Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 669/806/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Домашнє насильство.
Надіслано судом: 24.03.2025. Зареєстровано: 24.03.2025. Забезпечено надання загального доступу: 25.03.2025.
Дата набрання законної сили: 24.03.2025
Номер судового провадження: 11-кп/820/215/25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12024244000001255

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		 
		24 березня 2025 року
		м. Хмельницький
		 
		Справа № 669/806/24
		Провадження № 11-кп/820/215/25
		 
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:
		 
		головуючої  судді         ОСОБА_1 ,
		суддів:                 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		при секретарі             ОСОБА_4 ,
		за участю прокурора         ОСОБА_5 ,
		обвинуваченого             ОСОБА_6 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу прокурора на вирок Білогірського районного суду Хмельницької області від 04 грудня 2024 року у об`єднаному кримінальному провадженні №12024244000001255 внесеномудо ЄРДР 15 липня 2024 року стосовно:
		 
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Хорошів Білогірського району Хмельницької області, громадянина України, зареєстрованого по АДРЕСА_1 , проживаючого по АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
		 
		визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 126-1, ст. 390-1, ст. 390-1 КК України, та призначено йому покарання:
		- за ст. 126-1 КК України  пробаційний нагляд на строк два роки;
		- за ст. 390-1 КК України  пробаційний нагляд на строк один рік;
		- за ст. 390-1 КК України  пробаційний нагляд на строк один рік шість місяців.
		На підставі ст. 70 ч. 1 КК України остаточне покарання ОСОБА_6 визначено за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді пробаційного нагляду на строк два роки.
		На підставі ст. 59-1 ч. 2 КК України покладено на ОСОБА_6 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, - 
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		Зміст оскарженого рішення та встановлені судом першої інстанції обставини. 
		 
