Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 448/62/23 : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку; Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування.
Надіслано судом: 23.03.2023. Зареєстровано: 24.03.2023. Забезпечено надання загального доступу: 27.03.2023.

Номер судового провадження: 3/448/287/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Єдиний унікальний номер 448/62/23
		Провадження № 3/448/287/23
		 
		П О С Т А Н О В А 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		15.03.2023 року суддя Мостиського районного суду Львівської області Юрій БІЛОУС, з участю секретаря судового засідання Ірини РОМАНЧЕНКО, розглянувши матеріали справи, що надійшла з ВП №1 Яворівського РВП ГУНП у Львівській області, про притягнення до адміністративної відповідальності:
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Судова Вишня, Мостиського району Львівської області, мешканця та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , одруженого, громадянина України, пенсіонера,
		за частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративне правопорушення (надалі КУпАП), 
		учасники справи:
		особа, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_2 , не з`явився,
		його захисник-адвокат Павло СЕМИРЕНКО, 
		потерпіла особа - ОСОБА_3 ,
		про права передбачені статтею 268 КУпАП, статтями 10 і 63 Конституції України учасникам судового процесу роз`яснено,
		в с т а н о в и в:
		 
		10.01.2023 року до Мостиського районного суду Львівської області надійшли матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною 1 статті173-2 КУпАП, які згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано на розгляд судді Білоусу Ю.Б..
		В ході проведених судових засідань суддею були встановлені обставини, які слугували тому, що 13.02.2023 року матеріали вказаної адміністративної справи постановою було повернуто до ВП № 1 Яворівського РВП ГУНП у Львівській області, для належного оформлення.
		В подальшому, а саме: 24.02.2023 року матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною 1 статті 173-2 КУпАП, на думку органу поліції щодо належного виконання вимог постанови судді та усунення недоліків, повторно надійшли на адресу суду (протоколом розподілу справи між суддями у неавтоматичному режимі визначено суддю Білоуса Ю.Б.)..
		Згідно вимог КУпАП справа про адміністративне правопорушення, що посягає на громадський порядок і громадську безпеку підвідомча Мостиському районному суду Львівської області. Відповідно до статті 221 КУпАП судді районних судів розглядають справи про адміністративне правопорушення, що посягає на громадський порядок і громадську безпеку, передбачені статтею 173-2 КУпАП.
		І. Опис обставин, установлених під час розгляду справи:
		Автором протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ №136047, який датується 09.01.2023 року, а саме: ПОГ СВГ ВП Яворівського РВП ГУНП у Львівській області Полюгою М., констатується, що 26.12.2022 року близько 12:45 год., ОСОБА_1 , за місцем свого проживання, що за адресою: АДРЕСА_1 , обзивав нецензурними словами та словесно погрожував фізичною розправою колишньому зятю гр. ОСОБА_4 , у присутності малолітнього онука ОСОБА_5 , 2016 року народження.
		Правова кваліфікація діяння особи, яка притягається до адміністративної відповідальності:
		Такі дії ОСОБА_1 , ПОГ СВГ ВП Яворівського РВП ГУНП у Львівській області Полюгою М., кваліфіковано як домашнє насильство психологічного характеру щодо гр. ОСОБА_6 , за що передбачена відповідальність за частиною 1 статті 173-2 КУпАП.
		ІІ. Пояснення осіб, які беруть участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення:
		В судове засіданні особа, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , не з`явився. З матеріалів справи відомо, що його інтереси представляє адвокат Семиренко П. (ордер серії ВС №1181551 від 20.01.2023 року). 
		Захисник ОСОБА_7 - адвокат Семиренко П. в судовому засіданні зазначив наступне. 
		Його підзахисний ОСОБА_47 є власником та проживає у своєму приватному будинку, що у АДРЕСА_1 разом з ним проживають: дружина ОСОБА_8 , дочка ОСОБА_9 ) і онук ОСОБА_10 . 
		26.12.2022 року колишній зять прийшов у належний йому житловий будинок, та вчинив спочатку конфлікт з його дружиною ОСОБА_11 , з приводу того, що його малолітній онук ОСОБА_12 відмовився із спілкуванням з батьком ОСОБА_13 , а вже пізніше почав конфлікт з ним і своєю колишньою дружиною, його дочкою ОСОБА_9 . Скільки часу тривав вказаний конфлікт він не пам`ятає. В подальшому, на неодноразові прохання ОСОБА_14 та дочки ОСОБА_15 , покинути його помешкання ОСОБА_16 не реагував. Перебуваючи на подвір`ї будинку такий неодноразово погрожував йому ОСОБА_17 , а також членам його сім`ї. В подальшому ОСОБА_3 викликав працівників поліції, оскільки вважав, що щодо нього його підзахисним ОСОБА_18 були вчиненні неправомірні дії.
		Зазначив, що під час перебуванні у будинку його підзахисного ОСОБА_7 , гр. ОСОБА_19 , незаконно здійснював оперативно-розшукову діяльність, зокрема проводив негласні слідчі дії, а саме: аудіо контроль осіб. Згоди на проведення оперативно-розшукових дії у вигляді негласних слідчих дій, його підзахисний гр. ОСОБА_4 , та іншим особам не надавав. Вказував, що по прибутті працівників поліції на виклик гр. ОСОБА_6 , останній жодного аудіо запису таким не надавав. Долучив вказаний аудіо запис невідомо коли, з яким його підзахисний ознайомився лише під час ознайомлення з матеріалами справи.
