Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 631/1047/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про спонукання виконати або припинити певні дії.
Надіслано для оприлюднення: 13.02.2023. Зареєстровано: 14.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 16.02.2023.
Дата набрання законної сили: 16.03.2023
Номер судового провадження: 2/631/247/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		справа № 631/1047/22
		провадження № 2/631/247/23 
		 
		З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		13 лютого 2023 року                         селище міського типу Нова Водолага
		 
		Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:
		головуючого судді Трояновської Т. М.,
		за участю секретаря судового засідання Тиндик С. М.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС», із залученням до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Євгена Михайловича, приватного виконавця Виконавчого округу Харківської області Ніколаєнка Ігоря Романовича, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги від 29 грудня 2022 року № 106/21 та довіреності, посвідченої 29 грудня 2021 року директором Чугуївського місцевого центру з надання безоплатної правової допомоги ОСОБА_2 та зареєстрованої за № 103/21 діє адвокат Мамай Артур Сергійович, звернувся до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС», із залученням до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Остапенка Євгена Михайловича , приватного виконавця Виконавчого округу Харківської області Ніколаєнка Ігоря Романовича, в якій просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 16 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Миколайовичем за реєстровим № 182124, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» суми заборгованості за договором позики № 9485446 від 01 липня 2020 року за період з 01 квітня 2021 року по 31 травня 2021 року в розмірі 9495 гривень 60 копійок, таким що не підлягає виконанню.
		В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що у грудні 2021 року ОСОБА_1 із застосунку «Дія» стало відомо про відкриття виконавчого провадження № 67825218 від 09 грудня 2021 року.
		Зі змісту постанови про відкриття виконавчого провадження та електронних документів, що містяться в Автоматизованій системі виконавчих проваджень, позивач дізнався, що за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович вчинив виконавчий напис № 182124, яким запропонував стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» заборгованості за договором позики № 9485446 від 01 липня 2020 року за період з 01 квітня 2021 року по 31 травня 2021 року в розмірі 9495 гривень 60 копійок. При цьому, представник позивача зауважив, що ОСОБА_1 жодних листів ані від приватного нотаріуса, ані від будь-якої фінансової установи із попередженням про вчинення виконавчого напису про стягнення боргу надіслано не було, а отже останній об`єктивно був позбавлений можливості спростувати доводи (вимоги) будь-якого кредитора про нібито наявність у нього заборгованості за кредитним договором (договором позики).
		Позивач вважає, що виконавчий напис нотаріуса є таким, що не підлягає виконанню, оскільки при його вчиненні було порушено пункти 3.2, 3.5 глави 16 розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, сума заборгованості за кредитом є по суті оспорюваною та такою, що не визнана позивачем як безумовна, що є обов`язковим для вчинення виконавчого напису нотаріусом. Для вчинення виконавчого напису стягувачем не було надано виписки з банківського ранку ОСОБА_1 із зазначенням суми заборгованості, строків її погашення, відміткою про непогашення заборгованості, а наданий для вчинення виконавчого напису договір не був посвідчений нотаріально.
		Також сторона позивача звернула увагу суду на те, що зі змісту оспорюваного виконавчого вбачається, що право вимоги за договором позики № 9485446 від 01 липня 2020 року відступалось на користь інших юридичних осіб, а саме від Товариства з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС», про що ОСОБА_1 ніколи не повідомлявся та жодна фінансова компанія ніколи не направляла позивачу претензій (вимоги) про нібито порушення умов кредитного договору та виникнення простроченої заборгованості (з вимогою про усунення порушення виконання грошового зобов`язання).
		На думку представника позивача, приватний нотаріус Київського міського   нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович при вчиненні виконавчого напису № 182124 від 16 червня 2021 року не пересвідчився у безспірності вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» до ОСОБА_1 та вчинив виконавчий напис з порушення приписів Закону України «Про нотаріат» та «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженим наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, що є підставою для визнання виконавчого напису такими, що не підлягає виконанню.
		Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 02 грудня 2022 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС», із залученням до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Євгена Михайловича, приватного виконавця Виконавчого округу Харківської області Ніколаєнка Ігоря Романовича, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та відкрито провадження у цивільній справі, витребувано від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Євгена Михайловича належним чином завірені копії матеріалів нотаріальної справи, які стали підставою для вчинення виконавчого напису № 182124 від 16 червня 2021 року, в тому числі (але не виключно): завірену належним чином копію оспорюваного виконавчого напису, вчиненого 16 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем за реєстровим № 182124, про стягнення з ОСОБА_1 була стягнута заборгованість за договором позики № 9485446 від 01 липня 2020 року в сумі 9495 гривень 60 копійок; завірені належним чином копії документів, на підставі яких було вчинено і посвідчено оспорюваний виконавчий напис нотаріуса від 16 червня 2021 року за реєстровим № 182124; завірені належним чином копії документів, які необхідні були для вчинення і посвідчення оспорюваного виконавчого напису нотаріуса від 16 червня 2021 року за реєстровим № 182124.
		Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 13 лютого 2023 року визначено про заочний розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС», із залученням до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Євгена Михайловича, приватного виконавця Виконавчого округу Харківської області Ніколаєнка Ігоря Романовича, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
		Інших процесуальних дій (забезпечення доказів, зупинення і поновлення провадження тощо) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС», із залученням до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Євгена Михайловича, приватного виконавця Виконавчого округу Харківської області Ніколаєнка Ігоря Романовича, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, судом не вживалось.
		Відповідачем у справі, Товариством з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» на адресу суду відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС», із залученням до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Євгена Михайловича, приватного виконавця Виконавчого округу Харківської області Ніколаєнка Ігоря Романовича, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у відповідності до приписів статті 178 Цивільного процесуального кодексу України, подано не було.
		Треті особи, які не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Ніколаєнко Ігор Романович правом надати письмові пояснення, відповідно до приписів статті 181 Цивільного процесуального кодексу України, не скористалися.
		Позивач, ОСОБА_1 , у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був сповіщений завчасно відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України. Про причини своєї неявки суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи або про її розгляд за його відсутності не надала, однак скористалась правом, наданим частиною 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України, щодо участі у судовому процесі через представника - адвоката Мамая Артура Сергійовича.
		У судове засідання, що було призначено на 13 лютого 2023 року, представник позивача - адвокат Мамай Артур Сергійович також не з`явився, проте скориставшись правом, передбаченим частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України, 27 січня 2023 року на адресу суду направив заяву, що була зареєстрована за вхідним № ЕП-151/23-вх., відповідно до якої просив суд розгляд справи провести за відсутності сторони позивача, зазначивши, що не заперечує проти розгляду справи в заочному порядку.
		Уповноважений представник Товариства з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» у судове засідання теж не з`явився, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялися завчасно, відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованих поштових відправлень. Про причини своєї неявки суд не повідомили, ніяких клопотань на адресу суду, а також відзиву на позовну заяву не направляли. 
		Приватний нотаріус Київського міського районного нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович та приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Ніколаєнко Ігор Романович у судове засідання також не з`явились, не зважаючи на те, що про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялися відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України. Витребувані докази на адресу суду приватний нотаріус не направив.
		Крім того, відповідач та треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору у судове засідання, що було призначене на 13 лютого 2023 року, викликалися шляхом розміщення судового оголошення на офіційному вебсайті судової влади України. Про причини своєї неявки учасники справи суд не повідомили, ніяких клопотань на адресу суду не направляли.
		З цього приводу слід зазначити, що частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у позивача свідчать відповідна заява, подана її представником та долучена до матеріалів справи.
		Разом із тим, відповідно до пунктів 2 та 7 частини 2 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.
		Частиною 3 статті 131 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.
		Положеннями частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
		У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (частина 4 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України).
		Крім того, відповідно до частини 1 статті 280 Цивільного процесуального кодексу України у зв`язку із неявкою в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, зі згоди позивача по справі, суд вирішив за можливе розглянути справу на підставі наявних в ній доказів та ухвалити заочне рішення.
