Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 340/5691/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано судом: 09.02.2026. Зареєстровано: 10.02.2026. Забезпечено надання загального доступу: 10.02.2026.
Дата набрання законної сили: 05.02.2026
Номер судового провадження: К/990/24834/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 лютого 2026 року 
		м. Київ
		 
		справа №340/5691/22
		адміністративне провадження № К/990/24834/23 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Мацедонської В.Е.,
		суддів: Білак М.В., Кашпур О.В.,
		розглянувши у порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 340/5691/22
		за позовом  ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Ленінський районний суд міста Кіровограда, про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди,-
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2023 року (головуючий суддя Шлай А.В., судді: Прокопчук Т.С., Круговий О.О.)
		І. Суть спору
		ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області (далі - відповідач, ТУ ДСА України в Кіровоградській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Ленінський районний суд міста Кіровограда, в якому просив:
		- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати позивачу суддівської винагороди за листопад 2022 року; 
		- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області на користь позивача суддівську винагороду за листопад 2022 року в сумі 97 069, 50 грн.
		На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що працює на посаді судді Ленінського районного суду міста Кіровограда. З лютого 2022 року призваний на військову службу по мобілізації до Збройних Сил України. У листопаді 2022 року суддівська винагорода позивачу не нараховувалася та не виплачувалася, що порушує його право на отримання суддівської винагороди гарантоване Конституцією України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів". 
		ІІ. Установлені фактичні обставини справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх ухвалення.
		ОСОБА_1 є суддею Ленінського районного суду міста Кіровограда. З 27 лютого 2022 року відповідно до Указів Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року "Про введення воєнного стану в Україні", №69/2022 від 24 лютого 2022 року "Про загальну мобілізацію" позивач призваний на військову службу до Збройних Сил України по мобілізації та проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_1 .
		Наказом голови Ленінського районного суду міста Кіровограда № 43-К від 28 лютого 2022 року "Про увільнення судді ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків по здійсненню судочинства у зв`язку з прийняттям на військову службу" позивача увільнено від виконання службових обов`язків по здійсненню судочинства у зв`язку з призначенням на посаду за штатом воєнного часу, зарахуванням до списку особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 з 28 лютого 2022 року із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до дня фактичної демобілізації.
		У січні - лютому 2022 року позивачу нараховувалася та виплачувалася суддівська винагорода, у лютому - липні 2022 року - середній заробіток на період проходження військової служби.
		Виконуючим обов`язки голови Ленінського районного суду міста Кіровограда видано наказ №100/К від 19 липня 2022 року "Про внесення змін до наказу від 28 лютого 2022 року №43-К", яким відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01 липня 2022 року внесено до п.1 наказу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 03 листопада 2020 року №180-К "Про увільнення судді ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків по здійсненню судочинства у зв`язку з прийняттям на військову службу" зміни, а саме: слова "зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до дня фактичної демобілізації" замінено словами "зі збереженням місця роботи та посади до дня фактичної демобілізації". Наказано відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України в Кіровоградській області припинити ОСОБА_1 виплату середнього заробітку з 19 липня 2022 року на період проходження військової служби.
		З 19 липня 2022 року позивач не отримував від відповідача ні суддівської винагороди, ні середнього заробітку.
		Не погоджуючись з ненарахуванням та невиплатою суддівської винагороди у листопаді 2022 року, позивач звернувся до суду з вимогою визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Кіровоградській області та стягнути з нього на користь позивача суддівську винагороду за даний період в сумі 97 069, 50 грн.
		Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 березня 2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати судді Ленінського районного суду міста Кіровограда ОСОБА_1 суддівської винагороди за листопад 2022 року. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області нарахувати та виплатити судді Ленінського районного суду міста Кіровограда ОСОБА_1 суддівську винагороду за листопад 2022 р. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що середній заробіток, який виплачувався мобілізованому працівникові роботодавцем за збереженим основним місцем роботи як соціальна гарантія згідно з частиною 3 статті 119 КЗпП України, та суддівська винагорода, визначена статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", мають різну правову природу, походять із різних обов`язків роботодавця та держави, а тому мають різне правове регулювання. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01 липня 2022 року не регулює правовідносини, пов`язані з нарахуванням та виплатою суддівської винагороди.
		Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2023 року рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 березня 2023 року в адміністративній справі №340/5691/22 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
		Так суд апеляційної інстанції, приймаючи дану постанову, виходив з того, що згідно наказу Ленінського районного суду міста Кіровограда №43-К від 28 лютого 2022 року позивача увільнено від виконання службових обов`язків по здійсненню судочинства у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, тому згідно внесених Законом України №2352-ІХ від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» змін до частини третьої статті 119 КЗпП України, підстави для виплати йому суддівської винагороди за листопад 2022 року відсутні.
		IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
		14 липня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга    ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2023 року.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
		28 листопада 2023 року до Верховного Суду надійшло клопотання    ОСОБА_1 про зупинення провадження у цій справі, мотивоване тим, що позивач на даний час перебуває у складі Збройних Сил України та залучений до виконання бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення в місці тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 , де перебуває до цього часу.
		Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 грудня 2023 року касаційну скаргу передано на розгляд складу колегії суддів: судді-доповідачу Мацедонській В.Е. , суддям Білак М.В., Кашпур О.В., на підставі розпорядження Верховного Суду у зв`язку із звільненням судді    ОСОБА_3 з посади судді Верховного Суду у відставку, що унеможливлює її участь у розгляді касаційної скарги.
		Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2023 року клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі №340/5691/22 задоволено. Зупинено провадження у справі №340/5691/22 (касаційне провадження №К/990/24834/23) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Ленінський районний суд міста Кіровограда, про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди - до припинення перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан. 
		06 лютого 2025 року до Верховного Суду надійшло клопотання позивача про зупинення провадження у цій справі у зв`язку із об`єктивною неможливістю розгляду справи № 340/5691/22 до вирішення іншої справи № 340/2610/23, що розглядається у порядку адміністративного судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі, а також у зв`язку із переглядом судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі № 320/10955/23) у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.
		Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2026 року поновлено провадження у справі № 340/5691/22, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі № 340/5691/22 до набрання законної сили рішенням у справі № 340/2610/23 та рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 320/10955/23 відмовлено.
		ІV. Касаційне оскарження
		Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		В обґрунтування своїх вимог скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції, при ухваленні оскаржуваної постанови, неправильно застосовано норми матеріального права, а саме норми частини 3 статті 119 КЗпП України замість статей 130 Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відносно яких відсутній висновок Верховного Суду.
		На переконання скаржника, суд апеляційної інстанції неправильно застосував ч. 3 ст. 119 КЗпП України, яка передбачала лише до 19 липня 2022 року збереження середньомісячного заробітку працівникам, які призвані на військову службу під час мобілізації, замість ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», які є спеціальними нормами і повинні застосовуватись у даних правовідносинах щодо збереження суддівської винагороди суддям у разі їх призову на військову службу під час мобілізації.
		Так ОСОБА_1 вказує, що Закон України «Про судоустрій та статус суддів» не застосовує до будь-якого аспекту оплати роботи судді таку правову категорію як середній заробіток, а тому в даному випадку норми ч. 3 ст. 119 КЗпП України не можуть регулювати спірні правовідносини. 
		Отже, позивач вважає, що в силу частини другої статті 130 Конституції України, питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентується виключно статтею 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», що, в свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин, стосовно суддівської винагороди, норм інших законів.
		ТУ ДСА України в Кіровоградській області у своєму відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 та залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін. В обґрунтування зазначає, що Законом України «Про судоустрій та статус суддів» не урегульовано питання призову суддів на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової службі, під час дії особливого періоду та виплати суддівської винагороди. Натомість ці питання урегульовані ст. 119 КЗпП України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".
