Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 340/2473/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Надіслано для оприлюднення: 12.09.2023. Зареєстровано: 13.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 14.09.2023.
Дата набрання законної сили: 30.01.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11 вересня 2023 року м. Кропивницький Справа № 340/2473/23
		 
		 
		Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Притула К.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470) про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
		В С Т А Н О В И В:
		Громадянин Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив суд:
		- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 17.10.2022 року №139-22 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту;
		- зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. 
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з урахуванням ситуації, яка склалась в країні його походження він потребує додаткового захисту в Україні, оскільки може бути затриманий в Сірії і бути підданим судовому переслідуванню через зв`язок його брата з політичною опозиційною організацією.
		Позивач, мотивуючи підстави свого звернення за захистом та надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, вказав що не бажає повертатися до країни походження через ситуацію загальнопоширеного насильства, а також через побоювання бути насильно мобілізованим до лав армії або бути рекрутованим з боку повстанців.
		На думку позивача, Державна міграційна служба України, приймаючи оскаржуване рішення, не встановила фактичних обставин, що мали значення при визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а саме не здійснили аналіз щодо наявності основних підстав, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, зокрема було проігноровано обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань в країні, які є визначальними у переліку критеріїв щодо визначення біженця. 
		Ухвалою судді від 04.05.2023 відкрито спрощене провадження без викликусторін.
		Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обгрунтування своїх заперечень, представник відповідача зазначив, що аналізуючи інформацію по країні походження заявника, встановлено, що сирійський конфлікт, який розпочався у березні 2011 року, та згодом переріс у громадянську війну, на сьогоднішній день перебуває в стадії врегулювання, а не загострення, суттєво змінилася динаміка конфлікту та територіальний контроль у країні.
		Окрім того, представник відповідача зазначає, що позивачем не надано будь-якого документального підтвердження наявності родинних відносин з ОСОБА_2 , тобто його твердження про те, що зазначена особа є його рідним братом, жодним чином не підтверджена, як і не підтверджена документально обставина щодо розшуку урядом особи, яку позивач називає своїм братом.
		Також, представник відповідача вказав, що досліджуючи обставини, чи може заявник бути призваний до військових лав Сирії у зв`язку зі збройним конфліктом та піддатися переслідуванню за відмову від служби, взято до уваги, що заявник є особою непризовного віку, понад 60 років.
		Таким чином, відповідачем зроблено висновок, що у позивача, у разі повернення до країни походження, не існує об`єктивних підставпобоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, або загальнопоштреного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту, чи систематичного порушення прав людини. 
		Ухвалою судді від 01.08.2023 продовжено процесуальні строки розгляду справи та витребувано додаткові докази. 
		Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені наступні обставини.
		Громадянин Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 19.11.2020 звернувся до Управління УДМС в Полтавській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		09.02.2021 Управлінням ДМС в Полтавській області складено та затверджено висновок про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		11.05.2021 ДМС України прийняла рішення №143-21 яким позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Не погоджуючись із рішенням від 11.05.2021 №143-21, позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду про визнання його протиправним та скасування.
		Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 19.11.2021 по справі №440/9300/21 визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України від 11.05.2021 №143-21 та зобов`язано повторно розглянути питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 на підставі заяви від 19.11.2020.
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.06.2022 по справі №440/9300/21 вищевказане рішення Черкаського окружного адміністративного суду залишено без змін, а апеляційну скаргу ДМС України - без задоволення. 
		Рішенням ДМС України від 17.10.2022 № 139-22 позивачу повторно було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		З метою захисту свої прав, позивач звернувся до суду з даним позовом.
		Правовідносини з приводу визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, унормовані Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
		Згідно з положеннями пункту 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
		Відповідно до пункту 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
		Частина 5 статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачає, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
		Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.
		Суд зазначає, що суб`єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).
		Об`єктивна сторона, у свою чергу, пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
		Об`єктивна сторона побоювань позивача полягає у наявності загальновідомих фактів про ситуацію у країні його громадянської належності.
