Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/5105/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 18.09.2025. Зареєстровано: 19.09.2025. Забезпечено надання загального доступу: 19.09.2025.
Дата набрання законної сили: 18.09.2025
Номер судового провадження: К/990/36899/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		18 вересня 2025 року
		м. Київ
		справа №380/5105/21
		адміністративне провадження №К/990/36899/25
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Білак М. В., Єресько Л. О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року у справі №380/5105/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
		УСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив:
		- визнати протиправним і скасувати наказ Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, Ляшка Р. В. від 19 лютого 2021 року № 55-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », а саме щодо звільнення його з посади слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові з 01 березня 2021 року;
		- поновити його на посаді слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, з 02 березня 2021 року;
		- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 березня 2021 року у зв`язку з незаконним звільненням з роботи;
		- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, на його користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 000 грн.
		Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року, відмовлено в задоволенні позову.
		Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
		Ухвалами Верховного Суду від 17 грудня 2024 року та 10 лютого 2025 року касаційні скарги ОСОБА_1 повернуто скаржнику. 
		Позивач втретє звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі або направити справу на новий розгляд. 
		За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
		Відповідно до частини третьої статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
		Згідно з частинами першою-третьою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
		З матеріалів касаційної скарги слідує, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено у відкритому судовому засіданні  09 жовтня 2024 року (повний текст складено 21 жовтня 2024 року), а касаційну скаргу надіслано на електронну адресу суду 08 вересня 2025 року, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження. 
		При цьому, скаржник у касаційній скарзі не порушує питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду. 
		За таких обставин, Верховний Суд пропонує подати заяву про поновлення строку на касаційне оскарження та зазначити поважні причини для поновлення строку на касаційне оскарження й надати докази, що їх підтверджують.
		Крім того, аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України.
		Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права винятково в тому разі:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
		У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
		У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
		У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
		Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
		Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 2, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
		Окреслюючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник вказує про необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах №560/586/21, №640/11024/20, №520/11687/2020, №400/20284/20, №420/3541/20, №300/891/20, №640/9695/20, №160/4765/21, №640/10527/20, №380/6745/21, №520/5090/21, №160/4295/21, №640/19908/20, №380/4661/21, №380/6488/21, №160/4337/21, №640/6982/21, №160/4296/21, №160/4328/21, №560/5575/20, №420/3825/20, №160/17421/20, №640/8413/21.   
		Зміст пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
		Аналізуючи доводи касаційної скарги, які позивач ставить в залежність від пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, такі не містять вимог щодо обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах № 640/11024/20, №420/3541/20, №640/9695/20, №640/10527/20, №420/3825/20.
		Разом з тим, зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції свідчить про те, що переглядаючи судове рішення та приймаючи нове рішення, суд апеляційної інстанції не застосовував висновки Верховного Суду у справах №560/586/21, №520/11687/2020, №400/20284/20, №300/891/20, №160/4765/21, №380/6745/21, №520/5090/21, №160/4295/21, №640/19908/20, №380/4661/21, №380/6488/21, №160/4337/21, №640/6982/21, №160/4296/21, №160/4328/21, №560/5575/20, №160/17421/20, №640/8413/21. Тому підстави для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України відсутні.
		З огляду на це Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як підставу касаційного оскарження.
		В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		Однак скаржником не зазначено норму права, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду. Касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань містить викладені фактичні обставини справи, підстави непогодження з рішеннями судів попередніх інстанцій. Тобто, обов`язкових умов у їх взаємозв`язку, передбачених для оскарження судових рішень в касаційному порядку на цій підставі скаржник не наводить.
		Суд указує, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
		Інші мотиви та аргументи, наведені заявником у скарзі зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судами попередніх інстанцій.
		З огляду на це Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як підставу касаційного оскарження.
		Також, в обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
		Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
		Згідно з частиною другою статті 353 підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
		1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або
		2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;
		3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
		4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
		Частиною третьою статті 353 КАС України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо:
		1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
		2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
		3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
