Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 183/8981/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 01.11.2023. Зареєстровано: 01.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 02.11.2023.
Дата набрання законної сили: 02.12.2023
Номер судового провадження: 2/183/1668/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		Справа № 183/8981/22
		№ 2/183/1668/23
		01 листопада 2023 року                            м.Новомосковськ    
		Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
		головуючого судді - Оладенко О.С.
		за участю секретаря судового засідання  Павлюк А.Г.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадженняу у приміщенні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до держави Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації про відшкодування шкоди,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		20.12.2022 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до російської федерації (надалі за текстом  відповідач) про відшкодування моральної та майнової шкоди, завданих збройною агресією російської федерації проти України, у якому просила стягнути з відповідача на її користь матеріальну шкоду у сумі 1021106,50 грн. (в еквіваленті 27923,05 доларів США); в рахунок відшкодування моральної шкоди 1359750 грн. ( в еквіваленті 35000 євро); стягнути з відповідача на користь позивача, яка діє в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1359750 грн. ( в еквіваленті 35000) євро.
		В обґрунтування позовних вимог зазначила, що загальновідомим є факт того, що 24.02.2022р. відповідачем у відношенні України було розпочато активну фазу збройної агресії. 24.02.2022р. о 05 год. 50 хв. Головою Луганської обласної військово-цивільної адміністрації шляхом опублікування відповідного повідомлення в соціальних мережах було оголошено про загальну евакуацію жителів Луганської області. На виконання зазначеного розпорядження позивачка, разом з чоловіком та дитиною була вимушена залишити територію Луганської області та виїхати у якості внутрішньо переміщеної особи до м. Львова. Внаслідок дій відповідача територію Луганської області, включно зі Сєвєродонецьким районом було окуповано та створено незаконні органи «державної» влади, внаслідок чого нею було втрачено можливість повноцінно реалізовувати право власності щодо квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Під час окупації території, внаслідок дій відповідача позивач поніс втрати, які виразилися у неможливості використання майна за призначенням (за аналогією  знищення майна), та які підлягають відшкодуванню у грошовому вигляді. Відповідно до Довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 16.12.2022р., № 201-20221216-0004806529, вартість належної позивачу квартири становить 1 021 106 грн. 50 коп. Таким чином, вартість нерухомого майна, над яким позивачем внаслідок дій позивача було втрачено ефективний контроль, становить 1 021 106 грн, що в еквіваленті станом на день проведення оцінки, становить 27 923,05 доларів США. Крім того, внаслідок протиправних дій Російської Федерації позивачка, разом із сином, вимушена був переселитися з території Луганської області, відчувають безперервні, невгамовні душевні болі та страждання, що не дає їм можливості нормально спілкуватись з оточуючими, а також почуття безпорадності та розчарування, які вони відчувають через неможливість проживати на рідній землі, спілкуватись з близькими, наслідком чого є спричинення позивачу моральної шкоди, яку вона оцінює у 35 000 (тридцять п`ять тисяч) євро, що, станом на день подання позову становить 38,85 грн* 35 000 = 1 359 750 грн. В аналогічному розмірі оцінюється і моральна шкода, спричинена сину позивачки.
		Ухвалою судді від 26.12.2022 відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання.
		Ухвалою суду від 18.04.2023 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті, призначено судове засідання.
		Позивачкау судове засідання не з`явилася, надіслала до суду заяву про розгляд справи без її участі. Позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечує.
		Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином. Своїм правом надати суду заяву про розгляд справи за його відсутності не скористався та не повідомив суд про причини неявки у засідання. Відзив на позовну заяву не подав.
		Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
		У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України у зв`язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється..
		Дослідивши матеріали цивільної справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
		Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народилася в м.Луганську. З 26.08.2021 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.5).
		19.04.2022 позивачку взято на облік як внутрішньо переміщену особу, фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.9).
		Позивачка є матір`ю малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якого 25.04.2022 взято на облік як внутрішньо переміщену особу з фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.9,13) .
		На підставі договору купівлі-продажу квартири від 30.07.2021 позивачка є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15-17).
		Згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 16.12.2022, оціночна вартість зазначеної квартири складає 1021106,50 грн. (а.с.7-8).
		24.02.2022 о 05:50 год. оголошено загальну евакуацію жителів Луганської області, рекомендовано мешканцям негайно покинути межі області (а.с.12).
		Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.
		24 лютого 2022 розпочалось повномасштабне вторгнення російської федерації на території України, у зв`язку із чим Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 р «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України», в Україні введено військовий стан.
		Зазначені обставини є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
		При вирішенні питання про можливість розгляду судом зазначеного позову до держави  російська федерація, суд керується такими положеннями національного законодавства, міжнародного права та практикою Верховного Суду.