		Вивчивши доводи позовної заяви, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
		Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).
		Відповідно до положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).
		При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно - правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		Частина 2 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Аналогічні приписи передбачені частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.
		Частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
		За приписами статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.
		У ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.
		З матеріалів справи установлено, що 01 липня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений договір позики (ануїтет) № 9485446, відповідно до умов якого позикодавець надав позичальнику у власність грошові кошти, без забезпечення, на погоджений строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути позику та сплачувати проценти позикодавцю відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах, тобто позичальник зобов`язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів та сплатити плату (проценти) від суми позики протягом строку позики згідно графіку платежів, або достроково. Зі змісту договору вбачається, що сума позики складає 3000 гривень 00 копійок на строк 30 днів, з фіксованою процентною ставкою 1,60 % день. Вказаний договір скріплений електронними підписами одноразовим ідентифікатором. 
		16 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем, на підставі статті 87 Закону України «Про нотаріат» та пункту 2 Переліку документів за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, було вчинено виконавчий напис за реєстровим № 182124 (бланк НРЕ 958033) про звернення стягнення з  ОСОБА_1 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків  НОМЕР_1 , адреса реєстрації:  АДРЕСА_1 , невиплачених в строк грошових коштів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС», якому Товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» на підставі Договору факторингу № 016-010421 від 01 квітня 2021 року, відступлено право вимоги за договором позики № 9485446 від 01 липня 2020 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 , строк платежу за яким настав. Стягнення заборгованості проводиться за період з 01 квітня 2021 року по 31 травня 2021 року у розмірі 9495 гривень 60 копійок, що складається з простроченої заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3000 гривень 30 копійок, простроченої заборгованості за відсотками у розмірі 5745 гривень 60 копійок, та плати за вчинення виконавчого напису. Дата набрання виконавчим написом законної сили (дата внесення відомостей у реєстр нотаріальних дій) - 16 червня 2021 року, строк пред`явлення до примусового виконання протягом трьох років.
		09 грудня 2021 року Товариства з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» звернулось до приватного виконавця Виконавчого округу Харківської області Ніколаєнка Ігоря Романовича з заявою від 29 листопада 2021 року за вихідним № 2261 про примусове виконання рішення, відповідно до якої посилаючись на приписи статтей 3, 4, 5, 19, 24, 28, пункту 1 частини 1 статті 26, частини 2 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» просило розпочати примусове виконання рішення на підставі виконавчого документу, а саме виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем за № 182124 від 16 червня 2021 року про стягнення з боржника, яким є ОСОБА_1 , коштів у розмірі 9495 гривень 60 копійок, а також звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. До заяви надали оригінал виконавчого напису № 182124 від 16 червня 2021 року та виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
		Як з`ясовано з матеріалів справи, постановою приватного виконавця Виконавчого округу Харківської області Ніколаєнка Ігоря Романовича від 09 грудня 2021 року відкрито виконавче провадження № 67825218 з примусового виконання виконавчого напису № 182124, вчиненого 16 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є. М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» суму заборгованості у розмірі 9495 гривень 60 копійок.
		Постановами приватного виконавця Виконавчого округу Харківської області Ніколаєнка Ігоря Романовича від 09 грудня 2021 року, реєстраційний номер виконавчого провадження 67825218, визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 469 гривень 00 копійок та стягнуто з боржника основну винагороду у розмірі 949 гривень 56 копійок. 
		Крім того, постановою приватного виконавця Виконавчого округу Харківської області Ніколаєнка Ігоря Романовича від 28 грудня 2021 року, реєстраційний номер виконавчого провадження 67825218, накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладання арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 10914 гривень 16 копійок.
		Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються приписами Цивільного кодексу України, Законом України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 та Переліком документів, за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року (із змінами та доповненнями).
