Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 240/3843/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; акцизного податку із ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції).
Надіслано судом: 04.12.2025. Зареєстровано: 05.12.2025. Забезпечено надання загального доступу: 05.12.2025.
Дата набрання законної сили: 04.12.2025
Номер судового провадження: К/990/38755/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		04 грудня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа №240/3843/24
		адміністративне провадження №К/990/38755/24
		 
		Верхoвний Суд у складі судoвoї палати з рoзгляду справ щoдo пoдатків, збoрів та інших oбoв`язкoвих платежів Касаційнoгo адміністративнoгo суду: 
		гoлoвуючoї судді - Юрченкo В.П. (суддя-дoпoвідачка),
		суддів: Білoуса O.В.,    Бившевoї Л.І., Блажівської Н.Є.,   Васильєвoї І.А.,    Гімoна М.М., Гoнчарoвoї І.А., Желтoбрюх І.Л., Олендера І.Я.,  Ханoвoї    Р.Ф., Хoхуляка В.В.,    Шишoва O.O.,  Якoвенка М.М.,  
		вирішуючи питання стосовно звернення до Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ) щодо надання консультативного висновку
		в адміністративній справі за позовом Приватного підприємства «Овручгазавто» до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
		за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року, постановлене суддею Токаревою М.С., та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року, ухвалену колегією суддів у складі Курка О.П., Боровицького О.А., Шидловського В.Б., 
		УСТАНОВИВ:
		І. ФАБУЛА СПРАВИ
		Вступ
		Спір у цій справі виник між сторонами щодо правомірності та пропорційності застосування до позивача штрафної санкції  у розмірі 63 860 222,48 грн за порушення, передбачене статтею 15 Закону №481/95-ВР, яке полягає у торгівлі пальним та алкогольними напоями через електронний контрольно-касовий апарат (реєстратор розрахункових операцій), не внесений до ліцензії.
		Справа передана на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з метою вирішення питання щодо можливості застосування принципу пропорційності між застосованими суб`єктом владних повноважень заходами та переслідуваною метою, враховуючи, що розмір штрафних санкцій є високим за порушення, яке усунуто суб`єктом господарювання.
		У справі, що переглядається, перед Судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду постало питання справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав власності особи. 
		Стислий виклад позиції позивача 
		Приватне підприємство «Овручгазавто» звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області, в якому просило визнати незаконним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 000/20773/06-30-09-02/32906984 від 07 листопада 2023 року, винесене ГУ ДПС у Житомирській області, про застосування до Приватного підприємства «Овручгазавто» штрафної санкції у розмірі 63 860 222,48 грн.
		Позивач обґрунтував його тим, що він не заперечує факту ненавмисного вчинення зазначеного податкового правопорушення, однак, вважає, що накладення на позивача штрафу у розмірі більш ніж 63 млн. грн суперечить передбаченій законодавством меті фінансової відповідальності, є неспівмірним з його статусом як суб`єктом малого підприємництва та перевищує загальну балансову вартість всіх активів підприємства у три рази, а тому є несправедливим й таким, що порушує принцип верховенства права.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Суди попередніх інстанцій встановили, що Приватним підприємством «Овручгазавто» отримано ліцензії:
		- на право роздрібної торгівлі пальним №06160314201900010 від 01 липня 2019 року (переоформлена 21 червня 2023 року), з терміном дії з 01 липня 2019 року до 01 липня  2024 року. Місце ведення діяльності: Житомирська область, Коростенський р-н, м. Овруч, вул. М. Ващука,4;
		- на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами №06160311202202210 від 21 жовтня 2022 року, з терміном дії з 07 листопада 2022 року до 07 листопада 2023 року. Місце ведення діяльності: Житомирська область, Коростенський р-н, м. Овруч, вул. М. Ващука, 4;
		- на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями №06160308202301379 від 07 червня 2023 року з терміном дії з 05 липня 2023 року до 05 липня 2024 року. Місце здійснення діяльності: Житомирська область, Коростенський р-н, м. Овруч, вул. М. Ващука, 4.
		Також установлено, що позивач у процесі здійснення розрахункових операцій використовував реєстратор розрахункових операцій (далі також - РРО), який зареєстровано в Державному реєстрі РРО та внесено до інформаційної системи ДПС відповідно до реєстраційного посвідчення з присвоєнням фіскального номера. Всупереч вимогам закону, вказаний реєстратор розрахункових операцій не зазначений у додатку до ліцензії, який є її невід`ємною частиною.
		ГУ ДПС у Житомирській області проведено фактичну перевірку приватного підприємства «Овручгазавто» за адресою: Житомирська область, Коростенський р-н, м. Овруч, вул. М. Ващука, 4.
		За результатами перевірки було складено акт фактичної перевірки від 05 жовтня 2023 року, яким встановлено порушення п.11, 12 ст. 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», ст.15 Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі - Закон  №481/95-ВР).
		В акті перевірки відображено суть порушення, яка полягає у тому, що підприємств отримало ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним від 01 липня 2019 року №06160314201900010 на термін з 01 липня 2019 року до 01 липня 2024 року. Під час переоформлення ліцензії 21 червня 2023 року у додатку до неї зазначено РРО з фіскальним номером 3001037652. Натомість, платник податку увів в експлуатацію інший РРО з фіскальним номером 3001037652 (ND-74, заводський номер НД 04001869), датою реєстрації якого  в органах ДПС є 17 січня 2023 року, а датою фактичного початку роботи є 18 січня 2023 року, про що не внесено зміни у додаток до існуючої ліцензії. Як наслідок,  за період з 18 січня 2023 року до 20 червня 2023 року включно відбулась реалізація пального на суму 31903891,24 грн через РРО, який не було вчасно внесено до додатка до ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним. 
