Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 521/13535/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за заповітом.
Надіслано судом: 02.05.2024. Зареєстровано: 03.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 06.05.2024.
Дата набрання законної сили: 16.04.2024
Номер судового провадження: 22-ц/813/1943/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/813/1943/24 
		Справа № 521/13535/19
		Головуючий у першій інстанції Мазун І. А.
		Доповідач Лозко Ю. П.
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		16.04.2024 року                                 м. Одеса
		 
		Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
		головуючого - Лозко Ю.П.
		суддів: Коновалової В.А., Назарової М.В.,
		за участю секретаря судового засідання  Пересипка Д.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
		апеляційну скаргу ОСОБА_1 
		на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2023 року
		у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи  Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Калінюк Ганна Олександрівна, Юридичний департамент Одеської міської ради в особі Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача та скасування державної реєстрації,
		 
		встановив:
		14 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним вище позовом у якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову, поданої до суду 28 листопада 2019 року, просила витребувати у ОСОБА_2 на її користь успадковані нею від померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , 6/100 частин домоволодіння у вигляді квартири під АДРЕСА_1 та скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно  квартиру під АДРЕСА_1 , зареєстровану за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 26 січня 2016 року під реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 832280151101 за індексним номером 27983781, внесеним приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюк Г.О. 
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8 , якій на праві власності належала частина домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_2 , яке складалося з трьох жилих кам`яних будинків, загальною площею 102,9 кв.м. з надвірними спорудами. 
		На момент успадкування вказаної вище частини домоволодіння ОСОБА_8 , його інша частина належала ОСОБА_9 . 
		Між ОСОБА_8 і ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , після смерті якої ОСОБА_8 одержала у спадок одну другу частину домоволодіння, яке було розподілене в натурі на окремі житлові приміщення.
		Таким чином, відповідного до чинного на той час законодавства, спільна часткова власність на домоволодіння була припинена. 
		14 березня 2002 року Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості, складено довідку №1065 про розрахунок ідеальної частки ОСОБА_8 у домоволодінні по АДРЕСА_2 та довідку-характеристику №1065 доп. від 14 березня 20002 року для відчуження ОСОБА_8 16/100 частин вказаного домоволодіння.
		Згідно зазначених вище розрахунків було визначено, що ОСОБА_8 за прийнятою спадщиною належить в натурі на праві особистої власності частина домоволодіння по АДРЕСА_2 , а саме:
		-квартира АДРЕСА_3 (позначена в технічному паспорті літерою «А»), загальною площею 43,4 кв.м., яка складається із: коридору, кухні, житлової кімнати, сараю, що складає 6/100 частин домоволодіння;
		-квартира АДРЕСА_4 , що складається із: коридору, кухні, житлової кімнати, що складає 16/100 частин домоволодіння;
		-квартира АДРЕСА_5 , що складається із: коридору, кухні, житлової кімнати, сараю, що складає 12/100 частин домоволодіння;
		-квартири АДРЕСА_6 (позначена в технічному паспорті літерою «Г»), сараю літ. «Б», вбиральні літ. «Ж», що складає 16/100 частин домоволодіння; що разом становить 50/100 частини домоволодіння.
		21 березня 2002 року на підставі нотаріально посвідченого договору дарування, ОСОБА_8 подарувала ОСОБА_4 12/100 частин зазначеного домоволодіння, тобто квартиру АДРЕСА_5 із позначкою в технічному паспорті під літерою «Г».
		21 травня 2009 року ОСОБА_8 залишила заповіт, який посвідчений нотаріусом, за яким, заповіла позивачці все рухоме і нерухоме майно, яке їй належало, де б воно не було та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що на день її смерті належало їй і на що за законом вона матиме право. 
		На день смерті ОСОБА_8 із зазначеного, належного їй майна на праві особистої власності, успадкованого домоволодіння, яке розташовано в АДРЕСА_2 , залишилося: квартира АДРЕСА_3 , позначена в технічному паспорті літерою «А», яка складала 6/100 частин домоволодіння та квартира АДРЕСА_4 , позначена в технічному паспорті літерою «В», яка складала 16/100 частин домоволодіння. 
