Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/3513/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; реалізації спеціальних владних управлінських функцій в окремих галузях економіки, у тому числі у сфері.
Надіслано для оприлюднення: 12.10.2022. Зареєстровано: 13.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 13.10.2022.
Дата набрання законної сили: 05.10.2022
Номер судового провадження: К/9901/18131/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 жовтня 2022 року 
		м. Київ
		справа №640/3513/20
		адміністративне провадження № К/9901/18131/21 К/9901/19592/21 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		головуючий - Стародуб О.П., 
		судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.
		секретар судового засідання - Іванова Н.П.
		за участю представників сторін та третьої особи
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Міністерства інфраструктури України та Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.07.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.04.2021 
		у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» до Міністерства інфраструктури України, третя особа без самостійних вимог Державне підприємство «Адміністрація морських портів України», про визнання протиправним та нечинним рішення в частині, -
		У лютому 2020 року Приватне акціонерне товариство «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (далі - ПрАТ «СК «Укррічфлот») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати протиправним та нечинним з моменту прийняття підпункт 2 пункту 1 Наказу відповідача від 25 червня 2019 року №459, яким абзац 2 пункту 3.5 розділу ІІІ Порядку справляння та розміри ставок портових зборів (затвердженого наказом відповідача від 27 травня 2013 року №316 «Про портові збори») викладено в новій редакції.
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ПрАТ «СК «Укррічфлот» є транспортним підприємством, яке володіє власною транспортною інфраструктурою і надає комплексні логістичні рішення, зокрема, щодо здійснення перевезень власним флотом класу «річка-море».
		На виконання вимог статті 22 Закону України «Про морські порти України» наказом від 27 травня 2013 року №316 «Про портові збори» Міністерством інфраструктури України затверджено Порядок справляння та розміри ставок портових зборів.
		Відповідно до абзацу 2 пункту 3.5 розділу III цього Порядку судна, що згідно з обмірним свідоцтвом з повним вантажем мають осадку не більш як 4,0 метри, здійснюють плавання під Державним Прапором України внутрішніми водними шляхами в межах території України та віднесені згідно з класифікаційним свідоцтвом, виданим класифікаційним товариством, до суден внутрішнього або змішаного плавання, звільняються від сплати канального збору.
		В подальшому, наказом від 25 червня 2019 року №459 (підпункт 2 пункту 1) абзац 2 пункту 3.5 розділу III Порядку №316 викладено в такій редакції: 
		«Судна, що згідно з обмірним свідоцтвом з повним вантажем мають осадку не більш як 4 метри, здійснюють каботажне плавання та віднесені згідно з класифікаційним свідоцтвом, виданим класифікаційним товариством, до суден внутрішнього або змішаного плавання, звільняються від сплати канального збору».
		Судами встановлено, що позивач надає послуги з перевезення вантажів, що здійснюються річками Дніпро та Дунай, з виходом в прибережні райони морів, між річковими портами України і портами інших держав у зовнішньоторговельному сполученні.
		Позивач є власником суден, що повністю відповідають вимогам (критеріям), встановленим абзацом 2 пункту 3.5. Порядку №316 (у редакції до 13 серпня 2019 року) та є об`єктами справляння портових зборів відповідно до Порядку. 
		Вважаючи незаконним наказ відповідача від 25 червня 2019 року №459 в частині підпункту 2 пункту 1, яким абзац 2 пункту 3.5 розділу ІІІ Порядку справляння та розмірів ставок портових зборів, затвердженого наказом відповідача від 27 травня 2013 року №316 "Про портові збори", викладено в новій редакції, ПрАТ «СК «Укррічфлот» оскаржено його в цій частині до суду.
		ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
		Рішенням окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року, позов задоволено.
		Визнано протиправним та нечинним з моменту прийняття наказ Міністерства інфраструктури України від 25.06.2019 №459 в частині підпункту 2 пункту 1, яким абзац 2 пункту 3.5 розділу ІІІ Порядку справляння та розмірів ставок портових зборів, затвердженого наказом відповідача від 27.05.2013 №316 «Про портові збори», викладено в новій редакції.
		Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що наказ відповідача №459 (в частині підпункту 2 пункту 1) прийнято з порушенням положень частини 4 статті 13, статті 42 Конституції України, статей 5, 6, 25, 31 Господарського кодексу України, частини 1 статті 3 Закону України «Про транспорт», статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», оскільки цим наказом створено дискримінаційні умови для господарської діяльності морських перевізників за ознакою (критерієм) заходу суден до іноземного порту (здійснення міжнародного плавання), необґрунтовано та протиправно встановлено для суден під українським прапором з однаковими технічними характеристиками обмеження щодо зайняття певним видом господарської діяльності, а саме - здійснення морського перевезення, що пов`язане з необхідністю заходу до іноземного порту (міжнародне плавання). 
		Суди дійшли висновку, що Наказ відповідача №459 в оскаржуваній частині є таким, що містить ознаки дискримінації суб`єктів господарювання (встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб`єктів господарювання або груп підприємців, надання окремим підприємцям пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб`єктів господарювання), недобросовісної конкуренції та є таким, що обмежує право позивача на здійснення міжнародних перевезень.
		Крім того, в порушення частини 2 статті 25 та частини 3 статті 189 Господарського кодексу України, оскаржувані положення Наказу №459 ставлять у нерівне становище окремі категорії суб`єктів господарювання, а саме морських перевізників, судна яких здійснюють міжнародне плавання; необґрунтовано сприяє діяльності окремих суб`єктів господарської діяльності, судна яких здійснюють каботажні плавання; фактично запроваджує штучні обмеження щодо здійснення міжнародних перевезень.
		Також суд першої інстанції виходив з невідповідності оскаржуваного акта положенням пункту d) частини 2 статті 1, статті 75, частини 1 статті 76 Закону України «Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» (далі - «Угода про асоціацію»), оскільки Наказ № 459 (в оскаржуваній частині) не сприяє посиленню економічних та торговельних відносин з іншими країнами, зокрема, країнами ЕС, оскільки створює додаткове тарифне навантаження для суден під українським прапором, що здійснюють міжнародні плавання, що, в свою чергу, збільшує собівартість перевезення та робить український товар (продукцію) менш конкурентоздатним на світовому ринку.
		Також оскаржувані положення Наказу №459 не відповідають Морській доктрині, оскільки оскаржуваний акт суперечить національним інтересам України на морі.
		Суди вважали, що визнання протиправним та нечинним наказу відповідача №459 в цьому випадку не є втручанням в дискреційні повноваження, оскільки суд не підміняє відповідний орган та не приймає замість нього рішення, а відновлює порушені права позивача, які порушено незаконним нормативно-правим актом, що суперечить актам вищої юридичної сили.
		ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНІ СКАРГИ
		Касаційні скарги відповідача і третьої особи мотивовано порушеннями норм матеріального і процесуального права.
		Касаційну скаргу Міністерства інфраструктури України мотивовано тим, що оскаржуваний Наказ № 459 не містить ознак дискримінації, а тому частина 4 статті 13, 42 Конституції України, статті 5, 6, 25, 31 Господарського кодексу України, частина перша статті 3 Закону України «Про транспорт», стаття 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» не підлягають застосуванню. При цьому суди не врахували економічних наслідків, причинених скасуванням Наказу №459 у відповідній частині.
		З посиланням на практику ЄСПЛ відповідач стверджує, що дискримінація по відношенню до позивача вбачалася би, якщо б відповідач на власний розсуд, звільнив від сплати канального збору судна, що здійснюють каботажне плавання інших компаній, а судна позивача - ні. Проте, в оспорюваному рішенні суд дійшов висновку про наявність відмінного поводження між суднами, які здійснюють міжнародне плавання та суднами які здійснюють каботажне плавання. В своєму рішенні суд вказує на однакові технічні характеристики суден та плавання під українським прапором. При цьому аналіз регулювання правового становища перевізників, які здійснюють каботажне плавання судом не досліджено, що призвело до встановлення ним хибного висновку. Ці правовідносини не мають аналогічного характеру, а перевізники не перебувають в однаковому становищі.