		ОСОБА_6 , в порушення вимог ст. 28 Конституції України, згідно якої кожен має право на повагу до його гідності, а також в порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидії домашньому насильству», безпричинно, умисно систематично вчиняв психологічне насильство по відношенню до своєї матері ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що призвело до психологічних страждань останньої та погіршення якості її життя. 
		Зокрема, 02 січня 2024 року біля 12 год 24 хв ОСОБА_6 , перебуваючи в житловому будинку АДРЕСА_1 , вчинив відносно своєї матері ОСОБА_7 психологічний вид домашнього насильства, що виразилося в обзиванні її нецензурними словами та погрозами, чим спричинив для останньої моральних страждань та відчуття приниження, внаслідок чого працівниками поліції було складено відносно нього протокол серії ВАД № 566041 від 02 січня 2024 року про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
		Постановою Білогірського районного суду Хмельницької області від 19 січня 2024 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.
		Крім цього, 17 червня 2024 року біля 17 год 00 хв ОСОБА_6 , перебуваючи в житловому будинку АДРЕСА_1 , вчинив відносно своєї матері ОСОБА_7 психологічний вид домашнього насильства, що виразилося в обзиванні її нецензурними словами та провокуванням бійки, чим спричинив для останньої моральних страждань та відчуття приниження, внаслідок чого працівниками поліції було складено відносно нього протокол серії ВАД № 236998 від 19 червня 2024 року про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
		Постановою Білогірського районного суду Хмельницької області від 05 липня 2024 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. 
		Незважаючи на систематичне вчинення домашнього насильства та неодноразове притягнення до адміністративної відповідальності, 14 липня 2024 року біля 21 год 00 хв ОСОБА_6 , перебуваючи в житловому будинку АДРЕСА_1 , вчинив відносно своєї матері ОСОБА_7 психологічний вид домашнього насильства, що виразилося в обзиванні її нецензурними словами, чим спричинив для останньої шкоду її психічному здоров`ю, психологічних страждань та погіршення якості життя потерпілої, що підтверджено висновком психологічного дослідження особистості від 23 липня 2024 року.
		Також, ОСОБА_6 умисно не виконав обмежувальний припис, будучи особою, щодо якої такий захід застосований судом, за наступних обставин.
		Так, Білогірським районним судом Хмельницької області від 05 липня 2024 року в справі № 669/611/24 ухвалено рішення про видачу обмежувального припису строком на шість місяців, згідно з яким ОСОБА_6 заборонено: спілкуватися з рідною сестрою ОСОБА_8 та її неповнолітніми дітьми ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ; заходити в кімнати сестри ОСОБА_8 та її дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в житловому будинку АДРЕСА_1 ; вести листування, телефонні переговори із сестрою ОСОБА_8 та її неповнолітніми дітьми ОСОБА_9 та ОСОБА_10 або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб; особисто і через третіх осіб розшукувати сестру ОСОБА_8 та її дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому ОСОБА_6 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними.
		Разом з тим, ОСОБА_6 , будучи належним чином ознайомленим з вищевказаним судовим рішенням та покладеними на нього обмеженнями, нехтуючи обов`язковими приписами та обмеженнями суду, переслідуючи умисел, спрямований на порушення нормальної діяльності органів правосуддя по забезпеченню виконання рішення суду, всупереч вимогам ч. 4 ст. 350-6 ЦПК України, відповідно до яких видача обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання, діючи умисно, 16 липня 2024 року біля 23 год 04 хв, перебуваючи за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 , розпочав із сестрою ОСОБА_8 словесний конфлікт, чим умисно не виконав обмежувальний припис у виді заборони спілкуватися з останньою.
		Крім цього, ОСОБА_6 умисно не виконав обмежувальний припис, будучи особою, щодо якої такий захід застосований судом, за наступних обставин.
		Так, Білогірським районним судом Хмельницької області від 05 липня 2024 року в справі № 669/610/24 ухвалено рішення про видачу обмежувального припису строком на шість місяців, згідно з яким ОСОБА_6 заборонено: спілкуватися з матір`ю ОСОБА_7 ; заходити в кімнату матері ОСОБА_7 в житловому будинку АДРЕСА_1 ; вести листування, телефонні переговори з матір`ю ОСОБА_7 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб; особисто і через третіх осіб розшукувати матір ОСОБА_7 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_6 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею.
		Разом з тим, ОСОБА_6 , будучи належним чином ознайомленим з вказаним судовим рішенням та покладеними на нього обмеженнями, нехтуючи обов`язковими приписами та обмеженнями суду, переслідуючи умисел, спрямований на порушення нормальної діяльності органів правосуддя по забезпеченню виконання рішення суду, всупереч вимогам ч. 4 ст. 350-6 ЦПК України, відповідно до яких видача обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання, діючи умисно, 16 липня 2024 року біля 23 год 04 хв, перебуваючи за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 , розпочав з матір`ю ОСОБА_7 словесний конфлікт, чим умисно не виконав обмежувальний припис у виді заборони спілкуватися з останньою.
		Крім цього, ОСОБА_6 умисно не виконав обмежувальний припис, будучи особою, щодо якої такий захід застосований судом, за наступних обставин.
		Білогірськимрайонним судомХмельницької областівід 05липня 2024року всправі №669/610/24ухвалено рішенняпро видачуобмежувального приписустроком нашість місяців,згідно зяким ОСОБА_6 заборонено:спілкуватися зматір`ю ОСОБА_7 ;заходити вкімнату матері ОСОБА_7 в житловомубудинку   АДРЕСА_1 ; вести листування, телефонні переговори з матір`ю ОСОБА_7 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб; особисто і через третіх осіб розшукувати матір ОСОБА_7 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_6 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею.
		Разом з тим, ОСОБА_6 , будучи належним чином ознайомленим з вказаним судовим рішенням та покладеними на нього обмеженнями, нехтуючи обов`язковими приписами та обмеженнями суду, переслідуючи умисел, спрямований на порушення нормальної діяльності органів правосуддя по забезпеченню виконання рішення суду, всупереч вимогам ч. 4 ст. 350-6 ЦПК України, відповідно до яких видача обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання, діючи умисно, 14 вересня 2024 року біля 19 год 00 хв, перебуваючи за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 , розпочав з матір`ю ОСОБА_7 словесний конфлікт, чим умисно не виконав обмежувальний припис у виді заборони спілкуватися з останньою.
		 