		В листопаді 2014 року, позивачка звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_8 та 28 лютого 2017 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_4 , позначену технічному паспорті літерою «В».
		30 травня 2017 року позивачка звернулася до нотаріальної контори із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_8 , а саме квартири АДРЕСА_3 , позначену в технічному паспорті літерою «А», проте постановою державного нотаріуса, їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вказану квартиру. 
		Підставою для відмови слугувала та обставина, що за ОСОБА_7 було визнано право власності на квартиру АДРЕСА_3 на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2006 року у справі №2-8494/2006. Ця обставина стала відома позивачці 02 червня 2017 року.
		Звернувшись до правоохоронного органу, позивачці стало відомо, що 18 липня 2007 року ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу, продала вказану вище квартиру ОСОБА_6 , який 08 жовтня 2007 року відчужив цю квартиру на користь ОСОБА_5 , яка в свою чергу продала квартиру ОСОБА_2 .
		Право власності ОСОБА_2 на квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 28 січня 2016 року з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 832280151101 з індексним номером 27983781.
		Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2006 року у справі №2-8494/2006, на підставі якого ОСОБА_7 набула права власності на спірну квартиру, на переконання позивачки, є підробленим, а тому ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 не набули законного права власності на цю квартиру і не мали права розпоряджатися нею.
		При цьому, позивачка зазначає, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем. 
		Посилаючись на вказані обставини, позивачка зазначає, що у неї, як спадкоємиці за заповітом, є усі підстави і право звернутися до суду за захистом свого права на успадковані нею, після смерті ОСОБА_8 , 6/100 частин домоволодіння у вигляді квартири під АДРЕСА_1 , яка належала останній на праві приватної власності, але вибула з її володіння не з її волі. 
		Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2023 року, з урахуванням ухвали Малиновського районного суду м. Одеси про виправлення описки від 19 квітня 2023 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Скасовано заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2019 року у вигляді арешту на квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 .
		Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою у якій посилаючись на обставини, якими обґрунтовується позов, вважає висновок суду про відмову в задоволенні її позовних вимог є помилковим, до якого суд дійшов з порушенням норм процесуального права, тому просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.
		Окрім наведення у апеляційній скарзі обставин, якими обґрунтовується позов скаржниця, посилається на те, що у жовтні 2019 року вона зверталася до Малиновського районного суду м. Одеси із позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 18 липня 2007 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , і визнання за нею в порядку спадкування права власності на 6/100 частин домоволодіння у вигляді квартири АДРЕСА_1 , у задоволенні якого рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 15 березня 2023 року було відмовлено.
		Скаржниця також зазначила про те, що відповідно до повідомлення Хмельницького ВП Малиновського ВП ГУНП в Одеській області №38.1-3-188 від 16 травня 2019 року та витягу з ЄРДР, за її заявою відкрито кримінальне провадження №12018161470001544 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 190 КК України, однак до теперішнього часу не встановлено особу, яка здійснила підробку рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2006 року у справі №2-8494/2006.
		Також, за повідомленнями архіву Малиновського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2019 року та від 18 жовтня 2019 року убачається, що у цьому суді в 2006 році не була зареєстрована та не перебувала на розгляді цивільна справа №2-8494-2006 за позовом ОСОБА_7 до Малиновської райадміністрації про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Натомість 29 листопада 2006 року за №2-8494/2006 в Малиновському районному суді м. Одеси було відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_12 про позбавлення батьківських прав та встановлення опіки, цю справу було перереєстровано в 2007 році на №2-1850/2007 і 09 липня 2007 року у цій справі ухвалено заочне рішення.
		Згідно повідомлення ТУ ДСА в Одеській області №інф/П22-21-17/21 від 23 лютого 2021 року, 22 листопада 2006 року суддя Бурам А.М., від імені якого підроблено судове рішення №2-8494/2006 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_7 , не перебував на посаді судді Малиновського районного суду м. Одеси.
		Наведені вище обставини, на переконання скаржниці, є свідченням того, що рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2006 року у справі №2-8494/2006 є підробленим.
