Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/7920/25 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них.
Надіслано судом: 19.12.2025. Зареєстровано: 19.12.2025. Забезпечено надання загального доступу: 22.12.2025.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		17.12.2025Справа № 910/7920/25
		Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Тихоши Л.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні справу в порядку загального позовного провадження
		 
		за позовом Першого заступника керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області (23700, Вінницька область, Гайсинський район, м. Гайсин, Волонтерів, буд. 15А, ідентифікаційний код юридичної особи 02909909) в інтересах держави в особі 1. Дашівської селищної ради (22740, Вінницька обл., Гайсинський р-н, селище Дашів, вул.Захисників України, будинок 9, ідентифікаційний код юридичної особи 04326081); 2. Державної екологічної інспекції у Вінницькій області (21000, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вул.600-річчя, будинок 19, ідентифікаційний код юридичної особи 37979894) до               За участю      про1. Вінницької обласної ради (21050, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вул.Соборна, будинок 70, ідентифікаційний код юридичної особи 00022438); 2. Центрально-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (21018, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вул.Пирогова, будинок 26, ідентифікаційний код юридичної особи 44979060); 3. Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01601, місто Київ, вул.Руставелі Шота, будинок 9А, ідентифікаційний код юридичної особи 44768034); 4. Приватного підприємства «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське» (23725, Вінницька обл., Гайсинський р-н, село Карбівка, вул.Тимощука Руслана, будинок 5, ідентифікаційний код юридичної особи 35184175)  Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні Відповідачів Вінницької обласної державної адміністрації (21050, Вінницька обл., місто Вінниця, ВУЛ.СОБОРНА, будинок 70, ідентифікаційний код юридичної особи 20089290)  визнання незаконним рішення, визнання недійсними договорів та зобов`язання звільнити мисливські угіддяПредставники:
		від прокуратури: Биховцева О.А. (представник за посвідченням);
		від Позивача-1: не з`явились; 
		від Позивача-2: не з`явились; 
		від Відповідача-1: Сенів А.М. (представник в порядку самопредставництва);
		від Відповідача-2: Максюта Н.В. (представник в порядку самопредставництва);
		від Відповідача-3: Бугрим Є.Д. (представник на підставі довіреності);
		від Відповідача-4: Павлюк С.М. (представник на підставі ордеру);
		від Третьої особи: Годованюк А.О. (представник в порядку самопредставництва);
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		Перший заступник керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Дашівської селищної ради (надалі також - «Позивач-1») та Державної екологічної інспекції у Вінницькій області (надалі також - «Позивач-2») звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Вінницької обласної ради (надалі також - «Відповідач - 1»), Центрально-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (надалі також - «Відповідач - 2»), Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (надалі також - «Відповідач - 3»), Приватного підприємства «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське» (надалі також - «Відповідач - 4») про визнання незаконним рішення, визнання недійсними договорів та зобов`язання звільнити мисливські угіддя.
		 
		Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання незаконним рішення Вінницької обласної Ради 25.10.2007 № 440 Про перерозподіл мисливських угідь в частині надання у користування приватному підприємству Туристичне мисливсько-рибальське господарство Дашівське у складі мисливських угідь об`єкту природно-заповідного фонду ботанічного заказника загальнодержавного значення Дашівський площею 114 га; визнання недійсним договір про умови ведення мисливського господарства, укладений 25.02.2013 між Вінницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства (правонаступником якого є Центрально-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства) та приватним підприємством Туристичне мисливсько-рибальське господарство Дашівське, в частині мисливських угідь площею 114 га, які знаходяться в кварталах 75,76 Дашівського лісництва Гайсинського надлісництва філії Центральний лісовий офіс ДП Ліси України; визнання недійсним договору від 04.09.2023 № 1/0923 про умови користування ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства, укладений між філією Дашівське досвідне лісомисливське господарство ДП Ліси України та приватним підприємством Туристичне мисливсько-рибальське господарство Дашівське, в частині мисливських угідь площею 114 га, які знаходяться в кварталах 75, 76 Дашівського лісництва Гайсинського надлісництва філії Центральний лісовий офіс ДП Ліси УкраїниПозовні вимоги обґрунтовані позивачем тим, що земельна ділянка надана у користування ГО ТМР Горинь з порушенням вимог природоохоронного законодавства; зобов`язання Приватного підприємства Туристичне мисливсько-рибальське господарство Дашівське звільнити мисливські угіддя площею 114 га, які знаходяться в кварталах 75,76 Дашівського лісництва Гайсинського надлісництва філії Центральний лісовий офіс ДП Ліси України. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка надана у користування Приватного підприємства Туристичне мисливсько-рибальське господарство Дашівське з порушенням вимог природоохоронного законодавства, зокрема, статті 9 Закону України Про природно-заповідний фонд України.
		 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 року позовну заяву Першого заступника керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області залишено без руху.
		 
		09.07.2025 року через систему Електронний суд від прокурора надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви. 
		 
		Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва від 30.07.2025 призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/7920/25 у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Бондаренко - Легких Г.П.
		 
		Відповідно до автоматичного розподілу справ Господарського суду міста Києва, справу № 910/7920/25 передано до розгляду судді Чинчин О.В.
		 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/7920/25, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні Відповідачів Вінницьку обласну державну адміністрацію; підготовче засідання призначено на 03.09.2025 року.
		 
		07.08.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача 3 надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
		 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2025 року заяву Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів повернуто Заявнику без розгляду.
		 
		20.08.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача 1 надійшов Відзив на позовну заяву, якою просив застосувати до позовних вимог наслідки спливу позовної давності та відмовити в задоволенні позову. 
		 
		21.08.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача 2 надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
		 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2025 року задоволено заяву Центрально-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
		 
		25.08.2025 року через загальний відділ діловодства суду від Відповідача 1 надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
		 
		25.08.2025 року через загальний відділ діловодства суду від Відповідача 1 надійшла заява про закриття провадження у справі №910/7920/25.
		 
		25.08.2025 року через загальний відділ діловодства суду від Відповідача 1 надійшов Відзив на позовну заяву.
		 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2025 року задоволено заяву Вінницької обласної ради про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
		 
		26.08.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача 3 надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
		 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2025 року задоволено заяву Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
		 
		27.08.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача 4 надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
		 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2025 року задоволено заяву Приватного підприємства Туристичне мисливсько-рибальське господарство Дашівське про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
		 
		29.08.2025 року через систему «Електронний суд» від Третьої особи надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
		 
		29.08.2025 року через систему «Електронний суд» від Прокурора надійшла Відповідь на відзив.
		 
		29.08.2025 року через систему «Електронний суд» від Прокурора надійшло заперечення на заяву Відповідача 1 про закриття провадження у справі №910/7920/25.
		 
		01.09.2025 року через систему «Електронний суд» від Третьої особи надійшли пояснення щодо позову.
		 
		01.09.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла Відповідь на відзив .
		 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 року задоволено заяву Вінницької обласної державної адміністрації про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
		 
		02.09.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача 1 надійшло клопотання про залишення позову без розгляду.
		 
		03.09.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача 1 надійшли заперечення.
		 
		03.09.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшло заперечення на пояснення третьої особи.
		 
		03.09.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшло заперечення на клопотання Відповідача 1 про залишення позову без розгляду. 
		 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, встановлено Прокурору строк до 5 днів з дня отримання відзиву для надання відповіді на відзив, встановлено Прокурору строк до 5 днів з дня отримання пояснень третьої особи для надання заперечень або додаткових пояснень, встановлено Відповідачу 2, Відповідачу 3 та Відповідачу 4 строк до 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для надання заперечень, відмовлено у задоволенні клопотання Відповідача 1 про закриття провадження у справі, відкладено розгляд клопотання Відповідача 1 про залишення позову без розгляду до розгляду справи по суті, задоволено клопотання Прокурора та долучено письмові докази до матеріалів справи, продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче судове засідання на 08.10.2025 року. 
		 
		05.09.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача 1 надійшло клопотання про долучення письмових доказів до матеріалів справи.
		 
		08.09.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшли письмові пояснення по суті позову.
		 
		08.09.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача 1 надійшли письмові пояснення по суті позову.
		 
