Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/3619/19(916/959/23) : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; інші договори.
Надіслано судом: 05.03.2024. Зареєстровано: 06.03.2024. Забезпечено надання загального доступу: 06.03.2024.
Дата набрання законної сили: 22.02.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 лютого 2024 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  916/3619/19(916/959/23) 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г.,  
		 
		за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
		 
		представників учасників справи: 
		позивача: не з`явився,
		відповідача: Сиротюк Р.В.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу  ОСОБА_1 
		на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 (колегія суддів у складі: Філінюк І.Г. - головуючий, Поліщук Л.В., Богатир К.В.)
		та рішення Господарського суду Одеської області   від 19.07.2023 (суддя Райчева С.І.)
		 
		у справі №916/3619/19(916/959/23)
		за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Чорноморські авіалінії" Колмикової Тетяни Олександрівни     
		до  ОСОБА_1 
		про визнання недійсним пункту контракту
		 
		у межах справи №916/3619/19
		за заявою Компанії "Джерефі Лімітед" (JEREFY LIMITED)
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Чорноморські авіалінії"
		про визнання банкрутом
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Стислий зміст позовних вимог
		1.          05.12.2019 Компанія "Джерефі Лімітед" (JEREFY LIMITED) (далі - Ініціюючий кредитор) звернулась до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Чорноморські авіалінії" (далі - Боржник), посилаючись на наявність заборгованості в розмірі 750638,82 доларів США, що еквівалентно 17963012,15 грн. 
		2.          Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.12.2019 відкрито провадження у справі про банкрутство Боржника, введено процедуру розпорядження майном боржника. 
		3.          Постановою Господарського суду Одеської області від 24.12.2020 визнано Боржника банкрутом, припинено процедуру розпорядження майном боржника, відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру. 
		4.          У межах зазначеної справи ліквідатор Боржника 08.03.2023 звернувся до господарського суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідач) про визнання недійсним пункту 6.6 контракту з виконавчим директором від 05.12.2019, укладеного між Боржником і Відповідачем (далі - Контракт).
		5.          Позов мотивовано посиланням на положення, зокрема, статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) та обставини укладення Боржником Контракту із заінтересованою особою в день звернення Ініціюючого кредитора із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника, а також наявність у оскаржуваному пункті Контракту ознак фраудаторності, адже він спрямований на виведення грошових коштів Боржника з метою ухилення від погашення кредиторської заборгованості.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
		6.          Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань засновниками (учасниками) Боржника були ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (Відповідач), ОСОБА_3 і ОСОБА_4 . 
		7.          Відповідно до трудового договору від 04.08.2014 громадянин російської федерації ОСОБА_1 (Відповідач) був прийнятий на роботу до Боржника на посаду виконавчого директора. Додатковими угодами до трудової угоди від 04.08.2014 строк дії зазначеного трудового договору продовжувався до 26.07.2016.
		8.          Зазначений трудовий договір від 04.08.2014 (за яким Відповідач мав трудові відносини з Боржником, аналогічні тим обов`язкам, що містяться у спірному Контракті) не містив умов про узгодження сторонами суми додаткової виплати при звільнені. 
		9.          Одеський обласний центр зайнятості на запит ліквідатора Боржника 18.02.2022 відповів, що з метою продовження строку дії дозволу для роботи Відповідачу роботодавець (Боржник) востаннє звертався з відповідною заявою 22.12.2017, за наслідками якої наказом від 02.01.2018 №1 строк дії дозволу продовжено до 25.01.2021. Копія додаткової угоди від 04.01.2018, якою продовжено строк дії трудового договору між Боржником і Відповідачем до 25.01.2021 надана Одеському обласному центру зайнятості 11.01.2018. Станом на дату надання відповіді (18.02.2022) повідомлення про звільнення Відповідача та/або заява про скасування дозволу від Боржника до Одеського ОЦЗ не надходили, дозвіл вважається таким, строк дії якого закінчився.
		10.          05.12.2019 між Боржником і Відповідачем укладено Контракт, за умовами якого Відповідача призначено на посаду виконавчого директора на термін з 04.12.2019 до 25.01.2022 включно. За виконання обов`язків, передбачених Контрактом, Відповідачу встановлено заробітну плату (посадовий оклад) у розмірі 7500,00 грн на місяць.