		Висновки суду першої інстанції, наведені у вироку.
		 
		Суд першої інстанції кваліфікував діїобвинуваченого ОСОБА_6 , як вчинення домашнього насильства, тобто в умисному систематичному вчиненні психологічного насильства щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах (матері ОСОБА_7 ), що призводить до психологічних страждань та погіршення якості життя потерпілої особи, та в умисному невиконанні обмежувального припису, як особою, щодо якої такий захід застосований судом (по епізоду 14 вересня 2024 року з потерпілою  матір`ю ОСОБА_7 ), кваліфікувавши його дії за ст.126-1 КК України та ст. 390-1 КК України відповідно.
		 
		Узагальнені доводи апеляційної скарги.
		 
		В апеляційній скарзі прокурор, не заперечуючи доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_6 у скоєнні ним кримінальних правопорушень, не оскаржуючи фактичних обставин, місця, часу, способу його вчинення, просить вирок суду в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ст.126-1 КК України у виді пробаційного нагляду на строк 2 роки; за ст.390-1 КК України у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік. 
		На підставі ст.70 ч.1 КК України остаточне покарання визначити за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді пробаційного нагляду на строк 2 роки.
		На підставі ст.59-1 ч.2 КК України покласти на ОСОБА_6 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
		Відповідно до ст.91-1 ч.1 п.5 КК України, застосувати до ОСОБА_6 обмежувальний захід у виді проходження програми для кривдників на строк 3 місяці.
		Посилається на неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість.
		Стверджує, що ухвалюючи вирок суд першої інстанції двічі призначив окреме покарання обвинуваченому  ОСОБА_6 за двома епізодами однакових кримінальних правопорушень, передбачених ст.390-1 КК України. 
		Посилається на те, що кримінальний та процесуальний закон не містять вимог про те, що за вчинення кримінальних правопорушень, які утворюють передбачену ст.32 ч.1 КК України повторність (тотожні кримінальні правопорушення), судом у вироку має бути призначене окреме покарання.
		Окрім того, прокурор вказує, що призначаючи ОСОБА_6 покарання за ст.126-1 КК України та ст.390-1 КК України, в межах санкцій у виді пробаційного нагляду, суд неправильно застосував закон, який у даному провадженні підлягав застосуванню. За змістом ст.91-1 ч.1 КК України, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальний заходів, з покладенням на засудженого обов`язків, серед інших  направлення для проходження програми для кривдників.
		Метою такої корекційної програми є допомога особі, яка вчинила насильство, в осмисленні власної насильницької поведінки, усвідомленні витоків, проявів, наслідків для особистого життя та життя оточуючих, налагодженні гармонійного життя з родиною у суспільстві, а також усвідомленні того, що домашнє насильство є порушенням прав людини, яке карається відповідно до законодавства.
		Проте, судом не взято до уваги ні всі обставини, що характеризують винного, ні особливості вчинених діянь, ні рекомендації органу з питань пробації, який у досудовій доповіді пропонував застосувати додатковий обов`язок, а саме пройти пробаційну програму «Подолання домашнього насильства», а також позиції прокурора щодо застосування зазначеного обмежувального заходу. Вважає доцільним застосувати до обвинуваченого такий обмежувальний захід. 
		За таких обставин, прокурор вважає, що двічі призначивши покарання  ОСОБА_6 за окремі епізоди злочинної діяльності, передбачені санкцією ст.390-1 КК України, а також не застосувавши обмежувальні заходи, передбачені, з поміж інших ст.91-1 ч.1 п.5 КК України, суд першої інстанції допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що є підставою для скасування судового рішення апеляційним судом.
		Узагальнені доводи учасників апеляційного перегляду провадження.
		Прокурор в суді підтримав подану апеляційну скаргу, обвинувачений ОСОБА_6 просив вирішити апеляційні вимоги прокурора на розсуд суду. 
		Вислухавши доповідача, учасників апеляційного перегляду провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає до задоволення за таких підстав.
		Мотиви суду, з посиланням на норми кримінального та процесуального закону.
