Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 766/16555/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано судом: 10.02.2026. Зареєстровано: 11.02.2026. Забезпечено надання загального доступу: 12.02.2026.
Дата набрання законної сили: 11.03.2026
Номер судового провадження: 1-кп/766/2537/26
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 62024080200001325

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа №766/16555/24
		н/п 1-кп/766/2537/26
		 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		09.02.2026 року м. Херсон
		Херсонський міський суд Херсонської області в складі:
		головуючого судді ОСОБА_1 ,
		за участю секретаря ОСОБА_2 ,
		прокурора ОСОБА_3 ,
		захисника ОСОБА_4 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Херсона в порядку спеціального судового провадження кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 26.08.2024 під № 62024080200001325 за обвинуваченням:
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Херсон, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (останнє відоме місце проживання), раніше не судимого,
		- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України,
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		I. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
		У період з 24.02.2022 та місто Херсон та територія Херсонської області захоплені військовослужбовцями збройних сил російської федерації і перебувало під тимчасовою окупацією держави-агресора, що визначено Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 (зі змінами від 31.05.2023 №164).
		З метою встановлення контролю на тимчасово окупованій території Херсонської області та м. Херсон, службові особи окупаційної військово-цивільної адміністрації Херсонської області не пізніше червня 2022 року створили незаконний правоохоронний орган  «Налоговую службу Херсонской области» (мовою оригіналу - російською). 
		ОСОБА_5 , будучи обізнаним про введення воєнного стану 
		в Україні, розуміючи факт наявності збройного конфлікту на території країни та ведення РФ агресивної війни проти України, захоплення та подальшого утримання РФ території Херсонської області, зокрема, м. Херсон, з розташованими на ній державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та іншими об`єктами, усвідомлюючи проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та інших органів державної влади РФ, з метою утворення, функціонування та утримання на території Херсонської області та, зокрема, м. Херсон, окупаційною адміністрацією РФ системи органів державної влади РФ, у тому числі правоохоронної, задля становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади, у порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов`язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, перебуваючи на тимчасово окупованій території м. Херсон Херсонської області, у період тимчасової окупації території Херсонської області, з 06.06.2022 (більш точні час та місце у ході досудового розслідування не встановлено) добровільно обійняв посаду в незаконному правоохоронному органі, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, а саме: «заместителя начальника управления правовой работы Налоговой службы Херсонской области» (мовою оригіналу  російською).
		Обійнявши вищевказану посаду в незаконному правоохоронному органі, ОСОБА_5 , у межах своїх повноважень керував роботою підпорядкованого підрозділу з правової роботи, здійснював діяльність щодо організації та забезпечення юридичного супроводження діяльності «Налоговой службы Херсонской области», іншим чином здійснював сприяння окупаційним органам влади у поширенні авторитету незаконно створених органів серед місцевого населення, що призвело до забезпечення належного функціонування незаконного створеного органу та посилило заходи тимчасової окупації територій Херсонської області. 
		Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_5  за ч. 7 ст. 111-1 КК України, добровільне зайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території.
		 
		ІI. Застосовані судом правові процедури.
		Спеціальне судове провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia)
		З урахуванням того, що судовий розгляд здійснювався за відсутності обвинуваченого, дотримання процедур, встановлених процесуальним законом для такого розгляду, суд вважає за необхідне мотивувати окремо.
		Обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_5 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, надійшов до Херсонського міського суду Херсонської області для розгляду по суті.
		Ухвалою суду від 03.10.2024 було призначено підготовче судове засідання.
		Судом від призначення обвинувального акту до ухвалення рішення про проведення спеціального судового розгляду за відсутності обвинуваченого та до підготовчого судового засідання, було проведено судові засідання: 04.12.2024, 03.02.2025, 24.03.2025, 14.04.2025, 08.07.2025.
		Про всі зазначені вище судові засідання обвинувачений повідомлявся про судовий розгляд кримінального провадження стосовно нього та мав можливість прибути до суду та скористатись своїм правом на вільний вибір захисника, користуватись своїми правами та подати до суду будь-які клопотання чи заяви. Зазначеною можливістю, наданою судом, обвинувачений ОСОБА_5 не скористався.
		Відповідно до положень ч.5 ст.374 КПК України у разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.
		З огляду на положення КПК України та Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи, суд зазначає про таке.
		АТ «Укрпошта» припинено приймання всіх видів міжнародних поштових відправлень призначенням до рф, а також поштових відправлень до тимчасово окупованої території з 24.02.2022 року .
		Відповідно до ч.4 ст.548 КПК України оригінал запиту про міжнародно-правову допомогу надсилається за кордон поштою, то в умовах припинення АТ «Укрпошта» приймання всіх видів поштових відправлень призначенням до рф та поштових відправлень до тимчасово окупованої території, виконати вимоги КПК України та міжнародних договорів щодо вжиття необхідних заходів з метою отримання правової допомоги у кримінальному провадженні на території рф та тимчасово окупованої території немає можливості.
