Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 345/2177/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: 15.12.2023. Зареєстровано: 15.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 18.12.2023.
Дата набрання законної сили: 12.12.2023
Номер судового провадження: 22-ц/4808/1309/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 345/2177/23 
		Провадження № 22-ц/4808/1309/23 
		Головуючий у 1 інстанції Онушканич В. В. 
		Суддя-доповідач Луганська 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		12 грудня 2023 року м. Івано-Франківськ
		 
		Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого - Луганської В.М.
		суддів  Баркова В.М., Фединяка В.Д.,
		участю секретаря  Струтинської Д.В.
		учасники справи
		позивач - ОСОБА_1 
		відповідач  Таврійський національний університет ім. В.І.Вернадського
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу
		за апеляційною скаргою Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського
		на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 вересня 2023 року, ухвалене судом у складі судді Онушканича В.В.,
		за позовом ОСОБА_1 до Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , про встановлення фактів дискримінації у сфері праці, усунення дискримінації, шляхом визнання неправомірними дій і рішень відповідача, стягнення грошової компенсації у розмірі дворічного середнього заробітку,
		в с т а н о в и в:
		У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого вказав, що 06.10.2016 року позивач був зарахований на посаду проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, згідно наказу № 81-к від 05.10.2016.
		Вперше позивача незаконно звільнено з роботи згідно наказу відповідача № 798-к від 24.11.2017 року, в подальшому поновлено на посаді згідно рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14.03.2019 року та наказу відповідача №104-к від 15.03.2019 року, зі змінами внесеними наказом № 67 від 17.03.2020 року.
		В 2019 році відповідачем було введено виключно щодо позивача «Журнал присутності на роботі проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків ОСОБА_1 », що є дискримінаційними діями по відношенню до позивача.
		Зважаючи на постійні утискання, позивача та інших співробітників було ініційовано створення незалежної первинної профспілки університету та 25.06.2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис щодо державної реєстрації Первинної профспілки Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського , головою якої було обрано позивача.
		08 липня 2019 року профспілка подала заяву про початок переговорів щодо перевірки виконання відповідачем колективного договору за попередній період та укладення колективного договору на 2020 рік, але дану заяву профспілки було проігноровано.
		Одночасно, за ініціативою позивача, профспілкою було ініційовано ряд судових позовів щодо поновлення незаконно звільнених працівників, що визвало незадоволення ректора Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського.
		Листом №23-04/10475-22 від 14.04.2022 року Національного агентства з питань запобігання корупції позивачу повідомлено, що він набув статусу викривача корупції з 22.10.2019 року. 
		Після цього, з боку керівництва розпочались дискримінаційні дії по відношенню до нього за ознаками його профспілкової і правозахисної діяльності, внаслідок чого він зазнав обмежень у реалізації своїх прав і свобод, щодо позивача створювалися менш сприятливі умови порівняно із іншими співробітниками, це проявилось у діях щодо приниження людської гідності позивача, створення в трудовому колективі університету напруженої, ворожої, образливої та зневажливої атмосфери по відношенню до нього, особливо після його неодноразових звернень з заявами про корупцію до Національного агентства з питань запобігання корупції.
		Також це проявилось у відмові працівників ректорату приймати і реєструвати заяви і скарги від позивача, ненаданні відповіді на його заяви і скарги, ведення «Журналу присутності на роботі проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків ОСОБА_1 » виключно щодо нього та зобов`язання проходження ним щоденної реєстрації в принизливій формі, зобов`язання позивача надати ректору або тимчасово виконуючим обов`язки письмові пояснення щодо відсутніх порушень трудової дисципліни, відмова реєструвати та оплачувати лікарняні листи від 17.04.2019 серія АДХ № 563148; від 20.05.2019 серія АДХ №631482; від 03.06.2019 серія АДХ №631483, а також позбавлення його премії за весь період роботи, внаслідок чого було значно погіршено матеріальне становище позивача.
		21.10.2019 року після перебування на лікарняному позивача усним наказом т.в.о. ректора відповідача ОСОБА_3 позивача було звільнено за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
		Дане звільнення позивач пов`язує з своєю профспілковою та антикорупційною діяльністю, що є дискримінацією у сфері праці. Дане рішення відповідача позивачем оскаржено до суду, Шевченківський районний суд м. Києва відкрив провадження у справі №761/44586/19.
		04.06.2020 року позивачу вручено наказ про звільнення №82-к від 04.06.2020 року. Дане рішення відповідача оскаржено до суду, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08.07.2021 року його позовну заяву задоволено, поновлено на роботі та стягнуто заробітну плату за час вимушеного прогулу.
