Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 921/164/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань; повернення безпідставно набутого майна (коштів).
Надіслано для оприлюднення: 27.06.2023. Зареєстровано: 27.06.2023. Забезпечено надання загального доступу: 28.06.2023.
Дата набрання законної сили: 02.10.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ
		15 червня 2023 року м. ТернопільСправа № 921/164/23 
		Господарський суд Тернопільської області
		у складі судді Гевка В.Л. розглянувши у порядку загального позовного провадження справу: 
		за позовом: Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника, вул. Козубського, 6, м. Кременець, Тернопільської обл., 47003
		до відповідача: Релігійної громади Парафія Святителя Миколая Свято-Миколаївського собору міста Кременець Кременецького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви, вул. Шевченка, 51, м. Кременець, Тернопільська обл., 47003
		за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерства культури та інформаційної політики України, вул. І. Франка, 19, м. Київ, 01601
		про зобов`язання релігійну громаду Парафія Святителя Миколая Свято-Миколаївського собору міста Кременець Кременецького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви повернути Кременецько-Почаївському державному історико-архітектурному заповіднику державне нерухоме майно  приміщення пам`ятки архітектури національного значення - Миколаївський собор з келіями, ХVІ-XVII ст., загальною площею 1756, 0 кв. м., розміщене за адресою вул. Шевченка, 53, 57, м. Кременець Тернопільської області, шляхом вивільнення зайнятих приміщень та підписання відповідного Акту приймання-передачі.
		 
		За участі представників:
		Позивача: керівник Микулич Вадим Володимирович, виписка з ЄДР ; 
		Деревінський Ігор Миколайович, виписка з ЄДР, (присутні до виходу суду до нарадчої кімнати);
		Відповідача: адвокат Серафимов Ілля Миколайович, ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АН №1115921 від 21.03.2023 (договором про надання правової (правничої) допомоги повноваження адвоката не обмежуються), (присутній до виходу суду до нарадчої кімнати);
		Третьої особи: Олексієнко Валентина Миколаївна, виписка з ЄДР, (присутня до виходу суду до нарадчої кімнати).
		 
		1.Суть та рух справи.
		 
		Позивач - Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник (далі по тексту також - позивач або заповідник) звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до відповідача - Релігійної громади Парафія Святителя Миколая Свято-Миколаївського собору Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви (далі по тексту також  відповідач або Релігійна громада), у якій просить суд зобов`язати релігійну громаду Парафія Святителя Миколая Свято-Миколаївського собору Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви повернути Кременецько-Почаївському державному історико-архітектурному заповіднику державне нерухоме майно  приміщення пам`ятки архітектури національного значення - Миколаївський собор з келіями, ХVІ-XVII ст., загальною площею 1 756, 0 кв. м., розміщене за адресою вул. Шевченка, 53, 57, м. Кременець Тернопільської області (далі по тексу також - Миколаївський собор) , шляхом вивільнення зайнятих приміщень та підписання відповідного Акту приймання-передачі.
		Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.03.2023 для розгляду справи визначено суддю Гевка В.Л. Ухвалою суду від 10.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 04.04.2023 о 10 год. 00 хв. 
		Також залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство культури та інформаційної політики України, вул. І. Франка, 19, м. Київ, 01601 (далі по тексту також  третя особа або Міністерство культури).
		Ухвалами суду, в порядку статей 177, 183 ГПК України, неодноразово відкладалось підготовче судове засідання, з підстав зазначених в ухвалах. Ухвалою суду від 08.05.2023 продовжено строк підготовчого провадження до 15.05.2023. 
		Ухвалою суду від 15.05.2023 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 29.05.2023 о 12 год. 00 хв. 
		29.05.2023, у порядку статті 201 ГПК України, суд відкрив судове засідання, оголосив, яка справа розглядається та розпочав розгляд справи по суті у судовому засіданні.
		В порядку статті 216 ГПК України, судове засідання по розгляду справи по суті неодноразово відкладалось з підстав, зазначених в ухвалах суду, востаннє на 12.06.2023 о 12 год. 00 хв. У судовому засіданні 12.06.2023, в порядку статті статі 216 ГПК України, оголошено перерву до 15.06.2023 до 12 год. 00 хв.
		Представник позивача в судовому засіданні 15.06.2023 підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві № б/н від б/д (вх. № 179 від 07.03.2023), відповіді на відзив № б/н від б/д (вх. № 3297 від 18.04.2023), письмових пояснень до судових дебатів № 3/1-143 від 14.06.2023 (вх. № 5146 від 15.06.2023), просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
		Представник відповідача в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву № б/н від б/д (вх. № 2984 від 06.04.2023), запереченні № б/н від б/д (вх. № 11025 від 10.05.2023), промови в судових дебатах № б/н від 15.06.2023 (вх. № 5136 від 15.06.2023), просив в задоволенні позову відмовити.
		Представниця третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, викладених у поясненнях № 06/20/3091-23 від 04.04.2023(вх. № 04.04.2023), просила позов задоволити в повному обсязі. 
		У судовому засіданні 15.06.2023 суд видалився до нарадчої кімнати та після повернення з нарадчої кімнати оголосив скорочену (вступну та резолютивну) частину рішення.
		 
		2.Розгляд заяв та клопотань.
		 
		2.1. Заяви про описку.
		28.03.2023 позивачем на адресу суду подано заяву б/н від 23.03.2023 (вх. №2674 від 28.03.2023), у якій позивач повідомив суд, що при поданні позовної заяви ним у прохальній частині допущено описку де замість Миколаївський собор з келіями, ХVІ-XVII ст. вказано  Миколаївський собор з келіями, ХІV-XVII ст..
		Судом протокольною ухвалою у судовому засіданні 04.04.2023 задоволено заяву без номера від 23.03.2023 (вх.№2674 від 28.03.2023) позивача про виправлення помилки у позовній заяві.
		05.06.2023 позивачем через канцелярію суду подано заяву про виправлення описки в найменуванні відповідача (без номера та без дати, вх. №4805 від 05.06.2023), у якій просить суд внести зміни в найменування відповідача та вважати вірним найменування відповідача у справі №921/164/23: Релігійна громада Парафія Святителя Миколая Свято-Миколаївського собору міста Кременець Кременецького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви.
		Ухвалою суду 05.06.2023 задоволено заяву позивача про виправлення описки в найменуванні відповідача без номера та без дати (вх. №4805 від 05.06.2023) у справі № 921/164/23, з підстав зазначених в ухвалі суду. 
		Таким чином розгляд справи здійснюється виходячи із найменування відповідача: Релігійна громада Парафія Святителя Миколая Свято-Миколаївського собору міста Кременець Кременецького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви.
		 
		2.2. Заява про продовження процесуального строку. 
		Представником відповідача на адресу суду надіслано заяву без номера від 21.03.2023 (вх. № 2479 від 22.03.2023) з додатками про продовження процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву.
		Ухвалою суду від 04.04.2023 задоволено клопотання відповідача та продовжено строк для подання відзиву на позовну заяву на п`ять днів з моменту отримання від позивача та третьої особи інформації, яка запитана згідно запиту від 21.03.2023, з підстав зазначених в ухвалі суду. 
		 
		2.3.Зустрічний позов.
		20.04.2023 Релігійна громада Парафія Святого Миколая Свято-Миколаївського собору міста Кременець Кременецького району Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви, звернулась до Господарського суду Тернопільської області із зустрічною позовною заявою (вх. № 299 від 20.04.2023) до Кременецько-Почаївського державного історико - архітектурного заповідника (первісний позивач по справі) та Міністерства культури та інформаційної політики України про визнання договорів недійсними.
		Ухвалою суду від 15.05.2023 постановлено зустрічну позовну заяву № б/н від 20.04.2023 (вх. №299 від 20.04.2023) Релігійної громади Парафія Святителя Миколая Свято-Миколаївського собору Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви з доданими до неї матеріалами, повернути заявнику без розгляду, у зв`язку з пропуском строку для її подання.
		 
		2.4. Клопотання щодо розгляду суддею власного самовідводу. 
		20.04.2023 представником відповідача подано клопотанням (№ б/н від 20.04.2023 (вх. №3395 від 20.04.2023)) щодо розгляду суддею питання власного самовідводу.
		У судовому засіданні 08.05.2023 судом відмовлено у задоволенні клопотання (№ б/н від 20.04.2023 (вх. №3395 від 20.04.2023)) щодо розгляду суддею питання власного самовідводу, заявленого представником відповідача, про що судом постановлено протокольну ухвалу, не виходячи до нарадчої кімнати та без постановлення окремого процесуального документу.
		 