		19.09.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача 1 надійшло клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника.
		 
		19.09.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача 2 надійшли письмові пояснення по суті позову.
		 
		03.10.2025 року через систему «Електронний суд» від Третьої особи надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
		 
		06.10.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача 4 надійшли Заперечення.
		 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 року задоволено заяву Вінницької обласної державної адміністрації про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
		 
		08.10.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшли письмові пояснення.
		 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання Позивача 1 про розгляд справи без участі уповноваженого представника, відкладено розгляд клопотання Відповідача 1 про залишення позову без розгляду до розгляду справи по суті, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.11.2025 року.
		 
		29.10.2025 року через систему «Електронний суд» від Третьої особи надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
		 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 року Заяву Вінницької обласної державної адміністрації про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено. 
		 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву в судовому засіданні до 10.12.2025 року. 
		 
		10.12.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача-1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі. 
		 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання Відповідача 1 про зупинення провадження у справі №910/7920/25, оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 17.12.2025 року. 
		 
		В судовому засіданні 17 грудня 2025 року представник прокуратури підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В судовому засіданні представники Відповідачів  1, 2, 4 заперечили проти заявлених позовних вимог, просили суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Представник Відповідача-3 покладався на розсуд суду. Представники Позивачів в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету Позивачів. 
		 
		Таким чином, Суд приходить до висновку, що Позивачі про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
		 
		Приймаючи до уваги, що Позивачі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представників Позивачів не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.
		Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі ухвалено після закінчення судового розгляду за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
		В судовому засіданні 17 грудня 2025 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
		ВСТАНОВИВ
		Рішенням Вінницької обласної ради № 440 від 25.10.2007 року «Про перерозподіл мисливських угідь» вирішено провести перерозподіл мисливських угідь, наданих у користування рішеннями 22 сесії Вінницької обласної Ради 4 скликання від 21 липня 2005 року, №901 «Про надання у користування мисливських угідь» та 23 сесії Вінницької обласної Ради 4 скликання від 12 жовтня 2005 року №954 «Про зміни та доповнення до рішення 22 сесії Вінницької обласної Ради 4 скликання від 21 липня 2005 року „Про надання у користування мисливських угідь" і надати їх у користування згідно з додатками 1,2,3,4,5.6,7,8,9 таким підприємствам, організаціям та господарствам: Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству «Віноблатроліс», державним підприємствам Вінницького обласного управління лісового та мисливського господарства, Вінницькій гарнізонній організації військово мисливського товариства Збройних Сил України, сільськогосподарському відкритому акціонерному товариству «Вінницярибгосп», державному підприємству «Вінницька лісова науково дослідна станція", приватному підприємству «Туристичне мисливсько рибальське господарство «Дашівське», приватному підприємству «Туристичне мисливсько- рибальське господарство «Вінницьке», приватному підприємству «Туристичне мисливсько-рибальське господарство „Фауна", приватному підприємству «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Вепр», Вінницькій обласній та районним організаціям Українського товариства мисливців та рибалок. (т.1 а.с.33-35)
		Згідно з Додатком №6 до рішення Вінницької обласної ради № 440 від 25.10.2007 року «Про перерозподіл мисливських угідь» Приватному підприємству «Туристичне мисливсько рибальське господарство «Дашівське» надано у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 8712,9 га, які повністю складаються з лісових угідь. (т.1 а.с.35)
		 
		Рішенням Вінницької обласної ради №670 від 15.10.2008 року «Про внесення змін та доповнень до рішення 13 сесії обласної Ради 5 скликання від 25.10.2007 року №440 «Про перерозподіл мисливських угідь»» внесено зміни у п.1 речення після слів «і надати їх у користування» доповнено словами «терміном на 30 років», додатки викладено у новій редакції. (т.1 а.с.36-37)
		 
		Згідно з Додатком №6 до рішення Вінницької обласної ради №670 від 15.10.2008 року «Про внесення змін та доповнень до рішення 13 сесії обласної Ради 5 скликання від 25.10.2007 року №440 «Про перерозподіл мисливських угідь»» Приватному підприємству «Туристичне мисливсько рибальське господарство «Дашівське» надано у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 9062,9 га, які повністю складаються з лісових угідь. (т.1 а.с.37)
		25.02.2013 року між Вінницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Приватним підприємством «Туристичне мисливсько рибальське господарство «Дашівське» було укладено Договір про умови ведення мисливського господарства, предметом якого є мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 9062,9 га, які надано у користування ТМРГ Дашівське рішенням 20 сесії Вінницької обласної Ради 5 скликання від 15.10.2008 № 670. (т.1 а.с.23-26)
		 
		Наказом Державного агентства лісових ресурсів України №871 від 28.10.2022 року припинено Державне підприємство «Дашівське досвідне лісомисливське господарство» шляхом реорганізації шляхом приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». (т.1 а.с.41-42)
		Рішенням Вінницької обласної ради №622 від 25.08.2023 року «Про внесення змін до рішення Вінницької обласної Ради щодо надання мисливських угідь у користування» внесено зміни у додаток 1 до рішення 13 сесії обласної Ради 5 скликання від 25.10.2007 року №440 «Про перерозподіл мисливських угідь» в частині заміни слів «державне підприємство Дашівське досвідне лісомисливське господарство» Вінницького обласного управління лісового та мисливського господарства на «державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (філія «Дашівське досвідне лісомисливське господарство»). (т.1 зворотна частина а.с.39-40)
		 
		04.09.2023 року між Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» та Приватним підприємством «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське» було укладено Договір № 1/0923 про умови користування ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства, предметом якого є мисливські угіддя для ведення мисливського господарства, які знаходяться на території державного лісового фонду філії «Дашівське досвідне лісомисливське господарство» ДП «Ліси України» терміном до 15.10.2038 загальною площею 6053 га, які надано у користування ТМРГ Дашівське рішенням 20 сесії Вінницької обласної Ради 5 скликання від 15.10.2008 № 670. (т.1 а.с.28-30)
		 
		Згідно з п. 1 додатку до Договору загальна площа угідь, наданих у користування ТМРГ Дашівське, становить 6053 га. 
		 
		Відповідно до п. 2 вказаного додатку до Договору плата за користування мисливськими угіддями, крім територій та об`єктів природно-заповідного фонду, де мисливство заборонено, в період з 01.01.2023 по 31.12.2023 становить 5 грн за 1 га мисливських угідь. Площа відповідних мисливських угідь становить 6053 га. 
		 
		Пунктом 3 вказаного додатку визначено, що плата за користування мисливськими угіддями в межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду, де полювання заборонено, не стягується. При цьому, згідно умов цього ж договору площа відповідних мисливських угідь в межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду не зазначена. 
		 
		Згідно п. 4 додатку до договору загальна сума плати за користування мисливськими угіддями в період з 01.01.2023 по 31.12.2023 становить 30 265 грн.
		Наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» №101 від 23.01.2024 року «Про припинення філії «Дашівське досвідне лісомисливське господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» філію «Дашівське досвідне лісомисливське господарство» ДП «Ліси України» припинено шляхом закриття. (т.1 а.с.43-44)
		 
		Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, прокурор зазначає, що рішення обласної Ради від 25.10.2007 № 440 підлягає визнанню судом незаконним, оскільки на підставі вказаного рішення було надано у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства, в тому числі об`єкта природно-заповідного фонду ботанічного заказника загальнодержавного значення «Дашівський» площею 114 га. Проте, здійснення мисливського господарства та розташування мисливських угідь в межах території заказників є неможливим у світлі системного аналізу Законів України «Про природно-заповідний фонд України», «Про мисливське господарство та полювання». Таким чином, до складу мисливських угідь, переданих у користування ТМРГ Дашівське, увійшла територія 75, 76 кварталів Дашівського лісництва Державного підприємства «Дашівське лісомисливське господарство», яка одночасно є об`єктом природо-заповідного фонду  ботанічним заказником загальнодержавного значення «Дашівський» площею 114 га та, з урахуванням ст. 3, 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», ст. 3, 5 Закону України «Про екологічну мережу України», є територією та об`єктом природно-заповідного фонду України та екологічною мережею України, що згідно із ст. 25, 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» унеможливлює її використання у якості мисливських угідь. Зважаючи на те, що рішення № 440 не відповідає вимогам законодавства та є незаконним, а оспорюваний договір про умови ведення мисливського господарства був укладений на підставі цього рішення, тому договір має бути визнаний недійсним, а спірна територія в межах ботанічного заказника загальнодержавного значення «Дашівський» площею 114 га, який знаходиться в кварталах 75,76 Дашівського лісництва Гайсинського надлісництва філії «Центральний лісовий офіс» ДП «Ліси України» і повністю розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 0521280800:01:000:0545 площею 808,909 га, яка перебуває в державній власності та в постійному користуванні ДП «Ліси України», підлягає звільненню з боку ТМРГ Дашівське. 
		За таких підстав, прокурор просить Суд визнати незаконним рішення Вінницької обласної Ради 25.10.2007 № 440 «Про перерозподіл мисливських угідь» в частині надання у користування приватному підприємству «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське» у складі мисливських угідь об`єкту природно-заповідного фонду ботанічного заказника загальнодержавного значення «Дашівський» площею 114 га; визнати недійсним договір про умови ведення мисливського господарства, укладений 25.02.2013 між Вінницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства (правонаступником якого є Центрально-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства) та приватним підприємством «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське», в частині мисливських угідь площею 114 га, які знаходяться в кварталах 75,76 Дашівського лісництва Гайсинського надлісництва філії «Центральний лісовий офіс» ДП «Ліси України»; визнати недійсним договір від 04.09.2023 № 1/0923 про умови користування ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства, укладений між філією «Дашівське досвідне лісомисливське господарство» ДП «Ліси України» та приватним підприємством «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське», в частині мисливських угідь площею 114 га, які знаходяться в кварталах 75, 76 Дашівського лісництва Гайсинського надлісництва філії «Центральний лісовий офіс» ДП «Ліси України»; зобов`язати приватне підприємство «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське» звільнити мисливські угіддя площею 114 га, які знаходяться в кварталах 75,76 Дашівського лісництва Гайсинського надлісництва філії «Центральний лісовий офіс» ДП «Ліси України».
		 
		В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідач - 1 зазначає, що імперативна заборона саме мисливства в заказниках була внесена до статті 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» лише Законом №1826-VI від 21.01.2010 року. До цього моменту, зокрема у 2008 році, редакція статті 26 передбачала, що діяльність «обмежується або забороняється… відповідно до положення про заказник». Прокурор не надав суду жодного доказу існування в 2008 році положення про заказник «Дашівський», яке б містило таку заборону. Законодавець в ст.1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» чітко їх розмежовує: мисливство  це дія, спрямована на добування тварин. мисливське господарство  це комплексна діяльність, що включає охорону, регулювання чисельності, використання та відтворення мисливських тварин. Отже, охорона та відтворення є не просто можливими, а основними завданнями ведення мисливського господарства. Обласна Рада не ігнорувала статус заказника, а врахувала його наявність. Як наслідок, ця територія була включена до складу угідь не для полювання, а для виконання вимог статті 27 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»  як відтворювальна ділянка, на якій полювання заборонене. Крім того, заявив про застосування загального строку позовної давності до вимог прокурора. 
		 
		В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідач - 4 зазначає, що закон не встановлює «абсолютної заборони ведення мисливського господарства на території заказника, а передбачає застосування його ведення із забезпеченням певного режиму. До заходів мисливського господарства, дозволених у заказниках (оскільки вони не суперечать їх меті), належать щонайменше облік та моніторинг чисельності популяцій та охорона від браконьєрства. Таким чином, жодна законодавча норма не містить заборони включати території заказників до складу мисливських угідь. Тому висновки прокурора про «повну несумісність» є юридично необґрунтованими. Окрім того, прокурор не довів наявність виключних підстав для свого представництва. Державна екологічна інспекція у Вінницькій області, як спеціально уповноважений орган, не лише існує, а й належним чином здійснює свої функції (проводила перевірки). Дашівська селищна рада не має компетенції у сфері охорони ПЗФ та мисливського господарства, а тому посилання прокурора на представництво її інтересів є штучним. Посилання на «захист державних інтересів» без доказів фактичної бездіяльності компетентних органів не відповідає вимогам ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» і усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду. Отже, позов подано особою, яка не мала належних підстав для такого звернення.
		Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Першого заступника керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Дашівської селищної ради та Державної екологічної інспекції у Вінницькій області підлягають задоволенню з наступних підстав.
		За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що держава може вступати в цивільні (господарські) та адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає в цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цих правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).
		 
		Також Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).
		 
		Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		 
		Законом України Про прокуратуру визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
		 
		Статтею 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
		 
		Згідно з частиною 3 цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції. 
		 
		Частиною 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
		 
		Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
		 
		У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.
		 
		Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
		- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
		- у разі відсутності такого органу.
		Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.
		У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
		Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
		Здійснення захисту неналежним чином має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.
		Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
		 
		Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
		 
		При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
		 
		Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166«б», від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 30.01.2019 року у справі №47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020. 
		 
		Крім того, необхідно враховувати рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді №3-рп/99 від 08.04.1999).
		 
		Так, Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. 
		 
		Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
		 
		Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
		 
		Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.
		 
		Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
		 
		Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
		 
		Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
		 
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
		 
		Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
		 
		Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
		 
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.
		 
		Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
		 
		Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо). 
		 
		Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №922/901/17, від 31.10.2018 у справі №910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі №927/246/18. 
		 
		Встановлена Законом України "Про прокуратуру" умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
		 
		Тобто визначений частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутися спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходи щодо такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави, і до якого як до відповідача буде звернений позов.
		 
		Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі набуває статусу позивача. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 14.01.2025 у справі № 922/941/21, від 11.12.2024 у справі № 922/563/22, від 04.12.2024 у справі № 909/125/23.
		 
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено Судом, листом керівник Гайсинської окружної прокуратури № 02.51-537ВИХ-25 від 12.02.2025 року повідомив Державну екологічну інспекцію у Вінницькій області про виявлені порушення вимог природоохоронного законодавства та з`ясовано питання щодо реалізації наданих законом повноважень у сфері використання об`єкту природно-заповідного фонду, проведених та запланованих перевірок, намірів на відповідне судове реагування. (т.1 а.с.89-90)
		 
		Державною екологічною інспекцією у Вінницькій області листом № 770/6/25 від 21.02.2025 року повідомлено, що заходи реагування в судовому порядку щодо зазначеного об`єкту не здійснювалися. (т.1 а.с.91)
		 
		Листом №02.51-1651вих-25 від 13.05.2025 року перший заступник керівника Гайсинської окружної прокуратури повідомив Дашівську селищну раду про виявленні порушення та необхідність вжиття заходів для усунення порушень. (т.1 а.с.95-96) У відповідь на який остання листом №02.12/614 від 20.05.2025року повідомила, що не була обізнана про рішення, заходи щодо його скасування не вживались та не будуть вживатись, селищна рада не заперечує щодо звернення прокуратури до суду на захист інтересів територіальної громади. (т.1 а.с.97)
		 
		Листом №02.51-2114вих-25 від 19.06.2025 року в.о. керівника Гайсинської окружної прокуратури повідомив Державною екологічною інспекцією у Вінницькій області та Дашівську селищну раду про представництво інтересів держави у спірних правовідносинах. (т.1 а.с.98)
		 
		Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом Першим заступником керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв`язку з невжиттям компетентним органом жодних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави.
		 
		Що стосується клопотання Вінницької обласної ради про залишення позову Першого заступника керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Дашівської селищної ради та Державної екологічної інспекції у Вінницькій області без розгляду, Суд зазначає. 
		 
		Згідно з п.2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано. 
		 
		В обґрунтування поданого клопотання Відповідач  1 зазначає, що прокурор не довів наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Дашівської селищної ради та Державної екологічної інспекції у Вінницькій області.
		 
