Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 927/149/22 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про банкрутство, з них:.
Надіслано судом: 02.02.2026. Зареєстровано: 02.02.2026. Забезпечено надання загального доступу: 03.02.2026.
Дата набрання законної сили: 21.01.2026
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 січня 2026 року 
		м. Київ
		 
		cправа № 927/149/22 
		 
		Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду: Огородніка К. М. - головуючого, Васьковського О. В., Жукова С. В., Картере В. І., Пєскова В. Г., Погребняка В. Я.
		 
		за участю секретаря судового засідання Сулім А. В.
		за участю представника ОСОБА_1 (ініціюючий кредитор) - ОСОБА_3, представниці ОСОБА_2 (уповноважена особа засновників боржника) - ОСОБА_4 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу арбітражної керуючої Потупало Наталії Ігорівни
		 
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2025
		 
		у справі № 927/149/22
		за заявою ОСОБА_1 
		до Товариства з обмеженою відповідальністю «Яворина-Трейдінг»
		про визнання банкрутом, 
		 
		УСТАНОВИВ:
		Правова проблема у справі пов`язана із застосуванням норми пункту 5 частини першої статті 90 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) у правовідносинах, що стосуються закриття господарським судом провадження у справі про банкрутство у зв`язку з погашенням всіх вимог кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів без вирішення питання щодо оплати грошової винагороди ліквідатору та здійснених ним витрат у межах ліквідаційної процедури.
		Коротка історія справи про банкрутство
		У провадженні Господарського суду Чернігівської області перебуває справа № 927/149/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Яворина-Трейдінг» (далі - ТОВ «Яворина-Трейдінг», боржник).
		Постановою від 03.08.2022 у цій справі Господарський суд Чернігівської області, серед іншого, визнав ТОВ «Яворина-Трейдінг» банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців та призначив ліквідатором банкрута арбітражну керуючу Потупало Наталію Ігорівну (далі - ліквідатор ТОВ «Яворина-Трейдінг»).
		Строк ліквідаційної процедури банкрута та повноважень Ліквідатора ТОВ «Яворина-Трейдінг» неодноразово продовжувався, востаннє - до 19.12.2024 ухвалою цього суду від 19.06.2024. 
		Короткий зміст заявлених клопотань у справі про банкрутство
		18.11.2024 до місцевого господарського суду від ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , заявниця) надійшло клопотання від 15.11.2024 про залучення її до участі у справі № 927/149/22 про банкрутство ТОВ «Яворина-Трейдінг» як уповноваженої особи засновників (учасників) боржника та закриття провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 90 КУзПБ у зв`язку з погашенням вимог кредиторів.
		10.12.2024 до суду від ліквідатора ТОВ «Яворина-Трейдінг» надійшло клопотання від 09.12.2024 про долучення до матеріалів справи поточного звіту, яке задоволено судом, документи долучено до матеріалів справи.
		16.12.2024 до суду від ліквідатора ТОВ «Яворина-Трейдінг» надійшло клопотання про продовження строку ліквідаційної процедури боржника на шість місяців.
		Короткий зміст ухвали суду першої інстанції 
		Ухвалою від 16.12.2024 у цій справі Господарський суд Чернігівської області постановив:
		- задовольнити клопотання ОСОБА_2 від 15.11.2024 в частині залучення її до участі у справі, залучив ОСОБА_2 до участі у справі № 927/149/22 як уповноважену особу засновників (учасників) ТОВ «Яворина Трейдінг»; 
		- відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_2 у частині закриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Яворина-Трейдінг»; 
		- задовольнити клопотання ліквідатора ТОВ «Яворина-Трейдінг» та продовжити строк ліквідаційної процедури та повноважень ліквідатора банкрута на шість місяців.
		Відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_2 у частині закриття провадження у цій справі про банкрутство, суд першої інстанції врахував, що на дату розгляду справи залишилися непогашеними грошова винагорода ліквідатора ТОВ «Яворина-Трейдінг» та понесені ним витрати, у межах справи подано позовну заяву та оскаржуються ухвали місцевого господарського суду.
		Наведені обставини, за висновком місцевого господарського суду, стали підставою для задоволення клопотання Ліквідатора ТОВ «Яворина-Трейдінг» про продовження строку ліквідаційної процедури та повноважень ліквідатора банкрута.
		Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції 
		Постановою від 14.05.2025 Північний апеляційний господарський суд ухвалив: 
		- задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_2 та скасувати ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 16.12.2024 про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_2 в частині закриття провадження у справі № 927/149/22 про банкрутство ТОВ «Яворина-Трейдінг»; 
		- прийняти у скасованій частині нове рішення, яким клопотання ОСОБА_2 задовольнити, 
		- припинити ліквідаційну процедуру ТОВ «Яворина-Трейдінг» та повноваження ліквідатора банкрута; 
		- закрити провадження у справі № 927/149/22 про банкрутство ТОВ «Яворина-Трейдінг».
		Свою позицію апеляційний суд пояснив тим, що за умови погашення вимог кредиторів у справі про банкрутство приписи частини сьомої статті 41, пункту 5 частини першої статті 90 КУзПБ є імперативними нормами, які підлягають застосуванню судом незалежно від наявності інших факторів, як-от: наявність у справі невирішених заяв, скарг та клопотань, оскарження процесуальних документів у судах вищих інстанцій, наявність рішення зборів (комітету) кредиторів про продовження ліквідаційної процедури чи непогашення грошової винагороди та витрат арбітражного керуючого тощо.
