Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 547/727/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; оренди.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 05.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 06.01.2023.
Дата набрання законної сили: 30.11.2022
Номер судового провадження: 61-8667ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Ухвала
		 
		30 листопада 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 547/727/20-ц
		провадження № 61-8667св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
		суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В., 
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт»,
		відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Райземінвест-2017», 
		третя особа - державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстр нерухомого майна та бізнесу» Бричківської сільської ради Онищенко Руслан Миколайович,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт» на постанову Полтавського апеляційного суду 
		від 04 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І., Дорош А. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У липні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт» (далі - 
		ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Райземінвест-2017» 
		(далі - ТОВ «Райземінвест-2017»), третя особа - державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстр нерухомого майна та бізнесу» Бричківської сільської ради Онищенко Р. М. (далі - державний реєстратор Онищенко Р. М.), про визнання недійсною угоди про розірвання договору оренди землі, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію припинення права оренди землі, визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди землі.
		 
		Вимоги обґрунтовувалися тим, що 02 вересня 2016 року ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» та ОСОБА_1 уклали договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5324583200:00:003:0174, строком на 10 років, який зареєстрований 19 червня 2017 року. Позивач користувався зазначеною земельною ділянкою; до закінчення строку договору товариству стало відомо від ТОВ «Райземінвест-2017» про те, що воно є користувачем спірної земельної ділянки у зв`язку з тим, що 17 листопада 2017 року договір оренди землі, укладений 02 вересня 2016 року між позивачем та ОСОБА_1 , розірвано сторонами з реєстрацією відповідного правочину 09 жовтня 2019 року, після чого того ж дня відповідачі уклали між собою договір оренди спірної земельної ділянки, зареєстрований 15 жовтня 2019 року державним реєстратором Онищенком Р. М.
		 
		Зазначає, що уповноважені посадові особи ТОВ «Полтавазернопродукт» не укладали 17 листопада 2017 року угоди про дострокове припинення договору оренди від 02 вересня 2016 року, згадана угода була укладена всупереч інтересам позивача та без виявлення дійсної волі орендаря, підписана неуповноваженою особою, а тому підлягає визнанню недійсною.
		 
		Враховуючи викладене, ТОВ «Полтавазернопродукт» просило визнати недійсною угоду від 17 листопада 2017 року про розірвання договору оренди землі 
		від 02 вересня 2016 року, визнати недійсним договір оренди землі від 09 жовтня 2019 року, кадастровий номер 5324583200:00:003:0174, площею 4, 6575 га, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Райземінвест-2017», скасувати рішення державного реєстратора Онищенка Р. М. про припинення права оренди ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» спірної земельної ділянки, а також про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Райземінвест-2017» цією земельною ділянкою.
		 
		Стислий виклад рішень судів першої та апеляційної інстанції
		 
		Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 12 квітня 2022 року позов ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» задоволено.
		 
		Суд визнав недійсною угоду від 17 листопада 2017 року про розірвання договору оренди землі від 02 вересня 2016 року, укладену між 
		ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» та ОСОБА_1 , на підставі якої припинено речове право (право оренди) ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» на земельну ділянку з кадастровим номером 5324583200:00:003:0174.
		 
		Скасував рішення державного реєстратора Онищенка Р. М. від 09 жовтня 2019 року, індексний номер 49076946, про державну реєстрацію припинення іншого речового права (права оренди) ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» на земельну ділянку з кадастровим номером 5324583200:00:003:0174, з одночасним визнанням права оренди ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» цієї земельної ділянки з кадастровим номером 5324583200:00:003:0174 на підставі договору оренди землі від 02 вересня 2016 року. 
		 
		Визнав недійсним договір оренди землі від 09 жовтня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Райземінвест-2017» земельної ділянки, кадастровий номер 5324583200:00:003:0174. 
		 
		Скасував рішення державного реєстратора Онищенка Р. М. від 15 жовтня 2019 року, індексний номер 49159128, про державну реєстрацію іншого речового права (права оренди) ТОВ «Райземінвест-2017» на земельну ділянку з кадастровим номером 5324583200:00:003:0174, з одночасним припиненням права оренди 
		ТОВ «Райземінвест-2017» цієї земельної ділянки, кадастровий номер 5324583200:00:003:0174.
		 
		Вирішив питання розподілу судових витрат.
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оспорювана угода про розірвання договору оренди є такою, що укладена ОСОБА_2 як представником юридичної особи з перевищенням повноважень, оскільки довіреністю від 09 вересня 2016 року ОСОБА_2 як представнику 
		ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» надавалися повноваження для представництва інтересів товариства на укладення договорів оренди землі пайовиків, а не їх розірвання, а також на укладення інших господарських договорів. Також на підставі довіреності Сліпаченко П. П. як представник міг підписувати «інші документи», які стосуються оформлення чи реєстрації договорів оренди землі, а не розірвання таких договорів. 
		 
		Довіреність, видана ОСОБА_2 , за своїм змістом відповідає повноваженням представника, визначеним Положенням «Про виробничий підрозділ Агрофірма «Семенівська» ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт», та не може їх розширювати. Доказом перевищення ОСОБА_2 своїх повноважень при укладенні оспорюваної угоди про розірвання договору оренди є наказ Міністерства юстиції України від 21 січня 2021 року № 322/5 та висновок колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг від 11 січня 2021 року.
		 