		Міністерство інфраструктури України зазначає, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на доводи відповідача, про те що суб`єктом державної влади, який наділений повноваженнями щодо перевірки оспорюваного наказу на відповідність чинному законодавству, проведено правову експертизу на відповідність Конституції та законодавству України, в тому числі і антидискримінаційну.
		Щодо судових рішень (від 09 березня 2017 року у справі №    826/23214/15, від 12 травня 2020 року у справі № 910/7127/19 та від 14    травня 2019 року у справі № 910/17179/18), на які посилається як суд першої, так і апеляційної інстанції, відповідач зазначає, що такі рішення стосуються справляння канального збору з конкретних суден ПрАТ    «СК    «Укррічфлот» по встановлених рахунках у конкретний період, тому не можуть застосовуватися до усіх суб`єктів правовідносин при нарахуванні канального збору.
		ДП «АМПУ» у касаційній скарзі покликається на те, що судами неправильно застосовані норми Закону України «Про морські порти України», Положення про Мінінфраструктури та не враховані висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі №240/7275/19, від 25 червня 2020 року у справі № 826/2470/17 в частині визначення дискреційних повноважень Міністерства інфраструктури України встановлювати розмір ставок портових зборів.
		На думку третьої особи, судами порушені норми Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та не враховані висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 804/2823/16, від 29 травня 2019 року у справі №800/191/17 в частині встановлення чи мала місце дискримінація стосовно позивача.
		Третя особа вважає, що судами порушені норми процесуального права, а саме частину 2 статті 265 КАС України та не враховані висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 826/14367/17.
		У додаткових поясненнях ДП «АМПУ» покликається на те, що після набрання чинності рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 23    липня 2020 року, дія абзацу 2 пункту 3.5 Порядку справляння в редакції наказу Міністерства інфраструктури від 24 липня 2015 року № 281 не поновила свою дію. Також зазначено, що Окружним адміністративним судом м. Києва було порушено норми процесуального права, а саме частину 5 статті 245 КАС України.
		У відзиві на касаційні скарги позивач покликається на те, що касаційні скарги є необґрунтованими, просить у їх задоволенні відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. 
		ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про морські порти України» (Закон № 4709-VI) господарська діяльність у морському порту провадиться відповідно до законодавства, обов`язкових постанов по порту та зводу звичаїв морського порту.
		Відповідно до частини першої-третьої статті 22 цього Закону у морському порту справляються такі портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, адміністративний та санітарний. Використання коштів від портових зборів допускається виключно за їх цільовим призначенням. Фінансування утримання гідротехнічних споруд в об`ємах, необхідних для підтримання їх паспортних характеристик, здійснюється за рахунок портових зборів, що справляються у морських портах, де розташовані такі гідротехнічні споруди.
		Розміри ставок портових зборів для кожного морського порту встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, відповідно до затвердженої нею методики. Порядок справляння, обліку та використання коштів від портових зборів, крім використання коштів від адміністративного збору, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту.
		Наказом Міністерства інфраструктури України від 27 травня 2013 року №316 затверджено Порядок справляння та розміри ставок портових зборів (далі - Порядок №316).
		Згідно з пунктами 1.1, 1.3 Порядку №316, цей Порядок визначає процедуру справляння портових зборів та встановлює розміри ставок портових зборів. 
		Портові збори (корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, адміністративний та санітарний) справляються в морських портах із суден і плавучих споруд, що плавають під Державним Прапором України та іноземними прапорами, за групами згідно з додатком 1 до цього Порядку.
		За правилами пунктів 3.2 та 3.3 Порядку №316 нарахування канального збору здійснюється за кожне проходження каналу судном в один кінець і кожне проходження каналу судном транзитом в один кінець за одиницю умовного об`єму судна (за 1 куб. м об`єму судна) за ставками, наведеними в додатку 3 до цього Порядку.
		Нарахування канального збору здійснюється за кожне проходження підхідного каналу судном в один кінець і кожне проходження підхідного каналу судном транзитом в один кінець за одиницю умовного об`єму судна за ставками, наведеними в додатку 4 до цього Порядку.
