Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 545/304/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 25.02.2026. Забезпечено надання загального доступу: 25.02.2026.
Дата набрання законної сили: 18.02.2026
Номер судового провадження: 61-31ск26

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		УХВАЛА
		 
		18 лютого 2026 року 
		м. Київ 
		справа № 545/304/22
		провадження № 61-31св26
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Ступак О. В. (суддя-доповідачка), Шиповича В. В.
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу 
		за скаргою ОСОБА_1 
		на дії та бездіяльність посадових осіб Печерського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
		заінтересовані особи: Акціонерне товариство «Українська залізниця», Вільна профспілка Південної залізниці,
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 09 вересня 2025 року в складі судді Путрі О. Г. та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року в складі колегії суддів Пилипчук Л. І., Карпушина Г. Л., Чумак О. В.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий виклад вимог скарги
		1. У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, у якій просив:
		- здійснити судовий контроль за виконанням рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 29 січня 2024 року;
		- визнати, що бездіяльність Печерського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції 
		(м. Київ) (далі -Печерського ВДВС у м. Києві) щодо неперерахування коштів, наявних на депозитному рахунку органу державної виконавчої служби на його користь у розумний строк є перешкодою для виконання рішення суду й непомірно його затягує, чим порушує право на справедливий суд та майнове право, а також не має легітимної мети і поклало на скаржника непропорційний тягар, а тому є неправомірною;
		- застосувати норми Конституції України як норми прямої дії для поновлення порушеного права та зобов`язати Печерський ВДВС у м. Києві поновити вчинення виконавчих дій і перерахувати на його користь кошти у розмірі 17 417,96 грн.
		2. На обґрунтування вимог скарги зазначав, що рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 29 січня 2024 року, яке залишено без змін судом апеляційної інстанції, визнано незаконним та скасовано наказ 
		АТ «Українська залізниця» від 04 січня 2022 року № 02 «Про відсторонення від роботи», стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 19 751,61 грн та судовий збір у розмірі 1 885,60 грн.
		3. Вказував, що пред`явив виконавчі листи про стягнення середнього заробітку та судового збору, видані місцевим судом 16 травня 2024 року, для примусового виконання до Печерського ВДВС у м. Києві, де постановами державного виконавця від 13 червня 2024 року відкрито виконавчі провадження 
		№ НОМЕР_1 і № НОМЕР_2. 
		4. Цього ж дня державним виконавцем прийнято постанови про зупинення вчинення виконавчих дій на підставі пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року
		№ 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), яким встановлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування правового режиму воєнного стану в Україні зупиняється вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на майно та кошти), боржником за якими є АТ «Українська залізниця».
		5. Зазначав, що боржник АТ «Українська залізниця» провів повну сплату коштів згідно із рішенням суду від 29 січня 2024 року, однак кошти державним виконавцем так і не перераховано на рахунок стягувача.
		6. Вважав, що такі дії (бездіяльність) Печерського ВДВС у м. Києві є протиправними, незаконними та вчиненими з порушенням норм чинного законодавства України, а тому просить захистити порушене право. 
		Короткий зміст оскаржуваних судових рішень 
		7. Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 09 вересня 2025 року, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року, в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
		8. Судові рішення мотивовані тим, що з огляду на приписи пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII орган державної виконавчої служби не мав правових підстав для перерахування коштів стягувачу до закінчення на території України правового режиму воєнного стану.
		9. Тому, за висновками суду, бездіяльність Печерського ВДВС у м. Києві є правомірною, а прийняті постанови про зупинення вчинення виконавчих дій - такими, що відповідають вимогами закону.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Стислий виклад доводів і вимог особи, яка подала касаційну скаргу 
		10. 29 грудня 2025 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 09 вересня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги скарги.
		11. Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зазначає і про відсутність висновку щодо застосування частини другої статті 47 Закону № 1404-VIII.
		12. Наполягає на тому, що з огляду на добровільне виконання боржником судового рішення шляхом перерахування на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби необхідної суми коштів, йому, як стягувачу, такі кошти згідно з частиною другою статті 47 Закону № 1404-VIII (яка, на його думку, є спеціальною порівняно з приписами Перехідних положень цього Закону) мали бути перераховані переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби.