		З погляду апеляційного господарського суду, легітимною метою процедури банкрутства є саме задоволення вимог кредиторів, а тому погашення всіх вимог кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів за відсутності доказів неприйняття кредиторами цих коштів або їх повернення особі, яка здійснила таке погашення, є таким, що здійснено відповідно до норм чинного законодавства, і суд не має правових підстав, щоб не враховувати факт такого погашення. 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 
		Не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2025, арбітражна керуюча Потупало Н. І. (скаржниця) подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 16.12.2024 у цій справі.
		Касаційну скаргу арбітражна керуюча мотивувала підставою касаційного оскарження судових рішень, визначеною пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), через неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, а саме: 
		- щодо необхідності дотримання принципу повноти дій ліквідатора в ліквідаційній процедурі (постанови Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №904/4863/13, від 28.11.2019 у справі № 904/6144/16, від 10.12.2020 у справі № 916/95/18), від 20.04.2021 у справі № 920/799/17 від 08.05.2018 у справі №904/5948/16, від 02.07.2019 у справі № 5011-46/1733-2012, від 12.09.2019 у справі № 914/3812/15, від 28.11.2019 у справі № 18/1971/12, від 27.02.2020 у справі № 910/21227/16, від 25.06.2020 у справі № 44/484-б, від 27.10.2020 у справі № 28/29-б-43/212-2012, від 02.09.2021 у справі № 910/3438/13, від 07.10.2021 у справі № 914/3812/15, від 08.12.2022 у справі № 904/4387/19);
		- щодо застосування статті 30 КУзПБ у частині оплати винагороди арбітражному керуючому (постанови Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 5002-17/1718-2011, від 10.08.2022 у справі № 916/956/13, від 07.03.2023 у справі № 908/1946/15).
		Іншою підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України у поєднанні з пунктом 1 частини третьої статті 310 цього Кодексу, арбітражна керуюча зазначила порушення апеляційним судом норм процесуального права через недослідження зібраних у справі доказів наявності у власності банкрута ліквідного активу (транспортного засобу, витребуваного ліквідатором за наслідком оскарження фраудаторного правочину), що мали значення для правильного вирішення справи з урахуванням норм статті 30 КУзПБ.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
		ОСОБА_2 подала відзив, в якому просить касаційну скаргу арбітражної керуючої Потупало Н. І. залишити без задоволення з викладених у відзиві підстав, оскаржену постанову апеляційного господарського суду залишити без змін як законну та обґрунтовану. 
		Аргументуючи свою позицію ОСОБА_2., з покликанням на норми частини сьомої статті 41, пункту 5 частини першої статті 90 КУзПБ, зауважила, що закриття провадження у справі про банкрутство, в якому вимоги усіх кредиторів є погашеними, не є передчасним, а становить законну та логічну дію задля збереження фінансових активів боржника. Водночас продовження провадження у справі про банкрутство, з погляду заявниці, призведе до додаткових майнових витрат боржника, зокрема й на оплату послуг ліквідатора.
		У решті доводи відзиву на касаційну скаргу тотожні висновкам суду апеляційної інстанції, викладеним в оскарженій постанові.
		Касаційне провадження
		18.06.2025 до касаційного суду надійшла зазначена вище касаційна скарга арбітражної керуючої Потупало Н. І.
		Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.06.2025 для розгляду цієї касаційної скарги у справі № 927/149/22 визначено склад колегії суддів: Огороднік К. М. - головуючий, Жуков С. В., Картере В. І.
		Ухвалою від 26.06.2025 Верховний Суд, зокрема, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою арбітражної керуючої Потупало Н. І. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 у справі № 927/149/22, призначив касаційну скаргу до розгляду на 30.07.2025 о 10:45.
		У зв`язку з відпусткою суддів Жукова С. В. та Картере В. І. розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату КГС ВС від 21.07.2025 № 32.2-01/1583 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатом якого визначено склад колегії суддів: Огороднік К. М. - головуючий, Погребняк В. Я., Васьковський О. В.
		30.07.2025 Верховний Суд постановив ухвалу, якою оголосив перерву у судовому засіданні у справі до 17.09.2025 о 11:15.
		Ухвалою від 17.09.2025 Верховний Суд передав справу № 927/149/22 за касаційною скаргою арбітражної керуючої Потупало Н. І. на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
		Ухвалою від 24.09.2025 Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду прийняв справу №927/149/22 до провадження та призначив розгляд касаційної скарги на 12.11.2025 о 16:00.
		03.10.2025 Верховний Суд постановив ухвалу, якою задовольнив заяву ОСОБА_1 про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
		Ухвалами від 12.11.2025 та від 10.12.2025 Верховний Суд оголошував перерву в судовому засіданні у справі № 927/149/22, востаннє - до 21.01.2026 о 14:30.
		У судовому засіданні 21.01.2026 взяли участь представник ОСОБА_1 (ініціюючий кредитор) та представниця ОСОБА_2 (уповноважена особа засновників боржника), які надали пояснення щодо вимог та доводів касаційної скарги. Арбітражна керуюча Потупало Н. І. (скаржниця) у судове засідання з`явилася та явку представника не забезпечила, про дату, час і місце судового засідання була повідомлена належним чином. 
		Оскільки явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов`язковою за законом і не визнавалася такою судом, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності скаржниці чи її повноважного представника.
		Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
		Частина перша статті 300 ГПК України встановлює, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		З огляду на зазначений припис Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду (далі - Суд) переглядає оскаржені судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.
		Спірні правовідносини у справі стосуються закриття провадження у справі про банкрутство у зв`язку з погашенням всіх вимог кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів (що згідно із чинним правовим регулюванням є можливим на всіх стадіях провадження у цій категорії справ) саме у ліквідаційній процедурі.