		Окрім цього наголошував на тому, що саме гр. ОСОБА_13 , було спровоковано словесну перепалку з членами його сім`ї, про що також в письмових поясненнях наголошували ОСОБА_20 і ОСОБА_21 , Оскільки, ОСОБА_19 , в грубій формі погрожував останнім, провокував на різного роду обопільні нецензурні вислови.
		Стосовно довідки про склад осіб, місце проживання яких зареєстровано у житловому приміщенні/будинку від 15.02.2023 року видану гр. ОСОБА_4 . Департаментом надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради, слід зазначити, що письмовий документ під назвою «Довідки про склад осіб, місце проживання яких зареєстровано у житловому приміщенні/будинку від 15.02.2023 року» не є довідкою про склад сім`ї ОСОБА_4 , а місцем реєстрації осіб. Разом із тим, ОСОБА_48 і її малолітній син ОСОБА_22 зареєстровані у АДРЕСА_2 . Згідно ордеру на отримання квартири, дана квартира була надана сім`ї у складі трьох осіб, а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_23 , ОСОБА_22 . Відповідно, площа квартири виділялась і розраховувалась на кожного члена сім`ї, тому ОСОБА_24 , із сином ОСОБА_22 зареєстровані у АДРЕСА_2 . ще з 2017 року.
		В свою чергу ОСОБА_32 проживає з сім`єю у складі: дружина ОСОБА_25 , дочка ОСОБА_26 , малолітній онук ОСОБА_22 у АДРЕСА_1 , а ОСОБА_4 проживає у АДРЕСА_2 . Факт його проживання у складі сім`ї підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов служби у справах дітей Судововишнянської міської ради від 03.01.2023 року. Відповідно до Закону України «Про попередження насильства в сім`ї» членами сім`ї є особи, які перебувають у шлюбі; проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою; їхні діти; особи, які перебувають під опікою чи піклуванням; є родичами прямої або непрямої лінії споріднення за умови спільного проживання.
		Підсумовуючи вищенаведене вважає, що відносно його підзахисного ОСОБА_7 , відсутні належні і допустимі докази, які підтверджують склад адміністративного правопорушення за частиною 1 статті 173-2 КУпАП, а тому просить суд провадження щодо такого закрити на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП.
		Потерпілий ОСОБА_19 , в судовому засіданні зазначив, що 26.12.2022 року близько 13:30год. прибув до м.Судова Вишня, Яворівського району Львівської області провідати свого сина ОСОБА_5 , оскільки такий проживає з його колишньою дружиною ОСОБА_27 у її батьків. Двері вказаного будинку відкрила його колишня теща ОСОБА_8 . Надалі, він увійшов у будинок, щоб побачитись із сином, проте до нього в грубій формі почав нецензурно висловлюватись, а також погрожувати фізичною розправою словесно його колишній тесть ОСОБА_2 відповідь на вказане він вийшов із приміщення будинку на вулицю та визвав працівників поліції. Зазначив, те, що підтвердженням неправомірних дій ОСОБА_7 являється аудіо запис, котрий ним було надано працівникам поліції, а такі відповідно долучили його до матеріалів справи, з якого достеменно вбачається, що його колишній тесть ОСОБА_2 , неодноразово, в присутності його малолітнього сина ОСОБА_5 погрожував йому фізичною розправою словесно, виганяв з будинку, виражався в його сторону нецензурними словами, принижував його честі і гідність, тощо. Також покликався на долучений ним до матеріалів справи консультативний висновок лікаря-психолога від 20.02.2023 року з якого вбачається, що у нього, ОСОБА_6 простежується високий рівень тривоги, легкий депресивний стан, внаслідок пережитих раніше подій. Перелічені симптоми і стани ймовірно виникли внаслідок психотравмуючої події. На підставі наведеного, просив суд визнати ОСОБА_1 , винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП.
