Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 400/8164/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо.
Надіслано судом: 26.12.2024. Зареєстровано: 27.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 30.12.2024.
Дата набрання законної сили: 26.12.2024
Номер судового провадження: 854/53262/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		26 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/8164/24
		Головуючий в 1 інстанції:Мороз А.О.
		 Дата і місце ухвалення 13.11..2024 р., м. Миколаїв
		 
		П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: 
		 
		судді  доповідача  Шеметенко Л.П.
		 судді  Градовського Ю.М.
		 судді  Турецької І.О.
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення від 25.07.2024 року №5/8167, зобов`язання вчинити певні дії,-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просив суд:
		- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.07.2024 року № 5/8167 про відмову надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації в зв`язку з відсутністю документів про утримання дітей, прийняте відносно ОСОБА_1 ;
		- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 12.07.2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення про надання відстрочки.
		Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено.
		Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ОСОБА_1 , як батько трьох неповнолітніх дітей, мав право на відстрочку від мобілізації. Апелянт вказує, що Закон не вимагає обов`язкової реєстрації шлюбу між батьками дітей як умови для надання відстрочки, а також не покладає на батьків обов`язку доводити факт утримання дітей через суд, якщо інше підтверджується документально. Крім того, на думку апелянта, суд не врахував, що рішення Комісії фактично позбавляє трьох неповнолітніх дітей їхнього батька, що є грубим порушенням статей 3, 51 Конституції України та статей 11, 180 СК України.
		Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). 
		Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. 
		Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач, 12.07.24 р. звернувся до комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
		До заяви позивач додав нотаріально засвідчені копії свого паспорта та РНОКПП; свідоцтва про народження сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , матір`ю яких є ОСОБА_4 ; свідоцтва про шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ; свідоцтва про народження доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , матір`ю якої є ОСОБА_6 ; копія свідоцтва про шлюб ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , та заяву ОСОБА_8 від 11.07.24 р. щодо утримання ОСОБА_1 неповнолітньої доньки ОСОБА_5 .
		Позивачем отримано повідомлення від 25.07.24 р. № 5/8167, в якому зазначено, що за результатами розгляду заяви позивача протоколом від 25.07.2024 року № 14 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період у зв`язку із відсутністю документів про утримання дітей.
		Вважаючи відмову у наданні відстрочки протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
		Суд першої інстанції, розглядаючи справу та приймаючи рішення, виходив з того, що позивачем у відповідності до положень п. 3 додатку 5 Порядку № 560 не було надано комісії, окрім свідоцтва про реєстрацію шлюбу з матір`ю дітей, також одного із обов`язкових документів, які підтверджують факт утримання, а саме письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України.
		Переглядаючи справу в апеляційному порядку та надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
		Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Тобто, судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, і якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному із визначених критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.
		Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України від 21.10.1993 №3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-ХІІ).
		За визначенням ст.1 Закону №3543-ХІІ комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
		Статтею 23 Закону №3543-ХІІ визначені підстави відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
		Зокрема, п.3 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
		Кабінет Міністрів України прийняв постанову №560 від 16.05.2024 року «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (далі Порядок №560). Цей Порядок визначає, зокрема процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
		Відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
		За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.
		Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
		Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
		На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
		Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
		У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
		У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
		Відповідно до Додатку 5 Порядку № 560, документами, що підтверджують право на відстрочку для жінок та чоловіків, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, є: свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов`язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.
		З матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_4 , з якою спільно виховує двох неповнолітніх дітей ОСОБА_9 2016 р.н. та ОСОБА_10 2010 р.н. Факт утримання позивачем дітей відповідачем не заперечується та підтверджується свідоцтвами про народження дітей із зазначенням батьківства позивача та свідоцтвом про реєстрацію шлюбу з матір`ю дітей.
		Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач є батьком неповнолітньої дитини  ОСОБА_9 2009 р.н. Матір`ю дитини є ОСОБА_11 , з якою позивач у шлюбі не перебував.
		Отже, суд констатує, що позивач є батьком 3 (трьох) дітей, які не досягли 18 років, запис щодо чого наявний в свідоцтвах про народження усіх трьох дітей.
		Разом з тим, на розгляд комісії позивачем було подано нотаріально засвідчену копію заяви  ОСОБА_11 від 11.07.2024 року, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 з моменту народження дитини ОСОБА_9 утримує свою неповнолітню доньку, надає кошти на її утримання в необхідному розмірі, в добровільному порядку та в грошовій і/або натуральній формі. У заяві також зазначено, що ОСОБА_1 виконує обов`язки по утриманню дитини добровільно і заявник не має до нього претензій майнового характеру, пов`язаних з утриманням дитини.
