Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/20403/14 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 25.10.2022. Зареєстровано: 26.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 27.10.2022.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		24 жовтня 2022 року                               м. Київ                                        № 826/20403/14
		          Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши у письмовому провадженні матеріали адміністративної справи
		за позовом           ОСОБА_1 
		до                           Секретаріату Кабінету Міністрів України          
		про                      скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії,-      
		У С Т А Н О В И В:
		До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також - позивач) з адміністративним позовом до Секретаріату Кабінету Міністрів України (далі по тексту також - відповідач), в якому просить суд:
		- визнати протиправним та скасувати наказ Міністра Кабінету Міністрів України від 24.11.2014 № 854-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
		- поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника директора Департаменту з питань діяльності правоохоронних органів та органів юстиції Секретаріату Кабінету Міністрів України, починаючи з дати звільнення, тобто з 24.11.2014;
		- стягнути з Секретаріату Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.11.2014 і до моменту фактичного поновлення на роботі;
		-  зобов`язати Секретаріат Кабінету Міністрів України поінформувати Міністерство юстиції України про наявність відповідного судового рішення, відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону «Про очищення влади», та необхідність їх вилучення з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».
		В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправність оскаржуваного наказу Міністра Кабінету Міністрів України від 24.11.2014 № 854-к «Про звільнення ОСОБА_1 » з огляду на порушення на порушення відповідачем гарантованого Конституцією України права на працю, а також ст. ст. 6, 19, 24, 38, 58, 61 Конституції України.
		Крім того, позивач вказує, що наказ про звільнення виданий з порушенням положень Закону України «Про очищення влади», оскільки посади, які обіймала позивач не віднесені до переліку посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), визначених ст. 2 вказаного Закону.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/20403/14 та призначено судовий розгляд справи.
		Представником відповідача до суду надані заперечення Секретаріату Кабінету Міністрів України, зі змісту яких вбачається, що відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову, оскільки позивач у період з жовтня 2010 року по квітень 2011 року працював на посаді керівника Апарату Міністерства внутрішніх справ України, а з квітня 2011 року по березень 2012 року - керівника Служби Міністерства внутрішніх справ України. Відтак, на думку відповідача, до позивача застосовуються заборони, передбачені ст. 1 Закону України «Про очищення влади», на основі критеріїв, визначених ст. 3 цього Закону, а звільнення позивача є правомірним та таким, що відповідає приписам законодавства. 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2015 року зупинено провадження у справі №826/20403/14 за позовом ОСОБА_1 до Секретаріату Кабінету Міністрів України про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2022 року поновлено провадження в адміністративній справі № 826/20403/14. Продовжено розгляд адміністративної справи №826/20403/14 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
		У судовому засідання 12.10.2022 суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
		28.03.2010 р. позивач призначений на посаду радника Міністра - заступника керівника Апарату Міністра.
		19.04.2010 р. позивач призначений на посаду керівника Апарату Міністра МВС.
		13.10.2010 р. позивач звільнився з державної служби у зв`язку із вступом на службу в органи внутрішніх справ та в жовтні 2010 р. був призначений на посаду керівника Апарату Міністра МВС України, з квітня 2011 р. по березень 2012 р. працював на посаді керівника Служби Міністра МВС України, після чого звільнився з органів внутрішніх справ (за власним бажанням).
		02.08.2013 р. позивач призначений на посаду директора Департаменту дахової експертизи Секретаріату Кабінету Міністрів України.
		13.10.2014 р. позивач переведений на посаду першого заступника директора Департаменту з питань діяльності правоохоронних органів та органів юстиції Секретаріату Кабінету Міністрів України.
		Наказом Міністра Кабінету Міністрів України від 24.11.2014 № 854-к позивача звільнено з посади заступника директора Департаменту з питань діяльності правоохоронних органів та органів юстиції Секретаріату Кабінету Міністрів України з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
		Вважаючи звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом до суду.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
		Згідно вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		За приписами статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).
		Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі  Конституції України  гарантується.
		За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Пунктом 72 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України  (також  - КЗпП України) передбачено припинення трудового договору з підстав, визначених Законом України «Про очищення влади».
		Згідно з частиною другою цієї статті у випадку, передбаченому пунктом 72, особа підлягає звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України «Про очищення влади».
		Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначено Законом України «Про очищення влади».
		Частинами першою-третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» передбачено, що очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
		Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
		На виконання пункту 10 частини першої  статті 2 Закону України «Про очищення влади»  заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування.
		Відповідно до частини третьої  статті 1 Закону України «Про очищення влади» протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
		Так, п. 7 ч. 1 статті 3 Закону України «Про очищення влади» визначено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції.
		Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону, впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
		Як вже зазначалося, позивача звільнено з посади в силу самого лише факту зайняття посади на підставі вищезгаданих норм Закону України «Про очищення влади».
		У взаємозв`язку з наведеним, слід зазначити наступне.
		Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 1, стаття 3, частина друга статті 6, частини перша, друга статті 8 Конституції України).
		Згідно статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 1, частини перша, друга, четверта, шоста, сьома статті 43 Основного Закону України).
		Як зазначив Конституційний Суд України, право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом (абзац третій підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 29 січня 2008 року N 2-рп/2008).
		Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.
		Законом України «Про очищення влади» визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
		Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах:
		-          верховенства права та законності;
		-          відкритості, прозорості та публічності;
		-          презумпції невинуватості;
		-          індивідуальної відповідальності;
		-          гарантування права на захист.
		Під визначенням «принцип» розуміється головне, важливе, суттєве, неодмінне.
		Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.
		Виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що частиною першою та другою статті першої Закону України "Про очищення влади" визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну "очищення влади", виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв`язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.
		Слід додати, що відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
		Відповідно до положень статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
		Відповідно до п. 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи № 1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. Відповідно до п. 8 вказаних принципів, дискваліфікація може стосуватися лише тих осіб, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або серйозно допомагали в їх вчиненні. Відтак, вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації).
		Виходячи з усталеної практики ЄСПЛ особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню.
		Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Любох проти Польщі»).
		У проміжному Висновку від 16 грудня 2014 року № 788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України «Про очищення влади» (Закону «Про люстрацію») Венеціанська комісія констатувала, крім іншого, що «Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це» (пункт 62).
		Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: «Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій» (підпункт "h" пункту 20 розділу 3 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії № 524/2009 від 13 жовтня 2009 року).
		Отже, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.
		Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.
		Суд також звертає увагу, що ключовим у позиції Європейського Суду з прав людини у постанові по справі «Полях та інші проти України» є § 156 цієї постанови, де Суд зазначив, що у цій справі поведінка заявників, щодо якої до них було застосовано заходи відповідно до Закону України «Про очищення влади», не була класифікована як «кримінальна» в національному законодавстві і не була схожа на якусь злочинну поведінку: вона полягала в тому, щоб залишатися на своїх постах, поки при владі перебував президент.
		Відтак, не було доведено, що втручання у відношенні будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві і Європейський Суду з прав людини у § 324 даної постанови визнав порушення ст. 8 Конвенції щодо всіх заявників.
		Таким чином, Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України «Про очищення влади» до осіб, які у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на окремих посадах державної служби без встановленні причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів ОСОБА_3 , суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв`язку відповідних осіб з такими подіями.
		Відтак, зважаючи на вищевказане та виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що час розгляду справи в порядку виконання обов`язку, визначеного ч. 2 ст. 77 КАС України, з боку відповідача не надано доказів належності позивача до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
		При цьому, на час роботи позивача на посаді, в силу зайняття якої його звільнено з посади не існувало Законів, які б визначали правопорушенням зайняття займаних ним посад, а відтак та в силу положень ст. 58 Конституції України, позивач не може бути притягнутий до відповідальності лише в силу одного факту зайняття посади, що не визнавалося правопорушенням на час її зайняття позивачем.
