Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/25649/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері.
Надіслано судом: 29.01.2026. Зареєстровано: 30.01.2026. Забезпечено надання загального доступу: 30.01.2026.
Дата набрання законної сили: 29.01.2026
Номер судового провадження: К/990/36505/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 січня 2026 року 
		м. Київ
		 
		справа № 320/25649/24
		адміністративне провадження № К/990/36505/25, К/990/36606/25
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Рибачука А.І.
		суддів: Бучик А.Ю., Тацій Л.В.,
		розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №320/25649/24
		за позовом Громадської організації (далі - ГО) «Мархалівка. Підтримка» до Київської обласної військової адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державна установа (далі - ДУ) «Національне військове меморіальне кладовище», про визнання протиправними та скасування пунктів розпорядження, провадження у якій відкрито
		за касаційними скаргами ДУ «Національне військове меморіальне кладовище» та Київської обласної військової адміністрації
		на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.03.2025, ухвалене судом у складі головуючої судді Парненко В.С.
		та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.08.2025, постановлену судом у складі колегії суддів: головуючого судді Грибан І.О., суддів: Ключковича В.Ю., Кузьмишиної О.М.,
		УСТАНОВИВ:
		I. РУХ СПРАВИ
		1. 04.06.2024 ГО «Мархалівка. Підтримка» звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила суд визнати протиправними та скасувати пункти 2-5 розпорядження Київської обласної військової адміністрації від 14.03.2024 №275 «Про вилучення та надання в постійне користування земельної ділянки зі зміною цільового призначення Державній установі «Національне військове меморіальне кладовище».
		В обґрунтування позовних вимог ГО «Мархалівка. Підтримка» посилалась на те, що спірним в цій справі рішенням відповідач поза межами його компетенції та в порушення вимог Земельного кодексу України, Лісового кодексу України протиправно змінив цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222481200:05:002:0457 площею 258,7298 га, що входить до території Смарагдової мережі і має особливе природоохоронне значення відповідно до Конвенції про охорону дикої фауни та флори і природних середовищ існування в Європі 1979 року (Бернська конвенція), до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 29.10.1996 №436/96-ВР «Про приєднання України до Конвенції 1979 року про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі». Позивач наголошував на тому, що зазначена земельна ділянка відносилась до об`єктів природно-заповідного фонду, проте її цільове призначення (код 09.01 - для ведення лісового господарства) було протиправно змінено на землі загального користування, відведені під місця поховання з правом вирубування дерев і чагарників та використання заготовленої деревини у визначеному законодавством порядку (код 07.09). 
		Крім того, обґрунтовуючи незаконність передачі зазначеної земельної ділянки у постійне користування ДУ «Національне військове меморіальне кладовище» для реалізації проекту з будівництва Національного військового меморіального кладовища, позивач послався на неврахування відповідачем інтересів громадськості під час прийняття спірного розпорядження.
		2. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13.03.2025, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.08.2025, позов задоволено:
		визнано протиправними та скасовано пункти 2-5 розпорядження Київської обласної військової адміністрації від 14.03.2024 №275 «Про вилучення та надання в постійне користування земельної ділянки зі зміною цільового призначення Державній установі «Національне військове меморіальне кладовище»;
		стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Київської обласної військової адміністрації на користь ГО «Мархалівка. Підтримка» судовий збір у сумі 3028,00 грн.
		3. 03.09.2025 та 04.09.2025 до Верховного Суду надійшли касаційні скарги ДУ «Національне військове меморіальне кладовище» та Київської обласної військової адміністрації, відповідно, у яких, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, скаржники просять скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.08.2025 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. 
		4. Верховний Суд ухвалами від 22.09.2025 відкрив касаційні провадження за вказаними касаційними скаргами та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
		5. Ухвалою судді Верховного Суду (судді-доповідача у цій справі) від 24.09.2025 частково задоволено клопотання ДУ «Національне військове меморіальне кладовище» та Київської обласної військової адміністрації про зупинення дії оскаржуваних судових рішень, зупинено дію рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 до закінчення його перегляду у касаційному порядку.
		6. 06.10.2025 від ГО «Мархалівка. Підтримка» до суду касаційної інстанції надійшли відзиви на касаційні скарги ДУ «Національне військове меморіальне кладовище» та Київської обласної військової адміністрації, у яких позивач просить залишити їх без задоволення, а оскаржувані відповідачем та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача судові рішення - без змін.
		7. 06.10.2025 від Київської обласної військової адміністрації до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач повторно наголошує на необґрунтованості оскаржуваних судових рішень та просить задовольнити його та ДУ «Національне військове меморіальне кладовище» касаційні скарги.
		ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 01.03.2024 №225 «Деякі питання видалення дерев, чагарників, газонів і квітників під час виконання підготовчих та/або будівельних робіт і експлуатації Національного військового меморіального кладовища» (далі - постанова №225), якою доручив ДУ «Національне військове меморіальне кладовище», Київській обласній державній адміністрації (Київській обласній військовій адміністрації), Фастівській районній державній адміністрації (Фастівській районній військовій адміністрації) забезпечити приведення цільового призначення та складу угідь на території Гатненської сільської територіальної громади Фастівського району Київської області (земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481200:05:002:0457 площею 258,7298 гектара та 3222481200:05:002:0458 площею 7,9607 гектара) у встановленому законодавством порядку у відповідність із завданнями, пов`язаними із функціонуванням Національного військового меморіального кладовища.
		На виконання постанови №225 Київська обласна військова адміністрація прийняла розпорядження від 14.03.2024 № 275 «Про вилучення та надання в постійне користування земельної ділянки зі зміною цільового призначення державній установі «Національне військове меморіальне кладовище» (далі також - розпорядження від 14.03.2024 №275), яким було:
		1) вилучено з постійного користування Національного університету біоресурсів та природокористування України земельну ділянку державної власності з кадастровим номером 3222481200:05.002:0457 площею 258,7298 га з цільовим призначенням 09.01 для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, що розташована на території Гатненської сільської територіальної громади Фастівського району Київської області (за межами населених пунктів).
		2) змінено цільове призначення земельної ділянки, визначеної у пункті 1 цього розпорядження з 09.01 для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг на 07.09 земельні ділянки загального користування відведені під місця поховання з правом вирубування дерев і чагарників та використання у визначеному законодавством порядку заготовленої при цьому деревини ДУ «Національне військове меморіальне кладовище» (ідентифікаційний код юридичної особи 45022710).
		3) надано ДУ «Національне військове меморіальне кладовище» (ідентифікаційний код юридичної особи 45022710) в постійне користування земельку ділянку із земель державної власності з кадастровим номером 3222481200.05:002:0457 площею 258,7298 га з цільовим призначенням 07.09 земельні ділянки загального користування відведені під місця поховання, що розташована на території Гатненської сільської територіальної громади Фастівського району Київської області (за межами населених пунктів) для розміщення Національного військового меморіального кладовища.
		4) доручено департаменту містобудування та архітектури Київської обласної військової адміністрації повідомити орган державної реєстрації про припинення Національному університету біоресурсів та природокористування України права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3222481200:05.002:0457 площею 258,7298 га, що розташована на території Гатненської сільської територіальної громади Фастівського району Київської області (за межами населених пунктів).
		5) доручено ДУ «Національне військове меморіальне кладовище», у встановленому законодавством порядку, забезпечити здійснення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3222481200:05.002:0457 площею 258,7298 га, що розташована на території Гатненської сільської територіальної громади Фастівського району Київської області (за межами населених пунктів).
		Вважаючи, що пункти 2-5 Розпорядження Київської обласної військової адміністрації суперечать вимогам природоохоронного законодавства та нормам міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, позивач звернувся до суду із цим позовом.
		ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		9. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222481200:05.002:0457 площею 258,7298 га, виділена під Меморіальне кладовище, розташована в межах територій Смарагдової мережі та належить до земель природоохоронного призначення, що, в свою чергу, унеможливлювало зміну її цільового призначення з метою передачі земельної ділянки у постійне користування ДУ «Національне військове меморіальне кладовище».
