Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/23040/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 14.10.2025. Забезпечено надання загального доступу: 15.10.2025.
Дата набрання законної сили: 13.10.2025
Номер судового провадження: 61-16971ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13 жовтня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 759/23040/21-ц
		провадження № 61-16971св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Братцевої Надії Сергіївни на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 лютого 2024 року в складі судді Твердохліб Ю. О. та постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня                    2024 року в складі колегії суддів Гаращенка Д. Р., Журби С. О., Писаної Т. О.
		в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Черниш Марина Олександрівна, про витребування майна з чужого незаконного володіння та
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовної заяви
		У жовтні 2021 року     ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до                                 ОСОБА_1  про витребування майна з чужого незаконного володіння.
		Просив витребувати з чужого незаконного володіння земельну ділянку площею 0,0951 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:75:071:0001, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1591414580000, та житловий будинок літ. А, загальною площею 90,3 кв. м, житловою площею 51,2 кв. м, що знаходиться за                            адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1834142680000.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з народження він проживає та зареєстрований у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Виконавчого комітету ради депутатів трудящих Ленінградського району м. Києва від 08 вересня 1986 року № 463/2 було прийнято в експлуатацію житловий будинок АДРЕСА_1 .
		19 серпня 1999 року його матері - ОСОБА_4 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0951 га, що розташована за адресою:                    АДРЕСА_1 , з призначенням земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.                  16 червня 2006 року Київським міським бюро технічної інвентаризації було виготовлено технічний паспорт на указаний будинок. 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла і він став одноосібним власником житлового будинку та земельної ділянки. Внаслідок втрати ним оригіналів документів, якими підтверджувалось право власності на належне йому нерухоме майно (житловий будинок та земельну ділянку), за допомогою родичів 21 листопада 2018 року було оформлено новий технічний паспорт на садибний і індивідуальний житловий будинок та згодом зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідну інформацію щодо його права власності на це нерухоме майно.
		У період проживання у належному йому житловому будинку він жодних правовідносин з приводу продажу належних йому житлового будинку та земельної ділянки з іншими фізичними та/або юридичними особами не мав, операцій з земельною ділянкою та житловим будинком, пов`язаних з відчуженням чи іншою зміною власника, перереєстрацією тощо, не проводив, оскільки мав намір залишити нерухоме майно родичам.
		17 вересня 2021 року у будинку було встановлено присутність сторонніх осіб, а згодом - відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку та житловий будинок. 17 вересня 2021 року він перебував у неадекватному стані, його відвезли до Комунального некомерційного підприємства «Клінічна лікарня «Психіатрія» з метою надання необхідної психіатричної допомоги, у якому він перебував з 17 вересня 2021 року до 05 жовтня 2021 року.
		Після перевірки стану належного йому нерухомого майна було встановлено, що 23 вересня 2021 року ним нібито було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, за якими у власність ОСОБА_1 передано належне йому майно, однак у вказаний час він перебував на стаціонарному лікуванні та не міг підписати зазначений договір, приміщення лікарні він не залишав, документів не підписував, дозволів, довіреностей та інших погоджень на продаж належного йому майна не надавав, жодних відносин з ОСОБА_1 не мав, ніколи її не бачив та не спілкувався. Оскільки належне йому майно вибуло з володіння не з його волі, а внаслідок шахрайських дій інших осіб, то і право власності ОСОБА_1 було набуто незаконно. 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		28 лютого 2024 року рішенням Святошинського районного суду м. Києва позов ОСОБА_2 задоволено. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0951 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 8000000000:75:071:0001, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1591414580000, та житловий будинок літ. А, загальною площею 90,3 кв. м, житловою площею 51,2 кв. м, що знаходиться за адресою:                   АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1834142680000.
		09 жовтня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 лютого 2024 року залишено без змін.
		Судові рішення мотивовані тим, що згідно з висновком експертів за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 15 березня 2023 року № 27212/27213/22-32 підпис від імені ОСОБА_2 у договорі купівлі-продажу від 23 вересня 2021 року № 1052 житлового будинку та земельної ділянки виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою. Спірне майно вибуло з володіння власника неправомірно та поза його волею, а договір купівлі-продажу не може породжувати правових наслідків у вигляді переходу прав володіння, користування і розпорядження майном до відповідача, оскільки був укладений з особою, яка не мала необхідного обсягу правомочностей власника на відчуження зазначеного майна. Оскільки спірне майно вибуло із власності позивача поза його волею з порушенням вимог закону, пред`явлення ним позову до кінцевого набувача права на це нерухоме майно про його витребування на підставі статей 387, 388, 396 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України відповідає вимогам закону. Витребування майна в  ОСОБА_1 на користь її законного власника не порушує принцип пропорційності втручання у право власності відповідачки як останнього набувача майна, яке вибула з власності позивача у незаконний спосіб, і на нього не буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		20 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Братцева Н. С. надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 04 вересня 2018 року в справі                      № 823/2042/16, від 16 січня 2019 року в справі № 755/9555/18, від 18 листопада 2020 року в справі № 154/883/19-ц, від 23 червня 2020 року в справі                                  № 906/516/19, від 27жовтня 2021 року в справі № 757/13700/15-ц,                                від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19, від 23 лютого 2022 року в справі № 710/2222/15-ц, від 20 липня 2022 року в справі № 442/2640/20, щодо витребування майна від добросовісного набувача; скасування запису про право власності, внесеного на підставі рішення державного реєстратора; щодо суб`єктивного складу учасників справи.  
		 