		Додатками 3, 4 Порядку №316 передбачено ставки канального збору, які встановлено, окремо для суден у закордонному плаванні та суден у каботажному плаванні.
		Відповідно до пункту 3.5 Порядку №316 (в редакції до 25.06.2019) для суден, що згідно з обмірним свідоцтвом з повним вантажем мають осадку не більш як 4,5 метра, ставки канального збору застосовуються з коефіцієнтом 0,38, крім морського порту Білгород-Дністровський та каналу Прорва.
		Судна, що згідно з обмірним свідоцтвом з повним вантажем мають осадку не більш як 4,0 метри, здійснюють плавання під Державним Прапором України внутрішніми водними шляхами в межах території України та віднесені згідно з класифікаційним свідоцтвом, виданим класифікаційним товариством, до суден внутрішнього або змішаного плавання, звільняються від сплати канального збору.
		Наказом Міністерства інфраструктури України від 25.06.2019 №459, абзац 2 пункту 3.5 розділу III Порядку №316 викладено в такій редакції: «Судна, що згідно з обмірним свідоцтвом з повним вантажем мають осадку не більш як 4 метри, здійснюють каботажне плавання та віднесені згідно з класифікаційним свідоцтвом, виданим класифікаційним товариством, до суден внутрішнього або змішаного плавання, звільняються від сплати канального збору» (підпункт 2 пункту 1 Наказу).
		Тлумачення норми абзацу 2 пункту 3.5 Порядку №316 після внесених наказом Міністерства інфраструктури України від 25 червня 2019 року №459 змін, є предметом цього позову.
		Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції встановлено і не заперечувалось учасниками справи, що оскаржуваний наказ видано відповідачем у межах повноважень та відповідно до Закону України "Про морські порти України".
		Водночас, суди дійшли висновку, що оскаржуваний підпункт 2 пункту 1 Наказу №459 носить дискримінаційний характер та запроваджує щодо позивача додаткові обтяження фінансового характеру.
		Щодо дискримінації
		Відповідно до статті 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації.
		Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.
		Не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме:
		спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту;
		здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними;
		надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом;
		встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян;
		особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.
		Відповідно до статті 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає у:
		- рівності перед законом всіх суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;
		- забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб`єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками;
		- неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб`єктів, крім випадків, передбачених цим Законом
		Відповідно до частини першої статті 31 Господарського кодексу України дискримінацією суб`єктів господарювання органами влади у цьому Кодексі, серед іншого, визнається надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб`єктів господарювання, що призводить до монополізації ринку певного товару, а також встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб`єктів господарювання або груп підприємців.
		ЄСПЛ у своїх рішеннях сформував ознаки дискримінації: « 60. У своїй практиці Суд встановив, що у цілях статті 14 Конвенції (стосовно питання дискримінації), повинна мати місце різниця у ставленні до осіб у відносно схожій ситуації (див. D.H. and Others v. the Czech Republic, № 57325/00, § 175)
		Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. mutatis mutandis пункт 48 рішення ЄСПЛ від 7 листопада 2013 року у справі Справа «Пічкур проти України»).
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.05.2018  у справі № 800/191/17 зробила наступний висновок:
		«Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, з метою з`ясування обставин існування дискримінації у конкретній ситуації застосовується триступеневий тест:
		по-перше, виявлення двох категорій осіб, які є порівнюваними та відмінними, оскільки відповідно до Конвенції, дискримінація передбачає належність людини до певної групи; по-друге, встановлення, чи дійсно члени цих двох груп оцінюються по-різному; і, по-третє, якщо так, то чи для цього є об`єктивні, обґрунтовані підстави.
		У своїй заяві позивач не зазначив і не обґрунтував наявності в нього певної ознаки (раса, колір шкіри, стать, вік та ін.), яка б могла вплинути на оцінку виконаного ним практичного завдання. У такому разі має місце припущення позивача про обмеження його прав, яке не можна пов`язувати з дискримінацією».
		У постанові від 01.04.2020 у справі № 804/2823/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.