		ІІІ. Досліджені в судовому засіданні письмові докази:
		На підтвердження обставин викладених у протоколі та гіпотетичної винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП, ПОГ СВГ ВП Яворівського РВП ГУНП у Львівській області Полюга М., надав такі докази:
		- протокол про адміністративне правопорушення серії ВАВ №136047 від 09.01.2023 року, в якому викладена суть адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, зміст якого викладено вище;
		- рапорт помічника чергового ВнП №1 Яворівського РВП ГУНП у Львівській області Тишкевича І.М. від 26.12.2022 року, з якого відомі наступні обставини: Надійшло телефонне повідомлення від заявника ОСОБА_6 26.12.2022 року об 13:51 год. про скоєння домашнього насильства за адресою: АДРЕСА_1 . Заявник повідомив, що його колишня дружина не дозволяє бачитись із сином. Кулаками нанесено йому тілесні ушкодження. Батьки дружини словесно погрожували;
		- рапорт ПОГ СВГ ВП Яворівського РВП ГУНП у Львівській області Полюги М. від 26.12.2022 року, з якого відомо, що він спільно із ПОГ ОСОБА_29 26.12.2022 року в 14.07 год. прибули на виклик, який поступив на лінію «102» «Домашнє насильство» від гр. ОСОБА_30 . Прибувши на місце виклику біля брами даного господарства находився заявник, який повідомив, що напередодні коли він прийшов провідати малолітнього сина за попередньою домовленістю відносно нього було вчинене домашнє насильство зі сторони колишньої дружини та її батьків в присутності малолітнього сина. Насильство виражалося обзиванням нецензурними словами, погрозами фізичною розправою, а пізніше його виштовхали із будинку. Подзвонивши в дзвінок брами, яка була зачинена, вийшла гр. ОСОБА_25 , яка повідомила, що вона, її дочка та чоловік наданий час перебувають в сильному емоційному стані після відвідин гр. ОСОБА_4 і наданий час не можуть надати пояснення, а пізніше самі приїдуть в поліцію де і будуть надані відповідні пояснення, після чого зачинила браму і пішла в будинок. Пізніше заявник написав письмову заяву, в якій просить притягнути до відповідальності ОСОБА_31 та її батьків ОСОБА_25 і ОСОБА_32 , які 26.12.2022 року незважаючи на узгоджений час його зустрічі із сином ОСОБА_33 , у присутності дитини здійснювали відносно заявника психологічне та фізичне насильство; 
		- заява ОСОБА_6 від 26.12.2022 року до начальника ВП №1 Яворівського РВП ГУНП у Львівській області, в якій останній просить прийняти міри до колишньої дружини ОСОБА_34 і її батьків ОСОБА_32 та ОСОБА_25 , які вчинили домашнє насильство психологічного характеру, а саме: обзивали нецензурними словами, погрожували словесно в присутності малолітнього сина ОСОБА_5 ;
		- письмові пояснення ОСОБА_35 від 09.01.2023 року, в яких остання пояснила, що її колишній зять ОСОБА_19 , 26.12.2022 року, в обідній час, приїхав до помешкання, де вона проживає з чоловіком ОСОБА_36 і дочкою ОСОБА_27 та онуком ОСОБА_37 , за адресою: АДРЕСА_1 , щоб побачитись з сином ОСОБА_37 . Зайшовши у приміщення будинку такий почав агресивно поводитись, безпричинно викрикати до неї, її чоловіка і дочки, погрожувати фізичною розправою таким словесно. У вказаних поясненнях також зазначала, що це не перший випадок коли гр. ОСОБА_19 вчиняє подібного роду словесні суперечки та конфлікти. Стверджує, що фактично причиною конфліктів є те, що її колишній зять ОСОБА_19 вимагає від дочки ОСОБА_15 , щоб та відмовилась від аліментів, що стягуються на дитину на підставі рішення суду, не претендувала на поділ спільного майна подружжя, тощо.
		- письмові поясненнями ОСОБА_38 від 09.01.2023 року, в яких остання пояснила, що на даний час проживає разом із сином ОСОБА_37 у помешканні батьків, що за адресою: АДРЕСА_1 . 26.12.2022 року її колишній чоловік ОСОБА_19 приїхав до сина ОСОБА_5 , щоб побачитись з таким. Однак, зайшовши у будинок, він почав поводити себе агресивно, ображати її і батьків нецензурними словами, погрожувати фізичною розправою, тощо. Стверджує, що такого роду конфлікти між її колишнім чоловіком, а нею та її батьками виникають часто. Ініціатором таких конфліктів є колишній чоловік ОСОБА_19 
		- письмові пояснення ОСОБА_35 від 09.01.2023 року, в яких останній пояснив, що 26.12.2022 року колишній зять прийшов у належний йому житловий будинок, та вчинив спочатку сварку з його дружиною ОСОБА_35 з приводу того, що його малолітній онук ОСОБА_12 відмовився із спілкуванням з батьком ОСОБА_13 , а вже пізніше почав конфлікт з ним і з дочкою ОСОБА_39 . Вказаний конфлікт був нетривалим. Надалі ОСОБА_19 на його неодноразові вимоги покинув житловий будинок. Перебуваючи на подвір`ї будинку такий неодноразово погрожував йому словесно. Зазначив, що під час перебуванні у будинку гр. ОСОБА_19 незаконно здійснював оперативно розшукову діяльність, зокрема проводив негласні слідчі дії, а саме аудіо контроль осіб. 
		- диск із аудіо записом обставин події, що мали місце 26.12.20222 року у приміщенні житлового будинку, належного ОСОБА_40 , що за адресою: АДРЕСА_1 ;
		- форма оцінки ризиків вчинення домашнього насильства від 26.12.2022 року;
		ІV. Застосоване судом законодавство, оцінка суду щодо фактичних обставин справи та висновки суду на підставі наданої оцінки:
		Суддя, заслухавши думку усіх учасників даного процесу, а саме: захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_41 - адвоката Семиренка П., потерпілої особи - ОСОБА_6 , з`ясувавши їхні ментальні позиції щодо обставин справи, дослідивши в сукупності з протоколом про адміністративне правопорушення також матеріали справи, приходить до переконання щодо наступного.
		Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційному принципі: презумпції невинуватості, передбаченого статтею 62 Конституції України, згідно з якою всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
		В силу статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно вимог статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		У відповідності до статті 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.
		Згідно статті 129 Конституції України однією із засад судочинства є змагальність сторін і закон не покладає на суд обов`язок збирати докази винуватості чи невинуватості особи. Притягнення до адміністративної відповідальності має відбуватись у відповідності до встановленого законодавством порядку.
		В статті 7 КУпАП зазначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
		У відповідності до вимог частини 1 статті 8 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення. 
		Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст.9 КУпАП).
		Тобто адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об`єктивну сторону, об`єкт, суб`єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб`єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
		Згідно статті 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне в об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. 
		Відповідно до положень статті 251 КУпАП - доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
		Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КУпАП.
		Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні рішення.
		Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
		У справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011року, заява № 16347/02, «Малофєєва проти Росії» (заява № 36673/04), «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016року) Європейський суд робить висновок, що суд не має права самостійно редагувати фабулу правопорушення, відображену в протоколі, або відшукувати докази на користь обвинувачення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. 
		Діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні ЄСПЛ у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява №36673/04), суд встановив, серед іншого, порушення ч.3 ст.6 Конвенції у зв`язку з тим, що в протоколі фабула була сформульована лише в загальних рисах без конкретизації обставин вчинення правопорушення.
		Відповідно до вимог статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
		Посадовою особою, що складає протокол, ставиться у вину особі вчинення таких конкретних протиправних діянь, що містять в собі ознаки того чи іншого адміністративного правопорушення, що відображається у протоколі. Суддя ж, розглянувши справу повинен переконатись у наявності чи відсутності підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності за конкретні дії.
		Згідно статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення.
		Тобто, після виявлення факту вчинення правопорушення працівник поліції зобов`язаний зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення.
		Відповідно до чинного законодавства України протокол про адміністративне правопорушення є офіційним документом і основним джерелом доказів у справі, оскільки саме він має містити повні та точні відомості про вчинення правопорушення, його кваліфікацію, дані про потерпілих, свідків, якщо вони є. Саме протокол про адміністративне правопорушення є документом, в якому формулюється суть правопорушення.
		Протокол складається у кожному випадку виявлення адміністративного правопорушення, він є єдиною формою документу, в якому фіксується факт вчинення допущеного порушення, ніякого іншого документу про прийняття до провадження уповноваженими органами не оформляється. Від того, наскільки грамотно, змістовно і умотивовано складений протокол, залежить якість розгляду справи про адміністративне порушення, правильність розгляду справи по суті й обґрунтованість застосування адміністративного стягнення.
		Протокол про адміністративне правопорушення - це комплексне джерело доказової інформації. Однак він набуває значення доказу в таких випадках, коли: по-перше, протокол складений уповноваженою на те посадовою особою; по-друге, складений не пізніше термінів, передбачених для накладення адміністративного стягнення; по-третє, зміст протоколу відповідає усім вимогам, передбаченим коментованою статтею.
		Суть адміністративного правопорушення повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП за якою складено протокол.
		Обставини правопорушення повинні бути викладені в протоколі конкретно, з належним формулюванням складу адміністративного правопорушення у відповідності до змісту диспозиції статті (частини статті) КУпАП, що передбачає відповідальність за його вчинення.
		Із фабули протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ №136047 від 09.01.2023року убачається, що 26.12.2022 року близько 13:45 год., ОСОБА_2 , за місцем свого проживання, що за адресою: АДРЕСА_1 , обзивав нецензурними словами та словесно погрожував фізичною розправою колишньому зятю гр. ОСОБА_4 , у присутності малолітнього онука ОСОБА_5 , 2016 року народження, чи на думку автора протоколу вчинив домашнє насильство психологічного характеру, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному здоров`ю гр. ОСОБА_4 .. 
		Диспозицією частини 1 статті 173-2 КУпАП передбачено, що вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, є умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення тягне за собою юридичну відповідальність.
		Норма статті 173-2 КУпАП є бланкетною, а тому для того, щоб повністю розкрити суть адміністративного правопорушення у протоколі повинно бути зазначено, які конкретно дії вчинила особа, який спосіб насильства прослідковується у діях порушника, якщо дій кілька, то зазначена кожна дія і, вид насильства, наслідки цих дій по відношенню до особи, щодо якої вони були спричинені.
		У той же час, організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства визначаються Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» за № 2229-VIII.
		На сьогоднішній день, через рік після початку повномасштабної військової агресії росії проти України, особливо гостро стали виявлятися численні випадки соціальних спірних і конфліктних ситуацій у різних сферах.
		Стаття 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає, що домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
		Психологічне насильство в сім`ї - насильство, пов`язане з дією одного члена сім`ї на психіку іншого члена сім`ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров`ю.
		Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи (п.14 ч.1 ст.1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству").
		Таким чином, під домашнє насильство, зокрема психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП, підпадають такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров`ю іншого члена сім`ї.
		Законодавець визнав адміністративним правопорушенням не будь-яке домашнє насильство, а лише те, яке потягло за собою завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого або ж могло спричинити таку шкоду.
		Водночас, домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов`язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
		Для наявності складу адміністративного правопорушення щодо вчинення домашнього насильства є обов`язковим одночасне існування вищевказаних ознак, у разі відсутності хоча б однієї із ознак дії особи не можна розцінювати як насильство.
		Юридичний склад адміністративного правопорушення - це передбачений нормами права комплекс ознак (елементів), за наявності яких певне протиправне діяння можна кваліфікувати як адміністративний проступок.
		Такий комплекс ознак передбачає чотири елементи: об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт і суб`єктивна сторона.
		Об`єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
		Об`єктивна сторона правопорушення полягає в умисному вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
		Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу. 
		Суб`єктами адміністративних правопорушень можуть бути зокрема деліктоздатні фізичні особи, які вчинили певні правопорушення.