		Під час укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна позивач особисто прибув до нотаріуса, надав правовстановлюючі документи й паспорт. Після детального вивчення умов договору, виправлення неточностей та описок, у присутності нотаріуса підписав договір. 
		 
		Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Суди не перевірили добросовісність  ОСОБА_1 , яка за купівлю будинку сплатила 932 000,00 грн, земельної ділянки - 455 000,00 грн. 
		 
		Позиція інших учасників справи
		 
		У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Карпенко В. М. зазначає, що відповідачкою не доведено та не підтверджено документально сплату на користь ОСОБА_2 вартості відчуженого майна. Нотаріус у своїх поясненнях зазначав, що право власності на об`єкти нерухомого майна підтверджено інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто правовстановлюючі документи на земельну ділянку й житловий будинок йому не пред`являлися. Згідно з висновком експертів за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи                 від 15 березня 2023 року № 27212/27213/22-32 підпис від імені                      ОСОБА_2 у договорі купівлі-продажу від 23 вересня 2021 року № 1052 житлового будинку та земельної ділянки виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою. Спірне майно вибуло з володіння власника неправомірно та поза його волею. ОСОБА_2 понад 20 років перебуває на постійному обліку в психоневрологічному диспансері, з ОСОБА_1 незнайомий, грошових коштів від неї не отримував, оформлення договору відбулося за підробленим паспортом. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Рішенням Виконавчого комітету ради депутатів трудящих Ленінградського району м. Києва від 08 вересня 1986 року № 463/2 було прийнято в експлуатацію індивідуальне домоволодіння - житловий будинок АДРЕСА_1 .
		19 серпня 1999 року на підставі рішення Київської міської ради від 07 липня           1998 року № 65 ОСОБА_4 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0951 га, що розташована на території АДРЕСА_1 , з призначенням земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, про що видано державний акт на право приватної власності на землю ІІІ-КВ № 147527.
		16 червня 2006 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна виготовлено технічний паспорт на садибний (індивідуальний) будинок АДРЕСА_1 .
		ОСОБА_2 є спадкоємцем ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих         17 серпня 2006 року державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Зубченко Л. С. Спадкове майно, на яке видані свідоцтва, складається з: житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0951 га за вказаною адресою.
		Право приватної власності на будинок АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_2 05 вересня 2006 року за реєстровим номером 27174.
		Згідно з державним актом про право власності на земельну серії КВ № 137226, виданим Київською міською радою 17 листопада 2006 року, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 05-7-02362, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0951 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
		Згідно з витягом з Державного земельного кадастру земельна ділянка                       з кадастровим номером 8000000000:75:071:0001 площею 0.0951 га зареєстрована 17 листопада 2006 року за ОСОБА_2 , підстава -  свідоцтво про право на спадщину, державний акт. 
		Відповідно до інформаційної довідки від 12 жовтня 2018 року ПБ-2018 № 1693 Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» житловий будинок АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрований за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Київською державною нотаріальною конторою від 17 серпня 2006 року № 8-5008.
		21 листопада 2018 року ОСОБА_2 видано технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 .
		12 червня 2018 року в газеті «Урядовий Кур`єр» № 109 (6225) розміщено оголошення: державний акт на право власності на земельну ділянку, серії КВ                  № 137226 від 17 листопада 2006 року, кадастровий номер 8000000000:75:071:0001, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_2 , вважати втраченим.
		25 червня 2018 року ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_6 бути його представником у будь-яких органах, установах, організаціях з усіх питань пов`язаних з поновленням оформленням, отриманням та реєстрацією будь-яких документів на належні йому земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:75:071:0001, та житловий будинок з надвірними будівлями, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
