Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/21543/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано судом: 23.10.2023. Зареєстровано: 24.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 25.10.2023.
Дата набрання законної сили: 13.02.2024
Результат оскарження 13.02.2024 П'ятий апеляційний адміністративний суд: змінено ухвалу (постанову)
Номер судового провадження: П/420/22936/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 420/21543/23 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		23 жовтня 2023 року м. Одеса
		 
		Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		До Одеського окружного адміністративного суду 17 серпня 2023 року надійшов позов ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому позивач просить: 
		- визнати протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 при звільненні з державної служби всіх належних грошових сум;
		- зобов`язати Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.02.2021 року по 31.05.2023 року (день фактичного розрахунку) у розмірі 960 924,21 грн. (сума зазначена без утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору);
		- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 12 147,20 грн. 
		Позиція позивача обґрунтовується наступним 
		Позивач зазначає, що 22.02.2021 року він звільнився з посади керівника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області. При звільненні позивач мав право на винагороду на загальну суму 27 653,72 грн. за довідками щодо розподілу винагороди від 22.02.2021 року у виконавчих провадженнях №№ 63029940, 61042276, 63495512, проте дану винагороду позивачу не було виплачено при звільненні. Тому позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.08.2022 року у справі №420/7267/22, яке набрало законної сили, позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково: 
		- зобов`язано Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) видати наказ та виплатити ОСОБА_1 винагороду у
		загальній сумі 27 653,72 грн. за довідками щодо розподілу винагороди від 22.02.2021 року у виконавчих провадженнях №№ 63029940, 61042276, 6349551;
		- в іншій частині позовних вимог відмовлено;
		- стягнуто з бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок);
		- стягнуто з бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 2000 грн. (дві тисячі гривень). 
		Попри те, що позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням здійснити виконання рішення суду, відповідач виконав його лише 31.05.2023 року, що підтверджується банківською випискою та зверненнями до відповідача. 
		Отже, з огляду на те, що станом на дату звільнення позивача з посади керівника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області  22.01.2021 року Південне міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не провело з ним повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена  31.05.2023 року, тобто поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України, позивач вважає, що період з 23.02.2021 року по 31.05.2023 року є періодом затримки розрахунку з ним при звільненні. 
		Таким чином, на переконання позивача, відповідач повинен виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. 
		Позиція відповідача обґрунтовується наступним
		Відповідач не погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1 вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та зазначає, що 19.07.2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» 01.07.2022 року № 2352-ІХ, яким внесено зміни, зокрема до статті 117 КЗпП. Таким чином, станом на день прийняття рішення Одеським окружним адміністративним судом від 16.08.2022 року у справі №420/7267/22, яке набрало
		сили 16.09.2022 року, стаття 117 Кодексу законів про працю України діяла у такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.». З урахуванням вищевикладеного, виплата середнього заробітку позивачу за час затримки виплат при звільненні обмежується періодом з 23.02.2021 року до 19.07.2022 року.
		Також відповідач просить звернути увагу суду при обчислені розміру виплати середнього заробітку за час затримки виплат при звільненні на співмірність суми винагороди державного виконавця у розмірі 27 653,72 грн., виплаченої за рішенням суду від 16.08.2022 року у справі № 420/7267/22, до суми у розмірі 960 924 грн., яку позивач просить суд стягнути у справі № 420/21543/23, а відтак і розумність встановлення судом розміру виплати середнього заробітку за час затримки виплат при звільненні. 
		Процесуальні дії та клопотання учасників справи
		Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на підставі ст.262 КАС України.
		01 вересня 2023 року від відповідача до суду надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з попуском строку звернення на суду (вхід. 29697/23).
		08 вересня 2023 року від позивача до суду надійшли письмові пояснення на клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з попуском строку звернення на суду (вхід. 30461/23).
		11 вересня 2023 року від відповідач до суду надійшов відзив на позовну заяву (вхід. № 30638/23).
		Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року в задоволенні клопотання Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії  відмовлено.
		18 вересня 2023 року від відповідача до суду надійшло клопотання про долучення доказів (вхід. № 31441/23).
		26 вересня 2023 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив (вхід. № 3249823).
		04 жовтня 2023 року від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь представника позивача на відзив (вхід. № 33669/23).
		Станом на 23 жовтня 2023 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило. 
		Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. 
		Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалася позиція позивача, суд встановив наступні факти та обставини. 
		Обставини справи встановлені судом
		22.02.2021 року ОСОБА_1 звільнився з посади керівника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області. 
		При звільненні позивач мав право на винагороду на загальну суму 27 653,72 грн. за довідками щодо розподілу винагороди від 22.02.2021 року у виконавчих провадженнях №№ 63029940, 61042276, 63495512, проте дану винагороду позивачу не було виплачено при звільненні. 
		Тому позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.08.2022 року у справі
		№420/7267/22, яке набрало законної сили, адміністративний позов ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково:
		- зобов`язано Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) видати наказ та виплатити ОСОБА_1 винагороду у загальній сумі 27653,72 грн. за довідками щодо розподілу винагороди від 22.02.2021 у виконавчих провадженнях №№ 63029940, 61042276, 63495512;
		- в іншій частині позовних вимог відмовлено;
		- стягнуто з бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок);
		- стягнуто з бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 2000 грн. (дві тисячі гривень).
		Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) на виконання вищезазначеного рішення суду, позивачу виплачено 31.05.2023 року винагороду у загальній сумі 27 653,72 грн., що підтверджується банківською випискою та зверненнями до відповідача. 
