Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 743/762/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано судом: 05.12.2024. Зареєстровано: 06.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 09.12.2024.
Дата набрання законної сили: 03.12.2024
Номер судового провадження: 22-ц/4823/1491/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		П О С Т А Н О В А
		іменем України
		 
		03 грудня 2024 року м. Чернігів
		 
		Унікальний номер справи № 743/762/24
		Головуючий у першій інстанції - Кравчук  М. В.
		Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1491/24
		 
		ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів су дової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого-судді: Мамонової О.Є.,
		суддів: Онищенко О.І., Шитченко Н.В., 
		із секретарем: Герасименко Ю.О.,
		 
		учасники справи:
		заявник: ОСОБА_1 ,
		заінтересовані особи: ОСОБА_2 , четвертий відділ ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи у залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ріпкінського районного суду Чернігівської області від 06 вересня 2024 року (проголошено о 14:40) у справі за заявою ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення,
		 
		                                       У С Т А Н О В И В:
		 
		У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що він - ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без участі матері ОСОБА_2 .
		Заяву обґрунтовував тим, що 15.02.2014 він зареєстрував шлюб із ОСОБА_2 . Під час перебування у шлюбі у них народилась донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 26.02.2021 шлюб між ними розірвано. 
		Зазначав, що після розірвання шлюбу ОСОБА_2 покинула його з дитиною і стала мешкати окремо, самоусунулася від утримання та виховання доньки, з донькою бачиться рідко, належного спілкування у них немає, матеріальної допомоги на утримання доньки не надає, не бере участі у вихованні дитини, при цьому ним перешкоди у спілкуванні з дитиною не чиниться.
		Указував, що рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 30.04.2021 з ОСОБА_2 на його користь стягнуті аліменти на утримання доньки в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 16.04.2021 і до дня досягнення дитиною повноліття, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. ОСОБА_2 ухиляється від сплати аліментів, донька знаходиться на утриманні заявника. 
		Зазначав, що встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої доньки потрібно йому для підтвердження права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, що передбачено положеннями п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
		 
		Рішенням Ріпкінського районного суду Чернігівської області від 06.09.2024 у задоволенні заяви ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовлено.
		 
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким його заяву задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неправильне встановлення фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для її вирішення. 
		Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_2 фактично самоусунулась від виховання доньки, не володіє інформацією щодо її успіхів у навчанні, кола її спілкування, інтересів, захоплень, не виявляє бажання  проводити з дитиною спільно час, не працює, ухиляється від сплати аліментів.
		При цьому наголошує, що він офіційно працює та отримую заробітну плату, в іншому шлюбі не перебуває, інших дітей, окрім доньки не має, у нього достатньо часу та можливості самостійно виховувати та утримувати дитину, займатися її лікуванням, навчанням, брати участь в її духовному та фізичному розвитку. Ним створені всі необхідні умови для проживання та гармонійного розвитку доньки в атмосфері любові.
		Звертає увагу суду на те, що факт перебування дитини на його утриманні та мешкання виключно з ним підтверджується довідкою виконкому Ріпкінської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області №680 від 13.05.2024.
		 
		Вислухавши суддю - доповідача, пояснення ОСОБА_3 та його представника - адвоката Пирог Л.О., які просили задовольнити апеляційну скаргу, заінтересованої особи ОСОБА_2 , яка заперечувала проти задоволення заяви та апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
		Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
		 
		Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з відсутності підстав на підтвердження факту того, що заявник виховує дитину самостійно, позаяк матір дитини очевидно бере участь в її вихованні.
		Однак таких висновків суд першої інстанції дійшов із порушенням норм процесуального права.
		 
		Судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 15.02.2014 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 26.02.2021 (а.с 12).
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками - ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 23.05.2014 Виконавчим комітетом Жукотківської сільської ради Чернігівського району (а.с. 11).
		Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 30.04.2021 (справа №743/442/21) стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача щомісяця, починаючи з 16.04.2021 і до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (а.с. 14-15).
		Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності від 05.02.2020 ОСОБА_1 є власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 20). 
		Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 24.10.2022 (справа №743/220/22) задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 16-17).
		Відповідно до акту депутата Ріпкинської селищної ради Коломієць С.В. від 13.05.2024 за адресою АДРЕСА_2 зареєстровані і фактично проживають з 16.01.2019 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 21).
		Згідно з довідкою № 680 Виконавчого комітету Ріпкинської селищної ради від 13.05.2024, виданою ОСОБА_1 , який зареєстрований в АДРЕСА_2 , на його утриманні перебуває дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 22).
		Відповідно до довідки №01-39/39, виданої 15.05.2024 Ріпкинським ліцеєм імені Софії Русової Ріпкинської селищної ради, ОСОБА_4 є ученицею ліцею з 01.09.2020. Мати дитини, ОСОБА_2 , не приводить і не забирає дитину з ліцею, батьківські збори не відвідує, на ремонт класу не приходить, навчанням доньки не цікавиться, з учителями не спілкується (а. с. 23).
		З довідки Ріпкинського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Ріпкирайлісгосп» від 16.05.2024 №00000000003 вбачається, що ОСОБА_1 з 02.12.2014 працює на підприємстві, на даний займає посаду майстра на лісозаготівельних роботах. Його дохід за період з 01.11.2023 по 30.04.2024 склав 89 773,96 грн (а.с. 24).
		З відповіді відділення поліції №2 (смт Ріпки) Чернігівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 29.07.2024 №3842/124/48.2/2024 слідує, що згідно обліків відділення поліції та інформаційно-статистичної бази «Цунамі» жодних звернень щодо ухилення від виконання батьківських обов`язків ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , по відношенню до її доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до відділення поліції №2 (смт Ріпки) не надходило (а. с. 63).
		Інформацією Чернігівського відділу державної виконавчої служби у Чернігівському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 07.08.2024 №58226 підтверджується, що станом на дату її надання боржник ОСОБА_2 офіційно не працевлаштована, останнє відрахування було здійснене 06.06.2024 в сумі 2121,28 грн. Відповідно до онлайн розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 30.07.2024 становить 57826,79 грн (а. с. 70-71).
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
		У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.
		Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
		Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
		- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
		- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
		- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
		- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
		З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.
		 
		У справі, яка є предметом перегляду, заявник просить встановити факт самостійного виховання та утримання дитини. Заявлені вимоги, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину.
		 
		Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
		Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
		Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
		Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
		За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
		Відповідно до частин першої - третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. 
		Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
		При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
		Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
		Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
		Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов`язку утримувати дитину.
		Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.
		У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
		Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
		Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
		Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
		Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
		СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.
		 
		Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
		У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
		 
		Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
		Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
		У справі, яка переглядається, заявник просить установити факт самостійного виховання та утримання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.
		Так, у статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
		 
		З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята статті 19 СК України) .
		Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
		Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
		Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. При цьому, в судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 заперечувала проти встановлення даного факту.
		Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини та її утримання одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.
		Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
		Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 по справі № 201/5972/22. 
		 
		Суд першої інстанції, виходив із відсутності підстав для задоволення заяви про встановлення юридичного факту, оскільки заявник не довів, що мати дитини не здійснює прав та не виконує обов`язків щодо своєї дитини.
		Разом з тим районний суд не звернув уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, то питання, заявлене ОСОБА_3 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.
		Частиною шостою статті 294 ЦПК України встановлено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
		Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
		За установлених у цій справі конкретних обставин факт самостійного виховання та утримання дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 06.09.2024 необхідно скасувати, а заяву ОСОБА_3 - залишити без розгляду.
		Керуючись ст. 294, 315, 367, 374, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -
		 
		                                         П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.
		Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 06 вересня 2024 року  - скасувати.
		Заяву ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення  - залишити без розгляду.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст постанови складено 05 грудня 2024 року.
		 
		Головуюча:                                                                О.Є. Мамонова
		 
		Судді:                                                                         О.І. Онищенко 
		 
		                                                                                    Н.В. Шитченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...