		Процедура заочного судового розгляду не є деталізованою процесуальним законом, не має тривалої історії застосування у судовій практиці, а тому суд виходив із загальних засад кримінального провадження. 
		До загальних засад кримінального провадження, зокрема, відноситься: законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, безпосередність дослідження доказів.
		При цьому зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у ст. 7 КПК України, з урахуванням особливостей, встановлених законом та нормами міжнародного права.
		Так, змістом абз. 1 ч. 3 ст. 323 КПК України передбачено, що судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у ч. 2 ст. 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.
		Згідно положень ч. 2 ст. 297-1 КПК України вбачається, що серед переліку злочинів, щодо яких може здійснюватися спеціальне досудове розслідування, наявне посилання на ст. 111-1 КК України, за якою пред`явлено обвинувачення ОСОБА_5 .
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 135 КПК України особа викликається до суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком; здійснення виклику по телефону або телеграмою. У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.
		У відповідності до положень ч. 8 ст. 135 КПК України, повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної ВР України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою  сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
		Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
		На виконання зазначених положень процесуального закону, повідомлення про виклик обвинуваченого ОСОБА_5 до призначених судових засідань здійснювались шляхом публікації у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме у газеті «Урядовий кур`єр» та на сайті Офісу Генерального прокурора. Також, відповідні повідомлення про виклик до суду були завчасно опубліковані на офіційному веб-сайті Херсонського міського суду Херсонської області щодо всіх судових засідань, які призначались у кримінальному провадженні. 
		Водночас, не зважаючи на наявні у матеріалах провадження докази відсутності ОСОБА_5 на території України, у органу досудового слідства, прокурора та суду відсутні будь-які відомості щодо адреси можливого проживання або перебування останнього за кордоном для направлення судового повідомлення про виклик в порядку ч. 7 ст. 135 КПК України. 
		З огляду на наявні матеріали провадження, суд не вбачає будь-яких інших можливостей, які могли б бути використані для повідомлення обвинуваченого, водночас є мотивовані підстави стверджувати, що обвинувачений був обізнаний щодо судового провадження ще на стадії проведення судом підготовчих дій.
		 
		ІІІ. Щодо забезпечення права на захист.
		Відповідно до ч. 2 ст. 47 КПК України захисник зобов`язаний прибувати для участі у виконанні процесуальних дій за участю обвинуваченого. У разі неможливості прибути в призначений строк захисник зобов`язаний завчасно повідомити про таку неможливість та її причини суд, а у разі, якщо він призначений органом (установою), уповноваженим законом на надання безоплатної правової допомоги, - також і цей орган (установу).
		Згідно з п. 1 ч. 1 ст.49 КПК України суд зобов`язаний забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадках, якщо відповідно до вимог ст. 52 цього Кодексу участь захисника є обов`язковою, а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника. У цьому провадженні участь захисника є обов`язковою з огляду на положення ч. 1 ст. 52 КПК України, оскільки висунуто обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину.
		Разом з цим, стосовно ОСОБА_5 здійснювалось спеціальне досудове розслідування, тому відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 52 КПК України участь захисника у цьому кримінальному провадженні є обов`язковою, але з моменту прийняття відповідного процесуального рішення.
		Під час підготовчого судового засідання та проведення подальшого спеціального судового провадження даного кримінального провадження, судом у повному обсязі було забезпечено участь захисника в захисті інтересів обвинуваченого.
		З урахуванням зазначеного, ухвалою суду від 14.04.2025 клопотання прокурора про здійснення спеціального судового провадження було задоволено, оскільки наявними у матеріалах справи доказами належним чином доведено, що обвинувачення ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 62024080200001325 від 26.08.2024 висунуте щодо злочину, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, тобто того, який входить до переліку злочинів, зазначених у ч. 2 ст. 297-1 КПК України. Ухвалою суду від 08.07.2025 був призначений судовий розгляд з вирішенням питань, передбачених ч. 3 ст. 31, 314-316 КПК України.
		Разом з цим, за період часу з 03.10.2024 (ухвали про призначення підготовчого судового засідання) та до виходу суду до нарадчої кімнати 09.02.2026, інформація, яка стосувалася всіх призначених судових засідань, своєчасно публікувалася та була доступною через офіційний веб-сайт суду та публікацій у ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження. 
		Захисник обвинуваченого здійснював захист обвинуваченого: приймав участь у дослідженні доказів під час судового розгляду, виступав у дебатах.
		За час судового розгляду обвинувачений міг визначитися з провадженням проти нього, та усвідомлюючи, що у нього виник юридичний обов`язок постати перед судом, однак не змінив свою процесуальну поведінку та продовжив подальше ухилення від виконання своїх процесуальних обов`язків.