		Крім того, суд першої інстанції зазначив, що незважаючи на те, що внесеними Законом України від 08.12.2023 № 3505-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення будівництва та експлуатації Національного військового меморіального кладовища змінами» (далі - Закон № 3505-IX) змінами до Прикінцевих положень Закону України від 10.07.2003 № 1102-IV «Про поховання та похоронну справу» (далі - Закон № 1102-IV) на період воєнного стану фактично було скасовано проведення публічного обговорення намірів будівництва Національного військового меморіального кладовища на території територіальної громади, однак, з огляду на положення Орхуської Конвенцієї, вказані зміни не свідчать про те, що відповідач міг прийняти рішення про надання земельної ділянки для реалізації зазначеного проекту без урахування інтересів громадськості.
		IV. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		10. Касаційні скарги відповідача та третьої особи обґрунтовані посиланням на те, що розпорядження від 14.03.2024 № 275 є актом індивідуальної дії, на час вирішення справи реалізовано, тобто вичерпало свою дію та не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача, у зв`язку з чим суди попередніх інстанцій помилково задовольнили позов, не зваживши на те, що відсутність порушених прав позивача є підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову, навіть якщо такий акт прийнятий з порушенням норм законодавства.
		Скаржники також вказують на те, що суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, оскільки не врахував, що судові рішення в цій справі можуть вплинути на права та обов`язки Кабінету Міністрів України як суб`єкта який своєю постановою від 19.08.2023 №870 затвердив Порядок реалізації експериментального проекту щодо проектування Національного військового меморіального кладовища (далі - Порядок №870) та прийняв постанову №225, на виконання якої Київська обласна військова адміністрація прийняла спірне в цій справі розпорядження та Фастівської районної державної адміністрації (Фастівської районної військової адміністрації), на яку постановою № 225 покладено обов`язок забезпечення приведення цільового призначення та складу угідь на території Гатненської сільської територіальної громади Фастівського району Київської області у відповідність із завданнями, пов`язаними з функціонуванням Національного військового меморіального кладовища. 
		Крім того, скаржники зазначають, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права, зокрема, Земельного кодексу України, Закону України від 16.06.1992 №2456-ХІІ «Про природно-заповідний фонд України» (далі - Закон №2456-ХІІ), Закону України від 13.04.2020 №554-ІХ «Про національну інфраструктуру геопросторових даних» (далі - Закон №554-ІХ), оскільки суди не врахували, що сам по собі факт того, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222481200:05.002:0457 площею 258,7298 га належить до території Смарагдової мережі не дає підстав для висновку, що така земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду в розумінні Земельного Кодексу України та Закону №2456-ХІІ, а тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про її спеціальний природоохоронний статус та, відповідно, про неможливість зміни її цільового призначення.
		11. У відзивах на касаційні скарги позивач вказує на те, що доводи касаційних скарг є безпідставними та такими, що не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову.
		Позивач наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини справи та надавши належну оцінку доказам, дійшли обґрунтованого висновку про протиправність спірного розпорядження, врахувавши норми Конституції України, а також положення Бернської та Орхуської конвенцій, які забороняють використання власності чи здійснення владних повноважень на шкоду довкіллю, гарантують право кожної особи на безпечне для життя і здоров`я навколишнє природне середовище, забезпечують принципи прозорості діяльності органів державної влади та право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що порушують ці права. У зв`язку з цим позивач просить залишити касаційні скарги ДУ «Національне військове меморіальне кладовище» та Київської обласної військової адміністрації без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		12. У додаткових поясненнях до касаційної скарги Київська обласна військова адміністрація зазначає, що повністю підтримує доводи касаційної скарги ДУ «Національне військове меморіальне кладовище» та вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, у зв`язку з чим, на переконання відповідача, рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.08.2025 підлягають скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Громадської організації «Мархалівка.Підтримка».
		V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		13. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, вважає за необхідне зазначити таке.
		14. Спір у цій справі стосується оскарження розпорядження відповідача, яким змінено цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222481200:05:002:0457 площею 258,7298 га, що розташована в межах територій Смарагдової мережі, та надано її у постійне користування третій особі для розміщення Національного військового меморіального кладовища. З урахуванням висновків судів попередніх інстанцій і доводів касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, ключовими правовими питаннями, на які належить надати відповідь суду касаційної інстанції, є: 1) наявність у громадської організації права на звернення до адміністративного суду із цим позовом; 2) необхідність залучення до участі у справі Кабінету Міністрів України та Фастівської районної державної адміністрації (Фастівської районної військової адміністрації) як осіб, прав, свобод, інтересів та обов`язків яких стосуються оскаржувані у цій справі судові рішення; 3) наявність чи відсутність у земельної ділянки з кадастровим номером 3222481200:05.002:0457 площею 258,7298 га, щодо якої приймалось спірне у цій справі розпорядження Київської обласної військової адміністрації, спеціального природоохоронного статусу у зв`язку з її належністю до територій Смарагдової мережі, а також правомірність зміни її цільового призначення за таких умов.
		15. Стосовно права позивача як громадської організації на звернення до суду з цим позовом колегія суддів зазначає таке.
		16. Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
		17. Екологічні інтереси населення також можуть захищатися у судовому порядку на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Конституції України, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.
		18. Законом України від 06.07.1999 №832-ХІV «Про ратифікацію Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля» було ратифіковано Орхуську Конвенцію, яка в силу приписів статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.
		19. Водночас відповідно до Орхуської Конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості при прийнятті рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні (Керівництво із провадження Орхуської Конвенції (ООН, 2000 рік)). Орхуська Конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.
		20. За змістом пункту 4 статті 9 Орхуської Конвенції крім процедур перегляду, передбачених пунктами 1 і 2 цієї статті, і без їх порушення, кожна зі Сторін забезпечує представникам громадськості, коли вони відповідають передбаченим законодавством критеріям, якщо такі є, доступ до адміністративних або судових процедур для оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і громадських органів, які порушують положення національного законодавства, що стосується навколишнього середовища. 
		21. Відповідно до пункту 4 статті 2 Орхуської Конвенції «Громадськість» означає одну або більше фізичних чи юридичних осіб, їхнє об`єднання, організації або групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою.
		22. Таким чином, Орхуська Конвенція закріпила фундаментальне право громадськості оскаржити рішення, дії чи бездіяльність, якими порушуються норми чинного законодавства, що стосується охорони навколишнього середовища. 
		При цьому, критерієм віднесення положень норм чинного законодавства, до того, яке стосується навколишнього середовища, повинен бути результат, на досягнення якого ці норми спрямовані. Обрання саме такого способу тлумачення цього словосполучення обумовлюється метою Орхуської Конвенції, якою є «сприяння захисту права кожної людини нинішнього і прийдешніх поколінь жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров`я та добробуту». 
		23. Отже, метою зазначеної Конвенції є досягнення певного «екологічного» результату, у зв`язку з чим оскарження рішення, дії чи бездіяльності державних органів та інших осіб, у порядку, передбаченому пунктом 3 статті 9 Орхуської Конвенції, відповідатиме меті зазначеної Конвенції лише у випадку оскарження порушення норми, яке призводить до негативного впливу на навколишнє природне середовище, або ж такого порушення, яке істотно знижує ефективність гарантій від негативного впливу на навколишнє природне середовище чи життя і здоров`я людини.
		24. Аналіз приписів Орхуської Конвенції дає підстави для висновку, що під час визначення наявності інтересу у справах, пов`язаних із захистом навколишнього природного середовища (а отже, і при вирішенні питання щодо наявності чи відсутності права на позов), не повинні враховуватись такі чинники: 1) кількісні, оскільки у розумінні конвенції громадськість означає об`єднання, організацію, групу осіб, а також одну чи більше фізичних або юридичних осіб; 2) територіальна, національна чи інша належність, оскільки конвенція надає можливість громадськості на доступ до правосуддя з питань довкілля без дискримінації за певними ознаками.