		Аналогічне правопорушення допущено у зв`язку з реалізацією алкогольної продукції. У акті вказано, що у додаток до ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями від 22 липня 2022 року №06160308202201704, термін дії з 05 липня 2022 року по 05 липня 2023 року, не внесено реєстратор розрахункових операцій за №3001037652. За період з 18 січня 2023 року до дати отримання нової ліцензії від 07 червня 2023 року №06160308202301379 до 04 липня 2023 року було реалізовано алкогольну продукцію на загальну суму 26220,00 грн.
		Іншими словами, суть порушення полягає у тому, що платник податку здійснив заміну контрольно-касового апарату (реєстратора розрахункових операцій), відомості про який не відображено у додатку до ліцензії. Таким чином, здійснювався продаж палива та алкогольної продукції через реєстратор розрахункових операцій, який не відображено в ліцензії. Загальна сума реалізованої продукції становить 31930111,30 грн.
		За наслідками проведеної перевірки, контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 07 листопада 2023 року №000/20773/06-30-09-02/32906984  у зв`язку з порушенням ст. 15 Закону №481/95, яким Приватному підприємству «Овручгазавто» на підставі ст. 17 зазначеного Закону нараховано штрафні санкції у розмірі  200 відсотків вартості реалізованої через такий контрольно-касовий апарат (книгу обліку розрахункових операцій) продукції на  суму 63860222,48 грн.
		Крім того, Головне управління ДПС в Житомирській області винесло розпорядження про анулювання ліцензії на роздрібну торгівлю пальним № 258-р від 17 листопада 2023 року.
		Рішенням від 04 липня 2024 року Житомирського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року, позовні вимоги задоволено, визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення №000/20773/06-30-09-02/32906984 від 07 листопада 2023 року, винесене ГУ ДПС у Житомирській області, про застосування до приватного підприємства «Овручгазавто» штрафної санкції у розмірі 63860222,48 грн., а також вирішено питання судових витрат.
		Судові рішення мотивовані тим, що незважаючи на підтверджені  під час судового розгляду обставини порушення платником податку податкового законодавства, розмір штрафних санкцій 63860222,48 грн є надмірним за порушення, яке усунуто суб`єктом господарювання та не призвело до порушення публічного інтересу.
		З урахуванням принципу пропорційності між застосованими суб`єктом владних повноважень заходами та переслідуваною метою, суди зазначили, що відповідно до даних фінансового звіту малого підприємства за 2023 рік балансова вартість всіх активів ПП «Овручгазавто» складає 22 576 700 грн, тобто є підтвердженими доводи позивача, що балансова вартість активів позивача майже у три рази менша за суму штрафу, накладену на підприємство оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.
		Суди врахували практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зазначену  у рішенні від 06 лютого 2001 року (заява № 41205/98) у справі «Tammer v. Estonia», де підкреслено, що «в межах своєї наглядової юрисдикції Суд повинен розглянути оскаржуване втручання у світлі всієї справи… Зокрема, Суд має визначити, чи було втручання у цій справі «пропорційним правомірній меті» та чи були підстави, наведені державними органами влади на виправдання даного втручання, «відповідними й достатніми».
		Крім того, суди підкреслили позицію Європейського Суду з прав людини у справі Khristov v. Ukraine (заява №24465/04), де ЄСПЛ наголошував на необхідності підтримання «справедливої рівноваги» між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе «особистий і надмірний тягар» (рішення у справі Brumarescu v. Romania).
		А також,  у справі «Ісмаїлов проти Росії» зазначено наступне: «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення». Тобто держава повинна подбати про певний баланс між засобами впливу, які застосовуються до правопорушника, адекватною оцінкою його протиправних дій та метою, яку хоче досягти держава. Розмір штрафних санкцій має перебувати в справедливому співвідношенні з тяжкістю й обставинами вчиненого правопорушення, його суспільною небезпечністю, особою винного, а також рівнем завданої суспільству чи державі шкоди.
		Застосовуючи вищенаведену практику ЄСПЛ та принцип «пропорційності порушення та покарання», який полягає у відповідності (пропорційності) визначення міри покарання або величини штрафних санкцій за правопорушення і його  ступеня тяжкості, суди попередніх інстанцій зробили висновок, що він є застосовним у спірних правовідносинах, оскільки розмір штрафних санкцій 63860222,48 грн є надмірним.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Головне управління ДПС у Житомирській області звернулося з касаційною скаргою, у якій, покликаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.   
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач зазначає, що положеннями статті 15 Закону №481/95-ВР передбачено подання у місячний термін відповідної заяви щодо внесення змін до відомостей, зазначених у ліцензії, зокрема змін щодо введення в експлуатацію іншого РРО. Всупереч зазначеним вимогам, позивач не вніс зміни до додатка до ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним від 01 липня 2019 року №06160314201900010 термін  дії з 01 липня 2019 року по 01 липня 2024 року. Ліцензію було переоформлено 21 червня 2023 року та у додаток до неї внесено РРО з фіскальним №3001037652, тобто за період з 18 січня 2023 року до 20 червня 2023 року включно відбувалась реалізація пального через реєстратор розрахункових операцій, який не було вчасно внесено (здійснено зміни) до додатка до ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним. За період з 18 січня 2023 року до 20 червня 2023 року Приватне підприємство «Овручгазавто» реалізувало пального на загальну суму 31 903 891,24 грн.  Також контролюючий орган встановив, що Приватне підприємство «Овручгазавто», маючи ліцензію  на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями від 22 липня 2022 року №06160308202201704, термін дії якої з 05 липня 2022 року до 05 липня 2023 року, не внесло відповідні зміни (не внесено реєстратор розрахункових операцій з фіскальним №3001037652). Однак, за період з 18 січня 2023 року (дата реєстрації 17 січня 2023 року РРО) до дати отримання нової ліцензії  (від 07 червня 2023 року №6160308202301379) термін дії якої з 05 липня 2023 року до 05 липня 2024 року) до 04 липня 2023 року підприємство реалізувало алкогольну продукцію на загальну суму 26220,00 грн, чим порушено вимоги статті 15 Закону №481/95-ВР.
		Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, як законні та обґрунтовані. 
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ 
		Ухвалою від 12 листопада 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. 
		Ухвалою від 03 липня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду передав справу на розгляд судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших oбoв`язкoвих платежів на підставі статей 346, 347 КАС України.
		Ухвалою від 09 липня 2025 року Верховний Суд призначив справу до касаційного розгляду судовою палатою в порядку письмового провадження. 
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Суть питання, яке постало перед Судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 
		Спір у цій справі виник щодо правомірності та пропорційності застосування до позивача штрафної санкції  у розмірі 63 860 222,48 грн за порушення, передбачене статтею 15 Закону №481/95-ВР, яке полягає у торгівлі пальним та алкогольними напоями через електронний контрольно-касовий апарат (реєстратор розрахункових операцій), не внесений у додаток до ліцензії. 
		Судова палата повинна вирішити, чи можна вважати санкцію, передбачену статтею 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» №481/95 від 19 грудня 1995 року такою, яка є непропорційною і свідчить про втручання у право власності суб`єкта господарювання, що відповідно становить порушення  статті 1 Першого протоколу до Конвенції, та чи може суд не застосовувати таку санкцію.
		Як визначено у статті 1 Закону № 481/95-ВР  ліцензія (спеціальний дозвіл) - це документ, що засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.
		Відповідно до статті 15 Закону № 481/95-ВР у додатку до ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пальним суб`єктом господарювання (у тому числі іноземним суб`єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) зазначається адреса місця торгівлі і вказуються перелік електронних контрольно-касових апаратів та інформація про них: модель, модифікація, заводський номер, виробник, дата виготовлення, фіскальні номери програмних реєстраторів розрахункових операцій; реєстраційні номери книг обліку розрахункових операцій, які знаходяться у місці торгівлі.
		Приписами визначеної статті передбачено, що у разі зміни відомостей, зазначених у виданій суб`єкту господарювання ліцензії, суб`єкт господарювання зобов`язаний у місячний термін з дня внесення таких змін звернутися до органу, який видав ліцензію, з відповідною заявою.
		Орган, який видав ліцензію, на підставі заяви суб`єкта господарювання протягом трьох робочих днів видає суб`єкту господарювання ліцензію, оформлену на новому бланку, з урахуванням змін.
		Відповідно до абзацу десятого частини другої статті 17 Закону № 481/95-ВР, у разі роздрібної торгівлі алкогольними напоями чи пальним через електронний контрольно-касовий апарат (книгу обліку розрахункових операцій), не зазначений у ліцензії, до суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірі 200 відсотків вартості реалізованої через такий контрольно-касовий апарат (книгу обліку розрахункових операцій) продукції, але не менше 10000 гривень.  
		Аналізуючи наведені статті, можна зробити висновок, що суб`єкт господарювання бере на себе ризики, пов`язані з несвоєчасним внесенням змін до ліцензії. Водночас дії контролюючого органу щодо застосування передбаченої законом санкції здійснюються виключно в межах повноважень, визначених Законом України № 481/95-ВР та Податковим кодексом України. Зокрема, статті 15 і 17 Закону №481/95-ВР прямо встановлюють обов`язок суб`єкта господарювання дотримуватися вимоги щодо внесення РРО до ліцензії та передбачають фіксовану фінансову відповідальність за порушення цього обов`язку.
		Важливо зауважити, що у податкового органу у процесі ухвалення спірного податкового рішення відсутні дискреційні повноваження, оскільки відповідно до приписів частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Стаття 19-1 Податкового кодексу України покладає на податкові органи функцію застосування таких санкцій. Таким чином, дії контролюючого органу не можуть розцінюватися як надмірний формалізм, оскільки вони є прямим виконанням імперативних приписів закону та реалізацією покладених на нього владних повноважень.
		Застосування штрафної санкції, передбаченої статтею 17 Закону № 481/95-ВР, є прямим наслідком порушення суб`єктом господарювання встановлених законодавцем імперативних вимог щодо правил здійснення роздрібної торгівлі пальним. Норма закону має чітко визначений характер, не залишає контролюючому органу дискреції щодо вибору заходу реагування та не узалежнює застосування штрафу від обставин порушення чи його наслідків. 
		Окрім того, Верховний Суд зауважує, що на законодавчому рівні встановлено правила державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним.
		Таке державне регулювання встановлено з метою забезпечення високої якості зазначених продуктів та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального на території України, про що зазначено в преамбулі Закону №481/95-ВР.
		Відповідно до статті 109 Податкового кодексу України порушення податкового законодавства та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.
		Фінансова відповідальність на практиці втілюється через фінансові санкції та реалізується шляхом застосування спеціального фінансового впливу у вигляді штрафів, пені тощо.
		Мета фінансової відповідальності полягає в забезпеченні дотримання фінансової дисципліни, оптимізації фінансових потоків та ресурсів, а також у мінімізації фінансових порушень через притягнення винних осіб до відповідальності та запобігання майбутнім правопорушенням, що охоплює як цілі підприємництва, так і функціонування фінансової системи держави. 
		Санкція статті 17 Закону №481/95-ВР визначає, що до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: 
		оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500000 гривень; 
		роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії - 250000 гривень;
		роздрібної торгівлі алкогольними напоями чи пальним через електронний контрольно-касовий апарат (книгу обліку розрахункових операцій) не зазначений у ліцензії - 200 відсотків вартості реалізованої через такий контрольно-касовий апарат (книгу обліку розрахункових операцій) продукції, але не менше 10000 гривень.
