Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/4913/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на доступ до публічної інформації.
Надіслано для оприлюднення: 21.04.2023. Зареєстровано: 22.04.2023. Забезпечено надання загального доступу: 24.04.2023.

Номер судового провадження: П/380/4960/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		справа №380/4913/23
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И
		 
		20 квітня 2023 року
		 
		Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Морської Г.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної військової адміністрації   про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії ,-
		в с т а н о в и в :
		 
		ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду із адміністративним позовом до Львівської обласної військової адміністрації (далі - відповідач), у якому просить:
		- визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у відмові Львівської обласної військової адміністрації надати інформацію ОСОБА_1 на запит про доступ до публічної інформації від 30.01.2023;
		- зобов`язати Львівську обласну військову адміністрацію надати ОСОБА_1 наступну публічну інформацію в письмовому вигляді, шляхом надсилання на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 : 
		          - прізвища, імена та по-батькові усіх осіб, по яким було прийнято рішення про дозвіл на перетин державного кордону України в умовах правового режиму воєнного стану з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року на підставі наказів Львівської обласної військової адміністрації, але які в результаті виїхали з України і не повернулися назад протягом визначеного періоду, а також найменування та код ЄДРПОУ підприємств, установ та організацій, які ініціювали отримання дозволу щодо таких водіїв, дати і номер наказу ЛОВА, дати виїзду за межі України та кінцевої дати бронювання;
		               - копії рішень про виїзд за межі України водіїв, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів та не повернулись, листів про інформування ЛОВА про прийняття рішень про виїзд за межі України водії що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів та не повернулись, рішень щодо пропуску водіїв за межі державного кордону України на підставі рішень ЛОВА та які не повернулись у встановлений законодавством строк за період з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року;
		               - копії рішень Львівської обласної військової адміністрації про скасування рішень про дозвіл виїзду за межі України водії, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року з усіма додатками до нього; 
		- зобов`язати Львівську обласну військову адміністрацію у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили Львівського окружного адміністративного суду подати звіт про виконання судового рішення у даній справі.
		Ухвалою від 20.03.2023 відкрите спрощене провадження без виклику сторін.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка є журналістом медіа «Наші гроші. Львів». 30.01.2023 вона направила запит на доступ до публічної інформації на адресу Відповідача. У своєму запиті просила надати: 1) Прізвища, імена та по-батькові усіх осіб, по яким прийнято рішення про дозвіл на перетин державного кордону України в умовах правового режиму воєнного стану з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року на підставі наказів Львівської обласної військової адміністрації, але які в результаті виїхали з України і не повернулись назад протягом визначеного періоду, а також найменування та код ЄДРПОУ підприємств, установ, організацій, які ініціювали отримання дозволу щодо таких водіїв, дати і номеру наказу ЛОВА, дати виїзду за межі України та кінцевої дати бронювання; 2) Копії рішень про виїзд за межі України водіїв, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів та не повернулись, листів про інформування ЛОВА про прийняття рішень про виїзд за межі України водіїв що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів та не повернулись, рішень щодо пропуску водіїв за межі державного кордону України на підставі рішення ЛОВА та які не повернулись у встановлений законодавством строк за період з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року; 3) Копії рішень ЛОВА про скасування рішень про дозвіл виїзду за межі України водіїв, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року.
		23.02.2023 позивачка отримала відповідь від Відповідача, який керуючись ст. 19 Конституції України та статтями 2, 14 ЗУ «Про захист персональних даних», ст. 7 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» відмовив надати додатки до наказів, де містились ПІБ водіїв, які не повернулись з-за кордону. Позивачка вважає таку відмову незаконною, стверджує, що у своєму запиті до розпорядника вона вказувала, що запитувана інформація становить суспільний інтерес, оскільки загальновідомий факт, що деякі організації та чоловіки зловживають можливістю (виїхати за кордон). Також стверджує, що саме по собі ПІП без інших даних про особу (дата народження, адреса проживання, іпн та інше) не дають змогу ідентифікувати таку особу, відтак не становлять персональні дані, що підлягають захисту.
		Із вказаних підстав просить суд задовольнити позов.