		Щодо доводів відповідача про ненадання позивачем належних та достовірних доказів у підтвердження обґрунтованості свого звернення про надання йому статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, суд зазначає таке.
		Відповідно до пунктів 196-197 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН, стосовно особи, яка клопоче про отримання статусу біженця, загальний правовий принцип полягає у тому, що обов`язок надати докази лежить на особі, яка подає клопотання. В більшості випадків особа, яка рятується від переслідування, приїжджає у країну у бідуючому стані, часто навіть без документів. Таким чином, хоча обов`язок надавати докази лежить на заявнику, задача встановлення та відпрацювання відповідних фактів вирішується разом з перевіряючою особою. В деяких випадках саме перевіряюча особа має використовувати засоби, якими вона володіє, щоб зібрати усі необхідні докази, які підтверджують клопотання. Однак навіть цей незалежний пошук не завжди може бути успішним і можуть бути заяви, які неможливо підтвердити доказами. В таких випадках, якщо викладене заявником здається правдоподібним, то перевіряючий повинен тлумачити сумніви на користь заявника. Таким чином, вимога надати докази не повинна сприйматися занадто буквально через складність зробити це в тій ситуації, в якій знаходиться особа, яка клопоче про надання статусу біженця.
		Відповідно до пункту 20 Позиції УВКБ ООН "Про обов`язки і стандарти доказів в заявах біженців": "Відносно доказів, заяви біженців відрізняються від кримінальних справ та цивільних позовів. Дуже важко довести суб`єктивні елементи, і рішення щодо правдоподібності як правило не ґрунтується на "голих" фактах. Суддя часто буде вимушений покладатися на усні твердження заявника і зробити оцінку у світлі об`єктивної ситуації в країні походження".
		Залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.
		За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
		Наявність підтверджуючих доказів підсилює вірогідність зроблених заявником тверджень, але не може бути обов`язковим елементом його доказової бази. Заявник не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.
		Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.02.2021 по справі №260/561/19.
		Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця чи особою, яка потребує додаткового захисту є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні.
		Відповідно до частини третьої статті 78 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказуванню.
		Чинні міжнародні договори, до яких приєдналася Україна, є частиною національного законодавства України згідно з Конституцією України.
		Право на життя і заборона катувань також закріплені в ратифікованих Україною міжнародних договорах, таких як Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, 1984 року, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
		Згідно зі статтею 3 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, 1984 року жодна держава-сторона не повинна висилати, повертати чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що їй там може загрожувати застосування катувань.
		Відповідно до статей 2, 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
		Судом встановлено, що позивач є громадянином Сирійської Арабської Республіки.
		Під час співбесіди позивач зазначав, що у країні його громадянської належності триває військовий конфлікт, що супроводжується загальнопоширеним насиллям та серйозними порушеннями прав людини, з урахуванням ситуації, яка склалась в країні його походження він потребує додаткового захисту в Україні, оскільки може бути затриманий в Сірії і бути підданим судовому переслідуванню через зв`язок його брата з політичною опозиційною організацією. Крім того, позивач вказав що не бажає повертатися до країни походження через ситуацію загальнопоширеного насильства, а також через побоювання бути насильно мобілізованим до лав армії або бути рекрутованим з боку повстанців.
		Отже, причинами звернення позивача із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, стали неможливість добровільного повернення до країни громадської належності через військовий конфлікт у Сирії та побоювання зазнати примусового призову до лав збройних сил або бути рекрутованим з боку повстанців або покарання за дезертирство.
		Щодо зазначених побоювань заявника відповідач зазначив, що вони є необгрунтованими, оскільки позивач є особою непризовного віку (більше 60 років), не надав доказів родинних відносин з особою яку він називає братом. 
		Разом з тим, побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. 
		Так, відповідач, проаналізувавши інформацію по країні походження заявника, зазначив у висновку, що сирійський конфлікт, який розпочався у березні 2011 року, та згодом переріс у громадянську війну, на сьогоднішній день перебуває в стадії врегулювання, а не загострення, суттєво змінилася динаміка конфлікту та територіальний контроль у країні. Окрім того, у висновку зазначено, що позивачем не надано будь-якого документального підтвердження наявності родинних відносин з ОСОБА_2 , тобто його твердження про те, що зазначена особає його рідним братом, жодним чином не підтверджена, як і не підтверджена документально обставина щодо розшуку урядом особи, яку позивач називає своїм братом.