		У свою чергу суд звертає увагу на те, що всі наведені вжиті заходи вказують на те, що обвинувачений був проінформований належним чином про дати слухання справи, а також дотримані його права на належне представництво у суді.
		Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про обізнаність ОСОБА_5 про розпочате кримінальне провадження та його відмову від здійснення свого права постати перед Українським судом за діяння, вчинені на території суверенної України, і захищати себе безпосередньо в суді, що свідчить про наявність у нього наміру ухилитись від кримінальної відповідальності. Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд розцінює як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п «g» п.3 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст.63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості. Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати, чи були здійснені всі можливі, передбачені законом, заходи щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
		Враховуючи порядок, визначений вимогами КПК України, здійснення спеціального судового провадження, яке проводиться за відсутністю обвинуваченого, суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого, як учасника кримінального провадження, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду. При цьому судом забезпечено застосування до обвинуваченого належної правової процедури в контексті приписів вимог ст.2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом, які вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, а тому поріг вимогливості до доказування у цьому випадку має бути підвищений.
		Прокурором долучено у судовому засіданні під час судового розгляду процесуальні документи, складені під час проведення досудового розслідування, на підтвердження законності вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
		Підсумовуючи, суд констатує, що всі передбачені КПК України умови для проведення судового провадження за спеціальною процедурою «in absentia», судом виконані та дотримані у повному обсязі.
		 
		IV. Позиція сторін кримінального провадження.
		Прокурор в ході судових дебатів висловив позицію, щодо повної доведеності вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину. Просив визнати обвинуваченого винним та призначити відповідне максимальне покарання в межах санкції ч. 7 ст. 111-1 КК України, застосувавши додаткові покарання. 
		Захисник обвинуваченого, зазначив, що стороною обвинувачення не надано належних доказів дій обвинуваченого, у зв`язку із чим просив ухвалити виправдувальний вирок. 
		V. Докази, досліджені судом на підтвердження вини та обставин вчиненого кримінального правопорушення.
		Відповідно до ст. ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		Відповідно до ухвали слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 12.09.2024 (справа №487/7528/24, н/п №1-кс/487/4684/24), по даному кримінальному провадженню здійснювалося спеціальне досудове розслідування.
		Так вина ОСОБА_5 у вчиненні поставленого йому у провину кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, за вказаних вище обставин, підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів, які, в тому числі, на підставі постанови про виділення матеріалів досудового розслідування від 26.08.2024 виділені з кримінального провадження № 62022080030000072 від 10.05.2022, а саме оригінали, копії та інші докази, які узгоджуються між собою і не викликають жодних сумнівів у своїй належності, достовірності та допустимості, а саме:
		- копією протоколу огляду приміщення від 21.11.2022  , з додатком у вигляді оптичного диску DVD-R, в ході якого оглянуто приміщення ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі за адресою: м. Херсон, проспект Ушакова, 75 та отримано копії документів, що стосуються діяльності незаконного правоохоронного органу та осіб, які там працювали, а саме:
		- «Выписка из постановления ВГА Херсонской области Постановление от 07.06.2022 г. №074-р «Об установлении обязательныхк уплате налогов на территории Херсонской области» вопросах Службы по делам гражданской обороны, чрезвычайным ситуациям и ликвидации последствий стихийных бедствий по Херсонской области» (далі Служба) на 1 арк., відповідно до якого установлено на території Херсонської області податки обов`язкові для сплати до бюджету Херсонської області та затверджено яким встановлено порядок оподаткування на території Херсонської області;
		- «Порядок налогооблажения на території Херсонской области» на 8 арк., який регулює відносини які виникають у сфері сплати податків встановлених на території області;
		-Повідомлення и.о. Начальника Налоговой службы Херсонской службы ОСОБА_6 до директора КП «Херсонский водоканал» про створення незаконного створеного правоохоронного органу «Налоговая служба Херсонской области»;
		- «Постановление №154-р от 30.06.2022 г. «О внесении изменений в Постановление Главы Военно-гражданская администрация Херсонской области от 07.06.2022 года №074-р»» на 11 арк., відповідно до якого внесені зміни в установлені на території Херсонської області податки обов`язкові для сплати до бюджету Херсонської області;
		- «Постановление №153-р от 30.06.2022 г. Главы Военно-гражданская администрация Херсонской области» та «Порядок учета юридических лиц и физических лиц предпринимателей, осуществляющих деятельность на територии Херсонской области» на 6 арк., відповідно до яких надано повноваження податковій службі здійснювати облік юридичних та фізичних осіб підприємців які здійснюють діяльність на окупованій території Херсонської області;