		Відповідач надіслав суду відзив, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог, мотивуючи тим, що до відповідача із запитом на публічну інформацію звернулась журналістка інтернет видання «Наші гроші. Львів», видавцем якого є Громадська Організація «Львівська група», одним із засновників та керівником якої є ОСОБА_1 . Однак позовна заява оформлена не на бланку ні інтернет-видання «Наші гроші. Львів» (як наприклад запит, який надійшов на адресу Львівської обласної військової адміністрації), ні громадської організації «Львівська група», що підтверджує, що позовну заяву подано від імені фізичної особи. Стверджує, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем у цій справі, оскільки реалізує свої професійні права та обов`язки як журналіст засобу масової інформації - інтернет-видання «Наші гроші Львів», видавцем якого є ГО «Львівська група», однак звернулася до суду із цією позовною заявою як Фізична особа, права якої не порушено.
		Також зазначає, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 68/22 «Про утворення військових адміністрацій» для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони громадської безпеки і порядку утворено, зокрема, Львівську обласну військову адміністрацію. У зв`язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цьому Указі, обласні державні адміністрації та голови цих адміністрацій набули статусу відповідних обласних військових адміністрацій та начальників цих адміністрацій. Львівська обласна військова адміністрація не є окремою юридичною особою. Отже, відповідачем у цій справі повинна бути Львівська обласна державна адміністрація, оскільки Львівська обласна військова адміністрація, не є юридичною особою, а є тимчасовим державним органом, утвореним на базі обласної державної адміністрації.
		По суті позовних вимог відповідач зазначив, що для відповіді на інформаційний запит розпорядник інформації не повинен створювати нову інформацію, готувати аналітику, надавати роз`яснення тощо. Відтак до повноважень обласної військової адміністрації належить прийняття рішень про виїзд за межі України фізичних осіб - водіїв, що здійснюють перевезення медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами для потреб Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та скасування останніх. При цьому, нормативно-правовими актами не передбачено повноважень обласних військових адміністрацій щодо здійснення контролю за додержанням громадянами України строків перебування за межами України, як і не передбачено відповідних інструментів контролю в інформаційній системі «ШЛЯХ», адміністратором якої є Укртрансбезпека. Разом з тим, за результатами розгляду інформації, отриманої від Держприкордонслужби, стосовно перевищення строків перебування за кордоном та/або зміни мети виїзду за кордон, водіями, що здійснюють перевезення вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами, наказами начальника обласної військової адміністрації «Про виїзд за межі України в умовах правового режиму воєнного стану» скасовується право виїзду за межі України таким водіям. З аналізу змісту позовних вимог, слідує, що ОСОБА_1 просить надати інформацію, яка не є (і не повинна бути відповідно до чинного законодавства) відображена чи задокументована будь-якими засобами інформації, а потребує створення нової, зокрема, шляхом здійснення аналітичної роботи. Також зазначає, що ПІП водіїв, які просила надати позивачка у запиті, є персональними даними, які підлягають захисту. Дані особи не надавали згоди на поширення їх персональних даних, відтак у відповідача відсутнє право надавати такі персональні дані позивачці. Щодо суспільного інтересу, зазначив, що  суспільний інтерес не може зводитися до прагнення громадськості отримати інформацію про приватне життя інших людей або до бажання аудиторії дізнатися сенсацію. Вважає, що запитувана інформація журналісткою інтернет-видання «Наші гроші. Львів» ОСОБА_1 не є необхідною для реалізації особою її функцій сприяння публічній дискусії із суспільно важливих питань, а також вважає недоведеним те, що журналіст запитував інформацію в цілях задоволення суспільного інтересу.
		Із вказаних підстав просить суд відмовити у задоволенні позову.
		Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд зазначає наступне.
		30.01.2023 ОСОБА_1 , журналістка інтернет видання  «Наші гроші. Львів» направила до Львівської обласної військової адміністрації запит про надання публічної інформації, а саме: 
		- прізвища, імена та по-батькові усіх осіб, по яким прийнято рішення про дозвіл на перетин державного кордону України в умовах правового режиму воєнного стану з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року на підставі наказів Львівської обласної військової адміністрації, але які в результаті виїхали з України і не повернулись назад протягом визначеного періоду, а також найменування та код ЄДРПОУ підприємств, установ, організацій, які ініціювали отримання дозволу щодо таких водіїв, дати і номеру наказу ЛОВА, дати виїзду за межі України та кінцевої дати бронювання;
		- копії рішень про виїзд за межі України водіїв, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів та не повернулись, листів про інформування ЛОВА про прийняття рішень про виїзд за межі України водіїв що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів та не повернулись, рішень щодо пропуску водіїв за межі державного кордону України на підставі рішення ЛОВА та які не повернулись у встановлений законодавством строк за період з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року; 
		- копії рішень ЛОВА про скасування рішень про дозвіл виїзду за межі України водіїв, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року.
