Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 462/863/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 19.01.2026. Забезпечено надання загального доступу: 20.01.2026.
Дата набрання законної сили: 14.01.2026
Номер судового провадження: 61-5396ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		УХВАЛА
		 
		14 січня 2026 року 
		м. Київ
		 
		справа № 462/863/23
		провадження № 61-5396св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Лучко Ірина Ярославівна,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписаною представником ОСОБА_3 , на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 12 липня 2023 року у складі судді Боровкова Д. О. та постанову Львівського апеляційного суду від 11 березня 2024 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст скарги
		У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Лучко І. Я., про визнання заповіту недійсним.
		Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її та відповідача мати ОСОБА_4 , після смерті якої позивач як спадкоємець першої черги за законом звернулась до приватного нотаріуса ЛМНО Юріяка М. І. з заявою про прийняття спадщини, а саме на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 . 
		Після відкриття спадкової справи нотаріус повідомив її про те, що в спадковому реєстрі наявний заповіт від 24 червня 2009 року, складений її матір`ю ОСОБА_4 , згідно з яким спадкоємцем належного їй майна є інша особа, а саме дочка спадкодавця ОСОБА_2 . 
		З тексту оскаржуваного заповіту вбачається, що заповіт записаний нотаріусом зі слів заповідача ОСОБА_4 та складено в присутності свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і прочитано ними вголос. Крім того, на звороті заповіту є примітка нотаріуса про те, що заповіт записаний зі слів ОСОБА_4 , і у зв`язку з тим, що заповідач має слабкий зір, на її особисте прохання та в її присутності текст заповіту підписано ОСОБА_7 . 
		На її думку, слабкий зір заповідача не є тією фізичною вадою, яка б давала право іншій особі підписати заповіт замість її матері, яка протягом життя могла самостійно пересуватися, читати, писати, підписувати документи. 
		Крім цього, заповіт не відповідав внутрішній волі заповідача, її мати склала оскаржуваний заповіт під впливом обману з боку відповідача, оскільки матір протягом всього свого життя мала чіткий намір розпорядитись належним їй майном саме на користь позивачки. 
		При складанні заповіту було порушено вимоги частини четвертої статті 207 ЦК України, оскільки саме на нотаріуса покладено обов`язок чітко вказувати причини, з яких текст правочину не був підписаний тією особою, яка вчиняє цей правочин. 
		Просила суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 , складений 24 червня 2009 року та посвідчений приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Лучко І. Я., який зареєстрований в реєстрі за № 1365 та спадковому реєстрі за № 47256221.
		Короткий зміст судових рішень 
		Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 12 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 11 березня 2024 року, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Рішення суду мотивоване тим, що з письмових пояснень приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Лучко І. Я. вбачається, що текст оспорюваного заповіту виготовлено нею за допомогою загальноприйнятих технічних засобів після проведеної бесіди зі заповідачем ОСОБА_4 та встановлення її волевиявлення. У зв`язку із фізичною вадою - слабким зором, заповідач не могла прочитати текст заповіту самостійно, тому на прохання заповідача заповіт був прочитаний вголос свідками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , та на прохання заповідача заповіт в її присутності, нотаріуса та свідків підписала ОСОБА_7 .
		З аналізу пояснень свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 убачається, що під час їх допиту у суді, вони в категоричній формі ствердили, що прийшли до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Лучко І.Я. на особисте прохання заповідача ОСОБА_4 , яка пояснила їм, що має бажання скласти заповіт, яким заповісти її частину в квартирі АДРЕСА_2 її дочці - ОСОБА_2 , та просила їх бути присутніми при складанні вказаного заповіту. При цьому суд критично оцінює пояснення свідків про те, що вони не пам`ятають всіх обставин щодо посвідчення оспорюваного заповіту, зокрема, щодо прочитання тексту заповіту вголос, оскільки з того часу спливло більше дванадцяти років, а свідки на цей час є особами похилого віку.
		Таким чином, посвідчений заповіт відповідав волі заповідача ОСОБА_4 , що підтверджується вказаними поясненнями приватного нотаріуса, свідків, а також, формою та змістом оскаржуваного заповіту.