		При цьому предметом касаційного дослідження є правомірність закриття господарським судом провадження у справі про банкрутство з наведеної підстави, передбаченої нормою пункту 5 частини першої статті 90 КУзПБ, без вирішення судом питання щодо оплати грошової винагороди ліквідатору та здійснених ним витрат у межах ліквідаційної процедури.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та дослідивши правову проблему в рамках вирішення спірних правовідносин, Суд дійшов таких висновків.
		Щодо зміни правового регулювання порядку закриття провадження у справі про банкрутство у зв`язку з погашенням усіх вимог кредиторів
		Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи встановлює КУзПБ, який було введено в дію 21.10.2019.
		Порядок та підстави закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) визначені статтею 90 КУзПБ, яка зазнала суттєвих змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 20.03.2023 № 2971-IX (далі - Закон № 2971-IX), що набрав чинності 15.04.2023.
		Так, частиною першою статті 90 КУзПБ (у редакції Кодексу до внесених змін Законом № 2971-IX) було визначено, що господарський суд закриває провадження у справі про банкрутство, якщо: 1) боржник - юридична особа не внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) юридичну особу, яка є боржником, припинено в установленому законодавством порядку, про що є відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 3) у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того самого боржника; 4) відновлено платоспроможність боржника або погашені всі вимоги кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів; 5) затверджено звіт керуючого санацією або ліквідатора в порядку, передбаченому цим Кодексом; 6) до боржника після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про його банкрутство не висунуто вимог; 7) справа не підлягає розгляду в господарських судах України; 8) господарським судом не встановлені ознаки неплатоспроможності боржника; 9) в інших випадках, передбачених законом.
		Частиною другою цієї статті (у редакції Кодексу до внесених змін Законом № 2971-IX) було визначено, що провадження у справі про банкрутство може бути закрито у випадках, передбачених пунктами 1, 2, 5 і 7 частини першої цієї статті, на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство (до та після визнання боржника банкрутом), у випадках, передбачених пунктами 3, 4, 8 і 9 частини першої цієї статті, - лише до визнання боржника банкрутом, а у випадку, передбаченому пунктом 6 частини першої цієї статті, - лише після визнання боржника банкрутом.
		Системний аналіз наведених норм КУзПБ свідчить, що законодавець розмежував можливість закриття провадження у справі про банкрутство з тих чи інших підстав стадіями процедури банкрутства.
		Водночас за редакцією КУзПБ до внесених змін Законом № 2971-IX закриття провадження у справі про банкрутство на підставі норми пункту 4 частини першої статті 90 КУзПБ (у зв`язку з погашенням всіх вимог кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів) у ліквідаційній процедурі юридичної особи чи процедурі погашення боргів фізичної особи, тобто після визнання боржника банкрутом, було неможливим.
		Своєю чергою, частиною першою статті 90 КУзПБ (у чинній редакції Кодексу, зокрема після внесення змін Законом № 2971-IX) унормовано, що господарський суд закриває провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) у разі: 1) невнесення боржника - юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) припинення у встановленому законодавством порядку юридичної особи, яка є боржником, про що є відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 3) смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім боржника - фізичної особи; 4) перебування у провадженні господарського суду справи про банкрутство (неплатоспроможність) того самого боржника; 5) відновлення платоспроможності боржника або погашення всіх вимог кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів; 6) затвердження звіту керуючого санацією в порядку, передбаченому цим Кодексом; 7) затвердження звіту ліквідатора в порядку, передбаченому цим Кодексом; 8) якщо до боржника після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) за його заявою не висунуто вимог; 8-1) якщо відкрита справа про банкрутство господарських товариств, які відповідають сукупно таким критеріям: є оператором критичної інфраструктури; частки (акції, паї) господарського товариства були примусово відчужені під час дії воєнного стану; державі у статутному капіталі господарського товариства прямо або опосередковано належить більше 50 відсотків часток (акцій, паїв), крім господарських товариств, які ліквідуються за рішенням боржника; 9) боржником є оптовий постачальник електричної енергії; 10) якщо справа згідно із законом не підлягає розгляду в господарських судах України; 11) якщо господарським судом не встановлені ознаки неплатоспроможності боржника; 12) укладення мирової угоди між боржником та кредиторами відповідно до статті 192 ГПК України; 13) прийняття рішення про приватизацію боржника, яким є державне підприємство або господарське товариство, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі; 14) в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
		Частиною другою цієї статті (у чинній редакції Кодексу) встановлено, що провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) може бути закрито у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 5, 9, 10, 12 і 13 частини першої цієї статті, на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) (до та після визнання боржника банкрутом), у випадках, передбачених пунктами 1, 4, 6, 8 і 11 частини першої цієї статті, - лише до визнання боржника банкрутом, а у випадку, передбаченому пунктом 7 частини першої цієї статті, - лише після визнання боржника банкрутом.
		Аналіз зазначених приписів КУзПБ дає змогу виснувати, що закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) у зв`язку з погашенням всіх вимог кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів (тобто на підставі пункту 5 частини першої статті 90 цього Кодексу у чинній його редакції, зокрема після внесення змін Законом № 2971-IX) стало можливим навіть у ліквідаційній процедурі юридичної особи чи процедурі погашення боргів фізичної особи.
		Утім, зважаючи, що встановлений КУзПБ порядок закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) з наведеної підстави, як і з перелічених інших, не врегульовує питання виплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого, з метою забезпечення єдності судової практики Суд вважає за доцільне вирішити означену правову проблему шляхом формування єдиної правової позиції, що полягає у такому.