		Відповідно до пункту 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275 (тут і далі - в редакції, чинній на момент звернення прокурора з позовом до суду), Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
		 
		У пункті 3 зазначеного Положення наведено основні завдання Державної екологічної інспекції України. За змістом цього пункту основними завданнями Державної екологічної інспекції України, зокрема, є реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів; здійснення в межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо охорони земель, надр; екологічної та радіаційної безпеки; охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду; охорони, захисту, використання і відтворення лісів; збереження, відтворення і невиснажливого використання біологічного та ландшафтного різноманіття; раціонального використання, відтворення і охорони об`єктів тваринного та рослинного світу; ведення мисливського господарства та здійснення полювання; охорони, раціонального використання та відтворення вод і відтворення водних ресурсів; охорони атмосферного повітря; формування, збереження і використання екологічної мережі; стану навколишнього природного середовища тощо.
		 
		Крім того, за змістом підпунктів 2, 13, 15 пункту 2 розділу ІІ "Функції Інспекції" Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2020 № 230 (тут і далі - в редакції, чинній на момент звернення Прокурора з позовом до суду), територіальний (міжрегіональний територіальний) орган Держекоінспекції здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону земель, надр, зокрема щодо додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні; під час ведення мисливського господарства та здійснення полювання; а також за додержанням законодавства про охорону і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема щодо: додержання режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду; наявності лімітів і дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду та дотримання їх обсягів, відтворення природних ресурсів на території природно-заповідного фонду.
		 
		Відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію у Вінницькій області, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 02.02.2021 № 46, Держекоінспекція здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням вимог природоохоронного законодавства, зокрема про охорону і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду; звертається до суду із позовами щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб. 
		 
		Відповідно до п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №275 від 19.04.2017 зі змінами, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. 
		 
		Згідно з п.7 Положенням Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
		 
		Відповідно до вимог п.п.15 п. 2 Розділу ІІ Положення про Державну екологічну інспекцію у Вінницькій області здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог закону про охорону і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, у тому числі додержання режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду належить до компетенції Державної екологічної інспекції у Вінницькій області.
		 
		Суд також зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище у сфері зміни клімату, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об`єктів, пов`язаних з історико-культурною спадщиною.
		 
		Статтею 2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.
		 
		За змістом статті 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про використання та охорону земель; про охорону і раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів; про охорону атмосферного повітря; про охорону, захист, використання та відтворення лісів; про охорону, утримання і використання зелених насаджень; про використання, охорону і відтворення рослинного світу; про охорону, раціональне використання та відтворення тваринного світу; щодо дотримання правил створення, поповнення, зберігання, використання та державного обліку зоологічних, ботанічних колекцій і торгівлі ними; під час ведення мисливського господарства та здійснення полювання; про збереження об`єктів рослинного та тваринного світу, занесених до Червоної та Зеленої книг України, формування, збереження і використання екологічної мережі; про природно-заповідний фонд; про охорону, використання і відтворення риби та інших водних живих ресурсів; у сфері хімічних джерел струму в частині забезпечення екологічної безпеки виробництва хімічних джерел струму та відновлення відпрацьованих хімічних джерел струму, ведення обліку обсягів накопичення відпрацьованих хімічних джерел струму та передачі їх на відновлення; про поводження з відходами; щодо наявності дозволів, лімітів та квот на спеціальне використання природних ресурсів, дотримання їх умов; про біологічну та генетичну безпеку щодо біологічних об`єктів природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі; у сфері реєстрації викидів та перенесення забруднювачів і відходів.
		 
		Крім того, відповідно до статті 1 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" завданням законодавства України про природно-заповідний фонд України є регулювання суспільних відносин щодо організації, охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх природних комплексів, управління у цій галузі.
		 
		Згідно із частиною 1 статті 2 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" відносини в галузі охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів регулюються Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Законом та іншими актами законодавства України.
		 
		Частиною 1 статті 62 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" передбачено, що державний контроль за додержанням режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, посадовими особами служби державної охорони природно-заповідного фонду України та іншими уповноваженими законом державними органами.
		 
		З урахуванням предмету позову у даній справі прокурор посилався на приписи статей 7, 8 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" та зазначав, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. За доводами Прокурора, збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду забезпечується шляхом додержання вимог щодо охорони територій та об`єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, здійснення оцінки впливу на довкілля. Прокурор наголошував на тому, що здійснення мисливського господарства в будь-якій формі не сумісне із цілями та завданнями створення ботанічних заказників, метою яких є збереження у природному стані лісових, степових, болотних та інших відокремлених цілісних ландшафтів, а також із цілями та завданнями створення пам`яток природи, які мають найвищий природоохоронний статус і забезпечують абсолютний захист природного середовища від господарської діяльності.
		 
		З урахуванням підстав позову прокурора у цій справі, Суд зазначає, що Дашівська селищна рада та Державна екологічна інспекція у Вінницькій області є належними позивачами у цій справі.
		 
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 листопада 2025 року у cправі №910/16322/24. 
		 
		За таких підстав, клопотання Вінницької обласної ради про залишення позову Першого заступника керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Дашівської селищної ради та Державної екологічної інспекції у Вінницькій області без розгляду не підлягає задоволенню. 
		 
		Крім того, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.
		Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		 
		Згідно з ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		 
		Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		 
		У відповідності до норми 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		 
		Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		 
		Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
		1) письмовими, речовими і електронними доказами;
		2) висновками експертів;
		3) показаннями свідків.
		 
		Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 
		 
		Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
		 
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		У частинах 1, 4 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.
		Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18.
		 
		Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, від 14.01.2020 у справі № 910/21404/17.
		Судом встановлено, що рішенням Вінницької обласної ради №440 від 25.10.2007 року «Про перерозподіл мисливських угідь» вирішено провести перерозподіл мисливських угідь, наданих у користування рішеннями 22 сесії Вінницької обласної Ради 4 скликання від 21 липня 2005 року, №901 «Про надання у користування мисливських угідь» та 23 сесії Вінницької обласної Ради 4 скликання від 12 жовтня 2005 року №954 «Про зміни та доповнення до рішення 22 сесії Вінницької обласної Ради 4 скликання від 21 липня 2005 року „Про надання у користування мисливських угідь" і надати їх у користування згідно з додатками 1,2,3,4,5.6,7,8,9 таким підприємствам, організаціям та господарствам: Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству «Віноблатроліс», державним підприємствам Вінницького обласного управління лісового та мисливського господарства, Вінницькій гарнізонній організації військово мисливського товариства Збройних Сил України, сільськогосподарському відкритому акціонерному товариству «Вінницярибгосп», державному підприємству «Вінницька лісова науково дослідна станція", приватному підприємству «Туристичне мисливсько рибальське господарство «Дашівське», приватному підприємству «Туристичне мисливсько- рибальське господарство «Вінницьке», приватному підприємству «Туристичне мисливсько-рибальське господарство „Фауна", приватному підприємству «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Вепр», Вінницькій обласній та районним організаціям Українського товариства мисливців та рибалок. (т.1 а.с.33-35)
		Згідно з Додатком №6 до рішення Вінницької обласної ради № 440 від 25.10.2007 року «Про перерозподіл мисливських угідь» Приватному підприємству «Туристичне мисливсько рибальське господарство «Дашівське» надано у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 8712,9 га, які повністю складаються з лісових угідь. (т.1 а.с.35)
		Рішенням Вінницької обласної ради №670 від 15.10.2008 року «Про внесення змін та доповнень до рішення 13 сесії обласної Ради 5 скликання від 25.10.2007 року №440 «Про перерозподіл мисливських угідь»» внесено зміни у п.1 речення після слів «і надати їх у користування» доповнено словами «терміном на 30 років», додатки викладено у новій редакції. (т.1 а.с.36-37)
		Згідно з Додатком №6 до рішення Вінницької обласної ради №670 від 15.10.2008 року «Про внесення змін та доповнень до рішення 13 сесії обласної Ради 5 скликання від 25.10.2007 року №440 «Про перерозподіл мисливських угідь»» Приватному підприємству «Туристичне мисливсько рибальське господарство «Дашівське» надано у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 9062,9 га, які повністю складаються з лісових угідь. (т.1 а.с.37)
		25.02.2013 року між Вінницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Приватним підприємством «Туристичне мисливсько рибальське господарство «Дашівське» було укладено Договір про умови ведення мисливського господарства, предметом якого є мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 9062,9 га, які надано у користування ТМРГ Дашівське рішенням 20 сесії Вінницької обласної Ради 5 скликання від 15.10.2008 № 670. (т.1 а.с.23-26)
		Згідно з картою-схемою Приватного підприємства «Туристичне мисливсько -рибальське господарство «Дашівське», яка є додатком до Договору про умови ведення мисливського господарства від 25.02.2013 року, Приватному підприємству «Туристичне мисливсько рибальське господарство «Дашівське» надано у користування, зокрема, 6053 га мисливських угідь Державного підприємства «Дашівське лісомисливське господарство», які знаходяться в кварталах 1-91, 94-98, 102-115, 116-125. Так, до складу мисливських угідь передано об`єкт природно-заповідного фонду ботанічний заказник загальнодержавного значення «Дашівський» площею 114 га. 
		Постановою Ради Міністрів УРСР № 434 від 02.11.1984 «Про доповнення переліку державних заказників в Українській РСР» створено об`єкт природно-заповідного фонду ботанічний заказник загальнодержавного значення «Дашівський» площею 114 га. 
		Відповідно до п. 1.3 Положення про ботанічний заказник загальнодержавного значення «Дашівський», затвердженого наказом Міністерства екології та природніх ресурсів України від 15.02.2012 № 68, заказник загальною площею 114 гектарів розташований на території Іллінецького району Вінницької області в кварталах 75, 76 Дашівського лісництва Державного підприємства «Дашівське лісомисливське господарство» (Землекористувач). Територія, якій надано статус Заказника, не вилучається з користування Землекористувача, який здійснює в його межах свою діяльність згідно з цим Положенням. (т.1 а.с.53-55)
		Згідно з п.2.1 Положення заказник створено з метою охорони ділянки високопродуктивних дубово-ясеневих насаджень з участю черешні та явора, де у трав?яному покриві серед насаджень зростають рідкісні види рослин, серед яких цибуля ведмежа, що утворює суцільні зарості, скополія карніолійська та ряд представників родини обхідних (любка зеленоквіткова, коручка темно-червона і широколиста, гніздівка звичайна), які занесені до Червоної книги України.
		Пунктом 3.1 Положення передбачено, що відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на території Заказника забороняється будь-яка діяльність, що суперечить меті та завданням Заказника, передбаченим цим Положенням, і загрожує збереженню природного комплексу, у тому числі: мисливство, знаходження на території Заказника з усіма видами вогнепальної зброї (крім осіб, що відносяться до служби охорони) та знаряддями лову тварин. 
		 