		Суд вважає некоректними інші доводи позивача та її представника про те, що заповідач могла не в повній мірі розуміти наслідки посвідчення заповіту через її поганий стан здоров`я або про те, що заповіт був складений під впливом обману зі сторони відповідача, оскільки на підтвердження вказаних доводів позивач не надала суду жодного належного та допустимого доказу. При цьому свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.
		З пояснення свідка ОСОБА_7 убачається, що вона на прохання заповідача, в присутності останньої та двох свідків, особисто підписала заповіт у кабінеті приватного нотаріуса, про зміст якого їй було відомо. Підпис ОСОБА_7 на тексті правочину засвідчений приватним нотаріусом із зазначенням причин, з яких текст правочину не міг бути підписаний заповідачем, - слабкий зір. З аналізу пояснень сторін убачається, що їх покійна мати була неписьменна (неграмотна), вона могла написати лише своє прізвище, а вже ім`я та по-батькові вона не вміла написати, при цьому, своє прізвище вона писала з помилкою без букви «ь» - « ОСОБА_8 ». У 2005 році їх мати пережила інсульт, після чого її стан здоров`я погіршився. Вказані обставини визнаються учасниками справи.
		З виписки КНП «3-я міська поліклініка м. Львова» із медичної карти амбулаторного хворого № 104-0508 за період з 12 липня 2011 року по 11 травня 2021 року вбачається, що у 2013 році у ОСОБА_4 було діагностовано дисциркуляторна енцефалопатія 2 ступеня та незріла катаракта обох очей. Суд зазначає, що загальновідомим фактом є те, що основною клінічною ознакою катаракти є зоровий дефект, що вказує на те, що у ОСОБА_4 за життя були проблеми із зором. Разом з тим, відповідно до листа КПН «3-я міська поліклініка м. Львова» від 10 березня 2023 року № 113 медичної карти пацієнтки ОСОБА_4 із записами з січня 2009 року по 2011 рік у поліклініці немає. Сторонами не надано суду належних та допустимих доказів, які б давали можливість суду прийти до висновків щодо стану здоров`я їх матері у період з січня 2009 року по 2011 рік. Проте суд враховує пояснення сторін, що після 2005 року стан здоров`я ОСОБА_4 погіршився, при цьому постійне погіршення стану здоров`я заповідача підтверджується вказаною випискою КНП «3-я міська поліклініка м. Львова» із медичної карти.
		Суд зауважує, що не надано доказів, що заповідач у 2009 році могла прочитати заповіт, а наявні у матеріалах справи відомості на виплату пенсій у період з січня 2021 року по липень 2022 року, з відтворенням на них у письмовій формі декількох літер в якості короткого підпису, не може свідчити про грамотність ОСОБА_4 та про те, що в останньої не було проблем із зором.
		За таких обставин, суд приходить до переконання, що заповідач ОСОБА_4 , будучи неписьменною, ніяким чином не могла прочитати та підписати заповіт, і тому вона особисто звернулася з проханням до ОСОБА_7 . При цьому факт того, що у 2009 році заповідач також не могла підписати заповіт у зв`язку із слабким зором, про що вона особисто повідомила приватного нотаріуса, ніяким чином не спростований. При цьому, сама по собі відсутність вказівки у посвідчувальному написі на неписьменність заповідача як причину, з якої текст заповіту також не міг бути підписаний заповідачем особисто, за встановлених обставин неможливості підпису заповіту ОСОБА_4 , як за станом здоров`я, так і в зв`язку з її неписьменністю, не свідчить про дефект форми заповіту та його недійсність у зв`язку з цим.
		Обставин про те, що волевиявлення заповідача ОСОБА_4 залишити свою частку в квартирі ОСОБА_2 не було вільним та не відповідало її волі, не встановлено, а наявність у неї хвороби й неможливість у зв`язку з цим підписати заповіт особисто підтверджується підписом двох свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . 