		ОСОБА_1 , який нібито 17 листопада 2017 року розірвав договір оренди землі, фактично продовжив відносини оренди землі з ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт», отримуючи орендну плату, а товариство проводило обробіток землі протягом двох років після вчинення оспорюваної угоди про розірвання договору оренди землі.
		 
		За змістом витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ «Райземінвест-2017» зареєстроване 19 грудня 2017 року, одним із засновників товариства є ОСОБА_2 .
		 
		Отже, новий орендар спірної земельної ділянки - ТОВ «Райземінвест-2017» створене ОСОБА_2 наприкінці 2017 року під час його перебування у трудових відносинах із ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт». ОСОБА_2 створив господарське товариство всупереч вимогам пункту 6.1 трудового договору, укладеного з позивачем.
		 
		Постановою Полтавського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт».
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що довіреність, на підставі якої ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» уповноважило директора виробничого підрозділу Агрофірма «Семенівська» Сліпаченка П.П. представляти інтереси товариства, не містить будь-яких обмежень його повноважень. Власник спірної земельної ділянки під час укладення оспорюваного договору діяв добросовісно та відповідно до вимог закону, не знав та не міг знати, що у директора ВП АФ «Семенівська» Сліпаченко П. П. не було повноважень на розірвання договору.
		 
		Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-2, від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17, про те, що для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, потрібно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно; по-друге, дії сторін такого договору повинні свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, для визнання оспорюваних правочинів недійсними, оскільки у спірних правовідносинах позивачем не доведено недобросовісність дій орендодавця при укладанні оспорюваної угоди від 17 листопада 2017 року про розірвання договору оренди.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
		 
		У вересні 2022 року ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» подано до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		 
		Заявник у касаційній скарзі зазначає, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 906/100/17, від 12 червня 2018 року у справі № 927/976/17, від 17 липня 2018 року у справі № 915/1145/17, від 26 лютого 2019 року 
		у справі № 925/1453/16, від 02 квітня 2019 року у справі № 904/2178/18, 
		від 05 травня 2020 року у справі № 911/1634/19, від 18 червня 2019 року 
		у справі № 920/330/18, від 26 червня 2019 року у справі № 193/344/17, 
		від 02 жовтня 2019 року у справі № 910/22198/17, від 22 жовтня 2019 року 
		у справі № 911/2129/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 220/1588/18, 
		від 01 квітня 2020 року у справі № 522/4840/18, від 09 березня 2021 року 
		у справі № 754/5827/19. 
		 
		У вересні 2022 року ТОВ «Райземінвест-2017» подано відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що наведені ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» підстави позову про вчинення угоди про розірвання одночасно: внаслідок перевищення повноважень представником (стаття 241 ЦК України), а також внаслідок зловмисної домовленості її представника з другою стороною (стаття 232 ЦК України), є взаємовиключними, оскільки предмет доказування кожної із обставин, на яку посилається на підтвердження своїх вимог позивач, передбачає встановлення відмінних за правовою природою юридичних фактів.
		 
		Для визнання недійсною оспорюваної угоди суди повинні встановлювати та оцінювати не лише поведінку третьої сторони до та під час укладення оспорюваного договору, але й після його укладення, зокрема потрібно встановити, чи виконала третя сторона (контрагент за оспорюваним договором) свої обов`язки за договором, у який спосіб надалі ця особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором майном, чи не було залучення третьої сторони до участі в укладенні договору формальною дією.
		 
		У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Райземінвест-2017» також зазначило, що визнання недійсним договору оренди, який порушує переважне право, не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не може привести до поновлення майнової сфери позивача. Вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки може бути підставою для звернення з самостійним позовом лише у разі відмови державного реєстратора внести зміни про скасування державної реєстрації прав (правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц, провадження № 14-442 цс 19).
		 
		Обставини, встановлені судами
		 
		Довіреністю від 09 вересня 2016 року ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» уповноважило директора ВП АФ «Семенівська» Сліпаченка П. П. представляти підрозділ та інтереси товариства в органах нотаріату, інших державних, громадських та комерційних підприємствах, установах і організаціях з питань:
		- укладання та підписання договорів оренди земельних часток (паїв), земельних ділянок сільськогосподарського призначення, та з питань реєстрації права користування такими земельними ділянками;
		- укладання та підписання договорів оренди майна, яке було розпайоване між бувшими членами колективних сільськогосподарських підприємств та знаходяться на колективній власності осіб, що мають свідоцтва про право на майновий пай, а також з питань укладення та підписання договорів схову та купівлі такого майна;
		- укладання та підписання договорів купівлі права власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства та оформлення прав власності Товариства на такий майновий пай;
		- укладення та підписання з юридичними та фізичними особами України господарських угод, в тому числі купівлі-продажу, постачання, спільної діяльності, здійснювати інші угоди, передбачені законодавством України, з урахуванням обмежень до 45 000, 00 (сорока п`яти тисяч гривень);
		- у відносинах з юридичними та фізичними особами щодо всіх інших дій, пов`язаних з цією довіреністю.
		 
		Для цього (за змістом довіреності) ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» надало ОСОБА_2 право підписувати договори оренди земельних ділянок чи земельних часток (паїв) від імені орендаря та інші будь-які документи, які пов`язані з оформленням та реєстрацією таких договорів. 
		 