		Щодо загального порядку сплати винагороди арбітражного керуючого та відшкодування його витрат
		Частинами першою, четвертою та сьомою статті 43 Конституції України унормовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Арбітражний керуючий є суб`єктом незалежної професійної діяльності, який з моменту постановлення ухвали (постанови) про призначення його керуючим санацією або ліквідатором до моменту припинення здійснення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства-боржника (згідно із частинами першої та другої статті 10 КУзПБ).
		Пунктом 3 частини першої статті 12 КУзПБ передбачено, що арбітражний керуючий користується усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією, ліквідатора відповідно до законодавства, у тому числі має право отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених цим Кодексом.
		Порядок сплати винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого під час виконання повноважень у справі про банкрутство (неплатоспроможність) визначено статтею 30 КУзПБ.
		Частиною першою цієї статті передбачено, що арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду. Грошова винагорода арбітражного керуючого складається з основної та додаткової грошових винагород.
		Право вимоги основної грошової винагороди виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень (абзац п`ятий частини другої статті 30 КУзПБ).
		Відповідно до абзацу шостого частини другої статті 30 КУзПБ сплата основної винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду, який розглядає справу, до моменту подання заяви про відкриття провадження у справі.
		Положенням цієї норми кореспондує абзац четвертий частини четвертої статті 34 КУзПБ, який встановлює, що до заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство, серед іншого, додаються докази авансування винагороди арбітражному керуючому трьох розмірів мінімальної заробітної плати за три місяці виконання повноважень.
		У разі якщо процедура триває після закінчення авансованих заявником коштів, основна винагорода арбітражного керуючого сплачується за рахунок коштів, одержаних боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності, або коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі, або коштів фонду, створеного кредиторами для виплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого (у разі його створення) (абзац сьомий частини другої статті 30 КУзПБ).
		Отже, наведеними приписами статті 30 КУзПБ визначено, що сплата грошової винагороди арбітражного керуючого у справі про банкрутство можлива за рахунок: 1) авансування коштів заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду; 2) коштів, одержаних боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності; 3) коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі; 4) коштів створеного кредиторами фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого (аналогічний висновок вперше викладено в постанові Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №918/454/18 та підтримано згодом Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 19.04.2023 у справі № 5002-17/1718-2011).
		Водночас обов`язковою процесуальною дією, що забезпечує реалізацію права арбітражного керуючого на отримання грошової винагороди та відшкодування витрат є затвердження господарським судом відповідного звіту за підсумками кожної із процедур банкрутства (неплатоспроможності).
		Порядок та передумови затвердження згаданого звіту визначені частиною шостою статті 30 КУзПБ, якою встановлено, що арбітражний керуючий не менше одного разу на два місяці звітує про нарахування та виплату грошової винагороди арбітражного керуючого, здійснення та відшкодування його витрат на засіданнях зборів кредиторів (у справі про неплатоспроможність фізичної особи) чи комітету кредиторів (у справі про банкрутство юридичної особи), а в частині витрат, що стосуються заставного майна, - перед забезпеченим кредитором. Звіт арбітражного керуючого про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат має бути схвалений зборами кредиторів (у справі про неплатоспроможність фізичної особи) чи комітетом кредиторів (у справі про банкрутство юридичної особи), а в частині витрат, що стосуються заставного майна, - забезпеченим кредитором. Звіт про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за підсумками процедур розпорядження майном, санації, ліквідації, погашення боргів боржника подається арбітражним керуючим до господарського суду за п`ять днів до закінчення відповідної процедури, розглядається судом та затверджується ухвалою, що може бути оскаржена у встановленому порядку.
		З наведених норм випливає, що за результатом розгляду звіту арбітражного керуючого про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат господарський суд постановляє ухвалу, якою затверджує такий звіт (повністю або частково) чи відмовляє у його затвердженні.
		Загалом же, на підставі системного аналізу наведених вище приписів статті 43 Конституції України та статей 30, 90 КУзПБ Суд висновує, що здійснення арбітражним керуючим повноважень у справі про банкрутство (неплатоспроможність) відбувається виключно на платній основі (адже протилежного законодавством не передбачено), а своєчасне одержання грошової винагороди за працю є його конституційною гарантією. 
		При цьому розгляд господарським судом звіту арбітражного керуючого про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за підсумками відповідної процедури банкрутства (неплатоспроможності), за загальним правилом, є обов`язковою передумовою закриття провадження у справі про банкрутство незалежно від підстав такого закриття.
		Зважаючи на висловлені мотиви, Суд зазначає, що розгляд відповідного звіту та вирішення господарським судом питання щодо сплати винагороди арбітражного керуючого та відшкодування його витрат жодним чином не порушують імперативності норм частини першої статті 90 КУзПБ, якою встановлено підстави закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а натомість є необхідною складовою процесу такого закриття.
		Принагідно Суд зауважує, що у судовій практиці можуть траплятися випадки, коли питання закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) господарський суд вирішує за відсутності перелічених вище джерел сплати грошової винагороди арбітражного керуючого та його витрат, тож необхідним у такому разі є з`ясування особливостей їх покриття з метою дотримання принципу оплатності послуг арбітражного керуючого. 
		Щодо особливостей оплати основної винагороди арбітражного керуючого та відшкодування його витрат у разі затвердження звіту ліквідатора 
		Закриття провадження у справі про банкрутство у разі затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу (пункт 7 частини першої статті 90 КУзПБ) може мати такі наслідки: 1) припинення юридичної особи-боржника, якщо майна не залишилось або його не виявлено чи таке відсутнє (частина друга статті 65 Кодексу); 2) продовження підприємницької діяльності, якщо майна банкрута вистачило для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі (частина п`ята статті 65 Кодексу).