		Листом Львівської обласної військової адміністрації від 07.02.2023 № 5/25-987/0/2-23/4-3 проінформовано запитувача про те, що запит стосується надання великого обсягу інформації, потребує пошуку та узагальнення запитуваної інформації серед значної кількості даних, тому відповідно до частини четвертої статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» строк розгляду запиту було продовжено до 20 робочих днів.
		Листом від 23.02.2022 № 5/25-1575/0/2-23/4-3 Львівська обласна військова адміністрація надала відповідь на зазначений запит, у якій зазначила: «… При цьому, цим чи іншими нормативно-правовими актами не передбачено повноважень обласних військових адміністрацій щодо здійснення контролю за додержанням громадянами України строків перебування за межами України, як і не передбачено відповідних інструментів контролю у інформаційній системі «ШЛЯХ», адміністратором якої є Укртрансбезпека. Разом з тим, за результатами розгляду отриманої обласною військовою адміністрацією інформації стосовно перевищення строків перебування за кордоном та/або зміни мети виїзду за кордон, водіями, що здійснюють перевезення вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами, наказами начальника обласної військової адміністрації «Про виїзд за межі України в умовах правового режиму воєнного стану» право виїзду за межі України 234 особам скасовано (копії наказів додаються). Додатки до відповідних наказів обласної військової адміністрації «Про виїзд за межі України в умовах правового режиму воєнного стану» складаються з персональних даних водіїв (прізвище, ім`я, по батькові, серія та номер паспорту для виїзду за кордон, дата народження, тощо), відтак не можуть бути наданими відповідно до статей 2, 14 Закону України «Про захист персональних даних» та статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації»…».
		Не погодившись із такою відповіддю, позивачка звернулась до суду.
		Щодо твердження відповідача, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем у даній справі, суд зазначає наступне.
		Правові засади діяльності журналістів визначені Конституцією України, законами України «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про інформаційні агентства», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», «Про телебачення і радіомовлення», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» та іншими нормативно-правовими актами.
		Відповідно до статті 7 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16.11.92 № 2782-XII до суб`єктів діяльності друкованих засобів масової інформації належать засновник (співзасновники) друкованого засобу масової інформації, його редактор (головний редактор), редакційна колегія, редакція, трудовий колектив редакції, журналістський колектив, журналіст, автор, видавець, розповсюджувач.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23 вересня 1997 року
		№ 540/97-ВР журналіст - творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконує редакційно-посадові службові обов`язки в засобі масової інформації (в штаті або на позаштатних засадах) відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій України.
		Статтею 25 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» передбачено, що журналістом редакції друкованого засобу масової інформації є творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для друкованого засобу масової інформації та діє на підставі трудових чи інших договірних відносин з його редакцією або займається такою діяльністю за її уповноваженням, що підтверджується редакційним посвідченням чи іншим документом, виданим йому редакцією цього друкованого засобу масової інформації.
		Статтею 26 цього ж Закону визначено, що журналіст має право, зокрема, на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання інформації.
		Судом встановлено, що до Львівської обласної військової адміністрації  звернулась журналістка інтернет видання «Наші гроші. Львів» ОСОБА_1 .
		Запит на отримання публічної інформації підписаний нею особисто як журналісткою, а не як керівником чи співзасновником громадської організації.
		Факт наявності на запиті логотипу інтернет видання «Наші гроші. Львів», на думку суду, свідчить про приналежність журналіски до цього видання та не спростовує факту звернення до Львівської обласної військової адміністрації ОСОБА_1 як журналістки, яка збирає інформацію для ЗМІ.
		Відтак, ненадання відповідачем у повному обсязі інформації на запит потенційно порушує права позивачки на отримання такої інформації з метою використання її під час здійснення професійної діяльності журналіста.
		Враховуючи наведене, суд вважає помилковим твердження відповідача про те, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем у даній справі.
		Щодо твердження відповідача, що Львівська обласна військова адміністрація є неналежним відповідачем у справі, оскільки не має статусу окремої юридичної особи, суд зазначає наступне.
		Частиною 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Відповідно до ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
		Також ч. 1 ст. 2 КАС України дане визначення відповідача та суб`єкта владних повноважень, зокрема: 
		відповідач - це суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача;
		суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
		Суд відмічає, що запит позивачки звернений до Львівської обласної військової адміністрації, відповідь на звернення також надана Львівською обласною військовою адміністрацією, відтак відсутність у останньої статусу самостійної юридичної особи не позбавляє її  ознак суб`єкта владних повноважень та права бути відповідачем у адміністративному провадженні.
