Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 685/1008/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 08.11.2022.
Дата набрання законної сили: 02.11.2022
Номер судового провадження: 61-7861ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України                                            
		 
		02 листопада 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 685/1008/20
		провадження № 61-7861 св 22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		представника позивача - адвокат Упадов Денис Дмитрович,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Упадова Дениса Дмитровича, на постанову Хмельницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Янчук Т. О., Грох Л. М., Ярмолюка О. І. від 07 липня 2022 року,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		 
		Описова частина
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 
		ОСОБА_2 , в якому просив суд визнати договір позики від 23 травня 2020 року, укладений  між ним та ОСОБА_2 , недійсним.
		В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 09 квітня 2020 року він виконував роботу по перевезенню вантажним автомобілем DAF XF 105460 з номерним знаком НОМЕР_1 з платформою Broshuis з номерним знаком НОМЕР_2 сільськогосподарської техніки, а саме, колісного трактора John Deere 8530 з номерним знаком НОМЕР_3 та посівного комплексу Horsch Maestro 24 SW з невідомими йому заводськими та номерним знаком, з с. Редвинці Хмельницького району Хмельницької області у с. Мінакове Путивлівського району Сумської області. Цього самого дня, близько 23 год. 40 хв., 
		у с. Комсомольське Вінницької області під час проїзду під мостом він пошкодив посівний комплекс Horsch Maestro 24 SW, який був розташований на платформі. За вказівкою власника автомобіля він продовжив свій рух до пункту призначення, де передав вантаж представнику власника вантажа. 
		Позивач вказував, що постановою Летичівського районного суду Хмельницької області від 14 травня 2020 року у справі № 678/389/20 його було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення і накладено адміністративне стягнення за статтею 124 КУпАП України.
		У подальшому йому зателефонував ОСОБА_3 , назвався власником пошкодженої сівалки та став вимагати відшкодування значної суми коштів, витрачених на її ремонт. З метою мирного врегулювання спору 23 травня 
		2020 року він приїхав у смт. Теофіполь, де зустрівся з ОСОБА_3 , який вказав йому на необхідність підписання угоди про підтвердження намірів добровільно відшкодувати завдану шкоду.
		Після підписання роздрукованих з комп`ютера аркушів з текстом договору та заповнення ОСОБА_3 від руки порожніх граф, він ознайомився з текстом договору та виявив, що це договір позики, а не угода про підтвердження намірів про відшкодування шкоди. При цьому стороною договору був ОСОБА_2 , якого він не знає, не бачив і з яким не спілкувався, а підписав договір ОСОБА_3 . Крім того, вказував, що жодних коштів ні від ОСОБА_2 , ні від ОСОБА_3 йому не передавали, не позичали і в борг він кошти не отримував.
		Ураховуючи вищевикладене, на підставі статей 203, 215, 1051 ЦК України ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області 
		у складі судді Самойловича А. П. від 30 березня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
		Визнано недійсним договір позики (поворотної фінансової допомоги), укладений 23 травня 2020 року в смт. Теофіполь між позикодавцем ОСОБА_2 та позичальником ОСОБА_1 . 
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу позову у розмірі 840,80 грн.
		Рішення районного суду мотивовано тим, що, виходячи із правовідносин, які виникли між сторонами, має місце новація боргу за шкоду, спричинену пошкодженням майна відповідача, у позикове зобов`язання (стаття 1053 ЦК України). Проте позивач, як водій вантажного автомобіля та трала, на якому перевозився пошкоджений вантаж, перебував у трудових правовідносинах з власником вантажного автомобіля та трала ( ОСОБА_4 ), а тому не є стороною правовідносин по відшкодуванню шкоди, у зв`язку з чим не міг замінити борг по відшкодуванню збитків за пошкоджену сільськогосподарську техніку під час її перевезення, на позикове зобов`язання, отже, цей договір суперечить закону.
		Суд застосував положення частини першої статті 203, статтю 1051 ЦК України.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Хмельницького апеляційного суду від 07 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
		Рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 30 березня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
		У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 261,30 грн.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що підставою, яка передувала укладенню договору позики, було відшкодування збитків, спричинених пошкодженням сівалки під час її перевезення автомобілем, яким керував водій ОСОБА_1 . При цьому, суд вказав, що сторони умисно оформили договір позики, однак між ними насправді існують деліктні правовідносини щодо відшкодування шкоди, спричиненої пошкодженням сількогосподарської техніки.