		2.5. Заяви про відвід. 
		08.05.2023 представником відповідача заявлено заяву без номера від 08.05.2023 (вх. № 352 від 08.05.2023) з пропозицією самовідводу судді, у якій відповідач просить суд відвести суддю Господарського суду Тернопільської області Гевка В.Л. від розгляду справи. 
		Суд, ухвалою від 08.05.2023, визнав необґрунтованою заяву Релігійної громади Парафія Святителя Миколая Свято-Миколаївського собору Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви про відвід судді Гевка В.Л. від розгляду справи №921/164/23, з підстав зазначених в ухвалі суду. 
		Заяву Релігійної громади Парафія Святителя Миколая Свято-Миколаївського собору Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви про відвід судді Гевка В.Л. від розгляду справи № 921/164/23 передано для визначення судді в порядку, встановленому ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
		Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2023 заяву Релігійної громади "Парафія Святителя Миколая" Свято-Миколаївського собору Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви про відвід судді у справі № 921/164/23, для вирішення питання про відвід, передано судді Руденку О.В. 
		Ухвалою суду від 09.05.2023 (суддя Руденко О.В.) відмовлено в задоволені заяви Релігійної громади "Парафія Святителя Миколая" Свято-Миколаївського собору Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви № б/н від б/д (вх. №352 від 08.05.2023) про відвід судді Гевка В.Л. у справі №921/164/23, з підстав зазначених в ухвалі суду. 
		05.06.2023 відповідачем на адресу суду надіслано заяву про відвід судді (без номера від 02.06.2023 (вх. №430 від 05.06.2023)), у якій просить суд відвести суддю Господарського суду Тернопільської області Гевка В.Л. від розгляду справи №921/164/23.
		Суд, ухвалою від 05.06.2023 визнав необґрунтованою заяву відповідача про відвід судді (без номера від 02.06.2023(вх.№430 від 05.06.2023)) від розгляду справи № 921/164/23, з підстав зазначених в ухвалі суду.
		В порядку, встановленому частиною 1 статті 32 ГПК України, заяву відповідача про відвід судді (без номера від 02.06.2023, вх.№430 від 05.06.2023) від розгляду справи № 921/164/23 передано для визначення судді .
		Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2023 заяву Релігійної громади "Парафія Святителя Миколая" Свято-Миколаївського собору Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви про відвід судді у справі № 921/164/23, для вирішення питання про відвід, передано судді Шумському І.П. 
		Ухвалою суду від 07.06.2023 відмовлено в задоволенні заяви б/н від 02.06.2023 Релігійної громади Парафія Святителя Миколая Свято-Миколаївського собору Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви про відвід судді Гевка В.Л. у справі №921/164/23 з підстав, зазначених в ухвалі суду.
		 
		2.6. Клопотання про долучення доказів.
		У поданих запереченнях (вх. №1125 від 10.05.2023) відповідачем, серед іншого, заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи доказів: адвокатського запиту від 26.03.2023 року; листа № МКІП 08/34/53-23 від 10.04.2023 року; адвокатського запиту від 12.04.2023 року; листа КПДІАЗ №3/1-114 від 14.04.2023 року; адвокатського запиту від 19.04.2023 року; листа № КПДІАЗ №3/1-118 від 24.04.2023 року; листа КПДІАЗ №3/1-61 від 20.04.2023 року; протоколу №2 від 30.04.2023 року.
		Ухвалою від 15.05.2023 задоволено клопотання про долучення доказів, яке міститься у запереченнях без номера від 05.05.2023 (вх.№4025 від 10.05.2023) Релігійної громади Парафія Святителя Миколая Свято-Миколаївського собору Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви з підстав, зазначених в ухвалі суду. 
		 
		2.7. Клопотання про витребування доказів.
		У клопотанні без номера від 05 травня 2023 року (вх.№4041 від 10.05.2023) відповідач просив: витребувати від Міністерства культури та інформаційної політики письмові погодження передачі в безоплатне користування нерухомого майна державної власності, які надавалися Міністерством культури та інформаційної політики в період з 01.02.2020 по 01.05.2023; витребувати від Міністерства культури та інформаційної політики письмове погодження передачі в безоплатне користування Собору Святого Юра, що розташований за адресою: м.Львів, площа Святого Юра,5, яке надавалося Міністерством культури та інформаційної політики в період з 01.02.2022 по 01.05.2023.
		Ухвалою від 15.05.2023 у задоволенні клопотання про витребування доказів без номера від 05.05.2023 (вх.№4041 від 10.05.2023) в редакції клопотання про витребування доказів без номера від 15.05.2023 (вх. №4151 від 15.05.2023) Релігійної громади Парафія Святителя Миколая Свято-Миколаївського собору Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви, відмовлено з підстав, зазначених в ухвалі суду. 
		 
		2.8. Клопотання про зупинення провадження у справі.
		29.05.2023 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження (без номера від 27.05.2023 (вх.№4581 від 29.05.2023)) у даній справі.
		Ухвалою суду від 29.05.2023 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження (без номера від 27.05.2023 (вх.№4581 від 29.05.2023)) у справі №921/164/23 з підстав, зазначених в ухвалі суду.
		 
		2.9. Заява про припинення повноважень представника.
		Адвокатом Тишківським Сергієм Леонідовичем на адресу суду надіслано заяву про припинення його повноважень (без номера від 02.06.2023, вх.№4802 від 05.06.2023) у даній справі, як представника відповідача.
		Ухвалою суду від 05.06.2023 задоволено заяву відповідача про припинення повноважень представника - адвоката Тишківського Сергія Леонідовича (без номера від 02.06.2023, вх.№4802 від 05.06.2023) з підстав, зазначених в ухвалі суду.
		 
		3. Аргументи сторін
		 
		3.1 Позиція позивача у поданому позові.
		В обґрунтування правової позиції у поданій позовній заяві № б/н від б/д (вх.№ 179 від 07.03.2023) позивач, серед іншого, зазначив таке.
		12.02.2018 між Кременецько-Почаївським державним історико-архітектурним заповідником, як уповноваженим державою суб`єктом, та релігійною громадою «Парафія Святителя Миколая» Свято-Миколаївського собору Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви укладено Договір №4 про безоплатне користування релігійною громадою нерухомим майном, що є державною власністю.
		На виконання умов Договору № 4 від 12.02.2018 Кременецько-Почаївським державним історико-архітектурним заповідником передано по Акту приймання-передачі у строкове безоплатне користування Релігійній громаді «Парафія Святителя Миколая» Свято-Миколаївського собору Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви державне майно  пам`ятку архітектури національного значення - Миколаївський собор з келіями, XVI-XVIIст., загальною площею 1 756,0кв.м.
		Як передбачено пунктом 7.4. Договору, термін його дії - до 12 лютого 2023 року та обумовлено, що договір може бути продовжено лише за згодою сторін.
		З огляду на закінчення терміну дії Договору, позивач, листами № 3/1-257 від 22.11.2022 та № 3/1-41 від 30.01.2023 повідомив настоятеля релігійної громади «Парафія Святителя Миколая» Миколаївського собору протоієрея Василя Вознюка, про закінчення терміну дії Договору 12 лютого 2023 року та відсутність намірів у балансоутримувача щодо його продовження.
		Зокрема, листом № 3/1-41 від 30.01.2023, Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник просив передати майно та забезпечити присутність при складанні акту приймання-передачі о 10:00 год. 13 лютого 2023 року.
		В свою чергу Релігійна громада «Парафія Святителя Миколая» Свято-Миколаївського собору Тернопільсько-Кременецької єпархії Української православної церкви звернулась до Міністерства культури та інформаційної політики України для продовження користування спірним майном. За результати розгляду звернення, релігійній громаді відмовлено у продовженні договору.
		У визначену дату 13.02.2023 о 10:00 год. Релігійною громадою «Парафія Святителя Миколая» Свято-Миколаївського собору Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви майно не передано.
		В подальшому на засіданні комісії Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника, представником релігійної організації було повідомлено про відсутність намірів щодо повернення майна, внаслідок чого складено Акт про відмову у поверненні майна.
		Позивач наголошує, що на даний час державне майно  приміщення пам`ятки архітектури національного значення  Миколаївський собор з келіями, XVI-XVIIст., загальною площею 1 756,0 кв.м. і надалі перебуває у користуванні релігійної громади «Парафія Святителя Миколая» Свято-Миколаївського собору Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної церкви без будь-якої правової підстави, хоча термін дії Договору закінчився 12.02.2023.
		З огляду на вищевикладене, позивач просить зобов`язати Релігійну громаду Парафія Святителя Миколая Свято-Миколаївського собору міста Кременець Кременецького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви повернути Кременецько-Почаївському державному історико - архітектурному заповіднику державне нерухоме майно  приміщення пам`ятки архітектури національного значення - Миколаївський собор з келіями, ХVІ-XVII ст., загальною площею 1756,0 кв.м., розміщене за адресою: вул. Шевченка, 53, 57, м. Кременець Тернопільської області, шляхом вивільнення зайнятих приміщень та підписання відповідного Акту приймання-передачі.
		В якості доказів, позивачем долучено до позовної заяви : копію Договору про безоплатне користування релігійною громадою нерухомим майном, що є державною власністю №4 від 12.02.2018; копію Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 213149450 від 05.11.2021; копію Акту приймання-передачі від 11.02.2003; копію Положення про Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник; копію листа № 3/1-257 від 22.11.2022; копію листа № 3/1-41 від 30.01.2023; копію наказу директора Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника про створення комісії; копію Акту роботи комісії від 13.03.2023; докази сплати судового збору; докази надіслання позову з додатками учасникам.
		 