		ОСОБА_2 мав право на укладення та підписання з юридичними та фізичними особами України господарських угод, в тому числі, купівлі-продажу, постачання, спільної діяльності, здійснювати інші угоди, передбачені законодавством, з урахуванням обмежень у розмірі 45 000, 00 грн. Також ОСОБА_2 був уповноважений організовувати та контролювати здійснення документообігу в ВП АФ «Семенівська», а також вчиняти інші юридично значимі дії, пов`язані з цією довіреністю та з функціональними обов`язками директора виробничого підрозділу. Довіреність діяла до 09 вересня 2018 року.
		 
		За трудовим договором (контрактом) від 12 грудня 2016 року № 2, укладеним між ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» та ОСОБА_2 , останній призначається на посаду директора ВП АФ «Семенівська» ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» та зобов`язується здійснювати управління підрозділом в межах повноважень, наданих Положенням «Про виробничий підрозділ Агрофірма «Семенівська» ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» (діла по тесту також - Положення про ВП), забезпечувати ефективне використання та збереження майна товариства. Права та обов`язки сторін регулюються цим контрактом, Положенням про ВП, Статутом ТОВ, а також чинним законодавством України про працю. Директор зобов`язаний безпосередньо організовувати вчасне укладання (переукладання) договорів оренди земельних ділянок з фізичними особами-орендодавцями, а також контролювати реєстрацію укладених договорів оренди землі та оформлення супутніх документів, необхідних для здійснення такої реєстрації щодо земельних ділянок, що знаходяться в користуванні ВП Товариства. Крім наведеного, директор зобов`язаний знаходити земельні ділянки з можливістю оренди товариством та сприяти укладенню договорів оренди відповідних земельних ділянок та їх реєстрації, а також організовувати збереження й ефективне використання майна та земельного банку, що знаходиться в користуванні ВП Товариства. Пунктом 3.1 трудового договору (контракту) передбачено, що для задоволення інтересів ВП та вирішення питань, пов`язаних з діяльністю ВП, директор ВП має право укладати господарські та інші договори згідно з чинним законодавством України та в межах повноважень, визначених статутом Товариства та довіреністю, виданою генеральним директором товариства.
		 
		Згідно з Положенням «Про виробничий підрозділ Агрофірма «Семенівська» 
		ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт», затвердженим 26 грудня 2008 року загальними зборами учасників ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт», цей підрозділ не є юридичною особою, діє на підставі затвердженого Положення та здійснює діяльність від імені Товариства. Пунктом 4.4 згаданого Положення передбачено, що підрозділ не має права, зокрема, самостійно розривати (припиняти) будь-які договірні відносини. Підрозділ використовує майно, надане йому Товариством, у тому числі орендовані земельні ділянки. Керівником підрозділу є директор, який призначається генеральним директором Товариства та діє на підставі довіреності. Директор здійснює оперативне керівництво, укладає на підставі довіреності угоди з юридичними та фізичними особами та діє від імені Товариства в межах повноважень, визначених Положенням та виданої йому довіреності. Директор зобов`язаний, зокрема, додержуватися положень Статуту Товариства, цього Положення та повноважень, наданих йому довіреністю, а також своєчасно інформувати керівництво Товариства про зміни у діяльності Підрозділу, які можуть негативно вплинути на інтереси Товариства.
		 
		У посадовій інструкції № 3 директора ВП АФ «Семенівська», затвердженій генеральним директором ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» Мацаком Ю. І., зазначено, що директор ВП, зокрема, здійснює господарське управління майном виробничого підрозділу без права його відчуження, представляє підприємство в органах державної влади і у взаємовідносинах з партнерами. При цьому директор має право на підставі довіреності, виданої генеральним директором товариства, діяти від імені товариства, представляти його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, у відносинах з юридичними та фізичними особами, підписувати та візувати документи в межах свої компетенції. В графі «З інструкцією ознайомлений та зобов`язуюсь виконувати» є підпис ОСОБА_2 .
		 
		02 вересня 2016 року ОСОБА_1 та ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» уклали договір оренди земельної ділянки б/н, за умовами якого ОСОБА_1 передав у користування позивачу земельну ділянку, кадастровий номер 5324583200:00:003:0174, площею 4,6575 га, строком на 10 років, а 19 червня 2017 року цей договір зареєстрований державним реєстратором Московкіною С.С.
		 
		17 листопада 2017 року ОСОБА_1 та ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт», від імені якого на підставі довіреності від 09 вересня 2016 року діяв ОСОБА_2 , уклали угоду про розірвання договору оренди землі та додаткової угоди до цього договору б/н від 02 вересня 2016 року.
		 
		Цього ж дня складений акт приймання-передачі земельної ділянки, за змістом якого земельна ділянка, кадастровий номер 5324583200:00:003:0174, передана (повернута) орендодавцю ОСОБА_1 . Цей акт приймання-передачі земельної ділянки від імені ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» також підписав ОСОБА_2 на підставі довіреності від 09 вересня 2016 року.
		 
		Наказом генерального директора від 04 січня 2018 року ОСОБА_2 звільнений з посади директора ВП АФ «Семенівська» 
		ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» за власним бажанням.
		 
		12 квітня 2018 року за заявою ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» до ЄРДР внесено відомості про вчинення колишнім директором ВП АФ «Семенівська» ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України.
		 
