Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 754/13893/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 21.11.2022.
Дата набрання законної сили: 09.11.2022
Номер судового провадження: 61-737ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		09 листопада 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 754/13893/19
		провадження № 61-737св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач), 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позову
		 
		У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. 
		 
		Позов мотивований тим, що згідно з розпискою від 13 жовтня 2010 року ОСОБА_2 отримав від нього 1 962 780,00 доларів США в листопаді 2007 року для вирішення питання придбання земельної ділянки площею 30 га, розташованої у Херсонській області, Генічеському районі, Арбатська стрілка, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергогазінвестконсалтинг» (далі - ТОВ «Енергогазінвестконсалтинг»), а також на розрахунковий рахунок ТОВ «Енергогазінвестконсалтинг» додатково зараховано 4 647 500 грн. У розписці ОСОБА_2 від 13 жовтня 2010 року зазначив, що після реалізації земельної ділянки він повинен повернути йому ( ОСОБА_1 ) 4 647 500,00 грн і 20 відсотків кредитної ставки та 1 962 780,00 доларів США і 15 відсотків річних. 
		 
		11 березня 2013 року між ним і ТОВ «Енергогазінвестконсалтинг» та ТОВ «Кольчуга-Київ» укладено договір відступлення права вимоги за розпискою ОСОБА_2 від 13 жовтня 2010 року. 
		 
		05 серпня 2019 року між ним, ТОВ «Енергогазінвестконсалтинг» та ТОВ «Кольчуга-Київ» укладено додаткову угоду про розірвання договору про відступлення права вимоги від 11 березня 2013 року в частині набуття ТОВ «Кольчуга-Київ» права вимоги на суму 1 962 780,00 доларів США, в зв`язку з чим йому повернуто право вимоги до ОСОБА_2 з усіма правами, які існували на день укладення додаткової угоди. 
		 
		Посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_2 договірних зобов`язань, з урахуванням збільшених позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 5 495 784,00 доларів США, з яких: 
		1 962 780,00 доларів США - основна сума зобов`язання;
		3 533 004,00 доларів США - 15 відсотків річних від суми зобов`язання за 12 років, а саме: за період із листопада 2007 року до листопада 2019 року. 
		 
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
		 
		Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 12 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. 
		 
