Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 372/6826/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 04.02.2026. Забезпечено надання загального доступу: 05.02.2026.
Дата набрання законної сили: 22.01.2026
Номер судового провадження: 61-12492ск25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		УХВАЛА
		22 січня 2026 року 
		м. Київ
		справа № 372/6826/24
		провадження № 61-12492св25
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд):головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач)
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_1  
		на ухвалу Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2025 рокуу складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Саліхова В. В.
		у справі 
		за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) 
		до 
		відповідача - Фонду державного майна України (далі - відповідач), 
		третя особа - Державне підприємство «Спецагролізинг» (далі - ДП «Спецагролізинг»),
		провизнання трудових відносин припиненими та зобов`язання вчинити певні дії,
		постановив ухвалу про таке:
		І. Короткий зміст позовної заяви, судових рішень і вимог заяви
		1. У грудні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача за участю третьої особи про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання вчинити певні дії.
		2. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
		3. Додатковим рішенням Обухівського районного суду Київської області від 07 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача судових витрат.
		4. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу.
		5. Постановою Київського апеляційного суду від 16 липня 2025 року апеляційну скаргу задоволено, рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 лютого 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким визнано припиненими трудові відносини між позивачем та ДП «Спецагролізинг» щодо виконання ним обов`язків виконуючого обов`язки директора цього підприємства з 30 жовтня 2024 року. Зобов`язано відповідача видати відповідне розпорядження (рішення) щодо виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з розділу «Відомості про органи управління юридичної особи» відомості про позивача як виконуючого обов`язки директора (керівника) ДП «Спецагролізинг». Стягнути з відповідача на користь держави судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції у сумі 1 211,20 грн та на користь позивача - витрати за подання апеляційної скарги у сумі 1 453,44 грн.
		6. 17 липня 2025 року представник позивача - адвокат Мельников Д. О. подав до суду апеляційної інстанції клопотання, у якому просив здійснити розподіл судових витрат і стягнути з відповідача 68 000,00 грн витрат на правничу допомогу, надану в суді першої інстанції, та 47 000,00 грн витрат на правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції. Вказав, що такі витрати позивача підтверджуються договором про правничу допомогу від 18 грудня 2024 року та актами прийому-передачі до цього договору від 26 лютого 2025 року і від 17 липня 2025 року.
		IІ.Короткий зміст оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції
		7. Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача та в ухваленні додаткової постанови. 
		8. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що представник позивача не обґрунтував причини неможливості подання відповідних доказів на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу до судових дебатів, водночас звернувся із заявою про ухвалення додаткового судового рішення, пропустивши строк, визначений частиною восьмою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), тому наявні підстави для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткової постанови щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у справі, що відповідає положенням статтей 141, 246 ЦПК.
		ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		9. У касаційній скарзі позивач просить оскаржувану ухвалу апеляційного суду скасувати і стягнути витрати на правничу допомогу, надану в суді першої та апеляційної інстанцій, на його користь з відповідача.
		10. Касаційна скарга мотивована таким:
		- заява про стягнення судових витрат на правничу допомогу до суду апеляційної інстанції подана 17 липня 2025 року, тобто у межах п`ятиденного строку, визначеного законом, оскільки постанова Київського апеляційного суду проголошена 16 липня 2025 року. Відповідні докази понесення таких витрат додані до матеріалів справи;
		- позивач дотримався вимог закону у частині строків подання доказів та своєчасності повідомлення суду про свої судові витрати;
		- технічний запис судового засідання у суді апеляційної інстанції містить достовірну інформацію про те, що адвокат Мельников Д. О. неодноразово заявляв про подання усіх доказів про витрати на правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення;
		- надмірний формалізм суду апеляційної інстанції у цьому питанні завдає шкоди інтересам правосуддя, суперечить завданню цивільного судочинства та позбавляє позивача права на реалізацію правомірних очікувань щодо відшкодування судових витрат за рахунок відповідача;
		- оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив нове рішення у справі із скасуванням рішення суду першої інстанції, то саме цей суд здійснює розподіл судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, та витрат на правничу допомогу на всіх стадіях судового розгляду;
		- суд апеляційної інстанції передчасно, всупереч наявним у справі доказам, відмовив у стягненні з відповідача судових витрат; 
		- суд першої інстанції надав оцінку поданим позивачем на підтвердження судових витрат договору про правничу допомогу та акту прийому-передачі (з детальними описом робіт) від 26 лютого 2025 року, визнав реальність та обсяг наданих послуг на підставі отриманих доказів та фактичної участі адвоката в судових засіданнях, проте відмовив позивачу у стягненні витрат на правничу допомогу через відмову у задоволенні позову.
		ІV. Рух справи в суді касаційної інстанції
		11. У жовтні 2025 року позивач звернувся із касаційною скаргою на ухвалу суду апеляційної інстанції.