		Відомості про свідків було внесено до тексту заповіту, та встановлено, що останні є дієздатними особами та не є членами сім`ї та близькими родичами спадкоємця за заповітом. Суд, з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, вважає встановленим той факт, що відповідач проживала окремо від її тітки ОСОБА_6 , має власну сім`ю, вона не пов`язана з тіткою спільним побутом та не веде спільного господарства. Вказані обставини свідчать про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_2 не є членами сім`ї, що виключає можливість задоволення позову з цієї підстави. Крім того, поняття «родич» використовується у різних законах, а отже і у галузях, таким чином має міжгалузевий характер. Така категорія як родичі включає в себе саме такі категорії, як близькі родичі та інші родичі і є загальним поняттям. Такі категорії, як родичі та близькі родичі використовує ЦК України. Так, у статті 68 ЦК України містяться положення про те, що опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички. Ця стаття за своєю направленістю є близькою до статті 1253 ЦК України, тому що в них обмежується коло осіб, котрі або не можуть укладати договори з певними особами або не можуть бути свідками при посвідченні заповітів (правочинів) певних осіб. Законодавець прямо визначає осіб, які відносяться до близьких родичів: батьки, діти, брати, сестри. З аналізу частини першої статті 1 СК України слідує, що законодавством передбачена категорія інші члени сім`ї, а відтак є категорія інші родичі. У свою чергу іншими родичами будуть всі ті особи, які не входять до поняття «близькі родичі». 
		На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що ОСОБА_6 не є близьким родичом спадкоємця за заповітом ОСОБА_2 , якій вона приходиться тіткою, а тому мала право бути свідком при посвідченні заповіту її рідною сестрою ОСОБА_4 . Стороною позивача не було доведено, що ОСОБА_6 мала особисту зацікавленість під час підписання заповіту.
		Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції. Зазначив, що покликання в апеляційній скарзі на Закон України «Про запобігання корупції», в якому, як зазначає апелянт, міститься тлумачення поняття «близьких родичів», не слід брати до уваги, оскільки стаття 1 цього Закону містить визначення терміну «близькі особи», а не близькі родичі». Крім цього, заповіт посвідчувався 24 червня 2009 року, а згаданий Закон набрав чинності лише у 2014 році, тим більше цим законом визначеніправові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, та не врегульовано відносини зі спадкування, а тому він не може бути застосований при вирішенні даного спору.
		При складанні та посвідченні заповіту основним є переконатися у дійсній волі особи, яка складає заповіт, і надати можливість її виразити, а особам, до спадкування якими прагнув заповідач, - отримати це майно у спадщину. Тому штучно віднаходити підстави для того, щоб визнати заповіт недійним, не відповідає засадам справедливості, адже цим нехтується остання воля заповідача, волевиявлення заповідача на спадкування його майна особою, зазначеною ним у заповіті.
		Оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що волевиявлення ОСОБА_4 щодо розпорядження належним їй майном на користь ОСОБА_2 не було вільним та не відповідало її внутрішній волі, за відсутності порушень при складанні та посвідченні оспорюваного позивачем заповіту, враховуючи принцип свободи заповіту як принцип спадкового права, необхідність поваги до волі заповідача, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність передбачених законом підстав для визнання недійсним заповіту.
		Аргументи учасників справи
		12 квітня 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1  подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив рішення судів скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити; стягнути із відповідача судові витрати.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що у цій справі суд повинен керуватись нормами законодавства, що діяли станом на 2009 рік. А саме нотаріус при вчиненні нотаріальної дії станом на момент посвідчення заповіту керувався Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом від 03 березня 2004 року № 20/5, зокрема п.п 16, 156, 157, 158 цього наказу, за змістом яких свідками не можуть бути члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом.
		В цій справі заповіт підписаний замість ОСОБА_4 ОСОБА_7 в присутності двох свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . ОСОБА_6 є рідною сестрою ОСОБА_4 (заповідача-спадкодавця), тобто по відношенню до спадкоємця (дочки) ОСОБА_6 є тіткою (сестра батька або матері). ОСОБА_7 - двоюрідна сестра по відношенню до спадкоємця.