		11.          Пунктом 6.6 Контракту передбачено, що в разі розірвання Контракту та звільнення працівника (Відповідача) за ініціативи роботодавця (Боржника) на підставі підпунктів "в" (з ініціативи роботодавця до закінчення строку дії контракту у випадках, передбачених законодавством України та контрактом) або "д" (з інших підстав, що не залежать від працівника) пункту 6.2 Контракту, або з будь-яких інших підстав, не з ініціативи працівника та за відсутності винних протиправних дій працівника, роботодавець зобов`язаний виплатити працівнику компенсацію (вихідну допомогу), яка становить 6000000,00 грн і має бути виплачена протягом 10-ти робочих днів з моменту звільнення на вказаний/зазначений/повідомлений працівником банківський рахунок (розрахунковий/поточний/ картковий).
		12.          Відповідно до спільної заяви кредиторів ОСОБА_2 , ОСОБА_1 і ОСОБА_4 у справі про банкрутство Боржника, контракти з аналогічними положеннями про значні виплати у разі звільнення працівника з ініціативи роботодавця укладені зі співзасновниками Боржника: ОСОБА_4 - 04.12.2019, Відповідачем - 05.12.2019. З ОСОБА_2 та Відповідачем від імені Боржника договори укладені ОСОБА_4 ; а з ОСОБА_4 від імені Боржника договір укладено Відповідачем. 
		13.          Доказів припинення трудового договору від 04.08.2014 та початку виконання обов`язків виконавчого директора з зовнішньоекономічних питань за Контрактом Відповідач не надав. 
		14.          За змістом ухвали попереднього засідання Господарського суду Одеської області від 18.08.2020 у справі №916/3619/19, на момент відкриття провадження у справі загальний розмір заборгованості Боржника перед кредиторами складав 15493439,06 грн, заборгованість першої черги по заробітній платі складала 141586,62 грн. 
		15.          11.11.2020 директор Боржника видав наказ №53 про підготовку до скорочення штату (чисельності) працівників у зв`язку зі здійсненням процедури банкрутства, згідно з яким виконавчий директор ОСОБА_1 мав скласти перелік посад (список працівників), що підлягали скороченню, та до 13.11.2020 надати їх директору ОСОБА_4 .
		16.          Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.09.2022 у справі про банкрутство №916/3619/19 витребувано документи, зокрема: рішення щодо скорочення або зменшення штату працівників, прийняте у 4 кв. 2020 року по Товариству з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Чорноморські авіалінії"; наказ по товариству про скорочення посад, які займали ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ; попередження про звільнення у зв`язку зі скороченням штату, якими повідомлено ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про звільнення; наказ до штатного розпису станом на 01.09.2020, 01.10.2020; звіти за формою №4 ПН "Інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці", які подані до Центру зайнятості у зв`язку з прийнятим рішенням про скорочення чисельності працівників з доказами подання до Центру зайнятості. Однак перелічені документи суду не надано. 
		17.          Згідно з відповіддю Одеського обласного центру зайнятості від 18.08.2022 за період з 01.01.2019 до 16.08.2022 до філій Одеського обласного центру зайнятості та базових центрів зайнятості звіти за формою 4-ПН "Інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці" не надавались.
		18.          Наказом №58 від 16.12.2020 про припинення трудового договору (контракту) Відповідача звільнено з посади виконавчого директора через скорочення чисельності штату працівників у зв`язку з банкрутством, визначено виплатити вихідну допомогу Відповідачу в розмірі 6000000,00 грн і здійснити повний розрахунок. Наказ підписано керівником Боржника ОСОБА_4.
		19.          У постанові про визнання Боржника банкрутом встановлено, що його загальна кредиторська заборгованість на дату відкриття провадження у справі становила 15169715,49 грн. Згідно з довідкою Головного управління статистики в Одеській області від 21.12.2020 встановлено, що на останню звітну дату за 9 місяців 2020 року балансова вартість основних засобів складає 674,1 тис. грн, вартість оборотних активів у тому числі запаси 15526,1 тис. грн, чистий прибуток (збиток) на кінець звітного періоду складає від`ємне значення і становить - 279,8 тис. грн.