		25. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №420/2256/19, від 17.01.2024 у справі №240/9382/19, від 27.06.2024 у справі №640/4436/19, від 23.05.2025 у справі № 320/33830/24. 
		26. Відповідно до частини першої статті 53 КАС України у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із позовними заявами в інтересах інших осіб і брати участь у цих справах. 
		27. Частиною третьою статті 11 Закону України 25.06.1991 № 1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища» (далі - Закон № 1264-XII) визначено, що порушені права громадян у галузі охорони навколишнього середовища мають бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України.
		28. Пунктом «г» частини першої статті 10 Закону № 1264-XII передбачено, що екологічні права громадян забезпечуються здійсненням державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
		29. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово вказував на те, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно - через об`єднання громадян (громадськість), тому громадські організації, враховуючи приписи Орхуської Конвенції та національного законодавства, мають право на звернення до суду за захистом охоронюваного законом права на безпечне довкілля.
		30. Так, Верховний Суд у постанові від 18.05.2023 у справі №759/23414/20 зазначив, що позови, спрямовані на захист довкілля, мають особливу значущість. Тому у питаннях, що є предметом регулювання Орхуської Конвенції, суд має зосередитися не на питанні, чи мав право позивач звертатися до суду з таким позовом, оскільки, звертаючись до суду з позовом, покликаним на охорону навколишнього природного середовища, останній фактично сприяє виконанню своїх повноважень, наданих йому як національним законодавством, так і Орхуською Конвенцією. Суд у такій категорії справ має зосередитися саме на екологічній та правовій суті справи й у разі, якщо буде виявлено порушення норм природоохоронного законодавства, наслідком розгляду справи має бути запобігання або припинення незаконного заподіяння шкоди природі.
		31. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2018 року у справі №910/8122/17, вирішуючи питання про право Міжнародної благодійної організації (далі - МБО) «Екологія-Право-Людина» бути позивачем у судовому спорі щодо захисту довкілля вказала на те, що згідно із положеннями статуту цієї благодійної організації метою її створення є здійснення благодійної діяльності, яка полягає у наданні допомоги фізичним і юридичним особам у захисті їхніх екологічних прав та захисті довкілля в інтересах суспільства, а однією з форм такої діяльності, зокрема, є представництво інтересів організації, її членів та інтересів інших осіб у судах України у справах, пов`язаних з порушенням екологічних прав людини і громадянина або екологічного законодавства. З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що МБО «Екологія-Право-Людина» є природоохоронною організацією, яка відповідно до положень Орхуської Конвенції, Закону № 1264-XII, Закону України 22.03.2012 № 4572-VI «Про громадські об`єднання», Закону України від 05.07.2012 № 5073-VI «Про благодійну діяльність та благодійні організації», а також відповідно до свого статуту, має право на представництво в суді екологічних інтересів суспільства та окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства.
		32. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що відповідно до пунктів 2.2 та 2.4 Статуту ГО «Мархалівка. Підтримка» основними напрямами діяльності останньої є сприяння забезпеченню гарантій прав на землю та пріоритету вимог екологічної безпеки; сприяння створенню безпечних та комфортних умов для життя, забезпечення потреб прав та/або інтересів окремих громадян та в цілому громади для безпечного, комфортного проживання людей, гідних умов проживання та недопущення порушення їх будь-яких прав; всебічна, в тому числі правова і юридична, допомога населенню, як окремим громадянам так і відстоювання інтересів громади села Мархалівка шляхом представництва, в тому числі шляхом звернення до суду з позовами в їх інтересах. 
		Для досягнення мети та завдань, визначених цим Статутом, ГО «Мархалівка. Підтримка» має право звертатись до суду з позовами щодо незаконних дій та рішень державних органів, установ, організацій, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та фізичних осіб.
		33. З огляду на наведене, Верховний Суд констатує, що ГО «Мархалівка. Підтримка» є тим суб`єктом, який відповідно до положень Орхуської Конвенції, законодавства України, а також своїх установчих документів має право на представництво в суді екологічних інтересів суспільства та окремих його членів, інших осіб з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства, у зв`язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність у позивача права на звернення до суду з цим позовом.
		34. Щодо необхідності залучення до участі у справі Кабінету Міністрів України та Фастівської районної державної адміністрації (Фастівської районної військової адміністрації) як осіб, прав, свобод, інтересів та обов`язків яких стосуються оскаржувані у цій справі судові рішення колегія суддів дійшла таких висновків.
		35. В адміністративному судочинстві з метою залучення до справи осіб, чиїх прав та обов`язків може стосуватися судове рішення, та з метою більш повного та всебічного з`ясування обставин у справі, діє інститут третьої особи.
		36. Відповідно до частин другої та п`ятої статті 49 КАС України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.
		Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Ухвала за наслідками розгляду питання про вступ у справу третіх осіб окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи. 
		37. Верховний Суд зазначає, що інститут третьої особи спрямований на створення умов для захисту прав, свобод та інтересів такої особи, які можуть бути порушені при вирішенні спору між позивачем і відповідачем за відсутності третьої особи. Участь третьої особи сприяє всебічному розгляду справи, зібранню більшої кількості доказів, правильному вирішенню справи, запобігає ситуації, коли у справах з одних правовідносин ухвалюються протилежні за змістом рішення.
		При цьому участь у справі третіх осіб з одного боку обумовлена завданням адміністративного судочинства, яким згідно з частиною першою статті 2 КАС є справедливий, неупереджений та своєчасний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, а з іншого - вимогами процесуального законодавства про законність і обґрунтованість судового рішення. Правовим наслідком незалучення до участі у справі третіх осіб є порушення конституційного права на судовий захист, оскільки особи не беруть участі у справі, вирішення якої може безпосередньо вплинути на їх права, свободи, інтереси або обов`язки та не реалізують комплексу своїх процесуальних прав.
		38. Аналіз положень статті 49 КАС України свідчить про те, що підставою для залучення до участі у справі третіх осіб є встановлення фактів про те, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі.
		Такі обставини можуть бути виявлені судом самостійно при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду, або ж наведені у відповідних клопотаннях про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача.
		39. Судове рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його прав і обов`язків.
		40. Зі змісту ухвалених у цій справі судових рішень видно, що ні мотивувальні, ні резолютивні частини останніх не містять будь-яких висновків чи тверджень, які впливають/можуть впливати на права чи обов`язки Кабінету Міністрів України та/або Фастівської районної державної адміністрації (Фастівської районної військової адміністрації).
		41. Крім того, предметом спору у справі, що розглядається, є пункти 2-5 розпорядження від 14.03.2024 №275, відповідно до яких земельну ділянку державної власності з кадастровим номером 3222481200:05.002:0457 площею 258,7298 вилучено з постійного користування Національного університету біоресурсів та природокористування України; змінено цільове призначення зазначеної земельної ділянки; надано її в користування ДУ «Національне військове меморіальне кладовище»; доручено: департаменту містобудування та архітектури Київської обласної військової адміністрації повідомити орган державної реєстрації про припинення Національному університету біоресурсів та природокористування України права постійного користування земельною ділянкою, ДУ «Національне військове меморіальне кладовище» забезпечити здійснення державної реєстрації права постійного користування вказаною земельною ділянкою.
		42. Отже, ані спірне у цій справі розпорядження, ані оскаржувані судові рішення не містять положень, які б безпосередньо встановлювали, змінювали чи припиняли права або обов`язки Кабінету Міністрів України чи Фастівської районної державної адміністрації (Фастівської районної військової адміністрації), а також не покладають на зазначених суб`єктів жодних юридичних наслідків, пов`язаних із предметом спору. Відтак, відсутні правові підстави вважати, що рішення у цій справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси чи обов`язки, а тому суди попередніх інстанцій не мали правових підстав залучати зазначених суб`єктів владних повноважень до участі у цій справі як сторін чи третіх осіб.