		Також скаржниця зазначає, що серед матеріалів інвентаризаційної справи не має жодного документа (ордера, рішення, розпорядження чи будь-якого іншого документа), окрім вказаного вище судового рішення, який би давав право ОСОБА_7 набути право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
		Крім того, у матеріалах інвентаризаційної справи відсутні жодні документи, які б надавали право чи дозвіл ОСОБА_7 здійснити будь-яке будівництво чи будь-які будівельні роботи по реконструкції вказаної вище квартири, як і не містить інформації про наявність права на відчуження спірної квартири у ОСОБА_7 та наступних власників. 
		Скаржниця вважає, що ремонтні та будівельні роботи по перебудові, збільшенню площі спірної квартири, ОСОБА_7 здійснила на свій ризик, у власних інтересах, без дозволу власниці ОСОБА_8 та без належної документації для проведення таких робіт, а тому вчинене нею будівництво є самочинним і не породжує, як для неї, так і нових власників, правових наслідків. 
		На думку скаржниці, суд першої інстанції не звернув увагу і не надав належної оцінки тому, що ОСОБА_7 здійснила самочинну перебудову та перепланування спірної квартири, і таке самочинне будівництво не прийняте в експлуатацію у передбаченому законом порядку, а тому не мав правових підстав для зазначення в рішенні розмірів та призначень приміщень.
		Водночас, у висновку судової будівельно-технічної експертизи №045/2020 від 10 листопада 2020 року експерт дійшла висновку про те, що за документами, які знаходяться в матеріалах справи та результатами інструментально-візуального огляду квартири, до складу частини домоволодіння по АДРЕСА_2 , належної ОСОБА_8 , станом на 14 березня 2002 року, серед інших приміщень, входило приміщення під літерою «А» (кв.1), тобто квартира АДРЕСА_3 . 
		Також експерт у висновку зазначила, що виходячи із проведеного дослідження та результатів візуально-інструментального огляду квартири АДРЕСА_2 , встановлено, що фактичні об`ємно-планувальні показники приміщень та зовнішні розмірі квартири АДРЕСА_3 а отримані при проведенні візуально-інструментального огляду не відповідають об`ємно-планувальним показникам приміщень та зовнішнім розмірам квартири АДРЕСА_3 , відображеним в копії технічного паспорту на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_7 , виготовленого ОМБТІ станом на 13 вересня 1979 року та в копії технічного паспорту на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_2 , виготовленого ОМБТІ та РОН станом на 22 лютого 2002 року.
		Отже, на переконання скаржниці, 6/100 частин домоволодіння у вигляді квартири під АДРЕСА_8 у цьому ж будинку є одним і тим самим об`єктом, проте самочинно реконструйованим ОСОБА_7 об`єктом нерухомого майна. 
		Суд не надав належної оцінки поясненням свідків, які вказували саме на приміщення квартири АДРЕСА_1 , яке входило, як 6/100 частин домоволодіння до складу нерухомого майна ОСОБА_8 . Також показами свідків підтверджено факт вчинення ОСОБА_7 самочинного переобладнання вказаної квартири, а саме перенесення вікон, вхідний дверей, даху.
		Посилання суду першої інстанції на рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 квітня 2010 року справа №22ц- 1511/10 є безпідставним, оскільки таким не встановлено факту набуття права власності ані ОСОБА_7 , ані іншими особами, на чию користь було відчужено квартиру щодо якої виник спір.
		У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_3 в інтересах якої діє адвокат Домбровська В.А. просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2023 року без змін. На спростування доводів апеляційної скарги, відповідачка посилається на те, що позивачкою не надано жодних належних, допустимих і достовірних доказів, які б підтверджували, що нерухоме майно, про яке заявляє позивачка, а саме 6/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_2 є одним і тим самим майно, яке належить на праві власності ОСОБА_2 , а саме квартирою АДРЕСА_1 . Посилання позивачки про наявність підробленого судового рішення, вважає безпідставними, оскільки з огляду на положення ч.6 ст. 82 ЦПК України лише вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала суду про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили є обов`язковими для суду, що розглядає справу правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої це судове рішення. Зазначає, що відомості про зареєстроване право власності відповідачів на належний їм об`єкт міститься в Державному реєстрі прав, не скасовані, а тому відповідно до положень ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 №1952-IV вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому законом.