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 495 784,00 доларів США - отриманих коштів і 15 відсотків річних та 9 605,00 грн судового збору.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 16 січня 2019 у справі № 373/2054/16-ц, як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, не суперечить чинному законодавству. При з`ясуванні в судовому засіданні у сторони відповідача чи були виконані відповідачем взяті на себе перед позивачем зобов`язання про яке йдеться в написаному відповідачем рукописному тексті від 13.10.2013 на чотирьох сторінках аркушів формату «А-4» де в останньому реченні зазначено дослівно: «Чотири сторінки розписки», щодо придбання земельної ділянки 30 га та її реалізації з метою отримання прибутку, а також повернення позивачу готівкових коштів у сумі: 1962788 доларів США плюс 15 відсотків річних, судом у судовому засіданні достовірно встановлено, що як на час подання позову так і на час вирішення даного спору судом, відповідач своїх зобов`язань не виконав. Зазначене дає правові підстави для висновку про недотримання відповідачем по відношенню до позивача вимог і положень статей 527, 530, 536 ЦК України;
		доводи сторони відповідача про невизначеність правової природи документа від 13 жовтня 2010 року, суттєвого значення не мають, оскільки в цьому документі чітко та конкретно визначено і вказано, що відповідач взяв у позивача кошти для вирішення питання придбання та реалізації земельної ділянки для отримання прибутку і в подальшому відповідач своїх зобов`язань не виконав;
		доводи відповідача про написання і підписання ним рукописного тексту від 13 жовтня 2013 на чотирьох сторінках аркушів формату «А-4», де в останньому реченні зазначено дослівно: «Чотири сторінки розписки» під тиском і примусом зі сторони позивача, перевірялись у судовому засіданні і не знайшли свого підтвердження конкретними правовими доказами. Сам факт звернення до правоохоронних органів із заявами про вчинення кримінального правопорушення не свідчить про вчинення кримінального правопорушення;
		не знайшли свого підтвердження конкретними доказами і доводи відповідача про неотримання ним від позивача коштів, про які йдеться в написаному та підписаному відповідачем рукописному тексті від 13 жовтня 2013 року на чотирьох сторінках аркушів формату «А-4», де в останньому реченні зазначено дослівно: «Чотири сторінки розписки» та в якому відповідач у стверджувальній формі вказує про отримання ним коштів у позивача;
		щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, то суд при її вирішенні виходить з такого. У написаному і підписаному відповідачем рукописному тексті від 13 жовтня 2013 на чотирьох сторінках аркушів формату «А-4», де в останньому реченні зазначено дослівно: «Чотири сторінки розписки» вказується дослівно: «Орієнтовна тривалість операції мала складати 6 - 12 місяців», а також вказується дослівно: «Орієнтовні терміни реалізації даного проекту складають лютий 2011 р. - вересень 2012 року», тобто мова йде про орієнтовні, а не конкретні терміни. Зазначене свідчить про те, що відповідач сам чітко і в стверджувальній формі не визначив конкретного терміну реалізації взятих на себе зобов`язань. Первісна редакція позову позивачем підписана і подана до суду 23 вересня 2019 року, а тому саме з цієї дати у відповідача виник обов`язок по виконанню зобов`язань, про які йдеться в написаному і підписаному відповідачем рукописному тексті від 13 жовтня 2013 року на чотирьох сторінках аркушів формату «А-4», де в останньому реченні зазначено дослівно: «Чотири сторінки розписки». У зв`язку з цим безпідставними є посилання відповідача про пропуск позовної давності;
		доводи відповідача про те, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено відсутність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, не свідчать про відсутність у позивача права на повернення наданих відповідачу коштів разом із відсотками, які відповідач у письмовій формі зобов`язався виплатити;
		конкретних доказів про повне або часткове спростування позовних вимог відповідач суду не надав. Правильність наведеного позивачем і перевіреного судом математичного розрахунку 15 відсотків річних відповідач не спростував.
		 
		Додатковим рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 20 липня 2021 року понесені ОСОБА_2 судові витрати покладено на ОСОБА_2 .
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року апеляційну скаргу адвоката Пересунько О. В., подану в інтересах ОСОБА_2 , задоволено.
		 
		Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 липня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.
		 
		Вирішено питання розподілу судових витрат.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		ОСОБА_1 обґрунтовував заявлені позовні вимоги до ОСОБА_2 тим, що між сторонами існувало зобов`язання, яке не було виконане відповідачем. На підтвердження своїх вимог ОСОБА_1 надав суду рукописний текст на чотирьох аркушах, написаний ОСОБА_2 13 жовтня 2010 року, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 , зокрема, 1 962 780,00 доларів США у листопаді 2007 року для вирішення питання придбання земельної ділянки площею 30 га, розташованої в Херсонській області, Генічеському районі Арбатська стрілка, на користь ТОВ «Енергогазінвестконсалт»;
		 
