Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 484/3291/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; що виникають з договорів купівлі-продажу.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 04.02.2026. Забезпечено надання загального доступу: 05.02.2026.
Дата набрання законної сили: 02.02.2026
Номер судового провадження: 61-4947ск25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		02 лютого 2026 року 
		м. Київ
		 
		справа № 484/3291/23 
		провадження № 61-4947св25
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 грудня 2024 року у складі судді Мельничука О. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 березня 2025 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки.
		Позовну заяву обґрунтував тим, що 22 червня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 9,8828 га розташованої в межах Тарасівської сільської ради Миколаївської області з кадастровим номером 4825487600:06:000:0137.
		 
		Кошти в сумі 347 900,00 грн за які була продана вищевказана земельна ділянка, ОСОБА_1 від ОСОБА_2 не отримав.
		 
		Підпис у розписці про отримання вказаних коштів від 22 червня 2022 року, від його імені вчинений не ним.
		 
		Крім того, згідно з частиною п`ятою статті 130 Земельного кодексу України (далі -ЗК України) розрахунки, пов`язані із сплатою ціни земельних ділянок сільськогосподарського призначення за цивільно-правовими угодами, провадяться в безготівковій формі. Однак, ця вимога відповідачем виконана не була і кошти на рахунок позивача не поступили, що являється невиконанням відповідачем істотних умов укладеного сторонами 22 червня 2022 року договору купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення.
		 
		Посилаючись на викладене, позивач просив суд розірвати договір купівлі-продажу земельної ділянки від 22 червня 2022 року, укладений між ним та відповідачем.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 грудня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Перевіривши фактичні обставини, умови договору, з урахуванням положення статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), суд першої інстанції дійшов висновку, що розрахунок за договором між сторонами фактично відбувся, оскільки з умов оспорюваного договору купівлі-продажу випливає факт розрахунку за майно до моменту укладення такого правочину, що сторони підтвердили своїми підписами у договорі.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Миколаївського апеляційного суду від 11 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 грудня 2024 року - без змін.
		 
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, а тому, встановивши, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження порушення відповідачем істотних умов спірного договору, дійшов обґрунтованого висновку про залишення позову без задоволення. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, а фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи 
		У квітні 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 грудня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 березня 2025 року, яку в подальшому уточнив, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
		Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами статей 130, 131 Земельного кодексу України, і як наслідок - неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі № 263/15749/16-а та від 19 червня 2018 року у справі № 607/14165/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Також, заявник не згодний з висновком суду апеляційної інстанції щодо визнання висновку експерта судово-почеркознавчої експертизи недопустимим доказом у справі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзиву на касаційну скаргу  ОСОБА_1 від ОСОБА_2 не надходило.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 16 квітня 2025 року касаційну скаргу  ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано заявнику строк для усунення її недоліків.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2025 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою  ОСОБА_1 з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано суду першої інстанції матеріали справи № 484/3291/23; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву. 
		 
		У червні 2025 року матеріали справи № 484/3291/23 надійшли до Верховного Суду. 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до змісту договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 9,8828 га, кадастровий номер 4825487600:06:000:0137, який посвідчено приватним нотаріусом Ткаченко Н. В. 22 червня 2022 року за реєстровим № 308, підтверджено те, що ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 купив за 347 900,00 грн вищевказану земельну ділянку.
		 
		Вказані кошти ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 повністю до підписання вказаного договору. В матеріалах справи наявна розписка про отримання ОСОБА_1 коштів від 22 червня 2022 року (а. с. 35).
		 
		За клопотанням позивача судом першої інстанції призначено судово-почеркознавчу експертизу у справі.
		 
		Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 20 вересня 2024 року № 24-2153, підпис у розписці, складеній 22 червня 2022 року від імені ОСОБА_1 , про отримання коштів від ОСОБА_2 за продану земельну ділянку, виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		За змістом статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
		 
		Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		 
		Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		 
		Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
		 
		Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		 
		За змістом положень абзацу 2 частини першої статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
		 
		Статтею 235 ЦК України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
		 
		Постановою Правління Національного банку України від 06 червня 2013 року № 210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» визначено, що гранична сума розрахунків готівкою між фізичними особами за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, становить 150 000,00 грн.
		 
		У пункті 2 вказаної постанови Правління Національного банку України встановлено, що фізичні особи мають право здійснювати розрахунки на суму, яка перевищує 150 000,00 грн, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок, внесення та/або перерахування коштів на поточні рахунки (у тому числі у депозит нотаріуса на окремий поточний рахунок у національній валюті).
		 
		Відповідно до частини першої статті 691, частини другої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
		 
		За змістом пунктом 1 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
		 
		Частиною другою статті 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
		 
		Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
		 
		Судом першої інстанції встановлено, що згідно з пунктами 2.1, 2.2. договору продаж земельної ділянки вчинено за погоджену сторонами суму 347 900 грн, яку продавець отримав від покупця повністю до підписання вказаного договору. Продавець засвідчив, що розрахунок з ним виконано повністю та будь-яких претензій до покупця по розрахунку немає.
		 
		Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив із встановленого факту проведення покупцем розрахунку з продавцем за придбану земельну ділянку, а здійснення між сторонами розрахунку без додержання вимог частини п`ятої статті 130 ЗК України не може бути підставою для розірвання договору купівлі-продажу, оскільки не є істотним порушення умов договору.
		 
		Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, апеляційний суд додатково зазначив, що нотаріальне посвідчення правочину (стаття 209 ЦК України) є додатковою гарантією дійсності договору. Зокрема, виходячи із тексту договору, приватний нотаріус Ткаченко Н. В., як уповноважена особа, перед посвідченням договорів купівлі-продажу запитувала у сторін чи проведено ними розрахунки, позивач повідомив їй, що розрахунок за земельну ділянку проведено, що відображено у пунктах 2.1, 2.2. договору, з огляду на що нотаріус посвідчила факт укладення спірного договору, його умови та дійсні наміри сторін, обумовлені його умовами.
		 
		Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 361/558/15-ц (провадження № 61-4493св18).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року в справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19) вказано, що відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Таким чином, положення договору про те, що сторона договору отримала належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше за відсутності правових підстав, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що включення в договір купівлі-продажу положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону в правовідносинах, щодо яких виник спір. Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 308/13400/14-ц від 21 березня 2018 року, та у справі № 361/558/15-ц від 17 квітня 2019 року.
		 
		З урахуванням викладеного, суди дійшли правильного висновку відмову в позові про розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки у частині форми розрахунку, оскільки розрахунок за договором між сторонами фактично відбувся, оскільки з умов оспорюваного договору купівлі-продажу випливає факт розрахунку за майно до моменту укладення такого правочину, що сторони підтвердили своїми підписами у договорі.
		 
		Крім того, апеляційним судом правильно зазначено про те, що дії ОСОБА_1 під час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, зокрема, зазначення у ньому про проведений розрахунок до його підписання, а надалі оспорення такого факту, не можуть вважатися добросовісними, тому не підлягають захисту у судовому порядку через зловживання стороною своїми правами.
		 
		Частинами 2-4 статті 13 ЦК України визначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
		 
		Згідно з частиною 1 статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
		 
		Положеннями статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Засади добросовісності та розумності поведінки учасників цивільного обороту, які, укладаючи договір, мають усвідомлювати ризики, зокрема виконання договору з порушеннями або його невиконання, тому порушення договору у цій цивільній справі не є такою зміною обставин, у розумінні положень статті 652 ЦК України, передбачення якої могло б примусити сторони не укладати такий договір, або укласти на інших умовах.
		 
		Водночас, апеляційним судом обґрунтовано визнано неналежним доказом висновок експерта у справі, з урахуванням наступного.
		 
		Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Відповідно до частини 1 статті 104 ЦПК України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.
		 
		Ухвала про призначення експертизи направляється особам, яким доручено проведення експертизи, та учасникам справи. Об`єкти та матеріали, що підлягають дослідженню, направляються особі, якій доручено проведення експертизи (провідному експерту або експертній установі) (частина 3 статті 104 ЦПК України).
		 
		За приписами частини 1 статті 107 ЦПК України матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням. При призначенні експертизи суд з урахуванням думки учасників справи визначає, які саме матеріали необхідні для проведення експертизи. Суд може також заслухати призначених судом експертів з цього питання. Копії матеріалів, що надаються експерту, можуть залишатися у матеріалах справи.
		 
		Експерт не має права з власної ініціативи збирати матеріали для проведення експертизи, розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв`язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду та учасника справи, на замовлення якого проводилася експертиза, про її результати. (частина 2 статті 107 ЦПК України).
		 
		Як встановлено судом апеляційної інстанції, об`єктом дослідження у призначеній судовій почеркознавчій експертизі була розписка про отримання коштів, оригінал якої міститься в матеріалах справи.
		 
		За вимогами частини 1 статті 107 ЦПК України оригінали цих документів перед призначенням експертизи повинні бути досліджені (оглянуті) в судовому засіданні із з`ясуванням думки сторін про можливість направлення таких оригіналів документів на дослідження, які фрагменти цих документів підлягають дослідженню із зазначенням номерів сторінок документів та місця їх розташування, які сумніви у сторін, щодо виготовлення цих документів.
		 
		В ухвалі про призначення експертизи, суд повинен відобразити всі з`ясовані обставини та зазначити експертові які саме фрагменти документу, де саме вони розташовані у справі, підлягають дослідженню.
		 
		Суд апеляційної інстанції встановив, що при вирішенні питання про призначення експертизи судом першої інстанції в судовому засіданні не відбиралися експериментальні зразки підпису та, відповідно, експерту не направлялися, що є неприпустимим.
		 
		Доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними, оскільки апеляційний суд, спростовуючи доводи апеляційної скарги стосовно того, що висновок експерта підтверджує обґрунтованість позовних вимог, дійшов мотивованого висновку, що такий висновок не є належним доказом через неналежний спосіб відбору зразків.
		 
		Посилання заявника на правові висновки Верховного Суду, зроблені у постановах від 09 листопада 2018 року у справі № 263/15749/16-а, від 19 червня 2018 року у справі № 607/14165/17, Верховний Суд відхиляє, як необґрунтовані, оскільки у зазначених заявником справах встановлено інші обставини, відмінні від справи, яка переглядається.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками судів, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленим рішенням суду про часткове задоволення позову.
		 
		ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		 
		У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.
		 
		Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 
		 
		Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 грудня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 березня 2025 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков   Р. А. Лідовець   Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...