Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 754/8323/25 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано судом: 08.10.2025. Зареєстровано: 09.10.2025. Забезпечено надання загального доступу: 13.10.2025.

Номер судового провадження: 2/754/5697/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Номер провадження 2/754/5697/25
		Справа №754/8323/25
		РІШЕННЯ 
		Іменем України
		(повне виготовлено 08.10.2025)
		06 жовтня 2025 року м. Київ, Деснянський районний суд міста Києва, суддя О. Грегуль секретар судового засідання І. Чебанова, справа № 754/8323/25
		ОСОБА_1 - позивач
		ОСОБА_2 - відповідач
		Вимоги позивача: захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди
		Лісовська О.В. - адвокат позивача
		Хром`як У.В. - адвокат відповідача
		ВСТАНОВИВ:
		Позивачем подано позов у якому посилаючись на поширення відносно нього недостовірної інформації позивач просить: 1) Визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права, принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 поширену ОСОБА_2 у позовній заяві про продовження віку опіки, затвердження одноосібної опіки позивача та позбавлення відповідача опіки на сином ОСОБА_4 , поданій до суду м. Дубай першої інстанції інформацію, а саме «Відповідач погано поводиться з підопічним ОСОБА_4 та позивачкою, принижує їх криком, лайками, неповагою, а також застосовує до них силу відповідач страждає від хронічних нервових захворювань та проходить медичне лікування, яке впливає на його поведінку. Під впливом цього лікування відповідач виявляє надмірну нервозність у відносинах з позивачем та сином ОСОБА_4 . Відповідач кілька разів жорстоко бив позивачку, що є порушенням її тілесної недоторканості (безпеки). Він постійно кричить на позивачку та підопічного ОСОБА_4 , змушуючи їх відчувати страх та жах. Крім того, відповідач має незаконні відносини з багатьма жінками поза межами подружніх відносин. Відповідач не заслуговує на довіру у спільному вихованні підопічного. Він не повинен виявляти у відносинах із сином та його матір`ю надмірну нервозність, що доходить до жорсткого побиття. Поведінка та дії відповідача негативно впливають на підопічного, який піддається психічним та емоційним стражданням.»; 2) Стягнути з відповідача 2500000 грн. - відшкодування моральної шкоди, яка виражається у моральних переживаннях, стресовому стані, погіршенні стану здоров`я, вимушеності вислуховувати претензії з боку близьких родичів та друзів, які повірили в поширену відповідачем інформацію щодо позивача і частина друзів висловила здивування та розчарування з приводу того, що позивач ганебно поводить себе відносно дружини та сина. Крім того, позивач має намір висувати свою кандидатуру на пост Президента України на наступних виборах та приймати участь у виборах до Верховної Ради України. Розповсюджена відповідачем інформація стосовно позивача може вплинути на результати виборів, оскільки підірве довіру людей до позивача.
		Головуючому справу передано 29.05.2025
		Ухвалою суду від 29.05.2025 відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
		Внесеною до протоколу судового засідання ухвалою суду від 09.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
		Стороною відповідача подано відзив з проханням відмовити в задоволенні позову.
		Стороною позивача подано відповідь на відзив з проханням задовольнити позов.
		Стороною відповідача подано заперечення з проханням відмовити в задоволенні позову.
		Про час і місце розгляду справи всі учасники справи повідомлялись належним чином через повідомлені і доступні суду засоби зв`язку відповідно: поштою, електронною поштою, SMS, додаток «Дія», а також інформація про рух справи розміщується на офіційному сайті суду і є загальнодоступною.
		У судовому засіданні адвокат позивача позов підтримав, а адвокат відповідача позов не визнав посилаючись на безпідставність позову. 
		Вислухавши учасників справи, показання свідків сторони позивача ( ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ), дослідивши матеріали справи, суд у судовому засіданні встановив наступне.
		Відповідно до свідоцтва про шлюб від 13.05.2014 (виданого повторно) позивач з відповідачем зареєстрували шлюб 23.02.2002.