		Судом встановлено, що спір у даній справі стосується відмови у наданні запитувачу інформації щодо фізичних осіб, яким в умовах військового стану був наданий дозвіл на перетин державного кордону України та які не повернулись, а також щодо юридичних осіб, які ініціювали отримання такого дозволу.
		Позивачка стверджує, що дана інформація має значний суспільний інтерес в умовах воєнного стану, а надання ПІП фізичних осіб не є розголошенням персональних даних, оскільки без іншої інформації ідентифікувати особу лише за ПІП неможливо.
		Відповідач стверджує, що не володіє запитуваною інформацією саме у тому форматі, який зазначений у запиті, а також посилається на відсутність дозволу на поширення персональних даних від фізичних осіб, інформацію про яких запитувала позивачка.
		Розглядаючи спір по суті, суд застосовує наступні правові норми.  
		Стаття 34 Конституції України встановлює, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
		Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
		Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон №2939-VI).
		Так, відповідно до ст. 1 Закону №2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
		Статтею 3 Закону № 2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов`язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.
		Відповідно до ст. 5 Закону № 2939-VI одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.
		Згідно з ст. 12 Закону № 2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
		Положенням п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VI встановлено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.
		Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (ч. 4 ст. 13 Закону № 2939-VI).
		Відповідно до ст. 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
		Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі.
		Частина 5 ст. 19 Закону №2939-VI передбачає, що запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
		У відповідності до ч. 1 ст. 20 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.
		Частиною 4 тієї ж статті закріплено, що у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.
		Отже, усі мають право звертатись із інформаційними запитами до суб`єктів владних повноважень та інших розпорядників публічної інформації. Запит може надаватися у письмовій формі чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Розпорядник інформації у свою чергу зобов`язаний надати відповідь на запит не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Проте, строк може бути продовженим у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних.
		Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
		1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
		2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
		3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;
		4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.
		Згідно з ч. 2 ст. 22 Закону №2939-VI відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
		Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником (ч. 3 ст. 22 Закону №2939-VI).
		Із приводу твердження відповідача про те, що він не володіє запитуваною інформацією, вона не є створеною та зафіксованою на будь-яких носіях, відтак у нього відсутній обов`язок її створення для надання на запит, суд зазначає наступне.
		Визначальним у даному спорі є встановлення чи повинен в силу своїх повноважень відповідач володіти запитуваною інформацією.
		Так Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.12.2018 № 802/2474/17 зазначила: «… 53.     Як запит на інформацію розуміють прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (стаття 19 Закону № 2939-VI     ). Тобто мова йде про раніше створену інформацію, якою володіє розпорядник. Для відповіді на інформаційний запит розпорядник інформації не повинен створювати нову інформацію, готувати аналітику, надавати роз`яснення тощо. 54. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти (пункт 1 частини першої     статті 22 Закону № 2939-VI)…».
		Пунктом 7 постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 194 «Деякі питання бронювання військовозобов`язаних в умовах правового режиму воєнного стану» (у редакції із 07.03.2022 до 26.05.2022) встановлено, що дія     пунктів 2-6     цієї постанови не поширюється на військовозобов`язаних водіїв, які здійснюють перевезення для потреб Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також медичних вантажів та вантажів гуманітарної допомоги, військовозобов`язаних працівників підприємств залізничного транспорту, які забезпечують функціонування та безперебійну роботу залізниці, бронювання яких здійснюється відповідно до цього пункту. Рішення стосовно бронювання зазначених в абзаці першому цього пункту військовозобов`язаних приймає Мінінфраструктури або обласні, Київська міська військові адміністрації, в якому зазначається строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та на воєнний час, який не може перевищувати шість місяців. Мінінфраструктури або обласні, Київська міська військові адміністрації, надсилають до Адміністрації Державної прикордонної служби рішення про бронювання зазначених в абзаці першому цього пункту військовозобов`язаних для врахування під час виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України.
		Тобто обласним військовим адміністраціям надавалось право приймати рішення про бронювання військовозобов`язаних водіїв, які здійснюють перевезення для потреб Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також медичних вантажів та вантажів гуманітарної допомоги.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2022 № 615 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57 і від 3 березня 2022 р. № 194» пункт 7 Постанови №194 виключено.