		Вочевидь у разі наявності залишку майна банкрута після завершення ліквідаційної процедури питання сплати основної винагороди арбітражного керуючого (ліквідатора) та відшкодування його витрат перед господарським судом не виникає. 
		Натомість достатньо неврегульованим залишається питання оплати послуг арбітражного керуючого у випадку, якщо за результатом завершення ліквідаційної процедури банкрут підлягає припиненню як юридична особа, а його майна для сплати винагороди ліквідатора та його витрат не вистачило.
		У цьому зв`язку Суд зауважує, що у питанні особливостей порядку оплати послуг ліквідатора та витрат за підсумками ліквідаційної процедури за одночасної відсутності джерел фінансування таких витрат Верховним Судом сформовано сталу та послідовну практику.
		Так, згідно з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 5002-17/1718-2011, діяльність ліквідатора банкрута спрямована на досягнення остаточної мети ліквідаційної процедури - найповнішого задоволення вимог кредиторів шляхом пошуку та реалізації активів ліквідаційної маси. Поза межами ліквідаційної процедури кредитори боржника не можуть задовольнити свої вимоги в інший спосіб, окрім як через реалізацію майна боржника в ліквідаційній процедурі (частина чотирнадцята статті 39 КУзПБ). Тому основними отримувачами послуг арбітражного керуючого у цій процедурі є саме кредитори неплатоспроможного боржника.
		Водночас, беручи участь у справі про банкрутство, кредитор не тільки має певні процесуальні права, зокрема на задоволення своїх грошових вимог за рахунок активів ліквідаційної маси, а й як учасник провадження (сторона) має обов`язки, пов`язані із здійсненням провадження у справі. Ухвалою суду на такого кредитора можуть покладатися відповідні судові витрати щодо оплати послуг перекладача, судового експерта, арбітражного керуючого тощо.
		Отже, якщо процедура банкрутства триває після закінчення коштів, авансованих заявником відповідно до абзацу шостого частини другої статті 30 КУзПБ, або таке авансування не здійснювалося через інше правове регулювання на час ініціювання процедури банкрутства, фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого кредиторами не створено, а коштів, одержаних у результаті господарської діяльності боржника або від продажу його майна, яке не перебуває в заставі, недостатньо для оплати послуг арбітражного керуючого та його витрат, подаючи на затвердження звіт про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат арбітражного керуючого за підсумками ліквідаційної процедури, ліквідатор не може бути позбавлений права звернутися до суду із заявою про стягнення з кредиторів банкрута коштів на оплату його грошової винагороди за період виконання повноважень та відшкодування його витрат у справі. Беручи до уваги принцип пропорційності задоволення вимог кредиторів, суд покладає витрати на оплату послуг ліквідатора та його витрати на кредиторів у справі про банкрутство пропорційно до розміру визнаних кредиторських вимог за наявності на те правових підстав. 
		Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 5002-17/1718-2011 з посиланням на численну практику Верховного Суду (у тому числі постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.07.2020 у справі №Б14/040-07/15-08, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.02.2020 у справі № 11/Б-921/1448/2013, від 14.08.2019 у справі № 5/80-10, від 09.07.2019 у справі № 15/55/2011/5003, від 18.04.2019 у справі № 5010/1864/2011-Б-13/56, від 16.04.2019 у справі № 914/2458/16, від 13.02.2019 у справі №910/22696/15 та ін.). 
		Така практика покладення судом на кредиторів витрат на оплату послуг арбітражного керуючого (ліквідатора) у справах про банкрутство залишається єдиним можливим засобом дотримання принципу оплатності послуг арбітражного керуючого відповідно до приписів статті 43 Конституції України та статті 30 КУзПБ у випадках, якщо кредитори не утворюють за власною ініціативою фонду оплати послуг ліквідатора та відсутні кошти боржника від реалізації його активів, а провадження у справі про банкрутство має бути завершеним.
		Щодо особливостей оплати основної винагороди арбітражного керуючого та відшкодування його витрат у разі закриття провадження у справі з підстав погашення вимог кредиторів 
		Закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) з підстав погашення вимог кредиторів може відбуватися у такі два способи: 1) у порядку вимог частини сьомої статті 41 КУзПБ у поєднанні з нормою пункту 14 частини першої статті 90 цього Кодексу; 2) відповідно до припису пункту 5 частини першої статті 90 КУзПБ.
		Так, пунктом 14 частини першої статті 90 КУзПБ унормовано, що господарський суд закриває провадження у справі про банкрутство в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
		Таким випадком, зокрема, є обставини, передбачені частиною сьомою статті 41 КУзПБ, згідно з якою боржник, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, власник корпоративних прав боржника, а у випадках, передбачених законодавством, - третя особа протягом провадження у справі про банкрутство з метою погашення вимог кредиторів та закриття провадження у справі мають право задовольнити всі вимоги конкурсних кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів, крім неустойки (штрафу, пені). Для одночасного погашення всіх вимог кредиторів арбітражний керуючий зобов`язаний надати особі, яка виявила намір погасити вимоги кредиторів, реєстр вимог кредиторів. У разі задоволення всіх вимог кредиторів, крім неустойки (штрафу, пені), господарський суд ухвалою закриває провадження у справі про банкрутство. Вимоги щодо неустойки (штрафу, пені) вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі.
		Семантичний аналіз наведених норм частини сьомої статті 41 КУзПБ свідчить, що, попри вжиття законодавцем словосполучення «протягом провадження у справі про банкрутство», зазначені норми не врегульовують правовідносин, що складаються у ліквідаційній процедурі боржника - юридичної особи (позаяк ці положення не регламентують порядку задоволення поточних вимог кредиторів, які у ліквідаційній процедурі також підлягають визнанню та внесенню до реєстру вимог кредиторів). 