		43. Стосовно спеціального природоохоронного статусу земельної ділянки з кадастровим номером 3222481200:05.002:0457 площею 258,7298 га, щодо якої приймалось спірне у цій справі розпорядження Київської обласної військової адміністрації, у зв`язку з її належністю до територій Смарагдової мережі та, відповідно, щодо правомірності зміни її цільового призначення та передачі її в користування ДУ «Національне військове меморіальне кладовище», колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
		44. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		45. Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси є власністю українського народу, і держава здійснює право власності від його імені.
		46. Згідно із статтею 14 Основного Закону України держава гарантує право власності на землю, зазначаючи, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави.
		47. Законом України від 28.02.2019 № 2697-VIII «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» (далі - Закон № 2697-VIII) затверджено Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року (далі - Стратегія), якою визначено, що метою державної екологічної політики є досягнення доброго стану довкілля шляхом запровадження екосистемного підходу до всіх напрямів соціально-економічного розвитку України з метою забезпечення конституційного права кожного громадянина України на чисте та безпечне довкілля, впровадження збалансованого природокористування і збереження та відновлення природних екосистем.
		48. З положень Стратегії видно, що законодавець прямо констатує наявність загрози втрати біологічного та ландшафтного різноманіття, пов`язаної, зокрема, з нецільовим використанням та втратою територій і об`єктів, зокрема природно-заповідного фонду. Основну загрозу біологічному різноманіттю становлять діяльність людини та знищення природного середовища існування флори і фауни, що проявляється у катастрофічному зменшенні площ водно-болотних угідь, степових екосистем і природних лісів унаслідок розорювання земель, вирубування лісів із подальшою зміною цільового призначення земель, осушення або обводнення територій, а також промислового, житлового та дачного будівництва.
		49. З метою припинення процесів погіршення стану навколишнього природного середовища Стратегією визначено ключовим завданням держави збільшення площ земель екологічної мережі, яке має відбуватися насамперед шляхом розширення існуючих та створення нових територій і об`єктів природно-заповідного фонду, а також покладає на державу обов`язок ураховувати рекомендації міжнародних документів під час перегляду та оновлення законодавчих і нормативних актів у сфері збереження біологічного різноманіття.
		50. Реалізація засад державної екологічної політики, згідно із Стратегією, ґрунтується, зокрема, на принципах дотримання екологічних прав громадян, запобігання екологічній шкоді та міжнародної співпраці і євроінтеграції. Стратегія прямо визначає серед основних інструментів реалізації державної екологічної політики законодавство України у сфері охорони навколишнього природного середовища, адаптоване до законодавства Європейського Союзу, а також впровадження багатосторонніх екологічних угод, стороною яких є Україна. Отже, виконання міжнародних екологічних зобов`язань розглядається законодавцем не як факультативний напрям діяльності, а як обов`язковий інструмент досягнення національних екологічних цілей.
		51. Колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах, що склались у цій справі, особливого значення має врахування положень Розділу ІІІ «Стратегічні цілі та завдання» Стратегії, якими визначено завдання щодо зменшення втрат біологічного та ландшафтного різноманіття, зокрема шляхом вдосконалення принципів формування екологічної мережі, її розширення і невиснажливого використання, а також збереження унікальних природних ландшафтів; збереження та відновлення чисельності видів природної флори та фауни, у тому числі мігруючих видів тварин, середовищ їх існування, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу та типових природних рослинних угруповань, що підлягають охороні; збільшення та розширення територій природно-заповідного фонду...(ціль 2); щодо удосконалення та розвитку державної системи природоохоронного управління, зокрема, шляхом розвитку і вдосконалення природоохоронного законодавства та підвищення рівня його дотримання, включаючи наближення законодавства України до права (acquis) Європейського Союзу (ціль 5).
		52. Наведені вище положення Стратегії дають підстави для висновку, що державна екологічна політика України орієнтована на пріоритетну охорону природних середовищ та екосистем, а виконання міжнародних екологічних зобов`язань визначена законодавцем як обов`язковий елемент реалізації державної політики у сфері охорони довкілля. Відтак при прийнятті та оцінці рішень у сфері землекористування, містобудування та іншої діяльності, здатної вплинути на стан довкілля, суб`єкти владних повноважень зобов`язані діяти з урахуванням зазначених стратегічних цілей і принципів, а їх недотримання свідчить про відхилення від визначеного законом вектора державної екологічної політики.
		53. Відповідно до статті 1 Закону України від 24.06.2004 № 1864-IV «Про екологічну мережу України» (далі - Закон № 1864-IV) відносини, пов`язані з формуванням, збереженням та раціональним, невиснажливим використанням екологічної мережі (далі - екомережа), регулюються відповідно до, зокрема, міжнародних договорів України.
		54. Згідно зі статтею 3 Закону № 1864-IV екомережа визначається як єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов`язань України підлягають особливій охороні. 
		55. До складових екомережі Закон № 1864-IV прямо відносить, зокрема: а) території та об`єкти природно-заповідного фонду; б) землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони; в) землі лісового фонду; г) полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду; … е) інші природні території та об`єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті, луки, кам`яні розсипи, піски, солончаки, земельні ділянки, в межах яких є природні об`єкти, що мають особливу природну цінність)… (стаття 5).
		56. Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 1864-IV включення територій та об`єктів до переліку територій та об`єктів екомережі не призводить до зміни форми власності і категорії земель на відповідні земельні ділянки та інші природні ресурси, їх власника чи користувача. 
		57. За змістом статей 14 та 18 Закону № 1864-IV проектування та використання територій та об`єктів екомережі передбачає визначення територій із особливою природоохоронною цінністю, встановлення обмежень на їх планування, забудову та інше використання, а також визначення режиму буферних, сполучних і відновлюваних територій. Це свідчить, що екомережа функціонує як просторова система охорони середовищ існування, а не лише як сукупність заповідних об`єктів.
		58. При цьому суд зазначає, що статтею 25 Закону № 1864-IV встановлено, що Україна бере участь у міжнародному співробітництві з питань формування, збереження та використання Всеєвропейської екомережі, створенні транскордонних елементів екомережі, а у разі колізії між нормами цього Закону та міжнародного договору застосовуються правила міжнародного договору. 
		59. Положення статті 9 Конституції України встановлюють, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким чином, з моменту набрання чинності міжнародним договором, ратифікованим Україною, його норми підлягають безпосередньому застосуванню судами як норми національного права за умови їх достатньої визначеності та відсутності суперечності Конституції України.
		60. Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14.04.1986 № 2077-ХІІ та яка набрала чинності для України з 13.06.1986 (далі - Віденська конвенція), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання невиконання нею міжнародного договору.
		61. Cтаття 31 Віденської конвенції визначає загальне правило тлумачення, яке встановлює, що договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору. Відповідно до пункту «b» частини третьої цієї статті поряд з контекстом враховується наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.
		62. Згідно зі статтею 7 Кодексу адміністративного судочинства України Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша); а у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
		63. З урахуванням наведеного суд зазначає, що норми міжнародних договорів, ратифікованих Україною, які є чинними на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі, є обов`язковими для застосування при вирішенні цієї справи та підлягають пріоритетному застосуванню перед нормами національного законодавства у разі їх невідповідності, за умови відповідності таких норм Конституції України.
		64. Україна є Стороною низки багатосторонніх міжнародних договорів у сфері охорони біорізноманіття, спільним знаменником яких є не лише охорона окремих видів дикої флори і фауни, а й збереження їхніх природних оселищ (середовищ існування) та ключових екосистем як необхідної умови довгострокового існування популяцій, зокрема:
		Конвенції про охорону дикої фауни та флори і природних середовищ існування в Європі 1979 року (Бернська Конвенція), ратифікована із застереженнями 29.10.1996;
		Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення 1973 року (CITES), ратифікована 14.05.1999;
		Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин 1979 року (Боннська конвенція), ратифікована 19.03.1999;
		Конвенції про охорону біологічного різноманіття 1992 року, ратифікована 29.11.1994;
		Угоди про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів від 16 червня 1995 року, ратифікована від 04.07.2002;
		Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів від 1971 року (Рамсарська конвенція), ратифікована Верховною Радою СРСР від 26.12.1975.