		Натомість Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (далі - Правила) доповнено, зокрема, пунктом 28, а саме: 
		У разі введення в Україні воєнного стану пропуск водіїв, що здійснюють перевезення медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами для потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також населення України, через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за наявності відповідних рішень про виїзд за межі України, виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.
		Рішення про виїзд за межі України водіїв, що здійснюють перевезення для потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами, приймається Мінінфраструктури або обласними, Київською міською військовими адміністраціями за наявності відповідного обґрунтування щодо обсягів вантажів та кількості транспортних засобів, необхідних для їх перевезення, у листах від будь-якого з таких органів, підприємств, установ, організацій, закладів: військових, правоохоронних органів; військових адміністрацій; медичних закладів; відправників чи отримувачів гуманітарної допомоги.
		Рішення про виїзд за межі України, яке дає можливість перетину державного кордону, приймається на строк не більше шести місяців.
		Мінінфраструктури або обласні, Київська міська військові адміністрації надсилають до Адміністрації Держприкордонслужби рішення про виїзд за межі України зазначених в     абзаці першому     цього пункту осіб для врахування під час їх виїзду за межі України.
		Особи, зазначені в абзаці першому цього пункту, можуть безперервно перебувати за кордоном не більше 30 календарних днів з дня перетину державного кордону.
		У разі перевищення строків перебування осіб за кордоном та/або зміни мети виїзду за кордон, що встановлені цим пунктом, Мінінфраструктури та військові адміністрації скасовують своє рішення про виїзд за межі України відповідних осіб протягом семи робочих днів з моменту встановлення фактів зазначених порушень.
		У разі непідтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в     абзаці першому     цього пункту, у перетинанні державного кордону в порядку, визначеному     частиною першою     статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль".
		Із аналізу даної правової норми слідує, що обласні військові адміністрації наділені повноваженнями щодо прийняття рішень про виїзд за межі України фізичних осіб - водіїв, що здійснюють перевезення медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами для потреб Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань. Також у разі перевищення строків перебування осіб за кордоном та/або зміни мети виїзду за кордон, військові адміністрації скасовують своє рішення про виїзд за межі України відповідних осіб протягом семи робочих днів з моменту встановлення фактів зазначених порушень.
		Разом із тим суд відмічає, що пропуск водіїв через державний кордон на підставі рішення обласної військової адміністрації здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі "Шлях", адміністратором якої є Укртрансбезпека.
		Повноваження обласних військових адміністрацій визначені ст. 15 Закону України  «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII, зокрема 19) бронювання робочих місць для військовозобов`язаних на підприємствах, в установах та організаціях відповідно до законодавства; …23) здійснення заходів щодо створення належних умов для функціонування пунктів пропуску через державний кордон України; 24) сприяння Державній прикордонній службі України у підтриманні відповідного режиму на державному кордоні та інші.
		Відповідач зазначив, що в інформаційній системі "Шлях", адміністратором якої є Укртрансбезпека, не передбачено інструментів контролю обласних військових адміністрацій за строками перебування громадян України за межами України, також відповідач не має доступу до даних Держприкордонслужби.
		Суд відмічає, що позивачка у позові не навела жодного обґрунтування, що Львівська обласна військова адміністрація володіє інформацією про те хто із водіїв на підставі дозволу про виїзд за межі України перетнув кордон України на виїзд та не повернувся, що така інформація створена, задокументована будь-якими засобами інформації та зберігається у відповідача.
		Інформація про осіб, які перетнули кордон України на "в`їзд" або "виїзд" наявна у суб`єкта владних повноважень, який здійснює безпосередній контроль у пунктах перетину державного кордону - Держприкордонслужби, решта суб`єктів владних повноважень можуть її отримати лише шляхом надання відповідних запитів до держателя інформації.
		Відтак для створення запитуваної інформації відповідач мав провести аналітичну роботу шляхом дослідження переліку усіх осіб, щодо яких прийняте рішення про виїзд за межі України  та виокремлення серед них тих, що виїхали та не повернулись (інформацію про яких необхідно додатково отримати від Держприкордонслужби).
		У суду відсутні докази про доступ відповідача до бази даних Держприкордонслужби або до будь-якої іншої бази даних, що містить відповідну інформацію. Такі докази не надані і позивачем.  
		Також на час розгляду справи відсутнє нормативно-правове регулювання того як відповідач як орган, уповноважений на прийняття рішення про виїзд військовозобов`язаного за кордон, має контролювати дотримання мети виїзду та строків перебування таких осіб за кордоном.
		Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Велика Палата Верховного Суду висловлювала правові висновки у спорі з подібними правовідносинами, які можуть бути застосовні до цієї справи, зокрема, у постанові від 10 лютого 2021 року (справа № 9901/22/20), в якій, серед іншого, зазначено, що розпорядник публічної інформації має обов`язок надати ту публічну інформацію, якою він володіє і яка певним чином задокументована / відображена на матеріальних носіях. Вжиття заходів для того, щоби створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації. Тому розпорядник не може нести тягар відповідальності за ненадання запитувачу інформації, якої немає в його володінні (близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 9901/925/18 і від 10 грудня 2020 року у справі № 9901/105/20).
		Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність у відповідача обов`язку надавати інформацію, яка не є створеною та задокументованою будь-якими засобами інформації, а потребує окремої аналітичної роботи для її створення.
		Що до твердження відповідача про відсутність підстав для надання повних копій запитуваних рішень через нерозголошення персональних даних, суд зазначає наступне. 
		Можливість віднесення інформації до конфіденційної, таємної чи службової не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до конкретної інформації, що містить ознаки будь-якого із названих видів інформації. Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1- 3 частини другої статі 6 Закону України № 2939-VI. Ці вимоги називають «трискладовим тестом», який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. За умови додержання сукупності всіх трьох підстав може бути обмежено доступ до інформації (постанова пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації»). Суд звертає увагу на те, що положення частини другої статті 6 Закону України № 2939-VI передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 цього Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженою лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі «трискладового тесту». Отже, тягар доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації. Таким чином, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі №554/11837/14-а та випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі №9901/249/19., 17.02.2020 №826/8891/16).
		Так відповідач у відповіді на запит зазначив: «…Разом з тим, за результатами розгляду отриманої обласною військовою адміністрацією інформації стосовно перевищення строків перебування за кордоном та/або зміни мети виїзду за кордон, водіями, що здійснюють перевезення вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами, наказами начальника обласної військової адміністрації «Про виїзд за межі України в умовах правового режиму воєнного стану» право виїзду за межі України 234 особам скасовано (копії наказів додаються). Додатки до відповідних наказів обласної військової адміністрації «Про виїзд за межі України в умовах правового режиму воєнного стану» складаються з персональних даних водіїв (прізвище, ім`я, по батькові, серія та номер паспорту для виїзду за кордон, дата народження, тощо), відтак не можуть бути наданими відповідно до статей 2, 14 Закону України «Про захист персональних даних» та статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації»…».
		Суд не погоджується із такою позицією відповідача, з огляду на наступне.
		Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації врегульовані Законом України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII.
		Зокрема ст. 11 Закону України «Про інформацію» визначено, що інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.
		Аналогічне визначення персональних даних закріплено у статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 року № 2297-VI, а саме: персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
		Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про захист персональних даних» об`єктами захисту є персональні дані.
		Із аналізу даних правових норм слідує, що персональні дані - це сукупність відомостей про особу, яка надає можливість беззастережно ідентифікувати таку особу, тобто у цій сукупності мають бути унікальні, пов`язані лише із цією особою дані, як наприклад  ідентифікаційний номер, серія і номер паспорта та інші дані.
		Суд відмічає, що прізвище, ім`я, по батькові особи самі по собі не дозволяють ідентифікувати особу, а лише у сукупності із іншими відомостями про особу - ідентифікаційний номер, серія і номер паспорта, адреса, дата і місце народження тощо дають можливість беззастережно ідентифікувати таку особу та є персональними даними, що підлягають захисту.
		Відповідно до ч. 8 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
		Відтак відмова у наданні додатків до наказів відповідача із підстав наявності у них персональних даних фізичних осіб є протиправною, оскільки такі додатки можуть бути надані із відображенням прізвища, імені та по батькові осіб, без надання решти інформації про особу, що дозволить її беззастережно ідентифікувати (серія та номер паспорту, дата народження тощо).
		Щодо наявності суспільного інтересу у запитуваної інформації, суд зазначає наступне.
		Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
		У запиті про надання публічної інформації на обґрунтування суспільного інтересу позивачка зазначила: «… На сьогодні, за зверненням моїх читачів, вирішено підготувати матеріал на тему зловживання при перетині державного кордону особами (водіями), які внесені до системи «Шлях», та наданні відповідних дозволів. Для матеріалу мені необхідна інформація про ПІБ чоловіків призовного віку, по яким прийнято рішення про дозвіл на перетин державного кордону України та чиї дані було внесено в систему Шлях на підставі наказів Львівської обласної військової адміністрації, але які в результаті виїхали з України і не повернулись назад протягом визначеного періоду. Запитувана інформація становить суспільний інтерес, оскільки загальновідомий факт, що деякі організації та чоловіки зловживають такою можливістю, про що писали видання: https://tvoemisto.tv/exclusive/zlovzhvvannya chv shlvah chomu volonteram stalo vazhche otrymatv dozvil na peretvn kordonu 134114.html; https:/ /www.pravda.com.na/news/2022/09/29/7369676/ та всупереч меті виїзду не дотримуються покладених вимог державою, а саме виїжджають та не повертаються. Такі випадки є ганебними та підлягають розголосу журналістами, з метою формування патріотичного настрою, згуртованості суспільства, формування негативної думки на такі явища. Отже, мій матеріал буде суспільно значимий, корисний та такий, який становитиме суспільний інтерес…». 
		Стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
		Застосування ст. 10 Конвенції у рамках журналістської діяльності було предметом розгляду  Великою Палатою ЄСПЛ у справі «УГОРСЬКИЙ     ГЕЛЬСІНСЬКИЙ КОМІТЕТ проти УГОРЩИНИ» (Magyar Helsinki Bizottsбg v. Hungary ) (Заява № 18030/11), рішенні від 08.11.2016.
		Зокрема Велика Палата ЄСПЛ зазначила наступне:
		« 161. … Суд вважає, що інформація, дані або документи, до яких запитується доступ, як правило, повинні задовольняти критерії перевірки на наявність громадського інтересу, щоб підтвердити необхідність розкриття такої інформації відповідно до Конвенції. Така потреба може існувати в тих випадках, коли, зокрема, розкриття забезпечує прозорість в питанні ведення державних справ і питаннях, що становлять інтерес для суспільства в цілому, і тим самим дозволяє брати участь в державному управлінні з боку громадськості в загальному сенсі.
		162. Суд підкреслив, що визначення того, що може являти собою предмет громадського інтересу, буде залежати від обставин кожного конкретного випадку. Суспільний інтерес відноситься до питань, які впливають на громадськість в такій мірі, в якій вона може законно проявляти інтерес до них, які привертають увагу або які відносяться до цього в значній мірі, особливо в тій частині, в якій вони впливають на добробут громадян або життя громади. Це також відноситься до питань, які здатні породжувати значні суперечки, які стосуються важливої соціальної проблеми або які пов`язані з проблемою, до якою громадськість мала б інтерес, якщо б володіла такою інформацією. Суспільний інтерес не може бути зведений до бажання громадськості отримати інформацію про приватне життя інших людей або бажання аудиторії дізнатися про сенсації чи, навіть, вуайерізм. Для того щоб з`ясувати, чи стосується публікація теми загального значення, необхідно оцінити публікацію в цілому з урахуванням контексту, в якому вона з`являється (див.     Кудерк і компанія     Hachette     Filipacchi     Associйs     проти Франції [GC], № . 40454/07, §§ 97-103, Європейська конвенція про захист прав людини 2015 (витримки), з подальшими посиланнями). ….
		164. Логічним наслідком двох критеріїв, викладених вище - один щодо цілей запиту інформації, а інший в відношенні характеру запитуваної інформації - є те, що певна роль шукача інформації в "отриманні та розповсюдженні" її для громадськості набуває особливого значення. Таким чином, при оцінці, чи було порушено державою прав заявника за Статтею 10 при відмови в доступі до певних документів, Суд раніше надавав особливої ваги ролі заявника в якості журналіста (див.     Росііану, як згадано вище, § 61), або як соціальний контролер, або неурядова організація, діяльність якої пов`язана з питаннями, що становлять суспільний інтерес (див.     Тарсасаг, § 36;     Австрійська асоціація, § 35;     Молодіжна ініціатива з прав людини, § 20, і     Гусєва     41, все як згадано вище). 
		165. Хоча стаття 10 гарантує свободу слова "кожному", практикою Суду було визначення важливої ролі, яку відіграє преса в демократичному суспільстві (див.     Де Хаес і Гійзелс проти Бельгії, 24 лютого 1997 року, § 37, Звіти 1997 I) і особливого положення журналістів в цьому контексті. Він постановив, що гарантії, які будуть надані пресі, мають особливе значення (див.     Гудвін, як згадано вище, § 39, і     Observer     і     проти Сполученого Королівства, 26 листопада 1991 року, § 59, Серія А № 216). 