		20.          Відповідно до наданого аналізу фінансово-господарської діяльності, інвестиційного становища, становища на ринках та виявлення ознак приховування чи фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства Боржника, активи на останній день періоду, що аналізується характеризується великою часткою (97,6%) поточних активів і незначним відсотком необоротних засобів. Активи організації за весь аналізований період практично не змінилися. При фактичній незмінності величини активів власний капітал зменшився на 56,6%, що негативно характеризує динаміку зміни майнового стану організації. Чисті активи організації на останній день періоду, що аналізується, є меншими від статутного капіталу на 125%. Дане співвідношення негативно характеризує фінансове становище і не задовольняє вимогам нормативних актів до величини чистих активів організації. У разі, якщо вартість чистих активів товариства залишиться менше його статутного капіталу після закінчення фінансового року, що настає за другим фінансовим роком або кожним наступним фінансовим роком, після закінчення яких вартість чистих активів товариства виявилася меншою від його статутного капіталу, товариство не пізніше ніж через шість місяців після закінчення відповідного фінансового року зобов`язане зменшити статутний капітал до розміру, що не перевищує вартість його чистих активів, або прийняти рішення про ліквідацію. Більш того необхідно відзначити зниження чистих активів за два роки. Спостерігається одночасно і критичне становище на кінець періоду і погіршення показника протягом періоду. Зберігалась тенденція, здатна привести організацію до банкрутства. Коефіцієнт автономії організації на 31.12.2018 склав -0,079. Отримане значення свідчить про відсутність у організації власного капіталу. Протягом аналізованого періоду коефіцієнт автономії знизився на 0,029. Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами на 31.12.2018 склав -0,11 і за весь аналізований період підвищився на 1,14. Станом на 31.12.2018 значення коефіцієнта не відповідає нормативу. Оскільки на 31.12.2018 спостерігається брак власних оборотних коштів, фінансове становище організації за цією ознакою можна характеризувати як незадовільне. Значення коефіцієнта швидкої ліквідності складає 0,23 при нормативному значенні 1, що свідчить про нестачу ліквідних активів (готівки та інших активів, які можна легко перетворити на грошові кошти) для погашення короткострокової кредиторської заборгованості. Коефіцієнт швидкої ліквідності зберігав значення, що не відповідають нормативним протягом досліджуваного періоду. Рентабельність продажів за період з 01.01.2018р. по 31.12.2018р. склала 55,9%. При цьому має місце зростання рентабельності звичайних видів діяльності в порівнянні з даним показником за 2017р. Частка Боржника на ринку авіакомпаній є досить незначною. У Боржника недостатньо грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень (високоліквідних активів) для погашення найбільш термінових зобов`язань (різниця становить 8634 тис. грн). За аналізований період відзначено зниження коефіцієнта покриття інвестицій на 0,03 (до 0,38). Значення коефіцієнта на 31 грудня 2018р. значно нижче допустимої величини. Показник розміру чистих активів, показник забезпечення зобов`язань боржника всіма його активами дещо погіршили свої значення протягом аналізованого періоду. З огляду на викладене, інвестиційне становище Боржника є незадовільним. Враховуючи те, що згідно з аналізом фінансово-господарської діяльності, інвестиційного становища, становища на ринках та виявлення ознак приховування чи фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства Боржника коефіцієнт ліквідності складає 0,23 при нормативному значенні 1, дійсна вартість активу, який визначено у розмірі 15526,1 тис. грн приблизно становить 3571 тис. грн, що значно менше пасиву підприємства, суд дійшов висновку про неспроможність суб`єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів, що є ознаками банкрутства.
		Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
		21.          Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.07.2023, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2023, позов задоволено повністю. 
		22.          Судові рішення мотивовано встановленням обставин, які свідчать про наявність передбачених частинами 1, 2 статті 42 КУзПБ підстав для визнання спірного пункту Контракту недійсним як такого, за яким Боржник за наявності ознак неплатоспроможності та за відсутності відповідної фінансової спроможності взяв на себе додаткові зобов`язання (у порівнянні з передбаченими трудовим законодавством гарантіями) з виплати вихідної допомоги (саме і лише) своїм засновникам, тобто заінтересованим особам щодо Боржника в розумінні статті 1 КУзПБ, створивши умови для першочергового погашення вказаних зобов`язань у разі реалізації майнових активів Боржника. У поєднанні з необґрунтованою реалізацією оскаржуваного пункту контракту Відповідачем і Боржником завдано шкоду іншим кредиторам Боржника шляхом позбавлення їх права на справедливий розподіл ліквідаційної маси банкрута. 
		Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника 
		23.          Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, здійснити перерозподіл витрат на правничу допомогу Відповідача в суді першої та апеляційної інстанцій за наслідками перегляду рішення у цій справі, а також стягнути з Боржника в особі ліквідатора на користь Відповідача судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та витрати на послуги правничої допомоги в суді касаційної інстанції, орієнтовно в розмірі 30000,00 грн. 