		Разом з тим, у країні походження позивача на сьогодні вочевидь існує загальнопоширене насилля та порушення прав людини, що підтверджується наступним.
		У Рекомендаціях УВКБ ООН з питань міжнародного захисту відносно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку - Редакція VI, Березень 2021, зазначено, що з огляду на серйозність порушень міжнародного гуманітарного права і порушень та зловживань у сфері прав людини і триваючого збройного конфлікту в Сирії УВКБ ООН продовжує характеризувати втечу цивільних осіб з Сирії як рух біженців, при цьому переважна більшість сирійських прохачів притулку продовжують потребують міжнародного захисту біженців, що відповідає вимогам визначення біженця, що міститься в статті 1A (2) Конвенції 1951 року.
		Для багатьох цивільних осіб, які залишили Сирію, зв`язок з однією з підстав, зазначених в Конвенції 1951 р, буде полягати в прямій або непрямій, реальної чи гаданої зв`язку з однієї зі сторін конфлікту. Характерною особливістю конфлікту в Сирії є те, що різні його сторони часто приписують певні політичні переконання значним групам людей, в тому числі сім`ям, племенам, релігійними або етнічними групами, або, по аналогії, цілим містам, селам чи районам. Таким чином, члени ширшого спільноти, які не виділяються індивідуально, стають об`єктами відповідних дій з боку тих чи інших учасників, через реальну або передбачуваної підтримки іншого боку конфлікту. Уявлення про загальні політичні переконання або про належність до якої-небудь групи в конфлікті часто ґрунтується лише на факті фізичної присутності певної особи в певному районі (або на тому факті, що людина родом з даного району), або ж формується на підставі того, які у людини етнічні, релігійні або племінні коріння. У таких ситуаціях загроза є серйозною і реальною і ні в якому разі не зменшується в силу того факту, що дана особа, можливо, особисто не є об`єктом переслідування.
		Цивільне населення продовжує нести основний тягар конфлікту. Згідно з численними повідомленнями, сторони конфлікту здійснюють військові злочини, інші серйозні порушення міжнародного гуманітарного права та серйозні порушення та зловживання правом прав людини, включаючи дії, що прирівнюються до злочинів проти людства, з масовою безкарністю.
		Звіти звинувачують урядові сили у безкарному скоєнні військових злочинів, злочинів проти людства та серйозних порушеннях прав людини. Вибіркові та прямі напади на цивільних осіб та цивільну інфраструктуру, включаючи медичні заклади, школи, табори для переміщення, ринки та пекарні, мечеті, а також гуманітарний персонал та їх об`єкти, продовжуються, як зразок порушень, що здійснюються урядовими силами, особливо на північному заході Сирії. Відповідно до звітів, урядові сили застосовували зброю невибірково, включаючи артилерію, авіаудари, бочкові бомби, запальну зброю, касетні боєприпаси та хімічну зброю в населених цивільних районах. Повідомляється, що урядові сили навмисне вбивали і ранили мирних жителів поблизу лінії фронту, в тому числі стріляючи снайперським вогнем по особам, які працюють на сільськогосподарських полях.
		За даними спостерігачів ООН і правозахисників, довільні арешти і насильницькі зникнення, утримання під вартою в небезпечних для життя умовах, систематичні і широко поширені тортури та інші форми жорстокого поводження, порушення справедливого судового розгляду, тривале утримання під вартою без суду і позасудові страти без належного судового розгляду, як і раніше документуються в широкому масштабі, в першу чергу ті, хто виступає проти уряду або сприймається як протидіє уряду, включно з дітьми. Застосування сексуального насильства, в тому числі у вигляді тортур, щодо чоловіків, жінок, хлопчиків і дівчат, як повідомляється, широко поширені.
