Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 748/5192/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Справи в порядку виконання судових рішень у кримінальних провадженнях; про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.08.2025. Забезпечено надання загального доступу: 21.08.2025.
Дата набрання законної сили: 14.08.2025
Номер судового провадження: 51-1508км25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22023270000000192

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		14 серпня 2025 року
		м. Київ
		справа № 748/5192/23
		провадження № 51-1508км25
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                          ОСОБА_1 ,
		суддів                                                      ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання          ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                ОСОБА_5 , 
		захисника                                              ОСОБА_6 , 
		засудженого                                          ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 , яка брала участь під час розгляду кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 07 лютого 2025 року та касаційні скарги захисника ОСОБА_9 і засудженого ОСОБА_7 на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 10 липня 2024 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 07 лютого 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 22023270000000192, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Підгородне Дніпропетровського району Дніпропетровської області, який зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 , 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 114-2 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
		Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 10 липня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 114-2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
		Вирішено питання стосовно речових доказів і судових витрат.
		Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за таких обставин.
		24 лютого 2022 року о 04:30 президентом російської федерації (далі - рф) оголошено початок військової спеціальної операції проти України з метою проведення "демілітаризації та денацифікації України».
		О 04:30 24 лютого 2022 року збройні сили рф (далі - зс рф) та інші військові та воєнізовані підрозділи рф незаконно, діючи з метою фактичного знищення держави Україна, зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, вчинили військову агресію стосовно України, перетнули державний кордон України, зокрема розташований в Чернігівській області, та почали просуватися в напрямку м. Чернігова з метою його збройного захоплення і подальшого просування до м. Києва. На своєму шляху слідування вищевказані підрозділи захоплювали міста, села та селища, руйнуючи при цьому будівлі та вбиваючи громадян, які чинили їм будь-який супротив.
		З 05:30 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який діє дотепер.
		Разом з цим, за невстановлених в ході досудового слідства обставин, але не пізніше 22 травня 2023 року, громадянин України ОСОБА_7 на пропозицію представника військових підрозділів рф на ім`я « ОСОБА_10 » збирати та передавати йому інформацію стосовно дислокацій стратегічно важливих об`єктів, в тому числі військових частин, блокпостів, об`єктів критичної інфраструктури тощо на території Чернігівської області, дав свою добровільну згоду на негласне співробітництво з ним.
		При цьому, ОСОБА_7 розумів про триваючу агресію рф проти України та усвідомлював, що « ОСОБА_10 » є представником військових формувань рф, приймає участь у збройній агресії проти України, а негласна співпраця з ним чи передача йому відомостей щодо переміщення, руху та розташування Збройних Сил України, підрозділів Національної гвардії України та інших військових формувань явно зашкодить національній безпеці України.
		Реалізуючи описаний злочинний умисел, діючи з метою спричинення шкоди національній безпеці України, ОСОБА_7 23 червня 2023 року за допомогою додатку «Telegram», прив`язаного до належного йому мобільного номеру НОМЕР_1 , передав на належний « ОСОБА_11 » абонентський номер НОМЕР_2 відомості стосовно розташування блокпостів на території м. Чернігів та с. Старий Білоус Чернігівського району Чернігівської області з посиланням на «гугл карти» (координатами їх розташування) та кількості військовослужбовців, які можливо ідентифікувати на місцевості.
		При цьому, відомості стосовно вказаних блокпостів не були публічно доступними, не публікувалися і не розміщувалися у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами, а отже становили оперативний інтерес для представників рф та могли бути використані для планування і проведення бойових чи диверсійних дій проти України, у тому числі шляхом проведення ударів по відповідним об`єктам, що ОСОБА_7 реально усвідомлював.
		Далі, 27 червня 2023 року, продовжуючи реалізовувати описаний вище злочинний умисел, ОСОБА_7 , діючи з метою спричинення шкоди національній безпеці України, за допомогою додатку «Telegram», прив`язаного до його абонентського номеру НОМЕР_1 , передав на належний « ОСОБА_11 » абонентський номер НОМЕР_2 виготовлену детальну план-схему блокпоста, розташованого у м. Чернігові на перехресті вул. Гагаріна та вул. Леоніда Пашина, який можливо ідентифікувати на місцевості.
		Вказані відомості не розміщувалися у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами.
		Разом з цим, 29 червня 2023 року, продовжуючи реалізовувати описаний вище злочинний умисел, ОСОБА_7 , діючи з метою спричинення шкоди національній безпеці України, за допомогою додатку «Telegram», прив`язаного до його абонентського номеру НОМЕР_1 , передав на належний « ОСОБА_11 » абонентський номер НОМЕР_2 виготовлену детальну план-схему блокпоста, розташованого на залізничному переїзді на вул. Київській у с. Старий Білоус Чернігівського району Чернігівської області на ділянці між перехрестями вул. Київської з вул. Сіверською та вул. Залізничною, який можливо ідентифікувати на місцевості.
		Вказані відомості не розміщувалися у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами.
		При цьому, ОСОБА_7 усвідомлював, що рф здійснює широкомасштабну збройну агресію проти України та що вказані відомості можуть бути використані ними для планування та проведення бойових чи диверсійних дій проти України.
		Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 07 лютого 2025 року апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні  ОСОБА_8 залишив без задоволення, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 задовольнив частково, а вирок місцевого суду від 10 липня 2024 року щодо ОСОБА_7 змінив: дії ОСОБА_7 ухвалив перекваліфікувати з ч. 3 на ч. 2 ст. 114-2 КК України та знизити йому покарання до позбавлення волі на строк 5 років. У решті цей же вирок залишив без змін.
		Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_8 , яка брала участь під час розгляду кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, просить скасувати ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 07 лютого 2025 року стосовно ОСОБА_7 у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		На думку сторони обвинувачення, апеляційний суд, переглядаючи вирок стосовно ОСОБА_12 , безпідставно та необґрунтовано перекваліфікував дії засудженого з ч. 3 на ч. 2 ст. 114-2 КК України і виключив таку кваліфікуючу ознаку, як поширення інформації з метою її надання представнику держави, що здійснює збройну агресію проти України, за недоведеністю. Зазначає, що дослідженими в суді першої інстанції доказами (зокрема, інформації, що була зафіксована у протоколі за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) від 09 серпня 2023 року), на яку суд посилається при ухваленні вироку, доведено факт спілкування ОСОБА_12 з особою, яка є представником держави, що здійснює збройну агресію проти України, поза розумним сумнівом.
		Прокурор зазначає, що зі змісту інформації, що була зафіксована у протоколі за результатами проведення НСРД від 09 серпня 2023 року, по-перше, встановлено номери абонентів, які вели між собою переписку, серед яких зазначено номер НОМЕР_2 , який не обслуговується на території України та не належить жодному з операторів мобільного зв`язку, які надають послуги на території України, та в месенджері «Telegram» користується нік-неймом « ОСОБА_10 »; по-друге, зміст та характер переписки між абонентами достеменно свідчить про те, що ОСОБА_7 був обізнаний, з ким спілкується, не міг не звертати увагу на номер абонента, який надсилав повідомлення. Прокурор зазначає, що ОСОБА_7 у цей же день о 22:04 надав свою добровільну згоду.
		Прокурор стверджує, що в переписці від 12 червня 2023 року о 13:58 « ОСОБА_10 » знову ж таки повідомляє інформацію, яка не може двозначно тлумачитися, про те, що він має відношення до представників, що здійснюють збройну агресію проти України.
		Як уважає прокурор, під час тривалого часу переписки, яку продовжував ОСОБА_13 упродовж травня - серпня 2023 року, зі змісту направлених ОСОБА_7 повідомлень неможливо зробити беззаперечних висновків про те, що обвинувачений сумнівався у зв`язку співрозмовника з країною-агресором, намагався в ході спілкування його викрити, або надавав йому неправдиву інформацію, про що наголошувалося неодноразово стороною захисту в судових засіданнях, а навпаки спростовується такою перепискою, збереженою у протоколах за результатами проведення НСРД між ОСОБА_14 та « ОСОБА_15 », так як з 22 травня по 02 серпня 2023 року ОСОБА_7 жодного разу не поставив абоненту, з яким спілкувався, будь-якого запитання, з якого можна було зробити висновок про те, що він намагається встановити особу співрозмовника або встановити його рід діяльності. 
		Прокурор стверджує, що повідомлення ОСОБА_7 з посиланнями на місцерозташування об`єктів відповідали дійсності щодо їхнього розташування, а в повідомленні ОСОБА_7 від 28 липня 2023 року о 20:45 («ПВО нет в Чернигове, ракеты над Черниговом летают как к себе домой, на Киев так красиво летели аж приятно было...») та 02 серпня 2023 року о 16:14 («Ничего нового, всё изложил выше ПВО РОГАТКА И АВТОМАТ. НЕТ НИКАКОГО ПВО В ЧЕРНИГОВЕ») могли свідчити про те, що надана ОСОБА_7 інформація про відсутність будь-яких засобів захисту в нашій державі для надання відсічі активним діям представників країни-агресора давала ворожій стороні конфлікту підстави для нанесення ударів та здійснення активних дій, спрямованих на шкоду державній безпеці України.
		Як зазначає прокурор, протокол за результатами проведення НСРД від 09 серпня 2023 року з перепискою ОСОБА_7 та « ОСОБА_16 » повторно було досліджено в суді апеляційної інстанції, однак суд не в повній мірі звернув увагу як на окремі повідомлення, так і на всю переписку в цілому, здійснено її огляд поверхнево та залишено поза увагою інформацію, яка дає підстави вважати, що абонентський номер НОМЕР_2 належить саме представнику країни-агресора, а інформація, яку він мав намір отримати, збиралася та акумулювалася з метою заподіяння шкоди державній безпеці України.
		Прокурор не погоджується з посиланнями суду апеляційної інстанції як на спростування інформації щодо належності « ОСОБА_16 » до представника країни-агресора щодо наявності орфографічних помилок у його текстових повідомленнях. Зазначає, що без належного обґрунтування апеляційний суд взяв до уваги припущення сторони захисту щодо обізнаності « ОСОБА_16 » про розташування об`єктів державного та оборонного значення, назв вулиць на території Чернігова та надання вказівок ОСОБА_7 щодо перевірки такої інформації. 
