Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 686/17900/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 06.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 07.02.2023.
Дата набрання законної сили: 01.02.2023
Номер судового провадження: 61-19191ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова 
		Іменем України                                       
		01 лютого 2023 року
		м. Київ
		справа № 686/17900/19
		провадження № 61-19191св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
		суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
		учасники справи:
		позивачка (відповідачка за зустрічним позовом)-  ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом),
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у складі судді Бондарчука В. В. від 28 січня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Костенка А. М., Гринчука Р. С., 
		Грох Л. М., від 04 листопада 2021 року.
		Зміст позовної заяви та її обґрунтування 
		У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до                                     ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку.
		На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що 01 квітня 
		2003 року вона придбала у ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,053 га, яка розташована на території Хмельницької міської ради на землях садівничого товариства «ІНФОРМАЦІЯ_1». На підставі договору купівлі-продажу був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії 
		ХМ № 013028 від 05 червня 2003 року.
		В березні 2017 року вона звернулась до Хмельницької регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» з заявою про розроблення технічної документації із землеустрою для присвоєння кадастрового номеру належній їй земельній ділянці, проте отримала відмову оскільки суміжна земельна ділянка, кадастровий номер 
		№ 6810100000:35:001:1263, яка на праві власності належить ОСОБА_2 , накладається на її земельну ділянку.
		Зазначала, що межі земельних ділянок не відповідають встановленому між сторонами порядку землекористуванню, а будинковий регулятор тиску, який є частиною системи газопостачання належного їй будинку, перебуває на земельній ділянці відповідача. При цьому при дослідженні технічної документації на земельну ділянку ОСОБА_2 виявилося, що акт відновлення та погодження меж земельної ділянки, а також кадастровий план вона, як суміжний землекористувач, не підписувала, підпис, нібито вчинений від її імені, належить сторонній особі, а відповідач не звертався до неї для погодження меж. 
		Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 691834, виданий 
		29 липня 2012 року управлінням Держкомзему в місті Хмельницькому, відповідно до якого за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на земельну ділянку площею 0,051 га, кадастровий номер 6810100000:35:001:1263.
		У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
		На обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначав, що він набув право власності на земельну ділянку площею 0,051 га в СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1», кадастровий номер 6810100000:35:001:1263, на підставі договору купівлі-продажу 
		від 23 квітня 2003 року. 
		24 січня 2010 року замовив технічну документацію із землеустрою, яка була виготовлена землевпорядною організацією «Карат» та на підставі якої земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 6810100000:35:001:1263, а 25 жовтня 2016 року право власності на земельну ділянку із вищезазначеним кадастровим номером було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		Посилався на те, що 11 вересня 2019 року він звернувся із заявою до 
		ПП «Діоріт Плюс 1» з метою проведення інвентаризації земельної ділянки, за наслідками якої було встановлено, що площа земельної ділянки за актом користування відповідно до встановленого паркану складає 0,0485 га та має невідповідність конфігурації, у зв`язку із чим огорожа ОСОБА_1 розташована на його земельній ділянці, крім цього на його земельній ділянці розташований газопровід, що пролягає до домоволодіння ОСОБА_1 , та збудовано приміщення, отже саме ОСОБА_1 неправомірно володіє частиною його земельної ділянки площею 0,0022 га.
		Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просив усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,051 га, кадастровий номер 6810100000:35:001:1263 для індивідуального садівництва, яка знаходиться на території СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» в м. Хмельницькому, шляхом зобов`язання 
		ОСОБА_1 за її рахунок перенести огорожу за межі земельної ділянки                  № 6810100000:35:001:1263, демонтувати частину приміщення, що розташоване на його земельній ділянці, привести у відповідність до відомостей Державного земельного кадастру межу між їхніми суміжними земельними ділянками.
		Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції 
		Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області 
		від 28 січня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. 
		Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯК № 691834 від 29 серпня 2012 року, виданий управлінням Держкомзему в м. Хмельницькому на ім`я ОСОБА_2 , у задоволенні позовних вимог до ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області відмовлено.
		У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що до складу земельної ділянки ОСОБА_2 частково увійшли будівлі (житлова та нежитлова), огорожа, що належать ОСОБА_1 , та будинковий регулятор тиску. Отже земельна ділянка ОСОБА_2 сформована, їй присвоєно кадастровий номер із істотними порушеннями, які мали місце при виготовленні технічної документації із землеустрою, що призвело до накладення на суміжну земельну ділянку, яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 . Обраний позивачкою спосіб захисту її прав суд першої інстанції вважав ефективним, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 необґрунтованими. При цьому суд першої інстанції також вважав недоведеними позовні вимоги ОСОБА_1 , заявлені до відповідача ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, з огляду на відсутність доказів порушення прав позивачки діями чи бездіяльністю зазначеного відповідача, допущеними при формуванні земельної ділянки, присвоєнні кадастрового номеру та видачі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку.
