посвідчувався, позовні вимоги заявлені лише про визнання вказаного заповіту недійсним, тому невідомо чому Зіньківський районний суд навів мотиви, що вона у цій справі є відповідачем. 
		У квітні 2021 року приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Яровий О. Б. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.
		Вказує, що у спорах про визнання заповіту недійсним в якості належного відповідача не може бути нотаріус. Належним відповідачем є спадкоємець за заповітом. Позовна заява не містила належного обґрунтування того, в який спосіб він, як приватний нотаріус, порушив права позивачів, на що суд першої інстанції належної уваги не звернув. Водночас цю помилку цілком обґрунтовано виправив суд апеляційної інстанції.
		Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
		Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.  
		В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).
		Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
		Фактичні обставини справи
		Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_11 є рідними доньками ОСОБА_4 та ОСОБА_12 . 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 у віці 54 років помер.
		За життя ОСОБА_4 мав ІІ групу інвалідності з 01 вересня 2017 року за загальним захворюванням.
		Згідно акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 07 вересня 2017 року ОСОБА_4 хворів на ВДІБ (2016), лікувався стаціонарно у обласному Центрі профілактики та боротьби зі СНІДом. З 2016 року визнаний інвалідом ІІ групи по наслідках токсоплазмозного енцефаліту на фоні ВІЛ-інфекції. 
		12 квітня 2016 року  ОСОБА_4 складено заповіт, яким зробив таке розпорядження: усі мої права та обов`язки на усе моє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що мені буде належати на день смерті і на що я за законом матиму право, заповідаю гр. ОСОБА_3 . В заповіті зазначено, що на його прохання цей заповіт складено з його слів приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області, ОСОБА_7 за допомогою комп`ютерної техніки, прочитано заповідачем вголос, відповідає його дійсним намірам, підписано власноручно. Цей заповіт посвідчено ОСОБА_7 , приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області, записаний ним зі слів ОСОБА_4 , до підписання прочитаний уголос заповідачем і власноручно підписаний ним у присутності нотаріуса о 15 годині 20 хвилин. Особу його встановлено, дієздатність перевірено. У зв`язку з хворобою ОСОБА_4 заповіт складено та посвідчено у приміщенні Центру реабілітації віл-інфікованих за адресою: АДРЕСА_1 . Заповіт зареєстровано в реєстрі за № 228. Стягнуто плату згідно зі статтею 31 Закону України «Про нотаріат» (т. 1 а. с. 52).
		Згідно Журналу обліків виклику нотаріуса для вчинення нотаріальних дій поза приміщенням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приміщенням, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, під номерами 24 та 25 задокументовано два виїзди (для надання консультації та посвідчення заповіту у зв`язку з хворобою заповідача та перебування останнього у центрі реабілітації ВІЛ-інфікованих).
		02 жовтня 2018 року ОСОБА_3 звернулась до Зіньківської державної нотаріальної контори Полтавської області із заявою про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 
		18 грудня 2018 року ОСОБА_13 та ОСОБА_14 також звернулись до Зіньківської державної нотаріальної контори Полтавської області із заявами про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 . 
		Згідно листа Зіньківської державної нотаріальної контори №146/01-16 від 
		13 березня 2019 року видача свідоцтва про право на спадщину після померлого ОСОБА_4 зупинена.
		Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 17 жовтня 
		2019 року у справі № 530/1995/18 призначено комісійну посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставлено питання: чи міг ОСОБА_4 за станом здоров`я розуміти значення своїх дій та керувати ними під час складання (підписання) заповіту 12 квітня 2016 року? Проведення експертизи доручено експертам Київського міського центру судово-психіатричної експертизи. Експертів попереджено про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 384, 385КК України.
		Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи № 9 від 08 січня 
		2020 року на момент складання заповіту від 12 квітня 2016 року ОСОБА_4 страждав психічним розладом у вигляді органічного ураження головного мозку токсично-нейроінфекційного ґенезу з церебрастенічним синдромом і за своїм психічним станом усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.
		Позиція Верховного Суду
		Щодо загального розуміння конструкції недійсності правочину
		Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
		Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
		Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. 
		У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
		Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.
		В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
		Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
		Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.
		Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
		Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.