		12. Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження.
		13. 10 грудня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		14. Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
		15. Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
		V. Позиція Верховного Суду
		16. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів.
		17. Підстави для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду визначені статтею 403 ЦПК.
		18. Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		19. Застосовуючи ці критерії, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов переконання, що наявні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у cправі № 686/5757/23(провадження № 14-50цс24), щодо застосування частин четвертої - шостої статтті 137 та частини третьої статті 141 ЦПК в питанні зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, за критерієм співмірності розміру витрат на правничу допомогу (за клопотанням сторони або з власної ініціативи).
		20. У цій справі постало питання щодо порядку розподілу витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (див. пункт 6).
		Представник позивача подав до суду апеляційної інстанції відповідне клопотання, у якому просив стягнути з Фонду державного майна України 68 000,00 грн витрат на правничу допомогу, надану в суді першої інстанції, та 47 000,00 грн витрат на правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції. Вказав, що такі витрати позивача підтверджуються договором про правничу допомогу та актами прийому-передачі до цього договору.
		Клопотання про зменшення розміру таких витрат відповідач не подавав.
		21. У справі Великої Палати Верховного Суду № 686/5757/23 відповідач просив стягнути з позивача відшкодування витрат на правничу допомогу, яка полягала у підготовці відзиву на касаційну скаргу, розмір гонорару встановлено у фіксованому розмірі в сумі 5 000,00 грн.
		Велика Палата Верховного Суду врахувала, що позивач не подавав клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката та не заявляв доводів щодо неспівмірності таких витрат (пункт 146 постанови).
		Велика Палата Верховного Суду наголосила (пункти 139-149), що у розумінні умов частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.
		Водночас у частині третій статті 141 ЦПК визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. 
		Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
		Велика Палата Верховного Суду наголосила, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
		Врахувавши конкретні обставини цієї справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру з огляду на підготовку лише одного процесуального документа - відзиву на касаційну скаргу, зміст якого частково дублює зміст відзивів на позовну заяву та апеляційну скаргу, за підготовку яких суди першої та апеляційної інстанцій стягнули з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 відповідне відшкодування, а тому заявлений відповідачем розмір судових витрат, понесених в суді касаційної інстанції, підлягає зменшенню до 3 000,00 грн.
		22. У наведеній справі Велика Палата послалася на близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) при застосування аналогічний положень частини п`ятої статті 129 ГПК України.
		23. Проте у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат зменшила розмір витрат на правничу допомогу за критерієм неспівмірності за однією із заяв відповідача, враховуючи заперечення позивачки у суді апеляційної інстанції (пункт 163).
		Велика Палата Верховного Суду у цій справі звернула увагу на те, що у розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
		24. Колегія суддів звертає увагу, що критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК:
		1) складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 
		2) час, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 
		3) обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 
		4) ціна позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі вплив вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		25.  У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята-шоста статті 137 ЦПК).
		26. У пункті 3 частини третьої статті 141 ЦПК визначені аналогічні критерії, які суд враховує при вирішенні питання про розподіл судових витрат - «чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес», які є по суті оцінкою співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, які наведені і в частині четвертій статті 137 ЦПК. 
		27. Тому очевидно, що припис пункту 3 частини третьої статті 141 ЦПК слід застосовувати комплексно з урахуванням положень частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК.
		28. Таким чином, колегія суддів уважає, що у розумінні умов частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК та пункту 3 частини третьої статті 141 ЦПК зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, за цим критерієм не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
		29. Водночас у пунктах 1, 3, 4 частини третьої, частинах четвертій, дев`ятій статті 141 ЦПК визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу та не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
		Такими критеріями є:
		1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
		2) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
		3) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися;
		4) якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку;
		5) якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку;
		6) у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони.
		30. Такий півдхід є сталим у практиці Касаційного цивільного суду. Неоднаковий підхід до вирішення цього питання за подібних обставин справи Верховним Судом не сприяє динамічному розвитку судової практики та не дає змоги забезпечити розумну передбачуваність судових рішень.
		31. Тому Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування пункту 3 частини третьої статті 141 ЦПК в частині права суду з власної ініціативи суду зменшувати розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, за критерієм співмірності розміру цих витрат, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у cправі № 686/5757/23, та зробити висновок про те, що: 
		«у розумінні умов частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК та пункту 3 частини третьої статті 141 ЦПК зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, за цим критерієм не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
		Водночас у пунктах 1, 3, 4 частини третьої, частинах четвертій, дев`ятій статті 141 ЦПК визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу та не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
		Такими критеріями є:
		1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
		2) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
		3) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися;
		4) якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку;
		5) якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку;
		6) у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони».
		Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Передати справу № 372/6826/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий  Судді: В. І. Крат  Д. А. Гудима  І. О. Дундар  Є. В. Краснощоков  П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...