		Позивач вважає, що в даному випадку мав місце факт порушення відповідачем прав та інтересів позивача в частині несвоєчасного отримання належних до виплати позивачу грошових сум при звільненні, а тому період з 23.02.2021 року по 31.05.2023 вважає періодом затримки розрахунку з ним при звільненні. У зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
		Джерела права та висновки суду
		Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до статті 1 КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
		Згідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. 
		Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Згідно зі ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
		Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
		Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
		Згідно з статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
		Вказаний у частині 1 статті 117 КЗпП України законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
		Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. 
		У даному випадку мало місце звільнення позивача з посади керівника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області без проведення остаточного розрахунку, а саме: не виплачено винагороду у загальній сумі 27653,72 грн. за довідками щодо розподілу винагороди від 22.02.2021 року у виконавчих провадженнях №№ 63029940, 61042276, 63495512.
		При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі № 810/451/17 висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08.04.2010 року у справі «Меньшакова проти України» не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю України. Звернув увагу на те, що ч. 2 ст. 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від ч. 1 ст. 117 КЗпП України.
		Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні «Меньшакова проти України» вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію ст. 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.
		Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та оцінювати надані їм докази (рішення у справі «Waiteand Kennedy v. Germany», заява № 26083/94, п. 54).
		Тому за висновком ЄСПЛ не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (п. 59 рішення).
		За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року, провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 року у справі № 21-1765а15.
		Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17.
		Разом з тим, ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
		Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 у справі №810/451/17 та у постанові від 26 лютого 2020 у справі №821/1083/17.
		Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
		Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
		Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
		При цьому, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 у справі № 761/9584/15-ц.
		У даній справі, яка розглядається, позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці, що встановлено рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.08.2022 року у справі №420/7267/22, просить стягнути з відповідача середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 23.02.2021 року по 31.05.2023 року. 
		Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 №100 (далі - Порядок №100) передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати (крім обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
		Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період .
		Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 31.05.2023 року повністю виконав рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.08.2022 року у справі №420/7267/22 в частині виплати позивачу винагороди в загальній сумі 27 653,72 грн. 
		Таким чином, відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України.
		Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі ст. 117 КЗпП України.
		Кількість робочих днів у період з 23.02.2021 року 31.05.2023 року становить 580 днів. 
		Згідно змісту довідки, виданої Південним міжрегіональним управлінням юстиції (м. Одеса) для пред`явлення до суду стосовно заробітної плати ОСОБА_1 № 14.3-05/345 від 30.08.2023 року, за останні два місяці перед звільненням (22.02.2021 року), за грудень 2020 року  січень 2021 року (останні два місяці, що передували звільненню) позивачу нараховано заробітну плату у загальному розмірі 75 790,35 грн. Кількість робочих днів за період грудень 2020 року  січень 2021 року становить  32 календарних дні. 
		Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становила 2368,45 грн. (75 790,35 грн. / 32 дні = 2368,45 грн.). Отже, середня заробітна плата за час затримки виплат (580 днів) становить 1 373 701,00 грн. (580 днів х 2368,45 грн. = 1 373 701,00 грн.).
		Разом з тим, судом вважає необхідним застосувати принцип співмірності, з урахуванням розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставин, за яких було встановлено наявність заборгованості, а також дій відповідача щодо її виплати, що узгоджується і з позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 30.10.2019 року у справі № 806/2473/18, від 24.07.2019 року у справі № 805/3167/18-а, а також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03.04.2019 року у справі № 662/1626/17, від 17.01.2019 у справі №2-1579/11.
		Істотність частки компенсації за невикористану відпустку в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 27 653,72 грн./ 1 373 701,00 грн. (сума виплаченої винагороди/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,0201.
		Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 2368,45 грн. (середньоденна заробітна плата) х 0,0201 х 580 (кількість днів затримки розрахунку) = 27 611,39 гривень. 
		Також, відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява № 303-A, п. 29). 
		Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. 
		Згідно ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. 
		Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково. 
		Розподіл судових витрат 
		Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. 
		Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. 
		З огляду на задоволення позовних вимог та згідно із ст.139 КАС України судові витрати позивача в сумі 2147,20 грн., згідно квитанції № 32528798800007513334 від 11.08.2023 року підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). 
		Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 242-246 КАС України, суд, -
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Адміністративний позов ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії  задовольнити частково. 
		Визнати протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 при звільненні з державної служби всіх належних грошових сум. 
		Стягнути з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.02.2021 року по 31.05.2023 року у розмірі 27 611 грн. 39 коп. (двадцять сім тисяч шістсот одинадцять гривень тридцять дев`ять копійок). 
		В задоволенні решти позовних вимог  відмовити. 
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 2147 грн. 20 коп. (дві тисячі сто сорок сім тисяч двадцять копійок). 
		Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
		Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. 
		 
		Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
		Відповідач: Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (пр. Дмитра Яворницького, буд. 21-а, м. Дніпро, 49027, код ЄДРПОУ 43315529). 
		 
		Суддя С.О. Cтефанов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...