		Обґрунтованість цього висновку підтверджується також тим, що Законом № 2971-IX (набрав чинності 15.04.2023) не вносились зміни до частини сьомої статті 41 КУзПБ, тоді як значно було змінено статтю 90 цього Кодексу. У зв`язку із цим за правового регулювання до внесення змін Законом № 2971-IX закриття провадження у справі про банкрутство на підставі частини сьомої статті 41 КУзПБ у поєднанні з вимогою пункту 9 частини першої статті 90 цього Кодексу було можливим лише до визнання боржника банкрутом (частина друга статті 90 Кодексу в зазначеній його редакції).
		Тобто, запровадивши відповідні зміни до КУзПБ Законом № 2971-IX, суб`єкт правотворчості не врегулював питання про те, на якій стадії провадження у справі про банкрутство є можливим закриття такого провадження на підставі частини сьомої статті 41 цього Кодексу у поєднанні з нормою пункту 14 частини першої статті 90 Кодексу.
		Саме тому обґрунтованим та необхідним для врахування господарськими судами попередніх інстанцій є висновок Суду про те, що закриття провадження у справі про банкрутство на підставі частини сьомої статті 41 КУзПБ у поєднанні з вимогою пункту 14 частини першої статті 90 цього Кодексу (у чинній його редакції) є можливим лише до визнання боржника банкрутом.
		Що ж до порядку закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) у зв`язку з погашенням вимог кредиторів саме у ліквідаційній процедурі боржника - юридичної особи (процедурі погашення боргів боржника - фізичної особи) Суд зазначає таке.
		За приписами пункту 5 частини першої статті 90 КУзПБ господарський суд закриває провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) у разі відновлення платоспроможності боржника або погашення всіх вимог кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів.
		При цьому відповідно до положень частин другої, четвертої статті 90 КУзПБ у передбаченому зазначеним пунктом випадку провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) може бути закрито на всіх стадіях такого провадження (до та після визнання боржника банкрутом); господарський суд в ухвалі про закриття провадження у справі зазначає, що вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Кодексом строк або були відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню.
		Отже, окрім відмінності стадії провадження (на якій можливе його закриття у зв`язку з погашенням вимог кредиторів), закриття провадження у справі про банкрутство на підставі пункту 5 частини першої статті 90 КУзПБ має інші правові наслідки порівняно із закриттям такого провадження в порядку вимог частини сьомої статті 41 КУзПБ у поєднанні з нормою пункту 14 частини першої статті 90 цього Кодексу. 
		Водночас Суд повторює, що, за загальним правилом, обов`язковою передумовою закриття провадження у справі про банкрутство з наведених обох підстав є розгляд господарським судом звіту арбітражного керуючого про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат.
		Необхідним при цьому є вирішення господарським судом джерел оплати основної винагороди арбітражного керуючого та відшкодування його витрат.
		Вагомість попереднього вирішення цього питання до постановлення господарським судом ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) пов`язана з метою досягнення дійсного захисту прав та інтересів арбітражного керуючого без необхідності повторного його звернення до суду (принцип процесуальної економії).
		Повертаючись до визначених статтею 30 КУзПБ джерел оплати основної винагороди арбітражного керуючого, Суд нагадує, що ними є: 1) авансування коштів заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду; 2) кошти, одержані боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності; 3) кошти, одержані від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі; 4) кошти створеного кредиторами фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого.
		При цьому відчуження нерухомого майна боржника, в тому числі необтяженого заставою, у процедурі розпорядження майном заборонено нормою частини п`ятої статті 44 КУзПБ, а отже, потенційне використання перелічених джерел оплати основної винагороди та витрат арбітражного керуючого узалежнено від стадії, на якій господарський суд вирішує питання щодо закриття провадження у справі про банкрутство. 
		Проте, у будь-якому разі продовження здійснення боржником - юридичною особою господарської діяльності після закриття провадження у справі про банкрутство унеможливлює покладення судом на кредиторів витрат на оплату послуг арбітражного керуючого. Тож єдиним можливим способом покриття таких витрат, на переконання Суду, є їх стягнення із самого боржника.
		Аналогічний підхід стосується питання оплати послуг арбітражного керуючого в разі відновлення платоспроможності фізичної особи у справі про неплатоспроможність, адже виключно боржник є ініціюючим суб`єктом відкриття провадження у зазначеній категорії справ. Із цих підстав саме боржник у справі про неплатоспроможність повинен нести тягар зазначених витрат.
		Таким чином, задля вирішення питання щодо закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку вимог пункту 5 частини першої статті 90 КУзПБ господарському суду належить попередньо розглянути звіт арбітражного керуючого про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за підсумками тієї процедури (розпорядження майном, санації, ліквідації, погашення боргів боржника), в рамках якої суд здійснює відповідну процесуальну дію.
		У разі повного чи часткового затвердження такого звіту господарський суд у судовому рішенні визначає також джерела покриття оплати грошової винагороди та витрат арбітражного керуючого. 
		Водночас за недостатності відповідного обсягу коштів, які згідно з приписами статті 30 КУзПБ можуть бути спрямовані на оплату грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого, суд покладає тягар таких витрат безпосередньо на боржника.
		Такий підхід у застосуванні положень КУзПБ у справах про банкрутство (неплатоспроможність) забезпечує дотримання принципу оплатності послуг арбітражного керуючого відповідно до приписів статті 43 Конституції України та статей 12, 30 КУзПБ, а також в цілому узгоджується з принципами верховенства права та процесуальної економії.