		08.07.2021 року позивач прибув до приміщення університету та приступив до виконання своїх службових обов`язків. Неодноразово протягом цих робочих днів позивач звертався до ректора та начальника відділу кадрів відповідача з вимогою про ознайомлення з наказом про поновлення на посаді, але йому було відмовлено, наказ так і не надали
		09.02.2022 року відповідач вкотре вручив позивачу наказ №14-к від 18.01.2022 року про звільнення за прогул без поважних причин відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України. В момент отримання кінцевого розрахунку по заробітній платі позивачем було встановлено, що відповідачем так і не виконано належним чином, у передбаченому законодавством порядку, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08.07.2021 року. Зокрема, не внесені відповідні зміни та не поновлено посаду позивача у штатному розписі на 2021-2021 роки. У період з часу поновлення 15.03.2019 року по день звільнення 09.02.2022 року, позивач працював у відповідача на посаді без належного оформлення  поза штатом та отримував зарплату у розмірі, що не відповідає дійсним трудозатратам і втричі нижче норм оплати праці, встановлених штатним розкладом відповідача на 2019, 2020,2021 роки.
		Дане звільнення позивач також пов`язує з своєю правозахисною профспілковою та антикорупційною діяльністю, що є дискримінацією у сфері праці.
		Рішенням Калуського районного суду Івано-Франківської області від 15.02.2023 року задоволено його вимоги та поновленого його на рівнозначній посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського.
		17.02.2023 року позивачем було подано до канцелярії університету заяву про допущення його до виконання функціональних обов`язків проректора з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку з копією рішення суду від 15.02.2023 року , але йому було відмовлено в усній формі у поновленні на вказаній посаді і допущенні на робоче місце.
		24.03.2023 року до університету прибув державний виконавець Шевченківського відділу ДВС у м. Києві та вручив постанови про відкриття виконавчих проваджень. Відповідач відмовився виконувати, як рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08.07.2021 року, так і рішення Калуського міськрайонного суду від 15.02.2023 року.
		На сьогодні державним виконавцем встановлено, що станом на 01.05.2023 року, рішення Калуського міськрайонного суду від 15.02.2023 року не виконано, а тому винесено декілька постанов у виконавчому провадженні, а саме: постанова про накладення штрафу від 12.04.2023 року, постанова про накладення штрафу від 02.05.2023 року, постанова про закінчення виконавчого провадження від 02.05.2023 року. 
		Також державним виконавцем на адресу начальника Шевченківського УП ГУНП України направлено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.382 КК України.
		Зважаючи на посилання відповідача про неможливість поновлення позивача на посаді, відмову виконати рішення судів та постанову державного виконавця про поновлення позивача на рівнозначній посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку, порушення кримінального провадження щодо відповідача та обставини визнання (набуття статусу) позивача викривачем корупції з 22.10.2019 року, позивач вважає, що у нього є законні підстави витребувати від відповідача виплатити йому грошову компенсацію у розмірі дворічного середнього заробітку.
		Позивач зазначив, що вищенаведені неправомірні дії відповідача вказують на наявність в діях його посадових осіб дискримінації, утиску та прямої дискримінації стосовно позивача за ознакою приналежності до керівного органу профспілки та за ознакою особи, яка набула статусу викривача корупції з 22.10.2019 року, погіршення істотних умов праці позивача, неодноразового незаконного застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з роботи, умисне не поновлення позивача на посаді, не виконання рішення судів, зменшення розміру оплати праці та незабезпечення законних гарантій позивача як голови Профспілки.
		Зазначив, що дані дії відповідача можливо кваліфікувати як мобінг  діяння роботодавця, які спрямовані на приниження гідності та честі працівника, його професійної репутації у формі психологічного та економічного тиску, створення стосовно нього напруженої, ворожої, образливої атмосфери, зокрема, що змушує особу недооцінювати власну професійну придатність та зміни місця роботи.
		У зв`язку з викладеним просив суд визнати неправомірними дії Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського та встановити наявність у них фактів дискримінації (мобінг) у сфері праці; зобов`язати Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського усунути дискримінації, шляхом виплати на користь позивача грошової компенсації у розмірі дворічного середнього заробітку, у зв`язку із відмовою відповідача поновлювати позивача на рівнозначній посаді; стягнути з Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського на користь позивача грошову компенсацію у розмірі дворічного середнього заробітку проректора з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку, згідно штатного розкладу на 2023 рік.
		 
		Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 до Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , про встановлення фактів дискримінації у сфері праці, усунення дискримінації, шляхом визнання неправомірними дій і рішень відповідача, стягнення грошової компенсації у розмірі дворічного середнього заробітку задоволено частково.
		Визнано неправомірними дії Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського та встановлено факт дискримінації (мобінг) у сфері праці щодо ОСОБА_1 .
		Суд стягнув з Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського на користь ОСОБА_1 524 712,00 грн грошової компенсації, 2147,20 грн судового збору.
		В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		 
		Не погодившись з вказаним рішенням, Таврійський національнийуніверситет іменіВ.І.Вернадського звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 вересня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 .
		В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що судом першої інстанції помилково розглянуто справу в порядку спрощеного провадження, оскільки справа про мобінг за своєю складністю передбачає встановлення відповідних фактів, які за змістом мають вирішуватись за правилами загального позовного провадження. Розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження позбавив відповідача права на справедливий суд відповідно до ст. 6 Конвенції, порушив гарантії, принципи законності і верховенства права, суд порушив належну правову процедуру, відмовив у якісному застосуванні закону і обмежив у доступі до правосуддя.
		Крім того зазначив, що Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського подавав до суду першої інстанції заяву про передачу справи до іншого суду за підсудністю, оскільки за даними Державної міграційної служби України місце реєстрації ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 . Позивач має постійну роботу в місті Києві, офіційно працює на посаді радника президента Української академії мистецтв, працює.
		Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України місто Київ виключений із переліку територій можливих бойових. Вважає, що за таких умов ОСОБА_1 умисно здійснив зловживання правами, звернувшись до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області з цим позовом, а суд в порушення норм процесуального права розглянув справу.
		Зазначив, що чинне національне законодавство України не містить норм, які безпосередньо визначають дискримінацію у сфері праці. На реалізацію конституційних гарантій, закріплених в ст. 21, 24 Конституції України, прийнято закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», метою якого є досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статті та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України.
		Відповідно до статті 2-2 КЗпП України мобінгом (цькуванням) є систематичні тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов`язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність. 
		Формами прояву мобінгу є: психологічний утиск, економічний утиск. 
		Скаржник зазначив, що вимоги роботодавця щодо належного виконання працівником трудових обов?язків, зміна робочого місця, посади працівника або розміру оплати праці в порядку, встановленому законодавством, колективним або трудовим договором, не вважаються мобінгом (цькуванням). Для встановлення фактів дискримінації (мобінгу) необхідно в якості доказів навести саме такі дані, за якими особа зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій Законом, а також систематичні тривалі умисні дії або бездіяльність керівництва Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, окремих його працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності ОСОБА_1 , його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов`язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно ОСОБА_1 напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність.
		Вважає, що перерахування судових рішень за відсутності інших доказів не може бути підставою для визнання факту дискримінації. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08.07.2021 року та рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15.02.2023 року, що стосується виконавчих процедур, які регулюються іншими законами. 
		Зазначив, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08.07.2021 року виконано на підставі наказу №109-к від 12 липня 2021 року. На виконання рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15.02.2023 року, державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 14 березня 2023 року прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 71266478. Наявність вказаних документів, як і інших, які додані до суду ОСОБА_1 в частині дій і рішень державного виконавця, підтверджують лише реалізацію положень Закону України «Про виконавче провадження», а не є доказами дискримінації по відношенню до ОСОБА_1 .
		Жодних доказів або документів, які б підтверджували наявність дискримінаційних дій або мобінгу по відношенню до ОСОБА_1 суду не надано.
		Вважає, що позиція суду першої інстанції суперечить судовій практиці. Також зазначає, що є помилковим застосування судом положень щодо викривача у контексті зв`язку способу доказування дискримінації (мобінгу).
		Зазначив,що аналізуючиположення ч.4ст.235КЗпП Українита ч.7ст.53-4Закону України «Прозапобігання корупції»відсутні підставидля стягненняз відповідача грошовоїкомпенсації врозмірі дворічного середнього заробітку. 
		 