		Приписами статті 18 Цивільного процесуального кодексу України регламентовано, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Частина 1 статті 1 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі - Закон України «Про нотаріат») дає визначення нотаріату в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
		Вчинення нотаріусом виконавчого напису відповідно до пункту 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат» є нотаріальною дією.
		Нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції, не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує, а лише підтверджує право стягувача на стягнення грошових сум або витребування майна від боржника, та має на меті надати стягувачеві можливість в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.
		Стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
		Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 87 Закону України «Про нотаріат»).
		Виконавчий напис - це розпорядження нотаріального органу про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору, вчинене на документах, які підтверджують зобов`язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії лежить факт безспірності певної заборгованості.
		Положеннями статті 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
		Вимоги щодо змісту виконавчог о напису визначені статтею 89 Закону України «Про нотаріат».
		При цьому, згідно зі статтею 90 Закону України «Про нотаріат» стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
		Наведене вище кореспондується з Правилами та умовами вчинення виконавчого напису закріпленими у «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
		Підпунктом 1.1 пункту 1 Глави 16 розділу ІІ вищенаведеного Порядку передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
		Для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису (підпункт 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
		Відповідно до підпунктів 2.2, 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача. Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.
		Також, підпунктом 3.1 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ вказаного вище Порядку передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
		При цьому, строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (підпункт 3.4 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
		В цій частині суд бере до уваги правозастосовну практику Великої Палати Верховного Суду, яка у своїй постанові від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18) зробила висновок про те, що строк вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду.
		Оскільки, статтею 254 Цивільного кодексу України позовна давність визначена як строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а приписами статті 257 цього Кодексу визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, тому загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить саме цей строк.
		Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені у Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій (підпункти 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
		Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.
		За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.
		Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.
		Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
		Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»).
		Однак, характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
		Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
		Визнання судом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню можливе не лише з підстав недотримання нотаріусом порядку та процедури вчинення виконавчого напису, а також у зв`язку із наявністю спору між кредитором та стягувачем щодо розміру заборгованості. Такий правовий висновок зробив Верховний Суд України у постанові від 05 липня 2017 року при розгляді справи № 6-887цс17, предметом якої був спір про оспорення виконавчого напису, де суд вказав, що боржник в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц, згідно якої, вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухвалених нею постановах від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278 гс18) з подібних правовідносин, відступати від яких немає підстав (пункт 34 постанови).
		Отже, з урахуванням приписів статей 15, 16 та 18 Цивільного кодексу України, статей 50, 87 та 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто, боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
		Судом встановлено, що підставою для вчинення оспорюваного виконавчого напису, вчиненого 16 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем та зареєстрованого у реєстрі за № 182124, був договір позики № 9485446 від 01 липня 2020 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 , який скріплений електронними підписами одноразовим ідентифікатором. 
		Пунктом 1 частини 1 та пунктом 1 частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України регламентовано, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, а також якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України).
		Разом із тим, копію договору позики № 9485446 від 01 липня 2020 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 з підписами сторін, яка повинна бути додана до виконавчого напису нотаріуса, а також у встановленому законом порядку засвідчена, матеріали справи не містять.
		При цьому, відповідно фактичних обставин справи у вказаному зобов`язанні відбулась заміна кредитора з Товариство з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» на Товариство з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС», про що, як свідчать наявні матеріали справи, позивач не був обізнаним.
		Відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним з позивачем, як юридично значимий факт, свідчить лише про заміну первісного кредитора позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», на його правонаступника. При цьому, розмір боргу ОСОБА_1 може свідчити про безспірність боргу лише за умови його визнання позивачем, чого в даній справі не встановлено.
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2020 року у справі № 554/6777/17 (провадження № 61-19494св18) зроблено висновок, що «у нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення - письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджують безспірність заборгованості та обов`язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором). Процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів: перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса; другий етап - вчинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимоги про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню».
		Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16 зробила висновок, що «для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі та чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі».
		Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
		Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису, так і необґрунтованість вимог до боржника.