		крім того, ОСОБА_2 зазначав, що кошти були надані на умовах придбання земельної ділянки, оформлення документації та подальшої її реалізації з метою отримання прибутку. Оскільки ОСОБА_2 не виконане взяте на себе зобов`язання, ОСОБА_1 , посилаючись на відсутність у нього інтересу до виконання цього зобов`язання на теперішній час, вказував, що ОСОБА_2 набуто і збережено грошові кошти на підставі, яка згодом відпала;
		наведене свідчить про те, що ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь на підставі статті 1212 ЦК України кошти у розмірі 1 962 780 доларів США, які були передані ОСОБА_2 , а також 15 відсотків річних у розмірі 3 533 004,00 доларів США, які передбачені розпискою. Разом з тим, такі вимоги не ґрунтуються на положеннях статті 1212 ЦК України;
		як зазначав ОСОБА_1 , між ним та ОСОБА_2 існувало зобов`язання, на виконання якого і передавалися кошти, які є предметом спору в цій справі. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 05 лютого 2014 року, ухваленим у справі № 754/4982/13-ц, та залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року, встановлено, що між ТОВ «Енергогазінвестконсалт» в особі директора ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як фізичною особою та як власником незазначених по тексту юридичних осіб («структур» останнього - текст документу), наявні правовідносин щодо здійснення інвестиційної діяльності, а саме по придбанню земельної ділянки та її подальшої реалізації з метою отримання прибутку. При цьому, до позовної заяви ОСОБА_1 було додано копію рішення про припинення інвестиційної діяльності від 30 червня 2017 року, в якому ТОВ «Кольчуга-Київ» просило ОСОБА_2 надати ретельний письмовий звіт про здійснення ним заходів щодо інвестиційної діяльності, розписаної ним 13 жовтня 2010 року у власноруч складеному документі, як відносно отриманих ним особисто від ОСОБА_1 готівкових коштів у розмірі 1 962 780,00 доларів США, так і щодо отриманих ТОВ «Енергогазінвестконсалт», яке на той момент очолював ОСОБА_2 , від структур ОСОБА_1 безготівкових коштів у розмірі 4 647 500,00 грн, а також просило терміново повернути отримані ним вищезазначені кошти з визначеними відсотками та попередженням, що у разі невиконання зазначених умов щодо сплати вказаних коштів ТОВ «Кольчуга-Київ» буде вимушене звертатися до суду з позовом до ОСОБА_2 з додатковою вимогою по стягненню з нього пені, 3 % річних та інфляційних втрат (т. 1, а. с. 12-17). Наведені обставини свідчать, що між сторонами виникло зобов`язання, яке має інвестиційний характер;
		разом з тим, ОСОБА_1 не звертався до ОСОБА_2 з вимогою про припинення чи розірвання зобов`язання, яке має інвестиційний характер, та не звертався до суду з відповідним позовом. Таким чином, положення статті 1212 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, які виникли між сторонами, вимоги ОСОБА_1 не ґрунтуються на законі;
		враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 та стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 1 962 780,00 доларів США та 15 відсотків річних у розмірі 3 533 004,00 доларів США.
		 
		Аргументи учасників 
		 
		У січні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що:
		апеляційний суд у порушення норм процесуального права вийшов за межі доводів апеляційної скарги відповідача, оскільки останній не ставив питання щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України, а тому суд апеляційної інстанції необґрунтовано послався на норми цієї статті як на підставу для відмови у задоволенні позову;
		відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 1212 ЦК України у правовідносинах інвестиційного характеру, що виникли між фізичними особами ( ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ) і були припинені інвестором у зв`язку із надсиланням рішення про припинення інвестиційної діяльності, право на яке було передбачено вимогами Закону України «Про інвестиційну діяльність» (стаття 21 цього Закону) та свідчить, що правова підстава (інвестиційна діяльність) знаходження грошових коштів відпала, оскільки була припинена відповідно до вимог закону та передбачена безумовним правом інвестора;
		враховуючи положення статті 21 Закону України «Про інвестиційну діяльність» та втрату відповідного інтересу (статті 610, 611, 612 ЦК України) до виконання зобов`язання в зв`язку з тим, що ОСОБА_2 не виконує взятих на себе зобов`язань досить тривалий час (більше 9-ти років), інвестор, захищаючи своє право власності на передані ОСОБА_2 у листопаді 2007 року грошові кошти, що є обставинами, що не підлягають доказуванню в силу рішення Апеляційного суду міста Києва від 05 лютого 2014 року у справі № 754/4982/13-ц, та реалізуючи своє безумовне право на захист інвестицій, своїм рішенням від 30 червня 2017 року припинив інвестиційну діяльність, направивши його на адресу ОСОБА_2 , яке він отримав 15 липня 2017 року (наявне в матеріалах справи), в якому відповідачу було доведено до відома рішення інвестора про припинення інвестиційної діяльності, викладеної ОСОБА_2 у його розписці від 13 жовтня 2010 року, з вимогою повернути отриманні ним у листопаді 2007 року грошові кошти з відповідними відсотками, згідно з умовами розписки від 13 жовтня 2010 року та вимогою надати письмовий звіт про їх використання та здійснення заходів відповідно до взятих зобов`язань, визначених у власноруч складеному письмовому документі від 13 жовтня 2010 року. З аналогічними вимогами на адресу ОСОБА_2 30 червня 2017 року було направлено рішення про припинення інвестиційних відносин, яке він отримав 14 липня 2017 року (наявне в матеріалах справи). Зазначене свідчить, що інвестор припинив інвестиційні відносини та зобов`язання за ними, що було його правом, передбаченим статтею 21 Закону України «Про інвестиційну діяльність», а також свідчить про те, що з моменту отримання ОСОБА_2 цих рішень відпала підстава виникнення інвестиційних зобов`язань відповідача і збереження (утримання) грошових коштів ОСОБА_2 , що належать ОСОБА_1 і за його рахунок без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), що зобов`язує ОСОБА_2 повернути ці грошові кошти.
		 