		65. Суд звертає увагу, що преамбули та вступні положення міжнародних договорів у сфері охорони біорізноманіття, Стороною яких є Україна, мають істотне значення для тлумачення їх предмета, цілей та обсягу зобов`язань держави, оскільки відображають ціннісні та міжпоколінні орієнтири міжнародно-правового регулювання і водночас формують єдиний концептуальний підхід, заснований на визнанні природи як спільної спадщини людства, що підлягає збереженню в інтересах теперішніх і майбутніх поколінь, а також на усвідомленні нерозривного зв`язку між охороною окремих видів дикої флори і фауни та збереженням їхніх природних оселищ (середовищ існування) і екосистем як необхідної умови існування таких видів.
		66. Так, у преамбулі Бернської конвенції держави-учасниці прямо визнають, що «дика флора та фауна є природною спадщиною непересічної естетичної, наукової, культурної, рекреаційної та економічної цінності, яку необхідно зберегти і передати прийдешнім поколінням», а також підкреслюють, що «охорона природних середовищ існування є ключовим елементом захисту дикої флори та фауни». З наведеного вбачається, що Конвенція виходить із міжпоколінного підходу та визначає природні середовища існування як самостійний об`єкт правової охорони.
		67. Аналогічні ціннісні орієнтири закріплено у преамбулі Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES), у якій «дика фауна і флора …» визнаються «незамінною частиною природних систем Землі, які мають бути збережені для теперішнього та майбутнього поколінь, а народи і держави визнаються найкращими оберегами їхньої власної дикої фауни та флори». Хоча предметом цієї Конвенції є регулювання міжнародної торгівлі, її положення підтверджують відповідальність держави за збереження природної спадщини у довгостроковій перспективі.
		68. У Боннській конвенції Договірні Сторони виходять із розуміння того, що «дикі тварини в усьому їхньому різноманітті є незмінною частиною природної системи Землі і повинні бути збережені для блага людства», що свідчить про визнання їх охорони як суспільного інтересу загальнолюдського масштабу. Крім того, міжпоколінний принцип у цій Конвенції сформульовано безпосередньо, оскільки Договірні Сторони визнають, що «кожне покоління людей є хранителем ресурсів Землі для наступних поколінь і зобов`язане забезпечити збереження цієї спадщини». Суд звертає увагу, що в цій Конвенції міжпоколінний принцип сформульований прямо і беззастережно, а охорона видів нерозривно пов`язується з охороною територій та середовищ, через які такі види здійснюють свій життєвий цикл, у тому числі за межами національної юрисдикції.
		69. У вступі до Конвенції про охорону біологічного різноманіття 1992 року держави-учасниці підтверджують, що «збереження біологічного різноманіття є спільною справою для всього людства», а «основною вимогою щодо збереження біологічного різноманіття є збереження in-situ екосистем і природних місць мешкання» та прямо заявляють, що вони «сповнені рішучості зберегти і стало використовувати біологічне різноманіття в інтересах теперішнього і майбутнього поколінь», чим закріплюють міжпоколінний характер обов`язку держав щодо охорони біологічного різноманіття.
		70. Аналіз наведених вище положень міжнародних договорів, ратифікованих Україниою, дає підстави для висновку про те, що вони ґрунтуються на спільних принципах: міжпоколінної відповідальності, пріоритету охорони природних середовищ існування, превентивності, невідновлюваності екологічної шкоди, мережевої цілісності екосистем та відповідальності держави за збереження природної спадщини. Ці принципи формують підвищений стандарт охорони природних територій і обумовлюють обов`язок держави та її органів утримуватися від рішень, які створюють ризик деградації або втрати природних середовищ, а також вживати активних заходів для їх збереження в інтересах теперішнього і майбутніх поколінь.
		71. З огляду на викладене суд доходить висновку, що міжнародні зобов`язання України у сфері охорони біорізноманіття мають безпосередній вплив на оцінку правомірності рішень у сфері землекористування, які стосуються територій, що є природними середовищами існування, а їх ігнорування буде свідчити про відступ від встановлених міжнародно-правових стандартів охорони довкілля та відповідних міжнародних зобов`язань держави.
		72. Із ратифікацією Бернської Конвенції (далі також - Конвенція) Україна взяла на себе ряд зобов`язань перед Договірними Сторонами, зокрема, щодо:
		- вжиття заходів для здійснення національної політики охорони дикої флори, дикої фауни та природних середовищ існування, приділяючи особливу увагу видам, яким загрожує зникнення, та вразливим видам, особливо ендемічним, та середовищам існування, яким загрожує зникнення (частина перша статті 3 Конвенції);
		- врахування у своїй політиці планування забудови і розвитку територій та у своїх заходах, спрямованих на боротьбу із забрудненням, необхідності охорони дикої флори та фауни (частина друга статті 3 Конвенції);
		73. Крім того, відповідно до частин першої та четвертої статті 4 Конвенції кожна Договірна Сторона вживає відповідних і необхідних законодавчих та адміністративних заходів для забезпечення охорони середовищ існування видів дикої флори та фауни, особливо тих, які зазначені у додатках I і II, а також охорони природних середовищ існування, яким загрожує зникнення.
		Договірні Сторони зобов`язуються у разі необхідності координувати свої зусилля, спрямовані на охорону природних середовищ існування, згаданих у цій статті, коли вони розташовані у прикордонних районах.
		74. Відповідно до статті 12 Бернської конвенції для збереження дикої флори та фауни і їхніх природних середовищ існування Договірні Сторони можуть вживати більш суворих заходів, ніж заходи, передбачені цією Конвенцією.
		75. З метою реалізації положень Конвенції Постійний комітет Бернської конвенції прийняв у 1989 році Рекомендації №16, якими рекомендував Договірним сторонам визначити території особливого природоохоронного значення (Areas of Special Conservation Interest), щоб вжити необхідних і достатніх заходів для збереження кожного природного середовища (оселища), розташованого в межах цих територій і взяти відповідальність за їх збереження.
		76. У 1996 році Постійним комітетом Бернської конвенції ухвалено Резолюцію №3 щодо створення Загальноєвропейської екологічної мережі, яка буде включати в себе території особливого природоохоронного значення.
		77. На підставі зазначених вище Рекомендації №16 та Резолюції №3 була заснована Смарагдова мережа. Відповідальність за створення та функціонування територій Смарагдової мережі взяли на себе Договірні Сторони Бернської конвенції.
		78. 21.03.2014 підписано Угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода). Ця Угода була ратифікована Законом України від 16.09.2014 № 1678-VII «Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» (далі - Закон № 1678-VII) є невід`ємною частиною українського законодавства та набрала чинності 01.09.2017.
		79. За змістом Глави 6 «Навколишнє середовище» Розділу V Угоди охорона природи, зокрема збереження і захист біологічного та ландшафтного різноманіття (екомережі) визначена як один із пріоритетних напрямів співробітництва (стаття 361 Угоди). Поступове наближення законодавства України до права та політики ЄС у сфері охорони навколишнього природного середовища здійснюється відповідно до Додатка ХХХ до цієї Угоди (стаття 363 Угоди).