		При цьому господарським судам варто враховувати, що визначаючи розмір оплати послуг арбітражного керуючого під час здійснення ним ліквідаційної процедури у справі про банкрутство, суд має досліджувати не тільки період здійснення арбітражним керуючим процедури, а й те, які фактичні дії вчинялись ліквідатором протягом процедури та чи дійсно такі дії потребують для їх вчинення саме стільки часу, оскільки оплаті підлягає лише фактично виконана робота (її обсяг), а не період часу, протягом якого тривала означена процедура 
		Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 15.10.2025 у справі № 11/Б-664, від 26.10.2021 у справі № 4/42-Б(906/1210/20), а також у постанові від 15.05.2018 у справі № 29/5005/486/2012, яка стосується застосування норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», однак не втратила актуальності після набрання чинності КУзПБ.
		Щодо суті касаційної скарги
		У справі, що розглядається, суд першої інстанції ухвалою від 16.12.2024 задовольнив клопотання Ліквідатора ТОВ «Яворина Трейдінг» та продовжив строк ліквідаційної процедури й повноважень ліквідатора банкрута, натомість відмовив у задоволенні клопотання уповноваженої особи засновників боржника в частині закриття провадження у справі про банкрутство. 
		Свою позицію місцевий господарський суд мотивував тим, що на дату розгляду справи залишилися непогашеними грошова винагорода ліквідатора банкрута та понесені ним витрати, у межах справи подано позовну заяву та оскаржуються ухвали місцевого господарського суду.
		Не погодившись з такими висновками, апеляційний господарський суд оскарженою постановою від 14.05.2025 скасував зазначену ухвалу від 16.12.2024 в частині відмови у задоволенні клопотання уповноваженої особи засновників боржника про закриття провадження у цій справі про банкрутство.
		За змістом зазначеної постанови суд апеляційної інстанції керувався тим, що за умови погашення вимог кредиторів у справі про банкрутство приписи частини сьомої статті 41 та пункту 5 частини першої статті 90 КУзПБ є імперативними нормами, які підлягають застосуванню судом незалежно від наявності інших факторів, як-от: наявність у справі невирішених заяв, скарг та клопотань, оскарження процесуальних документів в судах вищих інстанцій, наявність рішення зборів (комітету) кредиторів про продовження ліквідаційної процедури чи непогашення грошової винагороди та витрат арбітражного керуючого тощо.
		Втім, такі висновки суперечать наведеним у цій постанові мотивам Суду в частині того, що закриття провадження у справі про банкрутство у зв`язку з погашенням вимог кредиторів може бути здійснено судом лише за попереднього вирішення питання про погашення грошової винагороди та витрат арбітражного керуючого (шляхом розгляду судом звіту арбітражного керуючого про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат).
		Так само не відповідає зазначеній вище правовій позиції та вимогам закону застосований апеляційним судом підхід щодо закриття провадження у справі про банкрутство одночасно на підставі як вимог частини сьомої статті 41 КУзПБ, так і положень пункту 5 частини першої статті 90 цього Кодексу.
		Як зазначалось Судом, порядок погашення вимог кредиторів (як підстава) та правові наслідки закриття провадження у справі про банкрутство з такої підстави згідно з вимогами частини сьомої статті 41 КУзПБ у поєднанні з нормою пункту 14 частини першої статті 90 цього Кодексу, з одного боку, та відповідно до приписів пункту 5 частини першої статті 90 КУзПБ, з іншого, є абсолютно відмінними.
		При цьому Суд повторно зауважує, що закриття провадження у справі про банкрутство на підставі частини сьомої статті 41 КУзПБ у поєднанні з вимогою пункту 14 частини першої статті 90 цього Кодексу у ліквідаційній процедурі (тобто після визнання боржника банкрутом) є неможливим.
		З цих міркувань Суд констатує про помилкове посилання суду апеляційної інстанції як на підставу для закриття провадження у справі про банкрутство у зв`язку з погашенням вимог кредиторів на стадії ліквідаційної процедури на приписи частини сьомої статті 41 КУзПБ. 
		Крім того, висновок апеляційного суду про необхідність закриття провадження у справі про банкрутство без попереднього вирішення питання про погашення грошової винагороди та витрат арбітражного керуючого в цілому є передчасним. 
		Таким чином, суд апеляційної інстанції, не надав належної правової оцінки всім обставинам справи (зокрема в частині необхідності розгляду поданого ліквідатором звіту про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат), що мають значення для правильного розгляду справи у контексті дотримання порядку закриття провадження у справі про банкрутство за наявності для цього правових підстав. 
		Наведене свідчить про невідповідність оскарженої постанови апеляційного суду встановленим статтею 236 ГПК України критеріям обґрунтованості та законності судового рішення. 
		Своєю чергою, постановляючи ухвалу від 16.12.2024, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що необхідною передумовою для закриття провадження у цій справі про банкрутство у зв`язку з погашенням вимог єдиного кредитора є розгляд звіту ліквідатора про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат.
		Суд повторює, що імперативний характер положень частини першої статті 90 КУзПБ, що визначають підстави для закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), дійсно передбачає неможливість подальшого руху процедури, однак у контексті спірних правовідносин не нівелює необхідності вирішення питання оплати послуг ліквідатора та витрат ліквідаційної процедури.
		З цього приводу Суд зауважує, що, зважаючи на встановленні судами обставини повного погашення вимог єдиного у справі кредитора, у місцевого господарського суду, як і у ліквідатора банкрута, відсутні правові підстави для вчинення інших юридично значимих дій у ліквідаційній процедурі, окрім як вирішення питання про погашення грошової винагороди та витрат арбітражного керуючого (шляхом розгляду судом відповідного звіту й визначення джерел покриття відповідних витрат) та питання про закриття провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 90 КУзПБ.