		Тобто, позивач не вказував та суди не встановили порушення податковим органом приписів Конституції та Законів України. Більш того, зазначені приписи статті 17 Закону № 481/95-ВР є достатньо чіткими  і зрозумілими. 
		Але, неможливо оминути увагою той факт, що спірним податковим повідомленням-рішенням застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу на суму 63860222,48 грн, тобто у значно вищому розмірі, аніж якби суб`єкт господарювання здійснював торгівлю пальним або алкогольними напоями взагалі без відповідної ліцензії.  В такому разі, сума штрафних санкцій дорівнювала б або 500000 грн або 250000 грн.
		Хоча держава має повне право ухвалювати закони про накладення фінансових санкцій (штрафів), але відповідно до абзацу 2 статті 1 Протоколу 1 до Конвенції та практики ЄСПЛ,  накладання таких штрафів може розцінюватись як  порушення права особи мирно володіти майном, якщо податок чи штраф є незаконним чи не відповідає загальним принципам міжнародного права (зокрема, принципу пропорційності, коли податок чи штраф є надмірним за розміром, а отже призводить до фактичної чи непрямої конфіскації майна).
		Очевидним є той факт, що принцип пропорційності передбачає, що вжиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
		Таким чином, принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення. 
		У частині третій статті 8 Конституції України вказано, що норми Конституції України є нормами прямої дії. На підставі частини першої цієї статті Основного Закону в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		Конституційний Суд України в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за своїм змістом мають бути пройняті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
		У частині першій статті 9 Основного Закону акцентовано, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ законність втручання включає як наявність законної підстави  як такої, так і вимоги стосовно якості закону. Зокрема, національний закон повинен відповідати вимогам верховенства права, бути чітким та передбачуваним. Таким чином, позбавлення права власності, зокрема і шляхом накладання податків або штрафів, є незаконним для цілей застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо відповідні дії органів державної влади є незаконними, чи якщо податки або штрафи накладаються на підставі нечітких норм права чи внаслідок свавільного застосування норм права органами влади.
		Розглядаючи цю справу, суд враховує практику  ЄСПЛ, зокрема  у справі «Мамідакіс проти Греції», в якому суд визнав, що накладення неспіврозмірно великого штрафу за податкове правопорушення є несумісним з 1 статтею Протоколу 1 (Mamidakis v. 356 Greece, заява №34433/04, постанова від 11.01.2007).  У зазначеній справі,  ЄСПЛ дійшов висновку, що штраф на пана Мамідакіса за контрабанду нафти та ухилення від сплати податків був накладений законно - згідно з нормами національного законодавства. Однак розмір такого штрафу, що в кілька разів перевищував завдану державі шкоду внаслідок ухилення від сплати податків, занадто великий (непропорційний завданій шкоді), що призвело до надмірного фінансового тягаря для Мамідакіса та фактичної конфіскації його майна, порушуючи його право мирно володіти майном, закріплене у ст. 1 протоколу 1 до Конвенції.
		У справі «KRAYEVA v. UKRAINE» («Краєва проти України») (заява № 72858/13) ЄСПЛ, розглядаючи питання співмірності застосовної штрафної санкції за порушення митних правил, постановив, що відсутність свободи розсуду в українських судів щодо стягнень виключала оцінку індивідуальної ситуації, роблячи будь-яку таку оцінку марною. Така жорстка система сама собою не здатна забезпечити необхідний справедливий баланс між суспільними інтересами і правом особи на мирне володіння своїм майном. Обов`язковий характер стягнення, а за обставин цієї справи - розмір штрафу, позбавив заявницю можливості викласти аргументи в її справі і мати шанс на успіх у провадженні щодо неї. Згідно з обставинами цієї справи накладене на заявницю стягнення становило непропорційне втручання в її майнові права всупереч вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенціі? про захист прав людини і основоположних свобод. 
		Позиція ЄСПЛ у справі «A and B v. Norway» (А та Б проти Норвегії) (заяви № 24130/11 та №29758/11) полягає в тому, що податковий штраф ні в якому разі не можна вважати просто компенсацією. Податкові штрафи в розмірі до 30 % або навіть 60 % є такими суворими, що вони безсумнівно містять елемент покарання. Зрештою, більшість суддів не знає про притаманну каральну мету будь-якого податкового штрафу незалежно від його розміру, як це вже давно було встановлено прецедентом, створеним справою «Юссіла проти Фінляндії» («Jussila v. Finland»), де було накладено податкові донарахування в розмірі 10 % із загального максимально можливого розміру 20 %. Важко зрозуміти, чому раптом суд має відступати від цих усталених стандартів у цій справі без будь-яких пояснень. У цілому, в правовій базі Норвегії адміністративні податкові провадження спрямовані на стримування потенційних шахраїв і рецидивізму. Верховний Суд зробив похвальну спробу обмежити такі каральні ефекти принципом пропорційності. Проте суд не повинен тлумачити семантичне значення понять. Суд повинен всебічно оцінити реальні податкові штрафи та їхній вплив на життя платників податків.
		Європейський суд справедливості у справі «Шредер проти Головного митного управління Гронау» («Schrдder v. Hauptzollamt Gronau») (C-265/87) зауважив, що «принцип пропорційності є одним із загальних принципів права [європейського] співтовариства. На підставі цього принципу заходи, якими накладають фінансові збори , є законними за умови, що вони є відповідними та необхідними для досягнення мети, законно визначеної відповідним законодавством. Звичайно, коли є вибір між декількома відповідними заходами, потрібно застосовувати найменш обтяжливий, а накладені збори не повинні бути непропорційними встановленій меті». 