		Прокурор зазначає, що при призначенні покарання ОСОБА_7 апеляційний суд не врахував поведінку засудженого, тяжкість та суспільну небезпечність вчиненого ним злочину та, призначаючи мінімальний розмір покарання, передбаченого санкцією статті, за якою ОСОБА_7 засуджено у виді позбавлення волі на строк 5 років, допустив порушення принципів об`єктивності, справедливості та індивідуалізації покарання, не прийняв до уваги явну диспропорцію та неадекватність між обраним судом покаранням обвинуваченому, попередженням вчинення подібних злочинів та загальними інтересами суспільства щодо захисту основ національної безпеки України.
		Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 404, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Стверджує, що в прохальних частинах апеляційних скарг прокурора та захисника питання про перекваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_7 не ставилося.
		Прокурор стверджує, що суд апеляційної інстанції, частково дослідивши в ході апеляційного розгляду докази у кримінальному провадженні, дійшов висновку про необхідність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 114-2 КК України. Зазначає, що всупереч вимогам ст. 419 КПК України у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали апеляційного суду не зазначено встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення, а також належні мотиви, з яких суд виходив при перекваліфікації дій ОСОБА_7 .
		Вважає, що апеляційний суд, ухвалюючи рішення про зміну вироку Чернігівського районного суду від 10 липня 2024 року та перекваліфікувавши дії ОСОБА_7 з ч. 3 на ч. 2 ст. 114-2 КК України, вийшов за межі апеляційних скарг адвоката ОСОБА_9 та прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 та не сформулював обвинувачення за вказаною нормою матеріального права, яке визнав доведеним, оскільки воно не містить обов`язкових його складових, а саме; часу, місця та способу вчинення кримінального правопорушення, а тому суд допустив істотні порушення вимог КПК України, які тягнуть за собою скасування оскаржуваного рішення.
		У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_7 і захисник ОСОБА_9 просять скасувати судові рішення через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, неправильне тлумачення закону і закрити кримінальне провадження на підставі ст. 440 КПК України за відсутністю в діях ОСОБА_7 складу злочину.
		Зазначають, що суди не спростували, що конкретного закону про встановлення блокпостів на в`їзді/виїзді на територію/з території адміністративної одиниці будь-якого регіону України  в країні не існує та що жодна із диспозицій будь- якої частини статті 114-2 КК України не містить посилання на відповідальність за поширення інформації про розташування саме таких блокпостів.
		Стверджують, що ОСОБА_7 визнаний винним за поширення інформації про розташування блокпостів № 10 і № 11, які знаходяться на в`їзді/виїзді в місто/з міста Чернігова, Чернігівської області і які могли бути встановлені лише на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455, як контрольно-пропускні пункти, з іншими функціями, ніж наділені військові формування, які утворені на підставі законів України, що не було спростовано судами.
		На думку засудженого і захисника, змінюючи вирок суду першої інстанції, апеляційний суд, наводячи мотиви винуватості ОСОБА_7 вже за ч. 2 ст. 114-2 КК України, дійшов хибного висновку, що блокпости № 10 і № 11 все ж: «...можна віднести» до військових формувань, утворених на підставі закону, при цьому послався на Закон України «Про оборону України», відповідно до якого військове формування - це створена сукупність з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканості у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення військових (бойових) дій.
		Стверджують, що, обґрунтовуючи свій висновок на припущеннях, надаючи у такий спосіб неправильну правову оцінку обставинам, перевірка правильності якої, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України, є предметом касаційного перегляду, апеляційний суд застосував до вищевказаних обставин закон, який не підлягає застосуванню, порушивши приписи положень п. 2. ч. 1 ст. 419 КПК України та змісту диспозиції ч. 2 ст. 114-2 КК України, що згідно з п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 413 КПК є застосуванням судом закону, який не підлягає застосуванню та неправильним тлумаченням судом закону, яке суперечить його точному змісту.
		Зазначають, що Закон України «Про оборону України» не передбачає та не регламентує встановлення блокпостів на в`їзді/виїзді на територію (з території) адміністративної одиниці будь-якого регіону України, а регулює зовсім інші питання, зокрема і про які вказує апеляційний суд: про повноваження Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) щодо встановлення порядку надання Збройним Силам України (далі - ЗСУ), іншим військовим формуванням у їх користування державного майна, земельних (водних) ділянок тощо.
		На думку сторони захисту, обґрунтовуючи свій висновок положеннями ЗУ «Про оборону України», з посиланням на визначені ст. 9 цього Закону повноваження КМУ щодо встановлення порядку надання ЗСУ і іншим військовим формуванням у їх користування державного майна, земельних (водних) ділянок тощо та які регулюють саме процедуру виділення державного майна та земельної ділянки для ЗСУ чи інших військових формувань, але не регулюють створення військового формування у виді «блокпостів» та не пов`язують і не ототожнюють ці питання один з одним і з поняттям «блокпосту», як залізобетонної конструкції, апеляційний суд, приймаючи рішення, проігнорував норми матеріального права і закон про кримінальну відповідальність та керувався суб`єктивними припущеннями із вільним їх тлумаченням. Сторона захисту звертає увагу касаційного суду, що по-перше, матеріали справи не містять доказів, що земельні ділянки, на яких розташовані блокпости № 10 і № 11, виділялися б чи ЗСУ, чи іншим будь-яким військовим формуванням для здійснення ними функцій по обороні території України від збройної агресії рф, а також що блокпости № 10 і № 11 знаходяться на балансі ЗСУ чи будь-яких інших військових формувань. Засуджений і захисник стверджують, що в матеріалах справи досліджений судом є офіційний доказ - лист від 05 вересня 2023 року голови Чернігівської обласної військової адміністрації ОСОБА_17 про те, що: «Чернігівська обласна військова адміністрація не володіє інформацією про розташування блокпостів № 11 і № 10...», що, на думку скаржників, підтверджує, що блокпости № 10 і № 11 не відносяться до будь-яких військових формувань.