		13. Вважає, що встановлені законом обмеження на період тривалості воєнного стану стосуються вчинення виконавцем примусових виконавчих дій, а не перерахування на рахунок стягувача коштів, добровільно внесених боржником з метою виконання судового рішення.
		14. Зазначає, що норма пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII звужує обсяг його конституційних прав і не підлягає застосуванню. Натомість мають бути застосовані приписи Конституції України щодо обов`язковості виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
		 
		Стислий виклад доводів і вимог осіб, які подають відзиви на касаційну скаргу 
		15. 08 січня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» від Печерського ВДВС у м. Києві надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому суб`єкт оскарження просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		16. Відзив мотивований тим, що державний виконавець згідно з вимогами пункту 10-3 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII не може вчиняти виконавчих дій у провадженнях, в яких боржником є АТ «Українська залізниця», у тому числі дій з перерахування коштів стягувачу. Наведені приписи закону є імперативними та підлягають обов`язковому виконанню органами державної виконавчої служби. 
		17. На підтвердження своєї позиції Печерський ВДВС у м. Києві послався на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14 березня 2024 року у справі № 159/22/22.
		18. 09 лютого 2026 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив АТ «Українська залізниця», в якому боржник просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		19. У відзиві також міститься посилання на пункт 10-3 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII як на обов`язкову підставу для зупинення виконавчих дій. 
		20. Крім того, боржник вчергове підкреслив, що ним у повному обсязі та добровільно виконано судове рішення про стягнення коштів на користь ОСОБА_1 
		РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
		21. Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
		22. 02 лютого 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		23. Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ОБСТАВИНИ
		24. Суди встановили, що рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 29 січня 2024 року, яке залишено без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 08 травня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Визнано незаконним та скасовано наказ в.о. начальника виробничого структурного підрозділу «Полтавський центр механізації колійних робіт» філії «Центр з ремонту та експлуатації колійних машин» АТ «Українська залізниця» № 02 від 04 січня 2022 року «Про відсторонення від роботи».
		Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 19 751,61 грн.
		У частині стягнення середнього заробітку у межах платежу за один місяць рішення суду допущено до негайного виконання.
		Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 885,60 грн.
		25. 16 травня 2024 року Полтавським районним судом Полтавської області видано виконавчі листи № 545/304/22 (про стягнення середнього заробітку і судового збору), які стягувачем пред`явлено на виконання до Печерського ВДВС у м. Києві.
		26. 13 червня 2024 року постановами заступника начальника Печерського ВДВС у м. Києві Коваль Л. В. відкрито виконавчі провадження № НОМЕР_2 і № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчих листів № 545/304/22.
		27. Того ж дня заступник начальника Печерського ВДВС у м. Києві Коваль Л. І. прийняла постанови про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях НОМЕР_3, НОМЕР_4. Підставою для зупинення виконавчого провадження визначено пункт 10-3 розділу XIII Закону № 1404-VIII.
		28. 08 липня 2024 року на депозитний рахунок відділу в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 боржником внесено кошти зі сплати заборгованості в розмірі 15 900,05 грн, а в межах виконавчого провадження НОМЕР_3 - у розмірі 1 517,91 грн. 
		29. Зазначені кошти стягувачу не перераховані й залишаються на депозитному рахунку органу виконавчої служби.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Межі та підстави касаційного перегляду
		30. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема,ухвалу суду першої інстанції щодо розгляду скарги на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, після її перегляду судом апеляційної інстанції (пункт 2 частини першої статті 389 ЦПК України).
		31. Відповідно до абзацу шостого частини другої статті 389 ЦПК України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		32. Згідно з частинами першою, третьою статті 406 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу.
		33.  Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		Право, застосоване судом, та оцінка доводів касаційної скарги
		34. За змістом статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
		35. У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 оскаржив до суду бездіяльність Печерського ВДВС у м. Києві, яка полягає у неперерахуванні йому як стягувачу коштів, що перебувають на депозитному рахунку органу виконавчої служби, сплачені боржником АТ «Українська залізниця» після відкриття виконавчого провадження на виконання рішення суду, яке набрало законної сили. 
		36. До того ж ОСОБА_1 не погоджується з діями (рішеннями) органу державної виконавчої служби щодо зупинення вчинення виконавчих дій у ВП НОМЕР_3, НОМЕР_4на підставі пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII.