		У рішенні від 06 лютого 2001 року (заява № 41205/98) у справі «Tammer v. Estonia» ЄСПЛ підкреслив, що «в межах своєї наглядової юрисдикції Суд повинен розглянути оскаржуване втручання у світлі всієї справи… Зокрема, Суд має визначити, чи було втручання у цій справі «пропорційним правомірній меті» та чи були підстави, наведені державними органами влади на виправдання даного втручання, «відповідними й достатніми».
		У справі «Khristov v. Ukraine» (заява №24465/04) ЄСПЛ наголошував на необхідності підтримання «справедливої рівноваги» між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе «особистий і надмірний тягар» (рішення у справі «Brumarescu v. Romania»).
		Щодо наявності підстав звернення до ЄСПЛ стосовно надання консультативного висновку
		Україна як держава-учасниця Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 20 червня 2014 року підписала Протокол № 16 до Конвенції. 05 жовтня 2017 року цей Протокол ратифіковано Законом України № 2156-VIII «Про ратифікацію Протоколів № 15 та № 16 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Закон № 2156-VIII).
		01 серпня 2018 року зазначений Протокол набрав чинності для України.
		Відповідно до статті 1 Протоколу № 16 до Конвенції вищі судові установи Високої Договірної Сторони, як визначено відповідно до статті 10, можуть звертатися до Суду щодо надання консультативних висновків з принципових питань, які стосуються тлумачення або застосування прав і свобод, визначених Конвенцією або протоколами до неї.
		Суд та судова установа, яка звертається із запитом, може отримати консультативний висновок лише у тому разі, якщо справа перебуває у його провадженні.
		Суд та судова установа, яка звертається із запитом, зазначає причини свого запиту і надає інформацію щодо відповідних юридичних та фактичних обставин справи, яка перебуває у провадженні.
		Отже, статтею 1 Протоколу № 16 до Конвенції передбачено право вищої судової установи звертатися до ЄСПЛ щодо надання консультативного висновку стосовно справи, яка перебуває у її провадженні.
		Найвищою судовою установою в Україні, яка може звертатися до ЄСПЛ відповідно до Закону №2156-VIII, визначено Верховний Суд.
		Верховний Суд є найвищою судовою установою, яка може звертатися до ЄСПЛ і це звернення стосується справи, що перебуває на розгляді Верховного Суду.
		Як зазначалося, у провадженні Верховного Суду перебуває адміністративна справа за позовом Приватного підприємства «Овручгазавто» до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. 
		Відповідно формальні підстави для звернення за консультативним висновком до ЄСПЛ дотримані. 
		Щодо існування матеріальних підстав звернення до ЄСПЛ, то стаття 1 Протоколу № 16 Конвенції визначає, що юрисдикція ЄСПЛ щодо надання консультативних висновків поширюється лише на принципові питання, які стосуються тлумачення або застосування прав і свобод, визначених Конвенцією або протоколами до неї.
		Згідно з пунктом 5 Керівних принципів щодо впровадження процедури надання консультативного висновку, встановленої Протоколом № 16 Конвенції (затверджені на Пленарному засіданні Суду 18 вересня 2017 року) на визначений суд чи судову установу покладено обов`язок застосовувати положення Конвенції та практику ЄСПЛ у справах, які такий суд чи судова установа розглядають, належним чином зважаючи на відповідні аргументи сторін. Може статися, що відповідні суд або судова установа дійдуть висновку, що, на їхню думку, справа, яка знаходиться на розгляді, порушує нове питання за Конвенцією, або що обставини справи унеможливлюють однозначне застосування практики ЄСПЛ, або що практика ЄСПЛ є суперечливою. За таких обставин відповідний суд (судова установа) має змогу скористатися можливістю подати запит про надання консультативного висновку.
		Отже, згідно з рекомендаціями, підставами звернення до ЄСПЛ відповідно до Протоколу № 16 до Конвенції можуть бути такі: 1) нове питання за Конвенцією; 2) обставини справи унеможливлюють однозначне застосування практики ЄСПЛ; 3) практика ЄСПЛ є суперечливою.
		Під час розгляду цієї справи Верховний Суд, крім іншого, здійснив аналіз практики ЄСПЛ та виявив  рішення, в яких ЄСПЛ mutatis mutandis вирішував схожі питання. 
		Щодо (не)пропорційності покарання у виді конфіскації всієї суми готівки за недекларування під час перетину кордону / покарання у виді вартості імпортованих товарів через порушення митних правил
		Насамперед це стосується рішень у справах «KRAYEVA v. UKRAINE» (№ 72858/13), «SADOCHA v. UKRAINE» (№72858/13), «MYAKOTIN v. UKRAINE» (№ 29389/09), «GYRLYAN v. RUSSIA»                     (№ 35943/15). 
		ЄСПЛ у справах «KRAYEVA v. UKRAINE» (пп. 31- 32), «SADOCHA v. UKRAINE» (п. 33) та «MYAKOTIN v. UKRAINE» (п. 61), «GYRLYAN v. RUSSIA» (пп. 28- 31) загалом висновував, що обов`язковий характер санкцій та процесуальні обмеження позбавили національні суди можливості обирати вид і розмір покарання з урахуванням індивідуальних обставин, що виключило встановлення «справедливого балансу» та призвело до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
		Зокрема, у справі «KRAYEVA v. UKRAINE» ЄСПЛ, розглядаючи питання співмірності застосовної штрафної санкції за порушення митних правил постановив, що відсутність свободи розсуду в українських судів щодо стягнень виключала оцінку індивідуальної ситуації, роблячи будь-яку таку оцінку марною. Така жорстка система сама собою не здатна забезпечити необхідний справедливий баланс між суспільними інтересами і правом особи на мирне володіння своїм майном. Обов`язковий характер стягнення, а за обставин цієї справи - розмір штрафу, позбавив заявницю можливості викласти аргументи в її справі і мати шанс на успіх у провадженні щодо неї. Згідно з обставинами цієї справи накладене на заявницю стягнення становило непропорційне втручання в її майнові права всупереч вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенціі? про захист прав людини і основоположних свобод.