		Оскільки відповідно до частини четвертої статті 1253 ЦК України свідками не можуть бути члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом, то суди неправильно застосували статтю 1253 ЦК України. Судом встановлено та сторонами підтверджено, що свідок ОСОБА_7 є близьким родичем, а саме в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 підтвердила, що вона є по відношенню до померлої є племінницею, а ОСОБА_4 є тітка. По аналогії закону в Законі України «Про запобігання корупції» визначене, що: члени сім`ї - чоловік (дружина) та діти до досягнення ними повноліття; а також усі особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі; близькі особи - члени сім`ї, а також чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний та двоюрідний брати, рідна та двоюрідна сестри, рідний брат та сестра дружини (чоловіка), племінник, племінниця, рідний дядько, рідна тітка, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, батько та мати дружини (чоловіка) сина (дочки), усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням суб`єкта. Отже, ОСОБА_7 є близьким родичем та не мала права підписувати замість ОСОБА_4 заповіт.
		Нотаріусом було порушено частину четверту статті 207 ЦК України, частину третю статті 45 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на момент посвідчення заповіту) та пункт 16 глави II вказаної Інструкції № 20/5. Із тексту оскаржуваного заповіту вбачається, що через слабкий зір ОСОБА_4 не могла підписати заповіт. Указаний факт не відповідає дійсності, оскільки в судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_4 могла самостійно підписати будь-які документи. Із показань свідків вбачається, що у неї не було жодної доброї волі на підписання вказаного заповіту, оскільки свідки були запрошені на прохання ОСОБА_2 . Зміст заповіту не був доведений до відома ОСОБА_4 , оскільки допитані свідки в судовому засіданні під присягою повідомили, що вони не були присутні в кабінеті нотаріуса, коли заповіт зачитувався. Свідки самі не читали заповіт, а лише його підписали на прохання ОСОБА_2 . 
		Тому при посвідченні оскаржуваного заповіту було порушено порядок його вчинення та була відсутня волі ОСОБА_4 , оскільки відсутній її підпис на заповіті, що є порушенням статті 1253 ЦК України.
		Підставою посвідчення заповіту ОСОБА_4 за іншою процедурою є довідка МСЕК серії ЛВА-1 № 248436 від 26 квітня 2005 року про наявність інвалідності першої групи - загального захворювання. Вказана довідка видана на підставі акту огляду МСЕК № 558 від 26 квітня 2005 року, з якого убачається, що ОСОБА_4 мала проблеми із серцем, а саме гіпертонічний криз, гіпертонічна хвороба, гіпертензивне серце та стенокардію. Тобто із вказаної довідки не вбачається вад зору чи іншої хвороби, які унеможливлювали власноручно підписати заповіт та виразити таким чином свою волю.
		В цій конкретній справі заповіт не підписаний заповідачем, що вказує про відсутність волевиявлення, та заповіт підписаний близьким родичем всупереч статті 1253 ЦК України, що вказує на порушення нотаріусом порядку посвідчення заповіту. Отже, нотаріусом порушено порядок посвідчення заповіту, оскільки померла ОСОБА_4 мала можливість самостійно підписати заповіт та нотаріусом порушення порядок, оскільки залучено свідків, які є близькими родичами, що вказує на нікчемність заповіту.Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивач. А тому в даному випадку суд мав би відмовити в позові з підстави того, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту.
		Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
		Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі. 
		В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містить підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 травня 2018 року у справі № 756/14304/15-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16- ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 09 червня 2021 року у справі № 755/8686/17, від 04 квітня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 20 січня 2021 року у справі № 673/1431/18, від 24 жовтня 2018 року у справі № 673/416/16-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 658/2457/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 199/10949/14-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц).
		Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
		Фактичні обставини справи
		Суди встановили, що з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності чотирьом власникам, а саме: ОСОБА_4 ? 2/15 + 4/5 часток, ОСОБА_1 ? 1/15 + 4/5 часток, ОСОБА_9 ? 4/5 часток та ОСОБА_10 ? 4/5 часток.