		З огляду на відсутність положень про замісну або альтернативну службу, УВКБ ООН вважає, що особи, які ухиляються від призову на обов`язкову або резервну військову службу з міркувань совісті («відмова від військової служби з міркувань совісті»), ймовірно, будуть потребувати міжнародного захисту біженців на підставі цілком обґрунтованих побоювань переслідувань через їх політичні переконання або приписуваних політичних переконань і / або їх релігії, в залежності від індивідуальних обставин справи.
		Беручи до уваги широко поширені повідомлення про серйозні порушення міжнародного права прав людини, міжнародного гуманітарного права та міжнародного кримінального права урядовими силами, в поєднанні з тим фактом, що окремі новобранці і резервісти, як правило, не контролюють свою роль в збройних силах (включаючи район, в якому вони розгорнуті, і характер покладених на них завдань), УВКБ ООН вважає, що вербування в збройні сили тягне за собою розумну ймовірність участі в діяльності, яка являє собою порушення міжнародного гуманітарного, кримінального права і/або права прав людини. Відповідно, УВКБ ООН вважає, що особи, які ухилились від призову на обов`язкову або резервну військову службу, тому що вони заперечують проти засобів і методів ведення війни, що застосовуються урядовими військами («відмова від військової служби в умовах конфлікту, суперечить основним правилам людської поведінки») , швидше за все, будуть потребують міжнародного захисту біженців через цілком обґрунтовані побоювання переслідувань через їхню політичних переконань або передбачуваних політичних переконань і / або їх релігії, в залежності від індивідуальних обставин справи.
		У своїх Керівних принципах за заявами про надання статусу біженця в зв`язку з військовою службою УВКБ ООН відзначило, що визнання права окремих осіб заперечувати проти військової служби на тій підставі, що служба в армії буде означати участь в діяльності, яка являє собою порушення міжнародного гуманітарного, кримінального права або права прав людини, і надання статусу біженця в таких випадках узгоджується з логікою, що лежить в основі положень про виключення в Конвенції 1951 року.
		У Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 16.12.2020 №75/193 «Положення в області прав людини в Сирійській Арабській Республіці» зазначено, що рішуче засуджуючи тяжке становище в галузі прав людини в Сирійській Арабській Республіці, невиборчі вбивства цивільних осіб, у тому числі гуманітарних працівників, і навмисні напади на них, включаючи невибіркове застосування важких озброєнь і бомбардування з повітря, внаслідок яких загинуло понад 500 осіб, у тому числі понад 17 000 дітей, продовжуються систематичні масові грубі порушення та утиски прав людини та порушення міжнародного гуманітарного права, включаючи примус громадянського населення до голоду як метод ведення війни та застосування хімічної зброї, у тому числі зарину та газоподібного хлору та сірчистого іприту, які заборонені міжнародним правом, а також акти насильства сирійського режиму, що нагнітають міжконфесійну напруженість серед сирійського населення, … з глибоким занепокоєнням відзначаючи безкарність сирійського режиму, що сталася, за скоєні в ході поточного конфлікту найбільш серйозні порушення міжнародного права і порушення та утиски прав людини, іноді рівносильні військовим злочинам і злочинам проти людяності, яка служить живильним середовищем для подальших порушень і утисків, Генеральна Ассамблея,
		1. рішуче засуджує систематичні, масові та грубі порушення та зневажання міжнародного права прав людини та порушення міжнародного гуманітарного права, що здійснюються в Сирійській Арабській Республіці, та невиборчі та непропорційні напади на цивільне населення та об`єкти цивільної інфраструктури, зокрема напади на медичні установи та школи, внаслідок яких продовжують гинути цивільні особи, та вимагає, щоб усі сторони виконували свої зобов`язання з міжнародного гуманітарного права;
