Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 686/31643/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти правосуддя; Невиконання обмежувальних заходів, обмежувальних приписів або непроходження програми для кривдників.
Надіслано судом: 30.01.2025. Зареєстровано: 31.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 03.02.2025.
Дата набрання законної сили: 30.01.2025
Номер судового провадження: 11-кп/820/195/25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12024243060000464

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		30 січня 2025 року
		м. Хмельницький
		 
		Справа № 686/31643/24
		Провадження № 11-кп/820/195/25
		 
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
		Хмельницького апеляційного суду
		в складі:    головуючої  судді ОСОБА_1 ,
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		секретаря  ОСОБА_4 ,
		з участю:    прокурора  ОСОБА_5 ,
		обвинуваченого  ОСОБА_6 ,
		захисника-адвоката ОСОБА_7 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024243060000464 від 06 листопада 2024 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.3901 КК України, за апеляційною скаргою прокурора на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 листопада 2024року,-
		 
		в с т а н о в и л а :
		Цим вироком
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою освітою, розлученого, непрацюючого, який є особою з інвалідністю ІІІ групи, раніше судимого:
		- вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2024 року за ст. 3901 КК України до покарання у вигляді 1 року пробаційного нагляду,
		визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 3901 КК України, та призначено йому покарання у виді 1 року 2 місяців пробаційного нагляду.
		Строк покарання ОСОБА_6 ухвалено обчислювати з дня постановки його на облік уповноваженим органом з питань пробації.
		У відповідностідо ст.591КК Українипокладено на ОСОБА_6 наступні обов`язки:1)періодично з`являтисядля реєстраціїдо уповноваженогооргану зпитань пробації;  2)повідомляти уповноваженийорган зпитань пробаціїпро змінусвого місцяпроживання,роботи абонавчання;  3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; 4) виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою «Подолання домашнього насильства»
		Питання про речові докази вирішено в порядку ст. 100 КПК України. 
		 
		За вироком суду, 31 липня 2024 року Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області у цивільній справі № 686/20972/24 винесено рішення про видачу обмежувального припису строком на шість місяців, згідно з яким ОСОБА_6 заборонено, зокрема, перебувати в місці проживання своєї матері ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 , наближатися на відстань ближче 300 метрів до місця проживання ОСОБА_8 та в будь-який спосіб контактувати з нею.
		Однак, ОСОБА_6 всупереч вимогам вказаного рішення приходив до місця проживання ОСОБА_8 та контактував з нею.
		Так, ОСОБА_6 , нехтуючи обов`язковими приписами та обмеженнями суду, переслідуючи умисел, спрямований на порушення нормальної діяльності органів правосуддя по забезпеченню виконання рішення суду, всупереч вимог ч. 4 ст. 3506 ЦПК України, відповідно до якої видача обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання, діючи умисно, 22 жовтня 2024 року, близько 20 год. 15 хв., 04 листопада 2024року, близько 01 год. 00 хв., та 16 листопада 2024 року, близько 16 год. 30хв., прийшов до місця проживання ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 , та контактував з нею, таким чином порушив обмежувальний припис в частині заборони наближатись до місця проживання ОСОБА_8 , перебувати в місці її проживання та контактувати з нею. 
		Вказаними діями, які виразились в умисному невиконанні обмежувального припису, ОСОБА_6 порушив встановлені судом заходи тимчасового обмеження, чим заподіяв шкоду суспільним інтересам, що забезпечують нормальну, регламентовану законодавством діяльність суду і органів, які йому сприяють, щодо реалізації завдань і цілей у сфері здійснення правосуддя, державній політиці у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямованій на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст.3901 КК України.
		 