		У відповіді на відзив № б/н від б/д (вх.№ 3297 від 18.04.2023), позивач вважає викладені відповідачем твердження безпідставними та такими, що не відповідають дійсності, зокрема:
		-Щодо посилання відповідача на Європейський суд з прав людини з метою застосування до даних правовідносин «правомірних очікувань» особи на користування майном в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		У рішенні ЄСПЛ у справі "Стретч проти Сполученого Королівства", Європейський суд з прав людини зазначив, що законними очікуваннями є очікування на законних підставах продовження терміну дії договору оренди, і це очікування є складовою частиною права власності заявника, наданого йому за договором оренди в розумінні зазначеної статті. ЄСПЛ дійшов висновку про те, що заявник мав право, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати, в цілях застосування-положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції, складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди.
		При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд» та інші проти Ірландії» від 23.10.1991 Європейський суд з прав людини зазначив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.
		Тобто, в даному випадку правомірні очікування полягають у можливості користування майном у майбутньому у термін, передбачений договором.
		Таким чином, у позивача на підставі Договору оренди виникло право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді, як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об`єктом правового захисту згідно з ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України. (Рішення № 100424224 від 12.10.2021, справа 926/2195/21, Господарський суд Чернівецької області).
		Виходячи з вище наведеного, «правомірні очікування» у відповідача можуть виникати лише у випадку дотримання всіх вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
		Позивач наголошує, що відповідач не дотримувався вимог діючого законодавства, що підтвердив у своєму відзиві, де зазначив, що в період з 2003 по 2016 рік саме позивач неодноразово виступав ініціатором укладання з відповідачем договорів користування пам`ятки архітектури національного значення «Миколаївський собор з келіями, XVI-XVП ст.».
		-Щодо тверджень відповідача, що релігійну громаду м. Кременець не було позбавлено права володіння і користування «Миколаївським собором з келіями, XVI-XVП ст.» відповідно до декрету ради народних комісарів рсфср від 23 січня 1918р. і вони законно з 1832р. по сьогодні володіють та користуються даною пам`яткою.
		На переконання позивача, такі твердження не відповідають дійсності, оскільки відповідачем підтверджується та визнається факт лише надання у користування пам`ятки архітектури у 1946 році та укладення охоронного договору в 1952 році, для підтвердження даного факту самим відповідачем надано копії відповідних документів.
		Також зазначив, що листом вих. №3/1-257 від 22.11.2022, позивач повідомив настоятеля релігійної громади «Парафія Святителя Миколая» Миколаївського собору протоієрея Василя Вознюка про закінчення терміну дії Договору 12 лютого 2023 року та відсутність намірів у балансоутримувача щодо його продовження у зв`язку із змінами у законодавстві, зокрема наголосив, що для використання майна в подальшому необхідно укласти договір оренди майна з урахуванням вимог чинного законодавства про оренду державного майна.
		-Щодо твердження відповідача про те, що з 1832 року Миколаївський собор освячує Православна Церква. З того року і по сьогодні ним володіє і користується саме одна і та ж релігійна громада, а з тверджень відповідача, нею є релігійна громада «Парафія Святителя Миколая».
		Позивач наголошує, що такі твердження не відповідають дійсності, оскільки: «… Католицький монастир ордену францисканців (на даний момент «Миколаївський собор з келіями XVI-XVП ст.») був започаткований 1606 р. луцьким біскупом Марцином Шишковським при заснованому королевою Боною 1538 р. дерев`яному парафіяльному костелі Успіня Діви Марії. У першій половині XVII ст. з допомогою меценатів зі шляхти замість старих споруд із дерева й глини ченці спорудили з цегли костел і великий двоповерховий будинок.
		20 серпня 1832 року цар Микола І звелів закрити францисканський монастир і передати його споруди православній церкві. Дочекавшись храмового свята Миколая (за юліанським календарем 6 грудня) колишній католицький костел висвятили в православний Миколаївський собор.
		З кінця 1920 року в тій частині Волині, яка була зайнята польськими військами, була сформована окрема Волинська єпархія з центром у Кременці, яка входила в Польську православну церкву. Від 1934 р. єпархію очолював архієпископ Олексій (Громадський).
		Восени 1939 року в Кременець прийшли більшовики. У червні 1940 р. архієпископа Олексія викликали в Москву і приєднали разом із підпорядкованою йому єпархією до Московського патріархату.
		На початку липня 1941 року Кременець зайняли німецькі війська 18-25 серпня 1941 року в Почаївській лаврі засідав Обласний собор єпископів, який проголосив утворення т. зв. Автономної церкви на чолі з Олексієм (Громадським), піднесеним до сану митрополита, На цьому соборі була утворена Волинсько -Житомирська єпархія, в яку включили не тільки Західну Волинь, що перебувала раніше в Польщі, а й Східну, яка перебувала під більшовиками, із майбутнім центром у Житомирі, який поки що залишався в Кременці. Єпархію очолив митрополит Олексій (Громадський), предстоятель автономної церкви.
		З приходом радянської влади була створена Львівсько-Тернопільська єпархія Московського патріархату, куди і підпорядковувався Миколаївський собор….».
		Також, згідно наданого відповідачем договору від 26.06.1946р., приміщення Миколаївського собору з келіями було надано у користування громадянам міста Кременець.
		Одночасно позивач звернув увагу, що Релігійна громада «Парафія Святителя Миколая» Свято-Миколаївського собору Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви зареєстрована була лише у 1991році.
		На переконання позивача, відповідачем навмисне спотворюються історичні дані з метою ввести суд в оману для надання своїм діям «правомірних очікувань», однак твердження відповідача суперечать інформації, що міститься у загальнодоступних джерелах.
		 
		У письмових поясненнях до судових дебатів № 3/1-143 від 14.06.2023 (вх.№5146 від 15.06.2023), позивач додатково наголосив:
		- 12 лютого 2023 року Договір № 4 про безоплатне користування релігійною громадою нерухомим майном, що є державною власністю  закінчився,
		- 13 лютого 2023 року настоятель релігійної громади відмовився повертати майно, у зв`язку із чим Заповідник подав позов про повернення майна,
		- адвокат відповідача підтверджує факт користування державним майном після закінчення дії договору,
		- адвокат відповідача не спростовуючи фактичних обставин справи намагається вийти за рамки господарських відносин та предмету спору, щоб надати йому політичної значущості, про що свідчать долучені ним докази, які не стосуються предмету позову,
		- на даний момент пам`ятка архітектури національного значення перебуває у загрозі пошкодження, оскільки відсутня відповідальна особа, через небажання повернути майно балансоутримувачу.
		Відтак, володіння «Миколаївським собором» релігійною громадою є незаконним і підлягає негайному поверненню. 
		 