		У відповідності до положеньст. 404 КПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		Згідно ст. 370 КПК Українисудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно достатті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Висновок суду, щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено за обставин наведених у вироку, підтверджений зібраними у справі доказами, яким суд першої інстанції дав правильну юридичну оцінку і обґрунтовано дійшов до висновку про його винність у вчинені вказаних кримінальних правопорушень.
		Всі обставини справи були детально розглянуті та досліджені судом першої інстанції, що підтверджується наведеними та належно оціненими у вироку доказами про вчинення кримінальних правопорушень обвинуваченим.
		Перевіривши у відповідності до вимогст. 404 КПК Українизаконність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, в частині призначення покарання, апеляційний суд дійшов наступного.
		Виходячи з рекомендацій, викладених у п.20 постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», передбачені законом правила призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) застосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами однієї статті кримінального закону, якими передбачено відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції. За окремими епізодами злочинної діяльності або за окремими пунктамистатті (частини статті) КК України, які не мають самостійної санкції, покарання не призначається. Таким чином, у разі вчинення кількох епізодів злочинної діяльності, які не мають самостійної санкції, тобто кваліфіковані за однією і тією ж частиною, однієї і тієї ж статті - покарання призначається лише один раз.
		Ухвалюючи оскаржуваний вирок, суд першої інстанції, визнавши ОСОБА_6 винуватим за трьома епізодами злочинної діяльності, двічі призначив йому покарання за ст.390-1КК України: по епізодах від 16.07.2024 року з потерпілими  сестрою ОСОБА_8 та матір`ю ОСОБА_7 , по епізоду від 14.09.2024 року з потерпілою матір`ю ОСОБА_7 , після чого застосував правило складань покарань у виді поглинення менш суворого покарання більш суворим. Враховуючи, що епізоди кримінальних правопорушень, які вчинено обвинуваченим, охоплюються єдиною кваліфікацією за ст. 390-1 КК України, суд при ухваленні вироку, мав призначити ОСОБА_6 покарання двома епізодами злочинної діяльності за ст. 390-1 КК України один раз. Таке порушення апеляційний суд вважає не правильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
		Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного не застосування судом першої інстанції обмежувального заходу, передбаченого ст. 91-1 ч. 1 п. 5 КК України, колегія суддів дійшла висновку, що вони є обґрунтованими, виходячи з наступного.
		Відповідно до ст.414КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
		З положень, визначених в ст. 50 КК України, за якою покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
		Загальні засади призначення покарання визначені в ст. 65 КК України, за якою суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		Приймаючи рішення за апеляційними вимогами обвинувачення, колегія суддів виходить з позиції ЄСПЛ, практика якого відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» при розгляді справ застосовується як джерело права.
		У справі Скоппола проти Італії» від 17.09.09 року (заява № 10249/03) ЄСПЛ зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування суспільством від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке суд вважає пропорційним тяжкості порушених суспільних інтересів, їх наслідкам з урахуванням всіх встановлених судом обставин конкретного провадження. У справі «Бакланов проти Росії» від 09.06.05 року та у справі «Фрізен проти Росії» від 24.03.05 року суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». Також у справі «Ізмалов проти Росії» від 16.10.08 року суд встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи». Наведені правові тези Суду, щодо співмірності, пропорційності та індивідуалізації покарання слід визнавати одними з головних складових права на справедливий суд, закріпленого в ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод».