		Серед загальних суб`єктів існують так звані спеціальні суб`єкти, тобто особи, які мають властивості адміністративної відповідальності. До них належать військовослужбовці, призвані на збори військовозобов`язаних, працівники Національної поліції, а також інші особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів; неповнолітні (особи віком від 16 до 18 років); іноземці; службові особи; батьки або особи, які їх замінюють; народні депутати; окремі фахівці; інші особи залежно від специфіки їх професійних і трудових обов`язків, стану здоров`я тощо (водії, експерти, перекладачі, вагітні, інваліди та ін.).
		Згідно із частинами 2 та 3 ст.3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: 1) подружжя; 2) колишнє подружжя; 3) наречені; 4) мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); 5) особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; 6) особи, які мають спільну дитину (дітей); 7) батьки (мати, батько) і дитина (діти); 8) дід (баба) та онук (онука); 9) прадід (прабаба) та правнук (правнучка); 10) вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); 11) рідні брати і сестри; 12) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); 13) діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; 14) опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; 15) прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім`ї патронатного вихователя. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, за умови спільного проживання, а також на суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
		Згідно Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» від 01.06.2000 р. № 1768-Ш до членів сім`ї відносяться особи, які проживають разом і (або) об`єднанні законними правами чи обов`язками щодо утримання.
		Сім`ям або родина - соціальна група, яка складається з людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв`язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.
		Основними ознаками сім`ї є шлюбні зв`язки; зв`язки спорідненості; спільний побут та спільний сімейний бюджет.
		Відповідно до статті 3 СК сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
		Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри, дружини (чоловіки); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).
		Суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КпАП України, можуть бути як члени однієї сім`ї відповідно до визначеного поняття члена сім`ї у Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», та інші родичі та особи, які пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, за умови спільного проживання.
		Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.
		Статтею 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що постраждала особа має право, зокрема, на дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства.
		Однак важливо розрізняти поняття «сварка», «конфлікт», «насильство».
		Особливостями ознак домашнього насильства є: наявність патерну (повторювані в часі інциденти множинних видів насильства); системна основа; повна влада та контроль над постраждалою особою; насильницькі дії у відносинах між близькими людьми; якщо вже є одна з форм домашнього насильства, висока ймовірність того, що й інші форми насильства можуть розвиватися.
		Конфлікт (лат. conflictus - зіткнення, сутичка) - зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.
		Таким чином, виходячи з граматичного тлумачення диспозиції статті 173-2 КУпАП, орган поліції зобов`язаний при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, зазначати конкретно в чому саме полягало психологічне насильство, що прямо витікає з диспозиції статті (погрози, образи, чи переслідування, позбавлення житла, їжі, тощо) і це є обов`язковим.
		Як було зазначено вище, 26.12.2022 року близько 13:46 год. за місцем проживання гр. ОСОБА_41 , що за адресою: АДРЕСА_1 між останнім та його колишнім зятем ОСОБА_13 відбувся конфлікт. 
		Дії громадянина ОСОБА_7 кваліфікована працівником поліції за частиною 1 статті 173-2 КУпАП, як домашнє насильство психологічного характеру.
		Слід зазначити те, що у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАВ №136047 від 09.01.2023 року не конкретизовано в чому саме таке насильство полягало і яка шкода заподіяна, хоча це прямо випливає з диспозиції статті 173-2 КУпАП. 
		У даному випадку наявність наслідків дій ОСОБА_7 у виді спричинення шкоди психічному здоров`ю ОСОБА_4 , хоча і відображені у протоколі про адміністративне правопорушення, і зокрема, у матеріалах даної справи, втім їх зміст не розкрито, а тим більше не доведено за стандартом «поза розумним сумнівом.
		Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у багаточисельних рішеннях висловлена правова позиція щодо розгляду національними судами справ про адміністративні правопорушення. Так, у рішенні Суду "Енгель та інші проти Нідерландів" були визначені критерії, за наявності одного із них будь-яке правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за процедурою, визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень.
		Такими критеріями є: "критерій національного права", який визначає те, що будь-яке протиправне діяння є злочином, якщо воно передбачене як злочин відповідним національним законодавством; "критерій кола адресатів", відповідно до якого правопорушення повинне розглядатись як кримінальне, якщо відповідальність за нього поширюється на невизначене коло осіб; "критерій мети та тяжкості наслідків", за змістом якого вчинене правопорушення розглядається за природою кримінального злочину, якщо санкція за його вчинення є достатньо суворою і передбачає елемент покарання. У будь-якому випадку правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за правилами кримінального правопорушення за яке призначене покарання (стягнення), за яким особа позбавляється волі. 
		Аналіз диспозиції та санкції частини 1 статті 173-2 КУпАП дає підстави стверджувати те, що це правопорушення відповідає критерію "кола адресатів" та критерію "мети та тяжкості наслідків". Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене вказує на те, що зазначене вище правопорушення повинне розглядатись за процедурою кримінального судочинства. У зв`язку із цим, при розгляді апеляційної скарги, при наданні оцінки доказам та вирішенні питання про законність та обґрунтованість судового рішення суд вважає за необхідне застосовувати відповідні положення кримінального процесуального закону, в тому числі і щодо сутності адміністративного правопорушення, яке за своєю юридичною природою фактично є обвинуваченням.