		- «Памятка для субьектов торговой деятельности и сфер ы услуг» на 1 арк., відповідно до якого зазначено про обов`язкову наявність відповідних документів для здійснення підприємницької діяльності;
		- «Штатная структура налоговой службы Херсонской области (195 чел)» на 1 арк., у формі таблиці, відповідно до якого визначено структуру незаконного створеного правоохоронного органу, зазначено посади керівництва, управління та відділи з кількістю посад;
		- «Инструкция для сотрудников Налоговой службы» на 6 арк., відповідно до якого визначено основні засади діяльності податкової служби;
		Також в ході вказаного огляду від 21.11.2022 отримано копії документів, що підтверджують призначення ОСОБА_5 на посаду до «Налоговой службы Херсонской области», а саме: 3 документи під назвою: «Список сотрудников», документи складені у виді таблиці із зазначенням осіб, які працювали у незаконному правоохоронному органі та документ під назвою: «Реестр приказов о приеме на роботу сотрудников налоговой службы Херсонской области», складений у виді таблиці із зазначенням анкетних даних, посад, підстав призначення, зокрема під порядковим номером 13 зазначений ОСОБА_5 , як: «Заместитель начальника управления правовой работы Налоговой службы Херсонской области», підстава призначення «приказ о приеме на роботу от 06.06.22», підписаний начальником кадрів та головним бухгалтером.;
		 
		- копією протоколу огляду місця події від 26.07.2024 з додатком у вигляді оптичного диску DVD-R, в ході якого оглянуто будівлю ГУ ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі за адресою: м. Херсон, проспект Незалежності, 75 та отримано довідку, що стосуються зайняття посади ОСОБА_5 - «Справка» з наступним текстом «В ыдана гражданину ОСОБА_5 , в том что он действительно пребывает на должности заместителя начальника управления правовой работы Налоговой службы Херсонской области с 06.06.2022 года (приказ о назначении №13- к от 06.06.2022) по настоящее время» підписано в.о. начальником незаконного органу з мокрою печаткою;
		 
		- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками зі свідком ОСОБА_7 від 24.07.2024 з додатком у вигляді оптичного диску DVD-R, де свідок впізнав особу обвинуваченого ОСОБА_5 , як працівника незаконного створеного правоохоронного органу, працювали в одній будівлі;
		- іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.
		 
		Показаннями свідків, які суду пояснили наступне:
		- показаннями свідка ОСОБА_8 , який під час судового розгляду дав показання про те, що з ОСОБА_9 познайомився за місцем своєї роботи в липні 2022, де свідок працював по жовтень 2022 охоронцем, а саме в податковій інспекції рф під час окупації в м.Херсоні по пр-ту Ушакова, 75, обвинуваченого представили, як нового робітника, посада невідома, однак вважає, що той був заступником керівника відділу в податковій інспекції. Під час досудового розслідування з ним провели слідчу дію - впізнання, і він впізнав ОСОБА_10 
		- показаннями свідка ОСОБА_11 , який під час судового розгляду дав показання про те, що під час окупації працював в казначействі рф системним адміністратором, податкова тоді була в тому ж приміщенні деякий час, це де зараз Казначейство України, в корпусі праворуч, там бачив ОСОБА_9 і знав, що він займає керівну посаду в податковій службі рф, документів щодо нього не бачив. Під час досудового розслідування з ним провели слідчу дію - впізнання, і він впізнав 
		 
		ОСОБА_12 . Оцінка доказів. Мотиви суду щодо висунутого обвинувачення.
		Захисник обвинуваченого, зазначив, що стороною обвинувачення не надано належних доказів вини обвинуваченого.
		Однак суд такі доводи відкидає, з огляду на наступне.
		Керуючись вимогами ст. 22 КПК України, норми якої визначають, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, з огляду на те, що суд не може перебирати на себе функцію обвинувачення та захисту, а стороною захисту в спростування не належності досліджених доказів, наданих стороною обвинувачення, суду надано не було.
		Відповідно до ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
		Підстав для визнання доказів недопустимими судом не встановлено, оскільки не було з`ясовано факту істотних фундаментальних порушень прав і свобод учасників провадження, регламентованих ст. 87 КПК України.
		При формуванні таких висновків за наслідками розгляду провадження суд виходив з наступного.
		Частина 1 статті 87 КПК України передбачає, що для визнання доказу недопустимим необхідно встановити, що при його отриманні істотно порушені права і свободи людини, гарантовані Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Частина 2 цієї ж статті визначає, яке саме порушення суд має визнати істотним, істотність порушення прав і свобод у інших випадках має вирішуватися судом, виходячи з обставин порушення та їх впливу на отримання доказів.
		У постанові Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №318/292/18 вказано, що «вищеназвані норми закону не передбачають, що будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість закон зобов`язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК України істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи.
		У постановах від 28.01.2020 у справі №359/7742/17 та від 08.10.2019 у справі №639/8329/14-к Верховний Суд зауважив, що «вирішуючи питання про застосування правил статті 87 КПК України до наданих сторонами доказів, суд виходить з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті».
