Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 521/17524/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Шпигунство.
Надіслано судом: 09.08.2023. Зареєстровано: 09.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 10.08.2023.
Дата набрання законної сили: 31.07.2023
Номер судового провадження: 11-кп/813/1943/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 11-кп/813/1943/23
		Справа № 521/17524/23 
		Головуючий у першій інстанції  ОСОБА_1  
		Доповідач         ОСОБА_2 
		 
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		 
		31.07.2023 року                                                                 м. Одеса
		 
		Одеський апеляційний суд у складі:
		головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
		судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні виділені матеріали справи за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_5 на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 19.07.2023 року про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №22023160000000231, щодо:
		ОСОБА_5 ,       ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася у м. Рибниці Республіки Молдова, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої, 
		обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.114-2, ч.2 ст.436-2, ч.1 ст.161 КК України, 
		встановив:
		 
		В Малиновському районному суді м. Одеси перебуває на розгляді  кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.114-2, ч.2 ст.436-2, ч.1 ст.161 КК України.
		Під час підготовчого судового засідання прокурор звернувся з клопотанням про обрання обвинуваченій ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави. 
		Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 19.07.2023 року обвинуваченій ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 16.09.2023 року, без визначення розміру застави.
		Мотивуючи прийняте рішення суд першої інстанції, врахувавши дані про особу обвинуваченої ОСОБА_5 , тяжкість інкримінованих їй злочинів, існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, дійшов висновку, що обвинуваченій слід обрати запобіжний захід у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
		Не погоджуючись з ухвалою суду, обвинувачена ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою застосувати відносно неї запобіжний захід у виді домашнього арешту.
		В апеляційній скарзі обвинувачена посилається на незаконність, необґрунтованість та невмотивованість ухвали суду першої інстанції, стверджує про неврахування судом її особи, наявність у неї неповнолітнього сина, якому необхідно завершувати навчання. Обвинувачена вважає, що застосування відносно неї домашнього арешту буде достатнім запобіжним заходом, та надасть можливість піклуватися про свого сина. 
		Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
		Обвинувачена ОСОБА_5 в апеляційній скарзі не просила здійснювати апеляційний розгляд за її участю. 
		Прокурор та захисник ОСОБА_6 , будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явились, подали клопотання про розгляд справи за їх відсутністю. 
		За наведених обставин, враховуючи положення ч.4 ст.107, ч.4 ст.405, ч.4 ст.422-1 КПК України апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.
		Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.
		Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. 
		Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		За змістом ч.3 ст. 315 КПК під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
		Під час підготовчого судового засідання сторона обвинувачення має право звернутись до суду першої інстанції з клопотанням про обрання/продовження запобіжного заходу, мотивуючи його при цьому та надавши суду докази, які унеможливлюють застосування до особи більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
		Колегія суддів вважає, що розглядаючи клопотання прокурора, суд першої інстанції дотримався положень ст.ст.177, 178, 183, 315 КПК та прийняв законне та обґрунтоване рішення про обрання обвинуваченій ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
		Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує  ОСОБА_5 у разі визнання її винуватою, а також існування ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачена, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду, здійснення незаконного впливу на свідків, а також вчинити інше кримінальне правопорушення. Крім того, суд врахував дані щодо особи обвинуваченої ОСОБА_5 , відсутність у неї міцних соціальних зв`язків та відсутність офіційного місця роботи, 
		Відповідно до ч.6 ст.176 КПК під час дії воєнного стану до осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті. 
		Тобто законодавцем визначено, що під час дії воєнного стану до особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, зокрема передбаченого ст.114-2 КК України, за наявністю ризиків, передбачених ст.177 КПК, застосовується запобіжний захід у виді тримання під вартою. 
		Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції щодо не визначення обвинуваченій відповідно до ч.4 ст.183 КПК альтернативного запобіжного заходу у виді застави. 
		Судом першої інстанції вірно враховано, що відповідно до ч.4 ст.183 КПК суд має право не визначати розмір застави, оскільки вказаною нормою закону передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст.109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
		Тому, враховуючи, що  ОСОБА_5  обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, зокрема передбаченого ч.2 ст.114-2 КК України, суд одночасно із обранням запобіжного заходу у виді тримання під вартою дійшов обґрунтованого висновку не визначати розмір застави. 
		Апеляційний суд наголошує, що колегія суддів на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченій ОСОБА_5 дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами повного дослідження всіх доказів. 
		Доводи обвинуваченої про неправдивість трьох показів свідків у кримінальному провадженні, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки наразі не розглядається справа по суті, а лише визначається законність чи незаконність обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченій. 
		Колегія суддів вважає, що тяжкість пред`явленого обвинувачення ОСОБА_5 , а також існування ризиків переховування обвинуваченої від суду, здійснення незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, а також ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, виправдовують обрання найсуворішого запобіжного заходу обвинуваченій та дають апеляційному суду можливість прийти до висновку про обґрунтованість ухвали суду першої інстанції.
		Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченої ОСОБА_5  більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, з огляду на існування та доведення ризиків, оскільки обвинувачена не може не розуміти тяжкість можливого суворого покарання, у разі доведеності її вини за результатами розгляду кримінального провадження.
		Наведені обставини, на думку колегії суддів, в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченої від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
		У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії» визначено: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться». 
		Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
		Обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченої ОСОБА_5 , на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що остання може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
		За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
		При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
		Апеляційний суд визнає неспроможними доводи обвинуваченої щодо відсутності ризику її незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, оскільки покази свідків, які ще не допитані судом, або свідків, в повторному допиті яких може виникнути необхідність, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду. Перебуваючи на свободі, обвинувачена може здійснювати незаконний вплив на свідків схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.   
		За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
		Колегія суддів також погоджується із висновками суду про продовження існування ризику можливого вчинення обвинуваченою іншого кримінального правопорушення.
		Апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачена обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вона має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченої кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
		Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченої та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. 
		Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
		Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв`язків, будь яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.
		З огляду на наведене, колегія суддів вважає непереконливими доводи обвинуваченої про відсутність ризиків, які обумовлюють обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки тяжкість пред`явленого обвинувачення, дані про особу обвинуваченої, а також існування ризиків, на які послався суд першої інстанції в оскарженій ухвалі, виправдовують обрання обвинуваченій ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
		Доводи обвинуваченої про наявність у неї захворювань, колегія суддів визнає недоведеними, оскільки належної медичної документації щодо стану здоров`я обвинуваченої, в тому числі стосовно критичного стану її здоров`я, який виключає можливість застосування відносно неї запобіжного заходу у виді тримання під вартою, апеляційному суду не надано. 
		Апеляційний суд звертає увагу, що у разі підтвердження незадовільного стану здоров`я обвинуваченої, у відповідності до положень Закону України «Про попереднє ув`язнення» №3352-ХІІ від 30.06.1993 року, медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в слідчому ізоляторі організовуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров`я.
		Оскільки доказів, які б давали апеляційному суду підстави вважати, що стан здоров`я обвинуваченої ОСОБА_5 є таким, що на даний час потребує невідкладної медичної допомоги, стороною захисту не надано, апеляційний суд вважає, що у разі реального існування потреби в наданні медичної допомоги обвинуваченій, сторона захисту не позбавлена можливості звернутися з відповідним клопотанням до установи виконання покарань.
		Окрім того, апеляційний суд звертає увагу, що у разі встановлення у визначеному законом порядку незадовільного стану здоров`я, який перешкоджатиме подальшому перебуванню обвинуваченої ОСОБА_5 під вартою, сторона захисту не позбавлена права звернутися до суду із відповідним клопотанням про зміну раніше обраного запобіжного заходу на більш м`який, не пов`язаний з триманням під вартою.
		Таким чином, обставин передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для застосування до обвинуваченій ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
		За таких обставин, апеляційний суд вважає, що застосування інших, більш м`яких альтернативних запобіжних заходів може виявитися недостатнім для забезпечення виконання обвинуваченою її процесуальних обов`язків, що безпосередньо може вплинути на дотримання розумних строків судового розгляду.
		З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_5 , виходячи з положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК, та існування реальної потреби проведення судового розгляду кримінального провадження в розумні строки.
		Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого тримання обвинуваченої під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинуваченої під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків. 
		На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та існуючого обвинувачення у вчиненні зокрема тяжкого злочину, застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченої є необхідним та виправданим заходом забезпечення кримінального провадження, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченій на більш м`який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризику можливого переховування останньої від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, що в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК. 
		Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченої, які б були безумовною підставою для скасування оскарженої ухвали.
		Оскільки доводи обвинуваченої про відсутність підстав для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення її апеляційної скарги та скасування оскарженої ухвали.
		Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, 
		   
		постановив: 
		 
		Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_5  - залишити без задоволення.
		Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 19.07.2023 року, якою в кримінальному провадженні №22023160000000231 обвинуваченій ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою - залишити без змін. 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
		 
		Судді Одеського апеляційного суду 
		 
		ОСОБА_2                                            ОСОБА_3                                        ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...