		Відповідно до ст. 91-1 ч.1 КК України, в інтересах потерпілого від злочину, пов`язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених Кримінальним кодексом України, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені в тому числі і обов`язок за п. 5 у виді направлення винної особи для проходження програми для кривдників.
		Такі заходи застосовуються до особи, яка на момент вчинення домашнього насильства досягла 18-річного віку на строк від одного до трьох місяців і за потреби можуть бути продовжені на визначений судом строк, але не більше як на 12 місяців.
		У цьому кримінальному провадженні обвинуваченого ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні нетяжкого злочину, передбаченого ст.126-1 КК України, як домашнє насильство, тобто умисному систематичному вчиненні фізичного та психологічного насильству щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, що призводить до фізичних та психологічних страждань, погіршення якості життя потерпілої особи.
		Вирішуючи питання щодо необхідності застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 обмежувальних заходів, колегія суддів враховує, що захист від домашнього насильства є надзвичайно важливим, соціально значущим і актуальним завданням, вирішення якого носить важливий характер. При цьому, колегія суддів враховує фактичні обставини цього кримінального провадження, а саме те, що обвинувачений ОСОБА_6 систематично вчиняє щодо ОСОБА_7 , яка є його матір`ю, домашнє насильство у виді психологічних страждань.
		Колегія апеляційного судду також бере до уваги відомості про особу обвинуваченого, який хоча раніше не судимий, але двічи притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст.173-2 ч.1, КУпАП. 
		Апеляційний суд також виходить з того, що ОСОБА_6 достовірно знаючи про те, що обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.126-1, ст.390-1 КК України (30.08.2024 року до суду скеровано обвинувальний акт), а також про наявність обмежувального припису щодо заборони спілкування з ОСОБА_7 , 14.09.2024 року умисно його порушив та розпочав конфлікт із потерпілою, що вказує на наявність ризику повторного вчинення домашнього насильства. Отже, застосування обмежувального заходу у виді направлення для проходження програми для кривдників щодо ОСОБА_6 у межах строків, передбачених ст.91-1 ч.3 КК України, колегія суддів вважає доцільним для виправлення обвинуваченого.
		Програма для кривдника - це комплекс заходів, що формується на основі результатів оцінки ризиків та спрямований на зміну насильницької поведінки кривдника, формування у нього нової, неагресивної психологічної моделі поведінки у приватних стосунках, відповідального ставлення до своїх вчинків та їх наслідків, у тому числі до виховання дітей, на викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків (стаття 1 Закону України "Про запобігання та протидії домашньому насильству").
		Метою корекційної програми є допомога особі, яка вчинила насильство, в осмисленні власної насильницької поведінки, усвідомленні її витоків, проявів, наслідків для особистого життя та життя оточуючих, налагодженні гармонійного життя з родиною та в суспільстві, а також в усвідомленні того, що домашнє насильство - це порушення прав людини, яке карається відповідно до чинного законодавства.
		Завданнями програми є: сприяння зміні насильницької поведінки кривдника; сприяння засвоєнню кривдником моделі сімейного життя на засадах тендерної рівності, взаєморозуміння: взаємоповаги і дотримання прав усіх членів родини, формування у кривдника конструктивної моделі поведінки у приватних стосунках; сприяння оволодінню кривдником знаннями про основні норми законодавства в сфері запобігання та протидії домашньому насильству та/або насильству за ознакою статі, а також про види відповідальності за його вчинення; формування у кривдника відповідального ставлення до власної поведінки та її наслідків для себе та оточуючих; сприяння розвитку у кривдника емоційного інтелекту та самосвідомості; розвиток навичок кривдника до конструктивного безконфліктного спілкування, ефективної та ненасильницької комунікації; розвиток здатності кривдника виявляти, аналізувати та усвідомлювати свої негативні думки, когнітивні фільтри, помилки, емоції, керувати ними, розуміти їх наслідки.