		24.          Касаційна скарга мотивована наявністю підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
		25.          Відповідач вважає, що суд апеляційної інстанції ухвалив постанову з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства, всупереч висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 22.05.2019 у справі №757/49315/16, застосувавши до трудових правовідносин щодо визнання трудового правочину недійсним норми цивільного законодавства. 
		26.          Відповідач наголошує, що Контракт укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника, тому ані працівник, ані роботодавець не могли знати про звільнення через банкрутство товариства чи розраховувати, що такі обставини настануть до закінчення строку Контракту. Водночас Контракт є строковим та містить умову щодо виплати вихідної допомоги лише в разі дострокового звільнення працівника і за відсутності його винних дій у трудових відносинах з боржником. Звільнення працівника відбулося би в будь-якому випадку після рішення господарського суду про відкриття ліквідаційної процедури щодо боржника. 
		27.          На думку Відповідача, суди не встановили умислу на вчинення будь-яких протиправних дій зі сторони працівника та керівництва Боржника при укладенні Контракту. 
		28.          Крім того, Відповідач зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції викладеного у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі №910/18376/20(918/445/22) висновку про те, що недоведеність порушення прав позивача оспорюваним договором є достатньою підставою для відмови в позові. Відповідач стверджує, що укладення Контракту та його умови не можуть розцінюватися як такі, що направлені на порушення прав будь-кого з кредиторів, а навпаки, призвели до виключення кредиторських вимог Відповідача з кола кредиторів на користь інших кредиторів Боржника. 
		29.          Відповідач зауважує про відсутність у Боржника підстав для звернення з повідомленням про масове звільнення згідно з вимогами Закону України "Про зайнятість населення" станом на дату розірвання Контракту, а нездійснення такого повідомлення керівництвом Боржника не може бути підставою для настання негативних наслідків саме для працівника та мати наслідком порушення його права на вихідну допомогу. 
		Узагальнений виклад позицій інших учасників справи 
		30.          Інші учасники справи у встановлений судом термін відзиви на касаційну скаргу не надали. 
		Позиція Верховного Суду
		31.          Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги.
		32.          Предметом касаційного перегляду є судові рішення, ухвалені за наслідком розгляду позову ліквідатора Боржника про визнання недійсним пункту трудового контракту, укладеного між Боржником і одним із його засновників, що передбачає виплату працівнику компенсації (вихідної допомоги) при звільненні у значному розмірі, як такого, що містить ознаки фраудаторності. 
		33.          При вирішенні зазначеного спору перед господарськими судами постало питання щодо можливості визнання недійсним трудового контракту на підставі положень законодавства про банкрутство.
		34.          Звертаючись з вимогами про визнання недійсним правочину, заявник згідно з вимогами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для визнання його недійсним.
		35.          Стаття 42 КУзПБ визначає спеціальні підстави для заявлення вимог про визнання недійсними правочинів за участю боржника. Так, згідно з частиною 1 зазначеної статті Кодексу (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, зокрема, з таких підстав: боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим.
		36.          Відповідно до частини 2 статті 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
		37.          Верховний Суд неодноразово зазначав, що інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів. 
		38.          Водночас однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		39.          Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
		40.          Частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		41.          Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
		42.          Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
		43.          Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.
		44.          Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника. 
		45.          Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора. 
		46.          Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
		47.          Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
		48.          Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.
		49.          Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину   - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.
		50.          Подібні за змістом висновки, зокрема, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20.
		51.          Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові також зауважила, зокрема, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
		52.          У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
		53.          Перед судом постає завдання за наслідком оцінки обставин справи встановити взаємопов`язаність дій учасників оспорюваного правочину, направлену на досягнення єдиної недобросовісної мети - вивести майно (грошові кошти) боржника поза межі єдиної процедури банкрутства цього боржника для унеможливлення задоволення вимог визнаного у процедурі банкрутства кредитора (кредиторів) за рахунок такого активу з дотриманням правил процедури банкрутства.
		54.          Наслідки визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною 1 або 2 статті 42 КУзПБ, визначені частиною 3 зазначеної статті, згідно з якою сторона за таким правочином зобов`язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
		55.          Зазвичай у судовій практиці положення зазначеної правової норми застосовуються при оскарженні ліквідатором боржника цивільних (господарських) договорів як різновидів правочинів. Однак укладення договорів передбачено також Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП), який визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, що здійснюється шляхом укладення трудового договору. 
		56.          Згідно з частиною 1 статті 21 КЗпП (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		57.          Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина 3 статті 21 КЗпП).