		09 жовтня 2019 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора Онищенка Р. М. № 49076946 та угоди про розірвання договору оренди землі, укладеної між ОСОБА_1 та 
		ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» 17 листопада 2017 року про розірвання договору оренди землі б/н від 02 вересня 2016 року, внесено відомості про припинено 
		з 04 жовтня 2019 року речового права ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» на земельну ділянку, кадастровий номер 5324583200:00:003:0174.
		 
		Цього ж дня на підставі договору оренди землі б/н, укладеного 09 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Рейземінвест-2017», державний реєстратор Онищенко Р. М. прийнято рішення № 49159128 про державну реєстрацію права оренди спірної земельної ділянки, кадастровий номер 5324583200:00:003:0174, за ТОВ «Рейземінвест-2017», про що 15 жовтня 2019 року здійснено державну реєстрацію.
		 
		Згідно з довідкою ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» від 23 липня 2020 року № 943 на земельній ділянці, кадастровий номер 5324583200:00:003:0174, у 2017 році вирощувався соняшник, у 2018 році - озима пшениця, у 2019 році - кукурудза.
		 
		За період із 2017 - 2019 роки ОСОБА_1 на підставі договору оренди землі б/н від 02 вересня 2016 року, укладеного з ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт», про розірвання якого 17 листопада 2017 року підписано угоду, продовжував отримувати орендну плату з вирахуванням податків, а саме: за 2017 рік - 13 018, 36 грн, за 2018 рік - 13 183,14 грн, за 2019 рік - 10 985,95 грн, що підтверджується довідкою ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» від 23 липня 2020 року № 942.
		 
		Наказом Міністерства юстиції України від 27 січня 2021 року № 322/5 на підставі висновку колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг від 11 січня 2021 року частково задоволено скаргу ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» та скасовано рішення, прийняті приватним нотаріусом Доценком А. М. 22 липня 2020 року та 29 липня 2020 року щодо реєстрації речових прав на інші земельні ділянки, які перебували в оренді ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» та договори за якими розірвано ОСОБА_2 в аналогічний спосіб.
		 
		За змістом висновку колегії Міністерства юстиції України, складеного за результатами розгляду скарг від 11 січня 2021 року 
		ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт», встановлено, що приватним нотаріусом прийнято рішення на підставі додаткових угод про розірвання договорів оренди землі, укладених між власниками земельних ділянок та 
		ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт». Додаткові угоди від імені товариства підписані ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності від 09 вересня 2016 року.
		 
		Водночас при прийнятті рішень приватним нотаріусом не було зупинено розгляд заяв та не витребувано довіреності від 09 вересня 2016 року, відомості щодо якої зазначені в додаткових угодах. Тож приватним нотаріусом не було перевірено повноваження Сліпаченка П. П. на підписання угод про розірвання договорів оренди землі. Також у пунктах 11, 12 зазначеного висновку встановлено, що за змістом довіреності від 09 вересня 2016 року не ОСОБА_2 не було повноважень на підписання угод про дострокове припинення договорів оренди скаржника на земельні ділянки.
		 
		21 липня 2021 року постановою старшого слідчого СВ ВП № 1 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області закрито кримінального провадження та встановлено, що протягом періоду часу з січня 2018 до серпень 2020 року із користування ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» вибуло 112 земельних ділянок площею приблизно 600 га, які розташовані на території Криворудської сільської ради Полтавської області.
		 
		Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні вимог про визнання недійсною угоди від 17 листопада 2017 року про розірвання договору оренди землі від 02 вересня 2016 року, укладеної між ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» та ОСОБА_1 , виходив із того, що у спірних правовідносинах позивач не довів недобросовісність дій орендодавця при укладанні угоди від 17 листопада 2017 року про розірвання договору оренди, в якій сторону орендаря представляв за довіреністю Сліпаченко П. П.
		 
		Щодо вчинення правочину з перевищенням повноважень
		 
		Звертаючись до суду із позовом, ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» наголошувало на тому, що вчинення правочину щодо розірвання договору оренди землі здійснено представником з перевищенням повноважень (стаття 241 ЦК України).
		 
		У статті 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		 
		Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частини другої статті 215 цього ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний) правочин.
		 
		Згідно з частиною першою, третьою статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
		 
		Відповідно до частин першої, третьої статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє; представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
		 
		Статтею 239 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
		 
		Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (частина перша статті 241 ЦК України).
		 
		Із аналізу змісту частини першої статті 241 ЦК випливає, що законодавець не ставить схвалення правочину в обов`язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання.
		 
		Згідно з частинами першою, третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
		 
		У довіреності мають бути однозначно визначені ті юридичні дії, які належить вчиняти представнику, при цьому зазначені дії мають бути правомірними, конкретними та здійсненими.
		 
		Суттю представництва є вчинення представником правочинів від імені та в інтересах особи, яку представляють, відповідно до наданих йому повноважень. Саме тому правочин, вчинений представником, породжує права і обов`язки для сторони, яку представляє, якщо він здійснений представником в межах повноважень.
		 
		ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» з метою ведення своєї аграрної діяльності довіреністю від 09 вересня 2016 року уповноважило директора 
		ВП АФ «Семенівська» Сліпаченка П. П. представляти підрозділ та інтереси товариства в органах нотаріату, інших державних, громадських та комерційних підприємствах, установах і організаціях з питань:
		- укладання та підписання договорів оренди земельних часток (паїв), земельних ділянок сільськогосподарського призначення, та з питань реєстрації права користування такими земельними ділянками;
		- укладання та підписання договорів оренди майна, яке було розпайоване між бувшими членами колективних сільськогосподарських підприємств та знаходяться на колективній власності осіб, що мають свідоцтва про право на майновий пай, а також з питань укладення та підписання договорів схову та купівлі такого майна;
		- укладання та підписання договорів купівлі права власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства та оформлення прав власності Товариства на такий майновий пай;
		- укладення та підписання з юридичними та фізичними особами України господарських угод, у тому числі купівлі-продажу, постачання, спільної діяльності, здійснювати інші угоди, передбачені законодавством України, з урахуванням обмежень до 45 000,00 (сорока п`яти тисяч гривень);
		- у відносинах з юридичними та фізичними особами щодо всіх інших дій, пов`язаних з цією довіреністю.
		 
		За змістом довіреності окремо не передбачено повноваження представника на вчинення дій щодо розірвання договорів оренди землі. Разом з тим довіреністю передбачені повноваження представника на укладення та підписання з юридичними та фізичними особами України господарських угод, у тому числі купівлі-продажу, постачання, спільної діяльності, інших угод з певним грошовим обмеженням.
		 
		Верховний Суд в оцінці доводів ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» про перевищення ОСОБА_2 своїх повноважень за довіреністю виходить із того, що метою видання довіреності директору ВП АФ «Семенівська», яке не є самостійною юридичною особою, є необхідність правового оформлення повноважень відповідної посадової особи, чиї функціональні обов`язки визначені Положенням «Про виробничий підрозділ Агрофірма «Семенівська» 
		ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт».
		 
		Зміст довіреності від 09 вересня 2016 року підтверджує, що товариство надало повноваження  ОСОБА_2  як директору відокремленого підрозділу відповідно до функцій керівника цього підрозділу, визначених Положенням «Про виробничий підрозділ Агрофірма «Семенівська» ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» та посадовою інструкцією № 3 директора ВП АФ «Семенівська».
		 
		Довіреність визначала повноваження Сліпаченка П. П. як представника товариства на укладання конкретних договорів, а саме: оренди земельних часток (паїв), земельних ділянок сільськогосподарського призначення; оренди майна, яке було розпайоване між бувшими членами колективних сільськогосподарських підприємств та знаходяться на колективній власності осіб, що мають свідоцтва про право на майновий пай, а також з питань укладення та підписання договорів схову та купівлі такого майна; купівлі права власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства та оформлення прав власності товариства на такий майновий пай, тобто на здійснення певних дій, які забезпечують діяльність товариства як агровиробника.
		 
		Поза розумним сумнівом є те, що правомірний інтерес 
		ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» як суб`єкта підприємницької діяльності полягав саме у збільшенні земельного фонду шляхом укладення договорів оренди з землевласниками та здійснення ефективної господарської діяльності шляхом обробітку орендованих земель й організації вирощування сільськогосподарських культур.
		 
		Тлумачення змісту довіреності підтверджує, що ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт»не уповноважувало  ОСОБА_2 як директора відокремленого підрозділу на реалізацію таких повноважень як розірвання раніше укладених товариством договорів оренди. 
		 
		Вочевидь, дії представника ОСОБА_2 , спрямовані на розірвання раніше укладених договорів оренди, не були економічно обґрунтованими та безумовно не відповідали інтересам товариства. 
		 
		Незазначення у згаданій довіреності завдань та відповідних повноважень представника на розірвання укладених раніше договорів оренди землі чи зменшення земельного фонду ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» підтверджує те, що ОСОБА_2 , укладаючи оспорювану угоду про розірвання договору оренди, укладеного з ОСОБА_1 , діяв з перевищенням наданих йому повноважень та всупереч економічним інтересам товариства.
		 
		Суди як першої, так і апеляційної інстанцій дійшли однакових висновків в частині оцінки дії представника Товариства ОСОБА_2 як таких, що вчинені з перевищенням наданих йому повноважень.
		 
		Проте, встановивши, що представник Товариства діяв з перевищенням повноважень, суди першої та апеляційної інстанцій по-різному застосували положення статті 241 ЦК України: суд першої інстанції дійшов переконання, що відсутність наступного схвалення правочину Товариством дає підстави для визнання оспорюваної угоди про розірвання договору недійсною, а суд апеляційної інстанції зробив висновок, що оскільки позивачем не доведено недобросовісність дій контрагента, тобто ОСОБА_1 , під час укладення оспорюваної угоди, тому не існує підстав для визнання цієї угоди недійсною.
		 
		Обґрунтування наявності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суд
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		 
		Також, за змістом частин третьої, четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду чи Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
		 
		Застосовуючи ці критерії, Верховний Суд дійшов переконання, що у правовому питанні, що виникає при застосуванні статті 241 ЦК України у вирішенні спорів щодо визнання недійсним правочину, вчиненого представником з перевищенням повноважень, наявні якісні критерії виключної правової проблеми з огляду на таке.
		 
		Повноваження - це міра можливої поведінки представника стосовно третіх осіб. Саме на підставі та в межах наданих йому повноважень представник укладає договори з третіми особами і вчиняє інші юридично значимі дії від імені та в інтересах особи, яку представляє.
		 
		Перевищення повноважень має місце тоді, коли представник має певні повноваження на вчинення правочину, проте вчиняє повноваження без врахування їх змісту та з перевищенням їх обсягу. Тож відбувається самовільне та безпідставне збільшення представником обсягу наданого йому права на вчинення юридично значимих дій, визначених (перелічених) у довіреності.
		 