		Відповідно до свідоцтва про народження від 13.05.2014 (виданого повторно) позивач з відповідачем є батьками ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
		Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 03.03.2025 у справі № 754/1618/25 (суддя Буша Н.Д.) задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
		Відповідно до адресованого адвокату О. Лісовській листа Деснянського УПГУНП у місті Києві від 19.03.2025 про надання інформації про звернення ОСОБА_2 (відповідач) щодо неправомірних дій ОСОБА_1 (позивач) відносно ОСОБА_2 і ОСОБА_4 (син сторін), управління повідомило, що в період з 2020-2025 за даними ІКС інформаційного порталу НП України інформація відносно ОСОБА_1 (позивач) відсутня.
		Відповідно до адресованого адвокату О. Лісовській листа служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 20.03.2025 при перевірці по системі електронного документообігу «Аскод» звернень ОСОБА_2 (відповідач) впродовж 2020-2025 щодо неправомірних дій ОСОБА_1 (позивач) по відношенню до малолітнього ОСОБА_4 (син сторін) до служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації не надходило.
		Листом від 14.03.2025 адміністрації ДУ «Національний науковий центр хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова Національної академії медичних наук України» висловила ОСОБА_1 щиру подяку за допомогу у лікуванні та реабілітації військовослужбовців, які перебувають у Центрі.
		ОСОБА_2 у 2024 р. подано пред`явлений до ОСОБА_1 позов до суду Дубая першої інстанції, суть питання: вимога продовжити вік опіки, затвердити одноосібну опіку позивача та позбавити відповідача опіки на сином ОСОБА_4 . 
		У поданому до суду Дубаю першої інстанції позові ОСОБА_2 вказано інформацію відносно ОСОБА_1 , достовірність якої ОСОБА_1 оспорює у даній справі. 
		Стороною ОСОБА_2 у судовому засіданні не спростовувалось, що стороною ОСОБА_2 при поданні позову до суду Дубаю першої інстанції повідомлялась інформація з якою не погоджується сторона позивача.
		Згідно ст. 270 ЦК України, 1. Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. 2. Цим Кодексом та іншим законом можуть бути передбачені й інші особисті немайнові права фізичної особи. 3. Перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, цим Кодексом та іншим законом, не є вичерпним.
		Згідно ст. 271 ЦК України, 1. Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.
		Згідно ст. 275 ЦК України, 1. Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. 2. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
		Згідно ст. 276 ЦК України, 1. Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов`язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення. 2. Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.
		Згідно ст. 277 ЦК України, 1. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. 2. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім`ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам. 4. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. 5. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. 6. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших медіа, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж медіа в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж медіа є неможливими у зв`язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому медіа, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок повідомлення викривачем інформації про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції" через зовнішні канали повідомлення в порядку, передбаченому Законом України "Про запобігання корупції", має право на відповідь. 7. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
		Згідно ст. 280 ЦК України, 1. Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню, крім випадку неумисного повідомлення викривачем недостовірної інформації про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції" в порядку, передбаченому зазначеним Законом, яка підлягає спростуванню.