		У постанові від 08.10.2019 у справі №639/8329/14-к Верховний Суд указав, що «суд, визнаючи доказ недопустимим відповідно до частини 2 або 3 статті 87 КПК України, має зазначити, який саме пункт цих положень став підставою для такого рішення. Якщо суд визнає доказ недопустимим з посиланням на частину 1 статті 87 КПК, він має зазначити, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення. Обґрунтовуючи наявність такого порушення, суд має послатися на конкретні норми Конституції та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і за потреби на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми.
		Крім того, суд, вирішуючи питання щодо допустимості доказу з точки зору частини 1 статті 87 КПК України, має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим».
		Суд має отримати якомога більшу інформацію щодо фактичних обставин, важливих для вирішення справи, забезпечивши сторонам можливість у змагальній процедурі перевірити та заперечити цю інформацію. Виключення доказів, які можуть мати стосунок до важливих фактів справи, є крайнім заходом, який має застосовуватися у разі, якщо іншими засобами неможливо усунути фактори, які перешкоджають забезпеченню справедливого судового розгляду.
		Безумовно, істотне порушення фундаментальних справ і свобод особи - отримання доказів внаслідок поганого поводження, порушення права не свідчити проти себе та на правову допомогу захисника тощо - не може бути терпимим у правосудді, і суди мають протистояти таким порушенням для того, щоб органи правопорядку не перетворили такі методи у звичайну практику.
		Водночас порушення тих чи інших численних формальностей, які регулюють порядок проведення кримінального розслідування чи окремих процесуальних дій і які жодним чином не зачіпають права і свободи особи, мають оцінюватися, виходячи з балансу конкуруючих інтересів: потреби суспільства у розкритті злочину і покаранні злочинця та важливості тих формальностей для забезпечення справедливості розгляду справи в цілому.
		В постанові від 15 лютого 2018 року в справі № 357/14462/14-к Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду указав, що не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону ситуація, при якій підставою для визнання доказів недопустимими виступає якість змісту документів.
		Як наслідок слід констатувати, що, вирішуючи питання про застосування правил статті 87 КПК України до наданих сторонами доказів, Суд констатує, що в цій справі ці положення не можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими, адже вони мають місце не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.
		Так, порушень вимог КПК України під час проведення слідчих дій, які б, як указав Верховний Суд, були фундаментальними, судом не установлено.
		При цьому, слід зауважити, що колегія Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховний Суд у постанові від 20.03.2018 в справі №753/11828/13-к вказала, що у змагальному процесі повинні розглядатися не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти останніх.
		У даному кримінальному провадженні порядок, встановлений КПК України (процесуальний порядок, форма, процедура), тобто певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій, дотриманий.
		Як наслідок суд сприймає письмові докази, як належні та допустимі, які у своїй сукупності доводять обставини, визначені ст. 81 КПК України, та через їх призму останні сприймаються судом, як дійсні.
		Прокурором долучено у судовому засіданні під час судового розгляду процесуальні документи, складені під час проведення досудового розслідування, на підтвердження законності вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
		За наслідками судового розгляду, суд приходить до висновку, що досліджені докази надані стороною обвинувачення є належними, допустимим і достатніми, зокрема такими, що повністю доводять обсяг інкримінованих обвинуваченому протиправних дій, ставити їх під сумнів жодних підстав немає. Дослідженого обсягу доказів на переконання суду цілком достатньо для оцінки дій обвинуваченого, які органом досудового розслідування були кваліфіковані вірно, що також знайшло своє підтвердження і в суді.
		Також, Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що чинний КПК України не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин чи елементів складу злочину на підставі сукупності непрямих доказів (стосовно цього елемента доказування), які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину чи елемент складу злочину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.
		Доказування досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа, тощо, на підставі чого й здійснюється висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно із цим стандартом доказування) винуватості особи (постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07.12.2020 у справі №728/578/19; від 20.10.2021 у справі № 759/14119/17).
		При кваліфікації дій обвинуваченого суд ураховує, що Верховний Суд у постанові від 05.04.2018 в справі №658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК України, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
		За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
		При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
		Окрім цього, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява № 39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18.01.1978 у справі «Ірланд проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161, ОСОБА_25 , заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
		Аналізуючи вище перелічені докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.
		Під час судового розгляду не встановлено жодних фактів, які б свідчили, що обвинувачений діяв під фізичним чи психічним примусом з боку осіб, які представляли іноземну державу - рф.
		Дослідивши матеріали кримінального провадження та безпосередньо дослідивши кожний наданий доказ як окремо, так і їх сукупність у взаємозв`язку, суд вважає, що всі письмові докази по справі, які надані суду (стороною обвинувачення), є вагомими для того, щоб визнати обвинуваченого винним у пред`явленому йому обвинуваченні, що відповідає стандартам доказування «поза розумним сумнівом», який знайшов своє втілення як в положеннях ч. 3 ст. 17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні «Коробов проти України» від 21.10.2011.