		11.06.2012 року Міністерством охорони навколишнього природного середовища України у Вінницькій області видано охоронне зобов`язання, яке зареєстровано в Державному управлінні охорони навколишнього природного середовища за №БЗЗ 221/555-567 від 01.08.2012 року, відповідно до якого Державне підприємство «Дашівське досвідне лісомисливське господарство» дає зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження ботанічного заказника загальнодержавного значення «Дашівський» загальною площею 116,0 га. (т.1 а.с.51)
		Наказом Державного агентства лісових ресурсів України №871 від 28.10.2022 року припинено Державне підприємство «Дашівське досвідне лісомисливське господарство» шляхом реорганізації шляхом приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». (т.1 а.с.41-42)
		Рішенням Вінницької обласної ради №622 від 25.08.2023 року «Про внесення змін до рішення Вінницької обласної Ради щодо надання мисливських угідь у користування» внесено зміни у додаток 1 до рішення 13 сесії обласної Ради 5 скликання від 25.10.2007 року №440 «Про перерозподіл мисливських угідь» в частині заміни слів «державне підприємство Дашівське досвідне лісомисливське господарство» Вінницького обласного управління лісового та мисливського господарства на «державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (філія «Дашівське досвідне лісомисливське господарство»). (т.1 зворотна частина а.с.39-40)
		 
		04.09.2023 року між Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» та Приватним підприємством «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське» було укладено Договір № 1/0923 про умови користування ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства, предметом якого є мисливські угіддя для ведення мисливського господарства, які знаходяться на території державного лісового фонду філії «Дашівське досвідне лісомисливське господарство» ДП «Ліси України» терміном до 15.10.2038 загальною площею 6053 га, які надано у користування ТМРГ Дашівське рішенням 20 сесії Вінницької обласної Ради 5 скликання від 15.10.2008 № 670. (т.1 а.с.28-30)
		 
		Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
		 
		Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.
		 
		При цьому, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.
		 
		Відповідно до статті 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів.
		Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.
		В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.
		 
		Статтею 39 цього ж Закону визначено, що до природних ресурсів загальнодержавного значення належать: а) внутрішні морські води та територіальне море; б) природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони; в) атмосферне повітря; г) підземні води; д) поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області; е) лісові ресурси державного значення; є) природні ресурси в межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; ж) дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, інші об`єкти тваринного світу, на які поширюється дія Закону України "Про тваринний світ" і які перебувають у державній власності, а також об`єкти тваринного світу, що у встановленому законодавством порядку набуті в комунальну або приватну власність і визнані об`єктами загальнодержавного значення; з) корисні копалини, за винятком загальнопоширених.
		Законодавством України можуть бути віднесені до природних ресурсів загальнодержавного значення й інші природні ресурси.
		До природних ресурсів місцевого значення належать природні ресурси, не віднесені законодавством України до природних ресурсів загальнодержавного значення.
		 
		Відносини у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу, об`єкти якого перебувають у стані природної волі, у напіввільних умовах чи в неволі, на суші, у воді, ґрунті та повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, регулюються Конституцією України, законами України "Про тваринний світ", "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про мисливське господарство та полювання" та іншими нормативно-правовими актами.
		 
		До об`єктів тваринного світу, на які поширюється дія Закону України "Про тваринний світ", відносяться, в тому числі, дикі тварини - хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші) і безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі та інші) в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), які перебувають у стані природної волі, утримуються у напіввільних умовах чи в неволі (стаття 3 Закону України "Про тваринний світ").
		Статтею 4 Закону України "Про тваринний світ" визначено, що дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, інші об`єкти тваринного світу, на які поширюється дія цього Закону і які перебувають у державній власності, а також об`єкти тваринного світу, що у встановленому законодавством порядку набуті у комунальну або приватну власність і визнані об`єктами загальнодержавного значення, належать до природних ресурсів загальнодержавного значення
		Згідно з частинами 2-4 статті 5 Закону України "Про тваринний світ" об`єкти тваринного світу, які перебувають у стані природної волі і знаходяться в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, є об`єктами права власності Українського народу.
		Від імені Українського народу права власника об`єктів тваринного світу, які є природним ресурсом загальнодержавного значення, здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
		Кожний громадянин має право користуватися об`єктами тваринного світу - об`єктами права власності Українського народу відповідно до цього Закону та інших законів України
		Статтею 13 Закону України "Про тваринний світ" передбачено, що до повноважень уповноважених центральних органів виконавчої влади у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу належить, зокрема, подання в установленому порядку документів з питань надання у користування мисливських угідь та рибогосподарських водних об`єктів органам, які уповноважені приймати рішення про надання у користування таких угідь та об`єктів, та організація роботи щодо укладення відповідно до закону з користувачами мисливських угідь та рибогосподарських водних об`єктів договорів про умови здійснення діяльності щодо охорони, використання і відтворення тваринного світу, здійснення контролю за виконанням цих договорів.
		Згідно зі статтею 14 Закону України "Про тваринний світ" до повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу належить погодження в установленому порядку питань, що стосуються надання в користування мисливських угідь та рибогосподарських водних об`єктів
		 
		Стаття 17 зазначеного Закону визначає умови спеціального використання об`єктів тваринного світу. Так до спеціального використання об`єктів тваринного світу належать усі види використання тваринного світу (за винятком передбачених законодавством випадків безоплатного любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування), що здійснюються з їх вилученням (добуванням, збиранням тощо) із природного середовища.
		Спеціальне використання об`єктів тваринного світу в порядку ведення мисливського і рибного господарства здійснюється з наданням відповідно до закону підприємствам, установам, організаціям і громадянам права користування мисливськими угіддями та рибогосподарськими водними об`єктами.
		Спеціальне використання об`єктів тваринного світу здійснюється лише за відповідними дозволами чи іншими документами, що видаються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Ця вимога поширюється також на власників чи користувачів земельними ділянками, на яких перебувають (знаходяться) об`єкти тваринного світу.
		Мисливство є одним з видів використання об`єктів тваринного світу, який може здійснюватися за умови додержання вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів (стаття 20 Закону України "Про тваринний світ").
		 
		Правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання урегульовано Законом України "Про мисливське господарство та полювання", який забезпечує рівні права усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу. 
		Рішення Вінницької обласної ради №440 від 25.10.2007 «Про перерозподіл мисливських угідь»» зі змінами та доповненнями внесеними рішеннями №670 від 15.10.2008 року та №622 від 25.08.2023 року в частині передачі у користування мисливських угідь в межах ботанічного заказника загальнодержавного значення «Дашівський» загальною площею 116,0 га реалізовано шляхом укладення договорів про умови ведення мисливського господарства від 25.02.2013 року та № 1/0923 від 04.09.2023 року. Саме тому, до даних правовідносин сторін має застосовуватися законодавство, яке діяло станом на 25.02.2013 року. 
		Відповідно до визначення, що міститься у частини 1 статті 1 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства. 
		Так, згідно з ч.ч.1-3 статті 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь. Не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку. Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і користувачами мисливських угідь. 
		 
		Відповідно до ст.9 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських рад у галузі мисливського господарства та полювання належить: 
		затвердження відповідних програм розвитку мисливського господарства; 
		вирішення в установленому порядку питань надання в користування мисливських угідь; 
		вирішення інших питань у межах своїх повноважень.
		 
		Порядок надання у користування мисливських угідь визначено положеннями статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", якими встановлено, що мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок. 
		Мисливські угіддя надаються у користування на строк не менш як на 15 років. 
		Площа мисливських угідь, що надаються користувачеві, повинна становити не менше 3 тисяч гектарів, але не більше ніж 35 відсотків від загальної площі мисливських угідь Автономної Республіки Крим, області та м. Севастополя. 
		Переважне право на користування мисливськими угіддями мають: 
		власники та постійні користувачі земельних ділянок; 
		користувачі мисливських угідь, які продовжують строк користування цими угіддями.
		Як встановлено Судом та не заперечувалось учасниками справи у поданих заявах по суті спору, що до складу мисливських угідь передано об`єкт природно-заповідного фонду ботанічний заказник загальнодержавного значення «Дашівський» площею 114 га, який знаходився на час передачі в кварталах 75, 76 Дашівського лісництва Державного підприємства «Дашівське лісомисливське господарство» (на даний час знаходиться в кварталах 75,76 Дашівського лісництва Гайсинського надлісництва філії «Центральний лісовий офіс» ДП «Ліси України») і повністю розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 0521280800:01:000:0545 площею 808,909 га, яка перебуває в державній власності та в постійному користуванні ДП «Ліси України». 
		Відповідно до ч.1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
		За таких підстав, обставини передачі Приватному підприємству «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське» на підставі рішення Вінницької обласної ради № 440 від 25.10.2007 року «Про перерозподіл мисливських угідь» мисливських угідь, до складу яких входить об`єкт природно-заповідного фонду ботанічний заказник загальнодержавного значення «Дашівський» площею 114 га, не підлягають доказуванню. 
		 
		Статтею 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
		Встановлені частиною першою цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів.
		До природно-заповідного фонду України належать заказники, пам`ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення. (ч.1 ст.3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»)
		Статтею 25 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заказниками оголошуються природні території з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.
		Відповідно до статті 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на території заказника обмежується або забороняється мисливство та діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
		Згідно з ч.2 ст.5 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» завдання, особливості природоохоронного режиму пам`яток природи та заповідних урочищ визначаються на основі цього Закону безпосередньо в їх первинних облікових документах.
		 
		Згідно зі ст. 7 Закону землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. 
		Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.
		На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
		Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
		На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором. 
		Завдані внаслідок обмеження (обтяження) у землекористуванні втрати відшкодовуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до ч. 5 ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.
		Згідно з п. 1.3 Інструкції щодо оформлення охоронних зобов`язань на території та об`єкти природно-заповідного фонду, затвердженої наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 25.02.2013 №65, охоронним зобов`язанням оформляється передача під охорону території або об`єкту природно-заповідного фонду з визначенням переліку зобов`язань по забезпеченню дотримання встановленого режиму охорони і збереження. Тобто, зазначений акт містить перелік зобов`язань ввірених суб`єкту, якому передана територія, та жодним чином не визначає статус та порядок використання пам`ятки природи.
		11.06.2012 року Міністерством охорони навколишнього природного середовища України у Вінницькій області видано охоронне зобов`язання, яке зареєстровано в Державному управлінні охорони навколишнього природного середовища за №БЗЗ 221/555-567 від 01.08.2012 року, відповідно до якого Державне підприємство «Дашівське досвідне лісомисливське господарство» дає зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження ботанічного заказника загальнодержавного значення «Дашівський» загальною площею 116,0 га. (т.1 а.с.51)
		Проте, листом Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» №4655/36.2-2-2025 від 28.05.2025 року повідомило прокуратуру, що охоронне зобов`язання від 01.08.2012 року не поновлювалось. (т.1 а.с.93)
		Таким чином, до складу мисливських угідь, переданих у користування Приватному підприємству «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське», увійшов об`єкт природно-заповідного фонду ботанічний заказник загальнодержавного значення «Дашівський» площею 114 га, який знаходився на час передачі в кварталах 75, 76 Дашівського лісництва Державного підприємства «Дашівське лісомисливське господарство» (на даний час знаходиться в кварталах 75,76 Дашівського лісництва Гайсинського надлісництва філії «Центральний лісовий офіс» ДП «Ліси України») та з урахуванням ст. 3, 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», ст. 3, 5 Закону України «Про екологічну мережу України» є територією та об`єктом природно - заповідного фонду України та екологічною мережею України, що згідно із ст. 25, 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» унеможливлює його використання у якості мисливських угідь.
		Судом розглянуті та відхилені заперечення Відповідачів в частині того, що стаття 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» допускає можливість проведення мисливства у межах заказників та жодний нормативно - правовий акт не містить заборони щодо ведення мисливського господарства на території об`єктів природно-заповідного фонду України з огляду на наступне. 
		Території та об`єкти природно-заповідного фонду наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто згідно зі статтею 178 ЦК України належать до обмежено обороноздатних об`єктів.
		Статтею 25 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заказниками оголошуються природні території з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.
		Відповідно до статті 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на території заказника обмежується або забороняється мисливство та діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
		Суд зазначає, що заказник створено з метою охорони ділянки високопродуктивних дубово-ясеневих насаджень з участю черешні та явора, де у трав?яному покриві серед насаджень зростають рідкісні види рослин, серед яких цибуля ведмежа, що утворює суцільні зарості, скополія карніолійська та ряд представників родини обхідних (любка зеленоквіткова, коручка темно-червона і широколиста, гніздівка звичайна), які занесені до Червоної книги України.
		Пунктом 3.1 Положення передбачено, що відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на території Заказника забороняється будь-яка діяльність, що суперечить меті та завданням Заказника, передбаченим цим Положенням, і загрожує збереженню природного комплексу, у тому числі: мисливство, знаходження на території Заказника з усіма видами вогнепальної зброї (крім осіб, що відносяться до служби охорони) та знаряддями лову тварин.
		Як вбачається з Закону України «Про природно-заповідний фонд України», для заказників встановлений найбільш суворий режим використання, аналогічний вимогам, встановленим для природних заповідників.
		Водночас, статтею 1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» визначено, що мисливське господарство як галузь - сфера суспільного виробництва, основними завданнями якого є охорона, регулювання чисельності диких тварин, використання та відтворення мисливських тварин, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, розвиток мисливського собаківництва.
		 