		Надаючи оцінку доводам апелянта, що надані разом із заявою про надання відстрочки від призову документи свідчать про те, що на утриманні позивача перебувають троє дітей, які не досягли 18 років, а тому наявні підстави для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», колегія суддів зазначає наступне.
		В силу вимог частини 1 статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
		Згідно з частинами 1-2 статті 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
		За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
		Статтею 157 Сімейного кодексу України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
		Натомість, , 5 ? 560, , ? письмовий договір між батьками, ?, ? .
		, перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного може бути встановлений судом в порядку окремого провадження відповідно до положень ст. 315 ЦПК України. Водночас, колегія суддів зазначає, що жодною нормою чинного законодавства не встановлено, що перелік документів, визначених у додатку 5 до постанови Кабінету Міністрів України №560 є вичерпним, а факт утримання не може підтверджуватись іншими документами, якщо вони є належними та допустимими.
		З аналізу вищенаведеного, апеляційний суд приходить до переконання, що позивачем до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ надано належні документи, які можуть підтверджувати факт утримання дітей.
		Водночас, рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 № 5/8167 від 25.07.2024 року не відповідає критеріям, визначеним ч.2 ст. 2 КАС України, та не містить належних мотивів його прийняття, у тому числі мотивів відхилення нотаріально засвідченої копії заяви  ОСОБА_11 від 11.07.2024 року, як доказу здійснення позивачем утримання неповнолітньої ОСОБА_9 .
		Зазначені обставини в своїй сукупності свідчать, що оскаржуване рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 є протиправним та підлягає скасуванню.
		Разом із цим, вирішуючи позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача вчинити певні дії, апеляційний суд виходить з наступного.
		Так, положеннями ст. 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 року № 2073-IX (далі - Закон №2073-IX) визначено, що дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
		Частиною 3 статті 6 Закону №2073-IX визначено, що здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов: дискреційне повноваження передбачено законом; дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом; правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом; вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.
		Згідно із позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі №569/16681/16-а, від 12.04.2018 справі № 826/8803/15, від 21.06.2018 у справі № 274/1717/17, від 14.08.2018 у справі № 820/5134/17, від 17.10.2019 у справі № 826/521/16, від 30.03.2021 у справі № 400/1825/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20 та від 27.09.2021 року у справі №380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
		Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
		У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
		Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, висловлена у постановах від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20, від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 та від 13.10.2022 у справі №380/13558/21.
		Також. суд враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/965/17 та від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому, особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
		Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
		Варто наголосити, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
		Зобов`язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення.
		Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
		При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
		З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов до висновку, що оскільки заяву позивача відповідач належним чином не розглянув, не дослідив всіх доказів та не здійснив перевірку наявності підстав для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за наданими документами, зазначене свідчить про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача та за наслідками її розгляду прийняти відповідне обґрунтоване рішення, з врахуванням висновків суду.
		Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови в задоволені адміністративного позову.
		Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		На підставі наведеного у сукупності, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню із прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позову.
		Крім того, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає.
		Відповідно до положень частини 1, 3 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Судом встановлено, що під час подання адміністративного позову до суду першої інстанції позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн., а за подання апеляційної скарги було сплачено судовий збір у розмірі 1816,80 грн. Таким чином, загальний розмір судових витрат у вигляді судового збору, що підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі складає 3028,00 грн.
		Керуючись ст.ст. 139, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1  задовольнити частково. 
		Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року  скасувати та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 № 5/8167 від 25.07.2024 року про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з відсутністю документів про утримання дітей, прийняте відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
		Зобов`язати Комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо надання йому відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією та за наслідками її розгляду прийняти відповідне обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.
		В задоволенні решти позовних вимог  відмовити.
		Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 3028,00 грн. (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок).
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.
		 
		Судове рішення складено у повному обсязі 26.12.2024 р. 
		 
		 
		Суддя  доповідач: Л.П. Шеметенко 
		 
		 
		Суддя: Ю.М. Градовський
		 
		 
		Суддя: І.О. Турецька

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...