		Фактично об`єктивна сторона правопорушення в протоколі не розкрита.
		Насильство в сім`ї, у розумінні статті 173-2 КУпАП, є адміністративним правопорушенням, з матеріальним складом, оскільки він потребує наявності не тільки певного діяння, але й спричинення або загрози завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.
		Разом з тим, суперечка, про яку йде мова у протоколі про адміністративне правопорушення, не охоплюється диспозицією статті 173-2 КУпАП не є об`єктивною стороною вказаного правопорушення, за що особа може бути притягнутою до адміністративної відповідальності.
		Тобто факт вчинення домашнього насильства ОСОБА_18 , не знайшов свого підтвердження при розгляді справи про адміністративне правопорушення в суді.
		При цьому, суддя, окрім викладених вище мотивів, виходив ще й з того, що на особу, уповноважену складати протокол про адміністративне правопорушення, покладається обов`язок довести причинно - наслідковий зв`язок між діями, що учинені особою та наслідками, що настали.
		Інакше кажучи, саме по собі вживання нецензурної лайки на адресу осіб, із числа передбачених статтею 3 Закону України №2229-VIII, автоматично не утворює собою складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП, позаяк, ці дії неминуче мають потягнути за собою наслідки, а саме: завдання чи можливість завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.
		З фабули протоколу не простежується факт того, що конфліктна ситуації викликала у постраждалої особи - ОСОБА_6 побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинила емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи, тощо.
		У даному випадку дійсним є лише факт того, що атмосфера взаєморозуміння між ОСОБА_18 і його колишнім зятем ОСОБА_42 відсутня. Дійсно мала місце обопільна словесна перепалка, однак, не кожна перепалка є домашнім насильством у розумінні норм Закону.
		ОСОБА_43 - запекла галаслива суперечка, (Академічний тлумачний словник).
		Сам факт звернення ОСОБА_6 , до органів поліції щодо вчинення домашнього насильства без належних та допустимих доказів, що підтверджують такі дії, не є достатнім підтвердженням вчинення такого насильства.
		Наявність сварок і непорозумінь між особами на майновому та/чи побутовому ґрунті свідчить про існування між ними неузгодженості життєвих позицій в певних аспектах ставлення до життя, однак не підтверджує факту вчинення саме домашнього насильства чи потенційного конфлікту.
		Як вище зазначалось тлумачення самого конфлікту, такий містить в собі ряд складових, одна з яких активні дії, що в даному випадку було відсутнє зі сторони ОСОБА_7 при спілкування із колишнім зятем у своєму приватному помешканні.
		Більше того, в судовому засіданні було достеменно встановлено, що ОСОБА_19 , первинно спровокував словесну перепалку, що мала місце 26.12.2022 року близько 13:45год. за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , що також убачається письмових пояснень свідків - очевидців події ОСОБА_25 і ОСОБА_34 .
		Спростувати вказаний факт в судовому засіданні ОСОБА_19 , належними і допустимими доказами не зміг.
		Окрім цього, автором протоколу ОСОБА_44 , не подано жодних доказів, які б свідчили про склад скоєного ОСОБА_36 , правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП, які б підтвердили, що на відносини між ОСОБА_36 і ОСОБА_13 розповсюджується дія Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», що ОСОБА_35 і ОСОБА_19 є суб`єктами, на яких розповсюджується дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, що ОСОБА_35 і ОСОБА_19 є родичами чи іншими особами, які пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, за умови спільного проживання.
		Судом встановлено, що між ОСОБА_36 , і ОСОБА_13 , відсутні фактичні родинні відносини та відповідно дії ОСОБА_41 по відношенню до ОСОБА_6 , не підпадають під кваліфікацію за частиною 1 статті 173-2 КУпАП.
		Щодо твердження ОСОБА_6 , про погрози йому ОСОБА_18 , фізичною розправою, суд не розглядає дані твердження як реальні, оскільки працівниками поліції не встановлювалися і не підтвердженні дані факти, а будь-які докази щодо вчинення ОСОБА_36 даних активних дій відсутні.
		Щодо рапортів працівників поліції, котрі містяться в матеріалах справи то такі, на переконання суду не можуть бути визнані достатніми доказами по даній справі, оскільки відображають лише висновок посадової особи органу поліції за результатами проведеної перевірки. При цьому сам працівник поліції не був очевидцем події, тому його висновки не містять доказових даних. Рапорт містить лише інформацію про подію, отриману працівником поліції з повідомлення заявника. 
		Щодо форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства, в якому рівень небезпеки оцінено як середній, а також письмові пояснення самого потерпілого ОСОБА_6 від 26.12.2022 року, в яких останній не заперечував, що на підвищеному тоні спілкувався з колишнім тестем ОСОБА_36 , не можуть бути беззаперечним доказом вини особи в тому діянні, яке ставиться їй в вину, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (п.43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey, п. 282).
		Стосовно аудіо запису наданого гр. ОСОБА_4 до своєї заяви працівникам поліції від 26.12.2022 року, котрий долучений до матеріалів справи суд зазначає наступне.
		Правовий висновок ВСУ у справі № 6-1435цс17: Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
		Відповідно до положень статей 31, 32 Конституції України, статей 270, 306 ЦК України кожному гарантується право на недоторканість особистого життя, право на таємницю телефонних розмов; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		26.12.2022 року під приводом провідування свого сина гр. ОСОБА_19 в приміщенні належного ОСОБА_40 будинку в АДРЕСА_1 без ухвали слідчого судді, будучи не уповноваженим на проведення негласних слідчих дій, незаконно провів у будинку такого негласні слідчі дії і вчинив ряд кримінальних правопорушень.