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є дочками ОСОБА_4 .
		24 червня 2009 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Лучко І. Я., зареєстрований в реєстрі за № 1365, за яким все належне їй майно заповіла дочці - ОСОБА_2 .
		На звороті заповіту зазначено, що заповіт записаний зі слів ОСОБА_4 , а також що у зв`язку з тим, що остання має слабкий зір, на її особисте прохання та в її присутності текст заповіту підписано ОСОБА_7 . Заповіт до його підписання уголос прочитаний запрошеними заповідачем свідками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які особисто розписалися про це у заповіті. Особи заповідача, ОСОБА_7 та свідків встановлено, їх дієздатність перевірено.
		ОСОБА_6 є рідною тіткою  ОСОБА_2 .
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.
		Із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Львівського нотаріального округу Юріяк М. І. у встановлений законом строк звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		Свідоцтва про право на спадщину не видавалися, постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріусом не виносилися.
		Позиція Верховного Суду
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). 
		Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 року у справі № 359/12165/14-ц, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).
		Визнання недійсним нікчемного правочину чи встановлення нікчемності правочину не є належним способом захисту права чи інтересу. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. пункти 53 - 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19), пункти 69 - 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18)). 
		Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю (див.: зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20). 
		Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Ієрархія актів цивільного законодавства може базуватися на їх юридичній силі (вимір по вертикалі). Вона поширюється, по-перше, на співвідношення закону та підзаконних актів та, по-друге, на співвідношення Конституції та законів (як кодифікованих, так і інших (поточних)). Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, то в статті 4 ЦК України встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини. При цьому можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена. На рівні Конституції України та закону не передбачено можливості Міністерства юстиції України регулювати вимоги щодо форми і порядку посвідчення заповіту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21 (провадження 
		№ 61-5293 сво 23)). 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20) вказано, що «слід звернути увагу на вимогу частини першої статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Отже, звертає на себе увагу те, що тут йдеться, по-перше, про зміст правочину, а не про його форму та порядок посвідчення; по-друге, про невідповідність змісту не законам, а саме актам цивільного законодавства. При цьому вивчення змісту спірного заповіту та текстів судових рішень не дали жодних доводів для визначення актів цивільного законодавства, яким би суперечив зміст заповіту. Посилання на вимоги статті 13-1 Закону України «Про нотаріат», пункту 2 глави 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусом України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, є недоречним виходячи з такого. По-перше, наведені нормативно-правові акти не є актами цивільного законодавства у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК України. По-друге, недотримання і порушення правових норм, що в них містяться, не може нести будь-яких негативних наслідків для особи, яка такого порушення не вчиняла, оскільки таке застосування норм права було б порушенням принципу розумності, добросовісності та справедливості (стаття 3 ЦК України). … Адже правове регулювання порядку посвідчення нотаріусом правочинів лежить поза сферою ЦК України і не є матеріальним правом. Законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може чинити негативний вплив на матеріальне право - встановлювати підстави нікчемності правочину, якщо саме таких підстав для його нікчемності матеріальне право не містить».
		Відповідно до частин першої, другої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
		Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу (стаття 1247 ЦК України).
		Якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє (частина четверта статті 207 ЦК України).
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 грудня 2024 року у справі № 713/2583/22 зазначено, що «суд апеляційної інстанції помилково ототожнив особу свідка та особу, яка підписала заповіт за дорученням спадкодавця, оскільки при оформленні заповіту вони виконують абсолютно різні функції. Так, процесуальне значення свідка полягає у тому, що при ньому відбуваються дії щодо складання заповіту і він готовий про це свідчити (про зміст заповіту, а також про обставини при його посвідченні). Роль особи, яка підписує заповіт за заповідача (рукоприкладник), зводиться виключно до заповнення певної вади спадкодавця, що заважає йому це зробити». 