		80. Додатком XXX до Глави 6 «Навколишнє середовище» Розділу V «Економічне та галузеве співробітництво» Угоди передбачено, що Україна зобов`язується поступово наблизити своє законодавство до законодавства Європейського Союзу у сфері охорони навколишнього природного середовища, зокрема щодо збереження дикої флори і фауни та їхніх природних середовищ існування, у встановлені додатком терміни, зокрема, наводяться Директива № 2009/147/ЄС про захист диких птахів та Директива № 92/43/ЄЕС про збереження природного середовища існування, дикої флори та фауни, зі змінами і доповненнями, внесеними Директивами №№ 97/62/ЄС, 2006/105/ЄС та Регламентом (ЄС) № 1882/2003. Відповідно до встановленого графіка положення цих директив мають бути впроваджені Україною у визначені строки. Отже, Україна відповідно до міжнародного договору взяла на себе зобов`язання з упровадження у своє законодавство положень вказаних директив (зокрема, підготовка реєстру місць, призначення цих місць та встановлення пріоритетів управління ними (включаючи завершення реєстру потенційних територій Смарагдової мережі та впровадження захисних заходів та заходів управління ними), у строки, визначені в додаткудо Угоди.
		81. Згідно з частиною третьою статті 249 Договору про заснування Європейської Спільноти від 25.03.1957 директива є обов`язковою для кожної держави-члена, якій вона адресована, щодо визначеного в ній результату, залишаючи державам вибір форми та засобів його досягнення. Директива покладає на держави-члени обов`язок видавати правові акти для досягнення результату, визначеного в директиві (імплементувати директиву у внутрішнє законодавство). 
		82. Отже, директиви не є актами, які безпосередньо регулюють відповідні правовідносини, таке регулювання запроваджується внаслідок їх імплементації у внутрішні правопорядки. Водночас обов`язок України щодо імплементації Директиви 2009/147/ЄС та Директиви 92/43/ЄЕС випливає не з членства України в Європейському Союзі, а з ратифікованої Законом України від 16.09.2014 № 1678-VII Угоди, яка встановлює відповідні певні міжнародні зобов`язання України. 
		83. За своєю правовою природою Директива 92/43/ЄЕС є тим правовим інструментом, який імплементує положення Бернської конвенції та запроваджує більш конкретні вимоги для визначеного географічного регіону. В ній знайшла своє втілення так звана оселищна концепція збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, яка, по суті, лежить в основі визначення територіальних об`єктів охорони в країнах Європейського Союзу (далі - ЄС). Своєю чергою Директива 2009/147/ЄС передбачає встановлення спеціальних природоохоронних територій (Special Protection Areas), які разом з об`єктами природи загальноєвропейського значення (Sites of Community Importance), що створюються відповідно до Директиви 92/43/ЄЕС, формують мережу «Natura 2000», яка діє виключно в країнах Європейського Союзу (далі - ЄС).
		84. Отже, підписавши Угоду, Україна зобов`язалась, серед іншого, до 01.09.2021 завершити роботу по проектуванню Смарагдової мережі та впровадити заходи щодо захисту та управління територіями, які будуть включені до її складу. Тобто формування та належне функціонування Смарагдової мережі України безпосередньо випливають із міжнародних зобов`язань України, взятих у межах Угоди. Реалізація зазначених міжнародних зобов`язань України не обмежується декларативним рівнем, а здійснюється через послідовні нормативні, інституційні та організаційні заходи, спрямовані на формування та функціонування екологічної мережі, у тому числі Смарагдової мережі. 
		85. Верховний Суд враховує, що Україною вже здійснено ідентифікацію та подання значної кількості потенційних територій Смарагдової мережі, які були розглянуті та схвалені на рівні Постійного комітету Бернської конвенції як такі, що мають особливе значення для збереження природних оселищ і видів, що охороняються. З моменту такого схвалення відповідні території набувають статусу об`єктів Смарагдової мережі та підлягають спеціальному режиму охорони, який за своєю правовою природою кореспондує режиму охорони територій мережі Natura 2000 у державах-членах Європейського Союзу.
		86. Згідно з переліком територій Смарагдової мережі (Updated list of officially adopted Emerald Network sites), оприлюдненому на офіційному вебсайті Ради Європи, станом на 2025 рік Україна, у межах виконання зобов`язань за Бернською конвенцією та Угодою про асоціацію між Україною і Європейським Союзом, успішно включила до Смарагдової мережі 377 територій, що охоплюють близько 8 млн га природних комплексів, які мають міжнародне природоохоронне значення.
		87. Відповідно до Оновленого списку офіційно прийнятих об`єктів Смарагдової мережі (Updated list of officially adopted Emerald Network sites), затвердженого Постійним комітетом Бернської конвенції (45-те засідання, Страсбург, 8- 12 грудня 2025 року) та оприлюдненого на офіційному ресурсі Ради Європи (https://rm.coe.int/pa05e-2025-extract-list-decisions-texts-adopted-44sc-2769-4712-2192-1/4880289d50), територія з кодом UA0000338 «Pruirpinnya and Chernechyi Forest» включена до Списку спеціальних зон Смарагдової мережі.
		88. Судами попередніх інстанцій встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222481200:05:002:0457 розташована в межах території Смарагдової мережі «Pruirpinnya and Chernechyi Forest», що зумовлює поширення на неї спеціального режиму охорони, передбаченого Бернською конвенцією та пов`язаними з нею міжнародними зобов`язаннями України.
		89. Суд звертає увагу на те, що Смарагдова мережа є функціональним еквівалентом мережі Natura 2000 для держав, які не є членами Європейського Союзу, але є Сторонами Бернської конвенції. Створення Смарагдової мережі вважається одним з основних інструментів для виконання зобов`язань державами щодо збереження видів і оселищ, визначених Бернською конвенцією. Саме тому зобов`язання України за Угодою про асоціацію щодо імплементації директив 2009/147/ЄС та 92/43/ЄЕС охоплюють не лише формальне наближення законодавства, а й фактичне забезпечення охорони відповідних територій, включених до Смарагдової мережі, зокрема шляхом недопущення прийняття органами державної влади рішень, які можуть призвести до погіршення стану природних оселищ або втрати їх екологічної цінності.
		90. Таким чином, суд доходить висновку, що формування, збереження та функціонування територій Смарагдової мережі в Україні є не дискреційним правом держави, а її міжнародно-правовим обов`язком, який випливає з Угоди про асоціацію та підлягає виконанню шляхом імплементації і практичного застосування положень директив 2009/147/ЄС і 92/43/ЄЕС у національній правовій системі.
		91. Відповідно до пункту 1 статті 2 Директиви 92/43/ЄЕС її основною метою є забезпечення збереження біорізноманіття шляхом охорони природних оселищ та дикої фауни і флори на європейській території держав-членів, до яких застосовується Договір.
		92. Стаття 4 Директиви 92/43/ЄЕС передбачає поетапну науково-правову процедуру формування мережі охоронюваних територій, за якою спочатку держави на підставі наукових критеріїв і достовірної наукової інформації визначають та подають перелік ділянок із зазначенням відповідних типів природних оселищ і видів, після чого такі переліки оцінюються та затверджуються Європейською Комісією з урахуванням біогеографічного підходу як ділянки, що мають значення для Співтовариства; після затвердження таких ділянок держави-члени зобов`язані у найкоротший строк, але не пізніше ніж упродовж шести років, визначити їх як спеціальні природоохоронні території та встановити пріоритети з огляду на важливість таких ділянок для збереження та відновлення сприятливого природоохоронного стану типів природних оселищ, а з моменту їх включення до затвердженого переліку на відповідні території поширюється спеціальний правовий режим, зокрема вимоги щодо недопущення погіршення стану оселищ, обов`язкової оцінки планів і проєктів та інше, встановлені пунктами 2-4 статті 6 Директиви 92/43/ЄЕС.
		93. Згідно зі пунктом 2 статті 6 Директиви 92/43/ЄЕС держави-члени повинні вживати належних заходів, щоб уникнути погіршення стану природних оселищ і оселищ видів у межах спеціальних природоохоронних територій, а також впливу на види, для яких були визначені такі території до тієї міри наскільки такий вплив може бути значним відносно цілей цієї Директиви.