		На додаток до того, що зазначено вище, у справі «GYRLYAN v. RUSSIA» ЄСПЛ, аналізуючи твердження Уряду про те, що суд обрав найм`якіше покарання, яке визначалося статтею 16.4 Кодексу про адміністративні правопорушення, зазначив, що така стаття не залишала суду, який ухвалює вирок, жодної свободи дій у цьому питанні, оскільки вона передбачає вибір між штрафом, що дорівнює щонайменше незадекларованій сумі, або конфіскацією незадекларованих грошових коштів. 
		У всіх цих справах ЄСПЛ підкреслював відсутність шкоди, яка була б завдана суспільним інтересам, відсутність явних ознак ймовірного вчинення кримінального правопорушення; що такі заходи не мали на меті грошову компенсацію за шкоду, адже державі не було завдано жодних збитків внаслідок недбалого ставлення заявників до певних вимог закону, а відтак такі вони мали стримувальний та каральний характер, а отже вимагали оцінки пропорційності, яка, у згадуваних справах, національними судами не була проведена.  
		Власне означені висновки ЄСПЛ наводять на думку, що автоматичне накладення штрафу лише у чітко встановленому законом розмірі [або вилучення товарів] без врахування судом зв`язку між поведінкою особи та правопорушенням, зокрема умислу, наявності шкоди та її розміру тощо, а також того, чи становитиме таке покарання надмірний майновий тягар для особи, може становити порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
		Щодо (не) пропорційності покарання у вигляді вилучення товару / штрафу за порушення вимог податкового законодавства / будівельних норм
		Також було проаналізовано рішення ЄСПЛ у справах «AKTIVA DOO v. SERBIA» (№ 23079/11), «S.C. ZORINA INTERNATIONAL S.R.L. v. ROMANIA» (№ 15553/15) та «VALICO S.R.L. v. ITALY» (№ 70074/01) (dec.), які можна вважати релевантними до справи, про яку йдеться. Загалом в цих справах йшлося про накладення штрафів за порушення правил обліку товарів, продаж товарів без видачі квитанцій, зміну розташування будівлі, хоча дозвіл цього не охоплював. 
		У справі «AKTIVA DOO v. SERBIA», яка стосувалася вилучення та продажу товарів, які компанія-заявник законно імпортувала, але порушила правила обліку товарів та послуг, Уряд стверджував про відсутність можливості накласти штраф на компанію-заявника та її керуючого директора як альтернативу вилученню товарів, оскільки останнє було обов`язковою мірою відповідно до правової бази, що діяла на той час (див. пункт 74) (пункт 84). 
		У зв`язку із цим ЄСПЛ повторив, що для того, щоб бути пропорційним, втручання повинно відповідати тяжкості порушення, а санкція - тяжкості правопорушення, за яке вона призначена, - у даному випадку за невиконання вимоги про належне ведення обліку, а не тяжкості будь-якого передбачуваного порушення, яке фактично не було встановлено, такого як правопорушення, яке могло мати «серйозні економічні наслідки для державного бюджету». 
		ЄСПЛ зазначив про відсутність жодних ознак того, що зазначена міра вилучення була спрямована на компенсацію будь-якої матеріальної шкоди, заподіяної невиконанням компанією-заявником вимог законодавства; скоріше, вона мала на меті запобігання та покарання, й власне Уряд не надав переконливих доказів і не довів, що штраф сам по собі був би недостатнім для досягнення бажаного запобіжного та карального ефекту та запобігання майбутнім порушенням вимог щодо реєстрації. Крім того, ЄСПЛ зазначив, що пізніші закони навіть не передбачають вилучення товарів за таке порушення правил. В цілому ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
		Зокрема звертаємо увагу й на практику ЄСПЛ, де цей Суд не встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
		Такого висновку дійшов ЄСПЛ у справі «S.C. ZORINA INTERNATIONAL S.R.L. v. ROMANIA» (№15553/15), яка стосувалася накладення податковим органом штрафу на компанію-заявника за продаж товарів без видачі квитанцій [компанія-заявник була зобов`язана сплатити штраф в розмірі близько 1900 євро і зупинити свою діяльність на 3 місяці, а сума, на яку не було виписано квитанцій, була конфіскована]. 
		ЄСПЛ вказав, що суди підтримали санкції, накладені податковим органом, оскільки вони повністю відповідали закону; крім того, навіть якщо це відповідало закону, національні суди мали право на власний розсуд застосовувати більш м`які санкції, наприклад, замінивши штраф попередженням [див. пункти 19-20, 22-23; тут варто акцентувати, що суди керувалися загальними нормативними положеннями про адміністративні правопорушення, які дозволяли зміну санкцій більш м`якими покараннями, якщо lex specialis не виключав такої можливості]. 
		По суті ЄСПЛ підкреслив, що національні суди мали право на власний розсуд застосовувати більш м`які санкції, наприклад, замінивши штраф попередженням; у справі заявника вони вважали, з огляду на обставини, що санкції, включаючи штраф, застосований у мінімальному розмірі, були пропорційними до поставленої мети, яка на той час мала особливе значення на національному рівні; така оцінка повинна розглядатися як така, що знаходиться в межах свободи оцінки національних судів щодо тлумачення та застосування відповідного законодавства, незважаючи на те, що інший суд в іншій подібній справі дійшов іншого висновку щодо заходу зупинення діяльності цієї компанії. Окремо ЄСПЛ акцентував, що штраф, накладений на компанію-заявника, був мінімально можливим згідно з відповідною правовою нормою, а ця санкція, у поєднанні із зупиненням господарської діяльності компанії-заявника на три місяці, мала певний вплив на фінансове становище вказаної компанії, який, однак, мав тимчасовий характер.