		Тобто, у зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення у даному конкретному випадку відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом, а відтак, враховуючи крім іншого те, що займана позивачем посада не є політичною посадою, не доведено і правомірності застосування до позивача процедур, передбачених цим Законом, що у свою чергу зумовлює висновок про недоведеність правомірності прийняття оскаржуваного рішення з підстав, у ньому зазначених, що є достатньою і самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення.
		Крім того, на думку суду, обґрунтованими є доводи позивача щодо того, що відповідачем при проведенні люстраційних процедур не дотримані стандарти та вимоги, передбачені ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
		Водночас, доводи відповідача про законність звільнення позивача на підставі п. 7-2 ст. 36 КЗпП України без врахування мети та принципів люстрації, визначених у ст. 2 Закону України «Про очищення влади», визнаються судом необґрунтованими, безпідставними, порушують конституційний принцип верховенства права, презумпції невинуватості та індивідуальної відповідальності, внаслідок чого відхиляються судом з вищевикладених підстав.
		Зважаючи на вищевказане, з урахуванням вищезазначених приписів законодавства та принципів очищення влади, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу Міністра Кабінету Міністрів України від 24.11.2014 № 854-к «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади першого заступника директора Департаменту з питань діяльності правоохоронних органів та органів юстиції Секретаріату Кабінету Міністрів України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		За постановою Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі №6-33цс14 у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.
		 Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як способу відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих  Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
		 Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.    
		Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
		За таких обставин для забезпечення ефективного захисту прав позивача суд вважає, що останнього слід поновити на посаді першого заступника директора Департаменту з питань діяльності правоохоронних органів та органів юстиції Секретаріату Кабінету Міністрів України.
		Щодо дати з якої необхідно поновити позивача, то суд вважає за необхідне вказати наступне.
		Пунктом 2.27. Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року, прямо вказує, що днем звільнення вважається останній день роботи.
		Згідно оскаржуваного наказу останнім днем роботи позивача є 24.11.2014, тобто дата звільнення вважається останнім робочим днем позивача. Відтак, з 25.11.2014 р. у позивача почався вимушений прогул.
		Таким чином суд вважає, що необхідно поновити позивача з 25.11.2014 р.
		З урахуванням наведеного, позовні вимоги в частині поновлення позивача на посаді з 24.11.2014 є такими, що не підлягають задоволенню.  
		У частині позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд звертає увагу на таке.
		Згідно із правовим висновком, зазначеним у постанові Верховного Суду України від 14 січня 2014 року у справі №21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.
		Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (зі змінами та доповненнями, діючими на момент виникнення правовідносин) (далі також - Порядок) у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
		Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
		Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
		Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 згаданого Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
		У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.
		Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац  другий пункту 8 Порядку).
		Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
		Суд встановив, що позивача звільнено 24.11.2014 року (останній робочий день), відповідно, сума виплат за два календарні місяці роботи, для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна обчислюватись виходячи з виплат за вересень та жовтень  2014 року.
		З огляду на викладене, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
		Так, відповідно до довідки про заробітну плату й інші доходи позивача, виданої Господарсько-фінансовим департаментом Секретаріату Кабінету Міністрів від 09.12.2014 №1146, заробітна плата позивача за вересень 2014 року складає 14   304, 25 грн., за жовтень 2014 року - 12   576, 89 грн., середньоденний заробіток складає 597,36 грн. 
		Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, у даному випадку з 25.11.2014 року по 24.10.2022 року.
		Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача  на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, а саме: з 24.11.2014 по дату поновлення на роботі не підлягає задоволенню.
		Відтак, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.11.2014 по 24.10.2022 у розмірі 1 183 370, 16 грн. (597, 36 грн. х на 1981 день).