		Основний зміст та мотиви судового рішення апеляційного суду
		Постановою Хмельницького апеляційного суду від 04 листопада 2021 року апеляційну скаргу  ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 січня 
		2021 року залишено без змін.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з огляду на наявні в матеріалах справи докази загалом правильним є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог 
		ОСОБА_1 та відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог 
		ОСОБА_2 . Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що ще до набуття сторонами права власності на спірні земельні ділянки була встановлена відповідна межа у вигляді паркану і ця межа позивачкою після набуття права власності не змінювалась, паркан в сторону земельної ділянки відповідача не зміщувався.
		Узагальнені доводи касаційної скарги
		У листопаді 2021 року ОСОБА_2 звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 січня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 листопада 2021 року, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задоволення його зустрічних позовних вимог.
		Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду 
		від 02 вересня 2019 року у справі № 500/529/13-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України).
		Також заявник указує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що в матеріалах справи відсутні належні докази накладення меж спірних земельних ділянок. Посилається заявник на те, що зазначене питання може бути вирішене лише за наявності відповідної земельно-кадастрової документації, на підставі якої й можливо визначити наявність чи відсутність накладень (зокрема актів щодо встановлення та закріплення меж в натурі з описом межових знаків чи лінійних межових споруд і їх прив`язок до існуючих будівель чи пунктів державної геодезичної мережі).
		Крім того, вважає, що суди не урахували, що на момент формування належної йому земельної ділянки будь-яких прибудов до житлової та нежитлової будівлі позивачки, мережі газопостачання до них не існувало, а фактичне розташування будинкового регулятору тиску не відповідає робочому проєкту з газопостачання 2004 року.
		Натомість в результаті неправомірних дій ОСОБА_1 щодо влаштування огорожі, встановлення мережі газопроводу, що пролягає до належного їй домоволодіння, та будівництва приміщення відбулось зміщення фактичної межі його земельної ділянки, а її розмір зменшився на 0,0022 га.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 686/17900/19.
		У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
		19 січня 2023 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу 
		№ 686/17900/19 розподілено судді-доповідачеві.
		Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. 
		Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
		12 січня 2022 року до Верховного Суду через засоби електронного зв`язку надійшов відзив ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій областіна касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому зазначено, що ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області не є належним відповідачем у цій справі, оскільки будь-якими повноваженнями щодо впливу на склад та зміст даних, зазначених в державному акті, а також на хід та результати оформлення робіт, проведених в ході складення оскаржуваного державного акта на право власності на земельну ділянку, не наділено та жодних дій не вчиняло.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		01 квітня 2003 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_4 нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу садово-городнього будинку АДРЕСА_1 , який знаходиться на території Хмельницької міської ради на землях СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1».
		Також 01 квітня 2003 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_3 нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,053 га, на території Хмельницької міської ради на землях СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1», на якій розташований вищевказаний садово-городній будинок.
		05 червня 2003 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,053 га на території Хмельницької міської ради на землях СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1», серії ХМ №013028.
		Суміжною з земельною ділянкою ОСОБА_1 є земельна ділянка 
		ОСОБА_2 , розміром 0,051 га, яка розташована на території Хмельницької міської ради на землі СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» і яку відповідач набув на підставі договору купівлі-продажу від 23 квітня 2003 року.
		29 серпня 2012 року ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №691834, площею 0,051 га, яка розташована на території Хмельницької міської ради на землі СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1», кадастровий номер 681010000:35:001:1263.
		В березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Хмельницької регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» із заявою про розроблення технічної документації із землеустрою для присвоєння кадастрового номеру належній їй земельній ділянці, проте отримала відмову в зв`язку із накладенням земельної ділянки, яка перебуває в її користуванні, із суміжною земельною ділянкою, яка перебуває у володінні ОСОБА_2 .
		Згідно з висновком судового експерта № 728/019 від 28 лютого 2020 року, площа фактичного землекористування ОСОБА_1 земельною ділянкою відповідає правовстановлюючим документам та документації із землеустрою на земельну ділянку площею 0,053 га, яка розташована на території Хмельницької міської ради на землях СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» та належить їй на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХМ №013028 
		від 05 червня 2003 року. Проміри та конфігурація фактичного землекористування не відповідають правовстановлюючим документам та документації із землеустрою на цю ділянку, однак в самому дослідженні описано в чому полягає невідповідність, зокрема фактична тильна межа ділянки вужче на 1,06 м ніж передбачено правовстановлюючими документами.
		Фактичне землекористування ОСОБА_2 земельною ділянкою (конфігурація, площа, проміри) не відповідає правовстановлюючим документам та документації із землеустрою на земельну ділянку розміром 0,051 га, яка розташована на території Хмельницької міської ради на землях СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» та належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №691834 від 29 серпня 2012 року, кадастровий номер 6810100000:35:001:1263, а саме: площа земельної ділянки менша на 21 кв. м, фактично передня межа ділянки вужча на 1,83 м.