		Разом з тим, відповідач звертає увагу, що отримуючи середній заробіток включно по 18 липня 2022 року позивачем не піднімалося питання та, відповідно, і не оскаржувалися дії відповідача щодо застосування Територіальним управлінням частини 3 статті 119 КЗпП України та виплати позивачу середнього заробітку, а не суддівської винагороди у відповідності до статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
		V. Релевантні джерела права й акти їх застосування.
		Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		В силу статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
		Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
		У преамбулі Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
		За приписами статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
		Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
		Положеннями частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII обумовлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		Частинами другою-шостою статті 135 Закону № 1402-VIII визначено складові суддівської винагороди, базовий розмір посадового окладу, регіональні коефіцієнти, розміри та структуру щомісячних доплат.
		Відповідно до частини дев`ятої статті 135 Закону № 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
		Статтею 149 Закону № 1402-VIII визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
		Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків передбачені у статті 119 КЗпП України, відповідно до частини третьої якої в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.
		Згідно з частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту".
		VІ. Висновки Верховного Суду
		Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Судді здійснюють правосуддя шляхом реалізації судової влади в межах повноважень, якими вони наділені відповідно до Основного Закону України та закону про судоустрій. Судді виконують свої обов`язки на професійній основі, мають однаковий юридичний статус, основу якого становлять спільні елементи, незалежно від місця суду в системі судоустрою чи від адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. Однаковість юридичного статусу усіх суддів обумовлена, зокрема, наявністю єдиного порядку набуття статусу судді, сукупністю прав та обов`язків судді, єдністю юридичних гарантій, які надають суддям можливість бути неупередженими, об`єктивними, безсторонніми та незалежними. Із набуттям статусу судді пов`язане й набуття передбачених Конституцією та законами України гарантій незалежності, на чому неодноразово наголошував Конституційний Суд України у своїх рішеннях.
		Так, організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено Законом № 1402-VIII.
		Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання щодо правомірності дій відповідача, які полягають у ненарахуванні та невиплаті позивачу суддівської винагороди за листопад 2022 року.
		Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть, що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини п`ятої статті 48 Закону № 1402-VIII забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 4 рп/2016 зазначено, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
		Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
		Конституційний Суд України послідовно вказував, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів, встановлена система гарантій незалежності суддів не є їх особистим привілеєм; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу.
		Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, своєю чергою, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
		У справі, що розглядається, встановлено, що ОСОБА_1 працює суддею Ленінського районного суду м. Кіровограда та згідно з наказом голови Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 лютого 2022 року № 43-к увільнений від виконання службових обов`язків по здійсненню судочинства у зв`язку із призначенням на посаду за штатом воєнного часу, зарахуванням до списку особового складу Командування Сил територіальної оборони Збройних Сил України.
		До призначення на посаду за штатом воєнного часу до Збройних Сил України позивач отримував суддівську винагороду відповідно до вимог статті 135 Закону № 1402-VIII.
		Варто зазначити, що Законом № 1402-VIII передбачено випадки, коли під час відрядження за суддею зберігається виплата суддівської винагороди за основним місцем роботи та встановлених законом доплат у зв`язку зі здійсненням таким суддею судочинства.
		Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів, у розумінні вимог частини четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
		Питання щодо формування кошторисів і щомісячних розписів видатків, зокрема видатків на виплату суддям суддівської винагороди, вирішується не самостійно територіальними органами Державної судової адміністрації України, а останні здійснюють фінансування судів щодо указаних виплат на підставі відповідних наказів голів судів, якими з дотриманням вимог закону визначається розмір суддівської винагороди, яка підлягає сплаті судді відповідного суду.
		Як уже зазначалось, згідно з наказом Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 лютого 2022 року № 43-к ОСОБА_1 увільнено від виконання посадових обов`язків судді Ленінського районного суду м. Кіровограда на час мобілізації з 28 лютого 2022 року зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до дня фактичної демобілізації.
		Наведене свідчить, що позивач, перебуваючи на військовій службі, не здійснював судочинство.
		З аналізу статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» висновується, що громадяни України, призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту".
		Отже, Законом № 1402-VIII не врегульовано питання призову суддів на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду та виплати суддівської винагороди.
		Натомість ці питання врегульовано статтею 119 КЗпП України.