		94. Суд виходить з того, що будівництва Національного військового меморіального кладовища на земельній ділянці, яка відноситься до земель лісогосподарського призначення (код 09.01) та входить до території Смарагдової мережі, за своєю правовою та фактичною природою не є проєктом, який лише потенційно може мати значний вплив на природні оселища, а становить форму землекористування, структурно й функціонально несумісну з цілями їх збереження. Така діяльність передбачає суцільне або вибіркове вирубування лісових насаджень, капітальну забудову, інженерну підготовку території, зміну рельєфу та ґрунтового покриву, порушення гідрологічного режиму, прокладання під`їзних шляхів та створення інфраструктури, а також тривале антропогенне навантаження, що у своїй сукупності призводить до фактичної втрати лісової екосистеми та пов`язаного з нею природного середовища існування видів дикої флори і фауни.
		95. За таких обставин ідеться не про можливе погіршення стану природних оселищ, а про створення реальної загрози їх знищення, що свідчить про порушення імперативної заборони погіршення їх стану, встановленої статтею 6 (2) Директиви 92/43/ЄЕС, а також про невиконання основних цілей цієї Директиви, визначених статтями 1 і 2, які спрямовані на збереження та відновлення сприятливого природоохоронного стану природних оселищ і видів дикої флори та фауни. Такий підхід узгоджується і з охоронним характером положень Бернської конвенції, зокрема, її статей 3 і 4.
		96. Отже, реалізація проєкту будівництва Національного військового меморіального кладовища, що за своєю суттю передбачає зміну цільового призначення лісових земель, їх вирубування та незворотну трансформацію природного оселища, є несумісною як з охоронним імперативом Бернської конвенції, так і з оселищною концепцією охорони біорізноманіття, закріпленою в Директиві 92/43/ЄЕС, та не може бути виправдана ані посиланням на суспільну доцільність, ані іншими міркуваннями, що виходять за межі цілей збереження природних оселищ і видів.
		97. В контексті наведеного, Верховний Суд звертає увагу на правову позицію Суду Європейського Союзу (далі - Суду ЄС) щодо порушення пункту 2 статті 6 Директиви 92/43/ЄЕС, сформульовану, зокрема у справах Commission v Greece (рішення C-504/14 від 10.11.2016) та Commission v Spain (рішення C-404/09 від 24.11.2011).
		98. Так, у справі Commission v Greece, у якій предметом спору було невжиття державою необхідних заходів для запобігання деградації природних середовищ існування та середовищ існування видів, зокрема такого виду, як морська черепаха Caretta caretta у районі затоки Кіпаріссія, Суд ЄС дійшов висновку, що Греція не виконала зобов`язань, покладених на неї статтею 6(2) Директиви 92/43/ЄЕС, оскільки допустила здійснення та толерувала різні види забудови, інфраструктурного розвитку й господарської діяльності на охоронюваній території без належних обмежень і контролю, що створювало ризик деградації природних оселищ і порушення середовищ існування виду Caretta caretta. Зокрема, порушення полягали у дозволі на житлову забудову, розвитку дорожньої та туристичної інфраструктури, неналежному контролі за використанням прибережних територій, недостатньому обмеженні світлового та антропогенного впливу, а також у невжитті ефективних заходів для запобігання діяльності, здатній негативно вплинути на умови розмноження й існування охоронюваного виду.
		99. Аналізуючи обставини справи Commission v Spain, Суд ЄС виходив з того, що діяльність, пов`язана з гірничодобувними роботами в межах охоронюваної території, створювала сукупність незручностей (шум, рух транспорту, порушення спокою), які могли суттєво вплинути на досягнення цілей Директиви 92/43/ЄЕС, зокрема на збереження глухаря (Tetrao urogallus), що є чутливим видом і особливо вимогливим до спокою та якості середовища існування (пункти 138- 139 рішення). 
		При цьому Суд ЄС прямо наголосив, що для встановлення порушення статті 6 (2) Директиви про середовища існування Комісія не зобов`язана доводити причинно-наслідковий зв`язок між гірничодобувними роботами та значним порушенням популяції глухаря. Враховуючи, що стаття 6 (2) та стаття 6 (3) Директиви про середовища існування спрямовані на забезпечення однакового рівня захисту, Комісії достатньо встановити існування ймовірності або ризику того, що такий видобуток спричинить значне порушення популяції цього виду (пункт 142 рішення).
		100. Отже, з аналізу положень Бернської конвенції, пов`язаних із нею міжнародних договорів у сфері охорони біорізноманіття, а також принципів і цілей державної екологічної політики України, суд доходить висновку, що Україна, взявши на себе міжнародні зобов`язання щодо створення, збереження та належного функціонування територій Смарагдової мережі, зобов`язана забезпечити реальну та ефективну охорону природних середовищ існування, яким загрожує деградація або зникнення, а також середовищ існування видів дикої флори і фауни, у тому числі тих, що перебувають під особливою охороною.
		101. Виконання таких зобов`язань не зводиться до формального включення відповідних територій до переліку Смарагдової мережі, а передбачає обов`язок держави та її органів утримуватися від рішень і дій, які призводять до погіршення стану природних середовищ, знищення або незворотної трансформації оселищ та порушення цілісності екосистем, що мають ключове значення для збереження біологічного та ландшафтного різноманіття.
		Зазначений обов`язок охоплює, зокрема, застосування превентивних і заборонних заходів у випадках, коли запланована діяльність за своєю природою є несумісною з цілями збереження природних оселищ.
		102. Відповідно до частин першої, другої статті 7 Закону №2456-ХІІ землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
		Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.
		103. Отже, Законом №2456-ХІІ визначено дві категорії охоронюваних територій, що підлягають особливому правовому режиму використання та охороняються державою з метою збереження їх природної, екологічної та культурної цінності, до яких належать: 1) землі природно-заповідного фонду; 2) землі іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.
		104. За змістом статтей 43, 44 Земельного Кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
		До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).
		105. Відповідно до статті 46 Земельного Кодексу України до земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки, в межах яких є природні об`єкти, що мають особливу наукову цінність.
		106. Аналіз наведених вище положень міжнародних угод, ратифікованих Україною, а також норм Закону №2456-ХІІ та Земельного Кодексу України свідчить про те, що території Смарагдової мережі, створені з метою забезпечення збереження природних оселищ, видів дикої флори та фауни відповідно до Бернської конвенції, за своїм правовим статусом в силу приписів статті 7 Закону №2456-ХІІ та статті 46 Земельного Кодексу України належать до земель іншого природоохоронного призначення, на які поширюється спеціальний режим охорони та використання, у зв`язку з чим включення певної території до Смарагдової мережі обумовлює необхідність забезпечення збереження природних оселищ, видів дикої флори і фауни, які перебувають під загрозою зникнення та, відповідно, запровадження відповідних заходів екологічного контролю та обмежень у господарській діяльності.
		107. 29.12.2023 набрав чинності Закон України від 08.12.2023 №3505-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення будівництва та експлуатації Національного військового меморіального кладовища» (далі - Закон №3505-ІХ), яким було внесено зміни до ряду законів України з метою забезпечення основної функції Національного військового меморіального кладовища - вшанування пам`яті військовослужбовців, захисників, захисниць, які віддали своє життя заради незалежності України.
		108. Зазначеним Законом фактично впроваджено ряд спрощених процедур, необхідних для початку функціонування Національного військового меморіального кладовища, зокрема такі: 
		можливість припинення права постійного користування, зміна цільового призначення земельних ділянок без дотримання вимог абзацу першого частини третьої, абзацу другого частини п`ятої, частин сьомої та восьмої статті 20, частини другої статті 150 Земельного кодексу України;
		можливість вилучення лісових земель для розміщення Національного військового меморіального кладовища без відшкодування втрат лісогосподарського виробництва та збитків землекористувачам, які належать до державної та комунальної власності;
		діяльність, пов`язана зі зміною цільового призначення особливо цінних земель, а також інші види діяльності, необхідні для розміщення Національного військового меморіального кладовища, не підлягають процедурі оцінки впливу на довкілля.