		37. При вирішенні справ за скаргами на бездіяльність державного (приватного) виконавця потрібно враховувати, що під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
		38. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків.
		Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2024 року у справі №908/314/18.
		39. Отже, для правильного вирішення цієї справи Верховний Суду має дати відповідь на питання, чи є протиправною в умовах правового режиму воєнного стану бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні, боржником у якому є АТ «Українська залізниця», що полягає в неперерахуванні стягувачу коштів, які надійшли від зазначеної юридичної особи з метою виконання судового рішення та перебувають на депозитному рахунку органу виконавчої служби.
		40. У цьому контексті Верховний Суд нагадує, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження є сукупністю дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону № 1404-VIII).
		41. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).
		42. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що невиконання рішення, ухваленого національним судом, і яке набрало законної сили, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме права особи на справедливий суд.
		43. Зокрема, у справі «Іванов проти України» ЄСПЛ підкреслив, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне і обов`язкове судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній із сторін.
		44. У справі «Горнсбі проти Греції» суд зазначив, що виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина «судового розгляду» в розумінні статті 6 Конвенції.
		45. У справі «Бурдов проти росії» ЄСПЛ підтвердив, що держава зобов`язана організувати систему виконання рішень, яка є ефективною в правовому і практичному аспектах.
		46. Згідно зі статтею 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
		47. Як встановлено частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. 
		48. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII).
		49. У пункті 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
		50. Загальні підстави для зупинення вчинення виконавчих дій наведені в статті 34 Закону №1404-VIII. 
		51. Законом України від 28 липня 2022 року
		№ 2468-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння процесам релокації підприємств в умовах воєнного стану та економічного відновлення держави» (далі - Закон № 2468-ІХ) розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII доповнено пунктом 10-3 такого змісту:
		«Тимчасово, на період до припинення або скасування правового режиму воєнного стану в Україні:
		1) зупиняється вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на майно та кошти), боржником за якими є акціонерне товариство "Українська залізниця";
		2) підлягають зняттю арешти, накладені до набрання чинності цим Законом на кошти та майно акціонерного товариства "Українська залізниця" у виконавчих провадженнях».
		52. Наведені приписи пункту 10-3 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII суди в справі, яка переглядається, витлумачили таким чином, що жодне судове рішення, яке підлягає примусовому виконанню (наприклад, про стягнення грошових сум із АТ «Українська залізниця»), не підлягає виконанню до закінчення на території України правового режиму воєнного стану, а стягувачі за такими виконавчими документами за жодних обставин не можуть отримати суми, присуджені їм судовими рішеннями, які набрали законної сили.
		53. З таким тлумаченням норм закону колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не погоджується, адже воно є буквальним і призводить до формалізованого підходу при застосуванні, не враховує конкретні обставини справи, а також засади розумності та справедливості, що має наслідком порушення принципу верховенства права.
		54. На переконання колегії суддів, у цій ситуації потрібно застосувати телеологічне (цільове) тлумачення норм права, яке є способом з`ясування змісту юридичних норм через аналіз мети їх прийняття, соціальних цілей та цінностей, які законодавець прагнув забезпечити. Використання такого підходу дозволяє уникнути надмірного формалізму в правозастосовній діяльності та реалізувати дійсну мету прийняття того чи іншого закону. 
		55. Необхідно нагадати, що одним із проявів закріпленого на рівні Конституції України принципу верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, звичаї, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості - ідеї права, яка значною мірою отримала відображення в Конституції України. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
		56. Крім того, не можна оминути увагою одну з головних аксіом цивільного судочинства «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
		57. Тому для правильного тлумачення норм Закону в справі, що переглядається, необхідно насамперед враховувати мету, якої намагався досягнути законодавець з ухваленням Закону № 2468-ІХ, яким доповнив розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII пунктом 10-3.
		58. Так, аналіз змісту Закону № 2468-ІХ, його назви, а також переліку документів, до яких цим Законом внесено зміни (сфери його застосування), дає підстави для висновку, що основною метою законодавця при його ухваленні була стабілізація економічної ситуації в Україні та вжиття заходів, покликаних на подолання фінансової кризи, спричиненої повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України.
