Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 643/12184/20 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Незаконне заволодіння транпортним засобом.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 17.01.2026. Забезпечено надання загального доступу: 19.01.2026.
Дата набрання законної сили: 12.01.2026
Номер судового провадження: 51-2233км25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020220470002854

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 січня 2026 року
		м. Київ
		Справа № 643/12184/20
		Провадження № 51-2233 км 25
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю: 
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора ОСОБА_5 ,
		захисника (відеоконференція) ОСОБА_6 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого  ОСОБА_7 та прокурорана вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 14 листопада 2023 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 17 березня 2025 року в об`єднаному кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020220470002854 та 12018220470005315 за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Керч АР Крим, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , мешканцяАДРЕСА_2 , раніше в силу ст. 89 КК України не судимого,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 289 КК України.
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Октябрський районний суд м. Полтавивироком від 14 листопада 2023 рокувизнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень та призначив йому покарання: за ч. 1 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч. 2 ст. 289 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією частини належного йому майна. 
		На підставі положень ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим суд остаточно призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією частини належного йому майна.
		Стягнув з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_8 119 742,18 грн матеріальної шкоди та 30 000 грн моральної шкоди.
		Згідно з вироком ОСОБА_7 20 вересня 2018 року, в невстановлений органами досудового розслідування час, перебуваючи в приміщенні СТО, що по вул. Халтуріна, 52, в м. Харкові, частково здійснивши ремонтні роботи, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, без відома та волі потерпілого ОСОБА_8 сів до салону автомобіля VOLKSWAGEN NEW BEETLE, д.н.з. НОМЕР_1 , яким згідно з довіреністю володів останній, не маючи на нього жодних прав, і, скориставшись ключем від замка запалювання, який ОСОБА_7 залишив ОСОБА_8 , завів двигун та зрушив з місця, тим самим незаконно заволодів вказаним транспортним засобом у власних цілях з метою здійснення на ньому поїздки містом. 
		Під час цієї поїздки в той же день на проспекті Тракторобудівників в м. Харкові він посадив до салону автомобіля своїх знайомих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , яких випадково зустрів, та попрямував на автомобілі в бік вул. Лосєвської м. Харкова. Близько 03:10 ОСОБА_7 , який незаконно управляв автомобілем, зупинили співробітники поліції на проїжджій частині в м. Харкові по вул. Лосєвській біля буд. № 4, які вилучили в обвинуваченого транспортний засіб, яким останній незаконно заволодів. 
		Згідно з висновком судово-автотоварознавчої експертизи № 22545 від 16 жовтня 2018 року вартість автомобіля VOLKSWAGEN NEW BEETLE, д.н.з. НОМЕР_1 , становить 160 247,19 грн.
		Також 30 травня 2020 року, в невстановлений органами досудового розслідування час, ОСОБА_7 , перебуваючи по вул. Семиградській, 24, в м. Харкові, діючи умисно, повторно, частково здійснивши ремонтні роботи, без відома та дозволу потерпілого ОСОБА_11 сів до салону його автомобіля NISSAN 350Z, д.н.з. НОМЕР_2 , не маючи на нього жодних прав, і, скориставшись ключем від замка запалювання, який останньому залишив ОСОБА_12 , котрий 29 травня 2020 року, приблизно об 11 годині, на прохання потерпілого пригнав вказаний транспортний засіб на територію СТО для здійснення ремонтних робіт, завів двигун та зрушив з місця.
		31 травня 2020 року, приблизно о 21:20 ОСОБА_7 , який незаконно управляв автомобілем NISSAN 350Z, д.н.з. НОМЕР_2 , був зупинений потерпілим ОСОБА_11 на проїжджій частині біля ТРЦ «Французький бульвар», що по вул. Академіка Павлова, 44-Б в м. Харкові. 
		Згідно з висновком судово-автотоварознавчої експертизи № 10777 від 11 червня 2020 року вартість автомобіля NISSAN 350Z, д.н.з. НОМЕР_2 , становить 336 860 грн.
		Полтавський апеляційний суд ухвалою від 17 березня 2025 року апеляційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить змінити оскаржувані судові рішення в частині призначеного покарання і призначити ОСОБА_7 покарання без конфіскації майна.
		На обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що санкція ч. 2 ст. 289 КК України передбачає можливість призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна або без такого.
		Ні органом досудового розслідування у обвинувальному акті, ні судом при постановленні вироку не було встановлено корисливого мотиву при незаконному заволодінні транспортним засобом потерпілого ОСОБА_11 , тому застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна прокурор вважає безпідставним.
		Вказані обставини, на думку прокурора, усупереч вимогам ст. 419 КПК України не були належним чином перевірені апеляційним судом.
		Захисник ОСОБА_6 у касаційній скарзі просить скасувати оскаржувані судові рішення. 
		За епізодом незаконного заволодіння транспортним засобом ОСОБА_8 просить звільнити ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності за ст. 49 КК України.
		За епізодом незаконного заволодіння транспортним засобом  ОСОБА_11 просить закрити кримінальне провадження у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України. 