		Як на підставу вчинення виконавчого напису, нотаріус у виконавчому написі посилається на пункт 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
		Проте, вказана Постанова Кабінету Міністрів України не відносить кредитний договір до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
		Сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу для одержання виконавчого напису за кредитним договором, за яким боржником допущено прострочення платежів за зобов`язанням, не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
		До такого висновку прийшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18).
		Відповідні зміни до Постанови Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року та віднесення кредитного договору до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, були внесені Постановою Кабінету Міністрів України за № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».
		Разом з тим, Постанова Кабінету Міністрів України за № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 визнана судом незаконною та нечинною.
		Так, Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року у справі № 826/20084/14, визнав незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
		Згідно з пунктом 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20 травня 2013 року «Про судове рішення в адміністративній справі», визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
		Київський апеляційний адміністративний суд, взявши до уваги зазначений пункт 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20 травня 2013 року «Про судове рішення в адміністративній справі», дійшов висновку про необхідність визнання нечинною Постанови Кабінету міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття.
		Згідно з частинами 8 та 11 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року) суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині. Резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
		У частині 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п`ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
		З огляду на зміст статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
		Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/20084/14.
		Таким чином, з цього моменту кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
		Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21).
		З огляду на викладене до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 1172 в редакції від 29 листопада 2001 року, тобто в редакції, яка діяла до моменту доповнення Переліку пунктом 2 Розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин». Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 29 січня 2019 року у справі 910/13233/17.
		Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.
		Також, підпунктом «б» пункту 2 Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, зокрема, подаються засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
		Також Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
		Таким чином, вчиняючи 16 червня 2021 року виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 182124, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М., неправомірно керувався пунктом 2 Переліку документів у редакції постанови № 662 від 26 листопада 2014 року, яка на той час вже була нечинною згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, резолютивна частина якої була опублікована в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» № 23 від 21 березня 2017 року.
		Отже, в даному випадку у нотаріуса були відсутні повноваження на вчинення виконавчого напису на кредитному договорі, який не відносився до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
		З наведеного вбачається, що відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» всупереч вимог закону, не було надано документів, які б підтверджували право його вимоги до позивача, ОСОБА_1 , за кредитним договором № 9485446 від 01 липня 2020 року, а приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Є. М., помилково, всупереч вимогам закону, не перевірив зміст договору на який відповідач посилався, як на підставу виникнення у нього права вимоги до позивача за Кредитним договором, та стягнув спірну заборгованість на користь особи, яка не підтвердила свої повноваження належними доказами.
		В інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні», прийнятого на підставі постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 2 від 07 лютого 2014 року, вказано, що вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не розглядає спір про право. Виконавчий напис вчиняється виключно за документально оформленими вимогами, які викладені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів тільки за наявності всіх умов, передбачених Законом № 3425-ХII. Безспірність вимог визначається не нотаріусом або стягувачем, а відповідно до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
		У пункті 10 «Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» Вищого спеціалізованого суду України з розгулу цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року роз`яснено, що однією з об`єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу.
		Вищевказаний факт мав також місце під час вчинення 16 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є. М., виконавчого напису, зареєстрованого в реєстрі за № 182124, відповідно до якого з ОСОБА_1 стягнуто на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» кошти у розмірі 9495 гривень 60 копійок. 
		Також, аналізуючи викладене відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС», не надано безспірних документів щодо підстав для вчинення виконавчого напису 16 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є. М., що був зареєстрований в реєстрі за № 182124.
		Як вже зазначалось, під час розгляду справ даної категорії повинні бути враховані суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з`ясовано всі обставини у справі, зокрема для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат», у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
		У даній справі відповідачем не спростовано доводи позивача щодо дотримання умов безспірності заборгованості та нотаріальної форми правочину, які є передумовою для видачі виконавчого напису нотаріусом про стягнення кредитної заборгованості. Доказів направлення письмової вимоги на адресу боржника не надано, як і не надано нотаріально посвідченого кредитного договору між кредитором та боржником, а тому доводи позивача, наведені у позові щодо неправомірності вчинення виконавчого напису приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є. М. суд вважає обґрунтованими.