		59. У пояснювальній записці до Закону № 2468-ІХ зазначено, що існує нагальна потреба у відновленні та інтенсифікації економічної діяльності в державі, забезпеченні перенесення виробництва у безпечні регіони України та швидке його налагодження на нових виробничих майданчиках. Одним із шляхів організації виробництва на нових майданчиках, пошуку приміщень для перенесення виробництв є прискорена і спрощена приватизація державного майна.
		60. Окрім норм щодо вдосконалення приватизаційних процесів у державі, Законом № 2468-ІХ запроваджено також і особливості щодо здійснення виконавчих проваджень, боржником у яких є АТ «Українська залізниця».
		61. Безумовно, діяльність АТ «Українська залізниця» є важливою складовою економіки в державі, зокрема, з огляду на монопольне становище товариства на ринку залізничних перевезень. Держава як єдиний акціонер АТ «Українська залізниця», вочевидь, заінтересована в підтримці стабільного фінансового становища зазначеної юридичної особи з метою забезпечення її безперервної діяльності, головним напрямком якої є залізничне сполучення по всій території України (зокрема, з прифронтовими територіями), що в умовах воєнного стану (за відсутності цивільного авіасполучення) набуває якісно нового значення.
		62. Очевидно, що основною метою зупинення вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на майно та кошти) у виконавчих провадженнях, боржником за якими є АТ «Українська залізниця», а також зняття всіх раніше накладених арештів на майно вказаної юридичної особи, законодавець бачив підтримання фінансової стабільності АТ «Українська залізниця» та усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним безперервної господарської діяльності. Одним із аспектів забезпечення стабільного фінансового становища на підприємстві є збереження коштів цієї юридичної особи, які вона винна за судовими рішеннями, на її рахунках та можливість їх тимчасового (до закінчення воєнного стану) використання в своїй безпосередній діяльності для виконання статутних завдань.
		63. Отже, мета законодавця при прийнятті Закону № 2468-ІХ є зрозумілою, соціально й економічно обґрунтованою та жодним чином не ставиться під сумнів Верховним Судом.
		64. Втім, у справі, яка переглядається, боржник АТ «Українська залізниця» 08 липня 2024 року з метою виконання судового рішення в справі № 545/304/22, що набрало законної сили, добровільно (до вчинення виконавцем будь-яких дій, спрямованих на виявлення та стягнення з боржника грошових коштів) перерахував на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби кошти, а саме: в межах ВП № НОМЕР_2 - кошти в розмірі 1517,91 грн, 28,28 грн і 339,41 грн на погашення стягнутого на користь ОСОБА_1 судового збору, а в межах ВП № НОМЕР_1 - кошти в розмірі 15 900,05 грн, 3 555,29 грн і 296,27 грн на погашення стягнутого на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		65. До того ж, АТ «Українська залізниця» сплатила необхідні виконавчі збори та інші обов`язкові платежі, в зв`язку з чим в липні 2024 року звернулася до Печерського ВДВС у м. Києві із заявою про закінчення виконавчого провадження з огляду на повне виконання судового рішення (виконавчих документів).
		66. Тобто АТ «Укрзалізниця» як боржник у виконавчому провадженні, очевидно, будучи обізнаним зі змістом Законів № 2468-ІХ і № 1404-VIII, а також з тим, що постановами державного виконавця від 13 червня 2024 року зупинено виконавчі дії у виконавчих провадженнях НОМЕР_3, НОМЕР_4, добровільно вчинив дії, спрямовані на виконання судового рішення, та перерахував кошти на рахунок державної виконавчої служби. 
		67. Жодних виконавчих дій чи заходів примусового виконання, які б призвели до звернення стягнення на майно АТ «Укрзалізниця», державний виконавець у цьому випадку не вчиняв.
		68. На переконання суду, приписи пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII направлені на зупинення саме тих виконавчих дій і заходів примусового виконання рішень, які вчиняються виконавцем у примусовому порядку з метою забезпечення виконання судового рішення, спрямованих на виявлення і стягнення майна боржника. Такими діями можуть бути: накладення арешту на майно чи грошові кошти, розшук майна, його реалізація, стягнення чи списання коштів з банківських рахунків тощо. 
		69. Тому вчинення АТ «Укрзалізниця» як боржником у виконавчому провадженні добровільно дій, спрямованих на виконання судового рішення, зокрема, перерахування коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, не суперечить наведеним положенням пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII.