		Вважають, що суди першої та апеляційної інстанцій усупереч нормам і положенням КПК України не зазначили в судових рішеннях, чому вказаний доказ (лист ОСОБА_17 ), який був досліджений судом, не взятий до уваги та чому суди зазначеній в листі інформації не надали оцінки.
		Стверджують, що в судових рішеннях не наведено будь-якого обґрунтування, на підставі якої норми закону листи військової частини НОМЕР_3 № 502/2/2/14 від 08 вересня 2023 року та № 502/12/977 від 19 вересня 2023 року визнані доказами, якими підтверджується, що блокпости № 10 і № 11 є саме військовим формуванням.
		На думку сторони захисту, апеляційний суд визнає, що диспозиція ч. 2 ст. 114-2 КК України не містить такого об`єкту, як «блокпост», а тому апеляційна інстанція допустила порушення норм матеріального права та неправильно застосувала закон про кримінальну відповідальність.
		Стверджують, що в судових засіданнях, як убачається з показань свідків - начальників цих блокпостів № 10 і № 11 ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , було встановлено, що в місцях розташування блокпостів № 10 і № 11 не знаходилася будь-яка бойова техніка і що місця розташування цих блокпостів не були облаштовані будь-якими вогневими засобами і позиціями, а також, що місця для відпочинку та забезпечення життєдіяльності особового складу на блокпостах знаходяться на відстані від самих блокпостів № 10 і № 11.  А тому касатори вважають, що інформація про встановлення блокпостів із зазначенням їх розташування, а саме на в`їзді / виїзді на територію / з території, де введено воєнний стан і встановлено особливий режим (за винятком державного кордону), є відкритою для будь-кого для ознайомлення з нею та була розміщена на сайтах Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України, була та є у відкритому доступі для ознайомлення з нею.
		Зазначають, що матеріали кримінального провадження не містять даних про те, що роздруківки текстів СМС-переписок, зміст яких зазначено в усіх протоколах НСРД, здійснювалися би з додатку «Telegram», чи з телефону ОСОБА_7 , чи з телефону особи на ім`я « ОСОБА_10 », прив`язаного до номеру НОМЕР_2 . Стверджують, що інші документи або докази, на які є посилання у вироку, не підтверджують існування обставин і факту поширення інформації про блокпости № 10 і № 11 «« ОСОБА_11 » як представнику держави, що здійснює збройну агресію проти України, а вони тільки підтверджують факт проведення та фіксацію конкретних процесуальних дій.
		На думку засудженого і захисника, о/у Ріпкінського РВ УСБУ в Чернігівській області ОСОБА_20 зняти інформацію зі змістом СМС-переписок, зазначених ним в усіх протоколах НСРД, прийнятих судами як докази, ні фактично, ні технічно не міг, оскільки в додатку «Telegram» телефону засудженого ніякого тексту переписок немає. Не можливо було зняти таку інформацію зі змістом CMC із додатку «Telegram» телефону « ОСОБА_16 » у  зв`язку з фізичною відсутністю його телефону, який так і не було знайдено. Не міг це зробити ОСОБА_20 також і із системи «Telegram» за посиланням: URL-адреса оператора « ІНФОРМАЦІЯ_2 », так як за URL-адресою оператора « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ніяких СМС-переписок між будь-якими користувачами додатку «Telegram» взагалі не міститься. 
		Зазначають, що інформація, яка зазначена у всіх протоколах НСРД та в похідних від них протоколу огляду місця події та схем до нього, створює розумні сумніви щодо її достовірності і законності її отримання та за клопотаннями, заявленими захисниками, суди зобов`язані були визнати їх недопустимими доказами.
		Стверджують, що матеріали справи не містять доказів, що особа на ім`я « ОСОБА_10 » як користувач акаунту месенджера Telegram особисто передавав би органу досудового розслідування або особисто о/у ОСОБА_21 для входу останнім в акаунт « ОСОБА_16 »  відомості про свій Логін і Пароль , код, який був би відправлений йому програмною системою чи шляхом SMS-повідомлення чи шляхом телефонного дзвінка на телефонний номер « ОСОБА_16 » НОМЕР_2 . У зв`язку з чим о/у ОСОБА_24 міг би зареєструвати акаунт « ОСОБА_16 » та авторизувати його в системі сервісу Telegram, але вже на інших (нових) пристроях і лише після цього у о/у ОСОБА_24 з`явилася би можливість вже на своєму пристрої у службовому кабінеті УСБ України в Чернігівській області (м. Чернігів, вул. Шевченка,28), так як і зазначено в усіх протоколах НСРД, огляду, зняття інформації з акаунта « ОСОБА_16 » та фіксації будь-якої переписки між ним та іншими особами.