		Також у справі «Valico S.r.l. v. Italy» (dec.), що стосувалася скарги компанії-заявниці на накладення на неї штрафу в розмірі 100 % вартості незаконно зведеної будівлі через зміну розташування будівлі «на кілька метрів» порівняно з дозволом на будівництво, ЄСПЛ не констатував порушення статті 1 Першого протоколу. Обґрунтуванням для цього було те, що зведена будівля повністю відрізнялася від тієї, на яку регіональні органи влади надали дозвіл, й наявність шкоди ландшафту або отримання винним прибутку не мало значення. 
		Щодо розміру штрафу в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ вказав, що він був розрахований на основі незаконно виконаних робіт і, на перший погляд, може здатися надмірним. Однак перенесення будівлі 3D в цілому істотно змінило первинний проєкт; органи влади не ухвалювали рішення про знесення зведеної будівлі і право власності заявника на будівлю лишилося недоторканим. Відтак органи влади досягли справедливого балансу між загальним інтересом та повагою до права власності компанії-заявника.
		Розглядаючи скаргу компанії-заявника за статтею 6 Конвенції про те, що адміністративні суди не мали можливості переглянути суворість покарання або, зокрема, провести розмежування між формальними порушеннями (які не завдали шкоди ландшафту) та суттєвими порушеннями (які завдали шкоди), ЄСПЛ зазначив, що їхня юрисдикція не обмежувалася перевіркою законності дій органу влади, а включала перевірку того, чи в особливих обставинах справи орган влади належним чином скористався своїми повноваженнями. Хоча адміністративні суди, на які покликалася компанія-заявник, не мали юрисдикції встановлювати розмір штрафу, оскільки він визначався вартістю робіт, компанія-заявник все ж могла оскаржити вартість незаконно виконаних робіт і тим самим домогтися зменшення розміру штрафу. Слід також зазначити, що еквівалентність між вартістю робіт і розміром штрафу була встановлена законодавцем, який встановив законодавчу міру, обов`язкову як для адміністративних органів, так і для судів. За відсутності явних ознак свавілля Суд не може відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції переглянути доцільність такого вибору.
		ЄСПЛ визнав в цій справі застосовною статтю 7 Конвенції, адже штраф мав характер «покарання» в розумінні статті 7 Конвенції [за своєю метою мав запобіжний та каральний характер; розмір був високим].  Власне кажучи щодо терміну «закон», стаття 7 має на увазі те саме поняття, яке Конвенція використовує в інших положеннях, коли вживає цей термін, а саме поняття, яке охоплює як статутне право, так і прецедентне право і передбачає якісні вимоги, зокрема доступність та передбачуваність. Закон та відповідні покарання мають бути чітко визначені законом, хоча стаття 7 Конвенції не забороняє поступове уточнення правил кримінальної відповідальності шляхом судового тлумачення в кожному конкретному випадку, «за умови, що результат такого уточнення відповідає суті правопорушення і може бути розумно передбачений». 
		ЄСПЛ констатував, що в особливому контексті застосування закону тлумачення у справі заявника відповідало суті правопорушення, і могло бути «розумно передбачуваним», й у справі не заявлялося, що штраф, накладений у цій справі, перевищував межі, встановлені у відповідній нормі [100 % вартості виконаних робіт]. Власне скарга була визнана явно необґрунтованою. 
		Окрему увагу варто звернути на практику ЄСПЛ щодо обсягу судової юрисдикції за рішеннями щодо накладення покарання у вигляді штрафу. 
		Щодо обсягу судової юрисдикції з перевірки законності та пропорційності покарання у вигляді штрафу
		ЄСПЛ констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справі «SILVESTER'S HORECA SERVICE v. BELGIUM» (№ 47680/99) (лише фр.). 
		ЄСПЛ вказав, що дотримання статті 6 Конвенції передбачає, що рішення адміністративного органу, яке саме по собі не відповідає умовам пункту 1 статті 6 Конвенції, підлягає подальшому контролю з боку судового органу, що має повну юрисдикцію. Серед характеристик судового органу з повною юрисдикцією є повноваження повністю, як фактично, так і юридично, переглянути рішення, прийняте нижчим органом. Зокрема, він повинен мати повноваження розглядати всі фактичні та юридичні питання, що мають відношення до спору, який він розглядає. В цій справі компанія-заявник не мала можливості піддати рішення, ухвалене проти неї, такому контролю з повною юрисдикцією. У своєму рішенні  щодо справи компанії-заявника Апеляційний суд Брюсселя дійшов висновку, що він мав розглянути лише факти порушення Кодексу про ПДВ та перевірити законність накладених податкових штрафів, не маючи повноважень оцінювати доцільність або надавати повне чи часткове звільнення від них. Це тлумачення було згодом підтверджене свого часу Касаційним судом, який 5 лютого 1999 року відхилив касаційну скаргу на це рішення на тій підставі, що право контролю, яке здійснює суддя, до якого подано оскарження примусового виконання, не означає, що цей суддя може «звільнити платника від зобов`язань, які йому законно покладені органами влади, виключно з міркувань доцільності або справедливості». Проте, як зауважив ЄСПЛ, національне право зазнало подальшої еволюції на користь підходу до повного судового контролю, зокрема щодо пропорційності та розміру штрафу в межах, встановлених законом (пункти 26- 30 рішення). 
		Іншого висновку дійшов ЄСПЛ у справі «SEGAME SA v. FRANCE» (№ 4837/06).