		70. Крім того, при оцінці дій державного (приватного) виконавця потрібно враховувати, що відповідно до частини першої та другої статті 47 Закону № 1404-VIII встановлено, що грошові кошти, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.
		Стягувачу - фізичній особі стягнуті з боржника кошти перераховуються виконавцем на зазначений у заяві про примусове виконання рішення рахунок у банку або іншій фінансовій установі, небанківському надавачу платіжних послуг (заяві про зміну реквізитів рахунку у банку або іншій фінансовій установі, небанківському надавачу платіжних послуг) чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.
		71. За змістом пункту 13 розділу VII (Облік і звітність за сумами на рахунках органів державної виконавчої служби та приватних виконавців) Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5), державний виконавець невідкладно після ознайомлення з інформацією про надходження коштів (на депозитний рахунок) готує розпорядження, яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу державної виконавчої служби.
		72. Тобто законом визначено, що як в ситуації, коли кошти з боржника стягнені в примусовому порядку та перераховані на депозитний рахунок виконавчої служби, так і в ситуації, коли боржник добровільно без вимоги виконавця виконав судове рішення шляхом перерахування коштів на депозитний рахунок органу виконавчої служби, виконавець зобов`язаний не пізніше наступного робочого дня перерахувати отримані від боржника кошти стягувачу. 
		73. Закон не надає можливості виконавцю притримати кошти, які перебувають на депозитному рахунку виконавчої служби, які вже стягнені чи перераховані на виконання судових рішень. 
		74. Отже, залишення коштів, перерахованих АТ «Укрзалізниця», на депозитному рахунку органу державної служби,  не відповідає меті, яку ставив перед собою законодавець з прийняттям Закону № 2468-ІХ, а саме захисту інтересів АТ «Українська залізниця» та покращення економічної ситуації в державі, що також не сприяє виконанню судового рішення, яке набрало законної сили. 
		75. Ці кошти не будуть отримані стягувачем, а також не зможуть використовуватися АТ «Українська залізниця» в господарській діяльності, адже правового механізму повернення сплачених коштів на виконання судового рішення у, по суті, зупиненому виконавчому провадженні не існує. Більше того, ці кошти не можуть бути використані і в діяльності органу виконавчої служби, адже згідно з частиною п`ятою статті 47 Закону № 1404-VIII органам державної виконавчої служби та приватним виконавцям забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові кошти, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені цією статтею.
		76. На переконання колегії суддів, за встановленими у цій справі обставинами, сплачені АТ «Українська залізниця» на виконання судового рішення кошти будуть «заморожені» на рахунках виконавчої служби без будь-якої практичної мети, що суперечить засадам розумності і справедливості та принципу диспозитивності. 
		77.  Зазначені засади є надзвичайно важливими при тлумаченні та застосуванні законів. Вони ґрунтуються на загальноприйнятих уявленнях про справедливість, логіку та здоровий глузд. Хоча вони і не є формальним джерелом права, проте мають виступати орієнтиром для суддів та інших правозастосовних органів при вирішенні справ, особливо в ситуаціях, коли конкретні норми права недостатньо чіткі або їх застосування може призвести до абсурдних результатів. 
		78. Верховний Суд підкреслює, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених прав, свобод чи інтересів (стаття 2 ЦПК України). Досягнення цієї мети відбувається через дію основоположних засад судочинства, зокрема верховенства права, рівності сторін та диспозитивності.
		79. Тому застосування принципів розумності і справедливості спонукає до умовиводу про те, що тлумачення пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII має відбуватися з урахуванням змісту частин першої та другої статті 47 Закону № 1404-VIII, а саме:
		- приписи цього пункту направлені на зупинення саме тих виконавчих дій і заходів примусового виконання рішень, які вчиняються виконавцем у примусовому порядку з метою забезпечення виконання судового рішення, спрямованих на виявлення і стягнення майна боржника. Такими діями можуть бути: накладення арешту на майно чи грошові кошти, розшук майна, його реалізація, стягнення чи списання коштів з банківських рахунків тощо; 
		- вчинення АТ «Укрзалізниця» як боржником у виконавчому провадженні добровільно дій, спрямованих на виконання судового рішення, зокрема перерахування коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби кошти, не суперечить положенням пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII.