		У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 в інтересах якого діє адвокат Кварацхелія М.Г. просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2023 року без змін, посилаючись на те, що при зверненні ОСОБА_1 із позовом до суду у 2019 році, останньою не дотримано не лише строк позовної давності, а також спеціальні правила, встановлені ст. 388 ЦК України для віндикаційного позову саме до добросовісних набувачів. Апеляційна скарга не містить визначення процесуальних підстав, передбачених ч.1 ст. 376 ЦПК України для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Факт відсутності доказів припинення спільної власності на домоволодіння по АДРЕСА_2 та доказів належності спірного нерухомого майна до складу належній позивачці частини домоволодіння по АДРЕСА_2 , що встановлені судом першої інстанції, апеляційна скарга не спростовує. Факт зруйнування квартири АДРЕСА_3 до моменту, як ОСОБА_7 побудувала квартиру АДРЕСА_3 , що встановлений судом першої інстанції, доводи апеляційної скарги також не спростовують. Як і не спростовує пропуск позивачкою строку позовної давності, про застосування якого відповідачем було подано заяву.
		У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_7 в інтересах якої діє адвокат Лук`ян С.Г. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2023 року залишити без змін. 
		Будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, учасники справи у судове засідання не з`явилися, заяв про відкладення розгляду справи не подавали, що відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
		Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Оскаржуване рішення суду вказаним вимогам відповідає.
		Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд виходив з того, що позивачкою не доведено обставин, що 6/100 часток спірного домоволодіння та квартира АДРЕСА_2 є одним і тим самим об`єктом, співвласником якого є ОСОБА_2 , і що квартира АДРЕСА_3 а жилою площею 24, 6 кв. м. загальною площею 52, 7 кв. м. належала ОСОБА_8 , а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині витребування майна. 
		Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, до якого суд дійшов з додержанням вимог матеріального закону, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин та у відповідності норм процесуального права, з огляду на таке.
		Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		За ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
		Добросовісний набувач це набувач, який не знав і не міг знати, що він придбав майно у особи, яка не мала права це майно відчужувати.
		Власник визнається добросовісним, якщо, здобуваючи річ, він не знав і не повинний був знати про те, що відчужуватель речі не має права на її відчуження. У випадку, якщо власник речі знав, чи принаймні, повинний був знати, що здобуває річ в особи, що не мала права на її відчуження, він вважається недобросовісним.
		Вимога власника про вилучення майна у недобросовісного незаконного власника підлягає задоволенню у всіх випадках. У добросовісного власника майно може бути витребуване не завжди. Витребування майна від добросовісного набувача залежить від умов, при яких річ вибула з володіння власника чи особи, якій він передав майно за договором та оплатності (безплатності) придбання.
		У випадку, якщо добросовісний власник придбав річ безоплатно у особи, що не мала права її відчужувати, то віндикаційний позов власника підлягає задоволенню у всіх випадках, незалежно від того, як вибула річ з володіння власника (з його волі чи не з його волі) (ст. 338 ЦК України).
		Тобто, коли майно належить тій чи іншій особі на незаконних підставах, така особа є незаконним недобросовісним набувачем, тому що знає, що володіє річчю на незаконних підставах та не має права відчужувати цю річ, хоча фактично може вчинити такі дії. В такому разі, особа, що придбала таку річ стає незаконним (оскільки річ була придбаною в особи, що не мала права її відчужувати), але добросовісним володільцем (якщо не знала і не могла знати, що купує річ не у власника чи іншої правомочної особи). 
		Стаття 330 ЦК України встановлює загальні умови виникнення права власності у незаконного добросовісного володільця, але тільки в тих випадках, якщо відповідно до статті 388 ЦК України, майно не може бути витребуване у нього. 