		Аналіз положень частини четвертої статті 207, статей 1247, 1248, 1253 ЦК України, глави 3 розділу ІІ Порядку № 296/5 свідчить про те, що наявність підстав для підписання заповіту іншою, аніж заповідач особою, а також для посвідчення заповіту при свідках, якщо заповідач не може сам прочитати заповіт, може доводитись в суді не лише медичними документами про стан здоров`я заповідача, а й іншими доказами. За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що наявність підстав для підписання заповіту за правилами частини четвертої статті 207 ЦПК України може підтверджуватися виключно медичними документами, а їх відсутність свідчить про недійсність заповіту, є помилковим (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 522/20750/16).
		Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
		У частині другій, пункті 3 частини четвертої статті 1253 ЦК України передбачено, що у випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками не можуть бути члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом.
		Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому (частина п`ята статті 1253 ЦК України).
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2025 року у справі № 459/1313/24 зроблено висновок, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім`ї та визначено критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання. Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31 березня 2020 року у справі № 205/4245/17 (провадження № 61-17628св19)».
		Відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
		Опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички (частина перша статті 68 ЦК України).
		Колегія суддів враховує, що свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю. 
		Спадкування в Україні регулюється основним регулятором приватних відносин, яким є ЦК України (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).
		Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (стаття 1 ЦК України).
		Для цивільних відносин властиві такі критерії, завдяки яким відносини є цивільними: юридична рівність, вільне волевиявлення, майнова самостійність їх учасників. Натомість публічні відносини мають інші, повністю протилежні характеристики. Законодавець не передбачив у статті 1 ЦК України можливості застосування до регулювання цивільних відносин норм публічних законів (див. постанову Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2025 року в справі № 638/7132/15-ц (провадження № 61-18013свп23)).
		Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. Ступінь є свого роду одиницею вимірювання споріднення поміж родичами за походженням. Він надає можливість встановити «відстань» між спорідненими особами (родичами за походженням). Причому така «відстань» може характеризувати як більш близьке споріднення, так і віддалене. Як наслідок чим далі біологічно особи знаходяться одна від одної, тим більший порядковий ступінь споріднення їх пов`язує (див, зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 643/1216/15-ц).
		Обміркувавши викладене, касаційний суд зауважує, що:
		ЦК України не містить переліку близьких родичів, які не можуть бути свідками при посвідченні заповіту;
		при тлумаченні пункту 3 частини четвертої статті 1253 ЦК України слід враховувати визначення близьких родичів, яке наведене у статті 68 ЦК України, яка за своїм змістом є найбільш близькою до статті 1253 ЦК України, оскільки нею обмежується коло осіб, які не можуть укладати договори з певними особами. Такими особами є батьки, діти, брати, сестри, і саме ці особи не можуть бути свідками при посвідченні заповітів на користь свого близького родича;
		для цивільних відносин властиві такі критерії, завдяки яким відносини є цивільними: юридична рівність, вільне волевиявлення, майнова самостійність їх учасників. Натомість публічні відносини мають інші, повністю протилежні характеристики. Парламентом не передбачено у статті 1 ЦК України можливості застосування до регулювання спадкових відносин, а саме щодо визначення близького родича в розумінні пункту 3 частини четвертої статті 1253 ЦК України, норм публічних законів;
		застосування статті 1 Закону України «Про запобігання корупції», статті 26 СК України, статті 25-1 КЗпП України, за аналогією закону неможливе при вирішенні питання про визначення поняття «близькі родичі» (пункт 3 частини четвертої статті 1253 ЦК України), оскільки такі акти законодавства надають різні визначення кола таких осіб, що пов`язано зі спеціальними цілями правового регулювання відповідних актів;
		рідний дядько / рідна тітка спадкоємця за заповітом не є близькими родичами спадкоємця за заповітом в розумінні пункту 3 частини четвертої статті 1253 ЦК України;
		рідний дядько / рідна тітка спадкоємця за заповітом можуть вважатися членом сім`ї спадкоємця тільки за умови, що він та спадкоємець спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
		Тому суди зробили правильний висновок, що при тлумаченні пункту 3 частини четвертої статті 1253 ЦК України слід враховувати визначення близьких родичів, яке наведене у статті 68 ЦК України. Обґрунтованим є і висновок апеляційного суду, що покликання позивача на Закон України «Про запобігання корупції» у відносинах зі спадкування не слід брати до уваги, оскільки цей Закон визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень, стаття 1 цього Закону містить визначення терміну «близькі особи», а не «близькі родичі», а тому він не може бути застосований при вирішенні цього спору.