		У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти доводів скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки спір у даній справі виник з трудових правовідносин, а тому відповідно до положень ч. 1 ст. 274 ЦПК України вірно розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження.
		Щодо тверджень скаржника про порушення правил територіальної підсудності зазначив, що його було знято з реєстрації за адресою АДРЕСА_1 у зв`язку з продажем даної квартири.
		30.06.2020 року він зареєструвався за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 ; де проживав постійно з сім?єю до 20.03.2022 року, а саме до зруйнування його житлового будинку в результаті обстрілу.
		Даний факт підтверджується Актом обстеження житла, зруйнованого (пошкодженого) внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації №1518/з від 19.08.2022 року та Технічним звітом 40-06-22-ОБ візуального обстеження житлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2 .
		На даний час, його фактичним місцем проживання/перебування є: АДРЕСА_3 , що підтверджується Довідкою від 06.04.2022 №2617-5000794369 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
		Позивач заперечує проти тверджень скаржника щодо відсутності визначення в національному законодавстві поняття дискримінації в сфері праці, та зазначає, що в п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади протидії та запобігання дискримінації в Україні» визначено термін  утиск та в ст. 2-2 КзПП України є визначення терміну - мобінг.
		Зазначив, що оскільки наявність дискримінаційних дій з боку відповідача він також мотивує наявністю статусу викривача, тому саме на відповідача покладено обов`язок спростування відсутності відповідних фактів, чого відповідачем зроблено не було.
		Відповідач не навів жодного обґрунтованого заперечення на обставини, викладені в позовній заяві, не надав жодного доказу на підтвердження відсутності в університеті фактів дискримінації у сфері праці по відношенню до позивача.
		Крім того ним в позовній заяві було наведено фактичні данні його дискримінації, яким судом першої інстанції було надано оцінку, яка відповідає сталій судовій практиці та співпадає з позицією Європейського суду.
		Відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08.07.2021 року його не було поновлено на раніше займаній посаді з 15.03.2019, оскільки посаду проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків в штатному розписі скорочено з 14.03.2019 року. Заробітна плата також виплачувалась у невідповідному розмірі - втричі меншому від розміру, затвердженому штатним розписом за відповідний період 2019 - 2021 роки. Також позивача не було поновлено на рівнозначній посаді  проректора з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку, яку введено 14.03.2019 року взамін скороченої посади. Вважає, що є наявні законні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації у розмірі дворічного середнього заробітку, що передбачено нормами ч.7 ст.53-4 закону України «Про запобігання корупції»
		 
		У судове засідання представник Тарійського національного університету імені В.І. Вернадського не з`явився. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року було задоволено заяву відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеокоференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, вказана ухвала була отримана відповідачем, однак на відеозв`язок представник відповідача не вийшов. Відповідач про дату, місце та час судового засідання був повідомлений належним чином.
		 
		У судовому засіданні представник ОСОБА_1  ОСОБА_4 заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
		Відповідно до ч. 2 ст.372ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справу.
		З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим провести судовий розгляд справи без позивача та відповідача по справі, які повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи.
		 
		Заслухавши доповідача, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.
		 
		Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї
		Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно роз`яснень, які містяться в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
		Із змісту апеляційної скарги Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського рішення суду оскаржується в частині визнання неправомірними дій Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського та встановлення факту дискримінації (мобінгу) у сфері праці щодо ОСОБА_1 , стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 524712, 00 грн грошової компенсації та 2147, 20 грн судового збору.
		Скаржником не оскаржується рішення суду в частині відмови у задоволенні заявлених вимог ОСОБА_1 зобов`язання відповідача усунути дискримінацію шляхом виплатити на користь ОСОБА_1 грошової компенсації у розмірі дворічного середнього заробітку.
		Оскільки рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 вересня 2023 року в частині відмови у задоволенні заявлених вимог ОСОБА_1 не оскаржується, а тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в оскаржуваній частині.
		 