		3.2 Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерством культури та інформаційної політики України у поясненнях на позовну заяву Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника № 06/20/3091-23 від 04.04.2023 (вх. № 3299 від 18.04.2023) зазначено, що Договір №4 про безоплатне користування релігійною громадою нерухомим майном, що є державною власністю, закінчився 12.02.2023.
		З 13 лютого 2023 року Релігійна громада Парафія Святителя Миколая Свято-Миколаївського собору міста Кременець Кременецького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви незаконно, без будь-якої правової підстави користується державним майном  приміщенням пам`ятки архітектури національного значення  Миколаївським собором з келіями, XVI-XVIIст., загальною площею 1 756,0 кв.м. за адресою: вул. Шевченка,53-57, м.Кременець Тернопільської області. 
		Релігійна громада зверталась до Міністерства, лист від 07 лютого 2023 № 8(вхідний реєстраційний номер МКІП від 08 лютого 2023 року № 3631/06-23), щодо передачі в постійне безоплатне користування Свято-Миколаївського собору.
		Міністерство розглянуло вищезазначене звернення та листом № 06/34/1947-23 від 01 березня 2023 року надало відповідь, в якій повідомило про зміни в законодавстві та новий порядок передачі в оренду державного майна.
		Зокрема, з 01.02.2020 набрав чинності Закон України «Про оренду державного та комунального майна», відповідно до якого процедура укладення/продовження договору передбачена Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483.
		Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» забороняється передача державного або комунального майна в безоплатне користування або позичку.
		Законом України «Про оренду державного та комунального майна» та Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 не визначено конкретних дій щодо договорів безоплатного користування.
		Таким чином, договори безоплатного користування укладені до введення в дію цього Закону зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який їх було укладено.
		За потреби подальшого використання такого майна, необхідно укласти договір оренди з врахуванням вимог нового законодавства про оренду. Після закінчення строку дії договору безоплатного користування, ні Законом України «Про оренду державного та комунального майна» ні Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 червня 2020 року № 483 не передбачено переважного права на укладення договору оренди майна, що є предметом такого договору.
		Міністерством культури та інформаційної політики України до пояснення № 06/20/3091-23 від 04.04.2023 долучено копію Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, копію Паспорта на об`єкт культурної спадщини  комплекс споруд собору Св.Миколая (Собор Св. Миколая, дзвіниця, Монастирські келії); копію облікової картки об`єкта культурної спадщини - комплекс споруд собору Св.Миколая (Собор Св. Миколая,дзвіниця, Монастирські келії); копію історичної довідки Миколаївського собору з келіями XVI-XVII століття, охоронний номер 668Н; копію акту технічного стану пам`ятки архітектури місцевого значення Миколаївський собор, XVI-XVIIст., охоронний номер 668Н (Додаток № 1 до Охоронного договору № 1078 від 20.09.2017); копію облікової картки на об`єкт культурної спадщини  Дзвіницю комплексу споруд собору Св. Миколая; копію історичної довідки на Дзвіницю (комплекс споруд Миколаївського собору XVI-XVIIст.) охоронний номер 668Н; копію історичної довідки на Монастирські келії (комплекс споруд Миколаївського собору XVI-XVIIст.) охоронний номер 668Н; копію облікової картки на об`єкт культурної спадщини  Монастирські келії комплексу собору Св.Миколая; копію акту стану пам`ятки архітектури місцевого значення Келії Миколаївського собору XVI-XVIIст., охоронний номер 668Н (Додаток № 2 до Охоронного договору № 1078 від 20.09.2017).
		 
		3.3 Позиція відповідача.
		Відповідач - Релігійна громада Парафія Святителя Миколая Свято-Миколаївського собору міста Кременець Кременецького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви у відзиві на позовну заяву від 31.03.2023 (вх.№ 2984 від 06.04.2023) в обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що задоволення позову призведе до неправомірного втручання держави в право релігійної громади на мирне володіння майном.
		На переконання відповідача, той факт, що Кременецько-Почаївський історико-архітектурний заповідник відмовив відповідачу в укладенні договору безоплатного користування майном на новий строк, і, на цей час, вимагає повернути Миколаївський собор з келіями державі, право відповідача на мирне володіння майном, безумовно, зазнає втручання.
		Так як, в 1832 році Православна Церква освячує Миколаївський собор (вказана інформація є загальновідомою, розміщена на офіційному сайті позивача (http://kremdiaz.com/pamiatki-istorii-ta-kulturu/mykolaivskyi-sobor). З того часу Миколаївський собор на постійній основі використовується православними віруючими для задоволення релігійних потреб.
		23 січня 1918 року Радою народних комісарів РСФСР прийнятий Декрет про відділення церкви від держави і школи від церкви, на підставі якого релігійні організації позбавляються статусу юридичних осіб і прав власності на майно. Все церковне майно переходить у державну власність. Попри це релігійну громаду м.Кременець не було позбавлено права володіння і користування Миколаївським собором з келіями. В соборі продовжувалися богослужіння.
		26 червня 1946 року православна релігійна громада м.Кременець уклала з виконкомом Кременецької міської ради депутатів трудящих Типовий договір, на підставі якого для задоволення релігійних потреб прийняла в безстрокове платне користування Миколаївський собор з келіями та усіма предметами церковного культу (Додаток № 3  типовий договір).
		30 червня 1952 року православна релігійна громада м.Кременець уклала охоронний договір на безоплатне користування Миколаївським собором м.Кременець (Договір №4  охоронний договір).
		06 червня 1991 року набув чинності Закон УРСР «Про свободу совісті та релігійні організації», відповідно до якого культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями виконавчих комітетів обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, а в Кримській АРСР  Уряду Кримської АРСР (частина 2 статті 17 Закону). Також вказаний закон дозволив релігійним громадам набувати статус юридичних осіб (стаття 13 Закону).
		24 вересня 1991 року православна релігійна громада м.Кременець, яка весь час користувалася Миколаївським собором з келіями, зареєструвалась як юридична особа  «ПАРАФІЯ СВЯТИТЕЛЯ МИКОЛАЯ» СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКОГО СОБОРУ МІСТА КРЕМЕНЕЦЬ КРЕМЕНЕЦЬКОГО РАЙОНУ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (Додаток №5  свідоцтво про реєстрацію).
		Відповідач вказав, що його право користування в Україні ніколи і ніким не заперечувалося.
		В період з 2003 по 2016 рік позивач неодноразово виступав ініціатором укладення з відповідачем договорів безоплатного користування Миколаївським собором, підтверджуючи тим самим, його непорушне і безспірне право на вільне користування вищезазначеним майном (Додатки № 6-8  листи Заповідника).
		На переконання відповідача, 01 червня 2016 року позивач та відповідач юридично урегулювали відносини, які фактично склалися на той час, уклавши договір № 4 про безоплатне користування релігійною громадою нерухомого майна, що є державною власністю. На підставі цього договору відповідач продовжив безоплатно користуватися Миколаївським собором з келіями (Додаток №9-договір).
		12 лютого 2018 року між позивачем та відповідачем був укладений аналогічний договір, на підставі якого право позивача на безоплатне користування Миколаївським собором з келіями було продовжено до 12 лютого 2023 року. Таким чином, в період з 24.09.1991 (дата реєстрації відповідача, як юридичної особи) і до 12.02.2023 відповідач був єдиним користувачем Миколаївського собору з келіями.
		Також відповідач відзначив, що з 1832 року і до цього часу Миколаївський собор утримувався силами та коштами парафії. Заповідник не приймав участі в утриманні та/або збереженні відповідного майна. 
		Відповідач вважає, що ці обставини, в своїй сукупності, спростовують твердження позивача про існування, на цей час, загрози руйнування та зменшення культурної цінності пам`ятки архітектури національного значення, а заявлена позивачем мета є лише формальним приводом для позбавлення православної релігійної громади м.Кременець нерухомого майна.
		Відповідач стверджує, що позивач втручається в мирне володіння майном відповідача з єдиною лише метою: спонукання релігійної громади м.Кременець до зміни церковної юрисдикції (з Української Православної Церкви на Православну Церкву України) або для подальшої передачі Миколаївського собору в користування релігійній громаді ПЦУ.
		В якості доказів, відповідачем до відзиву на позовну заяву долучено: копію листа № 3/1-96 від 27.03.2023; копію листа № 08/34/45-23 від 28.03.2023; копію Типового договору; копію Охоронного договору; копію Акту технічного огляду пам`ятки архітектури при передачі його в оренду (використання); копію Свідоцтв № 1212 про реєстрацію статуту релігійної організації від 24.09.1991 № 221; копію листа № 17 від 17.02.2003; копію листа № 3/1-25 від 21.01.2018; копію листа № 3/1-477 від 19.11.2014; копію договору №4 про безоплатне користування релігійною громадою нерухомого майна, що є державною власністю від 01.06.2016; копію Акту приймання-передачі нерухомого майна від 01.06.2016; копію договору №4 про безоплатне користування релігійною громадою нерухомим майном, що є державною власністю від 12.02.2018; копію Акту приймання-передачі нерухомого майна від 12.02.2018; копію листа №97 від 23.03.2023; фотографії пам`яток архітектури; копію витягу зі Статуту релігійної громади «Парафія Святителя Миколая» Свято-Миколаївського собору міста Кременець Кременецького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви; докази надіслання відзиву позивачу та третій особі. 
		У Запереченні Релігійної громади Парафія Святителя Миколая Свято-Миколаївського собору міста Кременець Кременецького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви від 05 травня 2023 (вх. № 1025 від 10.05.2023), відповідач вказав, що визнає те, що 23 січня 1918 року Радою народних Комісарів РСФСР прийнятий Декрет про відділення церкви від держави і школи від церкви, на підставі якого релігійні організації були позбавлені статусу юридичних осіб і прав власності на майно. Все церковне майно перейшло у державну власність. Попри це релігійну громаду м. Кременець не було позбавлено володіння і користування Миколаївським собором з келіями. 
		Відповідач, зазначив, що історичний екскурс, до якого вдається позивач у відповіді на відзив, немає правового значення, оскільки викладений калейдоскоп подій (створення, приєднання та перепідпорядкування єпархій, зміна царів та керуючих митрополитів) жодним чином не спростовує твердження відповідача щодо вільного і безперешкодного користування релігійною громадою м. Кременець Миколаївським собором починаючи з 1883 року. Жодних доказів, які б спростовували факт володіння і користування Миколаївським собором релігійною громадою м. Кременець позивач не надає, обмежуючись формальним аргументом  «дані твердження не відповідають дійсності».
		На переконання відповідача, враховуючи той факт, що відповідач надав письмові докази (типовий договір 1946 року, охоронний договір 1952 року, свідоцтво про реєстрацію юридичної особи), а позивач не надав жодного доказу, суд має вважати доведеними вищезазначені обставини.
		Також, серед іншого відповідач зазначив, що між позивачем та відповідачем ніколи не існувало договірних орендних правовідносин і посилання позивача на відповідні рішення судів є некоректним.
		Відповідачем до заперечення долучено: фотографії об`єктів, які перебувають в управлінні заповідника; копію адвокатського запиту від 26.03.2023 року; копію листа №08/34/53-23 від 10.04.2023; копію адвокатського запиту від 12.04.2023; копію листа № 3/1-114 від 14.04.2023; копію адвокатського запиту від 19.04.2023; копію листа № 3/1-118 від 24.04.2023; копію листа № 3/1-61 від 20.02.2023; копію Протоколу №2 загальних-парафіяльних зборів Релігійної громади «Парафія Святителя Миколая» Свято-Миколаївського собору міста Кременець Кременецького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви від 30.04.2023. 
		 