		Згідно п. 15, п. 17 - п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», 15. При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на  увазі,  що  юридичним складом правопорушення,  наявність якого може бути підставою для задоволення  позову,  є  сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди  відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо,  телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі  Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам;  повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів,а також розповсюдження серед людей  листівок,  що  за  своїм  змістом  або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи. Проте судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності  або  викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які  існували, але відомості про них не відповідають дійсності  (неповні або перекручені). Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація, поширена  про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Спростування поширеної недостовірної   інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила. 17. У порядку цивільного чи господарського судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у 
		постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, атестаційних комісій, рішеннях про 
		накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких законом установлено інший порядок оскарження. У такому ж порядку не можуть розглядатися наукові спори, тобто вимоги про спростування 
		інформації наукового характеру. Разом з тим вимоги про спростування інформації, яка, на думку 
		позивача, є недостовірною і порушує його особисті немайнові права, поширена в наданих атестаційній комісії матеріалах (характеристиках, протоколах чи інших документах), можуть розглядатись судом у порядку, передбаченому статтею 277 ЦК. Інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, 
		адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред`явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом. Не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, 
		честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів. Вказана вимога по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі. Якщо ж недостовірну інформацію було поширено в ході розгляду іншої справи зазначеними вище учасниками процесу відносно інших осіб, які не були учасниками процесу, то ці особи, якщо вони вважають, що така інформація порушує їх особисті немайнові права, вправі звернутися до суду за захистом своїх прав у порядку, передбаченому процесуальними кодексами. 18. Згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові 
		права. 19. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону про пресу, стаття 65 Закону України "Про телебачення і радіомовлення") у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду. 20. З огляду на положення статті 32 Конституції України , судам належить розрізняти справи про захист гідності, честі чи ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації (права на відповідь) від справ про захист інших особистих немайнових прав, зокрема, перелічених у статті 270 ЦК, порушених у зв`язку з поширенням про особу інформації, недоторканість якої спеціально охороняється Конституцією та законами України і поширення якої може завдати моральну шкоду навіть у випадку, якщо ця інформація відповідає дійсності і не порочить гідність, честь чи ділову репутацію. Тобто, якщо інформація, яка порушує особисті немайнові права особи, є достовірною, вимоги про її спростування не можуть бути задоволені. Встановивши при вирішенні таких спорів факт поширення інформації про приватне життя позивача, що відповідає дійсності та не порочить його гідність, честь чи ділову репутацію, а також факт 
		відсутності згоди позивача на поширення цієї інформації, суд повинен захистити його право на таємницю приватного життя та може зобов`язати відповідача відшкодувати моральну шкоду. Судам слід ураховувати положення частини одинадцятої статті 30 Закону України "Про інформацію", в якій зазначено, що інформацію з обмеженим доступом може бути поширено без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист, що відповідає практиці застосування Європейським судом з прав людини статті 8 Конвенції. 21. При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на едоторканість приватного життя. Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. 22. Наведені у статті 42 Закону про пресу підстави звільнення від відповідальності за публікацію недостовірної інформації, яка порушує особисті немайнові права або являє собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації та правами журналіста, є вичерпними, а тому розширеному тлумаченню чи вільному редагуванню не підлягають. При цьому в зазначених випадках засоби масової інформації звільняються лише від обов`язку щодо відшкодування збитків та моральної шкоди. Оскільки спростування поширеної недостовірної інформації не є способом цивільно-правової відповідальності, бо не має компенсаційного та майнового характеру, то на засоби масової інформації може бути покладено обов`язок опублікувати спростування. Крім того, відповідно до частини другої статті 302 ЦК фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов`язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. При цьому фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов`язана робити посилання на таке джерело. 
		Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної в постанові від 07.12.2021 у справі № 905/902/20: «6.2. Стаття 28 Конституції України кожній особі гарантує право на повагу до її гідності, а за частиною четвертою статті 32 основного Закону кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. 6.3. Тож право на захист честі, гідності і ділової репутації - один з основних способів захисту Конституційних прав людини на недоторканність особистого життя. Кожен має право захищати честь, гідність і ділову репутацію в суді, крім того Конституція України передбачає судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе або членів своєї сім`ї. 6.4. Також відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб. 6.5. Здійснення передбачених статтею 10 Конвенції свобод (зокрема, свободи дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів), пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду. 6.6. Тобто праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. 6.7. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 6.8. Відповідно до статті 275 ЦК України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту належать, наприклад, спростування недостовірної інформації (стаття 277 ЦК України). 6.9. За частиною першою статті 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до Глави 3 цього Кодексу. 6.10. За змістом частини першої статті 201 ЦК України ділова репутація належить до особистого немайнового блага, яке охороняється цивільним законодавством, а частина друга статті 34 Господарського кодексу України вказує на те, що поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання, є дискредитацією суб`єкта господарювання. 6.11. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації (частина третя статті 277 ЦК України). 6.12. При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, поданого на захист ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. 6.13. Тож обставина поширення спірної інформації входить до предмета доказування у відповідній справі. 6.14. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. 6.15. Відповідно до статті 2 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя. За змістом частин першої та другої статті 7 цього Закону право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. 6.16. Статтею 27 Закону України «Про інформацію» передбачено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України. 6.17. За статтею 59 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» телерадіоорганізація, зокрема, зобов`язана: а) дотримуватися законодавства України та вимог ліцензії; в) поширювати об`єктивну інформацію. 6.18. Поширенням інформації вважається опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). 6.19. Відповідно до змісту статті 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» кожна телерадіоорганізація-ліцензіат зобов`язана вести журнал обліку передач, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій). У журналі обліку передач фіксуються: дата випуску, час початку і закінчення передачі; назва і тема передачі; прізвище авторів і ведучих передачі; мова передачі. Журнал обліку передач зберігається телерадіоорганізацією протягом року з дня останнього запису в ньому. Усі передачі, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій), повинні бути записані і зберігатися протягом 14 днів від дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту. У разі подання скарги щодо змісту передачі її записи зберігаються до того часу, поки скаргу не буде розглянуто і рішення стосовно неї не буде прийнято у визначеному порядку. 6.20. За змістом частин першої, третьої, п`ятої статті 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» громадянин або юридична особа мають право вимагати від телерадіоорганізації спростування поширених у її програмі чи передачі відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують честь і гідність особи. Заяву з вимогою спростування має бути подано до телерадіоорганізації у письмовій формі протягом 14 днів з дня поширення таких відомостей з письмовим повідомленням про це Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. На вимогу заявника телерадіоорганізація зобов`язана надати йому можливість безкоштовного прослуховування (перегляду) відповідного фрагмента програми чи передачі або надати копію запису фрагмента з відповідною оплатою. 6.21. Однак звернення громадянина або юридичної особи до телерадіоорганізації зі скаргою в порядку статті 64 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» не є обов`язковою передумовою звернення до суду за захистом недоторканості ділової репутації, адже передбачає право, а не обов`язок особи на звернення до телерадіоорганізації зі скаргою щодо змісту відповідних програм та передач та, відповідно, на отримання копії запису фрагмента зі спірної інформацією. Право на судовий захист ділової репутації не залежить від того, чи скористалися громадянин чи юридична особа правом вимагати від телерадіоорганізації спростування недостовірної інформації в позасудовому порядку. 6.22. Тому сплив установленого законом 14-денного строку зберігання трансльованої передачі та незвернення заявника до телерадіоорганізації протягом цього строку з відповідною (відповідними) вимогою (вимогами) у порядку частин третьої, п`ятої статті 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» про спростування недостовірної інформації та/або про надання копії запису фрагмента передачі не позбавляє його можливості захистити свої права у судовому порядку з дотриманням принципу змагальності сторін, суть якого полягає, зокрема, в тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (пункт 5 частини третьої статті 2, частина третя статті 13 та частина перша статті 74 ГПК України). 6.23. Стаття 73 ГПК України передбачає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, а одним із засобів доказування є електронні докази. 6.24. За частиною першою, другою статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), вебсайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі «Інтернет»). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. За частиною ж п`ятою цієї статті Кодексу, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. 6.25. Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності. 6.26. Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. 6.27. Допустимість доказів за статтею 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи. 6.28. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України). 6.29. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання(стаття 78 ГПК України). 6.30. Водночас законодавство, що регулює відносини, пов`язані з поширенням недостовірної інформації шляхом передання її по радіо, телебаченню, не передбачає, що докази поширення такої інформації (докази транслювання чи ретранслювання телерадіоорганізацією передачі зі спірною інформацією) можуть бути отримані виключно в порядку, передбаченому Законом України «Про телебачення і радіомовлення». 6.33. Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. Так, у рішенні від 17 січня 1970 року у справі Delcourt v. Belgium (заява № 2689/65) Європейський суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення». У рішенні від 4 грудня 1995 року у справі Bellet v. France (заява № 23805/94,) Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
		Згідно ст. 13 ЦПК України, 1. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. 2. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. 3. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. 4. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.
		Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».
		Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».
		ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
		Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції). 
		ЄСПЛ підкреслив, що право на доступ до суду є невід`ємним аспектом гарантій, закріплених у Європейській конвенції з прав людини, посилаючись на принципи верховенства права та уникнення свавілля, які лежать в основі багатьох Конвенції. Можливі обмеження вищезазначеного права не повинні обмежувати доступ, наданий особі, таким чином або в такому обсязі, щоб була порушена сама суть права. Так, ЄСПЛ зазначив, що, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати надмірного формалізму, який би зашкодив справедливості розгляду.
		Рішенням суду Дубаю першої інстанції від 17.06.2025 позов ОСОБА_2 із суттю питання: вимога продовжити вік опіки, затвердити одноосібну опіку позивача та позбавити відповідача опіки на сином ОСОБА_4 визнано передчасним і відхилено через подання до настання належного моменту.
		Зі змісту судового рішення суду Дубаю першої інстанції від 17.06.2025 вбачається, що мотивувальній частині рішення зазначається інформація повідомлена ОСОБА_2 у позовній заяві, яка по суті взагалі не була предметом спору, достовірність/недостовірність якої не перевірялась судом і не була доказом у справі.
		Однак повідомлена ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 інформація міститься в офіційно задокументованому судовому документі іноземної держави, який є публічно доступним.
		Як у позові так і в судовому засіданні сторона ОСОБА_1 повідомила, що ОСОБА_1 є колишнім співробітником МВС України, має звання генрала-лейтенанта, має державні нагороди та відзнаки, позивач був народним депутатом України, займався і займається законотворчою, науковою, громадською та політичною діяльністю, а на майбутнє має намір реалізувати свої наміри балатуватись та обиратись до вищих органів виконавчої і законодавчої влади України, дорожить своєю діловою репутацією, честю і гідністю. Крім того, особисто ОСОБА_1 у своїх поясненнях у судовому засіданні зазначав, що він, як офіційний представник у складі делегації від імені України мав офіційні урядові зустрічі з вищим керівництвом ОАЕ на яких представляв Україну і повідомлена ОСОБА_2 інформація відносно нього у спрямованих до судових органів ОАЕ документах (позові) і яку він вважає повністю безпідставною принижує його ділову репутацію, честь і гідність не лише в Україні, а й за її межами. 
		За змістом абзацу третього п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред`явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.
		Будь-яких конкретних правових, беззаперечних, офіційно задокументованих і однозначних доказів, які достовірно свідчили або давали саме правові підстави для висновку про достовірність повідомленої ОСОБА_2 інформації відносно ОСОБА_1 щодо його поведінки та лікування при зверненні до судових органів ОАЕ стороною ОСОБА_2 суду не надано. 
		Доводи сторони ОСОБА_2 у судовому засіданні та відзиві про обрання стороною ОСОБА_1 неефективного способу захисту є безпідставними і крім того, визначення меж позовних вимог і способу захисту це виключне право позивача, яке ніким і нічим не може бути обмежене.
		Доводи сторони  ОСОБА_2  у судовому засіданні та відзиві про те, що в даному конкретному випадку позов про спростування інформації не може розглядатись у судовому порядку спростовуються п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».
		Викладені у відзиві сторони ОСОБА_2 сумніви щодо допомоги ОСОБА_1 бійцям ЗСУ не стосуються предмета спору. 