		Земельна ділянка розміром 0,051 га, яка належить ОСОБА_2 накладається на земельну ділянку, яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 , однак надати повну та однозначну відповідь неможливо, оскільки відсутні геодезичні дані, які необхідні для відновлення меж ділянки з достатньою точністю, що робить неможливим співставлення розташування меж ділянок відповідно до правовстановлюючих документів. З огляду на це експерт здійснив дослідження на підставі співставлення накладення земельної ділянки кадастровий номер 6810100000:35:001:1263 та земельної ділянки ОСОБА_1 згідно з фактичними межами.
		Будинковий регулятор тиску, який є частиною системи газопостачання належного ОСОБА_1 житлового будинку відповідно до робочого проєкту з газопостачання 2004 року, встановлений на стіні житлового будинку зі сторони переднього фасаду на відстані 0,6 м від лівого кута та на відстані             0,88 м від фактичної межі із земельною ділянкою ОСОБА_2 . Накладення земельної ділянки ОСОБА_2 на земельну ділянку, яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 визначено у розмірі 0,0019 га.
		Позиція Верховного Суду
		Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
		Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
		Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
		Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
		Підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
		Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
		Спірні правовідносини стосуються захисту права власності суміжних користувачів щодо належних їм земельних ділянок, зокрема в частині користування ними та встановленням їх меж. Вирішення спору залежить від обставин, встановлених судом.
		Відповідно до положень підпункту г) частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.
		Частиною другою статті 103 ЗК України передбачено, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
		Згідно з положеннями статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. 
		Статтею 107 ЗК України передбачено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.
		Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є суміжними землекористувачами, набули право власності на належні їм земельні ділянки на підставі цивільно-правових угод - договорів купівлі-продажу від 01 квітня 2003 року ( ОСОБА_1 ) та від 23 квітня 2003 року ( ОСОБА_2 ), при цьому 05 червня 2003 року ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,053 га (з погодженням її меж із попереднім власником сусідньої спірної земельної ділянки), а ОСОБА_2 отримав оспорюваний державний акт про право власності на земельну ділянку, площею 0,051 га, 29 серпня 2012 року. Межі земельної ділянки ОСОБА_2 згідно з оспорюваним державним актом накладаються на межі земельної ділянки ОСОБА_1 , не відповідають фактичному порядку користування суміжними земельними ділянками, оскільки огорожа, частина системи газопостачання та частина будинку ОСОБА_1 опинилися на земельній ділянці ОСОБА_2 . Оцінивши вказані обставини, а також відсутність доказів зміни меж спірних земельних ділянок після отримання ОСОБА_2 оспорюваного державного акта (перенесення огорожі, здійснення позивачкою самочинного будівництва та незаконного встановлення будинкового регулятору тиску, який є частиною системи газопостачання належного ОСОБА_1 житлового будинку), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 .
		Суди надали належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності (у томі числі висновку експерта за результатами проведення у цій справі судової земельно-технічної експертизи від 28 лютого 2020 року 
		№ 728/019), зазначили мотиви висновків про ефективність заявленого ОСОБА_1 способу захисту її прав, а також необґрунтованість доводів ОСОБА_2 щодо порушення його права власності у зв'язку із встановленням позивачкою огорожі, частини належних їй приміщень та частини системи газопостачання її будинку.
		Колегія суддів додатково звертає увагу на чинну на час видачі відповідачу оспорюваного державного акта на право власності на земельну ділянку редакцію статті 126 ЗК України, згідно з пунктом а) частини другої якої право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою.
		Судами фактично встановлено, що розроблена за замовленням ОСОБА_2 технічна документація на земельну ділянку кадастровий номер 681010000:35:001:1263 не відповідає фактичному порядку користування суміжними земельними ділянками, і ця технічна документація стала підставою для видачі йому оспорюваного державного акта. Визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку не позбавляє ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, набутого на підставі договору купівлі-продажу від 23 квітня 2003 року.
		За правилами статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності. 
		Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 
		З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, правильно визначився із характером спірних правовідносин, їх правовою кваліфікацією. 
		Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, в основному зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
		Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та наданої судами попередніх інстанцій оцінки наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається (в межах доводів касаційної скарги) сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2022 року було зупинено дію рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 січня 2021 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 04 листопада 2021 року до закінчення касаційного провадження, дію судових рішень необхідно поновити на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України.
		Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області 
		від 28 січня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду 
		від 04 листопада 2021 року залишити без змін.
		Поновити дію рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 січня 2021 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 04 листопада 2021 року.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                             Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                                           О. В. Білоконь
		 
		                                                                                                                       Н. Ю. Сакара
		 
		              С. Ф. Хопта
		 
		              В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...