		У листопаді 2018 року ОСОБА_6 зверталася до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про видачу дубліката свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з втратою оригіналу.
		Згідно з витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі від 15 листопада                        2018 року № 54091323 Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори зареєстровано видача дублікату свідоцтва про право на спадщину.
		Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05 липня 2018 року № 129842909 земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:75:071:0001, площею 0,0951 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1591414580000, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 . 
		Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21 травня 2019 року № 167431349 житловий будинок літ. «А», загальною площею 90,3 кв. м, житловою площею 51,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка місця розташування 8000000000:75:071:0001, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1834142680000, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 
		23 вересня 2021 року від імені ОСОБА_2 з ОСОБА_1 , яку представляв ОСОБА_7 , укладено договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черниш М. О., зареєстрований в реєстрі за № 1052. 
		Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на Реєстру прав власності на нерухоме майно від 06 жовтня 2021 року                                      № 278365825 житловий будинок літ. «А», загальною площею 90,3 кв. м, житловою площею 51,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:071:0001, площею 0,0951 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1591414580000, належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . 
		Відповідно до копії висновку № 86 лікарської комісії щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи внаслідок психічного розладу з 24 червня 2003 року безстроково.
		06 травня 2022 року Комунальне некомерційне підприємство «Клінічна лікарня «Психіатрія» повідомило, що ОСОБА_2 знаходився на лікуванні у відділенні № 16 з 17 вересня 2021 року до 05 жовтня 2021 року, отримав медичну допомогу на добровільних засадах, покинути лікувальний заклад хворий не міг. 
		Згідно з відповіддю Державної міграційної служби України від 22 серпня                        2022 року № 115/22 на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , Ленінградським РУ ГУ МВС України в м. Києві 17 серпня 1996 року оформлено паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 . Паспорт громадянина серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_2 не оформлявся.
		27 жовтня 2021 року зареєстровано кримінальне провадження                                            № 12021105080002596, згідно з яким до Святошинського управління поліції звернувся ОСОБА_8 , який повідомив, що за адресою: АДРЕСА_1 без відома власника було переоформлено земельну ділянку на підставі підроблених документів.
		Згідно з висновком експертів за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 15 березня 2023 року № 27212/27213/22-32 підпис від імені ОСОБА_2 , наявний у договорі купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черниш М. О. 23 вересня                           2021 року та зареєстрованому в реєстрі під № 1052, виконаний не                   ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Ленінградським РУ ГУ МВС України в м. Києві 17 серпня 1996 року, а іншою особою. Рукописний текст « ОСОБА_2 »                     від імені ОСОБА_2 у договорі купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, виконаний не  ОСОБА_2 ,                    ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Ленінградським РУ ГУ МВС України в м. Києві 17 серпня 1996 року, а іншою особою.
		Позиція Верховного Суду
		 
		Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		 
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		 
		Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.
		 
		Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
		 
		Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		 
		Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
		 
		Така позиція відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року всправі № 145/2047/16-ц.
		 
		За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
		 
		Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
		 
		Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		 
		Головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тобто основним юридичним фактом, що підлягає встановленню судами, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору.
		 