		У лютому 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив, у якому його представник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на обґрунтованість висновку апеляційного суду про відсутність підстав для стягнення коштів відповідно до статті 1212 ЦК України. 
		 
		Зазначення позивачем у касаційній скарзі постанов Верховного Суду, які, на його переконання, не врахував апеляційний суд, спростовує його ж посилання на відсутність висновку суду касаційної інстанції про застосування норми права у подібних правовідносинах. Наголошує на тому, що рішеннями судів у справі № 754/4982/13-ц установлена відсутність факту передачі грошових коштів та відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень цивільного законодавства, що регулюють позикові правовідносини. Для повернення майна сторона повинна довести факт його передачі або втрату, чого не було зроблено позивачем. 
		 
		У серпні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення, у яких він зазначає, що наявність інвестиційної діяльності та заборгованість ОСОБА_2 перед ним (позивачем) була встановлена багатьма судовими рішеннями, які набрали законної сили. Твердження відповідача про відсутність підстав для застосування норм статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин є необґрунтованим, оскільки інвестиційна діяльність була припинена відповідним рішенням ще 30 червня 2017 року. Висловлює незгоду із запереченнями відповідача, викладеними у відзиві на касаційну скаргу, щодо помилковості посилання як на підставу касаційного оскарження відсутність висновку суду касаційної інстанції про застосування норми права у подібних правовідносинах, а також щодо припущення припинення інвестиційної діяльності.
		 
		Рух справи 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 910/13271/18, від 16 березня 2021 року у справі № 910/10233/20, від 28 грудня 2021 року у справі № 911/1101/21, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Суди встановили, що 13 жовтня 2010 року ОСОБА_2 на чотирьох сторінках аркушів формату «А-4» викладено рукописний текст, в якому зазначено, що в листопаді 2007 року він взяв у ОСОБА_1 1 962 780,00 доларів США для вирішення питання придбання земельної ділянки 30 га, розташованої в Херсонській області, Генічеському районі, Арбатська стрілка, на користь ТОВ «Енергогазінвестконсалт». Кошти були отримані в готівковій формі в листопаді місяці. А також на безрахунковий рахунок ТОВ «Енергогазінвестконсалт» було зараховано 4 647 500,00 грн, які перераховані від структур ОСОБА_1 Директором ТОВ «Енергогазінвестконсалт», а також власником товариства на той час був ОСОБА_2 . Кошти були витрачені на придбання вищевказаної земельної ділянки. ОСОБА_2 зазначив, що ним були виконані дії по проведенню конкурсу, оформленню технічної документації та підписання договорів оренди земельної ділянки. Після цього ТОВ «Енергогазінвестконсалт» було перереєстровано на користь ОСОБА_1 . Кошти були надані на умовах придбання земельної ділянки, оформлення документації та подальшої реалізації з метою отримання прибутку. Орієнтовно реалізаційна вартість майна мала складати 3 000,00 доларів США за 1 сотку, тому загальна реалізаційна вартість мала складати приблизно 9 000 000,00 доларів США. Орієнтовна тривалість операції мала складати 6 - 12 місяців, з виручених коштів ОСОБА_2 мав повернути на безготівковий рахунок структурам ОСОБА_1 4 547 500,00 грн. + 20 % кредитної ставки, а також готівкові кошти в сумі 1 962 788,00 доларів США + 15 % річних. Різниця складала орієнтовно 6 000 000,00 доларів США, які передбачалося поділити 50х50 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
		 
