Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 709/1954/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.08.2025. Забезпечено надання загального доступу: 21.08.2025.
Дата набрання законної сили: 15.08.2025
Номер судового провадження: 61-3860ск25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 серпня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 709/1954/24
		провадження № 61-3860св25
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., 
		Червинської М. Є.,
		 
		учасники справи:
		заявник - ОСОБА_1 ,
		заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника  ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 27 листопада 2024 року у складі судді Шарая Л. О. та постанову Черкаського апеляційного суду від 18 лютого 
		2025 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
		 
		Заяву мотивовано тим, що 04 травня 2007 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 укладено шлюб, який розірвано рішенням Московського районного суду 
		м. Харкова від 23 липня 2013 року. Під час шлюбу у подружжя 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_4 . Після розірвання шлюбу вони визначили, що син буде проживати з матір`ю, а батько добровільно братиме участь у вихованні і утриманні дитини. ОСОБА_3 не зверталася до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання дитини. 
		З моменту народження і до цього часу ОСОБА_1 утримує сина.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_1 народилася донька ОСОБА_5 .
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_4 у ОСОБА_1 народився син ОСОБА_6 .
		 
		Заявник вказував, що з 18 липня 2024 року він перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 , а станом на 13 листопада 2024 року обліковується в ІНФОРМАЦІЯ_6 (Чорнобай).
		 
		У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_6 (Чорнобай) із повідомленням про намір звернутися з заявою про надання йому відстрочки на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тобто як чоловік, на утриманні якого перебуває троє і більше дітей віком до 18 років. В усній формі йому роз`яснено, що для оформлення відстрочки від мобілізації необхідно надати рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень статті 315 ЦПК України.
		 
		Заявник бажає скористатися своїм правом на відстрочку. Відтак, встановлення факту утримання дитини є обов`язковою умовою отримання ним такої відстрочки.
		 
		ОСОБА_1 просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт утримання ним неповнолітнього сина ОСОБА_4 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_7 .
		 
		Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
		 
		Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 27 листопада 2024 року у відкритті провадження у справі відмовлено.
		 
		Ухвалу суду мотивовано тим, що з поданої заяви ОСОБА_1 про встановлення факту утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_7 , вбачається спір про право, який повинен розглядатися у порядку позовного провадження.
		 
		Постановою Черкаського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		 
		Ухвалу Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 27 листопада 2024 року залишено без змін.
		 
		Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився 
		з висновком суду першої інстанції.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		 
		25 березня 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 27 листопада 
		2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 18 лютого 
		2025 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції для відкриття провадження в порядку окремого провадження.
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що в оскаржуваних судових рішеннях є лише припущення щодо ймовірного порушення чиїхось прав у разі розгляду заяви 
		в порядку окремого провадження. Висновки судів про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, 
		є передчасними і нічим не підтвердженими. Заявник вказує, що суд вийшов за межі своїх повноважень, фактично штучно створивши спір про право. ОСОБА_1 у заяві просив встановити саме факт утримання ним сина ОСОБА_4 , що виражається у матеріальному забезпеченні дитини шляхом направлення грошових коштів для утримання дитини на банківські рахунки матері дитини і банківський рахунок самої дитини. Вказує, що жодних претензій до матері дитини щодо виховання чи утримання дитини у заявника немає. Заявника фактично позбавлено права на доступ до правосуддя.
		 
		Інші аргументи учасників справи
		 
		28 квітня 2025 року Міністерство оборони України подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 27 листопада 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року - без змін.
		 
		Відзив мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, дотрималися вимог частини четвертої статті 263, частини четвертої статті 315 ЦПК України, врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 11 вересня 2024 року 
		у справі № 201/5972/22, та зробили правильні висновки щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження у справі.
		 
		09 травня 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заяву, у якій просить визнати доводи, наведені у відзиві, необґрунтованими та задовольнити касаційну скаргу.
		 
		Рух касаційної скарги та матеріалів справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Чорнобаївського районного суду Черкаської області.
		 
		05 травня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи 
		у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені 
		у відзиві на касаційну скаргу та у заяві на відзив, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.
		 
		Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають 
		з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
		 
		Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
		 
		Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені 
		в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).
		 
		У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
		 
		Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника 
		і заінтересованих осіб.
		 
		У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство 
		і батьківство охороняються державою.
		 
		Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
		 
		У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
		 
		У статті 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
		 
		Згідно із частинами першою, другою та третьою статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом 
		з яким проживає дитина.
		 
		Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина перша статті 268 СК України).
		 
		Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
		 
		Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
		 
		Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
		 
		Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини 
		є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 
		(провадження № 14-132цс23) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини. 
		З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, то питання, заявлене у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом 
		у позовному провадженні.
		 
		У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року справа 
		№ 551/812/23 зазначено, що: «задовольняючи вимоги заяви, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки доведення факту утримання падчерки вітчимом пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких біологічний батько дитини не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини та безумовно впливає на права і інтереси самої дитини. Такий факт утримання дитини не біологічним батьком, а вітчимом не може встановлюватись 
		у безспірному порядку, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Таким чином, за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі батька дитини у її матеріальному забезпеченні/утриманні, 
		а отже, питання, заявлене у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій батька дитини та може вирішуватись у межах спору про право за загальним правилом у позовному провадженні».
		 
		У постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 139/122/14-ц вказано, що: «під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право».
		 
		Вказані правові висновки спростовують аргументи заявника про відсутність практики Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
		 
		Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, 
		а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
		 
		У розглядуваній справі заявник просить встановити факт, що неповнолітній його син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , перебуває на його утриманні.
		 
		Метою встановлення факту заявник зазначає отримання права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв`язку з утриманням трьох дітей.
		 
		З огляду на викладене правильними є висновки судів попередніх інстанцій про наявність у справі спору про право, зокрема, спору щодо участі біологічного батька у вихованні та утриманні своєї дитини та/або ухилення від такої участі, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника, 
		і підлягає розгляду в порядку позовного провадження, що згідно з вимогами частини четвертої статті 315 ЦПК України є підставою для відмови у відкритті провадження у цій справі в порядку окремого провадження.
		 
		Суди правильно роз?яснили заявнику про його право звернутися з відповідними вимогами у порядку позовного провадження. А тому відмова у відкритті провадження у цій справі не є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в контексті доступу заявника до національного судочинства, що, у свою чергу, спростовує аргументи заявника про позбавлення його права на доступ до правосуддя.
		 
		Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Переглянувши оскаржуване судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, аухвали Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 27 листопада 2024 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 
		18 лютого 2025 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.
		 
		З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Ухвалу Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 27 листопада 
		2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 18 лютого 
		2025 рокузалишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді                                                                                                              В. М. Коротун
		 
		 
		Є. В. Коротенко
		 
		 
		М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...