		Стаття 388 ЦК України встановлює, що в тих випадках, коли такий набувач набув майно за відплатним договором, власник може витребувати таке майно тільки якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У всіх інших випадках власник не має право витребувати таке набуте майно і на підставі статті, що коментується, у добросовісного набувача виникає право власності на таке майно.
		Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18, пункти 146-147.
		Судом встановлено, що ОСОБА_8 на праві спільної часткової власності належала 1/2 частина будинку АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 жовтня 1979 року, виданого п`ятою Одеською нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого в реєстрі за № З-С-1175. (т. 1 а.с. 8)
		Згідно довідки від 14 березня 2002 року № 1065 та довідки-характеристики від 14 березня 2002 року № 1065-доп., виданої КП «ОМБТІ та РОН» про розрахунок ідеальної частки у домоволодінні по АДРЕСА_2 вказано, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_8 належить частка домоволодіння:
		1) квартира АДРЕСА_3 складається з коридору 1-1 площею 6,1 кв.м., кухні 1-2 площею 11,2 кв.м., житлової 1-3 площею 15,9 кв.м., сараю 1-4 площею 10,2 кв.м. (літ. А вартістю 2180 грн.), що складає 6/100 часток домоволодіння);
		2) квартира АДРЕСА_4 складається з коридору 2-1 площею 4,7 кв.м., кухні 2-2 площею 13,5 кв.м., житлової 2-3 площею 16,3 кв.м. (літ. В вартістю 5576 грн.), що складає 16/100 часток домоволодіння;
		3) квартира АДРЕСА_5 : коридор 3-1 площею 8,9 кв.м., кухня 3-2 площею 9,5 кв.м., житлова 3-3 площею 12,6 кв.м. (вартістю 4258 грн.), що складає 12/100 часток домоволодіння.
		Співвласницею вказаного будинку була ОСОБА_9 , якій належало 1/2 частка будинку (т. 1 а.с. 14, т.3 а.с.81).
		ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.3 а.с.246).
		Відповідно до договору дарування від 21 березня 2002 року ОСОБА_8 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар 16/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , яке в цілому складається з трьох житлових будинків «А,В,Г», загальною площею 101,8 кв.м. та надвірних споруд «Б, Д, Е» - сараїв, «Ж» - вбиральні», № 1,2 огородження, І мостіння, розташовані на земельній ділянці розміром 841 кв.м. Право власності ОСОБА_1 , зареєстровано в КП «ОМБІТ та РОН» на 16/100 частку під № 142доп.- строку 140- р № 4376 (т.1. а.с.15).
		21 травня 2009 року ОСОБА_8 залишила заповіт, який посвідчений державним нотаріусом Другої Одеської державної нотаріальної контори Арабаджи К.Г., і зареєстрований в реєстрі за № 3-1314, яким заповіла ОСОБА_1 все належне їй майно і все те, що на день смерті буде їй належати (т. 1 а.с. 16).
		Згідно договору дарування від 29 серпня 2012 року ОСОБА_8 подарувала ОСОБА_4 12/100 часток домоволодіння під АДРЕСА_2 , про що зазначено у свідоцтві про право на спадщину на ім`я Кузнєцової ( т. 1 а.с. 9, т.2 а.с.180 зворот.)
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла (т. 1 а.с. 22), і після її смерті із заявою про прийняття спадщини 26 листопада 2014 року № 839 та 27 лютого 2017 року № 211 до Другої Одеської державної нотаріальної контори звернулась ОСОБА_1 , після чого заведено спадкову справу № 351/2014. (т. 2 а.с. 142-188)
		Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 02 червня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на кв. АДРЕСА_1 з причин ненадання правовстановлюючих документів про належність вказаної квартири спадкодавцеві. (т. 1 а.с. 23)
		28 лютого 2017 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину, квартиру АДРЕСА_9 , яка складається з житлової кімнати загальною площею  32,2 кв.м. (т. 3 а.с.173)
		26 грудня 2006 року у КП «ОМБТІ та РОН» в книзі № 619 пр-12 за № 631 було зареєстровано право власності ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_10 на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2006 року (справа №2-8494/2006) (т.2 а.с.202-203). 