		109. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону №3505-ІХ Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом доручено: забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити перегляд та приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
		110. На виконання приписів Закону №3505-ІХ Кабінет Міністрів України прийняв постанову №225, пунктом 3 якої доручив ДУ «Національне військове меморіальне кладовище», Київській обласній державній адміністрації (Київській обласній військовій адміністрації), Фастівській районній державній адміністрації (Фастівській районній військовій адміністрації) забезпечити приведення цільового призначення та складу угідь на території Гатненської сільської територіальної громади Фастівського району Київської області (земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481200:05:002:0457 площею 258,7298 гектара та 3222481200:05:002:0458 площею 7,9607 гектара) у встановленому законодавством порядку у відповідність із завданнями, пов`язаними із функціонуванням Національного військового меморіального кладовища.
		111. На підставі постанови №225 Київська обласна військова адміністрація прийняла розпорядження від 14.03.2024 №275 «Про вилучення та надання в постійне користування земельної ділянки зі зміною цільового призначення державній установі «Національне військове меморіальне кладовище», яким, зокрема, змінила цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222481200:05.002:0457 площею 258,7298 га, що розташована на території Гатненської сільської територіальної громади Фастівського району Київської області, з коду 09.01 для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг на код 07.09 земельні ділянки загального користування відведені під місця поховання та передала зазначену земельну ділянку в користування ДУ «Національне військове меморіальне кладовище» для розміщення Національного військового меморіального кладовища.
		112. Разом з тим, відповідно до підпункту 22-1 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (в редакції Закону №3505-ІХ) для розміщення Національного військового меморіального кладовища передача у постійне користування, зміна цільового призначення земельних ділянок державної, комунальної власності здійснюється з такими особливостями:
		місце розташування Національного військового меморіального кладовища визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни;
		вилучення земельних ділянок із постійного користування може здійснюватися без погодження землекористувача, який належить до державної, комунальної власності. У разі вилучення земельної ділянки за згодою землекористувача йому може бути передана у користування інша земельна ділянка державної, комунальної власності. У разі передачі на заміну земельної ділянки збитки землекористувачу, пов`язані з вилученням земельної ділянки, не відшкодовуються;
		припинення права постійного користування, зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється без дотримання вимог абзацу першого частини третьої, абзацу другого частини п`ятої, частин сьомої і восьмої статті 20, частини другої статті 150 цього Кодексу, без відшкодування втрат лісогосподарського виробництва та збитків землекористувачам, які належать до державної, комунальної власності;
		зміна цільового призначення земельних ділянок, відомості про які внесені до Державного земельного кадастру, які передаються у постійне користування державній установі або державному підприємству, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни, для розміщення Національного військового меморіального кладовища, не потребує розроблення документації із землеустрою, крім випадків необхідності поділу, об`єднання земельних ділянок. Внесення до Державного земельного кадастру відомостей про зміну цільового призначення такої земельної ділянки здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про зміну цільового призначення земельної ділянки.
		Не допускається зміна цільового призначення земельних ділянок на умовах, визначених цим підпунктом, на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, землях водного фонду, а також територіях житлової забудови, визначених затвердженою містобудівною документацією на місцевому рівні.
		113. Отже, положеннями підпункту 22-1 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (в редакції Закону №3505-ІХ) встановлено спеціальну, спрощену процедуру передачі у постійне користування та зміни цільового призначення земельних ділянок державної чи комунальної власності для розміщення Національного військового меморіального кладовища.
		Разом з тим, законодавець чітко визначив межі застосування цієї процедури, встановивши пряму заборону на зміну цільового призначення земельних ділянок у порядку, передбаченому цим підпунктом, якщо такі ділянки належать, зокрема, до земель природно-заповідного фонду або іншого природоохоронного призначення і таке обмеження в повній мірі узгоджується з узятими Україною міжнародними зобов`язаннями за Бернською конвенцією та Угодою про асоціацію щодо забезпечення збереження природних середовищ існування і видів дикої флори та фауни, які перебувають під особливою охороною.
		114. Таким чином, навіть у межах спеціальної процедури, визначеної для забезпечення реалізації проєкту Національного військового меморіального кладовища, закон (Земельний кодекс України) зберігає безумовний пріоритет охорони природно-заповідних територій та земель іншого природоохоронного призначення, що відповідає актам міжнародного права, які ратифіковані Україною, та конституційним принципам охорони довкілля та раціонального використання земельних ресурсів.
		115. За таких обставин Верховний Суд, усвідомлюючи надзвичайну суспільну значущість створення Національного військового меморіального кладовища як місця гідного вшанування пам`яті військовослужбовців, захисників і захисниць України, які віддали своє життя за її незалежність і територіальну цілісність, зазначає, що така мета не може бути досягнута шляхом порушення приписів міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та вимог національного законодавства, зокрема, щодо охорони земель природно-заповідного фонду та інших особливо цінних природоохоронних територій.
		Вшанування пам`яті героїв повинно здійснюватися в межах правового поля, із дотриманням конституційного принципу верховенства права, а також принципу сумлінного виконання міжнародних зобов`язань держави, пріоритету екологічної безпеки та забезпечення збалансованого розвитку суспільства, що, у свою чергу, і буде проявом поваги до героїв, які віддали своє життя заради України та її майбутнього, оскільки саме за утвердження свободи, законності та верховенства права боролися і борються захисники та захисниці України, відстоюючи демократичну і правову Державу.
		116. Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що Київська обласна військова адміністрація, ухвалюючи розпорядження від 14.03.2024 № 275, не врахувала спеціальний природоохоронний статус земельної ділянки з кадастровим номером 3222481200:05:002:0457 площею 258,7298 га, яка, по-перше, входить до територій Смарагдової мережі та, по-друге, відповідно до приписів статті 7 Закону № 2456-ХІІ і статті 46 Земельного кодексу України, належить до земель іншого природоохоронного призначення.
		Водночас належність зазначеної земельної ділянки до територій Смарагдової мережі зумовлює застосування до неї підвищеного стандарту охорони, що випливає як з норм національного природоохоронного законодавства, так і з міжнародних зобов`язань України, у зв`язку з чим Верховний Суд констатує, що Київська обласна військова адміністрації, не мала правових підстав для зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222481200:05:002:0457 площею 258,7298 га та, відповідно, для передачі її у користування ДУ «Національне військове меморіальне кладовище», а суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання протиправними та скасування пунктів 2-5 розпорядження від 14.03.2024 №275.
		117. За таких обставин колегія суддів, переглянувши касаційні скарги ДУ «Національне військове меморіальне кладовище» та Київської обласної військової адміністрації в межах їх доводів та вимог, вважає законними та обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову у цій справі, оскільки спірне розпорядження Київської обласної військової адміністрації було прийнято з порушенням вимог національного земельного, природоохоронного законодавства та міжнародних угод, ратифікованих Україною, а наведені у касаційних скаргах доводи не спростовують правильності встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		118. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		119. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційні скарги ДУ «Національне військове меморіальне кладовище» та Київської обласної військової адміністрації слід залишити без задоволення, а оскаржувані зазначеними учасниками справи судові рішення - без змін.
		120. Частиною третьою статті 375 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		121. Оскільки ухвалою судді Верховного Суду (судді-доповідача у цій справі) від 24.09.2025 зупинено дію рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.03.2025, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення дії зазначеного судового рішення.
		Керуючись статтями 341, 345, 350, 356 КАС України, Суд -
		УХВАЛИВ:
		Касаційні скарги Державної установи «Національне військове меморіальне кладовище» та Київської обласної військової адміністрації залишити без задоволення.
		Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.08.2025 у справі №320/25649/24 залишити без змін.
		Поновити дію рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 у справі №320/25649/24.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач  А.І. Рибачук
		 
		судді  А.Ю. Бучик
		 
		Л.В. Тацій

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...