		2. висловлює жаль і найрішучіше засудження щодо застосування сирійським режимом збройного насильства щодо сирійського народу з початку мирних протестів у 2011 році і вимагає, щоб сирійський режим негайно припинив усі напади на цивільних осіб, вживав усіх можливих запобіжних заходів, аби не допускати або, принаймні, зводити до мінімуму випадкову загибель цивільних осіб, заподіяння каліцтв цивільним особам та шкоду цивільним об`єктам, та виконував свої обов`язки щодо захисту сирійського населення, а також негайно виконав положення резолюцій 2254 (2015), 2258 (2016) та 2 (2016) Ради Безпеки;
		11. висловлює жаль і найрішучіше засудження з приводу масових і систематичних грубих порушень та утисків прав людини та основних свобод та всіх порушень міжнародного гуманітарного права, які продовжують вчиняти сирійський режим та проурядові ополчення, а також ті, хто воює на їхньому боці, включаючи наміри. напади на цивільних осіб та цивільні об`єкти, напади на школи, лікарні, цивільні пункти водопостачання та культові споруди, із застосуванням важких озброєнь, бомбардувань з повітря, касетних боєприпасів, балістичних ракет, «бочкових» бомб, хімічної чи іншої зброї та іншим застосуванням сили проти цивільних осіб, включаючи примус громадянського населення до голоду як метод ведення війни, масові розправи, довільні страти, позасудові вбивства, вбивства мирних протестувальників, правозахисників та журналістів, окремих осіб та членів громад за їхню релігійну приналежність або переконання, довільні затримання, насильство ні зникнення, насильницьке переміщення осіб, що належать до меншин, та тих, хто виступає проти сирійського режиму, протиправне перешкоджання доступу до медичної допомоги, відмова у забезпеченні поваги та захисту медичного персоналу, тортури, систематичне сексуальне та гендерне насильство, у тому числі зґвалтування у місцях тримання під вартою, та жорстоке поводження, інші порушення та утиски прав людини, у тому числі жінок та дітей, та порушення норм міжнародного гуманітарного права;
		26. підтверджує, що сирійський режим несе відповідальність за систематичну практику насильницьких зникнень, зазначає думку Комісії з розслідування про те, що застосування сирійським режимом практики насильницьких зникнень рівносильне злочину проти людяності, і засуджує випадки цілеспрямованого застосування такої практики щодо молодих людей. бойових дій як можливість для їх насильницького вербування та довільного затримання.
		У Доповіді Генерального секретаря про виконання резолюції 2139 (2014), 2165 (2014), 2191 (2014), 2258 (2015), 2332 (2016), 2393 (2017), 2401 (2018), 2449 (2018), 2504 (2020) та 2533 (2020) Ради Безпеки ООН від 21.10.2021р зазначено, що в Ідлібській зоні деескалації на північному заході Сирійської Арабської Республіки було відзначено подальше наростання насильства, що збіглося за часом зі значним сплеском захворюваності COVID-19. Внаслідок авіаударів та взаємних обстрілів продовжували гинути та отримувати поранення мирні жителі, включаючи жінок та дітей. Авіаційні бомбардування посилилися головним чином на південь від траси М4, практично щодня завдаючи шкоди цивільній інфраструктурі. Крім того, за повідомленнями, на початку вересня авіаудари були нанесені по периферії табору внутрішньо переміщених осіб у Мааррат-Мі-Сріні. Продовжувалися взаємні обстріли та зіткнення між збройними опозиційними групами та урядовими та проурядовими силами через лінії зіткнення в Ідлібській зоні деескалації. 
		У північній частині мухафази Алеппо збільшилася кількість взаємних обстрілів, авіаударів, окремих сутичок і рейдів через лінії зіткнення, включаючи авіаудари по південних районах округу Афрін. Вперше з часу припинення вогню в березні 2020 року насильство зачепило місто ОСОБА_3 та його околиці. 5 та 6 серпня в результаті обстрілів було поранено щонайменше 24 мирних мешканців, а також завдано структурних збитків будинкам цивільного населення. Продовжувалися також напади із застосуванням саморобних вибухових пристроїв, що призвели до загибелі мирних жителів в Ель-Бабі та Африні.