		4. Фактичні обставини справи, встановлені судом. Норми права, які застосував суд. Мотивована оцінка судом аргументів, наведених учасниками справи та поданих ними доказів.
		 
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників учасників справи, суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про обґрунтованість пред`явлених позовних вимог та задоволення позову. При цьому суд керувався таким.
		 
		Відповідно до Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.
		Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України. Міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах. Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави. Діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади грунтується на принципах верховенства права, забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина, безперервності, законності, забезпечення єдності державної політики, відкритості та прозорості, відповідальності. Міністерства діють за принципом єдиноначальності. Підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, не можуть здійснювати владні повноваження. Міністерства у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України. 
		Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Повноваження Міністерства визначені Положенням про Міністерство культури та інформаційної політики України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2019 року № 885 (далі - Положення), відповідно до якого Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури, державної мовної політики, популяризації України у світі, державного іномовлення, інформаційного суверенітету України (у частині повноважень з управління цілісними майновими комплексами державного підприємства "Мультимедійна платформа іномовлення України" та Українського національного інформаційного агентства "Укрінформ") та інформаційної безпеки, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах кінематографії, відновлення та збереження національної пам`яті, мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей.
		Згідно з підпунктом 245 пункту 4 цього Положення, Міністерство відповідно до покладених на нього завдань здійснює функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління.
		Відповідно до статті першої Закону України «Про управління об`єктами державної власності», управління об`єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
		Кабінет Міністрів України Розпорядженням від 20 жовтня 2011 року №1032-р «Про передачу цілісних майнових комплексів історико-культурних заповідників до сфери управління Міністерства культури» передав до сфери управління Міністерства культури цілісний майновий комплекс Кременецько -Почаївського державного історико-архітектурного заповідника.
		Розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2019 року №1419-р «Деякі питання управління Міністерством культури та інформаційної політики об`єктами державної власності» та від 23 січня 2020 року № 53-р, із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2020 року № 231 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України щодо діяльності Міністерства культури та інформаційної політики» заповідник віднесений до сфери управління Міністерства культури та інформаційної політики України.
		Як вбачається із Положення про Кременецько-Почаївський державний історико - архітектурний заповідник (нова редакція), який затверджено наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 27.05.2020 № 1847 - Кременецько-Почаївський державний історико - архітектурний заповідник утворено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.05.01 № 583 «Про Кременецько-Почаївський державний історико - архітектурний заповідник» на базі комплексів пам`яток у місті Кременці та Почаєві Тернопільської області.
		Згідно з Положенням про Кременецько-Почаївський державний історико - архітектурний заповідник затверджений Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 27 травня 2020 року № 1847, майно Заповідника складається з основних фондів, матеріальних та нематеріальних активів, інших матеріальних цінностей, вартість яких відображається в самостійному балансі. 
		Майно Заповідника є державною власністю і закріплене за ним на праві оперативного управління. Майно, передане Заповіднику, використовується відповідно до мети і завдань, визначених цим Положеннями (підпункт 6.2 Положення).
		Заповідник володіє, користується та розпоряджається закріпленим за ним майном, відповідно до законодавства України (підпункт 6.3 Положення).
		Відчуження майна, закріпленого за Заповідником, здійснюється за погодженням з Органом управління майном відповідно до законодавства України. Заповідник не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законодавством (п.п.6.9, 6.10 Положення).
		Як підтверджується матеріалами справи Миколаївський собор з келіями XVI-XVII ст. загальною площею 1756,0 кв.м., по вул. Шевченка, 53,57, м. Кременець, Тернопільської області постановою Ради Міністрів Української РСР від 24 серпня 1963 року № 970 взятий на облік як пам`ятка архітектури та містобудування республіканського значення, охоронний №668 та, відповідно до абзацу 6 статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», визнається пам`яткою архітектури національного значення. 
		На підтвердження даної обставини третьою особою - Міністерством культури та інформаційної політики було долучено, як докази копії Паспорту об`єкта культурної спадщини та облікової картки. 
		Також, позивачем і третьою особою доведено суду ту обставину, що Миколаївський собор з келіями XVI-XVII ст. загальною площею 1756,0 кв.м. (надалі по тексту також  Миколаївський собор), є державною власністю. 
		Вказане підтверджується, зокрема, поданим суду Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 283149450 від 05.11.2021, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 450725261234, номер запису про право власності 44866752 від 01.11.2011.
		Слід відмітити, що ті обставини, що спірне майно  Миколаївський собор, є одночасно і пам`яткою архітектури національного значення, і державною власністю не заперечені та не спростовані відповідачем.
		 
		Суд вважає також, що позивачем і третьою особою доведено суду поданими ними доказами, що Миколаївський собор, перебуває:
		 
		1)в оперативному управлінні Заповідника, дана обставина підтверджується:
		-Пунктом 6.2. Положення про Кременецько -Почаївський державний історико - архітектурний заповідник;
		-Актом приймання передачі від 11.02.2003; 
		-Наказом Міністерства культури України №1240/0/16-11 від 26.12.2011;
		 
		2)на балансі Заповідника, дана обставина підтверджується:
		-Актом приймання передачі від 11.02.2003, 
		-П.6 Паспорта об`єкта культурної спадщини;
		-Договором № 4 між Кременецько -Почаївським державним історико - архітектурним заповідником та Релігійною громадою «Парафія Святителя Миколая» Свято-Миколаївського собору Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви. 
		 