		23.02.2023 року ТУ ДБР у м.Львові року внесено відомості про вчинення ОСОБА_4 кримінальних правопорушень, передбачених ст.182 КК України (порушення недоторканості приватного життя), ч.1. ст.359 КК України (незаконні придбання, збут або використання спеціальних технічних засобів отримання інформації) ч.1 ст.384 КК України (введення в оману суду або іншого уповноваженого органу) в ЄРДР на підставі ухвали Личаківського районного суду м.Львова від 09.02.2023 року і розпочато досудове розслідування, на підтвердження чого захисником особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_45 надано відповідні докази (витяги з ЄРДР).
		Електронні докази повинні оцінюватися так само, як і інші види доказів, зокрема, щодо їх прийнятності, автентичності, точності та цілісності. Обробка електронних доказів не повинна бути невигідною для сторін або надавати несправедливу вигоду одній із них (преамбула "базові принципи" Керівництва).
		В межах, прийнятних відповідно до національного законодавства та на розсуд суду, електронні дані повинні прийматися як автентичний доказ, допоки інша сторона не наведе відповідні обґрунтовані доводи на спростування цього. Достовірність електронних доказів презюмується до тих пір, поки немає розумних сумнівів у протилежному (пункти 21, 22 Керівництва).
		Під час дослідження електронних доказів має відбуватись належна ідентифікація таких доказів. Це означає, зокрема, що будь-яка технологія, яка підтверджує автентичність, точність і цілісність даних, повинна бути прийнята.
		Кожен електронний доказ (оригінал) зазвичай містить таку приховану інформацію як метадані. Метадані - це відомості про інші дані, і іноді їх називають "цифровим відбитком" електронних доказів. Він може включати важливі доказові дані, такі як дата й час створення чи модифікації файлу чи документа, або автор, а також дата й час, коли дані були надіслані. Безпосередній доступ до метаданих зазвичай недоступний.
		Метадані забезпечують необхідний контекст для оцінки доказів (даних) так само, як поштовий штемпель забезпечує контекст для оцінки звичайного (паперового) листа та його змісту. Суди повинні усвідомлювати потенційну доказову цінність метаданих, у випадку коли інша сторона оспорює достовірність доказу (авторство, цілісність, автентичність). Метадані можуть бути використані для відстеження та ідентифікації джерела та адресата повідомлення, даних про пристрій, який створив електронні докази, дати, часу, тривалості та типу доказів. Метадані можуть бути релевантними або як непрямі докази (наприклад, вказівки на найбільш релевантну версію документа), або як прямі докази (наприклад, якщо даними файлу маніпулювали). Ця настанова також релевантна у випадку втрати метаданих.
		Таким чином, очевидним стає той факт, що аудіо запис, наданий ОСОБА_4 в якості додатку до поданої ним до поліції заяви про вчинення домашнього насильства від 26.12.2022 року не відповідає критеріям належності та допустимості доказів, оскільки отриманий ним згідно його пояснень в результаті вчинення при цьому кримінальних правопорушень у житловому будинку ОСОБА_7 .
		Більше того, експертний висновок Львівського НДІСЕ від 20.01.2023 року, що був наданий гр. ОСОБА_13 , до матеріалів справи, був проведений на підставі некоректного аудіо запису виготовленого останнім. 
		Також слід звернути увагу на те, що у наданому висновку експерта не вказано чи належать голоси на наданому аудіо записі саме ОСОБА_32, а також іншим особам, таким як: ОСОБА_25 чи ОСОБА_34 .
		Щодо наданого ОСОБА_13 , до матеріалів справи консультативного висновку лікаря-психолога від 20.02.2023 року, який на переконання останнього засвідчує факт завдання йому ОСОБА_36 домашнього насильства психологічного характеру, то на переконання суду у вказаному висновку висловлено лише загальне припущення щодо можливості впливу конфліктних відносин на психіку ОСОБА_6 .
		Висновок психолога від 20.02.2023 року може засвідчувати лише про наявність конфліктних взаємовідносин між особою, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_36 і потерпілою особою - ОСОБА_13 , проте не підтверджує конкретних фактів вчинення ОСОБА_36 домашнього насильства у будь-якій формі, в тому числі домашнього насильства психологічного характеру..
		У Постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24.02.2021 року по справі №715/26/19 вказано, що відповідно до сформованої Європейським судом з прав людини доктрини «плодів отруєного дерева», якщо джерело доказів є недопустимим, всі інші дані, одержані з його допомогою, будуть такими ж (рішення у справах «Гефген проти Німеччини», «Шабельник проти України (№ 2)», «Яременко проти України (№ 2)»). Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов`язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них. Критерієм віднесення доказів до «плодів отруєного дерева» є наявність достатніх підстав вважати, що відповідні відомості не були б отримані за відсутності інформації, одержаної незаконним шляхом.
		Водночас суд також звертає увагу на те, що відповідно до частини 2 статті 254 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
		В порушення вказаних вище вимог частини 2 статті 254 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення серії ВАВ №136047 від 09.01.2023 року було складено 09.01.2023 року, тоді, як можливе правопорушення мало місце 26.12.2022 року і станом на дату складання протоколу уповноваженій особі, яка склала цей протокол, було відомо про особу, яка могла вчинити правопорушення, що підтверджується поданою заявою про вчинене правопорушення 26.12.2022 року.