		58.          Статтею 44 КЗпП передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
		59.          Підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників (частина 1 статті 91 КЗпП).
		60.          Натомість умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними (стаття 9 КЗпП).
		61.          Інші випадки недійсності трудових договорів, зокрема в разі порушення прав роботодавця чи інших осіб, КЗпП не передбачені. Водночас відповідно до частини 1 статті 9 Цивільного кодексу України положення цього Кодексу застосовуються, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
		62.          Верховний Суд у постанові від 22.05.2019 у справі №757/49315/16-ц (на яку посилається Відповідач у касаційній скарзі) виснував, що відповідно до статті 21 КЗпП України предметом трудового договору (контракту) є праця (трудова функція) особи, яка є об`єктом саме трудових правовідносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством (зокрема статтями 3, 7, 9, 91, 44 КЗпП України), тому положення Цивільного кодексу України (зокрема статей 203, 215) щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв`язку з укладенням трудового договору (контракту). 
		63.          Не заперечуючи проти наведеного висновку щодо застосування норм права (КЗпП і Цивільного кодексу України) під час розгляду трудового спору між роботодавцем і працівником, тобто при вирішенні спору, який виник суто із трудових правовідносин, Верховний Суд, однак, вважає його нерелевантним щодо спірних правовідносин у цій справі, які виходять за межі суто трудових правовідносин між роботодавцем і працівником, адже стосуються оспорення фраудаторного пункту контракту, укладеного між боржником і його засновником на шкоду іншим кредиторам. 
		64.          Водночас у вказаній постанові Верховного Суду у справі №757/49315/16 відсутні будь-які висновки про можливість чи неможливість застосування до відповідних правовідносин норм, закріплених у статті 42 КУзПБ (застосованій судами під час вирішення спору в цій справі), які визначають механізм захисту прав кредиторів боржника в разі укладення ним фраудаторного правочину в "підозрілий період".
		65.          Проаналізувавши наведені норми трудового, цивільного законодавства, а також законодавства про банкрутство у їх системному взаємозв`язку, Верховний Суд вбачає, що КЗпП, врегульовуючи трудові правовідносини, пов`язані з укладенням трудового договору (контракту) як угоди між працівником і роботодавцем, зокрема щодо захисту прав працівника від порушення з боку роботодавця при укладенні трудового договору (контракту), водночас, не містить правового регулювання правовідносин між таким роботодавцем як боржником у справі про банкрутство та його кредиторами, до яких належать також і працівники. Натомість наведені правовідносини врегульовані КУзПБ, який є спеціальним законом, що встановлює, зокрема, умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів. 
		66.          Верховний Суд неодноразово наголошував, що провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб`єктним складом, застосуванням спеціальних способів захисту тощо. З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника. При розгляді справ про банкрутство спеціальні норми КУзПБ мають пріоритет у застосуванні щодо інших законодавчих актів. 
		67.          У справах про банкрутство поряд з іншими принципами правового регулювання відносин неплатоспроможності суттєве значення має принцип судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства. Зокрема, складовою частиною процедури банкрутства є ревізія усіх правочинів, вчинених боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутства, за заявою арбітражного керуючого або кредитора та можливість визнання їх недійсними господарським судом у передбачених статтею 42 КУзПБ випадках. 
		68.          Відхиляючи доводи Відповідача щодо охоплення спірних правовідносин положеннями трудового законодавства, господарські суди першої та апеляційної інстанцій слушно зазначили, що категорія фраудаторності правочину у цивільному законодавстві також не закріплена на рівні закону, проте має широку сферу застосування у правовідносинах неплатоспроможних боржників. Неплатоспроможність учасника (роботодавця чи працівника) трудового контракту створює умови для застосування вказаного правового інституту.
		69.          Ігнорування обставин фраудаторності трудових договорів (контрактів) може призвести до фіктивного збільшення кредиторської заборгованості першої черги та у подальшому слугувати прецедентом для недобросовісних керівників суб`єктів господарювання, якими як запобіжник негативних для них наслідків банкрутства підприємства будуть укладатись відповідні трудові контракти з наближеним (пов`язаним, заінтересованим) працівником, що нівелює суть усього конкурсного процесу.