		Таким чином мисливське господарство є сферою суспільного виробництва, завданням якого є:
		1) охорони диких тварин, що реалізовується шляхом встановлення заборони щодо здійснення полювання (стаття 20 Закону);
		2) регулювання чисельності диких тварин - вилучення (відстріл та відлов) диких тварин, що перебувають у стані природної волі, за умови, що їх чисельність на конкретній території загрожує життю та здоров`ю людей, свійських тварин, завдає значних збитків сільському, лісовому чи мисливському господарству, порушує природний баланс видів, загрожує існуванню інших видів диких тварин (стаття 1 Закону);
		3) використання та відтворення мисливських тварин, що виражається у здійсненні:
		- мисливства - вид спеціального використання тваринного світу шляхом добування мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь (стаття І Закону);
		- охорони та відтворення мисливських тварин, що виражається у здійсненні відповідних біотехнічних та інших заходів (стаття 27 Закону);
		4) надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання - дії людини, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах (стаття І, Розділ ПІ Закону);
		5) розвиток мисливського собаківництва - діяльність, пов`язана з розведенням, вирощуванням, утриманням, обліком, підготовкою до полювання та використанням для потреб мисливців собак мисливських порід (стаття 1 Закону).
		Отже, здійснення мисливського господарства у будь-якій її формі несумісне з цілями та завданнями створення заказника, метою якого є збереження у природному стані лісових, степових, болотних та інших відокремлених цілісних ландшафтів, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення.
		Натомість мисливське господарство, яке реалізується виключно у сфері суспільного виробництва шляхом створення відповідних продуктів, порушує природний стан таких цілісних ландшафтів та природних комплексів.
		Використання заповідної території для облаштування відтворювальної ділянки мисливських угідь є несумісним з цілями та завданнями створення заказника, метою якого є охорона ділянки високопродуктивних дубово-ясеневих насаджень з участю черешні та явора, де у трав?яному покриві серед насаджень зростають рідкісні види рослин, серед яких цибуля ведмежа, що утворює суцільні зарості, скополія карніолійська та ряд представників родини обхідних (любка зеленоквіткова, коручка темно-червона і широколиста, гніздівка звичайна), які занесені до Червоної книги України.
		Більш того, створення відтворювальної ділянки мисливських угідь зобов`язує Приватне підприємство «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське» проводити біотехнічні заходи.
		 
		Згідно ст. 1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» біотехнічні заходи - комплекс різноманітних господарський робіт, спрямованих на поліпшення умов існування, розмноження та збільшення чисельності мисливських тварин.
		 
		Так, Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України в особі філії «Центральний лісовий офіс» затверджено 18.02.2025 року план ведення господарства (план лісоуправління) Гайсинського надлісництва філії «Центральний лісовий офіс» на 2025 рік. (т.1 а.с.59-88)
		Суд звертає увагу, що особливість мисливських угідь, як правової категорії полягає в тому, що вони не утворюють самостійного природного об`єкта, як земля, надра, води, ліси. Мисливські угіддя відбивають лише особливі функціональні властивості природних об`єктів - бути середовищем перебування диких тварин. Якщо на певних площах перебувають звірі і птахи, але встановлюється постійна заборона на їх добування, відтворення, проведення біотехнічних заходів, то це «виключає» відповідно ці площі зі складу мисливських угідь, оскільки не досягається основна мета ведення мисливського господарства - одержання певних матеріальних цінностей, продукції мисливського господарства. Тому не можуть вважатися мисливськими угіддями території і акваторії (у тому числі і заказники), функціональне призначення яких несумісне зі здійсненням мисливського господарства.
		Більш того, уповноваженими органами під час передання заказника для ведення мисливського господарства дослідження можливого негативного впливу антропогенного чинника не об`єкт природно - заповідного фонду не проводився.
		Оцінка сумісності цілей та завдань ведення мисливського господарства на його території, з цілями та завданнями створення та функціонування заказника не здійснювалася.
		Зазначене вище, виключає можливість використання території особливо цінної ділянки живої природи Дашівського лісництва Гайсинського надлісництва філії «Центральний лісовий офіс» ДП «Ліси України» для ведення своєї господарської діяльності.
		Відповідно до ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 року у справі №923/466/17 вказувала, що аналіз положень ст. 21, 393 Цивільного кодексу України свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. Факт правомірності володіння та користування майном є достатньою підставою для відповідної особи для звернення за захистом цього права. Крім того, позивачем за цим позовом може бути і неволодіючий власник, а особа, законний інтерес або право якої порушено.
		З огляду на наведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, Суд у даній справі прийшов до висновку про те, що розгляд позову про визнання незаконним та скасування рішення ради та відповідно задоволення позовних вимог вплине на законність всіх правочинів та документів, які укладено (складено) після (а отже і на підставі) прийнятого оспорюваного рішення та відновить порушені права для Позивача як користувача спірних мисливських угідь. 
		Частиною 4 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
		Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
		Згідно із ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.
		За змістом вказаних норм вбачається, що діяльність органів місцевого самоврядування має бути спрямована в першу чергу на дотримання закріпленого в Конституції принципу законності їх дій.
		Так, у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04, рішення від 20.10.2011, набуло статусу остаточного 20.01.2012) Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 08.04.2008, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15.09.2009). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).
		Тобто, з огляду на викладені положення слід дійти висновку, що основоположними принципами виконання органом місцевого самоврядування покладених на нього обов`язків (належне урядування) є верховенство права, одним із елементів якого в свою чергу є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлювальних такими обмеженнями, тобто, обмеження будь-якого права покинення базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.
		 
		Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що рішення Вінницької обласної Ради 25.10.2007 № 440 «Про перерозподіл мисливських угідь» в частині надання у користування приватному підприємству «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське» у складі мисливських угідь об`єкту природно-заповідного фонду ботанічного заказника загальнодержавного значення «Дашівський» площею 114 га було прийнято з порушенням вимог Закону України «Про природно-заповідний фонд України», що не відповідає принципу належного урядування, а відтак і принципу верховенства права.
		 
		За таких обставин, прокурором при зверненні до суду з вимогами про визнання незаконним рішення Вінницької обласної Ради 25.10.2007 № 440 «Про перерозподіл мисливських угідь» в частині надання у користування приватному підприємству «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське» у складі мисливських угідь об`єкту природно-заповідного фонду ботанічного заказника загальнодержавного значення «Дашівський» площею 114 га було доведено невідповідність такого рішення нормам чинного законодавства України, а тому вимоги прокурора в цій частині є обґрунтованими. 
		 
		Що стосуються вимог прокурора в частині визнання недійсним Договору про умови ведення мисливського господарства, укладеного 25.02.2013 між Вінницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства (правонаступником якого є Центрально-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства) та приватним підприємством «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське», в частині мисливських угідь площею 114 га, які знаходяться в кварталах 75,76 Дашівського лісництва Гайсинського надлісництва філії «Центральний лісовий офіс» ДП «Ліси України»; визнання недійсним договору від 04.09.2023 № 1/0923 про умови користування ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства, укладеного між філією «Дашівське досвідне лісомисливське господарство» ДП «Ліси України» та приватним підприємством «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське», в частині мисливських угідь площею 114 га, які знаходяться в кварталах 75, 76 Дашівського лісництва Гайсинського надлісництва філії «Центральний лісовий офіс» ДП «Ліси України», Суд зазначає. 
		Згідно з ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Цивільним кодексом України також передбачено відносини щодо визнання недійсності правочинів.
		Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
		За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
		Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
		Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
		За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
		Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписівст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.
		Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
		Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов`язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов`язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов`язану сторону певних обов`язків.
		 
		Враховуючи вищевикладене, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, Суд приходить до висновку, що укладення Договору про умови ведення мисливського господарства, укладеного 25.02.2013 між Вінницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства (правонаступником якого є Центрально-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства) та приватним підприємством «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське», в частині мисливських угідь площею 114 га, які знаходяться в кварталах 75,76 Дашівського лісництва Гайсинського надлісництва філії «Центральний лісовий офіс» ДП «Ліси України», а також укладення Договору від 04.09.2023 № 1/0923 про умови користування ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства, укладеного між філією «Дашівське досвідне лісомисливське господарство» ДП «Ліси України» та приватним підприємством «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське», в частині мисливських угідь площею 114 га, які знаходяться в кварталах 75, 76 Дашівського лісництва Гайсинського надлісництва філії «Центральний лісовий офіс» ДП «Ліси України» здійснено в порушення приписів норм чинного законодавства України, оскільки Судом встановлено незаконність рішення Вінницької обласної Ради 25.10.2007 № 440 «Про перерозподіл мисливських угідь» в частині надання у користування приватному підприємству «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське» у складі мисливських угідь об`єкту природно-заповідного фонду ботанічного заказника загальнодержавного значення «Дашівський» площею 114 га, на підставі якого такі договори було укладено. Вказане свідчить про недодержання при укладенні Договорів встановлених ст. 203 Цивільного кодексу України вимог, а тому є підставою для визнання їх недійсним в силу приписів статті 215 Цивільного кодексу України.
		 