		Станом на час прийняття позивача на військову службу частина третя статті 119 КЗпП України передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
		Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01 липня 2022 року, який набрав чинності 19 липня 2022 року, у частині третій статті 119 КЗпП України слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада".
		Наведене свідчить, що з 19 липня 2022 року, у зв`язку з прийняттям Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», скасовано збереження середнього заробітку за мобілізованими працівниками та за такими працівниками з 19 липня 2022 року зберігається лише місце роботи і посада.
		Таким чином, з 19 липня 2022 року серед трудових та соціальних гарантій працівникам, які призвані на військову службу під час мобілізації, відсутнє право на отримання середнього заробітку за місцем роботи, а роботодавець не має обов`язку виплачувати таким працівникам середній заробіток, який обраховувався за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, виходячи із розміру середньоденної заробітної плати.
		Частиною другою статті 24 Закону № 1402-VIII визначено, що голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» наказом в.о. голови Ленінського районного суду міста Кіровограда від 19 липня 2022 року № 100/К «Про внесення змін до наказу від 28 лютого 2022 року № 43-К» внесено до пункту 1 наказу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 03 листопада 2020 року № 180-К «Про увільнення судді ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків по здійсненню судочинства у зв`язку з прийняттям на військову службу» зміни, а саме: слова «зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до дня фактичної демобілізації» замінено словами «зі збереженням місця роботи та посади до дня фактичної демобілізації».
		Як наслідок, наказано відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України в Кіровоградській області припинити ОСОБА_1 виплату середнього заробітку з 19 липня 2022 року на період проходження військової служби.
		Отже, зміни, внесені Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», зокрема до частини третьої статті 119 КЗпП України, слугували підставою для винесення наказу в.о. голови Ленінського районного суду міста Кіровограда від 19 липня 2022 року № 100/К «Про внесення змін до наказу від 28 лютого 2022 року № 43-К», а не безпосередньо для оскаржуваної позивачем, на його думку, протиправної бездіяльності ТУ ДСА України в Кіровоградській області, адже дії останнього щодо припинення нарахування та виплати позивачу з 19 липня 2022 року суддівської винагороди здійснені ТУ ДСА України в Кіровоградській області на підставі наказу в.о. голови Ленінського районного суду міста Кіровограда від 19 липня 2022 року № 100/К.
		За таких обставин та правового врегулювання Верховний Суд вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про відсутність у позивача, який є суддею, права на отримання середнього заробітку за місцем своєї роботи за листопад 2022 року, у період проходження військової служби, з огляду на приписи частини третьої статті 119 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01 липня 2022 року.
		Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
		Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
		Військовий обов`язок включає, у тому числі, проходження військової служби.
		За змістом частини другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
		Верховний Суд зауважує, що Закон № 1402-VIII є спеціальним законом про судоустрій, яким врегульовано питання виплати суддівської винагороди. Право на отримання суддею суддівської винагороди є гарантією його незалежності та невід`ємною складовою його статусу. Закон передбачає вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди і перебування судді на військовій службі не є таким випадком.
		Разом з цим, Законом № 1402-VIII не передбачено правове регулювання проходження суддею військової служби із збереженням суддівської винагороди.
		Отже, виходячи з приписів Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», позивач як громадянин України призваний на військову службу за призовом під час мобілізації користується гарантіями, передбаченими, в тому числі частиною третьою статті 119 КЗпП України, що прямо закріплено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», який, насамперед, є спеціальним у сфері регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
		Варто зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року у справі № 320/10955/23 зазначила, що призначення і звільнення судді з посади охоплюється сферою публічних відносин, разом з тим у нього виникають трудові відносини з відповідним судом, про що прямо зазначено в статті 125 Закону № 1402-VIII, згідно з якою припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин з відповідним судом, про що голова суду видає наказ. Ці відносини виникають на підставі наказу про зарахування судді до штату відповідного суду, про що також ідеться в статті 81 зазначеного Закону.
		Отже, в разі коли суддя призваний для проходження військової служби, зокрема за призовом під час мобілізації, на особливий період, трудові відносини між ним і судом регулюються нормою частини третьої статті 119 КЗпП, оскільки в Законі № 1402-VIII немає норми, яка б по-іншому регулювала ці відносини.