		Судом також встановлено, що дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Судом використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема, право на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя. Також судом у повному обсязі було забезпечено змагальність процесу.
		За частиною 7 ст. 111-1 КК, серед іншого, передбачена відповідальність за добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, а також добровільна участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора чи надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. При цьому суспільна небезпека вказаного злочину полягає у тому, що особа (колаборант), з використанням умов воєнного стану, співпрацює з окупаційною владою на шкоду власній державі, тим самим свідомо допомагає агресору створити вертикаль незаконних органів влади.
		Окупаційна адміністрація Російської Федерації це сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб`єктів адміністративних послуг (п. 6 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод та правовий режим на тимчасово окупованій території України»). У складі цього правопорушення важливим для кваліфікації є місце його вчинення  тимчасово окупована територія України.
		У кримінальному праві добровільним вважається діяння, яке вчинено при можливості вибрати декілька варіантів поведінки, з урахуванням сукупності обставин, які можуть виключати кримінальну протиправність за приписами ст. ст. 39, 40 КК України, однак яких суд у цьому кримінальному провадженні не встановив.
		Верховний Суд у своїй постанові від 20.06.2024 справа №953/7182/23 указав, що у ч. 7 ст. 111-1 КК передбачено відповідальність за вчинення громадянином України колабораційної діяльності в умовах окупації у вигляді співпраці з державою-агресором у її інтересах, зокрема, через незаконні правоохоронні органи, які створені на тимчасово окупованій території, у формі добровільного, тобто з власної волі та за відсутності фізичного чи психічного примусу, крайньої необхідності, зайняття в них посади, з метою спричинити шкоду державі Україна. Суспільна небезпечність таких дій полягає в тому, що особа допомагає агресору створити вертикаль незаконних органів влади, яка є основою функціонування державного механізму загалом. Саме така форма колабораційної діяльності порівняно з іншими, передбаченими в частинах 2 та 5 цієї статті, визнається законодавцем найбільш суспільно небезпечною. З огляду на формулювання диспозиції ч. 7 ст. 111-1 КК, сам факт добровільного зайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі є достатнім для кваліфікації відповідних дій за цією кримінально-правовою нормою. Наявність владних повноважень органу та спрямованість його діяльності є визначальними ознаками під час ідентифікації місця роботи колаборанта як органу влади. Під посадою в незаконному правоохоронному органі необхідно розуміти посаду в такому органі, що створений під час окупації, яка передбачає діяльність як працівника правоохоронного органу (у розумінні ст. 2 ЗУ «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»).
		Відповідно до чинного законодавства України, заняття посади державної служби необхідно розглядати як у контексті проведення підготовчих дій щодо призначення певної особи на посаду, так і в контексті виникнення такого юридичного факту, як призначення особи на певну посаду з офіційним оформленням трудових відносин.
		Відповідно до частини першої ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована Російською Федерацією територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		На сьогодні єдиним чинним нормативно-правовим актом, який визначає орієнтовний перелік правоохоронних органів України, є Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 року № 3781-XII, в абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 2 якого визначено, що правоохоронні органи  органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, Бюро економічної безпеки України, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
		Тобто законодавець пов`язує правоохоронні органи зі здійсненням ними однієї з двох функцій: правозастосовної або правоохоронної.
		Поняття «правозастосування», «правозастосовна функція», «правозастосовна діяльність» охоплює вчинення дій зі встановлення обставин події, їх юридичної кваліфікації та прийняття правозастосовного акта в межах компетенції того чи іншого органу.
		Правозастосовні функції виконують будь-які органи державної влади та місцевого самоврядування, у тому числі й правоохоронні.
		Сутність правоохоронної функції держави полягає в забезпеченні правопорядку, в охороні прав, свобод, законних інтересів громадян, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства та держави від правопорушень, якими є кримінальні правопорушення (кримінальні проступки, злочини) та адміністративні правопорушення.
		Органи державної влади, у тому числі правоохоронні, утворюються та діють на підставі закону, мають визначену законом компетенцію, яка реалізується колегіально або ж одноособово відповідно до передбачених законом владних повноважень.
		Тобто правоохоронним може виступати лише орган державної влади, якому згідно із законодавством надані повноваження здійснювати від імені держави владні управлінські функції, який приймає загальнообов`язкові рішення, забезпечуючи їх виконання, у тому числі й примусовими засобами.
		Суд також зазначає, що правоохоронна діяльність це діяльність компетентного органу щодо забезпечення безпосереднього реагування на вчиненні правопорушення у сфері здійснення державних функцій, встановлення і притягнення до юридичної відповідальності осіб, які їх вчинили.
		Критеріями віднесення органів державної влади до правоохоронних є інституційно-функціональні ознаки, що визначають правовий статус такого органу у системі органів державної влади.