		Перевищення повноваження завжди є довільним збільшенням представником обсягу права на вчинення правочинів, який встановлено вказівками особи, яку представляють, або нормами права. При перевищенні повноважень представник зі своєї ініціативи розширює межі наданого йому повноваження, не погодивши такий відступ з особою, яку він представляє.
		 
		Перевищення повноваження можливе у кількісному і якісному вимірах. Кількісне перевищення повноважень полягає у довільній зміні показників, що характеризують кількісну сторону правочину: число, вага, міра речей; термін договору, який укладається; розмір плати або купівельної ціни. Якісне перевищення повноважень стосується властивостей і специфіки предмета правочину; вибору контрагента, з яким має бути укладений правочин; характеру правочину; вчинення дій, не передбачених довіреністю.
		 
		За загальним правилом, правочин, вчинений з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки для особи, яку представляють, лише у разі подальшого схвалення цієї угоди. 
		 
		Якщо ж схвалення не відбудеться, то такий правочин не викликає настання правових наслідків для того, кого представляють, і має бути визнаним судом недійсним відповідно до частини першої статті 241, статей 203, 215 ЦК України.
		 
		Важливим є з`ясування питання про наслідки, які виникають при перевищенні представником наданих йому повноважень. 
		 
		У зазначеній статті міститься лише одне, загальне правило про те, що представництво з перевищенням повноважень не породжує властиві представництву наслідки, тобто діями представника не створюються права й обов`язки в іншої особи.
		У статті 241 ЦК України зазначається лише про один варіант поведінки особи, представник якої вийшов за межі наданих йому повноважень, а саме - схвалення нею цих його дій. Натомість часто буває якраз навпаки - коли довіритель не схвалить таких дій представника.
		 
		Стаття 241 ЦК України не визначає наслідки, які настають у разі несхвалення довірителем дій представника, вчинених з перевищенням повноважень.
		 
		Буквальне тлумачення статті 241 ЦК України дає підстави для висновку, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень та не схвалений довірителем, не породжує для особи-довірителя, від імені якої діяв представник, будь-яких правових наслідків.
		 
		Аналіз судової практики свідчить про те, що в дійсності велика кількість спорів виникає у зв`язку з тим, що незважаючи на відсутність наступного схвалення довірителем дій, вчинених представником з перевищенням повноважень, фактичні правові наслідки настають для довірителя, як це відбулося у справі, що переглядається: право оренди позивача протиправно припинилося. 
		 
		Тобто вчинений представником з перевищенням повноважень правочин, навіть за відсутності наступного схвалення довірителем, призвів до виникнення певних негативних для позивача правових наслідків, що змусило його звертатися до суду за захистом порушених у такий спосіб прав.
		 
		Питання про те, чи настають правові наслідки у результаті вчинення представником з перевищенням повноважень правочину, який не дістав свого наступного схвалення довірителем, якщо так, то які - становить виключну правову проблему, оскільки визначає те, яким є правомірний та ефективний спосіб захисту порушених прав особи.
		 
		Незважаючи на те, що за буквальним змістом статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, не схвалений довірителем, не породжує для особи-довірителя, від імені якої діяв представник, жодних правових наслідків, правозастосовча практика використовує положення статті 241 ЦК України як підставу для визнання правочину, вчиненого представником з перевищенням повноважень, та не схваленого довірителем, недійсним за певних умов, а саме за умови доведеності:
		-         недобросовісність та нерозумність в поведінці контрагента за договором;
		-         дії сторін такого договору свідчать про відсутність реального наміру його укладення і виконання.
		 
		Щодо оцінки дій контрагента за оспорюваним договором на предмет добросовісності
		 
		Загальним правилом належного функціонування відносин представництва є вчинення представником правочинів від імені особи, яку він представляє, в межах наданих повноважень та відповідно до їх змісту.
		 
		Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 ЦК України).
		 
		Якщо ж схвалення не відбудеться, то зазначений правочин правових наслідків для того, кого представляють, не тягне і має бути визнаний недійсним відповідно до частини першої статті 241, статей 203, 215 ЦК України.
		 
		На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язані діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
		 
		Отже, у частині третій статті 92 ЦК України закріплено загальну презумпцію того, що дії органів юридичної особи або її представників у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи. Саме цим зумовлений обов`язок таких органів чи осіб вчиняти дії в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно і розумно, а також не перевищувати своїх повноважень.
		 
		Положення частини третьої статті 92 ЦК України встановлюють виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.
		 
		Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи у тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.
		 
		З огляду на приписи статей 92, 237-239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, як і сам по собі факт скасування довіреності представнику, який у період її чинності здійснював свої права та виконував обов`язки за цією довіреністю.
		 
		Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.
		 
		Встановлення ознак недобросовісності поведінки контрагента  при укладенні  договору з юридичною особою, від імені якої діє представник з перевищенням повноважень, за відсутності дій юридичної особи, які свідчать про прийняття його до виконання, є самодостатньою підставою для визнання такого договору недійсним. 
		 
		Збереження такого підходу, на думку колегії суддів, відповідає засадам справедливості та ефективності такого способу судового захисту як визнання правочинів недійсними, крім того підтримує усталений підхід про те, що для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити наявність обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. 
		 
		Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. 
		 