		Доводи сторони ОСОБА_2 у судовому засіданні та відзиві про не наведення стороною ОСОБА_1 жодного обґрунтованого доказу щодо факту поширення недостовірної інформації є безпідставними, оскільки обов`язок доведення достовірності поширеної інформації покладається на поширювача інформації (презумпція добропорядності). 
		Вищевикладене дає суду правові підстави для висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права, принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 інформація зазначена ОСОБА_2 у поданому до судових органів ОАЕ позові із суттю питання: вимога продовжити вік опіки, затвердити одноосібну опіку позивача та позбавити відповідача опіки на сином ОСОБА_4 , а тому, позов в цій частині підлягає задоволенню.
		Також суд вважає, порушенням особистих немайнових прав позивача, останньому заподіяно моральну шкоду.
		Що ж до розміру морального відшкодування то з урахуванням ступеня вини відповідача, тривалості страждань та негативних наслідків, які настали для позивача в зв`язку з порушенням особистих немайнових прав по суд вважає, що 100000 грн., є достатніми розміром для відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди.
		За таких обставин позов задовольняється частково.
		Відповідно до ст. 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 1. Судовий збір справляється: у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.
		Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 3. При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
		Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		При поданні позову позивачем судовий збір не сплачувався, підстава наявність у позивача статусу ветерана війни-учасника бойових дій, посвідчення серія НОМЕР_1 від 17.11.2023.
		Доказів звільнення відповідача від сплати судових витрат суду не надано.
		У зв`язку із задоволенням позовних вимог в частині визнання недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права, принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, відповідач має сплатити 1211,20 грн. судового збору.
		Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, за подання позову про відшкодування моральної шкоди ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Вимоги про відшкодування моральної шкоди є вимогами немайнового характеру.
		З урахуванням ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах майнового характеру.
		Визначений і максимально допустимий розмір судового збору, який має сплатити фізична особа за подання позову майнового характеру становить 15140 грн..
		2500000 : 100 % = 25000 (1 %).
		100000 : 25000 % = 4 %.
		15140 : 100 % х 4 % = 605,6. 
		Керуючись ст. 263-265 ЦПК України,
		ВИРІШИВ:
		Задовольнити позов частково.
		Визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права, принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 поширену ОСОБА_2 у позовній заяві про продовження опіки, затвердження одноосібної опіки позивача та позбавлення відповідача опіки на сином ОСОБА_4 , поданій до суду м. Дубай першої інстанції інформацію, а саме «Відповідач погано поводиться з підопічним ОСОБА_4 та позивачкою, принижує їх криком, лайками, неповагою, а також застосовує до них силу відповідач страждає від хронічних нервових захворювань та проходить медичне лікування, яке впливає на його поведінку. Під впливом цього лікування відповідач виявляє надмірну нервозність у відносинах з позивачем та сином ОСОБА_4 . Відповідач кілька разів жорстоко бив позивачку, що є порушенням її тілесної недоторканості (безпеки). Він постійно кричить на позивачку та підопічного ОСОБА_4 , змушуючи їх відчувати страх та жах. Крім того, відповідач має незаконні відносини з багатьма жінками поза межами подружніх відносин. Відповідач не заслуговує на довіру у спільному вихованні підопічного. Він не повинен виявляти у відносинах із сином та його матір`ю надмірну нервозність, що доходить до жорсткого побиття. Поведінка та дії відповідача негативно впливають на підопічного, який піддається психічним та емоційним стражданням.».
		Стягнути з відповідача ( ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстрація: АДРЕСА_1 , приватний будинок) на користь позивача ( ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстрація: АДРЕСА_1 , приватний будинок) 100000 грн. - відшкодування моральної шкоди.
		Стягнути з відповідача ( ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстрація: АДРЕСА_1 , приватний будинок) дохід держави 1211,20 грн. - судового збору та 605,6 грн. - судового збору 
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		СУДДЯ:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...