		Частиною першою статті 79 «Судовий імунітет» Закону України «Про міжнародне приватне право», визначено, що пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
		Вказаним законом не урегульовано питання щодо дії судового імунітету у разі порушення суверенітету України та розірвання дипломатичних відносин з країною-агресором.
		Разом з тим, відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
		Преамбула Статуту Організації Об`єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об`єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.
		Відповідно до ст. 28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.
		Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст. 1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19.12.2016).
		Пунктом 2 Будапештського меморандуму російська федерація взяла на себе зобов`язання разом зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії і Сполученими Штатами Америки утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія - це, в тому числі, це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		Силові дії російської федерації, що тривають з 20.02.2014 року є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974 року.
		Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року визначено, що російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією.
		02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
		14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з Постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
		27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
		Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Так, упостанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2022 року № 760/17232/20-ц зазначено наступне: «Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається», Верховний Суд врахував таке: предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією рф проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами рф, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту); судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом
		Верховний Суд у постановах від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, від 08 червня 2022 року у справі №490/9551/19, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, дійшли висновків про те, що з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з російською федерацією.
		Верховний Суд у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 дійшов висновку, що звернення позивача до українського суду із позовом до російської федерації про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією росії проти України, є можливим засобом захисту права.
		Суд також враховує, що російська федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією.
		З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України, чим порушено її суверенітет, а також розірвано дипломатичні відносини з країною-агресором, отримання згоди російської федерації бути відповідачем у цій справі наразі є можливим. Проте, зазначена обставина не може бути підставою обмеження прав позивача на звернення до суду з метою відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок збройної агресії російської федерації.
		Суд вважає, що російська федерація, порушивши наведені міжнародні норми, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому не має судового імунітету в частині вимог позивача про відшкодування шкоди, тому суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи за відсутності згоди бути відповідачем від держави-агресора російської федерації. 
		При вирішенні позовних вимог про відшкодування шкоди, суд виходить з наступного.
		Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст.8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Основного Закону України).
		Способи захисту цивільних прав визначено ст.16 ЦК України.
		Зокрема, п.п.8,9 ч.2 ст.16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		Відповідно до ст.ст. 1-3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнаються тимчасово окупованими внаслідок збройної агресії російської федерації з 20 лютого 2014 року.
		Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 вся територія Сєвєродонецької міської територіальної громади Луганської області з 25 червня 2022 року є тимчасово окупованою територією.
		Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
		Згідно ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		За нормою ч. 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
		Беззаперечний факт порушення російською федерацією територіальної цілісності України та прав і основоположних свобод громадян України не є безумовною підставою для відшкодування кожному громадянину України, зокрема позивачу, майнової шкоди. Така шкода може бути відшкодована у разі фактичного завдання матеріальних збитків майну громадян внаслідок незаконної збройної агресії.
		Судом враховується те, що позивачка на підтвердження обставин, що вона разом з дитиною була вимушена покинути територію постійного проживання та виїхати до м.Львів, де отримала статус внутрішньо переміщеної особи, про що надає докази.
		Разом з тим, суд не бере до уваги посилання позивача на те, що неможливість використання майна за призначенням є аналогією знищення майна, оскільки в розумінні ст. 8 ЦК України суд не вбачає цю аналогію.
		Також, позивач не надає суду будь-яких доказів на спричинення їй будь-якої матеріальної шкоди та завдання збитків у відповідності до норм ст.ст. 22,1166 ЦК України.
		Посилання позивача на спричинення матеріальної шкоди у зв`язку з неможливістю користування та розпоряджатися своїм майном у зв`язку зі збройною агресією рф, є фактично посилання на спричинення йому моральної шкоди.
		Отже, на підтвердження завданої матеріальної шкоди позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, тобто позивачем не доведено наявності завдання йому матеріальної шкоди.
		При цьому, суд вважає, що відшкодування заподіяної позивачу матеріальної шкоди в розмірі вартості квартири, яка, на думку позивача нею втрачена, не підлягає задоволенню у зв`язку з недоведеністю, оскільки на підтвердження завданої матеріальної шкоди позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, приймаючи до уваги приписи статті 1166 ЦК України, якою визначено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, саме у разі завдання цієї шкоди на час винесення рішення, а не на майбутнє. Так, враховуючи положення вказаних вище норм закону, приймаючи до уваги те, що позивачем як при зверненні до суду, так і в ході розгляду справи на підтвердження факту спричинення матеріальної шкоди не було надано доказів, на які він посилався як на підставу своїх вимог в позові, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення майнової шкоди за їх недоведеністю.
		Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.
		Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
		У ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
		Також, Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
		При вирішенні вимог позивача, суд також застосовує враховує рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), згідно якого вирішено зобов`язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.
		В частині заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі 1359750 грн., суд враховує, що в результаті збройної агресії російської федерації проти України, тимчасової окупації м.Сєвєродонецька Луганської області, вимушеного переселення позивача з вказаного місця, де вона була зареєстрована та проживала, позивачка зазнала моральних страждань. Завдана моральна шкода позивачу обумовлена зокрема тим, що проживаючи на території м.Сєвєродонецька Луганської області, вона мала налагоджений побут, мала можливість вести повноцінне життя на рідній землі, користуватися усіма особистими немайновими та майновими благами, які гарантовані кожній людині. Проте, з лютого 2022 року та з початком повномасштабного вторгнення російської федерації проти України вона була позбавлена можливості користуватися цими благами.
		Переміщення на підконтрольну Україні територію в результаті збройної агресії РФ спричинило об`єктивну необхідність позивачці заново облаштовувати звичний для нього спосіб життя. Нанесена позивачці російською федерацією моральна шкода виявилась у погіршенні емоційного, психологічного стану та продовжує їй завдавати чималих моральних страждань.
		Разом з тим, розмір заявленої позивачкою суми в рахунок відшкодування моральної шкоди суд вважає надмірним.
		Отже, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій російської федерації, суд вважає справедливим розмір компенсації за заподіяну позивачу моральну шкоду у розмірі 100000 грн.
		Підстави для визначення еквіваленту завданої позивачу моральної шкоди в іноземній валюті також відсутні з огляду на приписи ч. 1 ст. 533 ЦК України.
		Стосовно відшкодування моральної шкоди на користь позивача, яка діє в інтересах свого Малолітнього сина ОСОБА_3 у сумі 1359750 грн. суд зазначає таке.
		Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.
		Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
		У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		У позовній заяві вказано такі обґрунтування моральної шкоди: вимушене переселення; почуття безпорадності та розчарування, які відчувають через неможливість проживати на рідній землі, неможливість спілкування з рідними. Вказаними посиланнями обґрунтовано заподіяння моральної шкоди як позивачі, так і її малолітньому сину, без розмежування. При цьому, у позові взагалі не вказано, у чому саме виразилися моральні страждання сина позивачки, чому вона вважає, що син внаслідок зміни місця проживання має «почуття безпорадності та розчарування»; чому позивачка вважає, що її дитина позбавлена можливості спілкуватися з рідними.
		У квітні 2022 року під час внутрішнього переміщення з території м. Сєвєродонецька Луганської області, син позивачки ОСОБА_3 , був чотирирічною дитиною. У силу свого віку не міг зазнати моральних страждань внаслідок переїзду з одного населеного пункту до іншого. Зміни, які сталися у його житті внаслідок збройної агресії, не вимагали від дитини вжиття заходів щодо організації свого життя, налагодження побуту тощо. У такому віці, для дитини визначальним є наявність поряд її батьків, від поведінки яких і залежить її емоційний стан. У позовній заяві позивачка зазначила, що до м.Львів вона переїхала разом з сином та чоловіком. 
		Враховуючи наведені у позовній заяві підстави заявлених вимог у частині, щодо відшкодування моральної шкоди малолітній дитині позивачки, суд вважає їх належним чином не доведеним та необґрунтованими, а тому в цій частині позову слід відмовити.
		Відповідно до вимог п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та положень статті 141 ЦПК України, позивач звільнений від сплати судового збору при звернені до суду з позовом до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
		При подачі позову підлягав сплаті судовий збір, визначений п.п 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу, що складає 10150 грн.
		Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем заявлено позовні вимоги на суму 3740606,5 грн., з яких задоволено вимоги на суму 100000 грн. (2%) Отже, з відповідача на користь держави пропорційно до задоволеної частини позовних вимог підлягає стягненню судовий збір у сумі 271,35 грн.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2,4,5,10-13,76-82,223,258,259, 263-268, 280-283 ЦПК України, суд 
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Позов ОСОБА_1  задовольнити частково.
		Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 100000 (сто тисяч) гривень.
		В іншій частині позову  відмовити.
		Стягнути з держави російська федерація на користь держави судовий збір у сумі 271 (двісті сімдесят одна) грн. 35 коп.
		Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
		Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Учасники справи:
		позивач  ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце перебування: АДРЕСА_3 ;
		відповідач - держава російська федерація, остання відома адреса посольства: місто Київ, проспект Повітрофлотський, 27.
		Повне судове рішення складено і підписано 01 листопада 2023 року .
		 
		Суддя Оладенко О.С.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...