		Щодо відсутності підстав для кваліфікації нікчемності заповіту
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21) зазначено, що «свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача; свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання; кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2022 року в справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21) вказано, що «право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування. Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача. […] Під час посвідчення заповіту нотаріусом має бути дотримано порядок його посвідчення. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом». 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 376/946/17 (провадження № 61-14829св18) зроблено висновок, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису забезпечує ідентифікацію сторони (сторін) правочину та цілісність документу, в якому втілюється правочин.
		При цьому слід ураховувати, що правове регулювання порядку посвідчення нотаріусом правочинів лежить поза сферою ЦК України і не є матеріальним правом. Законодавство про нотаріаті нотаріальну діяльність не може чинити негативний вплив на матеріальне право - встановлювати підстави недійсності або нікчемності правочину, якщо саме таких підстав для цього матеріальне право не містить (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20)).
		Як на підстави для кваліфікації оспорюваного заповіту нікчемним відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України суд першої інстанції послався на його складення з порушенням нотаріусом вимог щодо його посвідчення, передбаченими Законом України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та Правилами ведення нотаріального діловодства, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року№ 3253/5, зокрема:
		відповідно до заповіту «попередньо ознайомлена», а не ознайомлений ОСОБА_4 , про те зроблена описка, нотаріусом не зазначено;
		згідно «Журналу обліку викликів нотаріуса для вчинення нотаріальних дій поза приміщенням, яке є робочим місцем приватного нотаріуса» нотаріуса 
		Ярового О. Б. вказано, що виклики нотаріуса зробив не ОСОБА_4 , 
		а ОСОБА_3 , наданий нотаріусом вказаний журнал не прошнурований, підпис ОСОБА_4 в журналі відсутній;
		копія квитанції про сплату за нотаріальні дії ОСОБА_4 відсутня;
		виїжджаючи до приміщенняЦентру реабілітації ВІЛ-інфікованих нотаріус з собою не брав копіювальну техніку та не мав розмови із  ОСОБА_4 один на один, з чого можна зробити висновок, що нотаріус ОСОБА_7 не встановив дійсного наміру спадкодавця, а відразу приїхав з надрукованим заповітом, який складено на прохання  ОСОБА_3 , яка весь час була присутня при складанні заповіту та не спростувала цього під час судового засідання, при підписанні заповіту також були присутні сторонні особи;
		відповідно до витягу з реєстру в спадковому реєстрі, наданого нотаріусом Яровим О. Б., вказано, що місце народження ОСОБА_4 - невідомо, при цьому такі відомості у нотаріуса були в наявності;
		не було здобуто доказів того, що ОСОБА_4 підписуючи заповіт зачитував в голос весь текст заповіту.
		У справі, що переглядається:
		суд першої інстанції не врахував, що під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах, правове регулювання порядку посвідчення нотаріусом правочинів лежить поза сферою ЦК України і не є матеріальним правом;кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту, за відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю;
		суди встановили, що згідно змісту оспорюваного заповіту ОСОБА_4 на його прохання цей заповіт складено з його слів та посвідчено приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Яровим О.Б. за допомогою комп`ютерної техніки, відповідає його дійсним намірам, підписано ним власноручно у присутності нотаріуса, до підписання прочитаний уголос заповідачем, особу його встановлено, дієздатність перевірено, у зв`язку з хворобою ОСОБА_4 заповіт складено та посвідчено у приміщенні Центру реабілітації віл-інфікованих за адресою: АДРЕСА_1 . За таких обставин висновок суду першої інстанції про нікчемність заповіту необґрунтований;
		суд апеляційної інстанції не врахував, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. 
		суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає;
		апеляційний суд зробив помилковий висновок, що суд першої інстанції у порушення вимог процесуального закону зосередився виключно на обставинах, що стосуються порушень вимог щодо форми і порядку посвідчення заповіту, про які було згадано позивачами лише у судових дебатах, за відсутності заявленої вимоги про визнання нікчемним оспорюваного заповіту. 
		Тому апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проте частково помилився щодо мотивів такої відмови. У зв`язку із цим оскаржену постанову апеляційного суду належить змінити в мотивувальній частині.
		Щодо відсутності підстав недійсності заповіту
		Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах. 
		У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
		Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним (частина друга статті 1248 ЦК України).
		Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
		Згідно частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
		Натомість заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК України).