		Зазначені питання підлягають вирішенню судом першої інстанції невідкладно у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для здійснення відповідних процесуальних дій.
		Зважаючи на наведене вище у цілому, Суд вважає частково обґрунтованими підстави касаційного оскарження (в частині доводів про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування статті 30 КУзПБ у контексті спірних правовідносин, у вимірі яких постало питання про можливість закриття провадження у справі про банкрутство без вирішення питання щодо оплати грошової винагороди ліквідатора та понесених ним витрат у межах ліквідаційної процедури) та погоджується виключно з тими доводами скаржника, які відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї постанови.
		При цьому інша частина наведеної скаржником практики Верховного Суду (щодо необхідності дотримання принципу повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі) не є релевантною до обставин цієї справи з огляду на неподібність спірних правовідносин. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Згідно з положеннями статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		З огляду на зазначену норму та наведені вище висновки Суду, оскаржена постанова суду апеляційної інстанції від 14.05.2025 підлягає скасуванню, а ухвала місцевого господарського суду від 16.12.2024 - залишенню в силі з мотивів, викладених у цій постанові.
		Висновки про застосування норм права
		Аналіз положень статті 90 КУзПБ свідчить, що законодавець розмежував можливість закриття провадження у справі про банкрутство з тих чи інших підстав стадіями процедури банкрутства.
		При цьому встановлений КУзПБ порядок закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) з наведених зазначеною статтею підстав не врегульовує питання виплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого, що зумовило формування єдиної правової позиції з метою забезпечення єдності судової практики.
		На підставі системного аналізу приписів статті 43 Конституції України та статей 30, 90 КУзПБ Суд висновує, що здійснення арбітражним керуючим повноважень у справі про банкрутство (неплатоспроможність) відбувається виключно на платній основі, а своєчасне одержання грошової винагороди за працю є його конституційною гарантією. 
		Водночас розгляд господарським судом звіту арбітражного керуючого про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за підсумками відповідної процедури банкрутства (неплатоспроможності), загальним правилом, є обов`язковою передумовою для закриття провадження у справі про банкрутство незалежно від підстав такого закриття.
		Вирішення господарським судом питання щодо сплати винагороди арбітражному керуючому та відшкодування його витрат жодним чином не порушує імперативності норм частини першої статті 90 КУзПБ, якою встановлено підстави закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а натомість є необхідною складовою процесу такого закриття.
		Обов`язковою процесуальною дією, що забезпечує реалізацію права арбітражного керуючого на отримання грошової винагороди та відшкодування витрат, є затвердження господарським судом відповідного звіту за підсумками кожної із процедур банкрутства (неплатоспроможності).
		За наявності підстав для повного чи часткового затвердження звіту про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат господарський суд у судовому рішенні визначає також джерела покриття оплати грошової винагороди та витрат арбітражного керуючого. 
		У разі ліквідації юридичної особи - боржника внаслідок закриття провадження у справі про банкрутство з підстави затвердження звіту ліквідатора й ліквідаційного балансу (пункт 7 частини першої статті 90 КУзПБ) і відсутності при цьому визначених статтею 30 цього Кодексу джерел фінансування послуг арбітражного керуючого та відшкодування його витрат ліквідатор не може бути позбавлений права звернутися до суду із заявою про стягнення з кредиторів банкрута коштів на оплату його грошової винагороди за період виконання повноважень та відшкодування його витрат за підсумками ліквідаційної процедури. За таких обставин, зважаючи на необхідність дотримання принципу оплатності послуг арбітражного керуючого та враховуючи принцип пропорційності задоволення вимог кредиторів, суд покладає витрати на оплату послуг ліквідатора та його витрати на кредиторів у справі про банкрутство пропорційно до розміру визнаних кредиторських вимог за наявності на це правових підстав. 
		У випадку закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) з підстави погашення вимог кредиторів (пункт 5 частини першої статті 90 КУзПБ) і відсутності при цьому визначених статтею 30 цього Кодексу джерел фінансування послуг арбітражного керуючого й відшкодування його витрат належним способом оплати грошової винагороди та покриття відповідних витрат є стягнення необхідної суми коштів із самого боржника.
		Такий підхід у застосуванні положень КУзПБ у справах про банкрутство (неплатоспроможність) забезпечує дотримання принципу оплатності послуг арбітражного керуючого відповідно до приписів статті 43 Конституції України та статей 12, 30 КУзПБ, а також в цілому узгоджується з принципами верховенства права та процесуальної економії.
		При цьому господарським судам варто враховувати, що при визначенні розміру оплати послуг арбітражного керуючого під час здійснення ним відповідної процедури у справі про банкрутство (неплатоспроможність), господарський суд має досліджувати не тільки період здійснення арбітражним керуючим такої процедури, а й обсяг вчинених фактичних дій та чи дійсно такі дії потребують на їх вчинення саме стільки часу, оскільки оплаті підлягає виключно фактично виконана робота (її обсяг), а не період часу, протягом якого тривала означена процедура.
		 
		Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ :
		 
		1. Касаційну скаргу арбітражної керуючої Потупало Наталії Ігорівни задовольнити.
		 
		2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 у справі № 927/149/22 скасувати.
		 
		3. Ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 16.12.2024 у справі №927/149/22 залишити в силі.
		 
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя К. М. Огороднік 
		Судді О. В. Васьковський
		С. В. Жуков
		В. І. Картере
		В. Г. Пєсков
		В. Я. Погребняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...