		Повертаючись до обставин справи, необхідно зазначити, що згідно з наказом Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 лютого 2022 року № 43-к «Про увільнення судді ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків по здійсненню судочинства у зв`язку з прийняттям на військову службу» увільнено від виконання службових обов`язків по здійсненню судочинства суддю Ленінського районного суду м. Кіровограда ОСОБА_1 у зв`язку із призначенням на посаду за штатом воєнного часу, зарахуванням до списку особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 з 28 лютого 2022 року зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до дня фактичної демобілізації.
		Разом з цим, наказом Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19 липня 2022 року № 100/К «Про внесення змін до наказу від 28 лютого 2022 року № 43-К» внесено до пункту 1 наказу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 03 листопада 2020 року № 180-К «Про увільнення судді ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків по здійсненню судочинства у зв`язку з прийняттям на військову службу» зміни, а саме: слова «зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до дня фактичної демобілізації» замінено словами «зі збереженням місця роботи та посади до дня фактичної демобілізації». Наказано відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України в Кіровоградській області припинити ОСОБА_1 виплату середнього заробітку з 19 липня 2022 року на період проходження військової служби.
		Водночас, Суд враховує, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу в.о. голови Ленінського районного суду м.Кіровограда від 19.07.2022 за №100/к у справі № 340/2610/23 відмовлено.
		Наведене свідчить, що наказ Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19 липня 2022 року № 100/К «Про внесення змін до наказу від 28 лютого 2022 року № 43-К», яким внесено до пункту 1 наказу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 03 листопада 2020 року № 180-К «Про увільнення судді ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків по здійсненню судочинства у зв`язку з прийняттям на військову службу», є правомірним та виданий у межах повноважень та на підставі закону, зокрема частини третьої статті 119 КЗпП.
		Отже, поступивши на військову службу, позивач не втратив статусу судді, його повноваження судді збереглися в силу норм частини сьомої статті 126 Конституції України та статті 119 Закону № 1402-VIII. Одночасно він набув статусу військовослужбовця. Будучи увільненим від виконання обов`язків зі здійснення правосуддя на період проходження військової служби, позивач у цей період не має права на отримання суддівської винагороди як винагороди за виконання професійного обов`язку судді. Він вступив у публічні правовідносини з державою щодо проходження військової служби на умовах, зокрема й щодо забезпечення (грошового, матеріального), які встановила держава для цього виду публічної служби. У зв`язку із цим припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди є правомірним.
		Таким чином, призвавши позивача для виконання конституційного обов`язку по захисту Батьківщини, держава взяла зобов`язання надати йому відповідні правові та соціальні гарантії, в тому числі й щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовця. Це відповідає й змісту норми частини третьої статті 119 КЗпП у чинній редакції, яка звільняє роботодавця від обов`язку виплачувати працівникові, призваному на військову службу, заробітну плату. За відсутності правової норми, яка б гарантувала збереження суддівської винагороди у разі призову на військову службу, вимоги позивача про виплату суддівської винагороди при фактичному виконанні обов`язків військової служби, а не відправленні правосуддя не мають правового підґрунтя.
		За таких обставин та правового врегулювання суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, правильно витлумачивши норми статті 135 Закону № 1402-VIII та застосувавши до спірних правовідносинах норму частини третьої статті 119 КЗпП.
		Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 320/10955/23, в якій сформовано висновок щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, який полягає у тому, що у разі проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також в інших випадках, передбачених частиною другою статті 39 Закону № 2232-ХІІ, за ним зберігається місце роботи і посада на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення. У цей період на суддю поширюється статус військовослужбовця, визначений нормативно-правовими актами, зокрема, гарантії правового і соціального захисту військовослужбовців, а суддівська винагорода судді не виплачується.
		З огляду на викладене, Верховний Суд констатує, що висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
		Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
		Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2023 року у справі № 340/5691/22 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
		 
		Судді  М. В. Білак
		 
		О. В. Кашпур

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...