		Відповідно до ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
		 
		Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивач зазнав обмеження у своїх трудових правах, в тому числі у зв`язку із повідомленням ним про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, у порівнянні з іншими співробітниками та дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання дій неправомірними та встановлення фактів дискримінації (мобінг) у сфері праці є обґрунтованими.
		Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача усунути дискримінації, шляхом виплати на користь позивача грошової компенсації у розмірі дворічного середнього заробітку, у зв`язку із відмовою відповідача поновлювати позивача на рівнозначній посаді, суд зазначив, що заявляючи вимогу про стягнення грошової компенсації у розмірі дворічного середнього заробітку, не довів розміру завданої шкоди, відповідного розрахунку позивачем не надано, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні цієї вимоги.
		Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації у розмірі дворічного середнього заробітку проректора з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку, згідно штатного розкладу на 2023 рік суд першої інстанції виходив з того, що на підставі ч.4 ст.235 КЗпП України та ч.7 ст.53-4 Закону України «Про запобігання корупції» для стягнення грошової компенсації необхідні такі умови: 1) наявність у позивача статусу викривача; 2)відмова позивача у поновленні на роботі або неможливість такого поновлення. Суд виходив з того, що на даний час засоби, спрямовані на примусове виконання рішення Калуського міськрайонного суду від 15.02.2023 року в частині поновлення позивача на рівнозначній посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку відповідача з 18.01.2022 року, фактично вичерпані. Незважаючи на вжиті державним виконавцем заходи, наявність відкритого кримінального провадження, рішення Калуського міськрайонного суду від 15.02.2023 року надалі залишається невиконаним. Суд дійшов висновку, що вказані обставини підтверджують неможливість поновлення позивача на рівнозначній посаді та дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача грошової компенсації відповідно до норм ч.4 ст.235 КЗпП України та ч.7 ст.53-4 Закону України «Про запобігання корпції» у розмірі дворічного середнього заробітку.
		 
		Колегія суддів вважає, що такі висновки судку не в повній мірі відповідають вимогам закону та встановленим по справі обставинам, виходячи з наступного.
		 
