Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/1443/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:; інших фактів, з них:..
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 06.12.2022.
Дата набрання законної сили: 16.11.2022
Номер судового провадження: 61-8726ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		16 листопада 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 759/1443/22
		провадження № 61-8726св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,                Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		заявник - ОСОБА_1 ,
		заінтересовані особи: Святошинський районний в місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу касаційну скаргу  ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 25 січня 2022 року у складі судді 
		Ключник А. С. та постанову Київського апеляційного суду від 30 серпня 
		2022 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Олійника В. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту реєстрації 21 листопада 2014 року шлюбу, який зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції у м. Донецьку, актовий запис №539, між громадянином України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження Україна, Донецька область, м. Макіївка, та громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження Україна, Луганська область, м. Красний Луч, та прізвище дружині після державної реєстрації шлюбу присвоїти - « ОСОБА_2 ».
		 
		Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
		 
		Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 25 січня                   2022 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року, відмовлено у відкритті провадження у цій справі.
		Судові рішення мотивовані тим, що заява про встановлення факту реєстрації шлюбу на тимчасово окупованій території органами, які не мали на це відповідних повноважень, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з неможливістю встановлення таких фактів у судовому порядку.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
		 
		У касаційній скарзі  ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права. 
		Касаційна скарга мотивована тим, що іншого способу для встановлення такого факту, аніж в судовому порядку, немає, оскільки свідоцтво про його реєстрацію було видано на тимчасово окупованій території. 
		Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судами норм права, зокрема статей 13, 175, 189, частини п`ятої статті 186 ЦПК України, пункту 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», статей 6 та 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статей 13 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», що призвело до ухвалення незаконних судових рішень. Суди не взяли до уваги позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року 
		у справі № 235/2357/17.
		 
		Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 07 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду. 
		 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		04 січня 2022 року Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції  (м. Київ), розглянувши заяву ОСОБА_1 про поновлення актового запису № 539 про шлюб з ОСОБА_2 повідомив заявника про те, що перевіркою за допомогою Державного реєстру актів цивільного стану громадян такого запису не виявлено. Рекомендовано ОСОБА_1 звернутися до суду для встановлення цього юридичного факту.
		 
		У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту реєстрації 21 листопада 2014 року шлюбу між ним та ОСОБА_2 , який зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції у м. Донецьку. Метою звернення до суду із цією заявою ОСОБА_1 зазначає отримання юридично дійсного на території України свідоцтва про шлюб із внесенням відповідного актового запису у Державний реєстр актів цивільного стану як підтвердження наявності відповідних шлюбних стосунків на державному рівні. 
		 
		26 січня 2022 року Святошинський районний суд м. Києва постановив ухвалу про відмову заявнику у відкритті провадження у справі.
		 
		Таку позицію суду першої інстанції підтримав суд апеляційної інстанції, 
		прийнявши 30 серпня 2022 року постанову про залишення ухвали місцевого суду від 26 січня 2022 року без змін.
		 
		Суди керувалися тим, що заява про встановлення факту реєстрації шлюбу на тимчасово окупованій території органами, які не мали на це відповідних повноважень, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з неможливістю встановлення таких фактів у судовому порядку, з огляду на недійсність виданого такими органами будь-якого акту (рішення, документу).
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Касаційна скарга підлягає задоволенню.
		 
		Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
		 
		Відповідно до статті 1 ЦПК України зазначений Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. При цьому завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).
		 
		Стаття 4 ЦПК України гарантує кожній особі право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.
		 
		Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
		 
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення.
		 
		Частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		 
		Частиною третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (у редакції, чинній на час звернення заявника до суду) визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами на тимчасово окупованій території, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом, є недійсним і не створює правових наслідків.
		 
		07 травня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України», яким, зокрема, частину третю статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» доповнено словами «крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану».
		 
		Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		 
		Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
		 
		Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
		 
		У практиці Європейського суду з прав людини розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.
		 
		При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
		Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).
		 
		Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 235/2357/17.
		 
		Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо реєстрації шлюбу, з метою захисту прав і свобод громадян України на тимчасово окупованих територіях, ніяким чином не легітимізує таку владу. 
		 
		Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. У той же час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.
		 
		Документи, видані органами та установами (зокрема, закладами реєстрації актів цивільного стану), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом із іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку, зокрема, під час розгляду справ у порядку статті 315 ЦПК України.
		 
		Із заяви ОСОБА_1 слідує, що 21 листопада 2014 року у м. Донецьку він уклав шлюб з ОСОБА_2 , який зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції у м. Донецьку за актовим записом №539.
		 
		Отже, згідно з Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» шлюб укладено на тимчасово окупованій території України. 
		 
		На час звернення заявника із цією заявою (січень 2022 року) частина третя статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачала, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами на тимчасово окупованій території, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом, є недійсним і не створює правових наслідків.
		 
		Отже, за такої редакції Закону шлюб, укладений між заявником і 
		ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території, був недійсним і не створював юридичних наслідків, а тому у заявника не було іншої можливості підтвердити факт реєстрації шлюбу, аніж звернутися до суду із заявою про встановлення юридичного факту.
		 
		У зв`язку із укладенням шлюбу на тимчасово окупованій території заявник не міг отримати дублікат свідоцтва про шлюб на підконтрольній Україні території із внесенням відповідного актового запису у Державний реєстр актів цивільного стану як підтвердження наявності відповідних шлюбних стосунків на державному рівні.
		 
		При цьому неможливість для заявника отримати дублікат свідоцтва про шлюб та поновити акт реєстрації шлюбу в позасудовому порядку свідчить відмова Святошинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві у здійснені таких дій, який рекомендував заявнику звернутися до суду із заявою про встановлення юридичного факту.
		 
		Враховуючи, що встановлення факту реєстрації шлюбу між заявником та ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території має значення для реалізації немайнових прав заявника, ОСОБА_1 на час звернення до суду та вирішення питання про відкриття провадження судом першої інстанції не мав можливості здійснити вказані дії в позасудовому порядку, судова колегія вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі.
		 
		Крім того, з огляду на положення пункту 4 частини першої статті 315 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що ЦПК України не передбачає можливості встановлення судом факту реєстрації шлюбу на тимчасово окупованій території. Помилковість таких висновків полягає у тому, що невизначеність норм процесуального права не може тлумачитись проти заявника і обмежувати його право на судовий захист, у тому числі у справах окремого провадження, оскільки в Україні юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
		 
		При цьому висновок про можливість розгляду заяви про встановлення факту реєстрації шлюбу в окремому провадження викладено у постановах Верховного Суду, зокрема від 10 грудня 2018 року у справі № 2-о-48/10 (провадження № 61-1217св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 694/332/17 (провадження № 61-26442св18), від 08 вересня 2021 року у справі 
		№ 752/18540/20 (провадження № 61-4695св21). Отже висновки судів про те, що подана ОСОБА_1 заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з неможливістю встановлення таких фактів у судовому порядку є безпідставними.
		 
		За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій зробили помилкові висновки про відмову у відкритті провадження у справі, що призвело
		до порушення норм процесуального права.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
		 
		Частиною четвертою статті 406 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
		 
		Керуючись статтями 400, 406, 411, 416Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 25 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 серпня 2022 року скасувати, справу направити для розгляду до суду першої інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                 Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                            О. В. Білоконь
		 
		О. М. Осіян
		 
		Н. Ю. Сакара
		 
		В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...