		Суд зазначив, що договір позики вчинено з метою приховати інші правовідносини - є удаваним (стаття 235 ЦК України), тому підстави для задоволення позову про визнання договору позики недійсним відсутні, а суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку щодо новації договору, оскільки договір позики, укладений сторонами, не є договором новації, так як в ньому відсутні посилання на попередні домовленості та зобов`язання сторін. Суд застосував цю норму права відповідно до принципу «jura novit curia» («суд знає закони»).
		Також суд вказав, що між ОСОБА_4 , як роботодавцем, та 
		ОСОБА_1 , як працівником, не було оформлено трудових правовідносин, податки та обов`язкові платежі не сплачувалися, тому у даних правовідносинах суд повинен враховувати концепцію прихованого працевлаштування 
		(deemed employment) і встановлення вказаних обставин у сукупності може свідчити про наявність трудових відносин, а належних та допустимих доказів, які б підтверджували взаємовідносини між власником вантажного автомобіля ОСОБА_4 та водієм ОСОБА_1 , як такі, що ґрунтуються на трудовому договорі, у матеріалах справи відсутні. 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У серпні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Упадов Д. Д., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Хмельницького апеляційного суду від 07 липня 2022 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 685/1008/20 із Теофіпольського районного суду Хмельницької області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Упадова Д. Д., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: 
		- застосував статтю 235 ЦК України без врахування висновків, викладених 
		у пунктах 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 
		2019 року у справі № 522/14890/16-ц та постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц;
		- застосував норми права, вказаних у статях 237-239, 241, 244 ЦК України без врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 522/4840/18 щодо випадку, коли представник з власної ініціативи розширив межі наданих йому нотаріальною довіреністю повноважень, що є підставою для визнання такого правочину недійсним, у силу положень статей 203, 215 ЦК України (судом встановлено відсутність повноважень в довірителя (в довіреності) на укладення договору позики із відповідною особою та надання коштів в позику у відповідній сумі);
		- застосував положень статей 1046, 1047, 1049 та 1051 ЦК України без врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15, згідно якої судом встановлено, що позичальник за спірним договором позики фактично кошти у борг не отримував, а тому вказаний договір позики є неукладеним та не породжує у його сторін прав та обов`язків.
		Зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином не встановив обставини у справі, не дослідив розписку та довіреність на укладення правочину від імені відповідача, оскільки із вказаного у довіреності переліку повноважень відповідач не наділяв ОСОБА_3 таким правом, як надання грошових коштів, що належать ФОП ОСОБА_2 у борг для юридичних, фізичних осіб, чи ФОП на умовах безвідсоткової фінансової допомоги, а також у ОСОБА_3 відсутні були повноваження на укладення від імені ОСОБА_2 договору позики та передачі грошових коштів у розмірі 436 300,00 грн. При цьому, зауважує, про відсутність у 
		ОСОБА_1 вільного волевиявлення на укладення спірного договору, тому є підстави для визнання правочину недійсним.
		Вказує, що кошти у позику від відповідача у розмірі 436 300,00 грн позивач не отримував, факт ненадання коштів підтверджується відомостями з Єдиного Державного Реєстру Декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, так як ОСОБА_2 був суб`єктом декларування за звітній період- 2020 календарний рік, повинен був внести відомості в розділ «Грошові активи» про надання 436 300,00 грн у позику ОСОБА_1 .
		Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		23 травня 2020 року у смт. Теофіполь між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики (поворотної фінансової допомоги), відповідно до якого ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 поворотну фінансову допомогу в сумі 446 300 грн, яку ОСОБА_1 зобов`язується повернути до 10 жовтня          2020 року (а. с. 8).
		Постановою Летичівського районного суду Хмельницької області 
		від 14 травня 2020 року у справі № 678/389/20 ОСОБА_1 визнано винним за статтями, передбаченими 122-4 та 124 КУпАП, за пошкодження вантажу при проїзді під мостом під час керування вантажним автомобілем DAF XF 105460 з номерним знаком НОМЕР_1 з платформою Broshuis з номерним знаком НОМЕР_2 (а. с. 9).
		Довіреністю, виданою 24 квітня 2020 року ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_3 представляти його інтереси як фізичної-особи підприємця в будь-яких установах, підприємствах та організаціях, укладати від його імені як фізичної особи-підприємця всі дозволені законодавством правочини, у тому числі будь-які договори (а. с. 73).
		Судами також установлено і сторонами не заперечувалося, що договір позики від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності підписав ОСОБА_3 , як власник пошкодженої сівалки і саме він домовлявся про перевезення вантажу, проте не вказавши про це ні в тексті договору, ні в графі підписання договору.    