		Не погоджується з тим, що суди попередніх інстанцій всупереч приписам статей 89 та 94 КПК України не визнали недопустимими доказами протоколи за результатами проведення НСРД та похідні від них докази, зокрема протокол огляду місцевості від 18 серпня 2023 року і схеми № 1 та № 2 до нього.
		Стверджує, що враховуючи, що висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 ґрунтуються на роздруківках у протоколах НСРД про переписку між користувачами месенджеру «Telegram», а головний операційний центр «Telegram» розміщений в Дубаї , ОАЕ, тому відповідно до положень ст. 1 та ст. 2 КПК України виконання ухвал слідчого судді на зняття інформації та отримання відомостей з електронної системи миттєвого обміну електронними повідомленнями «Telegram»  повинно було відбуватися виключно за правовою процедурою, у спосіб та порядок, визначені Договором між Україною та ОАЕ про взаємну правову допомогу у кримінальних справах та Розділом IX КПК України про міжнародне співробітництво під час кримінального провадження, а фактично відбулося поза межами законної процедури.
		На думку скаржників, усі протоколи НСРД з роздруківками інформації, викладеної в них, та похідні від них, у зв`язку з порушенням правової процедури отримання доказів, суди повинні були визнати неналежними і недопустимими доказами, а оскільки суди послалися на них як на докази і не навели відповідних обґрунтувань, то вважають, що судові рішення ухвалені з грубим порушенням положень п. 2 ч. З ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК України.
		Вважають, що суд першої інстанції в порушення положень п. 2 ч. З ст. 374 КПК України не навів обґрунтувань і доказів, що « ОСОБА_10 » є представником держави, що здійснює збройну агресію проти України та що засуджений був обізнаний.
		Погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність в матеріалах кримінального провадження доказів, на підставі яких можливо було би ідентифікувати особу на ім`я « ОСОБА_10 » саме як представника держави-агресора.
		Зазначають, що згідно з пунктами 1, 3, 4 висновку експерта ОСОБА_26 від 27 вересня.2023 року в пам`яті мобільного телефону, який належить ОСОБА_7 , виявлено додаток «Telegram»; обліковий запис додатку «Telegram», який міститься в пам`яті наданого мобільного телефону з номером НОМЕР_1 і належить особі « ОСОБА_27 »; в пам`яті видалених текстових файлів, графічних файлів, аудіо файлів не виявлено, тому, як стверджує ОСОБА_7 , у зв`язку з відсутністю текстових файлів з аккаунта месенджера «Telegram», зробити роздруківку SMS- повідомлень між « ОСОБА_15 » та « ОСОБА_28 » є технічно неможливим.
		Захисник зазначає, що ухвали слідчого судді про надання дозволу на зняття інформації з електронних інформаційних систем датовані 06 липня 2023 року, в той час, як ОСОБА_7 інкриміновані дії за період 23, 27 та 29 червня 2023 року, а роздруківка CMC-повідомлень між ОСОБА_7 та « ОСОБА_10 » здійснена за період з 22 травня 2023 року, тобто до отримання ухвали суду, а тому ці докази згідно з п. 1 ч. 2 ст.87 КПК України є недопустимими.
		Захисник зазначає, що протоколи за результатами проведення НСРД від 04, 08 вересня 2023 року із роздруківками СМС- повідомлень у період з 14 по 25 серпня 2023 року та з 26 серпня по 28 серпня 2023 року не є доказами у справі у розумінні ч. 1 ст. 88 та ч. 1 ст. 337 КПК України.
		Вважають, що не наведено обґрунтування, на якій підставі згідно зі ст. 114-2 КК України суд замість законодавця до суб`єктів щодо оприлюднення інформації, за поширення якої настає кримінальна відповідальність, визначив суб`єктом оприлюднення такої інформації саме військову частину НОМЕР_3 , листи якої, як належні і допустимі докази, поклав в основу обвинувального вироку.
		Засуджений зазначає, що в жодному із CMC повідомлень особі на ім`я « ОСОБА_10 » не було інформації про позиції вогневих засобів, бойової техніки взагалі і зокрема, на блокпостах №  10 і № 11, а також про розташування будь-яких з блокпостів, які знаходяться на території м. Чернігова або на будь-якій іншій території  Чернігівської області.
		Засуджений стверджує, що зі змісту СМС-роздруківок о/у ОСОБА_29 суд зробив висновки, що він повідомляв « ОСОБА_16 » про кількісний склад військовослужбовців на блокпостах № 10 і № 11, однак він « ОСОБА_11 » направляв CMC зі значно зменшеною кількістю чергуючих на блокпостах.
		Вважають, що в діях ОСОБА_7 відсутній склад злочину, передбачений ч. 2                   ст. 114-2 КК України.
		На думку засудженого, апеляційний розгляд відбувся формально, доводи і аргументи  засудженого і захисника всупереч положенням ч. 2 ст. 419 КПК України апеляційний суд безпідставно залишив поза увагою. Вважають, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 404, 370, 374, 419 КПК України.
		У доповненні до касаційної скарги захисник ОСОБА_9 просить судові рішення стосовно ОСОБА_7 скасувати, а кримінальне провадження - закрити на підставі ст. 440 КПК України за відсутністю в його діях складу злочину, звільнити його з-під варти.
		Доводи, зазначені захисником у його доповненні, є аналогічними доводам його касаційної скарги.