		При віднесенні того чи іншого органу державної влади до правоохоронного слід звернути увагу насамперед на те, як визначається відповідний орган у спеціальному нормативно-правовому акті, який регламентує його правовий статус, та на повноваження, які цей орган здійснює.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 року № 277 "про затвердження Положення про Державну Податкову Службу України" визначено, що Державна податкова служба України (ДПС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Основними завданнями ДПС є: реалізація державної податкової політики, здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за надходженням до бюджетів та державних цільових фондів податків, зборів, платежів, державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті в установлений законом строк, дотриманням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), проведення розрахункових операцій, а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону.
		В статті 234-2 КУпАП зазначений перелік адміністративних правопорушень, пов`язаних з податками та зборами, який уповноважений розглядати податкові органи в межах своїх повноважень з накладенням на фізичних осіб заходів примусу у вигляді адміністративних штрафів.
		Отже, за законодавством України, яке розповсюджується на тимчасово окуповану територію, податкові органи наділені повноваженнями податкового контролю та примусу, тобто мають у собі ознаки правоохоронного органу.
		Після окупації військами рф м.Херсону та Херсонської області, не пізніше 06.06.2022 року (більш точна дата органом досудового розслідування не встановлена) на вказаній території окупантами створено незаконний правоохоронний орган «налоговая служба Херсонской области» на захопленій матеріально-технічній базі, яка належить ГУ Державній Податковій службі в Херсонській області, наділивши його всіма необхідними владними повноваженнями, необхідними для здійснення податкового контролю місцевого населення.
		Незаконний орган, мовою оригіналу - «налоговая служба Херсонской области», посаду в якому зайняв обвинувачений, створений за зразком аналогічного органу російської федерації. Аналіз положень законодавства рф в сукупності з характером діяльності незаконного органу окупаційної влади - «налоговая служба Херсонской области», дає підстави для висновку, що такий незаконний орган виконував функції притаманні правоохоронному органу, в тому числі з можливістю здійснення податкового контролю та перевірок, а також з правом накладення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства.
		На переконання Суду, наведені обставини, які стосуються повноважень так званої «налоговой службы Херсонской области», свідчать про те, що цей орган наділений правом застосування заходів примусу за невиконання вимог в сфері оподаткування, тобто наділений функцією правоохоронного органу, відтак цілком правомірно віднести цей незаконний орган влади до правоохоронних.
		Установлені судом фактичні обставини цього кримінального провадження свідчать про те, що ОСОБА_5 виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, і це кримінальне правопорушення було закінченим з моменту зайняття ним посади, факт якого доведено як змістом досліджених судом документів, так і тим, що він фактично взявся за виконання трудових обов`язків у цьому органі з метою забезпечення його функціонування. Відомостей, які б свідчили про те, що ці дії ОСОБА_5 виконав не добровільно, зокрема під психічним чи фізичним примусом або внаслідок крайньої необхідності, з матеріалів кримінального провадження не вбачається.
		Таким чином, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 в інкримінованому йому злочині, кваліфікація його дій, доведена поза розумним сумнівом у повному обсязі, оскільки доведена належним та достатнім обсягом доказів.
		 
		VIІ. Призначення покарання.
		При призначенні покарання ОСОБА_5 , суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, а також характер, мотиви, обставини вчиненого злочину, відсутність обставин, що пом`якшують покарання, тоді як обставиною, яка відповідно до ст.67 КК України обтяжує покарання, суд розцінює вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
		Призначаючи обвинуваченому покарання, суд враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення.
		Згідно з правовими орієнтирами, визначеними у ст. ст. 50, 65 КК України метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів, іншими особами у тому числі. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України завдань закону про кримінальну відповідальність - правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам. Призначене покарання має відповідати характеру протиправного діяння, його небезпечності, даним, що всебічно характеризують особу винного, адже така співмірність є критерієм справедливості кримінальної відповідальності.
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
		Враховуючи підвищену суспільну небезпеку вчиненого обвинуваченим злочину проти основ національної безпеки України, який посягає на захист в першу чергу життєво важливих інтересів суспільства та держави, на її суверенітет, територіальну цілісність, недоторканість та обороноздатність, а також на суспільні відносини, які забезпечують саме існування України як суверенної, незалежної, демократичної і правової держави, суд вважає, що конкретні обставини кримінального провадження та наведені вище дані про особу обвинуваченого, дають підстави для призначення обвинуваченому покарання за ч. 7 ст. 111-1 КК України, у максимальних межах санкції зазначеної статті, обмежень для призначення якого з огляду на вимоги ст. 63 КК України згідно матеріалів кримінального провадження не вбачається, що відповідатиме завданням та цілям кримінального покарання, та сприятиме виправленню обвинуваченого та буде достатнім для попередження вчинення ним нових злочинів.