		 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року 
		№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального 
		кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження 
		у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. 
		Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвокат Упадова Д. Д.,  підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції 
		в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою 
		для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції 
		в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог 
		і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд 
		і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси 
		у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон 
		або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, 
		яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який 
		не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
		Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно 
		до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода 
		на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи 
		на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання 
		або оспорювання. 
		Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
		За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
		Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		Згідно зі статтею 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
		Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином.
		Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
		До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду 
		у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, провадження 
		№ 14-465 цс 18.
		Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 року усправі № 388/1354/17-ц (провадження № 61-45859 св 18), у якому зазначено, що письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У частині першій та пунктах 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України передбачено, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
		Отже, позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. 
		Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
		У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Апеляційний суд виходив саме із дії вказаного принципу. 
		Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
		Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах: від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19; від 08 червня 2021 року у справі       № 662/397/15-ц, провадження № 14-20цс21 та багатьох інших. 
		Пред`являючи позов про визнання договору позики недійсним, ОСОБА_1 посилався на: 
		а) положення статей 203, 215, 1051 ЦК України. При цьому заявляв, що
		б) у нього не було вільного волевиявлення на укладення договору позики і 
		в) коштів за договором позики він не отримував ні від ОСОБА_3 (хто підписав договір), ні від ОСОБА_2 (від імені кого договір укладено).           У зв`язку з цим, позивач зазначав, що 
		г) договір позики є неукладеним.     
		Натомість, суд першої інстанції при ухваленні рішення виходив із положення статті 1053 ЦК України про новацію боргу у позикове зобов`язання, а суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи в задоволенні позову, виходив із положень статті 235 ЦК України про удаваність правочину. Обидва суди це здійснили також через призму встановлення/відсутності трудових відносин між позивачем ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , який, до того ж, не був залучений до участі у справі.              Отже, у разі незалучення до участі у справі ОСОБА_4 у судів не було жодних правових підстав встановлювати наявність/відсутність трудових відносин з ним, виходити із положень статті 1172 ЦК України про відповідальність юридичної чи фізичної особи, завданої їхнім працівником.       
		Як зазначалося вище, принцип «jura novit curia» («суд знає закони») застосовується у тому випадку, коли позивач обґрунтовує свій позов саме такими обставинами, проте помилково посилається на певні норми права.         Але застосування судом цього принципу не є безмежним.
		При цьому установлено, що позивач у позові не посилався: а) ні на новацію боргу у позикове зобов`язання, б) ні на удаваність правочину, в) ні на трудові відносини з ОСОБА_4 . Більше того, позивач зазначав, що самостійно заробляє на життя вантажними перевезеннями. А також посилався на те, що з тексту довіреності не вбачається, аби ОСОБА_2 надавав          ОСОБА_3 повноваження на вчинення певних юридичних дій, а саме на укладення договору позики та передачу ОСОБА_1 грошових коштів, як і на наступне схвалення такого правочину зі сторони ОСОБА_2 . Більше того, без зазначення у самому договорі про це, ОСОБА_3 підписався замість ОСОБА_2 , що ОСОБА_3 не заперечується.       
		Саме ці обставини, на які посилався позивач, судами взагалі не досліджені, не уточнено у позивача суперечливість позовних вимог:  про недійсність правочину (тобто він укладений) і те, що договір позики є неукладеним.  
		Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від «Гусєв проти України» від 14 січня 2021 року (скарга № 25531/12) було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Європейський суд з прав людинивказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж внаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо: справедливості цивільного провадження; принципу змагальності судового процесу.
		Отже, принцип jura novit curia, з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації.
		 
		Як позивач, так і відповідач не надавали пояснень та докази ні про новацію боргу у позикове зобов`язання, ні про удаваність правочину, ні про трудові відносини між позивачем ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , а тому у судів не було правових підстав кваліфікувати спірні правовідносини вказаними вище нормами права, тобто перекваліфіковувати правовідносини, з яких виходив сам позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги.    
		Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
		Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України. 
		Відповідно до пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина 
		четверта статті 411 ЦПК України).
		За таких обставин, оскільки судом першої інстанції допущені порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції у межах наданих йому повноважень не усунув зазначені порушення, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		 
		Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Упадова Дениса Дмитровича, задовольнити частково. 
		Рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 30 березня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 07 липня 
		2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		  Головуючий   Судді:  Д. Д. Луспеник   І. А. Воробйова   Б. І. Гулько   Г. В. Коломієць     Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...