		70.          Отже, оскільки спір у цій справі виник у зв`язку з оспоренням пункту Контракту як такого, що містить ознаки фраудаторного, адже укладений між боржником і його засновником як заінтересованою особою з метою впливу на формування та справедливий розподіл ліквідаційної маси банкрута шляхом створення умов для першочергового погашення передбачених спірним пунктом грошових зобов`язань перед засновником боржника на шкоду іншим кредиторам, Верховний Суд вважає правильним застосування господарськими судами під час розгляду справи саме положень статті 42 КУзПБ як спеціальної норми права, що регулює спірні правовідносини між боржником і його кредиторами. 
		71.          Дослідивши надані учасниками справи докази, господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини укладення Контракту в період, коли Боржник уже мав ознаки неплатоспроможності, а керівник Боржника і Відповідач (як засновники Боржника) були обізнані щодо фінансових показників його роботи, зважаючи також на посаду, яку обіймав Відповідач за попереднім трудовим договором. 
		72.          Однак попри наявність кредиторської заборгованості в сумі більше 15000000,00 грн, Боржник і Відповідач уклали Контракт, що передбачав у разі його дострокового припинення не з ініціативи працівника виплату вихідної допомоги в розмірі 6000000,00 грн. При цьому загальний розмір вихідної допомоги за контрактами, укладеними між трьома співзасновниками Боржника ( ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 ), які виступали і як працівники, і як уповноважені особи від імені Боржника, складав 17000000,00 грн, що перевищує розмір основних засобів і оборотних активів Боржника. 
		73.          Наведене спростовує, зокрема, аргументи Відповідача про те, що при укладенні Контракту (який передбачає виплату вихідної допомоги лише в разі дострокового звільнення працівника за відсутності його винних дій) ні він, ні Боржник не могли знати про можливе настання обставин звільнення через банкрутство до закінчення строку Контракту.
		74.          Встановивши такі обставини, господарські суди в оскаржуваних судових рішеннях дійшли обґрунтованого висновку про те, що Боржник взяв на себе додаткові зобов`язання (у порівнянні з передбаченими трудовим законодавством гарантіями) з виплати вихідної допомоги (саме і лише) своїм співзасновника, тобто заінтересованим особам стосовно Боржника в розумінні статті 1 КУзПБ, та створили умови для першочергового погашення вказаних зобов`язань у разі реалізації майнових активів Боржника. У поєднанні з необґрунтованою реалізацією оскаржуваного пункту Контракту Відповідач і Боржник діяли на шкоду іншим кредиторам, позбавивши їх права на справедливе розподілення ліквідаційної маси банкрута. 
		75.          З огляду на викладене Верховний Суд відхиляє доводи Відповідача про те, що господарські суди не встановили умислу на вчинення будь-яких протиправних дій зі сторони працівника та керівництва Боржника при укладенні Контракту, виключення кредиторських вимог Відповідача з кола кредиторів на користь інших кредиторів Боржника тощо, адже вони суперечать встановленим в оскаржуваних судових рішеннях обставинам щодо укладення спірного пункту Контракту на шкоду кредиторам. І посилання Відповідача на те, що звільнення працівника відбулося би в будь-якому випадку після рішення господарського суду про відкриття ліквідаційної процедури щодо Боржника, а підстави для звернення з повідомленням про масове звільнення були відсутні, не спростовує наведені висновки.
		76.          У зв`язку з цим відсутні також підстави для висновку про неврахування господарськими судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі №910/18376/20(918/445/22), щодо недоведеності порушення прав позивача як підстави для відмови в позові. 
		77.          Щодо аргументів Відповідача про укладення Контракту до відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника Верховний Суд зауважує, що положення статті 42 КУзПБ передбачають визнання недійсними правочинів, вчинених не лише після відкриття провадження у справі про банкрутство, а й протягом трьох років до цього у, так званий, "підозрілий період". 
		78.          Отже, Верховний Суд погоджується з висновком господарських судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання оскаржуваного пункту Контракту недійсним відповідно до положень частин 1, 2 статті 42 КУзПБ як такого, що вчинений Боржником із заінтересованою особою менш ніж за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, при чому прийняття Боржником відповідного зобов`язання призвело до неможливості виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		79.           Звертаючись з касаційною скаргою, Відповідач не довів неправильного застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права до встановлених під час розгляду справи обставин як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.
		80.          Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги та залишення без змін оскаржуваних рішення і постанови.
		Розподіл судових витрат
		81.          Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення. 
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1.          Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 
		2.          Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 та рішення Господарського суду Одеської області   від 19.07.2023 у справі №916/3619/19(916/959/23) залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    В. Картере
		 
		Судді                                                                                                К. Огороднік
		 
		                                                                                                                В. Пєсков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...