		На обґрунтування своїх вимог зазначає, що досліджені судом докази не доводять винуватості ОСОБА_7 поза розумним сумнівом. Вважає судовий розгляд неповним, оскільки суд безпідставно відмовив у допиті свідків сторони обвинувачення, від допиту яких відмовився прокурор, однак на їх допиті наполягала сторона захисту.
		Вказує, що потерпілий ОСОБА_8 надав засудженому автомобіль для ремонту з можливістю його використання для завершення ремонту. Він взяв автомобіль потерпілого, щоб вимити його для завершення ремонту, тому не вважає, що заволодів транспортним засобом незаконно.
		Також захист вважає, що надані суду докази не спростовують версію ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_11 добровільно віддав йому ключі і документи на автомобіль, й вони обговорювали необхідність перевезення автомобіля на інше СТО та тестування транспортного засобу на предмет його роботи.
		За таких обставин, захисник вважає, що в діянні ОСОБА_7 відсутні мотив та злочинний умисел, а передача ключів і свідоцтва про реєстрацію автомобіля вказує на згоду потерпілого на користування автомобілем.
		Позиції учасників судового провадження
		Захисник підтримав подані касаційні скарги.
		Прокурор підтримав скаргу сторони обвинувачення і заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.
		Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
		Мотиви Суду
		Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
		Відповідно до положень ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		За змістом положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК України рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		Перевіривши кримінальне провадження в касаційному порядку, колегія суддів зазначає таке.
		Висновки про доведеність винуватості  ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 289 КК України, та правильність кваліфікації його дій за цими нормами кримінального закону суд зробив із додержанням положень ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК України, про що в судовому рішенні наведено докладні мотиви.
		Зі змісту вироку місцевого суду вбачається, що сам засуджений ОСОБА_7 під час судового розгляду не заперечував факт заволодіння автомобілем ОСОБА_8 без згоди останнього, однак наполягав, що поїхав на автомийку після завершення ремонту машини, тому вважав, що таке діяння не має бути розцінене саме як незаконне заволодіння транспортним засобом. 
		За епізодом заволодіння транспортним засобом потерпілого ОСОБА_11 вказав, що останній надав йому технічний паспорт та ключі від автомобіля. Він повідомляв потерпілого також про те, що він керував його автомобілем з метою його перевірки та тестування певних запчастин, тому незаконного заволодіння транспортним засобом також не було. 
		Вирішуючи питання про те, правомірно чи протиправно ОСОБА_7 заволодів транспортними засобами, суд виходить з того, що під незаконним заволодінням транспортним засобом необхідно розуміти умисне, протиправне вилучення його з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі (з місця стоянки чи під час руху) шляхом запуску двигуна, буксирування, завантажування на інший транспортний засіб, примусового відсторонення зазначених осіб від керування, примушування їх до початку чи продовження руху тощо. 
		Таке заволодіння може бути вчинене таємно або відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства або погроз. З огляду на обставини конкретного провадження моментом закінчення злочину може бути початок руху автомобіля унаслідок запуску двигуна чи буксирування, момент встановлення контролю за рухом транспортного засобу внаслідок відсторонення власника чи користувача від керування ним або їх примушування до початку чи продовження руху.
		Протиправному заволодінню транспортним засобом шляхом зловживання довірою притаманні свої ознаки, які відрізняють указаний спосіб вчинення кримінального правопорушення від інших. У разі застосування зловживання довірою моментом закінчення кримінального правопорушення є момент припинення правомірного володіння транспортним засобом, яке здійснювалося винуватим за волею і бажанням власника або користувача, у межах та порядку, визначених ними, та встановлення протиправного володіння внаслідок використання транспортного засобу всупереч їх волі, тобто не з тією метою, для досягнення якої його передано, і не для вирішення тих завдань, які визначені власником чи володільцем як умова для передачі і правомірного володіння транспортним засобом.
		Потерпілий ОСОБА_8 під час допиту в місцевому суді показав, що в один із днів вересня 2018 року у зв`язку з несправністю транспортного засобу VOLKSWAGEN NEW BEETLE, д.н.з. НОМЕР_1 , він передав ОСОБА_7 вказаний автомобіль для його ремонту на станцію технічного обслуговування, на якій той здійснює свою діяльність. Дозволу на використання свого автомобіля в особистих цілях він не надавав. В подальшому через кілька днів, в той час, коли він вважав, що його автомобіль перебуває на ремонті, йому зателефонувала невідома особа, від якої він дізнався, що автомобіль, який він передав на ремонт було зупинено співробітниками поліції в нічний час доби, за кермом якого перебував ОСОБА_7 в стані алкогольного сп`яніння. Вказав, що внаслідок протиправних дій обвинуваченого, які виразилися у незаконному заволодінні належним йому транспортним засобом, йому було заподіяно матеріальної шкоди, яка полягала у спричиненні його автомобілю механічних пошкоджень, знищенні запчастин та втрати товарної якості. 