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 06.10.2016 зарахований на посаду проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, згідно наказу №81-к від 05.10.2016.
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 08 липня 2021 року у справі №761/19326/20 ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського з 15 березня 2019 року.
		18.01.2022 року Таврійським національним університетом ім. В.І. Вернадського видано наказ №14-к, яким звільнено ОСОБА_1 з роботи з 20.12.2021 року за прогул без поважних причин (у робочі дні в період з 10.11.2021 по 18.01.2022), на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.
		Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15.02.2023 року визнано протиправним та скасовано наказ №14-к від 18.01.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 », виданого Таврійським національним університетом імені В.І. Вернадського. Поновлено ОСОБА_5 на рівнозначній посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського з 18.01.2022 року. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14.06.2023 року вказане рішення суду залишено без змін.
		В рішенні Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15.02.2023 року вказано, що звільнення позивача на підставі наказу №14-к від 18.01.2022 року обумовлене наявністю у позивача статусу викривача. 
		Постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 12.04.2023 року ВП №71266478 вікрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №345/3136/22 від 15.02.2023 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку Таврійського університету ім. В.І. Вернадського з 18.01.2022 року. 
		Відповідно до постанови державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 02.05.2023 року ВП №71266478 встановлено, що станом на 01.05.2023 року, рішення Калуського міськрайонного суду від 15.02.2023 року №345/3136/22 про зобов`язання відповідача поновити позивача на рівнозначній посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку не виконано. А тому, на підставі ст.ст.63,75 Закону України «Про виконавче провадження», за повторне невиконання рішення суду на відповідача накладено штраф на користь держави у подвійному розмірі (10200,00 грн.) 
		Постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 02.05.2023 року ВП №71266478 про закінчення виконавчого провадження встановлено, що вимоги виконавчого документа боржником не виконано. Державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №345/3136/22 від 15.02.2023 року.
		На адресу Шевченківського УП ГУНП України в м. Києві державним виконавцем надіслано повідомлення про вчинення кримінального правопорушення. Державним виконавцем повідомлено, що в діях Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст.382 КК України, а саме умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили. 
		З витягу з ЄРДР за №12023100100001778 від 10.05.2023 року вбачається, що Шевченківським управлінням поліції ГУНП у м. Києві проводиться досудове розслідування за фактом умисного невиконання виконавчого листа №345/3136/22 від 15.02.2023 року, яке полягає в поновленні ОСОБА_1 на роботі  на посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, за ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України.
		    Відповідно до частин першої та другоїстатті 24 Конституції Українигромадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
		Згідно ст.2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому громадському об`єднанні, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їхніх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушеньЗакону України"Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.
		Не вважаються дискримінацією у сфері праці встановлені цим Кодексом та іншими законами дії, а також обмеження прав працівників, що залежать від властивих певному виду робіт вимог (щодо віку, освіти, стану здоров`я, статі) чи обумовлені необхідністю посиленого соціального та правового захисту деяких категорій осіб.
		   Статтею 2-2 КЗпП України встановлено, що мобінг (цькування) - систематичні (повторювані) тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов`язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність.
		Формами психологічного та економічного тиску, зокрема, є:
		створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери (погрози, висміювання, наклепи, зневажливі зауваження, поведінка загрозливого, залякуючого, принизливого характеру та інші способи виведення працівника із психологічної рівноваги);
		безпідставне негативне виокремлення працівника з колективу або його ізоляція (незапрошення на зустрічі і наради, в яких працівник, відповідно до локальних нормативних актів та організаційно-розпорядчих актів має брати участь, перешкоджання виконанню ним своєї трудової функції, недопущення працівника на робоче місце, перенесення робочого місця в непристосовані для цього виду роботи місця);
		нерівність можливостей для навчання та кар`єрного росту;
		нерівна оплата за працю рівної цінності, яка виконується працівниками однакової кваліфікації;
		безпідставне позбавлення працівника частини виплат (премій, бонусів та інших заохочень);
		необґрунтований нерівномірний розподіл роботодавцем навантаження і завдань між працівниками з однаковою кваліфікацією та продуктивністю праці, які виконують рівноцінну роботу.
		Вимоги роботодавця щодо належного виконання працівником трудових обов`язків, зміна робочого місця, посади працівника або розміру оплати праці в порядку, встановленому законодавством, колективним або трудовим договором, не вважаються мобінгом (цькуванням).
		Вчинення мобінгу (цькування) заборонено.
		Відповідно доп.2ст.1Закону України« Прозасади запобіганнята протидіїдискримінації вУкраїні» дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними;
		Статтею 5 вказаного Закону визначено, що формами дискримінації є:пряма дискримінація;непряма дискримінація;підбурювання додискримінації; пособництвоу дискримінації; утиск.
		    За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення від 21 лютого 1997 року у справі «Ван Раальте проти Нідерландів») (пункти 48, 49 рішення від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України», заява № 10441/06).
		    Аналогічний підхід у своїх рішеннях застосовує й Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).
		    Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 5207-VI прямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.
		    Отже, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.
		   Судом встановлено, що позивач набув статусу викривача з 22.10.2019 року.