		Щодо оцінки відсутності дійсного наміру укладення та вчинення оспорюваного правочину
		 
		Водночас, на переконання колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, правозастосовчий підхід про те, що умовою застосування статті 241 ЦК України при визнані угод недійсними,  як те, що дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання, не є обґрунтованим. 
		 
		За загальним правилом, у цивільному законодавстві про відсутність реального наміру укладення і виконання оспорюваного правочину йдеться у статті 234 ЦК України.
		 
		Відповідно до частини першої зазначеної статті фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
		 
		У спірних правовідносинах фактична ситуація є протилежною: дії представника, які суди оцінили як такі, що вчинені з перевищенням наданих повноважень, були саме спрямовані на те, щоб привести до припинення певних прав у позивача, з тією метою, щоб такі права набула інша юридична особа, бенефіціаром якої є згаданий колишній представник позивача.
		 
		Уклавши оспорюваний правочин про розірвання договору оренди, укладеного з позивачем, представник прагнув, аби оспорюваний правочин викликав настання певних правових наслідків, бажаних для нього та не бажаних для особи, яку він мав добросовісно і розумно представляти.
		 
		Додатково колегія суддів дійшла переконання, що відповідно до змісту статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням своїх повноважень та не схвалений у подальшому довірителем, є таким правочином, зміст якого безпосередньо суперечить імперативному правилу цієї статті, а отже, й не відповідає загальній вимозі чинності правочинів, передбаченій в частині першій статті 203 ЦК України.
		 
		Водночас ані зі змісту статті 241 цього Кодексу, ані у системному аналізі зі статтями 203 та 216 ЦК України неможливо зробити висновок, що умовою недійсності зазначеного правочину є відсутність наміру створення певних правових наслідків його вчиненням. Тож умовами застосування статті 241 цього Кодексу є невідповідність укладення такого правочину інтересам позивача як довірителя в результаті неналежного виконання представницьких функцій, а також фактичне та змістовне перевищення представником наданих йому повноважень.
		 
		Отже, для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, достатнім є  встановлення таких обставин: невідповідність укладеного правочину інтересам позивача як довірителя; фактичне та змістовне перевищення представником наданих йому повноважень; контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. Водночас встановлення того, що дії сторін такого договору свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання - не є необхідним для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень. 
		 
		Викладення зазначених міркувань, на думку колегії суддів, переконливо доводить, що правовий висновок в частині аргументів, що дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання, підлягає перегляду Великою Палатою Верховного Суду.
		 
		Такий правовий підхід застосовний при оцінці наявності підстав для визнання правочину, укладеного представником з перевищенням повноважень, недійсним як у разі укладення правочину представником юридичної особи, який діє на підставі довіреності, так і представником юридичної особи, який діє на підставі установчих документів юридичної особи.
		 
		У справі, що переглядається, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не доведено недобросовісність дій орендодавця при укладанні угоди від 17 листопада 2017 року про розірвання договору оренди, оскільки ОСОБА_1 не мав сумнівів щодо повноважень ОСОБА_2 на укладання оспорюваної угоди. 
		 
		У своєму рішенні суд апеляційної інстанції вказував на те, що враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-2, від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17, про те, що для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно; по-друге, дії сторін такого договору повинні свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.
		 
		Практика Верховного Суду у подібній категорії справ виходить з  того, що для визнання оспорюваного правочину недійсним, за обставин, викладених у статті 241 ЦПК України судам необхідно встановити: 
		 
		-        недобросовісність та нерозумність в поведінці контрагента за договором; 
		-        дії сторін такого договору свідчать про відсутність реального наміру його укладення і виконання.
		 
		За встановленими у цій справі обставинами, після укладення 17 листопада         2017 року угоди про розірвання договору оренди землі ОСОБА_1 продовжував отримувати орендну плату від ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» як орендаря. ОСОБА_1 згідно з договором оренди земельної ділянки за 
		період 2017 - 2019 років виплачено орендну плату з вирахуванням податків у розмірі 37 187, 45 грн, з яких за 2017 рік - 13 018, 36 грн, за 2018 рік - 13 183,14 грн, за 2019 рік - 10 985, 95 грн, що підтверджується довідкою 
		ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» від 23 липня 2020 року № 942.
		 
		ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» після 17 листопада 2017 року продовжувало обробіток спірної земельної ділянки. Згідно з довідкою 
		ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» від 23 липня 2020 року № 943 на земельній ділянці, кадастровий номер 5324583200:00:003:0174, у 2017 році вирощувався соняшник, у 2018 році - озима пшениця, у 2019 році - кукурудза.
		 
		Відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення права оренди ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт» спірної земельної ділянки внесено лише 09 жовтня 2019 року на підставі рішення державного реєстратора Онищенка Р. М. № 49076946 та угоди про розірвання договору оренди землі, укладеної між ОСОБА_1 та 17 листопада 2017 року про розірвання договору оренди землі б/н від 02 вересня 2016 року.
		 
		Переглядаючи справу в касаційному порядку, обговоривши доводи заявника,колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду також з метою перегляду (відступу від) висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-62цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-72цс17, та надалі підтриманих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц та у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 658/580/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 127/7798/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 466/9251/13-ц, від 28 травня 2020 року у справі № 608/969/13-ц.
		 
		Загальноприйнятим є те, що для кваліфікації оспорюваного правочину недійсним, з підстав, викладених у статті 241 ЦК України, необхідно встановити недобросовісність та нерозумність в поведінці контрагента за договором.
		 