		У частині першій статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року у справі № 761/49151/19 (провадження № 61-965св22) вказано, що «тлумачення частини другої статті 1257 ЦК України свідчить, що, пред`являючи позов про визнання заповіту недійсним, позивач має довести, а суд - установити, що волевиявлення заповідача на складання заповіту: не було вільним, тобто, здійснене під впливом зовнішніх обставин, не відповідало його волі, тобто, волевиявлення заповідача на складання заповіту було, але як форма вираження внутрішньої волі повністю чи частково не відповідало дійсній волі заповідача».
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження 
		№ 61-7835сво19) вказав, що «підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними».
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, шоста статті 81 ЦПК України).
		У справі, що переглядається, висновком судової психіатричної експертизи № 9 від 08 січня 2020 року встановлено, що на момент складання заповіту від 
		12 квітня 2016 року ОСОБА_4 страждав психічним розладом у вигляді органічного ураження головного мозку токсично-нейроінфекційного генезису з церебростенічним синдромом і за своїм психічним станом усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.
		Апеляційний суд встановив, що доказів на спростування правильності змісту цього висновку та/або доказів того, що на момент складення спірного заповіту ОСОБА_4 не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, не надано.
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
		Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частини перша, друга статті 264 ЦПК України).
		Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).
		За таких обставин, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного заповіту в межах позовних вимог та з підстав, передбачених у частині першій статті 225 та частині другій статті 1257 ЦК України. 
		Щодо позовних вимог до Зіньківської державної нотаріальної контори та приватного нотаріуса
		Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).
		У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2021 року у справі № 242/3711/20 (провадження № 61-14162св21) вказано, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».
		Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
		У справі, що переглядається, спір виник між спадкоємцями 
		ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з приводу належного спадкодавцю ОСОБА_4 майна. При цьому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пред`явили позов також і до Зіньківської державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Ярового О. Б.
		Тому апеляційний зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову до нотаріальної контори і приватного нотаріуса, оскільки вони є неналежними відповідачами. 
		Щодо інших доводів касаційної скарги
		Посилання в касаційній скарзі, що апеляційний суди помилково розглянув справу у спрощеному провадженні є необґрунтованими, оскільки згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
		Згідно з частинами першою, третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
		Враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (стаття 8 Закону України «Про судовий збір»).
		Суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду (частини одинадцята-тринадцята статті 187 ЦПК України).
		Постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (підпункт в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України).
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року у справі № 922/1876/21 зазначено, що «частиною 11 ст. 176 ГПК України також визначено, що суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Однак, суд апеляційної інстанції помилково, всупереч наведеним нормам не залишив апеляційну скаргу ТОВ "ВС Строймастер" без руху ні на стадії вирішення питання про прийняття апеляційної скарги, ні після відкриття апеляційного провадження, а вирішив питання про доплату судового збору ТОВ «ВС Строймастер» за результатом розгляду апеляційної скарги. Разом із тим, зазначене процесуальне порушення не призвело до ухвалення незаконного судового рішення апеляційним судом. В той же час ГПК України покладає на суд апеляційної інстанції обов`язок за результатами розгляду апеляційної скарги здійснити розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції».
		Аналіз матеріалів справи свідчить, що заяв про помилкове (безпідставне) відстрочення завідуючій Зіньківської державної нотаріальної контори Герасименко Л. В. сплати судового збору з підстав, наведених у касаційній скарзі, та про вчинення процесуальних дій, передбачених частиною одинадцятою-тринадцятою статті 187 ЦПК України, позивачі до апеляційного суду не подавали. Тому враховуючи, що відстрочення завідуючій Зіньківської державної нотаріальної контори Герасименко Л. В. сплати судового збору не призвело до неправильного вирішення справи, а також обов?язок апеляційного суду здійснити розподіл судових витрат за результатами розгляду апеляційної скарги, підстави для скасування ухвали апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження відсутні.
		Судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою (пункт 2 частини першої статті 411 ЦПК України).
		Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про упередженість апеляційного суду, оскільки відвід колегії суддів позивачі не заявляли.
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
		Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21) та від 20 липня 2022 року у справі 
		№ 761/49151/19 (провадження № 61-965св22), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 
		2022 року в справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2021 року у справі № 242/3711/20 (провадження № 61-14162св21),дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду змінити в мотивувальній частині, а оскаржену ухвалу апеляційного суду залишити без змін.
		Оскільки судове рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.
		Керуючись статтями 400, 402, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.
		Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року залишити без змін.
		Постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 рокузмінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                           В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     Н. О. Антоненко
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                              Є. В. Краснощоков
		 
		М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...