		Водночас, відповідно до відповіді Малиновського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2019 року, згідно журналу реєстрації цивільних справ за 2006 рік в Малиновському районному суду м. Одеси не зареєстрована та не перебувала на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_7 до Малиновської райадміністрації про визнання права власності ( т.3 а.с 36).
		18 липня 2007 року ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_6 купив зазначену квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Комісаровою С.О. , який зареєстрований у КП «ОМБТІ та РОН» в книзі №619пр-142 (т.1 а.с.31, т.2 а.с.13-14)
		08 жовтня 2007 року ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_5 купила квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюк Г.О. і зареєстрованого у КП «ОМБТІ та РОН» 13 листопада 2007 року. (т.1 а.с.32, т.2 а.с.31, 58-59). ОСОБА_5 зареєструвала своє право власності у реєстрі прав власності на нерухоме майно 13 листопада 2007 року (т.1 а.с.34 зворот).
		Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22 квітня 2010 року, яке набрало законної сили, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2009 року змінено, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_8 про визнання недійсними договору купівлі-продажу від 18 липня 2007 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , та договору купівлі-продажу від 18 жовтня 2007 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , визнання за ОСОБА_8 право власності на квартиру АДРЕСА_1 та усунення ОСОБА_8 перешкод в користуванні власністю  вказаною квартирою, шляхом виселення з цієї квартири ОСОБА_5 і членів її сім`ї, відмовлено, в іншій частині щодо відмови у задоволенні зустрічних вимог про визнання договорів купівлі-продажу спірної квартири дійсними, рішення суду першої інстанції залишено без змін. (т. 3 а.с. 5-8)
		28 січня 2016 року ОСОБА_5 продала квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , який зареєстрував своє право власності на неї (№ запису 13043238) (т. 1 а.с. 34-35).
		12 липня 2017 року ОСОБА_8 звернулась до Малиновської райадміністрації ОМР із заявою, в якій зазначала, що флігель будинку АДРЕСА_2 , що знаходиться у її власності зруйновано начальником експлуатаційної ділянки № НОМЕР_1 та збудовано інший об`єкт (т.3 а.с.206).
		З Витягу з ЄРДР № 12018161470001544 від 21 липня 2018 року убачається, що заявницею ОСОБА_1 подано заяву за фактом використання завідомо підробленого документу невстановленою особою, правова кваліфікація правопорушення за ч. 4 ст. 358 КК України. 05 березня 2019 року вказані діяння перекваліфіковано на ч. 3 ст. 190 КК України. (т. 1 а.с. 25-26.) Йдеться про рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2006 року, яким за ОСОБА_7 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 . (т.1 а.с.24-25)
		Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15 червня 2021 року (справа №521/16619/19), яке набрало законної сили 15 березня 2023 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 18 липня 2007 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Комісаровою С.О., за реєстровим № 5113; зобов`язано ОСОБА_7 привести 6/100 частин у вигляді квартири АДРЕСА_11 ) домоволодіння АДРЕСА_2 в первісний стан шляхом перебудови; у визнанні за ОСОБА_1 права власності на 6/100 частин домоволодіння у вигляді квартири АДРЕСА_1 відмовлено (т.5 а.с.156-165).
		Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
		Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно  правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства  суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити,  із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
		Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
		Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.
		Отже, позивачка посилаючись на те, що спірне нерухоме майно, квартира АДРЕСА_11 ) домоволодіння АДРЕСА_2 є приміщенням під літ. «А», яке належало спадкодавцю ОСОБА_8 та вибуло із власності останньої поза її волею на підставі підробленого судового рішення, мала довести суду ці обставини належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, відповідно до вимог ст. ст. 77-80 ЦПК України.
		Разом з цим, матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження вказаних вище обставин, якими позивачка обґрунтовує свій позов.
		Колегія суддів також зауважує, що суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності) (пункт 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21).