		Встановивши, що підписання заповіту відбулося з дотриманням вимог закону та відображало дійсне волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном, спірний заповіт містить відповідні відомості щодо прочитання його вголос, на особисте прохання заповідача та в її присутності текст заповіту підписано ОСОБА_7 за участі двох свідків, які особисто розписалися про це у заповіті, закон не встановлює обмежень або заборон для особи, яка підписує заповіт за заповідача (рукоприкладника), яка не є свідком при посвідченні заповіту, а свідок ОСОБА_6 не є членом сім`ї або близькою родичкою спадкоємця за заповітом, а також з урахуванням того, що для посвідчення заповіту при свідках, якщо заповідач не може сам прочитати заповіт, може доводитись в суді не лише медичними документами про стан здоров`я заповідача, а й іншими доказами, суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для визнання заповіту недійсним або кваліфікації його як нікчемного.
		Однак у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 квітня 2025 року у справі № 752/4458/23 зроблено такий висновок:
		«статтею 1 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що близькі особи - це члени сім`ї суб`єкта, зазначеного у частині першій статті 3 цього Закону, а також чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний та двоюрідний брати, рідна та двоюрідна сестри, рідний брат та сестра дружини (чоловіка), племінник, племінниця, рідний дядько, рідна тітка, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, батько та мати дружини (чоловіка) сина (дочки), усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням зазначеного суб`єкта. Члени сім`ї: особа, яка перебуває у шлюбі із суб`єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону, та діти зазначеного суб`єкта до досягнення ними повноліття - незалежно від спільного проживання із суб`єктом; будь-які особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки із суб`єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону (крім осіб, взаємні права та обов`язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі. Вказані положення статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» було застосовано Верховним Судом у постанові 28 лютого 2024 року у справі № 372/3474/21 (висновок якого враховано апеляційним судом), де Верховний Суд вирішував питання щодо кола осіб, які є близькими родичами.
		У постанові Верховного Суду від 15 січня 2025 року у справі № 205/4972/23 (провадження № 61-7576св24) зроблено висновки про те, що родинні відносини (споріднення) - це кровний зв`язок між людьми, з наявністю якого закон пов`язує виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків. Правове значення має як пряме споріднення так і не пряме (бокове), коли родинні зв`язки виникають за наявності спільного пращура (родоначальника). Виходячи з вимог діючого ЦК України поняттями «родичі», «родинні стосунки» охоплюється коло осіб, які пов`язані між собою певним ступенем споріднення. Такими особами можуть бути близькі родичі за походженням, зокрема, батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, брат та сестра (повнорідні і неповнорідні), двоюрідні брати та сестри, тітка, дядько, племінниця, племінник. Усиновлений та усиновлювач прирівнюються до родичів за походженням.
		У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 391/788/18 (провадження № 61-14345св21) зроблено висновки про те, що відповідно до положень статті 3 КПК України близькі родичі та члени сім`ї - це чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі. Родинними зв`язками пов`язані між собою й інші особи: дядьки і тітки, племінники і племінниці, двоюрідні брати і сестри, двоюрідні внуки тощо, але вони не охоплюються у кримінальному провадженні терміном «близькі родичі». За певних умов вони можуть бути віднесені до «членів сім`ї». Конституційний Суд України, даючи тлумачення поняття «член сім`ї», виходив з об`єктивної відмінності його змісту залежно від галузі законодавства (сімейного, житлового, соціального захисту тощо), яке використовує цей термін (рішення Конституційного Суду України у справі від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).