		Далі по тексту у вказаному документі ОСОБА_2 зазначає, що реалізація земельної ділянки не здійснена, ведуться переговори з інвесторами. Орієнтовні терміни реалізації даного проєкту складають лютий 2011 року - вересень 2012 року. Пропонується часткове залучення коштів від продажу майна Славутського силікатного заводу та реалізація боргових зобов`язань ТОВ «Аргонпродукт Вільд Україна», а також залучення коштів шляхом переговорів з російськими та білоруськими підприємствами, представлення земельної ділянки на виставках різних рівнів, які проводяться в Російській федерації та Білорусі. Під текстом стоїть підпис ОСОБА_2 , що останнім не заперечувалося, та дата 13 жовтня 2010 року (т. 1, а. с. 8-11).
		 
		11 березня 2013 року ОСОБА_1 і ТОВ «Енергогазінвестконсалт» (з однієї сторони) та ТОВ «Кольчуга-Київ» (з іншої сторони) уклали договір про відступлення права вимоги, за умовами якого ОСОБА_1 та ТОВ «Енергогазінвестконсалт» передали, а ТОВ «Кольчуга-Київ» прийняло на себе право вимоги, що належало первісним кредиторам, і стало кредитором за договором, зобов`язання за яким посвідчене розпискою ОСОБА_2 від 13 жовтня 2010 року. За цим договором ТОВ «Кольчуга-Київ» одержало право замість ОСОБА_1 та ТОВ «Енергогазінвестконсалт» вимагати від ОСОБА_2 належного виконання всіх зобов`язань за основним договором (т. 1, а. с. 221).
		 
		У березні 2013 року ТОВ «Кольчуга-Київ» зверталося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, який рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2013 року у справі № 754/4982/13-ц задоволений, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кольчуга-Київ» борг у розмірі 49 077 775,00 грн. (т. 1, а. с. 137-138).
		 
		Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 05 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2013 року у справі № 754/4982/13-ц скасовано та ухвалено нове про відмову в задоволенні позову ТОВ «Кольчуга-Київ» (т. 1, а. с. 115-116, 178-180).
		 
		Постановою Верховного Суду України від 12 листопада 2014 року відмовлено в перегляді ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року (т. 1, а. с. 223-225).
		 
		У справі № 754/4982/13-ц суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли висновку про недоведеність належними доказами факту отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 і ТОВ «Енергогазінвестконсалт» коштів у позику, тобто у власність, та відсутність підстав для застосування до цих правовідносин положень статей 1046-1051 ЦК України, на які посилався позивач, як на правову підставу своїх позовних вимог.
		 
		05 серпня 2019 року між ОСОБА_1 , ТОВ «Енергогазінвестконсалт», ТОВ «Кольчуга-Київ» укладено додаткову угоду до договору про відступлення права вимоги від 11 березня 2013 року, за умовами якої розірвано договір про відступлення права вимоги від 11 березня 2013 року в частині передачі ТОВ «Кольчуга-Київ» права вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за договором, зобов`язання за яким посвідчене розпискою від 13 жовтня 2010 року (основний договір), відносно суми грошової вимоги 1 962 780,00 доларів США і право вимоги суми 1 962 780,00 доларів США повернуто ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 18-19). 
		 