		У південній частині Сирійської Арабської Республіки внаслідок інтенсивних обстрілів та загострення в серпні наземних зіткнень у деяких районах мухафази ОСОБА_4 , зокрема, в районі Дар`я аль-Балад, понад 38 000 осіб, включаючи майже 15 000 жінок та більше 0 були змушені залишити свої будинки. Громадянські особи, що залишилися в ОСОБА_5 , зіткнулися з гострою нестачею продовольства, води, електроенергії, палива і газу для приготування їжі, а медичні установи зазнавали проблем браку предметів медичного призначення. За повідомленнями, 30 серпня лікарня «Шифа» і ОСОБА_6 зазнали мінометного обстрілу, який спричинив незначні структурні пошкодження.
		У рішенні Європейського суду з прав людини від 14.09.2021 «M.D. та інші проти Росії» (№ 71321/17 та 9 інших заяв) суд зазначив, що доводи заявників засновані на більш свіжих даних і підтверджені надійними і докладними звітами міжнародних органів, які недвозначно підтверджують щоденні порушення режиму припинення вогню, бойові дії в масштабах країни, руйнівні наслідки цього збройного конфлікту. невиборчі нападу терористичних груп (включаючи ІГІЛ / Даіши і ОСОБА_7 аш-Шам) та інших недержавних суб`єктів на цивільне населення в усіх частинах країни, а також практика довільних затримань і насильницькі зникнення молодих людей. Суд також взяв до відома останню доступну інформацію на сайті Центру примирення Міністерства оборони Росії, в якій говориться, що, незважаючи на домовленості про припинення вогню, незаконні збройні формування, що діють в районі деескалації Ідліб, продовжували порушувати відповідні угоди, а повстанці здійснили збройні напади в провінції (ах) Алеппо, ОСОБА_8 . Всі ці звіти відповідали висновкам Суду щодо загальної ситуації з безпекою на всій території Сирії у справі OD vs. Болгарія.
		Оскільки, якщо заявник ще не був депортований, істотним моментом часу для оцінки ризиків в країні призначення повинен бути момент розгляду справи Судом. Суд розглянув найостанніші доступні матеріали по країні. Повідомлялося про серйозну військову ескалації на північному заході Сирії в 2020-2021 роках, а зіткнення на північному сході посилилися, що призвело до безлічі жертв і поранень серед цивільного населення. Повідомлялося про активність ІГІЛ/Даіш в центральній і східній частинах країни, про посилення заворушень і погіршенні умов безпеки на півдні. Крім того, за перші шість місяців 2020 року було задокументовано нові епізоди тортур осіб, утримуваних сирійськими властями. Більш того, члени руху «Хайат Тахрір аш-Шам» в провінціях Алеппо і Ідліб продовжували затримувати, катувати і страчувати мирних жителів, які виступають проти їх деспотичного правління. Повідомлялося, що особи, які повернулися були серед тих, хто піддавався переслідуванню, безпідставному арешту, утриманню під вартою без зв`язку із зовнішнім світом, тортурам та іншим формам жорстокого поводження, а також конфіскації власності з причин, включаючи ймовірну антиурядову думку; і як проурядові сили, так і збройні групи в 2020-2021 роках продовжували довільно затримувати людей в районах, що знаходяться під їх ефективним контролем.
		Крім того, оцінюючи ризики жорстокого поводження із заявниками в країні призначення, Суд звертає увагу на передбачувані наслідки висилки в світлі загальної ситуації в країні і його або її особистих обставин. Власні розповіді заявників про події в Сирії відповідали інформації з надійних і об`єктивних джерел про загальну ситуацію, вказуючи на те, що їх особисті обставини піддавали їх підвищеному ризику жорстокого поводження. Зокрема, всі заявники, як репатріанти, ризикували піддатися переслідуванням, безпідставного арешту і утримання під вартою без зв`язку із зовнішнім світом після прибуття, незважаючи на отримання дозволу служби безпеки, тортур та інших форм жорстокого поводження, а також конфіскації майна і обмежень пересування, в тому числі облік сприйманого антиурядового думки окремих осіб. Повідомлялося також про випадки смерті повернулися під вартою. Нарешті, всі заявники, які є чоловіками призовного віку, мали «профілі ризику» і зіткнулися з примусовим призовом до армії, без будь-яких винятків для осіб, які відмовляються від військової служби з міркувань совісті, і суворих наслідків за ухилення від призову. Крім того, якби вони розглядалися владою як реальні або ймовірні противники уряду, вони, швидше за все, не скористалися б відповідними указами про амністію.