		80. Кошти, перераховані добровільно АТ «Укрзалізниця» як боржником у виконавчому провадженні на депозитний рахунок виконавчої служби на виконання судового рішення після набрання чинності Законом № 2468-ІХ (тобто після 19 серпня 2022 року), підлягають перерахуванню стягувачу відповідно до статті 47 Закону № 1404-VIII.
		81. З урахуванням викладеного, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла переконання, що суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували положення пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII (здійснили неправильне його тлумачення) та не застосували приписи статті 47 цього Закону, які підлягали застосуванню при вирішенні цієї справи.
		82. Відповідно, наявні підстави для задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень і ухвалення нового судового рішення про визнання бездіяльності органу державної виконавчої служби протиправною й зобов`язання перерахувати стягувачу кошти, що перебувають на депозитному рахунку органу ДВС.
		83. Втім, у практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявний протилежний підхід до тлумачення пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII. 
		84. Зокрема, в постанові від 14 березня 2024 року в справі № 159/22/22 колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, розглядаючи справу за подібних правовідносин, виснувала, що зупинення вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень здійснено на захист інтересів АТ «Українська залізниця» як національного перевізника вантажів і пасажирів з метою збереження та підтримання його потенціалу в умовах воєнного стану, таке зупинення проведено з підстав, передбачених пунктом 10-3 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, яким імперативно визначено, що лише після припинення або скасування правового режиму воєнного стану в Україні виконавець може здійснювати виконавче провадження щодо боржника АТ «Українська залізниця», зокрема вчиняти виконавчі дії та приймати рішення шляхом винесення постанов.
		85. Незважаючи на те, що сам боржник (як і у справі, що переглядається), добровільно виконав судове рішення шляхом перерахування на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби стягнутих з нього суми коштів і клопотав про закінчення виконавчого провадження внаслідок повного виконання судового рішення, Верховний Суд зауважив, що таке клопотання боржника може бути розглянуто, а будь-які інші подальші виконавчі дії у виконавчому провадженні - вчинені лише після прийняття державним виконавцем постанови про поновлення виконавчого провадження, тобто лише після припинення або скасування правового режиму воєнного стану в Україні.
		86. Суд також зазначив, що за відсутності у цьому випадку у державного виконавця можливості в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1404-VIII, поновити виконавче провадження до закінчення строку дії відповідних обставин, що стали підставою для зупинення виконавчого провадження (припинення або скасування правового режиму воєнного стану в Україні), усі прийняті ним рішення та вчинені виконавчі дії у період воєнного стану на території України вважатимуться такими, що прийняті або вчинені з порушенням визначеної цим Законом процедури.
		87. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з таким висновком не погоджується з мотивів, викладених у цій ухвалі, а тому вважає, що наявні підстави для передачі цієї справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. 
		88. У частині другій статті 403 ЦПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду.
		89. Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
		90. На думку ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).
		91. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31, 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).
		92. З урахуванням викладеного, справа № 545/304/22 підлягає передачі на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування пункту 10-3 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VII, викладеного колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 березня 2024 року в справі № 159/22/22, про те, що в разі добровільного виконання АТ «Українська залізниця» як боржником у виконавчому провадженні судового рішення шляхом внесення коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби виконавець до закінчення на території України правового режиму воєнного стану за жодних обставин не вправі вчиняти будь-які виконавчі дії, зокрема, перерахувати такі кошти стягувачу та закінчити виконавче провадження в зв`язку з повним виконанням судового рішення.
		93. Натомість, на переконання колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, необхідно сформулювати висновки про те, що в разі добровільного (без застосування примусових виконавчих дій чи інших заходів примусового виконання судових рішень) внесення АТ «Українська залізниця» коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби / приватного виконавця з метою виконання судового рішення, яке набрало законної сили, перерахування виконавцем цих коштів стягувачу та закінчення у зв`язку з цим виконавчого провадження не суперечить приписам пункту 10-3 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VII.
		Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 
		УХВАЛИВ: 
		Справу № 545/304/22 за скаргою  ОСОБА_1  на дії та бездіяльність посадових осіб Печерського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заінтересовані особи: Акціонерне товариство «Українська залізниця», Вільна профспілка Південної залізниці, за касаційною скаргою  ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 09 вересня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий Є. В. Синельников
		 
		Судді: О. М. Осіян
		 
		Н. Ю. Сакара
		 
		О. В. Ступак
		 
		В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...