		Крім того захисник стверджує, що судові рішення можуть свідчити про несправедливий судовий розгляд стосовно його підзахисного через незастосування судами доктрини «плодів отруйного дерева», яка зводиться до того, що, якщо доказове «дерево» є отруйним, то те ж саме стосується і його «плода», і якщо джерело доказів є недопустимим, то і всі інші дані, одержані з його допомогою, будуть такими ж.
		Просить перевірити правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм процесуального права і надати правову оцінку обставинам, з огляду на незастосування судами відповідних норм КПК і міжнародного Договору, та визнання судами протоколів НСРД і похідних від них документів, які є ключовими елементами доказів обвинувачення, належними і допустимими доказами.
		Стверджує про те, що матеріали справи не містять доказів, що земельні ділянки, на яких розташовані блокпости № 10 і № 11, виділялися би ЗСУ чи іншим будь-яким військовим формуванням, а також, що виділялися для розміщення саме блокпостів № 10 і № 11  для здійснення ними функцій з оборони території України від збройної агресії рф, а також не містять даних про те, що зазначені блокпости знаходяться на балансі ЗСУ чи будь-яких інших військових формувань.
		Захисник не погоджується з тим, що, змінюючи вирок суду першої інстанції, апеляційний суд зробив хибний висновок про те, що блокпости № 10 і № 11 можна віднести до військових формувань, та не усунув недоліків суду першої інстанції, що будь-яких негативних наслідків в результаті інкримінованого ОСОБА_7 злочину не настало.
		На думку захисника, апеляційний суд з метою штучного надання блокпостам № 10 і № 11 визначення, як військове формування, послався на Закон України «Про оборону України», вказавши, що військове формування це створена сукупність з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканості у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.
		Захисник стверджує, що в матеріалах справи відсутні будь-які рішення військового командування та військової адміністрації про встановлення блокпостів № 10 і № 11, за поширення інформації про які ОСОБА_7 був засуджений і про те, що вказані блокпости були встановлені саме як військові формування.
		У запереченнях прокурор ОСОБА_8 , яка брала участь під час розгляду кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
		 
		Позиції учасників судового провадження
		Захисник і засуджений підтримали свої касаційні скарги і заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора.
		Прокурор підтримала касаційну скаргу прокурора і заперечувала щодо задоволення касаційних скарг захисника і засудженого.
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а касаційні скарги захисника і засудженого підлягають задоволенню частково з огляду на таке.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
		Тобто касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, перегляду (відповідно до вимог ст. 438 КПК України) в касаційному порядку не підлягають.
		Під час розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
		Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку, та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції.
		Згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК України при перегляді оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 КПК України і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції має бути зазначено підстави, на яких її визнано необґрунтованою. Тобто в цьому рішенні слід проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь.
		Крім того, зміст ухвали суду апеляційної інстанції повинен відповідати вимогам ст. 419 КПК України. Відповідно ж до ч. 2 ст. 419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		Виходячи з положень указаних статей закону, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, дати вичерпну відповідь на вказані в ній доводи щодо оцінки покладених в основу вироку доказів з точки зору їх належності, допустимості й достовірності, а також зазначити мотиви, з яких він виходив під час постановлення ухвали, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, пославшись на відповідну норму права.
		Однак указаних вимог закону у процесі розгляду цього кримінального провадження апеляційний суд не дотримався.
		У касаційній скарзі прокурор зазначає, що апеляційний суд, переглядаючи вирок стосовно    ОСОБА_12 , безпідставно та необґрунтовано перекваліфікував дії засудженого з ч. 3 на ч. 2 ст. 114-2 КК України і виключив таку кваліфікуючу ознаку, як поширення інформації з метою її надання представнику держави, що здійснює збройну агресію проти України, за недоведеністю. Зазначає, що дослідженими в суді першої інстанції доказами (зокрема, інформації, що була зафіксована у протоколі за результатами проведення НСРД від 09 серпня 2023 року), на які суд посилається при ухваленні вироку, доведено факт спілкування ОСОБА_12 з особою, яка є представником держави, що здійснює збройну агресію проти України, поза розумним сумнівом.
		Колегія суддів Верховного Суду вважає ці доводи прокурора слушними.
		Нормами ст. 114-2 КК України передбачено відповідальність за несанкціоноване поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану.
		За ч. 3 ст. 114-2 КК України відповідальність визначена за дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені за попередньою змовою групою осіб або з корисливих мотивів, або з метою надання такої інформації державі, що здійснює збройну агресію проти України, або її представникам, або іншим незаконним збройним формуванням, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, за відсутності ознак державної зради або шпигунства.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження,   ОСОБА_30 інкримінувалося вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 114-2 КК України, - поширення інформації про розташування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, їх ідентифікації на місцевості, якщо така інформація не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами, яке було вчинено обвинуваченим в умовах воєнного стану, з метою надання такої інформації представнику держави, що здійснює збройну агресію проти України.
		Місцевий суд вироком від 10 липня 2024 року дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у пред`явленому обвинуваченні та кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 114-2 КК України. 
		Як убачається з наявних матеріалів кримінального провадження, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_9 та прокурор у кримінальному провадженні  ОСОБА_8 подали до апеляційного суду апеляційні скарги на вирок місцевого суду від 10 липня 2024 року.