		Позивач в позовній заяві обґрунтовував наявність дискримінаційних дій з боку відповідача в тому числі і наявністю у нього статусу викривача. Позивача двічі незаконно було звільнено з роботи. Позивач зазначив, що відповідачем було заведено журнал присутності на роботі проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків ОСОБА_1 , тоді як відносно інших працівників такі журнали не ведуться, відповідач відмовлявся реєструвати та оплачувати лікарняні листки, а також позивача було позбавлено премії за весь період роботи, внаслідок чого було погіршено його матеріальне становище.
		В рішенні Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15.02.2023 року вказано, що звільнення позивача на підставі наказу №14-к від 18.01.2022 року обумовлене наявністю у позивача статусу викривача. 
		   Судом встановлено, що позивач зазнав обмеження у своїх трудових прав, в тому числі у зв`язку із повідомленням позивачем про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, у порівнянні з іншими співробітниками. Доказів на спростування вказаних обставин відповідачем не надано. 
		Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в цій частині і такий висновок суду відповідає встановленим по справі обставинам та вимогам закону.
		Доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу та не спростовують висновку суду першої інстанції щодо неправомірності дій відносно позивача та встановлення фактів дискримінації у сфері праці відносно позивача.
		   Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин норми ч.4 ст.235 КЗпП України та ч.7 ст.53-4 Закону України «Про запобігання корупції».
		   Відповідно до ст.15 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» особа має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданих їй у наслідок дискримінації. Порядок відшкодування матеріальної та моральної шкоди визначається Цивільним Кодексом України та іншими законами. 
		Згідно листа НАЗК від 23 січня 2022 року позивач набув статусу викривача з 22 жовтня 2019 року.
		Викривач набуває свого статусу з моменту, коли він здійснив всі залежні від нього дії для повідомлення про порушення вимогЗакону України «Про запобігання корупції»іншою особою, щоб відповідна інформація надійшла до адресата.
		З моменту набуття особою статусу викривача, останній здобуває імунітет, суть якого розкрито встатті 53-4 Закону України «Про запобігання корупції».
		Частинами першою, четвертою, п`ятоюстатті 53-4 Закону України «Про запобігання корупції»визначено, що викривачу, його близьким особам не може бути відмовлено у прийнятті на роботу, їх не може бути звільнено чи примушено до звільнення, притягнуто до дисциплінарної відповідальності чи піддано з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова у призначенні на вищу посаду, зменшення заробітної плати тощо) або загрозі таких заходів впливу у зв`язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цьогоЗакону.
		Викривачу, його близьким особам, права яких порушені всупереч положенням частин першої - третьої цієї статті, гарантується поновлення їх порушених прав.
		Викривач, його близькі особи, звільнені з роботи у зв`язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цьогоЗакону, підлягають негайному поновленню на попередній роботі (посаді), а також їм виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення викривача, його близької особи на роботі (посаді) розглядається більше одного року не з їхньої вини, їм виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
		Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що у разі наявності підстав для поновлення на роботі працівника, звільненого у зв`язку із здійсненим, його близькою особою повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, та за його відмови від такого поновлення йому виплачується грошова компенсація у розмірі шестимісячного середнього заробітку, а в разі неможливості поновлення  у розмірі дворічного середнього заробітку.
		Відповідно до частини четвертоїстатті 235 КЗпП Україниу разі наявності підстав для поновлення на роботі працівника, який був звільнений у зв`язку із здійсненим ним або його близькою особою повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушеньЗакону України «Про запобігання корупції»іншою особою, та за його відмови від такого поновлення орган, який розглядає трудовий спір, приймає рішення про виплату йому грошової компенсації у розмірі шестимісячного середнього заробітку, а у випадку неможливості поновлення - у розмірі дворічного середнього заробітку.
		Суд першої інстанції задовольняючи вимоги позивача про стягнення грошової компенсації відповідно до ч.4 ст.235 КЗпП України та ч.7 ст.53-4 Закону України «Про запобігання корупції» у розмірі дворічного середнього заробітку виходив з того, що позивач має статус викривача та неможливість його поновлення на роботі згідно рішення Калуського міськрайонного суду від 15.02.2023 року.
		Колегія суддів не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про стягнення компенсації відповідно до частини четвертоїстатті 235 КЗпП України, та ч.7 ст. ст.53-4 Закону України «Про запобігання корупції»оскільки ця норма підлягає застосуванню при розгляді справи про поновлення на роботі та у разі відмови працівника від поновлення на роботі, а у разі неможливості поновлення  у розмірі дворічного середнього заробітку. Однак у даному випадку позивач не заявляв вимоги про поновлення на роботі, а заявив вимоги про стягнення компенсації у розмірі дворічного середнього заробітку фактично за невиконання рішення Калуського міськрайонного суду від 15.02.2023 року, яким позивача поновлено на посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку з 18.01.2022 року.
		З урахуванням зазначеного, відсутні правові підстави для стягнення дворічного середнього заробітку.
		Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та те, що суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного провадження, а повинен був розглянути за правилами загального провадження, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 ЦПК України Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку:1)наказного провадження; 2)позовного провадження(загальногоабо спрощеного); 3) окремого провадження.
		   Наказне провадженняпризначене длярозгляду справза заявамипро стягненнягрошових сумнезначного розміру,щодо якихвідсутній спірабо пройого наявністьзаявнику невідомо. Спрощенепозовне провадженняпризначене длярозгляду: малозначнихсправ; справ, що виникають з трудових відносин.
		Відповідно доч.1ст.274ЦПК Україниу порядкуспрощеного позовногопровадження розглядаютьсясправи: малозначнісправи; щовиникають зтрудових відносин; про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.