		Не погоджуючись із вироком суду, в частині призначеного обвинуваченому покарання, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок у вказаній частині скасувати узв`язку знеправильним застосуваннямзакону Українипро кримінальнувідповідальність.Ухвалити новийвирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ст. 3901 КК України у виді 1 року обмеження волі. 
		На підставі ст.ст. 71, 72 КК України, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2024 року, та за сукупністю вироків призначити остаточне покарання у виді 1 року 2 місяців обмеження волі.
		Прокурор, не оспорюючи доведеність вини обвинуваченого та правильності кваліфікації його дій, вважає, що вирок суду в частині призначеного обвинуваченому покарання є незаконним. 
		Призначаючи обвинуваченому покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 3901 КК України, місцевий суд не врахував, що на день ухвалення вироку ОСОБА_6 був засуджений вироком Хмельницького міськрайонного суду від 30 жовтня 2024 року, який не набрав законної сили.
		А тому, йому слід було призначити остаточне покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України з урахуванням ч. 1 ст. 72 КК України.
		Крім того, при призначенні ОСОБА_6 покарання місцевий суд не врахував, що відповідно до ч. 5 ст. 591 КК України, пробаційний нагляд не призначається особам, які під час відбування цього виду покарання вчинили кримінальне правопорушення. 
		 
		Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, на підтримку поданої апеляційної скарги, обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника  адвоката ОСОБА_7 , які заперечили проти її задоволення, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги та повторно дослідивши характеризуючи матеріали, колегія суддів вважає, що така підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		Висновки суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, зазначених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ст. 3901 КК України в апеляційній скарзі не оспорюються, а тому відповідно до вимог ч.1 ст.404КПК України апеляційним судом не переглядаються. 
		Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.407КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
		Підставою для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (п. 4 ч. 1 т. 409 КПК України).
		Згідно із п. 1 ч. 1 с. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
		Суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок уразі необхідності застосування більш суворого покарання (п. 2 ч. 1 ст. 420 КК України)
		Відповідно до вимог ст.370КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.
		Однак, суд першої інстанції, призначаючи обвинуваченому покарання, не в повній мірі дотримався вказаних вимог закону.
		 
		Перевіряючи законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання, колегія суддів виходить з наступного. 
		Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як самим засудженими, так і іншими особами.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 65 КК України, призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
		Так, призначаючи ОСОБА_6 покарання за ст. 3901 КК України, місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, обставини що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Зокрема, правильно враховано, що ОСОБА_6 вчинив кримінальний проступок.
		Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому є визнання вини та щире каяття. 
		Обставин, що обтяжують йому покарання не встановлено.
		Судом правильно враховано й дані про особу, зокрема те, що він є особою з інвалідністю ІІІ групи, не працює, на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває.
		Однак, місцевим судом не в повній мірі взято до уваги, що ОСОБА_6 характеризується негативно, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за ч.ч. 1, 2 ст. 1732 КУпАП, за вчинення домашнього насильства психологічного характеру щодо своєї матері, порушував обмежувальний припис, за що притягувався до кримінальної відповідальності за ст. 3901 КК України.
		А тому, колегія суддів вважає, що місцевий суд призначив обвинуваченому надто м`яке покарання.
		 
		Апеляційним судом встановлено, що 31 липня 2024 року Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області у цивільній справі № 686/20972/24 винесено рішення про видачу обмежувального припису строком на шість місяців, згідно з яким ОСОБА_6 заборонено, зокрема, перебувати в місці проживання своєї матері ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 , наближатися на відстань ближче 300 метрів до місця проживання ОСОБА_8 та в будь-який спосіб контактувати з нею.
		Однак, ОСОБА_6 всупереч вимогам вказаного рішення приходив до місця проживання ОСОБА_8 та контактував з нею.
		Так, ОСОБА_6 , нехтуючи обов`язковими приписами та обмеженнями суду, переслідуючи умисел, спрямований на порушення нормальної діяльності органів правосуддя по забезпеченню виконання рішення суду, всупереч вимог ч. 4 ст. 3506 ЦПК України, відповідно до якої видача обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання, діючи умисно, 22 жовтня 2024 року, близько 20 год. 15 хв., 04 листопада 2024року, близько 01 год. 00 хв., та 16 листопада 2024 року, близько 16 год. 30хв., прийшов до місця проживання ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 , та контактував з нею, таким чином порушив обмежувальний припис в частині заборони наближатись до місця проживання ОСОБА_8 , перебувати в місці її проживання та контактувати з нею. 
		Вказаними діями, які виразились в умисному невиконанні обмежувального припису, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст.3901 КК України.
		 