		4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі;
		5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні;
		6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
		Щодо посилання скаржника як на підставу касаційного оскарження на пункт 2 частини третьої статті 353 КАС України, то за змістом зазначеного положення порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.
		Як убачається із змісту ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 27 березня січня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Кухар Н.А. в справі №380/5105/21. При цьому суд указав, що посилання позивача на вирішення процесуальних питань у справі № 380/5105/21 та на те, що суддею Кухар Н.А. повідомлено позивача, на його думку, неналежним чином, не може свідчити про упередженість судді, а лише вказує про незгоду позивача з процесуальними рішеннями судді та його думкою щодо юридичних питань. Судом було зазначено, що розгляд заяви про відвід, поданої позивачем вкінці робочого дня 15 березня 2024 року, розглянуто суддею Кухар Н.А. наступного робочого дня невідкладно та у розумні строки, водночас позивачем не наведено норм чинного законодавства, які б свідчили про протилежне.
		Касаційна скарга не містить вмотивованих обґрунтувань, яким саме обставинам щодо заявлених підстав для відводу не надано оцінки судом попередньої інстанції. Відтак, скаржником не обґрунтовано у касаційній скарзі підстави для відводу судді Кухар Н.А.
		Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 2 частини третьої статті 353 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
		Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 353 КАС України скаржник зазначає, що суд необгрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів.
		Так, якщо скаржник уважає, що судами порушено норми процесуального права (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України), зокрема, необґрунтовано відхилено клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у касаційній скарзі скаржник має довести, що судами протиправно не було вжито заходів для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
		Посилання скаржника на пункт 3 частини другої статті 353 КАС України як на самостійну підставу для відкриття касаційного провадження у цій справі, не є достатньо обґрунтованим у взаємозв`язку з обставинами, на які він посилається в обґрунтування такої підстави, із предметом доказування у справі, та причинно-наслідкового зв`язку із протиправністю оскаржуваного судового рішення.
		Скаржником належним чином не доведено, що суд необґрунтовано залишили поза увагою клопотання позивача про витребування доказів, оскільки як зазначає сам позивач, судом було задоволено клопотання про витребування доказів. 
		З матеріалів касаційної скарги вбачається, що скаржник не погоджується зі змістом інформації наданої на виконання ухвали про витребування доказів.     
		Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини другої статті 353 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
		В обґрунтування касаційної скарги скаржник також вказав, що суд встановив обставини, що мають істотне значення на підставі недопустимих доказів.
		Водночас, згідно з приписами частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
		Указаним положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду.
		Слід зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено доказ, який скаржник вважає недопустимим, обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.
		Окрім цього, долучення до матеріалів справи копію наказів не є тотожним встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу.
		Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини другої статті 353 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
		Відповідно до положень пункту 3 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
		На обґрунтування вказаної підстави скаржник зазначає, що про дату судового засідання 07 березня 2024 року та 28 березня 2024 року позивач не була повідомлена належним чином.
		Разом з тим суд першої інстанції в постанові зазначив, що в судове засідання 28 березня 2024 року сторони не прибули. Позивач подав заяву про розгляд справи без його участі (вх. №6561ел. від 28 березня 2024 року). Представник відповідача подав заяву про розгляд справи без участі уповноваженого представника (вх. № 23934 від 28 березня 2024 року. Враховуючи викладене позивач був обізнаний про судове засідання 28 березня 2024 року.
		Разом з тим, скаржником не надано доказів у підтвердження факту неповідомлення належним чином його про дату, час і місце судового засідання 07 березня 2024 року.
		Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини третьої статті 353 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
		Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
		Враховуючи викладене, касаційна скарга має бути залишена без руху із встановленням скаржнику строку для виправлення вказаних недоліків шляхом подання до суду касаційної інстанції: уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань.
		З огляду на те, що на скаржника розповсюджується дія пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», клопотання про звільнення від сплати судового збору не потребує вирішення.
		За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції: заяви із зазначенням підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями і доказами; та уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань.
		Керуючись статтями 169, 330, 332 КАС України,
		УХВАЛИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року у справі №380/5105/21  залишити без руху.
		Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
		Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута.
		Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не оскаржується.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                В.  М.  Соколов
		 
		Судді                                                                                                           М. В. Білак  
		                    
		                                                                                                    Л. О. Єресько

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...