		Суди встановили, що  ОСОБА_2  не підписував договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 23 вересня 2021 року № 1052, на підставі якого спірне майно було відчужене на користь ОСОБА_1 , це майно вибуло з власності позивача поза його волею.
		Відповідно до копії висновку № 86 лікарської комісії щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи внаслідок психічного розладу з 24 червня 2003 року безстроково.
		Комунальне некомерційне підприємство «Клінічна лікарня «Психіатрія» повідомило, що ОСОБА_2 знаходився на лікуванні у відділенні № 16 з 17 вересня 2021 року до 05 жовтня 2021 року, отримав медичну допомогу на добровільних засадах, покинути лікувальний заклад хворий не міг. 
		Згідно з відповіді Державної міграційної служби України від 22 серпня 2022 року № 115/22 на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , Ленінградським РУ ГУ МВС України в м. Києві 17 серпня 1996 року оформлено паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 . Паспорт громадянина серії                     НОМЕР_2 , виданий Святошинським РУ ГУ МВС України в м. Києві 27 липня 2020 року (зазначений в договорі купівлі-продажу), на ім`я ОСОБА_2 не оформлявся.
		27 жовтня 2021 року зареєстровано кримінальне провадження                                         № 12021105080002596, порушене за частиною першою статті 358 та частиною третьою статті 190 Кримінального кодексу (далі - КК) України, стосовно переоформлення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 без відома власника на підставі підроблених документів. 
		Власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову (про витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України)) без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).
		Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду                               від 27 листопада 2024 року в справі № 204/8017/17.
		Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Установивши на підставі належно оцінених доказів обставини про те, що  ОСОБА_2 не підписувавдоговір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 23 вересня 2021 року № 1052; є інвалідом ІІ групи внаслідок психічного розладу та в день підписання договору перебував у психіатричній лікарні; незнайомий з ОСОБА_1 , нотаріусу пред`явлено паспорт продавця спірної нерухомості серії НОМЕР_2, виданий Святошинським РУ ГУ МВС України в м. Києві 27 липня 2020 року, яким дійсний власник майна - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не обліковувався, суди попередніх інстанцій зробилиобґрунтований висновокпро наявність правових підстав для витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0951 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 8000000000:75:071:0001, та житлового будинку літ. А, загальною площею 90,3 кв. м, житловою площею 51,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		Уконтексті спірних правовідносин суди також правильно надали оцінку добросовісності дій та намірів набувача спірного майна.
		Правовий аналіз положень статей 387, 388 ЦК України свідчить про те, що право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, зокрема й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути в нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.
		У випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.
		Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи зробити висновок про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягарю, покладеному на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.
		Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16).
		Враховуючи встановлені в справі обставини, витребування спірного нерухомого майна на користь законного власника від особи, яка не мала правових підстав для набуття речових прав на це майно, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.
		Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій надали належну оцінку добросовісності дій учасникам спірних правовідносин, дотрималися балансу прав й інтересів сторін спору.
		Суди попередніх інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.
		Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо суті спору, які належним чином обґрунтовані та вмотивовані. 
		Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до переоцінки доказів у справі.
		Дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).
		Доводи касаційної скарги про те, що під час укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна позивач особисто прибув до нотаріуса, надав правовстановлюючі документи й паспорт, після детального вивчення умов договору, виправлення неточностей та описок, у присутності нотаріуса підписав договір;  що  ОСОБА_1 за купівлю будинку сплатила 932 000,00 грн, земельної ділянки - 455 000,00 грн, є безпідставними, з огляду на таке. 
		Суди встановили, що ОСОБА_2  не був присутнім під час підписання договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки                                   від 23 вересня 2021 року № 1052, пред`явлений нотаріусу паспорт продавця спірної нерухомості серії НОМЕР_2, виданий Святошинським РУ ГУ МВС України в м. Києві 27 липня 2020 року, суттєво різниться як щодо фото дійсного власника майна - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , так і щодо його справжнього підпису в паспорті громадянина України серії                                НОМЕР_1 , виданому 17 серпня 1996 року Ленінградським (Святошинським) РУГУ МВС України в м. Києві. 