		Призначаючи ОСОБА_6 покарання, колегія суддів, відповідно до положень ст.ст. 50, 65 КК України, враховує що останній вчинив кримінальний проступок, є особою з інвалідністю ІІІ групи, на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, є працездатним, однак не працює та не має постійного доходу, розлучений, що свідчить про відсутність міцних соціальних зв`язків.
		Із характеристики, виданої Хмельницьким РУП ГУНП, вбачається, що ОСОБА_6 характеризується негативно, схильний до вчинення правопорушень, протягом 2024 року неодноразово притягувався до адміністративної та кримінальної відповідальності (а.к.п. 17). 
		Відповідно до даних форми оцінки ризиків обвинувачений зловживає алкогольними напоями, неодноразово погрожував своїй матері (а.к.п. 31).
		Постановами Хмельницького міськрайнного суду Хмельницької області від 02 липня 2024 року, 11 липня 2024 року, 02 жовтня 2024 року, 07 листопада 2024 року, ОСОБА_6 притягувався до адміністративної відповідальності за ч.ч. 1, 2 ст. 1732 КУпАП, а саме за вчинення домашнього насильства психологічного характеру щодо своє матері, які він скоїв 05 травня 2024 року, 27 червня 2024 року, 17 травня 2024 року та 22 вересня 2024 року відповідно, тобто через незначні проміжки часу.
		Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 липня 2024 року видано обмежувальний припис щодо заборони наближатися до місця проживання його матері та контактувати з нею.
		Однак, ОСОБА_6 проігнорував такий та вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2024 року був притягнутий до кримінальної відповідальності за порушення вказаного заборонного припису. 
		Отже, з наведеного вбачається, що ОСОБА_6 , знаючи про те, що щодо нього застосовано заборонний припис, будучи вже притягнутим до адміністративної та кримінальної відповідальності, висновків зі своєї попередньої протиправної поведінки не зробив, а навпаки продовжив злочинну діяльність, що вказує на його підвищену суспільну небезпеку та небажання ставати на шлях виправлення. 
		З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що останньому слід призначити покарання за ст. 3901 КК України в межах санкції статті у виді обмеження волі в мінімальному розмірі. Саме таке покарання, на думку апеляційного суду, буде справедливим, необхідним та достатнім для виправлення та перевиховання ОСОБА_6 та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами.
		 
		Що ж стосується доводів прокурора про те, що призначаючи ОСОБА_6 покарання місцевий суд не врахував вимоги ч. 5 ст. 591 КК України, то такі є необґрунтованими, враховуючи наступне.
		Так, згідно із ч. 5 ст. 591 КК України пробаційний нагляд не призначається особам, які під час відбування цього виду покарання вчинили кримінальне правопорушення.
		Отже, вимоги вказаної статті застосовуються до особи, яка, відбуваючи покарання у виді пробаційного нагляду, вчинила нове кримінальне правопорушення. 
		Як вбачається із матеріалів справи, вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2024 року ОСОБА_6 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ст. 3901 КК України та призначено покарання у вигляді пробаційного нагляду строком на 1 рік.
		Ухвалено звернути вирок до виконання після набрання ним чинності.
		Станом на 20 листопада 2024 року вказаний вирок законної сили не набрав.
		ОСОБА_6 вчинив нові кримінальні правопорушення, за які його засуджено оскаржуваним вироком, 22 жовтня 2024 року, 04 листопада 2024року та 16 листопада 2024 року. 
		Тобто, станом на час вчинення нових кримінальних правопорушень ОСОБА_6 не почав ще відбувати покарання за вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2024року та не відбував таке.
		Отже, в даному випадку положення ч. 5 ст. 591 КК України застосуванню не підлягають.
		 