		Складання даного протоколу про адміністративне правопорушення відбулось через значний проміжок з моменту вчинення правопорушення, виявлення особи, яка його вчинила, а також складання самого протоколу, а тому слід вважати дії уповноваженої посадової особи непослідовними, оскільки належним було б складання відповідного протоколу про адміністративне правопорушення не пізніше двадцяти чотирьох годин після його виявлення та закріплення відповідних доказів про їх вчинення особою, яка притягається до адміністративної відповідальності.
		Зазначені дії посадової особи уповноваженої на складання протоколу не відповідають такій складовій принципу правової визначеності як передбачуваність застосування правових норм. Суд звертає увагу на те, що дотримання цього принципу є необхідним для того, щоб виключити будь-які ризики свавілля з сторони працівників поліції відділення поліції №1 Яворівського РВП ГУНП у Львівській області, яким безпідставно не було складено протокол про адміністративне правопорушення відразу після вчинення і виявлення адміністративного правопорушення. 
		Чинним законодавством не передбачено будь-яких випадків зволікання у часі оформлення протоколів у подібних справах, у зв`язку із чим складання протоколу через значний проміжок часу від дати виявлення правопорушення є недопустимим та не відповідає принципу законності.
		Окрім цього, в адміністративному протоколі не вказано відповідно до вимог статті 256 КУпАП прізвища, адреси свідків правопорушення, інші відомості, необхідні для вирішення справи, що також суперечить вимогам п.п.12,15 Інструкції, якими передбачено, що до протоколу про адміністративне правопорушення долучаються інші матеріали про адміністративне правопорушення пояснення свідків, що містять інформацію про правопорушення. 
		При цьому, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, яка притягується до відповідальності, і лише в межах зазначеного у протоколі про адміністративне правопорушення обвинувачення, на підставі зібраних посадовою особою, уповноваженою на складання протоколу про адміністративне правопорушення, доказів. 
		Відповідно до ст.62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		За наведеного, сам по собі складений щодо ОСОБА_7 протокол про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 173-2 КУпАП, не може бути визнаний єдиним належним та допустимим доказом по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, в частині підтвердження факту вчинення особою певних діянь, оскільки за своєю правовою природою не є самостійним беззаперечним доказом, а викладені у ньому обставини повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніву у суду.
		В постанові КАС ВС від 08.07.2020 року (справа № 463/1352/16-а) вказано, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та вини особи, що притягається до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведення невинуватості цієї особи.
		Із врахуванням положень і тлумачень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.
		Стандарт доведення вини поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що правопорушення було вчинено і особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, є винною у вчиненні адміністративного правопорушення.
		Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
		Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
		Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія, викладена у протоколі про адміністративне правопорушення, має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду.
		Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії, викладеній у протоколі про адміністративне правопорушення.
		Наявність таких обставин, які свідчать про можливість іншої версії події, аніж викладена у протоколі про адміністративне правопорушення, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
		Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку вказано у протоколі про адміністративне правопорушення, має бути спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною згідно з протоколом про адміністративне правопорушення.
		Обов`язкова відповідність судового процесу у справах про притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною 1 статтею 173-2 КУпАП таким засадам, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, безпосередність дослідження доказів, а також змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів безумовно має враховуватись як особами, яких звинувачують у скоєнні адміністративного правопорушення, та їх захисниками, так і судом, що здійснює розгляд відповідних справ.
		Згідно рішення Конституційного суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010, яке є обов`язковим до виконання на території України, фактичні дані або будь-які інші докази, одержані в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо є неналежними доказами. 
		Суддею враховано те, що протокол про адміністративне правопорушення за своєю суттю є процесуальним документом, яким уповноважений орган засвідчує певне порушення, допущене особою, яке містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого відповідними нормами КУпАП і який є підставою для подальшого провадження у справі. Зважаючи на викладене та враховуючи позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо протоколу про адміністративне правопорушення, висловлену в рішенні по справі "Карелін проти Російської Федерації", суддя приходить до висновку, що протокол не може бути самостійним та достатнім доказом у справі про адміністративне правопорушення.
		Відповідно до пункту 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
		Враховуючи те, що при розгляді справи, доказів, що стверджують факт скоєння ОСОБА_36 правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП не було встановлено, суддя переконаний, що необхідно закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_7 , у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, з наведених вище мотивів та підстав.
		V. Вирішення долі Судових витрат по даній справі:
		Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» та ст.40-1 КУпАП визначено, що судовий збір стягується лише у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому виходячи з норм статей 284 та 247 КУпАП, не вбачає підстав для звернення судового збору з ОСОБА_46 ..
		Керуючись статтями 1,7, 9, 245, 247, 251, 276, 283-285 КУпАП, суддя -
		п о с т а н о в и в:
		 
		Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за частиною 1 статті 173-2 КУпАП, закрити на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП, - у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
		Постанова може бути оскаржена особою, щодо якої її винесено, її захисником до Львівського апеляційного суду через місцевий суд протягом десяти днів з дня її винесення, а також потерпілим.
		Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
		З текстом судового рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua
		 
		Суддя Юрій БІЛОУС

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...