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби -  у межах суми стягнення за один місяць.
		Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді з 25.11.2014 р. та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 13   440, 57 грн. підлягає негайному виконанню.
		Щодо позовних вимог про зобов`язання Секретаріату Кабінету Міністрів України поінформувати Міністерство юстиції України про наявність відповідного судового рішення, відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону «Про очищення влади», та необхідність їх вилучення з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади». суд зазначає наступне. 
		Так, у відповідності до частини 1 статті 7 Закону України «Про очищення влади» відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України. Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.
		Наказом Міністерства юстиції України 16 жовтня 2014 року №1704/5 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 жовтня 2014 року за №1280/26057 (далі по тексту - Положення), у редакції, чинній станом на момент внесення відомостей, пунктами 1, 2 Розділу ІІ якого визначено, що внесенню до Реєстру підлягають відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною 3 або 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади».
		Підставою для внесення Реєстратором відомостей про особу є:
		- надходження до Держателя від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена у частині 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади», інформації про звільнення особи з посади;
		- надходження до Держателя від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини 1 статті 2 Закону України «Про очищення влади», інформації про неподання заяви такої особи у строк, передбачений частиною 2 статті 4 Закону України "Про очищення влади";
		- надходження до Держателя із Державної судової адміністрації України електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили;
		- надходження до Держателя від органів, що здійснюють перевірку достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами 3 та 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади», перелік яких затверджений Кабінетом Міністрів України, копії висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини 5 статті 5 Закону України «Про очищення влади»;
		- надходження до Держателя від органу, який проводив передбачену статтею 6 Закону України «Про очищення влади» перевірку, копії висновку про встановлення перевіркою факту належності особи до переліку осіб, щодо яких застосовуються заборони, визначені частинами 3 або 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади».
		Наведене свідчить, що обов`язковою умовою для внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відповідних відомостей про особу, є надходження до Міністерства юстиції України інформації щодо встановлення такої заборони відносно особи.
		Згідно з пунктом 5 Розділу ІІ Положення, у редакції станом на момент розгляду справи по суті, підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Реєстратора відповідного судового рішення, яке набрало законної сили.
		За приписами пункту 4, 9 Розділу І Положення, Міністерство юстиції України, яке є держателем Реєстру, вносить до Реєстру та вилучає з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України «Про очищення влади», виконують інші функції, передбачені цим Положенням.
		Відтак,  суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині зобов`язання відповідача поінформувати Міністерство юстиції України про наявність відповідного судового рішення, відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону «Про очищення влади», та необхідність їх вилучення з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», позаяк такий обов`язок виникне у відповідача лише після набрання вказаним рішенням законної сили. 
		Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Підсумовуючи, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку про те, що вимоги позивача є законними та обґрунтованими, такими, що підлягають частковому задоволенню.
		Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		З урахуванням того, що позивач звільнена від сплати судових витрат, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачами судових витрат, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.
		Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 90, 241-243, 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		В И Р І Ш И В:
		          1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Секретаріату Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, ЄДРПОУ 00019442) про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.
		2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністра Кабінету Міністрів України від 24.11.2014 № 854-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
		3. Поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника директора Департаменту з питань діяльності правоохоронних органів та органів юстиції Секретаріату Кабінету Міністрів України з 25.11.2014 р.
		4. Стягнути з Секретаріату Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.11.2014 по 24.10.2022 у розмірі 1183 370, 16 грн. (один мільйон сто вісімдесят три тисячі триста сімдесят гривень 16 копійок).
		5. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника директора Департаменту з питань діяльності правоохоронних органів та органів юстиції Секретаріату Кабінету Міністрів України з 25.11.2014 р. та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 13   440, 57 грн. (тринадцять тисяч чотириста сорок гривень 57 копійок) допустити до негайного виконання.
		6. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		          Суддя                                                                                                Є.В. Аблов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...