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійних організацій» релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.
		Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.
		Культова будівля і майно, що є державною власністю, можуть передаватися у почергове користування двом або більше релігійним громадам за їх взаємною згодою. За відсутності такої згоди державний орган визначає порядок користування культовою будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору.
		Культова будівля та інше майно, які становлять історичну, художню або іншу культурну цінність, передаються релігійним організаціям і використовуються ними з додержанням установлених правил охорони і використання пам`яток історії та культури.
		Клопотання про передачу релігійним організаціям культових будівель і майна у власність чи безоплатне користування розглядається в місячний термін з письмовим повідомленням про це заявників.
		Релігійні організації мають переважне право на передачу їм культових будівель із земельною ділянкою, необхідною для обслуговування цих будівель.
		Користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами України. Земельні ділянки, що надаються релігійним організаціям у постійне користування для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, забороняється використовувати для здійснення підприємницької діяльності.
		Договори про надання в користування релігійним організаціям культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або припинені в порядку і на підставах, передбачених цивільним законодавством України.
		Самовільне захоплення культових будівель чи привласнення культового майна не допускається.
		Рішення державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями і майном можуть бути оскаржені до суду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.
		Постановою Кабінету міністрів України №1699 від 29.10.2003 було затверджено типовий договір про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю.
		 
		12.02.2018 між Кременецько-Почаївським державним історико-архітектурним заповідником, (далі  Балансоутримувач), в особі директора Микулича Вадима Володимировича, який дії на підставі Положення про заповідник, затвердженого Міністерством культури України № 442 від 07.05.2012 року з однієї сторони, та релігійна громада «Парафія Святителя Миколая» Свято-Миколаївського собору Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви, ідентифікаційний код 22601591(далі - Користувач), яка зареєстрована Кременецькою районною державною адміністрацією Тернопільської області, 24.09.1991 (зміни 11.06.2008), № 1 640 120 0000 001936, в особі настоятеля прот. Василія (Вознюка), який діє на підставі Статуту, з другої сторони, було укладено Договір № 4 «Про безоплатне користування релігійною громадою нерухомим майном, що є державною власністю» від 12.02.2018 (далі по тексту також скорочено  Договір або Спірний Договір або Договір № 4 від 12.02.2018).
		Згідно з пунктом 1.1. Договору, Балансоутримувач передає, а Користувач приймає у безоплатне користування державне майно: приміщення пам`ятки архітектури національного значення Миколаївський собор з келіями, XVI-XVII ст., загальною площею 1756,0кв.м., охоронний № 668-Н, інвентарний №101300009, реєстровий № 26024191.17.АААДДЛ150, за адресою: вул. Шевченка, 53,57, м. Кременець, Тернопільська область.
		Склад і вартість майна, що передається Користувачу згідно з цим договором визначені відповідно до переданого балансу Балансоутримувача, станом на 01.11.2017 року (на дату проведення інвентаризації майна).
		Вартість майна становить 320110,00(триста двадцять тисяч сто десять) грн. 00коп. без ПДВ.
		Майно передається в користування виключно під діючий храм для богослужінь релігійною громадою УПЦ, келії  житлові, навчально-виховні приміщення (п.1.2 Договору).
		Для передачі і повернення майна сторони утворюють комісію, головою якої призначається представник Балансоутримувача (п.2.1 Договору).
		Набуття права користування майном виникає з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майна, який є невід`ємною частиною цього договору(п.2.2 Договору).
		Згідно з пунктом 4.3 Договору, Балансоутримувач зобов`язується після підписання цього договору передати у користування майно за актом приймання-передачі.
		У зв`язку з тим, що майно, яке передається у користування, є пам`яткою архітектурної спадщини, Користувач зобов`язаний забезпечувати збереження пам`ятки відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» та умов Охоронного договору укладеного власником (Балансоутримувачем) пам`ятки з відповідним органом охорони культурної спадщини від 15 лютого 2017 року №б/н (п. 5.2. Договору).
		12.02.2018 також було складено та підписано Акт приймання - передачі Миколаївського собору, який є невід`ємною частиною договору, чим було підтверджено факт передачі об`єкта культурної спадщини в користування релігійній громаді.
		Так за змістом Акту Балансоутримувач - Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник в особі директора Микулича Вадима Володимировича, згідно з договором про безоплатне користування нерухомим майном від 12 лютого 2018 року № 4 передає в строкове платне користування, а Користувач  релігійна громада «Парафія Святителя Миколая» Свято-Миколаївського собору Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви в особі настоятеля прот.Василія (Вознюка) приймає державне нерухоме майно: приміщення пам`ятки архітектури національного значення Миколаївський собор з келіями, XVI-XVII ст., загальною площею 1756,0 кв.м., охоронний № 668-Н, інвентарний №101300009, реєстровий № 26024191.17.АААДДЛ150, за адресою: вул. Шевченка, 53,57, м. Кременець, Тернопільська область. 
		Із змісту п. 7.4. Договору цей договір укладено на 5-ть років, який набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 12 лютого 2023 року. Дія договору може бути продовжена за згодою сторін. 
		Відповідно до п. 3.8 Договору користувач зобов`язується у разі припинення дії цього договору повернути орендоване майно в належному стані, не гіршому ніж під час передачі його у користування, з урахуванням фізичного зносу, або у стані, обумовленому цим договором.
		 
		Здійснивши аналіз умов договору суд доходить висновку, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором позички.
		Так, згідно частини 1 статті 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.
		Частиною 3 статті 827 ЦК України передбачено, що до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
		Водночас глава 58 ЦК України регулює правовідносини, пов`язані з наймом (орендою).
		Відтак, до Договору №4 про безоплатне користування релігійною громадою нерухомим майном, що є державною власністю від 12.02.2018, підлягають застосуванню положення глави 58 ЦК України, а також інших законодавчих актів, якими регулюються питання оренди державного майна - Господарського кодексу України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
		Відповідно до пункту 10 статті 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
		Відповідно до частин 1, 6 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
		Згідно з частиною 1 статті 20 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар наділяється правом користування майном на строк, визначений договором оренди.
		Відповідно до частини 2 статті 291 ГК України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
		Відповідно до частини 1 статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
		Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
		Згідно з частиною 2 статті 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
		01.02.2020 введений в дію Закон України «Про оренду державного та комунального майна», що набрав чинності 27.12.2019, відповідно до частини 2 статті 9 цього Закону, забороняється передача державного або комунального майна в безоплатне користування або позичку.
		Матеріалами справи підтверджується, що 22.11.2022 позивач - Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник, листом вих. № 3/1-257 повідомив представника відповідача - настоятеля Релігійної громади «Парафія Святителя Миколая» Миколаївського собору протоієрея Василя Вознюка, про те, що з 01.02.2020 року вступив в дію Закон України «Про оренду державного та комунального майна» відповідно до частини 2 статті 9 цього Закону, забороняється передача державного або комунального майна в безоплатне користування або позичку. 
		А тому, позивач повідомив відповідача, що Договір № 4 про безоплатне користування релігійною громадою нерухомим майном, що є державною власністю від 12.02.2018 року продовжуватись не буде. Одночасно позивач зазначив, що за потреби подальшого використання такого майна, необхідно укласти договір оренди з врахуванням вимог нового законодавства про оренду. 
		В подальшому 30.01.2023 позивач - Кременецько-Почаївський ДІАЗ звернувся листом за вих. № 3/1-41 до настоятеля релігійної громади «Парафія Святителя Миколая» Миколаївського собору протоієрея Василя Вознюка, в якому було повторно повідомлено про закінчення терміну дії Договору 12.02.2023, а також, необхідності забезпечення особистої присутності при складанні акту приймання-передачі майна - 13.02.2023.
		В свою чергу відповідач - релігійна громада «Парафія Святителя Миколая» Свято-Миколаївського собору Тернопільсько-Кременецької єпархії Української Православної Церкви звернулась до Міністерства культури та інформаційної політики України для продовження користування спірним майном. За результатами розгляду звернення, релігійній громаді відмовлено у продовженні дії Договору. 
		Наказом від 09.02.2023 директора Кременецько-Почаївського ДІАЗу створено комісію для повернення державного майна. Релігійну громаду «Парафія Святителя Миколая» Свято-Миколаївського собору Тернопільсько -Кременецької єпархії Української Православної Церкви письмово повідомлено про необхідність явки представника та початку приймання-передачі майна о 10:00 год. 13.02.2023 за місцем розташування майнового комплексу - м. Кременець, вул. Шевченка 53, 57.
		Однак, як стверджує позивач, під час засідання комісії з приймання-передачі майна представником релігійної організації було повідомлено про відсутність намірів щодо повернення майна, у зв`язку із чим було складено Акт про відмову у поверненні майна від 13.02.2023. 
		Факт небажання відповідачем повертати майно на умовах визначених договором, також, було підтверджено представником відповідача під час судових засідань, так як вони вважають, що вправі вимагати його продовження (пролонгацію) на тих же умовах, які діяли раніше, зокрема, в частині безоплатного використання майна.
		Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що станом на час звернення позивача з позовом у суд та станом на час розгляду справи судом, державне майно - приміщення пам`ятки архітектури національного значення - Миколаївський собор з келіями, XVI-XVІІ ст., загальною площею 1 756,0 кв.м., і надалі перебуває у користуванні відповідача релігійної громади Парафія Святителя Миколая Свято-Миколаївського собору міста Кременець Кременецького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви, вул.Шевченка, 51, м. Кременець, Тернопільська обл.
		Відповідно до частини 1 статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
		Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
		Згідно з частиною 2 статті 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
		Отже, якщо орендар (користувач) не звільнив орендоване приміщення після закінчення строку дії відповідного договору оренди (користування), наймодавець вправі заявити позовні вимоги про зобов`язання орендаря (користувача) вивільнити зайняті приміщення.
		Згідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23)). 
		Приписи статті 20 ГК України та статті 16 ЦК України визначають такі способи захисту цивільних прав та інтересів, як присудження виконання обов`язку в натурі та примусове виконання обов`язку, а отже, якщо колишній Користувач не звільнив приміщення після закінчення договору користування ним, вимога власника або визначеної ним особи виконати такий обов`язок шляхом виселення є належним способом захисту порушеного права.
		Враховуючи вище зазначене в сукупності, суд вважає доведеним позивачем та не спростованим відповідачем, що відповідач у даний час спірним майном користується без будь-якої правової підстави, оскільки термін дії Договору закінчився, а відповідач не вжив заходів з повернення майна позивачу у встановленому законом та Договором порядку, чим порушив права позивача як особи в управлінні якого знаходиться спірне майно на володіння, користування та розпорядження таким майном. 
		У зв`язку з чим, враховуючи порушення прав позивача, суд вважає, що позивач має право вимагати усунення таких порушень шляхом зобов`язання відповідача виконати дії, передбачені частиною 1 статті 785 ЦК України, а саме усунути перешкоди у здійсненні позивачем права користування та розпорядження спірним об`єктом шляхом зобов`язання відповідача повернути об`єкт нерухомості, у спосіб вивільнення зайнятих приміщень та передати цей об`єкт позивачу за актом прийому-передачі.
		 