		Така недобросовісність та нерозумність в поведінці контрагента за договором на практиці визначається судами станом на момент укладення оспорюваного правочину.
		 
		Верховний Суд вважає, що встановлення недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором лише в момент вчинення правочину є звужувальним, що унеможливлює встановлення дійсних обставин та намірів сторін при укладення оспорюваного договору, оскільки, зазвичай, лише наступні дії сторін договору, а саме їх дії по його виконанню чи невиконанню дають можливість оцінити добросовісність дій у тому числі контрагента. 
		 
		У справі, що переглядається, має місце випадок, коли подальші дії контрагента за оспорюваним договором свідчать про недобросовісність та нерозумність його дій.
		 
		На переконання суду, підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи (контрагента) до та під час укладення оспорюваного договору, але й після його укладення, зокрема чи виконала третя особа свої обов`язки за договором, у який спосіб, як у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором, чи не було залучення третьої особи до участі в укладенні договору формальною дією, спрямованою на протиправне позбавлення юридичної особи прав на майно.
		 
		Аналіз практики Верховного Суду України та Верховного Суду свідчить про те, що суди встановлюють факт недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором лише в момент вчинення правочину, що у переважній більшості справ стало підставою для відмови у визнанні оспорюваного правочину недійсним.
		 
		Результат вирішення судом апеляційної інстанції справи, що передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а також інших справи, які надійшли до Верховного Суду на розгляд, де позивачем є ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт», з огляду на те, що під час досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_2 , діючи на підставі довіреності від 02 вересня 2016 року як представник ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт», уклав угоди щодо розірвання договорів оренди землі не тільки з ОСОБА_1 , а й щодо 112 земельних ділянок, загальною площею близько 600 га, об`єднаний одним висновком - у спірних правовідносинах позивачем не доведено недобросовісність дій орендодавця при укладанні угоди про розірвання договору оренди. 
		 
		Після розірвання діючих договорів оренди землі з ТОВ «ІПК «Полтавазернопродукт», щодо цих земельних ділянок укладено нові договори оренди, але з товариством, одним із засновників якого є ОСОБА_2 .  
		 
		Випадки вчинення представником юридичної особи правочинів із перевищенням повноважень, особливо у ситуаціях, де юридичними особами виступають товариства, компанії що здійснюють фермерську діяльність з обробітку землі на переданих в оренду фізичними особи земельних ділянках, є непоодиноким. У переважній більшості таких випадків метою недобросовісних дій представників є припинення права оренди одних осіб та набуття права оренди іншими особами, тому конкретизація критеріїв оцінки недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором має на меті забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у відповідь на зміни у суспільних відносинах. 
		 
		Також іншою обов`язковою умовою, сформульованою усталеною практикою касаційної інстанції, для визнання правочину недійсним, з підстав, викладених у статті 241 ЦК України, є встановлення судами обставин того, що дії сторін такого договору свідчать про відсутність реального наміру його укладення і виконання.
		 
		Верховний Суд вважає, що встановлення такої обставини для кваліфікації оспорюваного правочину, як такого, що вчинений представником з перевищенням повноважень, не є необхідним, адже такі обставини встановлюють у разі кваліфікації правочину як фіктивного. 
		 
		Частиною першою статті 234 ЦК України визначено, що правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним. Отже, для кваліфікації правочину, чиненого з перевищенням повноважень, необхідним є лише встановлення тих обставин, що визначають положення статті 241 ЦК України.
		 
		Підсумовуючи можна стверджувати, що зміст статті 241 ЦК України не дає підстав вдаватись до судової правотворчості та розширювати перелік обставин, які підлягають встановленню при вирішенні спорів щодо визнання правочину недійсним, укладеного представником з перевищенням повноважень.  
		 
		Тож єдиною кваліфікуючою обставиною, що надає можливість судам зробити висновок про недійсність правочину, вчиненого з перевищенням повноважень, є відсутність наступного схвалення правочину довірителем, оскільки необхідно виходити з буквального тлумачення частини першої статті 241 ЦК України, де законодавець чітко визначив «правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою».
		 
		Частинами 3-5 статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду та Великої Палати, а також така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		 
		З огляду на викладене вище, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що наявні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 27 квітня         2016 року у справі № 6-62цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-72цс17, та надалі підтриманого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц та у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 658/580/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 127/7798/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 466/9251/13-ц, від 28 травня 2020 року у справі № 608/969/13-ц та формування єдиної правозастосовчої практики у питанні застосування положень статті 241 ЦК України при оспорення правочинів.  
		 
		Керуючись частинами третьою, четвертою та п`ятою статті 403, частиною четвертою статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 547/727/20-цза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Райземінвест-2017», третя особа - державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстр нерухомого майна та бізнесу» Бричківської сільської ради Онищенко Руслан Миколайович, про визнання недійсною угоди про розірвання договору оренди землі, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію припинення права оренди землі, визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди землі, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова компанія «Полтавазернопродукт» на постанову Полтавського апеляційного суду 
		від 04 серпня 2022 року.
		 
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     О. В. Ступак
		 
		 
		Судді:                                                                                              І. Ю. Гулейков 
		 
		 
		                                                                                                        С. О. Погрібний
		 
		 
		                                                                                                                                  Г. І. Усик
		 
		 
		                                                                                                                                  В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...