		Крім того, виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом за відсутності документу, що підтверджує направлення позивачу письмової вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, а тому при вчиненні виконавчого напису у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що заборгованість ОСОБА_1 перед Товариством з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС», є безспірною.
		Враховуючи викладене, даючи юридичну оцінку обставинам, вказаним у позові, а також, наданим по справі доказам, враховуючи те, що заборгованість боржника ОСОБА_1 не є безспірною, даних щодо нотаріального посвідчення договору позики не має, зазначене свідчить про вчинення виконавчого напису приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є. М., реєстровий № 182124 з порушенням вимог діючого законодавства, у тому числі статті 88 Закону України «Про нотаріат», тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.
		Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд, у відповідності до положень підпункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України, вважає за необхідне вирішити питання про розподіл між сторонами у справі судових витрат.
		Відповідно до частини 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Положеннями частин 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		Таким законом є Закон України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08 листопада 2011 року (далі - Закон України «Про судовий збір»), який встановлює правові засади справляння, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.
		Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 3 зазначеного вище Закону, судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством України.
		Так, за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка була подана фізичною особою, ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (абзац 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір»).
		При цьому, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі з єдиним унікальним № 743/1481/21 (провадження № 61-7362св22) вказав, що у статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначений перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги, встановленому статтею 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати, що споживачі не мають пільги щодо сплати судового збору, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
		За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову.
		Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).
		Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у частині 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» слова «державного мита» замінені словами «судового збору».
		Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.
		Порушені права можуть захищатися як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу (при поданні апеляційної та касаційної скарг). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів», стаття 2 Цивільного процесуального кодексу України).
		Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18).
		Також у постанові від 26 лютого 2020 року у справі з єдиним унікальним № 643/2870/18 (провадження № 61-4126св19) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що позов про визнання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин. У випадку пред`явлення такого позову споживачем фінансових послуг підлягає застосуванню положення частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
		Отже, в даному випадку, спір стосується питання захисту прав позивача як споживача кредитних послуг, а отже він підлягає звільненню від сплати судового збору на підставі частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». 
		Частиною 6 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Із даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду у грудні 2022 року.
		Статтею 7 Закону України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 1 січня 2022 року встановлений прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб в сумі 2481 гривня 00 копійок.
		Отже позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 992 гривні 40 копійок (0,4 х 2481 гривню 00 копійок) , проте звільнений від сплати судового збору в силу приписів закону, а тому враховуючи положення частини 1, пункту 1 частини 2 та частини 6 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача та стягнути у дохід держави.
		На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 1 - 5, 7, 10 - 13, 15, 76 - 81, 83, 89, 128 - 131, 133, 137, 141, 158, 211, 214, 223, 235, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, 280 - 283, частиною 1 статті 352, статтями 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС», із залученням до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Євгена Михайловича, приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Ніколаєнка Ігоря Романовича про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
		Визнати виконавчий напис, вчинений 16 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем, реєстровий № 182124 про стягнення з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС», (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 42827134) заборгованості за договором позики № 9485446 від 01 липня 2020 року за період з 01 квітня 2021 року по 31 травня 2021 року у сумі 9495 гривень 60 копійок, таким, що не підлягає виконанню.
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 42827134, місцезнаходження: місто Київ, вулиця Митрополита Василя Липківського, будинок № 45, офіс 510А) на користь держави суму судового збору у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок.
		Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
		Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. 
		Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
		У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду безпосередньо, або через Нововодолазький районний суд Харківської області, або шляхом використання підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
		 
		Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:
		 
		Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .
		 
		Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС», місцезнаходження: вулиця Митрополита Василя Липківського, будинок № 45, офіс 510А, місто Київ, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 42827134.
		 
		Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, місцезнаходження: АДРЕСА_2.
		 
		Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Ніколаєнко Ігор Романович, місцезнаходження: провулок Інженерний, будинок № 9, офіс 105, місто Харків.
		 
		 
		 
		Суддя:                                                          Т. М. Трояновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...