		До позовної заяви ОСОБА_1 додано копію рішення про припинення інвестиційної діяльності від 30 червня 2017 року, в якому ТОВ «Кольчуга-Київ» просило ОСОБА_2 надати ретельний письмовий звіт про здійснення ним заходів щодо інвестиційної діяльності, розписаної ним 13 жовтня 2010 року у власноруч складеному документі, як відносно отриманих ним особисто від  ОСОБА_1 готівкових коштів у розмірі 1 962 780,00 доларів США, так і щодо отриманих ТОВ «Енергогазінвестконсалт», яке на той момент очолював ОСОБА_2 , від структур ОСОБА_1 безготівкових коштів у розмірі 4 647 500 грн, а також просило терміново повернути отриманні ним вищезазначені кошти з визначеними відсотками та попередженням, що у разі невиконання зазначених умов щодо сплати вказаних коштів, ТОВ «Кольчуга-Київ» буде вимушене позиватися до ОСОБА_2 з додатковою вимогою по стягненню з нього пені, 3% річних та інфляційного збільшення боргу.
		 
		ОСОБА_2 подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності (т. 1, а. с. 198-199).
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
		 
		Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
		 
		Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. 
		 
		Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
		 
		Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		 
		Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19).
		 
		Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. 
		 
		У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.
		 
		Перекваліфікація відповідного договору може мати місце, зокрема, при: (а) недійсності договору (зокрема, удаваності договору); (б) тлумаченні змісту договору. Перекваліфікація договору можлива тільки в тих випадках, коли вона відбувається в межах спору, що стосується такого договору. Саме такий висновок зумовлений тим, що по своїй суті перекваліфікація направлена на з`ясуванні справжньої волі сторін договору, який перекваліфіковується в інший. А це, відповідно, можливо зробити тільки в рамках спору щодо такого договору.
		 
		Тлумачення статті 6 ЦК України свідчить, що сторони мають право укладати договори, які не передбачені актами цивільного законодавства, за умови, що вони відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Такі договори є непонайменованими, оскільки не визначені в актах законодавствах. Свої відносини в непонайменованих договорах сторони врегульовують на власний розсуд.
		 
		У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року у справі № 405/5723/18 (провадження № 61-7659св21) вказано, що «саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Проте суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правову норму, яка підлягає застосуванню».
		 
		Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (частина четверта статті 653 ЦК України).
		 
		У пункті 3 частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.
		 
		Якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі № 537/4259/15-ц (провадження № 61-592св20).
		 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		 
		У справі, що переглядається:
		установлені судами попередніх інстанцій факти, зміст договору від 13 жовтня 2010 року і тлумачення його змісту (значень слів та понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів, порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину) дозволяють зробити висновок про те, що між сторонами вчинено непонайменований договір щодо питання придбання та використання земельної ділянки (залучення коштів ОСОБА_1 та ТОВ «Енергогазінвестконсалт», придбання ОСОБА_2 земельної ділянки на користь ТОВ «Енергогазінвестконсалт», використання земельної ділянки у підприємницькій діяльності зі сплатою + 15 % річних);
		апеляційний суд не врахував, що якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України;
		            очевидно, що дії ОСОБА_2 , який отримав від ОСОБА_1 1 962 780,00 доларів США для вирішення питання придбання земельної ділянки площею 30 га, розташованої в Херсонській області, Генічеському районі (Арбатська стрілка), на користь ТОВ «Енергогазінвестконсалт», погодився придбати вказану земельну ділянку, проте свій обов`язок не виконав і відмовляється повернути отримані кошти після відмови від договору, зробленої кредитором (ТОВ «Кольчуга-Київ»), суперечать його попередній поведінці (отриманню коштів та встановленню обов`язку придбати земельну ділянку) і є недобросовісними;
		суд першої інстанції встановив, що у документі від 13 жовтня 2010 року чітко та конкретно визначено і вказано, що відповідач взяв у позивача кошти для вирішення питання придбання та реалізації земельної ділянки для отримання прибутку, однак у подальшому відповідач своїх зобов`язань не виконав.
		 
		За таких обставин, з урахуванням того, що позивач відмовився від договору, а відповідач земельну ділянку не придбав, колегія суддів вважає, що у відповідача існує обов`язок по поверненню отриманих грошових коштів у розмірі 1 962 780,00 доларів США, а тому суд першої інстанції ухвалив правильне по суті рішення про їх стягнення, хоча й не застосував частину третю статті 6, пункт 3 частини третьої статті 1212 ЦК України.Тому рішення суду першої інстанції у цій частині належить змінити в мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови. Натомість апеляційний суд скасував обґрунтоване рішення суду першої інстанції в цій частині.
		 
		Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивач не пропустив позовну давність за вимогою про стягнення 1 962 780,00 доларів США, проте не погоджується із відповідними мотивами суду першої інстанції.
		 
		Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частини перша, друга статті 530 ЦК України).
		 
		Суд першої інстанції встановив, що у написаному і підписаному відповідачем рукописному тексті від 13 жовтня 2013 на чотирьох сторінках аркушів формату «А-4», де в останньому реченні зазначено дослівно: «Чотири сторінки розписки» вказується дослівно: «Орієнтовна тривалість операції мала складати 6 - 12 місяців», а також вказується дослівно: «Орієнтовні терміни реалізації даного проекту складають лютий 2011 р. - вересень 2012 року», тобто мова йде про орієнтовні, а не конкретні терміни. Зазначене свідчить про те, що відповідач сам чітко і в стверджувальній формі не визначив конкретного терміну реалізації взятих на себе зобов`язань. Первісна редакція позову позивачем підписана і подана до суду 23 вересня 2019 року, а тому саме з цієї дати у відповідача виник обов`язок по виконанню зобов`язань, про які йдеться в написаному і підписаному відповідачем рукописному тексті від 13 жовтня 2013 року на чотирьох сторінках аркушів формату «А-4», де в останньому реченні зазначено дослівно: «Чотири сторінки розписки». У зв`язку з цим безпідставними є посилання відповідача про пропуск позовної давності.
		 
		Таким чином, з урахуванням того, що сторони не встановили строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності за вимогою про стягнення 1 962 780,00 доларів США почався із моменту відмови попереднім кредитором від договору - від 30 червня 2017 року. Із цим позовом ОСОБА_1 звернувся у вересні 2019 року. Тому позовна давність за вимогою про стягнення 1 962 780,00 доларів США основної суми зобов`язання позивачем не пропущена. Суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що позивачем не пропущена позовна давність, проте помилився щодо початку її перебігу. Тому рішення суду першої інстанції у цій частині належить змінити в мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови.
		 
		При вирішенні вимоги про стягнення 3 533 004,00 доларів США - 15 відсотків річних від суми зобов`язання за 12 років, а саме: за період з листопада 2007 року до листопада 2019 року, суд першої інстанції не врахував, що у договорі від 13 жовтня 2010 року відповідач вказав, що «орієнтовна тривалість операції мала складати 6 - 12 місяців, з виручених коштів ОСОБА_2 мав повернути на безготівковий рахунок структурам ОСОБА_1 4 547 500,00 грн. + 20 % кредитної ставки, а також готівкові кошти в сумі 1 962 788,00 доларів США + 15 % річних». Суд першої інстанції не врахував, що оскільки попередній кредитор відмовився від договору, то умови для сплати 15 % річних не настали.
		 
		Апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 533 004,00 доларів США, проте помилився щодо мотивів такої відмови. Тому постанову апеляційного суду в цій частині належить змінити в мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		З урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постановахпостанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року у справі № 405/5723/18 (провадження № 61-7659св21), колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду в частині відмови у стягненні з відповідача 1 962 780,00 доларів США основної суми зобов`язання та зміну у цій частині мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, зміну мотивувальної частини постанови апеляційного суду у частині відмови у стягненні 3 533 004,00 доларів США - 15 відсотків річних від суми зобов`язання за 12 років.
		 
		У зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 належить стягнути 3 457,80 грн судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви, та 6 915,60 грн судового збору, сплаченого при поданні касаційної скарги.
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 1 962 780,00 доларів США скасувати.
		 
		Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 липня 2021 року у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 1 962 780,00 доларів США змінити в мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року у частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3 533 004,00 доларів США, змінити в мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови.
		 
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 457,80 грн судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви, та 6 915,60 грн судового збору, сплаченого при поданні касаційної скарги.
		 
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року у скасованій частині втрачає законну силу.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                   В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                             Н. О. Антоненко
		 
		І. О. Дундар
		 
		Є. В. Краснощоков
		 
		М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...