		Щодо заперечень відповідача, то суд їх розглядає критично та відхиляє, з огляду на таке.
		1. Так щодо тверджень відповідача, що стаття 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки призведе до неправомірного втручання держави в право релігійної громади на мирне володіння майном, то суд має за необхідне зазначити таке.
		Згідно частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Стаття 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		При цьому, матеріалами справи підтверджується, що спірне майно не є власністю відповідача, так як, не належить відповідачу на праві власності, адже спірне майно  Миколаївський собор, є пам`яткою архітектури національного значення, і відповідно - державною власністю. 
		Також, матеріалами справи підтверджено, що вказане майно не передавалось відповідачу і у безстрокове володіння, що б дало підстави відповідачу стверджувати про існування у нього підстав для виникнення права постійного користування (володіння) цим майном.
		Як спірний Договір від 12.02.2018 № 4, так і попередній Договір № 4 від 01.06.2016, між сторонами були укладені на певний визначений сторонами строк, востаннє до 12.02.2023. 
		Одночасно, відповідачем суду не доводилось, що такі Договори, і умови про строк їх дії, і строк користування майном укладались відповідачем під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тощо.
		Отже, відповідач добровільно погодився і прийняв такі умови Договору про строк його дії, використовуючи загальний принцип «Свободи договору», за яким - сторони є вільними у визначенні умов Договору (стаття 627 ЦК України). 
		При цьому згідно п. 7.4. Договору цей договір укладено на 5-ть років. Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 12 лютого 2023 року. Дія договору може бути продовжена за згодою сторін. 
		Як встановлено судом вище, у позивача відсутня воля, а звідси згода на продовження дії Договору. Про відсутність такої згоди відповідач був повідомлений належним чином. 
		Отже, Спірний Договір припинив свою дію 12 лютого 2023 року, і враховуючи, що іншого Договору не укладено між сторонами, то слід вважати, що у відповідача на даний час відсутні законні підстави для користування спірним об`єктом - Миколаївським собором.
		Слід також зазначити, що у практиці ЄСПЛ неодноразово було відмічено, що законними очікуваннями є очікування на законних підставах продовження терміну дії договору.
		Так, у рішенні ЄСПЛ у справі "Стретч проти Сполученого Королівства", Європейський суд з прав людини зазначив, що законними очікуваннями є очікування на законних підставах продовження терміну дії договору оренди, і це очікування є складовою частиною права власності заявника, наданого йому за договором оренди в розумінні зазначеної статті. ЄСПЛ дійшов висновку про те, що заявник мав право очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати, в цілях застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди.
		У свою чергу, у рішенні ЄСПЛ по справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд» та інші проти Ірландії» від 23.10.1991 Європейський суд з прав людини зазначив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.
		Виходячи з вищенаведеного, на думку суду, «правомірні очікування» у відповідача можуть виникати лише у випадку дотримання усіх вимог закону, зокрема, і чинного на момент продовження дії Договору Закону України «Про оренду державного та комунального майна». 
		 
		2. Щодо тверджень відповідача про те, що норма статті 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки суперечить статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», яка є спеціальною правовою нормою, то суд має за необхідне зазначити таке. 
		В першу чергу слід зазначити, що спірний Договір № 4 від 12.02.2018 припинив свою дію за відсутності згоди позивача на продовження строку його дії. 
		Продовження строку його дії автоматично (так звана «автоматична пролонгація») у даному спірному випадку не передбачено ні умовами законів, ні самим Договором. 
		Одночасно предметом спору у даній справі є виконання умов Договору та чинного законодавства після припинення дії Договору з повернення майна, а не питання визнання такого Договору пролонгованим чи продовження його дії на новий строк. Суду, також, не надано рішень інших судів, які з таких питань прийняті та набрали законної сили. 
		Тому аргументація відповідача в частині того, що він вважає, що такий договір має бути чи є продовженим на новий строк є помилковою та відхиляється судом, так як, виходить за межі предмету розгляду спору у даній справі.
		Щодо трактування змісту законів, які наводять сторони та їх відношення до спірних правовідносин, то суд вважає, що кожен із декількох законів має в даному випадку своє окреме специфічне застосування до спірних правовідносин, тобто вони є спеціальними. 
		Так, із аналізу змісту Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» ним регулюються суспільні відносини щодо соціальної справедливості, рівності захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від їх ставлення до релігії та він гарантує права на свободу совісті громадянам України та здійснення цього права.
		Враховуючи, що спірний Договір укладено за участі Релігійної громади, даний закон в цій частині є спеціальним до спірних правовідносин. 
		У свою чергу, Закон України «Про оренду державного та комунального майна» регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності.
		При цьому, як уже зазначалось судом вище, спірне майно  Миколаївський собор, є державною власністю. Отже, в цій частині вказаний закон є також спеціальним до спірних правовідносин.
		Слід також згадати, і про Закон України «Про охорону культурної спадщини», який регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.
		Враховуючи, що спірне майно  Миколаївський собор, є одночасно, і пам`яткою архітектури національного значення, то і цей закон регулює певні специфічні відносини щодо спірного об`єкта як об`єкта, який слід охороняти як пам`ятку архітектури  культурну спадщину України.
		При цьому, як уже згадувалось судом, з 01.02.2020 року вступив в дію Закон України «Про оренду державного та комунального майна» (нова редакція) відповідно до частини 2 статті 9 цього Закону, забороняється передача державного або комунального майна в безоплатне користування або позичку. 
		Таким чином, держава, як власник майна вирішила змінити правила користування державним майном в межах України, у тому числі, з безоплатного користування шляхом заборони такого. 
		Враховуючи, що вказаний закон прийнято у часі пізніше, а також зважаючи, що спірний Договір був строковим (до 12.02.2023), суд вважає, що у даному випадку є розумним, і справедливим по завершенні дії спірного Договору застосовувати до нього, серед інших, у тому числі і нову редакцію Закону України «Про оренду державного та комунального майна». 
		Щодо твердження відповідача про законність користуванням Релігійною організацією по статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійних організацій», то слід звернути увагу на таке.
		Абз. 2, статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійних організацій» передбачає, що культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.
		Таким чином, виходячи зі змісту даної норми для передачі майна в користування повинно бути рішення компетентного органу або організації, в іншому випадку це є безпідставне користування державним майном.
		Із змісту роз`яснення ВАС № 02-5/109 від 29.02.1996р. «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" пунктом 9.8 визначено, що до введення в дію Закону все майно церковних і релігійних громад в Україні було визнано державною власністю згідно зі статтею 366 Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року. Зазначене законодавство не було визнано нечинним з дня його прийняття, тобто таким, що не породило правових наслідків. Тому держава в особі органів, передбачених в статті 17 Закону, є належним власником культових будівель і майна. Відповідно до статті 4 Закону України "Про власність" зазначені державні органи мають право володіти, користуватися і розпоряджатися цими будівлями і майном, а також вчиняти щодо цих майнових об`єктів будь-які дії, що не суперечать закону. Тому у господарських судів немає підстав для задоволення позовних вимог релігійних організацій до відповідних державних органів про визнання права власності на культові будівлі і майно або про зобов`язання цих органів передати зазначені будівлі і майно у власність або в користування, оскільки інше рішення порушує право державної власності, виходячи із змісту чинного законодавства.
		Згідно роз`яснення Вищого Арбітражного суду в балансоутримувачів та державних органів відсутній обов`язок передачі такого майна в користування, а дана норма є диспозитивною.
		Як уже згадувалось вище, 01.02.2020 року введений в дію Закон України «Про оренду державного та комунального майна». Пунктом 2 статті 9 даного Закону встановлено чітко, що передача державного майна в безоплатне користування забороняється. Дана норма є імперативною і є обов`язковою до виконання балансоутримувачами державного майна, оскільки відповідно до статті 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Стаття 398 ЦК України встановлює, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також, на інших підставах, встановлених законом.
		В іншому випадку такий володілець є недобросовісним і, відповідно до статті 400 ЦК України, зобов`язаний негайно його повернути.
		Щодо тверджень відповідача, що Релігійна громада, яку він представляє втратила будь  яку можливість використовувати дане майно для релігійних потреб, то вказане не підтверджується матеріалами справи, як і поясненнями позивача та третьої особи, які стверджують, що у даному випадку відповідачу слід звернутись про оформлення оренди, як цього вимагає закон. 
		При цьому критичне відношення відповідача до таких дій, який вважає, що на практиці не є можливим відповідачу швидко та ефективно укласти договір оренди у даному випадку, розцінюються судом критично, так як, є лише припущенням відповідача необґрунтованим належним чином. 
		 