		Абзац 2 пункту 3.5 розділу III Порядку №316, в редакції до внесення змін Наказом від 25.06.2019 №459, передбачав звільнення від сплати канального збору суден, «які здійснюють плавання під Державним Прапором України внутрішніми водними шляхами в межах території України».
		Наказом від 25.06.2019 №459 запроваджено звільнення від сплати канального збору для суден, «які здійснюють каботажне плавання».
		Вимоги щодо осадки та класу суден для можливості звільнення від сплати канального збору змін не зазнали.
		Відповідно до статті 131 Кодексу торгівельного мореплавства України (КТМ) перевезення між портами України здійснюються суднами, що плавають під Державним прапором України, а також суднами, що плавають під іноземним прапором (каботажні перевезення).
		Відповідно до статті 132 цього Кодексу перевезення між портами України й іноземними портами можуть здійснюватися як суднами, що плавають під Державним прапором України, так і за умови взаємності суднами, що плавають під іноземним прапором (міжнародні перевезення).
		У порівнянні з попередньою, нова редакція абзацу 2 пункту 3.5 розділу III Порядку №316 запровадила звільнення від сплати канального збору для усіх суден, які здійснюють каботажне плавання, незалежно під прапором якої держави вони плавають (за умови відповідності їх вимогам щодо осадки та класу). 
		Таким чином, для усіх суден, в т.ч. і суден позивача, які відповідають вимогам щодо осадки та класу і які здійснюють каботажне плавання запроваджено звільнення від сплати канального збору.
		З іншого боку, передбачений законом обов`язок зі сплати канального збору зберігся для усіх суден, які здійснюють міжнародні перевезення.
		Такий поділ суден на ті, які звільняються від сплати канального збору і які не звільняються від його сплати, є чітким, з конкретно визначеними ознаками і свідчить про однакове поводження з боку держави в питанні справляння та звільнення від сплати канального збору.
		При цьому, таке звільнення стосується конкретно визначеної категорії суден, які належать різним судновласникам і не стосується окремо взятих підприємців, що могло б поставити їх у привілейоване становище щодо інших суб`єктів господарювання.
		Також оскаржуваний наказ відповідача не містить будь-яку заборону на здійснення окремих видів господарської діяльності.
		За таких обставин доводи позивача та висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо дискримінаційного характеру норми щодо звільнення від сплати канального збору не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.
		Доводи позивача та висновки судів першої та апеляційної інстанції про те, що  оскаржуваний наказ не відповідає Морській доктрині, суперечить національним інтересам України на морі, створюючи для українського судновласника, зокрема, позивача, дискримінаційні умови при здійсненні міжнародних морських перевезень із заходом в іноземні порти є безпідставними, оскільки запроваджені позивачем пільги зі сплати канального збору стосуються виключно каботажних перевезень, які не передбачають заходу в іноземні порти. При цьому, наказ відповідача не змінює порядок справляння канального збору при міжнародних перевезеннях.
		До того ж, звільнення від сплати канального збору запроваджено не за ознакою резиденства та приналежністю судна до прапора держави, а за видом перевезень (каботажні, міжнародні), які визначені Кодексом торговельного мореплавства України і для яких встановлені окремі ставки канального збору.
		Щодо покладення на позивача додаткових обтяжень фінансового характеру
		Відповідно до статті 85 Кодексу торговельного мореплавства України під час перебування в морському порту будь-яке судно зобов`язане дотримувати чинних законів і правил України, у тому числі тих, що стосуються, зокрема, портових зборів.
		Види портових зборів і загальні підходи до їх справляння визначено Законом України «Про морські порти».
		Відповідно до статті 22 цього Закону порядок справляння, обліку та використання коштів від портових зборів, крім використання коштів від адміністративного збору з урахуванням особливостей використання, встановлених Кодексом торговельного мореплавства України, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і внутрішнього водного транспорту.
		Відповідно до Положення про Міністерство інфраструктури України (затв. Указом Президента України від 12.05.2011 № 581/2011) до його повноважень, серед іншого, віднесено затвердження розмірів портових зборів.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій оскаржуваним наказом відповідач передбачив можливість звільнення суден, які відповідають встановленим вимогам, від сплати канального збору, який є одним з видів портових зборів.