		167. Порядок, в якому громадські контролерів здійснюють свою діяльність, може мати істотний вплив на належне функціонування демократичного суспільства. Саме в інтересах демократичного суспільства дозволити пресі виконувати свою важливу роль "сторожового " в поширенні інформації з питань, що становлять суспільний інтерес (див.     Бладет Тромсе і ОСОБА_2 , як згадано вище, § 59), так само, як це надає змогу неурядовим організаціям стежити за роботою Держави з цією метою. З огляду на, що точна інформація є інструментом їх діяльності, вона часто буде необхідною для осіб і організацій, які здійснюють функції "сторожового ", для отримання доступу до інформації для того, щоб виконувати свою роль звітності з питань, що становлять суспільний інтерес. Перешкоди, створені для того, щоб ускладнити доступ до інформації, можуть привести до тих, що ті, хто працює в засобах масової інформації або в суміжних областях, більше не будуть в змозі ефективно виконувати свою роль "сторожового", і це може негативно вплинути на їх здатність надавати точну і достовірну інформацію (див.     Тарсасаг,     як згадано вище, § 38)…».
		Вирішуючи питання про наявність чи відсутність суспільного інтересу, суд враховує, що інформація про осіб призовного віку, які перетнули кордон України на підставі дозволу на виїзд і своєчасно не повернулись є для суспільства дуже чутливою та на фоні запровадження в країні воєнного стану може свідчити про незаконний виїзд за межі України без наміру повернутись.
		Відтак суд погоджується із позивачкою, що запитувана нею інформація має значний суспільний інтерес. Суд звертає увагу, що запитувана інформація є необхідною для реалізації особою її функції сприяння публічній дискусії      із суспільно важливих питань і журналістка запитувала інформацію в цілях задоволення суспільного інтересу.
		З огляду на наведене позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню.
		Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		Згідно із ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
		Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову. А саме: визнання протиправною бездіяльності Львівської обласної військової адміністрації щодо ненадання ОСОБА_1 на запит про доступ до публічної інформації від 30.01.2023 додатків до копій рішень Львівської обласної військової адміністрації про скасування рішень про дозвіл виїзду за межі України водіям, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року із відображенням прізвища, імені та по батькові фізичних осіб та знеособленням решти персональних даних та зобов`язання надати таку інформацію.
		Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили Львівського окружного адміністративного суду подати звіт про виконання судового рішення у даній справі, суд зазначає наступне.
		Відповідно до вимог ст. 267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
		Зазначене свідчить, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.
		З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, у зв`язку з тим, що позивачем не наведено належних обґрунтувань щодо необхідності встановлення судового контролю за виконанням даного судового рішення (докази реальної можливості ухилення відповідача від виконання рішення суду у цій справі, тощо), суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом покладення на відповідача обов`язку подати звіт про його виконання.
		Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати. 
		Згідно із ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Частиною другою цієї ж статті передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України      при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
		Відтак за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача належить стягнути судовий збір, сплачений ним при зверненні до суду із цим позовом пропорційно задоволеним вимогам.
		Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		в и р і ш и в :
		 
		Адміністративний позов задовольнити частково.
		Визнати протиправною бездіяльність Львівської обласної військової адміністрації в частині ненадання ОСОБА_1 на запит про доступ до публічної інформації від 30.01.2023 додатків до копій рішень Львівської обласної військової адміністрації про скасування рішень про дозвіл виїзду за межі України водіям, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року із відображенням прізвища, імені та по батькові фізичних осіб та знеособленням персональних даних щодо цих осіб.
		Зобов`язати Львівську обласну військову адміністрацію (79008, м. Львів, вул. Винниченка, 18) надати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на запит про доступ до публічної інформації від 30.01.2023 додатків до копій рішень Львівської обласної військової адміністрації про скасування рішень про дозвіл виїзду за межі України водіям, що здійснюють перевезення гуманітарних вантажів за період з 24 лютого 2022 року по 30 січня 2023 року із відображенням прізвища, імені та по батькові фізичних осіб та знеособленням персональних даних щодо цих осіб.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Львівської обласної військової адміністрації (79008, м. Львів, вул. Винниченка, 18) понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 357 (триста п`ятдесят сім) грн. 86 коп. 
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була  подана  у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили  після закінчення апеляційного розгляду справи.
		 
		 
		                    Суддя                                                                       Морська Г.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...