		3. Щодо наведених історичних екскурсів обох сторін у глибоке минуле, пов`язане із заснуванням, діяльністю Миколаївського собору, зміною його релігійних статусів, і інше, то суд зазначає ще раз, що предметом спору у даній справі є Договір № 4 від 12.02.2018, і саме господарські правовідносини за цим Договором щодо припинення його дії, і повернення майна за ним, розглядаються судом в межах даної справи, а тому історичні довідки про спірний об`єкт та користування ним у минулих століттях та роках, подані обома сторонами не мають вирішального значення для суду та правильного вирішення даного спору.
		При цьому слід згадати, що правовідносини між сторонами з 2016 і по 12.02.2023 були за їх згодою змінені на Договірні та строкові, в силу укладених між ними Договорів у 2016 та 2018 роках з чіткими строками їх дії, які описані судом вище.
		Враховуючи вищевикладене, твердження відповідача про вагомі «правомірні очікування» щодо безстрокового, постійного, беззмінного користування спірним майном - Миколаївським собором відповідачем як Релігійною громадою, є на думку суду, безпідставними та такими, що не відповідають чинному законодавству, як і практиці ЄСПЛ.
		 
		4. Відповідач стверджує, що п.2.1 Положення про Кременецько -Почаївський державний історико - архітектурний заповідник, позивача створено з метою проведення науково-дослідної, науково-методичної, музейної, виставкової, екскурсійної, просвітницької та культурно-освітньої роботи. У зв`язку із чим, відповідач вважає, що позивач не зможе використовувати Миколаївський собор за прямим призначенням.
		Дані твердження відповідача, на думку суду, є помилковими припущеннями з наступних причин. 
		Так, абз. 1 п.2.1 Положення про Кременецько -Почаївський державний історико-архітектурний заповідник передбачено, що позивача створено з метою забезпечення збереження, охорони та популяризації пам`яток культурної спадщини, розташованих на його території.
		Одночасно п. 6.11. Положення про Заповідник встановлено, що в порядку, встановленому законодавством України, Заповідник має право надавати в оренду споруди, приміщення та устаткування, транспортні засоби, інвентар та інше закріплене за ним майно.
		Враховуючи вище сказане, суд заперечення відповідача оцінює критично та відхиляє, з наведених підстав.
		 
		5. Загальний висновок.
		 
		Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Зі змісту статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
		Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.)
		У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
		Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
		Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Суд, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; п. 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; п. 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; п. 58) відповідно до котрої згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
		Суд, також, приймає до уваги положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п.п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений Висновок, також, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Враховуючи зазначене вище у сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення повністю та присуджує зобов`язати Релігійну громаду Парафія Святителя Миколая Свято-Миколаївського собору міста Кременець Кременецького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви повернути Кременецько-Почаївському державному історико - архітектурному заповіднику державне нерухоме майно  приміщення пам`ятки архітектури національного значення - Миколаївський собор з келіями, ХVІ-XVII ст., загальною площею 1756,0 кв. м., розміщене за адресою вул. Шевченка, 53, 57, м. Кременець, Тернопільської області, шляхом вивільнення зайнятих приміщень та підписання відповідного Акту приймання-передачі.
		 
		6. Судові витрати.
		 
		Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 ГПК України. Судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Враховуючи висновки суду про підставність позовних вимог та задоволення позову повністю, суд вважає, що витрати, пов`язані з розглядом справи в суді (сплата судового збору в сумі 2 684 грн), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до статті 129 ГПК України за рахунок відповідача в повному обсязі.
		Таким чином, судовий збір в розмірі 2 684 гривень покладається на відповідача в повному обсязі та стягується в користь позивача.
		Керуючись положеннями статей з 1 по 4, 42, 45, 46, з 74 по 79, 86, 129, 233, з 236 по 241, з 253 по 259 у сукупності з іншими статтями Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. Позов задовольнити.
		2. Зобов`язати Релігійну громаду Парафія Святителя Миколая Свято-Миколаївського собору міста Кременець Кременецького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви повернути Кременецько-Почаївському державному історико - архітектурному заповіднику державне нерухоме майно  приміщення пам`ятки архітектури національного значення - Миколаївський собор з келіями, ХVІ-XVII ст., загальною площею 1756,0 кв. м., розміщене за адресою вул. Шевченка, 53, 57, м. Кременець Тернопільської області, шляхом вивільнення зайнятих приміщень та підписання відповідного Акту приймання-передачі.
		3. Судові витрати покласти на відповідача - Релігійну громаду Парафія Святителя Миколая Свято-Миколаївського собору міста Кременець Кременецького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви.
		4. Стягнути з відповідача - Релігійної громади Парафія Святителя Миколая Свято-Миколаївського собору міста Кременець Кременецького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви на користь Кременецько-Почаївського державного історико - архітектурного заповідника - 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. судового збору. 
		5. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
		 
		Позивач : Кременецько-Почаївський державний історико - архітектурний заповідник, вул. Козубського, 6, м. Кременець, Тернопільської обл., 47003, (код ЄДРПОУ 26024191);
		Відповідач : Релігійна громада Парафія Святителя Миколая Свято-Миколаївського собору міста Кременець Кременецького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви, вул. Шевченка, 51, м. Кременець, Тернопільська обл., 47003 (код ЄДРПОУ 22601591) ;
		Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство культури та інформаційної політики України, вул. І. Франка, 19, м. Київ, 01601, (код ЄДРПОУ 43220275).
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили у порядку статті 241 ГПК України.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається у порядку, визначеному статтями з 253 по 259 ГПК України. Повний текст рішення надіслати учасникам справи рекомендованою кореспонденцією із повідомленням про вручення поштового відправлення або вручити наручно особисто уповноваженим представникам. 
		Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб -порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
		 
		Повний текст рішення складено протягом семи робочих днів та підписано 27.06.2023. 
		 
		 
		 
		Суддя В.Л. Гевко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...