		В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 просила вирок суду щодо ОСОБА_7 скасувати, а кримінальне провадження щодо нього закрити за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 114-2 КК України.
		Прокурор в апеляційній скарзі просила вирок суду скасувати у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даним про особу обвинуваченого внаслідок м`якості, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 114-2 КК України призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років. Свої вимоги мотивувала тим, що, призначаючи покарання ОСОБА_7 , суд не надав належної й достатньої правової оцінки характеру та ступеню тяжкості вчиненого діяння, ставленню обвинуваченого до вчиненого.
		Задовольняючи апеляційну скаргу захисника  ОСОБА_9 і перекваліфіковуючи дії    ОСОБА_12 з ч. 3 на ч. 2 ст. 114-2 КК України, апеляційний суд дійшов висновку про те, що така кваліфікуюча ознака, зазначена у диспозиції ч. 3 ст. 114-2 КК України, як поширення вказаної інформації з метою її надання представнику держави, що здійснює збройну агресію проти України, не знайшла свого підтвердження поза розумним сумнівом і виключив її за недоведеністю.
		Суд апеляційної інстанції у своїй ухвалі вказав про те, що доводи захисника стосовно того, що ОСОБА_7 , спілкуючись з абонентом « ОСОБА_10 », не усвідомлював, що той є представником держави-агресора, заслуговують на увагу та зазначив таке:
		- У першому повідомленні от « ОСОБА_10 » вказано: «Добрый вечер, ОСОБА_31 ! По рекомендации наших солдат, хотим к Вам обратиться за помощью... Помогите России». Проте в аккаунті месенджера «Телеграм» ОСОБА_34 значиться як « ОСОБА_27 » і ніяк не ОСОБА_32 , як було адресовано звернення до нього;
		- Те, що ОСОБА_7 був невдоволений чинною владою в нашій державі, є очевидним, судячи з його попередніх публікацій в месенджері «Телеграм», і про це свідчать його висловлювання в переписці з абонентом « ОСОБА_10 »;
		- У той же час, аналіз змісту повідомлень від « ОСОБА_10 » свідчить про те, що ця особа володіє інформацією щодо розташування об`єктів державного та оборонного значення, знає назви вулиць міста Чернігова, розташування об`єктів та надає вказівки ОСОБА_7 поїхати та перевірити необхідну йому інформацію;
		- У свою чергу сам ОСОБА_7 йому повідомляє виключно відомості про блок-пости, малюючи від руки схеми їх розташування, а іншу інформацію про аеродроми ставить під сумнів, вказуючи, що він недавно проїжджав і нічого подібного не бачив;
		- Наявність орфографічних помилок в повідомленнях також свідчить на користь сторони захисту,   що ОСОБА_10 є однодумцем обвинуваченого, який поділяє його погляди;
		- Те, що номер телефону, належний ОСОБА_11 не фіксувався мобільними операторами на території України, не спростовує версію сторони захисту про його належність мешканцю нашої країни;
		- Територія Чернігівщини була окупована в період з лютого і до квітня 2022 року російськими військами, після відступу яких залишилися телефони російських солдат з картками операторів мобільного зв`язку, як у російських солдат - телефони з картками операторів наших громадян, які використовуються за призначенням;
		-Інформація та зміст текстових і графічних повідомлень були отримані органом досудового розслідування з прив`язкою до аккаунту « ОСОБА_10 », що видно із переглянутих апеляційним судом копій цих повідомлень, та свідчать на користь версії сторони захисту, що « ОСОБА_10 », був саме особою, яка поділяла погляди обвинуваченого, а не представником держави, що здійснює збройну агресію проти України.
		Апеляційний суд зазначив, що згідно з матеріалами кримінального провадження в сукупності з доказами, які досліджені судом першої інстанції безпосередньо в судових засіданнях та перевірені під час апеляційного розгляду кримінального провадження, беззаперечно встановлено, що ОСОБА_7 поширював інформацію про розташування блок-постів, які віднесені до інших військових формувань, з можливістю їх ідентифікації на місцевості, така інформація не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України або іншими уповноваженими державними органами, такі дії ОСОБА_7 вчинив в умовах воєнного стану.
		Доводи прокурора про те, що апеляційний суд, переглядаючи вирок стосовно  ОСОБА_12 , безпідставно та необґрунтовано перекваліфікував дії засудженого з ч. 3 на ч. 2 ст. 114-2 КК України і виключив таку кваліфікуючу ознаку, як поширення інформації з метою її надання представнику держави, що здійснює збройну агресію проти України, за недоведеністю, є обґрунтованими.
		Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що суд апеляційної інстанції, формально розглянувши провадження, належним чином не перевірив тверджень, викладених, зокрема в апеляційній скарзі сторони захисту, не дав належної оцінки наявним у кримінальному провадженні доказам у їх сукупності і дійшов передчасного висновку про перекваліфікацію дій ОСОБА_7 з ч. 3 на ч. 2  ст. 114- 2 КК України.