		Отже, з урахуванням фактичних обставин кримінального провадження та відомостей про особу обвинуваченого, колегія суддів дійшла висновку про доцільнсть застосування до ОСОБА_6 обмежувального заходу у виді направлення для проходження програми для кривдників, оскільки такий обмежувальний захід сприятиме виправленню обвинуваченого та застосовується в інтересах потерпілої, а призначене судом покарання та обмежувальні заходи у своїй сукупності будуть необхідними і достатніми для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
		Приймаючи рішення за апеляційними доводами прокурора в частині призначення покарання, колегія суддів виходить з того, що згідно ст. 12 КК України обвинувачений ОСОБА_6 , скоїв два кримінальні правопорушення, за ст. 126-1 КК України та за ст. 390-1 КК України, які є нетяжким злочином та кримінальним проступком відповідно. 
		З матеріалів кримінального провадження, досліджених колегією суддів під час апеляційного перегляду вбачається, що обвинувачений раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, не судимий, військовозобов`язаний, має родину, за місцем проживання характеризується негативно, зловживає спиртними напоями, в громадських місцях поводить себе неадекватно, вчиняє конфлікти, не працює (а.с.81), на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває (а.с. 83-84), відомостей про наявність у ОСОБА_6 легальних джерел доходів матеріали провадження не містять.
		При призначенні обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, колегія суддів враховує досудову доповідь, складену Шепетівським РС№1 філії ДУ «Центр пробації» в Хмельницькій області, згідно якої ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства є середніми (а.с.71-73).
		Обставинами,що обтяжуютьпокарання обвинуваченого,відповідно дост.67КК України,є вчинення кримінальних правопорушень щодо особи похилого віку та щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності. Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 66 КК України, є активне сприяння розкриттю злочину та щире каяття у вчиненому злочині. 
		Відповідно до ст. 407 ч. 1п. 3 КПК України, суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
		Згідно з ст. 409 ч. 1п. 4 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Відповідно до ст. 413 ч. 1п.п. 1, 2 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.
		За вимогами ст. 420 ч. 1п. 2 КПК Українисуд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
		За таких обставин, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначеного покарання, з ухваленням в цій частині нового вироку, з призначенням покарання у межах санкції ст.126-1 КК України та ст.390-1 КК України та за сукупністю кримінальних правопорушень, а також застосуванням доОСОБА_6 обмежувального заходу у виді направлення для проходження програми для кривдників на строк, передбачений ст.91-1 ч.3 КК України.
		На переконання колегії суддів, саме таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, є пропорційним характеру вчинених дій, їх небезпечності, необхідним та достатнім для досягнення мети покарання - виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. 
		Керуючись ст.ст.407,409,418,420, 615 ч.15 КПК України, колегія суддів, -
		у х в а л и л а:
		Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити.
		Вирок Білогірського районного суду Хмельницької області від 04 грудня 2024 року щодо  ОСОБА_6  в частині призначенного покарання скасувати. 
		Призначити  ОСОБА_6  покарання:
		-за ст. 390-1 КК України у виді 1 року пробаційного нагляду;
		-за ст. 126-1 КК України у виді 2 років пробаційного нагляду.
		 
		Відповідно до ст.70 ч.1 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_6  остаточнепокарання у виді 2 років пробаційного нагляду.
		 
		На підставі ст.59-1 ч.2 КК України покласти на ОСОБА_6 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
		 
		Відповідно до ст.91-1 ч.1 п.5 КК України, застосувати до ОСОБА_6 обмежувальний захід у виді проходження програми для кривдників на строк 3 місяці.
		В решті вирок суду залишити без змін.
		Вирок суду набирає законної сили з дня його проголошення та може бути оскаржений протягом трьох місяців з дня його проголошення безпосередньо до Касаційного Кримінального суду Верховного Суду. 
		   
		   
		   Судді
		   
		    ОСОБА_1                  ОСОБА_2              ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...