		Нових портових зборів оскаржуваним наказом відповідач не запроваджував і такими повноваженнями не наділений.
		Таким чином, приймаючи оскаржуваний наказ відповідач нових обов`язкових платежів не запроваджував і додаткових фінансових обтяжень на судновласників, в т.ч. позивача, не покладав.
		Крім того, портові збори, різновидом яких є канальний збір, і обов`язок їх сплати судновласниками передбачено Кодексом торговельного мореплавства України та Законом № 4709-VI, а відповідач уповноважений цим Законом лише на визначення їх розмірів та Порядку справляння.
		Відтак, прийняття відповідачем оскаржуваного наказу не вплинуло на обов`язки позивача зі сплати канального збору в міжнародних перевезеннях, оскільки такі обов`язки на позивача покладено законом.
		За таких обставин, покликання позивача в обґрунтування своїх доводів на те, що внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного наказу він буде змушений сплачувати канальний збір, що своєю чергою збільшує собівартість перевезення та робить український товар (продукцію) менш конкурентоздатним на світовому ринку є безпідставним.
		З цих же мотивів необґрунтованими є висновки судів першої та апеляційної інстанції про невідповідність оскаржуваного наказу Закону України «Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» (Угода про асоціацію).
		Крім того, відповідно до Морської доктрини України (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 07.10.2009 № 1307) одним з основних принципів реалізації державної морської політики є провадження морської діяльності з дотримання законодавства України та її міжнародних договорів
		Частиною 4 статті 135 Угоди про асоціацію передбачено, що кожна Сторона надає суднам під прапором іншої Сторони або таким, що знаходяться в управлінні постачальника послуг іншої Сторони, режим не менш сприятливий, ніж той, що застосовується до власних суден або суден будь-якої третьої країни, залежно від того, який буде більш сприятливим, стосовно, inter alia, доступу до портів, використання інфраструктури та портових послуг, застосування морських допоміжних послуг-1, а також пов`язаних з ними ставок та зборів, митних послуг, розподілу місць для стоянки та послуг із завантаження та розвантаження.
		Таким чином, запровадження однакового підходу (однаково сприятливого) в питанні сплати канального збору для суден, що плавають під Державним прапором України, та суден, що плавають під іноземним прапором, відповідає положенням Угоди про асоціацію і Морській доктрині України.
		Звільнення позивача від сплати канального збору на підставі постанови Вищого адміністративного суду України від 09.03.2017 у справі № 826/23214/15 також не свідчить про покладення на позивача наказом №459 додаткових фінансових обтяжень, оскільки висновки Вищого адміністративного суду України стосувалось питання поширення чинної на той час редакції абзацу 2 пункту 3.5 розділу III Порядку №316 на судна позивача і не можуть справляти вплив на правовідносини, які виникли після внесення змін до цього Порядку наказом №459.
		Крім того, Вищим адміністративним судом України у справі № 826/23214/15 вирішено індивідальний спір позивача, відтак рішення у цій справі стосувалось виключно прав та обов`язків позивача, а не усіх судновласників, чиї судна відповідають встановленим вимогам.
		Фактично, оскаржуючи внесені наказом №459 зміни до абзацу 2 пункту 3.5 розділу III Порядку №316, позивач намагається повернення до становища, за якого на підставі судового рішення від сплати канального збору були звільнені лише його судна. 
		За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій щодо покладення на позивача наказом №459 додаткових обтяжень фінансового характеру також не можна визнати обгрунтованими.
		За наслідками розгляду цієї справи невідповідність наказу відповідача від 25 червня 2019 року №459 актам вищої юридичної сили, що свідчило б про його незаконність, не встановлено.
		Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		Враховуючи викладене рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
		Керуючись статтями 341, 351, 356 КАС України, Суд -
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційні скарги Міністерства інфраструктури України та Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» задовольнити.
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.07.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.04.2021 у цій справі скасувати.
		В задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» відмовити.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. 
		Судді:                                                                                
		О.П. Стародуб          
		А.А. Єзеров
		В.М. Кравчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...