		Тобто ОСОБА_2 не є отримувачем коштів, які, як зазначає                    ОСОБА_1 , вона передала продавцеві за придбання житлового будинку і квартири, тому позивач не може відповідати за повернення ОСОБА_1 коштів, які не отримував. 
		Кримінальне провадження № 12021105080002596, порушене за частиною першою статті 358 та частиною третьою статті 190 КК України, триває,  ОСОБА_1 може захистити свої права, порушені у зв`язку з втратою спірного нерухомого майна, шляхом пред`явлення вимог до винних у злочині осіб.
		Касаційна скарга мотивована також тим, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 04 вересня 2018 року в справі № 823/2042/16,від 16 січня 2019 року в справі № 755/9555/18,                        від 18 листопада 2020 року в справі № 154/883/19-ц, від 23 червня 2020 року в справі № 906/516/19, від 27жовтня 2021 року в справі № 757/13700/15-ц,                                від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19, від 23 лютого 2022 року в справі № 710/2222/15-ц, від 20 липня 2022 року в справі № 442/2640/20, щодо витребування майна від добросовісного набувача; скасування запису про право власності, внесеного на підставі рішення державного реєстратора; щодо суб`єктивного складу учасників справи.  
		Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і всправі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
		Отже, для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. Водночас встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.
		У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі № 442/2640/20, на яку посилається заявниця в касаційній скарзі, встановлено, що в діях позивача наявна воля на передачу майна іншій особі. 
		Тобто правовідносини в цій справі, де встановлено відсутність волевиявлення власника майна на його відчуження, неподібні правовідносинам в справі                          № 442/2640/20. 
		У постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року в справі № 710/2222/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19 зазначено, що суди не встановлювали обставин, які могли би свідчити про недобросовісність відповідача, а натомість його добросовісність не поставив під сумнів.
		У цій справі досліджені такі обставини, суди зазначили, що витребування майна в  ОСОБА_1 на користь її законного власника не порушує принцип пропорційності втручання у право власності відповідачки як останнього набувача майна, яке вибула з власності позивача у незаконний спосіб, і на нього не може бути покладено індивідуальний та надмірний тягар.
		У постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року в справі № 757/13700/15зазначено, що за нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід надати оцінку доводам товариства про те, що позивачкаскористалась своїм правом на відшкодування майнової шкоди у результаті порушення її цивільного права шляхом задоволення цивільного позову у кримінальному провадженні, що підтверджено вироком суду, з`ясувати який розмір шкоди було стягнено і чи є цей розмір вартістю спірного нерухомого майна, чи винним особам присуджено до відшкодування іншу майнову шкоду та яку саме, а також чи не буде задоволення позову про витребування від товариства нерухомого майна відповідати принципу пропорційності за умови відшкодування шкоди за втрату цього майна.
		Висновки судів у цій справі не суперечать наведеним вище висновкам Верховного Суду, адже  ОСОБА_1 може захистити свої права, порушені у зв`язку з втратою спірного нерухомого майна, шляхом пред`явлення вимог до винних у злочині осіб.
		У постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі                      № 755/9555/18, від 04 вересня 2018 року в справі № 823/2042/16, та в постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі № 906/516/19указано, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на майно іншою особою. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.  
		 
		У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року в справі № 154/883/19 зазначено, що наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. З метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). 
		 
		Верховний Суд не бере до уваги посилання  ОСОБА_1 у контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 755/9555/18, від 04 вересня 2018 року в справі № 823/2042/16,та в постановах Верховного Суду                                    від 23 червня 2020 року в справі № 906/516/19, від 18 листопада 2020 року в справі № 154/883/19, зазначені у касаційній скарзі, оскільки зазначивши самі лише висновки Верховного Суду, заявниця не обґрунтувала, в чому полягає їх неправильне застосування чи незастосування судами попередніх інстанцій, що призвело до неправильного вирішення спору. 
		Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не впливають на висновки судів.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
		 
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення залишаються без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		 
		Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Братцевої Надії Сергіївни залишити без задоволення.
		Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 лютого                       2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                                          О. М. Ситнік
		                                                                                                                      В. М. Ігнатенко 
		                                                                                                                      І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...