		   Як вбачається із тексту позовної заяви позивачем заявлено вимоги про встановлення фактів дискримінації у сфері праці та стягнення середнього заробітку. Тобто, позивачем заявлено вимоги, які витікають з трудових відносин.
		Перелік спорів, що не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження, визначено ч. 4 ст. 274 ЦПК України, до яких предмет цього спору не віднесено. Тому згідно із ч. 2 наведеної статті ця справа може бути розглянута у порядку спрощеного позовного провадження судом першої інстанції.
		Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 травня 2023 року відкрито провадження у справ за позовною заявою ОСОБА_1 . Суд ухвалив розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Встановлено відповідачу п`ятнадцяти денний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву. Відповідач 13 червня 2023 року на адресу суду направив відзив на позовну заяву. Відповідач до відзиву та у відзиві не заявляв клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. З урахуванням зазначеного, колегія суддів не вбачає порушення порядку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
		   Не заслуговують доводи апеляційної скарги про те, що відповідач звертався до суду із заявою про передачу справи до іншого суду за підсудністю, за місцем реєстрації позивача АДРЕСА_1 , виходячи з наступного. Так, згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Загальні правила підсудності визначені ст. 27 ЦПК України. Відповідно до ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Частиною 1 ст.28 ЦПКУкраїни визначено, що позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
		Дане положення встановлює правила підсудності на вибір позивача - альтернативної підсудності. Сутність цієї підсудності полягає у тому, що вона не виключає можливості звернення до суду за правилами загальної підсудності, а навпаки, поряд з цією, встановлює можливість звертатися до іншого або інших судів, тобто встановлює альтернативу - можливість для позивача обирати один із двох чи декількох судів.
		Відповідно до ч. 16 ст. 28 ЦПК України позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
		У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі № 725/2910/19 (провадження № 61-8546св20) зазначено, що тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це така підсудність, при якій позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох вказаних у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України).
		   Звертаючись до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області з позовною заявою, позивач зазначив адресу реєстрації: АДРЕСА_2 та адресу місця проживання/перебування: АДРЕСА_3 . Позивачем до позовної заяви було додано довідку від 06 квітня 2022 року №2617-5000794369 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. 
		   Отже, оскільки позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача, то позивач, звертаючись з позовною заявою до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області за своїм фактичним місцем проживання відповідно до положень ч.1 ст. 28 ЦПК України, не порушив вимог закону щодо територіальної (юрисдикції) підсудності.
		Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції були порушені норми ч. 1 п. 1, 4 ст. 376 ЦПК України, а саме неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що є підставою для скасування рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 вересня 2023 року в частині стягнення з Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського на користь ОСОБА_1 грошової компенсації у розмірі 524712, 00 грн та стягнення судових витрат і ухвалення в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог ОСОБА_1 до Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського про стягнення середнього заробітку у розмірі дворічного середнього заробітку. В іншій оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, оскільки підставі для скасування рішення по доводам апеляційної скарги не має.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України встановлено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		   Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 5 Закону України «Про судовий збір»від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
		Вимоги позивача не підпадають під дію пункту 1 частини першоїстатті 5 Закону України «Про судовий збір».
		В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували наявність пільг позивача по сплаті судового збору
		Оскільки задоволено вимоги позивача в частині вимог немайнового характеру, то з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у сумі 1073, 60 грн. 
		Апеляційну скаргу Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського задоволено частково, а тому з позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню на користь скаржника судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 7870, 68 грн ( за вимогу майнового характеру).
		 
		Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України , Івано-Франківський апеляційний суд 
		п о с т а н о в и в:
		Апеляційну скаргу Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського задовольнити частково.
		 
		Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 вересня 2023 року в оскаржуваній частині змінити.
		 
		Скасувати в частині стягнення з Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського на користь ОСОБА_1 524712, 00 грн грошової компенсації та стягнення судового збору в розмірі 2147,20 грн.
		 
		В цій частині ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського про стягнення грошової компенсації у розмірі дворічного середнього заробітку відмовити.
		В іншій оскаржуваній частині рішення залишити без змін.
		 
		Стягнути з Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, код ЄДРПОУ 02070967, місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Джона Маккейна, 33 на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 , місце проживання6 АДРЕСА_4 судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1073,60 грн.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 , місце проживання6 АДРЕСА_4 на користь Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, код ЄДРПОУ 02070967, місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Джона Маккейна, 33 судові витрати за сплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 7870, 68 грн.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
		 
		Повний тест постанови складено 14 грудня 2023 року.
		 
		 
		 
		 
		Головуючий В.М. Луганська
		 
		Судді: В.М. Барков
		 
		В.Д. Фединяк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...