		Виходячи з наведеного вище, слід погодитися з висновками апеляційного суду про те, що у матеріалах справи наявні належні докази того, що заповіт від 18 березня 2020 року був складений з порушенням вимог щодо його форми й посвідчення, а саме пункту 3 частини четвертої статті 1253 ЦК України та пункту 11.1 глави 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки ОСОБА_10, який був свідком під час складання оспореного заповіту, є рідним дядьком спадкоємця, тобто близьким родичем спадкоємця за заповітом - ОСОБА_5. Такий заповіт є нікчемним». 
		Колегія суддів акцентує увагу, що у наведеній справі касаційний суд послався на висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «близькі родичі», які зроблені не у відносинах зі спадкування, зокрема при тлумаченні пункту 3 частини четвертої статті 1253 ЦК України та кваліфікації заповіту як нікчемного із мотивів недотримання вимог до форми і порядку його посвідчення на підставі частини першої статті 1257 ЦК України. Зокрема, у справі № 372/3474/21 Верховний Суд вирішував питання щодо кола осіб, які є близькими родичами, з метою визначення процесуальної правосуб`єктності на подання заяви про визнання особи недієздатною (частина третя статті 296 ЦПК України);у справі № 205/4972/23 касаційний суд виклав загальнотеоретичні поняття «родичі», «родинні стосунки», «близькі родичі за походженням» при вирішенні справи про встановлення факту родинних відносин; у справі № 391/788/18 про стягнення збитків, завданих злочином, Верховний Суд зробив висновок про те, що дядьки і тітки не охоплюються у кримінальному провадженні терміном «близькі родичі».
		Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, від 21 жовтня 2013 року).
		З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Судудля відступу від висновків щодо застосування пункту 3 частини четвертої статті 1253 ЦК України в частині визначення переліку близьких родичів спадкоємця, які не можуть бути свідками посвідчення заповіту, і, як наслідок, кваліфікації заповіту як нікчемного із мотивів недотримання вимог до форми і порядку його посвідчення на підставі частини першої статті 1257 ЦК України, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 квітня 2025 року у справі № 752/4458/23 (провадження № 61-1926св25), і зробити висновок: 
		«ЦК України не містить переліку близьких родичів, які не можуть бути свідками при посвідченні заповіту;
		при тлумаченні пункту 3 частини четвертої статті 1253 ЦК України слід враховувати визначення близьких родичів, яке наведене у статті 68 ЦК України, яка за своїм змістом є найбільш близькою до статті 1253 ЦК України, оскільки нею обмежується коло осіб, які не можуть укладати договори з певними особами. Такими особами є батьки, діти, брати, сестри, і саме ці особи не можуть бути свідками при посвідченні заповітів на користь свого близького родича;
		для цивільних відносин властиві такі критерії, завдяки яким відносини є цивільними: юридична рівність, вільне волевиявлення, майнова самостійність їх учасників. Натомість публічні відносини мають інші, повністю протилежні характеристики. Парламентом не передбачено у статті 1 ЦК України можливості застосування до регулювання спадкових відносин, а саме щодо визначення близького родича в розумінні пункту 3 частини четвертої статті 1253 ЦК України, норм публічних законів;
		застосування статті 1 Закону України «Про запобігання корупції», статті 26 СК України, статті 25-1 КЗпП України, за аналогією закону неможливе при вирішенні питання про визначення поняття «близькі родичі» (пункт 3 частини четвертої статті 1253 ЦК України), оскільки такі акти законодавства надають різні визначення кола таких осіб, що пов`язано зі спеціальними цілями правового регулювання відповідних актів;
		рідний дядько / рідна тітка спадкоємця за заповітом не є близькими родичами спадкоємця за заповітом в розумінні пункту 3 частини четвертої статті 1253 ЦК України;
		рідний дядько / рідна тітка спадкоємця за заповітом можуть вважатися членом сім`ї спадкоємця тільки за умови, що він та спадкоємець спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки». 
		Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Передати справу № 462/863/23 на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий В. І. Крат
		 
		Судді: І. О. Дундар
		 
		А. Ю. Зайцев
		 
		Є. В. Краснощоков
		 
		П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...