		Відповідно, Суд встановив наявність серйозних підстав вважати, що на момент розгляду справ заявників існував реальний ризик того, що заявники зіткнуться з жорстоким поводженням або смертю, якщо постанови про їх висилку до Сирії будуть бути реалізованим»
		Таким чином, конфлікт у Сирії характеризується високою інтенсивністю загального насилля. У цьому контексті, серйозні порушення прав людини є поширеним явищем і існує реальний ризик застосування поводження, забороненого статтями 2 та 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Отже, суд приходить до висновку, що відповідач при розгляді заяви позивача не проаналізував належним чином інформацію по країні походження з метою вирішення питання про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід, а також не врахував поточної та актуальної інформації по ситуації в Сирії й не спростував можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, що не відповідає вимогам статті 3 Європейської конвенції про права людини, яка забороняє вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження. Також існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість побоювань позивача щодо можливості стати жертвою переслідувань в разі повернення до Сирії, ситуація в якій докорінно змінилась під час його перебування в Україні.
		Відтак, суд дійшов висновку про те, що існують загальновідомі офіційні документи та повідомлення ЗМІ, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій триває військовий конфлікт, та що відповідач не надав належної оцінки тому, що на час звернення позивача за отриманням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, ситуація в країні походження позивача залишається загостреною, а відтак не з`ясував характер об`єктивного побоювання позивача, зокрема, наскільки конфлікт в країні походження позивача загрожуватиме його життю, здоров`ю та свободі у разі повернення на Батьківщину.
		Ситуація в Сирійській Арабській Республіці за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для позивача, якщо він туди повернеться, оскільки сторони конфлікту використовують методи й тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення, конфлікт є всеохоплюючим, кількість вбитих та поранених осіб є дуже значною.
		Крім того, ситуація у країні Сирії неодноразово досліджувалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.12.2021 у справі №520/9495/2020, від 30.08.2021 у справі № 520/11435/2020.
		Суд вважає за необхідне зазначити, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження, призвело до неправомірної відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23.03.2020 у справі № 813/2186/17, від 25.03.2020 у справі № 820/2961/17, від 27.04.2020 у справі № 500/216/19, від 24.06.2020 у справі № 815/1701/18.
		Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Отже, у даній справі відповідачем не доведено правомірності прийнятого рішення про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями, та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» врегульовані відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України. Так, статтею 17 зазначеного Закону передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Європейський суд з прав людини у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, пункт 59) зазначив, «що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується; спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце».
		Конституційний Суд України в рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення).
		Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд вважає за необхідне застосувати такий спосіб захисту прав позивача, як зобов`язання ДМС України прийняти щодо позивача рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Зважаючи на встановлені судом обставини справи, встановлення наявності підстав для прийняття рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і виконання необхідних умов для його прийняття, суд вказує, що захист прав позивача у такий спосіб не є втручанням в дискреційні повноваження відповідача, тому що суд не приймає рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а, врахувавши наявність достатніх підстав для цього, зобов`язує відповідача прийняти таке рішення щодо позивача.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №813/3663/16, від 20 грудня 2019 року у справі №815/6259/16, від 25 липня 2019 року у справі №815/7180/16, від 14 квітня 2020 року у справі №420/208/19, від 24 грудня 2020 року у справі №2040/6507/18, від 23 грудя 2021 року №520/9495/2020.
		Відповідно до ч. 5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		На підставі викладеного вище, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
		Керуючись ст.ст. 19, 241-247, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		В И Р І Ш И В:
		Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470) про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 17.10.2022 року №139-22 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
		 
		 
		 
		 
		Суддя Кіровоградського 
		окружного адміністративного суду К.М. ПРИТУЛА

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...