		Як зазначає прокурор у касаційній скарзі, протокол за результатами проведення НСРД від 09 серпня 2023 року з перепискою ОСОБА_7 та « ОСОБА_16 » повторно було досліджено в суді апеляційної інстанції, однак суд не в повній мірі звернув увагу як на окремі повідомлення, так і на всю переписку в цілому, здійснив її огляд поверхнево та залишив поза увагою інформацію, яка дає підстави вважати, що абонентський номер НОМЕР_2 належить саме представнику країни-агресора, а інформація, яку він мав намір отримати, збиралася та акумулювалася з метою заподіяння шкоди державній безпеці України.
		Крім того, на думку прокурора, апеляційний суд не в повній мірі врахував, що зі змісту інформації, що була зафіксована у протоколі за результатами проведення НСРД від 09 серпня 2023 року, по-перше, встановлено номери абонентів, які вели між собою переписку, серед яких зазначено номер НОМЕР_2 , який не обслуговується на території України та не належить жодному з операторів мобільного зв`язку, які надають послуги на території України, та в месенджері «Telegram» користується нік-неймом « ОСОБА_10 »; по-друге, зміст та характер переписки між абонентами достеменно свідчить про те, що ОСОБА_7 був обізнаний, з ким спілкується, не міг не звертати увагу на номер абонента, який надсилав повідомлення, адже у першому надісланому повідомленні від 22 травня 2023 року о 21:59 « ОСОБА_10 » зазначає наступне: «Добрый вечер, ОСОБА_31 . По рекомендации наших солдат, хотим к Вам обратиться за помощью на взаимовыгодных условиях. О принятом Вами решении сообщите на этот номер. При этом помните, от правильности вашего ответа будет зависеть многое, после нашего прихода. Помогите России!». Прокурор зазначає, що ОСОБА_7 у цей же день о 22:04 надав свою добровільну згоду на співпрацю.
		Також у касаційній скарзі прокурор стверджує, що в переписці від 12 червня 2023 року « ОСОБА_10 » знову ж таки повідомляє інформацію, яка не може двозначно тлумачитися, про те, що він має відношення до представників, що здійснюють збройну агресію проти України, а саме о 13:58 направляє повідомлення наступного змісту: «Видите, а могли бы уже давно жить по другому, если бы нас тогда на Чернигов и дальше на Киев пропустили» та о 16:18 направляє наступне повідомлення:  «Скоро мы снова придём. Все будет по другому» та у переписці за 21 липня 2023 року об 11:45 « ОСОБА_10 » зазначає таке: «Мне нужно подтверждение попадания нашей ракеты в цель в вашей области. Уточните эту информацию», а 02 серпня 2023 року о 15:52:«Готовим удар по Чернигову. От вас нужно максимум информации, где есть нацики, и центры принятия решений». Однак, апеляційний суд при перевірці доводів, зокрема апеляційної скарги захисника, не надав належної оцінки цим доказам.
		Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що наведені касаційним судом порушення призвели до передчасного висновку апеляційного суду стосовно обґрунтованості виключення кваліфікуючої ознаки, зазначеної у диспозиції ч. 3 ст. 114-2 КК України, а саме: поширення вказаної інформації з метою її надання представнику держави, що здійснює збройну агресію проти України, та кваліфікації його дій за  ч. 2 ст. 114-2 КК України, у зв`язку з чим касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню. 
		При цьому, апеляційний суд усупереч положенням статей 370, 419 КПК України належним чином не перевірив доводів прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даним про особу обвинуваченого, чим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
		Крім зазначеного, апеляційний суд не дотримався в повній мірі вимог ст. 370, п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 419 КПК України, оскільки не навів переконливих мотивів на спростування доводів захисника (зокрема, про недопустимість протоколів за результатами проведення НСРД та похідних від них протоколу огляду місця події від 18 серпня 2023 року, схем № 1 і № 2 до нього з підстав, зазначених у апеляційній скарзі), не обґрунтував свого рішення в цій частині належним чином.
		За таких обставин колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що суд апеляційної інстанції допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що могло потягти неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (статті 412, 413  КПК України). Такі порушення норм кримінального процесуального закону, допущені судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження, є такими, що істотно вплинули на обґрунтованість та вмотивованість прийнятого рішення, що відповідно до вимог пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України свідчить про необхідність скасування ухвали апеляційного суду.
		З урахуванням зазначеного вище, колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав для надання оцінки доводам касаційних скарг засудженого і його захисника стосовно закриття кримінального провадження на підставі ст. 440 КПК України за відсутністю в діях ОСОБА_7 складу злочину, оскільки таку оцінку можливо надати після усунення зазначених недоліків, у зв`язку з чим касаційні скарги засудженого і захисника підлягають частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК України.
		При новому апеляційному розгляді суду належить перевірити доводи апеляційних скарг апелянтів, дати їм та висновкам суду першої інстанції належну оцінку, із урахуванням усіх обставин прийняти законне й обґрунтоване рішення, виклавши його у належно вмотивованому процесуальному документі згідно  з вимогами закону. 
		Що стосується клопотання захисника про повернення речового доказу - телефону, Верховний Суд зазначає, що у зв`язку зі скасуванням судового рішення апеляційного суду це клопотання може бути вирішено судом апеляційної інстанції.  
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 , яка брала участь під час розгляду кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, задовольнити. Касаційні скарги захисника ОСОБА_9 і засудженого ОСОБА_7 задовольнити частково.
		Ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 07 лютого 2025 року стосовно  ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Обрати ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                 ОСОБА_2                                 ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...