		Власне ця справа стосувалася скарги заявника про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції через те, що йому не вдалося отримати доступ до суду повної юрисдикції з приводу податкового штрафу, який було накладено на нього, з огляду на принцип пропорційності штрафу до серйозності діянь, які приписують платнику податків. Як стверджував заявник, всупереч аргументам Уряду, закон не передбачав жодної можливості для корегування розміру штрафу, оскільки загальний кодекс податків передбачав лише одну санкцію для податку на предмети мистецтва (100% на той час, 25% на сьогодні). Уряд вважав, що відсутність можливості корегування суддею розміру штрафних санкцій, передбачених статтею 1770 octies Загального кодексу податків, не несе в собі порушення права на справедливий судовий розгляд, ані права на доступ до правосуддя в сенсі статті 6 § 1 Конвенції. Він заявляє, насамперед, про те, що в самому законі передбачена пропорційність покарання переслідуваним неправомірним діянням, оскільки штрафні санкції встановлюються у відсотковому вираженні від суми несплаченого податку, а їхній розмір є відносно поміркованим, адже він був зменшений зі 100 % до 25 % від несплаченої суми розпорядженням від 7 грудня 2005 року, чим скористався заявник в процесі розгляду справи.
		ЄСПЛ зазначив, що в цій справі заявник зміг звернутись до адміністративного суду з позовом щодо звільнення від додатково нарахованого податку та штрафних санкцій, а згодом звернутись до апеляційного адміністративного суду та Державної Ради відповідно з апеляційними і касаційними скаргами. В цьому випадку йшлося про позов повного оскарження, в рамках якого адміністративний суддя володіє розширеними повноваженнями: він оцінює всі фактичні і правові аспекти справи і може не тільки скасувати чи підтвердити адміністративний акт, але також переглянути його або ж замінити рішення адміністративного органу своїм власним та висловитись стосовно прав позивача; в питаннях оподаткування, він може звільняти платника від сплати податків та штрафних санкцій, покладених на нього, або змінювати їхній розмір в межах виконання закону, а в питаннях штрафних санкцій - застосувати нижчу ставку замість вищої, якщо таке передбачено законом (пункт 56). 
		ЄСПЛ зауважив, що сам закон встановлює певною мірою пропорційний зв`язок між штрафом і серйозністю поведінки платника податку, оскільки цей штраф визначається у відсотках від суми несплаченого податку, для оскарження бази якого заявник отримав достатню можливість; зрештою, він вважав, що ставка штрафу, встановлена в розмірі 25 % розпорядженням від 7 грудня 2005 року, не є непропорційною. ЄСПЛ не констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. 
		Такий аналіз підтверджує відсутність практики ЄСПЛ, яка б однозначно відповідала на питання про те, що робити суду, якщо з однієї сторони розмір штрафу дійсно є високим, з іншого боку розмір штрафу розраховано з обсягу реалізованого товару. З урахуванням можливих ознак непропорційності санкції у справі № 240/3843/24, така практика ЄСПЛ є важливою, а отже таке питання досягає конвенційного рівня, аби бути розглянутим ЄСПЛ на підставі Протоколу № 16 до Конвенції.
		Загальні висновки
		Власне вбачається новизна порушеного питання за Конвенцією, на яке неможливо безпосередньо надати відповідь з урахуванням практики ЄСПЛ. 
		З урахуванням проаналізованої практики ЄСПЛ та керуючись статтею 1 Протоколу № 16 до Конвенції, Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне звернутися до ЄСПЛ з приводу надання консультативного висновку щодо питання:
		1)          з урахуванням імперативного характеру норм податкового права, чи уповноважений національний судовий орган не застосувати прямі положення законодавства, які визначають фінансові санкції за невиконання вимог податкового законодавства, натомість застосувавши нижчий розмір санкцій, який законом не передбачено?
		2)          за якими критеріями можна вважати санкцію, передбачену статтею 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» № 481/95-ВР від 19 грудня 1995 року такою, що є непропорційним втручанням в право, передбачене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції?
		З метою дотримання розумних строків розгляду справи Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі до моменту отримання відповіді ЄСПЛ на звернення щодо надання консультативного висновку.
		Керуючись статтею 1 Протоколу № 16 до Конвенції, Верховний Суд
		УХВАЛИВ:
		Звернутися до Європейського суду з прав людини з приводу надання консультативного висновку у справі № 240/3843/24 (провадження №К/990/38755/24) за позовом Приватного підприємства «Овручгазавто» до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення у контексті статті 1 Протоколу 1 (право особи мирно володіти майном) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно того: 
		-  з урахуванням імперативного характеру норм податкового права, чи уповноважений національний судовий орган не застосувати прямі положення законодавства, які визначають фінансові санкції за невиконання вимог податкового законодавства, натомість застосувавши нижчий розмір санкцій, який законом не передбачено?
		-     за якими критеріями можна вважати санкцію, передбачену статтею 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» № 481/95-ВР від 19 грудня 1995 року такою, що є непропорційним втручанням в право, передбачене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції?
		Зупинити провадження у справі до отримання відповіді Європейського суду з прав людини на звернення Верховного Суду з приводу надання консультативного висновку.
		 
		Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		 
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		............................
		 
		............................
		 
		............................
		 
		............................
		 
		............................
		 
		............................
		 
		............................
		 
		............................
		 
		............................
		 
		.............................
		 
		.............................
		 
		 
		В.П. Юрченко
		О.В. Білоус 
		 Л.І. Бившева 
		 Н.Є. Блажівська 
		 І.А. Васильєва 
		 М.М. Гімон 
		 І.А. Гончарова 
		 І.Л. Желтобрюх 
		 І.Я.Олендер 
		 Р.Ф. Ханова 
		 В.В. Хохуляк 
		 О.О. Шишов 
		 М.М. Яковенко ,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...