		Разом з тим, доводи прокурора про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання, із застосуванням вимог ст. 71 КК України, є слушними, з огляду на наступне.
		За ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. 
		Таким чином, законодавець чітко визначив момент у часі, що розмежовує ці два правила - це постановлення обвинувального вироку, а не набрання ним законної сили.
		Правило призначення покарання за сукупністю вироків є більш суворим, ніж за сукупністю кримінальних правопорушень.
		Визначення законодавцем більш суворих правил призначення остаточного покарання за сукупністю вироків, ніж за сукупністю кримінальних правопорушень, обумовлено саме фактом вчинення нового злочину (нових злочинів) після постановлення попереднього вироку, тобто після того, як цю особу вже було засуджено за інший злочин (інші злочини), але вона не зробила висновків зі своєї попередньої протиправної поведінки та факту її засудження, а навпаки продовжила злочинну діяльність, що вказує на підвищену суспільну небезпеку цієї особи та недосягнення виховної мети покарання, призначеного за попереднім вироком.
		Таким чином, суди, призначаючи остаточне покарання, повинні застосовувати правила, передбачені ст. 71 КК України, якщо злочин вчинено саме після постановлення попереднього обвинувального вироку, а не після набрання ним законної сили. При цьому скасування судом апеляційної інстанції такого попереднього вироку в частині покарання з підстав неправильного звільнення від відбування покарання або у зв`язку з необхідністю призначити більш суворе покарання не перешкоджає застосуванню ст. 71 КК України, оскільки в такому разі апеляційний суд фактично лише посилює покарання чи вказує на необхідність його відбування реально, а не спростовує висновків суду першої інстанції щодо винуватості особи у вчиненні злочину і не скасовує вирок у цій частині.
		Така правова позиція висловлена Об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду у постанові від 01 червня 2020 року (справа №766/39/17, провадження №51-8867кмо18).
		Разом з тим, відповідно до висновку, викладеного у постанові у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 08лютого 2021 року (справа № 390/235/19, провадження № 51-2177кмо20) якщо в діях особи має місце повторність кримінальних правопорушень, передбачена ч. 1 ст. 32 КК України, і ця особа засуджується за вчинення кількох тотожних кримінальних правопорушень, які кваліфікуються за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК України, і при цьому одне або кілька з них були вчинені до ухвалення попереднього вироку, а ще одне або декілька після його ухвалення, то спеціальні правила ч. 4 ст. 70 КК України не застосовуються. У такому випадку суд кваліфікує зазначенні кримінальні правопорушення за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК України та призначає покарання, передбачене її санкцією, а остаточне покарання визначає за правилами ст. 71 КК України за сукупністю вироків.
		Так, із матеріалів кримінального провадження вбачається, що вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2024року ОСОБА_6 був засуджений за ст. 3901 КК України до покарання у вигляді пробаційного нагляду строком на 1 рік. На момент ухвалення оскаржуваного, тобто 28 листопада 2024 року, зазначений вирок законної сили не набрав. 
		Нові ж кримінальні правопорушення, які кваліфіковані за ст. 3901 КК України, ОСОБА_6 вчинив 20 жовтня 2024року, 04 листопада 2024 року та 16листопада 2024 року, тобто як до, так і після ухвалення попереднього вироку.
		А тому, відповідно до наведених висновків Верховного суду обвинуваченому слід було призначити покарання, передбачене санкцією ст.3901 КК України, та визначити остаточне покарання за правилами ст. 71 КК України за сукупністю вироків, з урахуванням покарання, призначеного за вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30жовтня 2024року.
		Дана обставина судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_6 покарання врахована не була, що й призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
		 
		Враховуючи, що ОСОБА_6 після постановлення вироку Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2024року, але до повного відбуття покарання за ним вчинив нове кримінальне правопорушення, передбачене ст. 3901 КК України, йому слід призначити остаточне покарання на підставі ч. 1 ст. 71 КК України, частково приєднавши до покарання, призначеного за новим вироком, невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
		У зв`язку з вищевикладеним, оскаржуваний вирок в частині призначеного ОСОБА_6 покарання підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України у зв`язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. В іншій частині вирок слід залишити без змін, оскільки він є законним та обґрунтованим. 
		Керуючись ст.ст. 404, 407, 409, 413, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
		 
		у х в а л и л а :
		Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.
		Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28листопада 2024 року щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання скасувати.
		Призначити ОСОБА_6 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 3901 КК України, покарання у виді 1 року обмеження волі.
		На підставі ч. 1 ст. 71, ст. 72 КК України до покарання призначеного за цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2024року та остаточно призначити покарання у виді 1 року 2 місяців обмеження волі.
		В решті вирок залишити без змін. 
		Вирок набирає законної сили негайно після його проголошення та може бути оскаржений шляхом подачі касаційної скарги до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення апеляційним судом.
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуюча:     ОСОБА_1 
		 
		 
		 
		 
		 
		Судді:     ОСОБА_2 
		 
		 
		 
		 
		 
		    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...