		З огляду на викладене, позовні вимоги прокурора в частині зобов`язання Приватного підприємства «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське» звільнити мисливські угіддя площею 114 га, які знаходяться в кварталах 75,76 Дашівського лісництва Гайсинського надлісництва філії «Центральний лісовий офіс» ДП «Ліси України» також є обґрунтованими. 
		Відповідачем  1 у відзиві на позовну заяву заявлено про застосування загальних строків позовної давності до вимог Першого заступника керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Дашівської селищної ради та Державної екологічної інспекції у Вінницькій області.
		Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України).
		Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
		Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, якщо прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		Згідно з ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51), від 07 липня 2020 року у справі (712/8916/17 (пункт 28)).
		Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 911/3677/17.
		Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.11.2019 у справі №914/3224/19 зазначила, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
		Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
		При цьому, і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.
		Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, від 17.03.2021 у справі №922/1017/20, від 30.06.2021 у справі №922/3274/19, від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 17.10.2018 у справі №362/44/17, від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 05.07.2018 у справі №915/826/16, від 23.10.2019 у справі №359/6456/15, від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі №372/2592/15, від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, від 19.04.2017 у справі №405/4999/15-ц.
		У застосуванні наведених вище положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
		Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16).
		Так прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 зазначено, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Тому оскарження такого рішення спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18 виснувала, що до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, доки існує відповідне правопорушення.
		Негаторний позов  це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
		Окружна прокуратура звернулась до суду в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області, Дашівської селищної ради з позовом про визнання незаконним рішення обласної ради, недійсним договору, тобто з негаторним позовом, сутністю вимог за яким є усунення порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом до суду (тобто початковий момент перебігу позовної давності зміщується із кожним новим порушенням права власника або володільця). Тому на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення. 
		Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 527/600/17, від 25.03.2020 у справі № 527/605/17-ц. 
		Триваючим є правопорушення, пов`язане з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону. Припинення дій, що порушують право, як спосіб захисту полягає у припиненні триваючого цивільного правопорушення, яке впливає на суб`єктивні права, свободи та законні інтереси особи та характеризуються безперервністю його учинення протягом невизначеного тривалого часу з початку його вчинення. Більш того, з огляду на правовий режим спірного об`єкта та законодавчі обмеження щодо обороту таких земель належним способом захисту порушеного права є звернення до суду саме з негаторним позовом, який може бути заявлений протягом усього часу тривання правопорушення. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 487/10127/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 11.06.2020 у справі № 359/281/18-ц).
		За обставинами даної справи Перший заступник керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Дашівської селищної ради та Державної екологічної інспекції у Вінницькій області звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Вінницької обласної ради, Центрально-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», Приватного підприємства «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське» із негаторним позовом, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних мисливських угідь. 
		 
		Предметом спору у цій справі по суті є захист особливо цінних територій природно-заповідного фонду України як в національному, так і міжнародно - правовому контексті (забезпечення виконання Україною ряду міжнародно - правових зобов`язань з охорони цієї території), так само як і захист усіх і кожного на чисте довкілля.
		 
		Виконання таких зобов`язань якнайкраще відповідає громадським інтересам, оскільки це сприятиме не лише збереженню унікального об`єкта екосистеми і стабільності навколишнього природного середовища, а й дасть населенню доступ до виняткового за красою та різноманітністю природного комплексу.
		 
		Суспільство, Український народ як сукупність окремих суб`єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на ст. 1, З, 6-8, 13, 14, 41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при охороні навколишнього природного середовища, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на природні ресурси.
		 
		Отже, до таких вимог строк позовної давності не застосовується.
		 
		Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		 
		Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
		 
		У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
		 
		Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		 
		Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
		1) письмовими, речовими і електронними доказами;
		2) висновками експертів;
		3) показаннями свідків.
		Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 
		Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
		За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Таким чином, враховуючи вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Першого заступника керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Дашівської селищної ради, Державної екологічної інспекції у Вінницькій області до Вінницької обласної ради, Центрально-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», Приватного підприємства «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське» про визнання незаконним рішення, визнання недійсними договорів та зобов`язання звільнити мисливські угіддя є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. 
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		 
		У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
		 
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
		 
		З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
		Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідачів порівну. 
		На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
		 
		УХВАЛИВ
		 
		1. Позовні вимоги Першого заступника керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Дашівської селищної ради, Державної екологічної інспекції у Вінницькій області  задовольнити у повному обсязі.
		 
		2. Визнати незаконним рішення Вінницької обласної Ради № 440 від 25.10.2007 року «Про перерозподіл мисливських угідь» в частині надання у користування Приватному підприємству «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське» у складі мисливських угідь об`єкту природно-заповідного фонду ботанічного заказника загальнодержавного значення «Дашівський» площею 114 га. 
		 
		3. Визнати недійсним Договір про умови ведення мисливського господарства від 25.02.2013 року, укладений між Вінницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Приватним підприємством «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське», в частині мисливських угідь площею 114 га, які знаходяться в кварталах 75,76 Дашівського лісництва Гайсинського надлісництва філії «Центральний лісовий офіс» ДП «Ліси України». 
		 
		4. Визнати недійсним Договір про умови користування ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства №1/0923 від 04.09.2023 року, укладений між Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» в особі філії «Дашівське досвідне лісомисливське господарство» ДП «Ліси України» та Приватним підприємством «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське», в частині мисливських угідь площею 114 га, які знаходяться в кварталах 75, 76 Дашівського лісництва Гайсинського надлісництва філії «Центральний лісовий офіс» ДП «Ліси України».
		 
		5. Зобов`язати Приватне підприємство «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське» (23725, Вінницька обл., Гайсинський р-н, село Карбівка, вул.Тимощука Руслана, будинок 5, ідентифікаційний код юридичної особи 35184175) звільнити мисливські угіддя площею 114 га, які знаходяться в кварталах 75,76 Дашівського лісництва Гайсинського надлісництва філії «Центральний лісовий офіс» ДП «Ліси України».
		 
		6. Стягнути з Вінницької обласної ради (21050, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вул.Соборна, будинок 70, ідентифікаційний код юридичної особи 00022438) на користь Вінницької обласної прокуратури (21050, Вінницька область, м.Вінниця, вулиця Монастирська, 33, ідентифікаційний код юридичної особи 02909909) судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп.
		 
		7. Стягнути з Центрально-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (21018, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вул.Пирогова, будинок 26, ідентифікаційний код юридичної особи 44979060) на користь Вінницької обласної прокуратури (21050, Вінницька область, м.Вінниця, вулиця Монастирська, 33, ідентифікаційний код юридичної особи 02909909) судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп.
		 
		8. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01601, місто Київ, вул.Руставелі Шота, будинок 9А, ідентифікаційний код юридичної особи 44768034) на користь Вінницької обласної прокуратури (21050, Вінницька область, м.Вінниця, вулиця Монастирська, 33, ідентифікаційний код юридичної особи 02909909) судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп.
		 
		9. Стягнути з Приватного підприємства «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське» (23725, Вінницька обл., Гайсинський р-н, село Карбівка, вул.Тимощука Руслана, будинок 5, ідентифікаційний код юридичної особи 35184175) на користь Вінницької обласної прокуратури (21050, Вінницька область, м.Вінниця, вулиця Монастирська, 33, ідентифікаційний код юридичної особи 02909909) судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп.
		 
		10. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
		 
		11. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. 
		 
		12. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Дата складання та підписання повного тексту рішення: 19 грудня 2025 року.
		 
		 
		СуддяО.В. Чинчин

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...