		Потерпілий ОСОБА_11 в місцевому суді повідомив, що він звернувся до ОСОБА_7 для ремонту автомобіля, і його товариш ОСОБА_13 доставив автомобіль на СТО. В подальшому, гортаючи ввечері стрічку новин в соціальній мережі, він побачив публікацію, в якій на його автомобілі «дрифтували» біля ТРЦ в м. Харкові по вул. Академіка Павлова, 44-Б. Після цього він одразу ж зателефонував ОСОБА_7 , який повідомив, що подія, відображена на фото, мала місце вдень, і автомобіль знаходиться вже в гаражі за місцем його мешкання. Він під`їхав до ТРЦ, однак автомобіля там не виявив. В ході руху по вул. Академіка Павлова він побачив свій автомобіль та зупинив його. За кермом автомобіля перебував обвинувачений. Після цього він звернувся до правоохоронних органів із заявою про незаконне заволодіння ОСОБА_7 його транспортним засобом.
		Зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що передача потерпілим ОСОБА_11 . ОСОБА_7 ключів та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, як вважає сторона захисту, не свідчить про надання потерпілим дозволу на використання транспортного засобу з метою поїздок по місту, й такі дії засудженого є незаконним заволодінням транспортним засобом. 
		З огляду на це не вбачаються такими, що істотно впливають на об`єктивність встановлення фактичних обставин вчинених кримінальних правопорушень, аспекти відмови місцевим та апеляційним судами стороні захисту у допиті свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які за твердженням захисника могли підтвердити те, що ОСОБА_7 та потерпілий ОСОБА_11 обговорювали можливість керування обвинуваченим належним потерпілому автомобілем. 
		Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень та правильність кваліфікації його діянь за частинами 1, 2 ст. 289 КК України правильним.
		Стосовно вимоги у касаційній скарзі захисника про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 289 КК України на підставі положень ст. 49 КК України, то колегія суддів не вбачає для цього підстав.
		За правилами ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 289 КК України, відноситься до нетяжких злочинів, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 5 років.
		За змістом ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше двох років, минуло 5 років.
		Таким чином, строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 289 КК України, становить п`ять років.
		Відповідно до ч. 3 ст. 49 КК України перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років.
		Зі змісту вироку вбачається, що після вчинення першого з указаних вище злочинів, який мав місце 20 вересня 2018 року, ОСОБА_7 30 травня 2020 року вчинив новий злочин, передбачений ч. 2 ст. 289 КК України, тому перебіг п`ятирічного строку давності перервався і з цього дня розпочався з початку. 
		Таким чином, п`ятирічний строк давності притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 289 КК України закінчувався 30 травня 2025 року.
		Вирок щодо ОСОБА_7 набрав законної сили 17 березня 2025 року у зв`язку з ухвалення апеляційним судом оскаржуваної ухвали, тобто до закінчення п`ятирічного строк, тому доводи касаційної скарги про звільнення його від кримінального відповідальності за ч. 1 ст. 289 КК України колегія суддів Верховного Суду вбачає необґрунтованими.
		Разом з цим, доводи касаційної скарги прокурора про безпідставне призначення ОСОБА_7 додаткового покарання у виді конфіскації частини належного йому майна колегія суддів Верховного Суду вважає обґрунтованими.
		За змістом норм ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначене лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
		Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 289 КК України згідно з положеннями ст. 12 цього Кодексу відноситься до тяжких злочинів, санкція якого передбачає можливість призначення або не призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна.
		Корисливим тяжким або особливо тяжким злочином може бути визнаний будь-який із злочинів, визначених у частинах 4 чи 5 ст. 12 КК України, якщо його вчинено з корисливих спонукань. 
		Під корисливими спонуканнями необхдно розуміти бажання винного одержати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов`язків або досягти іншої матеріальної вигоди.
		Вирішуючи питання щодо доцільності призначення засудженому додаткового покарання у виді конфіскації майна, суд має виходити з наявності чи відсутності у діях винного корисливого мотиву.
		За змістом обвинувального акта ОСОБА_7 не обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, з корисливим мотивом.
		З матеріалів провадження також вбачається, що судами попередніх інстанцій не встановлено у ОСОБА_7 наявності корисливого мотиву при незаконному заволодінні транспортним засобом потерпілого ОСОБА_11 , а тому застосування у цьому випадку додаткового покарання за ч. 2 ст. 289 КК України у виді конфіскації частини належного обвинуваченому майна є безпідставним.
		За таких обставин судові рішення щодо ОСОБА_7 підлягають зміні шляхом виключення з них вказівки про призначення засудженому додаткового покарання у виді конфіскації частини належного йому майна, про що й просить прокурор.
		Тому, керуючись положеннями статей 434, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого  ОСОБА_7 залишити без задоволення, а касаційну скаргу прокурора задовольнити.
		Вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 14 листопада 2023 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 17 березня 2025 року щодо ОСОБА_7 змінити.
		Виключити з вироку та ухвали вказівки про призначення ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 289 КК України й на підставі положень ст. 70 КК України додаткового покарання у виді конфіскації частини належного йому майна.
		У решті вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...