		Як убачається з матеріалів справи, право власності на квартиру АДРЕСА_10 :
		26 грудня 2006 року у КП «ОМБТІ та РОН» в книзі № 619 пр-12 за № 631 було зареєстровано за ОСОБА_7 (т.2 а.с.202-203);
		19 липня 2007 року у КП «ОМБТІ та РОН» в книзі №619пр-142 було зареєстровано за ОСОБА_6 (т.2 а.с.13-14);
		13 листопада 2007 року у реєстрі прав власності на нерухоме майно було зареєстровано за ОСОБА_5 (т.1 а.с.34 зворот);
		28 січня 2016 року у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано за ОСОБА_2 (т.1 а.с.34 зворот).
		Водночас, у цій справі, правомірність права власності та володіння ОСОБА_2 квартирою АДРЕСА_10 , що презюмується, ОСОБА_1 не спростована.
		Так, відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
		Водночас, матеріали справи не містять передбачених ч.6 ст.82 ЦПК України судових рішень на підтвердження підстав позову, зокрема, що вказане вище рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2006 року у справі №2-8494/2006 є підробленим.
		Надані ж позивачкою повідомлення архіву Малиновського районного суду м. Одеси, витяг про відкриття кримінального провадження №12018161470001544, повідомлення ТУ ДСА в Одеській області, у розумінні ст. 80 ЦПК України, не є достатніми доказами того, що рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2006 року у справі №2-8494/2006, на підставі якого 26 грудня 2006 року у КП «ОМБТІ та РОН» в книзі № 619 пр-12 за № 631 було зареєстровано право власності ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_10 є підробленим.
		Колегія суддів вважає, що надані у суді першої інстанції покази свідків були обґрунтовано неприйняті судом першої інстанції, оскільки такі не відповідають вимогам належності, достовірності та достатності (ст.ст. 77,79,80 ЦПК України), оскільки свідок ОСОБА_13 , який є сином позивачки, повідомив суду обставини, про які йому стало відомо зі слів ОСОБА_8 . 
		Проте, відповідно до ч. 2 ст.90 ЦПК України якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу.
		Свідком ОСОБА_14 , попри доводи скаржниці, суду не повідомлялось інформації, яка б підтверджувала факт вчинення ОСОБА_7 самочинного переобладнання квартири АДРЕСА_3 , позначеної в технічному паспорті літерою «А», при цьому інші пояснення останньої також зводиться до інформації стосовно обставини про які цей свідок довідалася зі слів ОСОБА_8 . 
		При цьому колегія суддів також погоджується із мотивами неприйняття судом першої інстанції наданих позивачкою у якості доказів актів ОМБТІ від 18 червня 1981 року та від серпня 1976 року, а також довідок від 14 березня 2002 року № 1065, від 14 березня 2002 року № 1065-доп., виданих КП «ОМБТІ та РОН» на підтвердження порядку користування житловими приміщеннями домоволодіння АДРЕСА_2 .
		Колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).
		Щодо посилань скаржниці на висновки судової будівельно-технічної експертизи №045/2020 від 10 листопада 2020 року, колегія суддів звертає увагу, що експерт лише констатувала невідповідність квартири АДРЕСА_10 , технічним характеристикам квартири АДРЕСА_3 ), відображеним у технічному паспортах від 13 вересня 1979 року та 22 лютого 2022 року, що попри протилежні посилання ОСОБА_1 не є висновком про самочинну реконструкцію.
		Порушень судом норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення судом справи, колегією суддів не встановлено.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
		Інші доводи апеляційної скарги за своєю суттю є обґрунтуванням позовних вимог і зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржницею норм права, та незгоди з висновками суду стосовно встановлен их обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилення на обставини, які не були враховані під час вирішення цієї справи. 
		Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з підстав, наведених в оскаржуваному рішенні.
		Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення судом справи.
		За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, з мотивів наведених у скарзі.
		У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.
		Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України
		 
		постановив:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2023 року залишити без змін.
		Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
		Повний текст постанови складено 22 квітня 2024 року.
		 
		Головуючий                                Ю.П. Лозко
		 
		 
		 
		Судді:                                    В. А. Коновалова
		 
		 
		 
		                                       М.В. Назарова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...