		Позбавлення права обіймати певні посади та займатися певною діяльністю є обов`язковим додатковим покаранням, передбаченим санкцією частини 7 статті 111-1 КК України.
		Відповідно до ст. 59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу. Санкцією частини 7 статті 111-1 КК України передбачена можливість застосування додаткового покарання у вигляді конфіскації майна.
		 
		VIІІ. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.
		Потерпілі відсутні.
		Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
		Шкода відсутня.
		Викривачі у кримінальному провадженні відсутні.
		Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні, як і відсутні відомості щодо визнання тих чи інших документів або предметів речовими доказами, а тому відповідні питання судом в порядку ч. 2 ст. 124 та ст. 100 КПК України не вирішувались.
		Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
		Оскільки у даному кримінальному провадженні арешт майна обвинуваченого було застосовано на підставі ухвали суду з метою майбутньої конфіскації майна, суд не вбачає підстав для скасування раніше обраних заходів забезпечення кримінального провадження.
		Керуючись ст. ст. 297-1, 323, 369-371, 373, 374 КПК України, суд, 
		у х в а л и в:
		ОСОБА_5 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України та призначити йому покарання у виді 15 (п`ятнадцяти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати будь-які посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, правоохоронних органах, займатися правоохоронною діяльністю та діяльністю, пов`язаною з наданням публічних послуг на строк 15 (п`ятнадцять) років з конфіскацією усього належного йому на праві власності майна на користь держави.
		Строк відбування призначеного  ОСОБА_5 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання рахувати з моменту затримання в порядку приведення даного вироку до виконання.
		Строк додаткового покарання призначеного  ОСОБА_5 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виді позбавлення права обіймати будь-які посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, правоохоронних органах, займатися правоохоронною діяльністю та діяльністю, пов`язаною з наданням публічних послуг, рахувати з моменту відбуття основного покарання.
		Запобіжний захід у виді тримання під вартою, обраний на підставі ухвали слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 12.09.2024 залишити без змін до набрання вироком законної сили.
		Арешт накладений ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 08/07/2025 на майно, яке належить ОСОБА_5 : 
		- земельну ділянку з кадастровим номером: 6520685500:01:028:0013, площею 0,14 га, право приватної власності з розміром частки 1/1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2141848965206 ;
		- житловий будинок, загальна площа 57 кв.м, житлова площа 34,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 , право приватної власності з розміром частки 1/1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2141845765206;
		- квартиру, загальна площа 45,1 кв.м, житлова площа 31,2, кв.м., двокімнатна, за адресою: АДРЕСА_3 , право приватної власності з розміром частки 1/1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1496955565101;
		- земельну ділянку, кадастровий номер: 6510165300:02:001:0176, площею 0,0597 га, розташована за адресою: АДРЕСА_4 , право приватної власності з розміром частки 1/1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1496917765101
		- земельну ділянку з кадастровим номером: 6510165300:21:005:0074, площею 0,3999 га, розташована за адресою: Херсонська обл., м. Херсон, Антонівська селищна рада, право приватної власності з розміром частки 1/1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1496858065101;
		- житловий будинок, загальна площа 54,4 кв. м, житлова площа 38, кв. м за адресою: АДРЕСА_5 , право приватної власності з розміром частки 1/1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 220338665101;
		- житловий будинок за адресою: Херсонська обл., м. Херсон, вул. 7-ма Текстильна, буд. 9-а, площа земельної ділянки 378,0 кв. м, право приватної спільної часткової власності з розміром частки 41/100, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2595066.
		- NISSAN ROGUE 2488, 2014 року випуску, синього кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ;
		- RENAULT 21 1721, 1989 року випуску, сірого кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ;
		- VOLKSWAGEN PASSAT 2475, 2013 року випуску, сірого кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 ;
		- VOLKSWAGEN CC 1984, 2012 року випуску, білого кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 ;
		- VOLKSWAGEN PASSAT 2475, 2012 року випуску, чорного кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_5 ;
		- MITSUBIHI LANCER 1584, 2008 року випуску, чорного кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_6 - залишити без змін до приведення вироку до виконання в частині конфіскації майна.
		На вирок може бути подана апеляційна скарга протягом 30 (тридцяти) днів з дня проголошення до Херсонського апеляційного суду через Херсонський міський суд Херсонської області з урахуванням обмежень.
		Якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності поважних причин, передбачених ст. 138 КПК України, та надсилає апеляційну скаргу разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції, з дотриманням правил, передбачених ст. 399 КПК України.
		Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Обвинувачений та захисник мають право на ознайомлення з журналом судового засідання та подання на нього письмових зауважень.
		Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
		Копію вироку негайно після його проголошення вручити захиснику обвинуваченого та прокурору, а інформацію про вирок опублікувати в газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті суду відповідно до вимог ст. 323 КПК України.
		 
		 
		 
		 
		 
		СуддяОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...