Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/22366/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо.
Надіслано судом: 06.03.2026. Зареєстровано: 07.03.2026. Забезпечено надання загального доступу: 09.03.2026.

Номер судового провадження: П/520/7050/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		Харків 
		05 березня 2026 року № 640/22366/21 
		Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мороко А.С., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" (дорога Набережно-Печерська, буд.11Б,м. Київ,01013, код ЄДРПОУ38608269) до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС України (вул. Шолуденка,буд. 33/19,м. Київ,04116, код ЄДРПОУ44116011) визнання протиправними та скасування рішень,- 
		В С Т А Н О В И В:
		До адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрстройтранс» (далі також  позивач, ТОВ «Укрстройтранс») з позовом до Головного управління Державної податкової служби в м. Києві (далі також  відповідач, ГУ ДПС в м. Києві), в якому просить суд:
		- визнати протиправним та скасувати Наказ Головного Управління ДПС в м. Києві №4440 від 19 червня 2019року щодо проведення фактичної перевірки ТОВ «Укрстройтранс»;
		- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «С» від 28 серпня 2020 року за №0006213207, яким Головним управлінням ДПС у м. Києві до ТОВ «Укрстройтранс» застосовано штрафні санкції у розмірі 500 000,00 грн. у зв`язку зі встановленням порушення статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального»;
		- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «ПС» від 28 серпня 2021 року за №0006203207, яким Головним управлінням ДПС у м. Києві застосовано до ТОВ «Укрстройтранс» штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 1 020,00 грн. за ненадання у повному обсязі документів.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню з огляду на те, що висновки контролюючого органу за наслідками перевірки не ґрунтуються на дійсних обставинах та приписах чинного законодавства. Так, вказує на невідповідність наказу на проведення фактичної перевірки положенням Податкового кодексу України щодо його змісту. Спростовує посилання контролюючого органу на порушення ТОВ «Укрстройтранс» п.85.2 ст.85 Податкового кодексу України, а саме ненадання документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки, та висновки контролюючого органу, викладені акті перевірки, щодо неподання позивачем повідомлення за формою 20-ОПП та, як наслідок, висновки щодо неможливості встановлення факту використання палива. 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі.
		Представником відповідача надіслано відзив на позов разом з доданими до нього документами, в якому він, з посиланням на висновки акта перевірки, заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що оскаржувані рішення є обґрунтованими і правомірними.
		Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
		У відповіді на відзив позивач зазначає, що доводи, наведені відповідачем, не спростовують аргументи позивача щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
		На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, Київським окружним адміністративним судом направлено адміністративну справу №640/22366/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрстройтранс» до Головного управління Державної податкової служби України в м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії до Харківського окружного адміністративного суду.
		Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2025 справа передана на розгляд судді Мороко А.С.
		Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року прийнято до провадження судді Мороко А.С. адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрстройтранс» до Головного управління Державної податкової служби України в м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії.
		Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року замінено відповідача у справі - Головне управління ДПС у місті Києві (код ЄДРПОУ 43141267) на правонаступника - Головне управління ДПС у місті Києві, як відокремлений підрозділ ДПС України (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ ВП 44116011).
		Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на таке.
		Як убачається з матеріалів справи, відповідно до Наказу Головного управління Державної податкової служби в м. Києві від 19.06.2020 за № 4440 з додатком № 4, на підставі п.п. 80.2.5 ст. 80 Податкового кодексу України, проведено фактичну перевірку ТОВ «Укрстройтранс» з метою дотримання вимог чинного законодавства, яке регулює придбання, зберігання та реалізацію пального.
		У Наказі від 19.06.2020 за № 4440 в обґрунтування підстав для призначення перевірки міститься посилання на доповідну записку управління контролю за обігом підакцизних товарів та адміністрування акцизного податку від 18.06.2020 за № 978/26-15-32-07-14.
		За результатами перевірки складено акт перевірки від 10.07.2020 за №1715/26-15-32-07/38602269 (далі також  акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем:
		- п.85.2 ст.85 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року 2755-VI, зі змінами та доповненнями, а саме не надано документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки;
		- ст.15 Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» в частині зберігання паливно-мастильних матеріалів (далі -Закон №481/95-ВР) за відсутності відповідної ліцензії.
		На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.08.2020:
		- №0006213207, яким до ТОВ «Укрстройтранс» застосовано штрафні санкції у розмірі 500 000,00 грн. у зв`язку зі встановленим порушенням статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального»;
		- №0006203207, яким до ТОВ «Укрстройтранс» за ненадання у повному обсязі документів на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, п. 121.1 ст. 121 Податкового кодексу України застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 1 020,00 грн.
		13.07.2020 позивач звернувся до ГУ ДПС у м. Києві із запереченнями на акт перевірки, за наслідками розгляду яких висновки акта перевірки від 10.07.2020 за №1715/26-15-32-07/38602269 залишено без змін, а заперечення  без задоволення.
		23 вересня 2020 року ТОВ «Укрстройтранс» подало до Державної податкової служби України ТОВ скаргу на зазначені податкові повідомлення рішення, винесені ГУ ДПС у м. Києві 28.08.2020.
		Рішенням про результатам розгляду скарги ДПС України від 12.07.2021 за №15818/6/99-00-06-03-01-06 залишено без змін спірні податкові повідомлення-рішення.
		Уважаючи, що зазначені наказ та податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.
		По суті спірних правовідносин суд зазначає таке.
		Відповідно до частини другої 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
		Податковий кодекс України (далі також - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
		Відповідно до підпунктів 19-1.1.1, 19-1.1.2, 19-1.1.40, 19-1.1.46 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу: здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків; контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів; організовують збір податкової інформації та вносять її до інформаційних баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику; використовують під час виконання своїх посадових (службових) обов`язків податкову інформацію з інформаційно-телекомунікаційних систем та інших джерел, отриману в порядку та спосіб, визначений цим Кодексом.
		Згідно з підпунктами 19-1.1.13 - 19-1.1.17 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України контролюючі органи:
		здійснюють ліцензування діяльності суб`єктів господарювання з виробництва спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, оптової торгівлі спиртом, оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами та контроль за таким виробництвом;
		здійснюють контроль у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечують міжгалузеву координацію у цій сфері;
		забезпечують контроль за прийняттям декларацій про максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари (продукцію), встановлені виробником або імпортером, та узагальненням відомостей, зазначених у таких деклараціях, для організації роботи та контролю за повнотою обчислення і сплати акцизного податку;
		здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального;
		проводять роботу щодо боротьби з незаконним виробництвом, переміщенням, обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального.
		Відповідно до пунктів 61.1, 61.2 статті 61 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у статті 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.
		Згідно з підпунктом 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 ПК України одним із способів здійснення податкового контролю є проведення перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
		Пунктом 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
		Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
		Статтею 80 ПК України визначені підстави для призначення фактичної перевірки, порядок її проведення та оформлення результатів. Також встановлено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
		Відповідно до пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального (підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України).
		Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України однією з обов`язкових умов для початку проведення фактичної перевірки встановлено пред`явлення платнику податків копії наказу про проведення перевірки. Також визначено вимоги до такого наказу, а саме - він має містити: дату видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.
		Абзацами п`ятим і шостим пункту 81.1 статті 81 ПК України встановлено, що непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.
		Щодо правового змісту підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України в контексті визначення підстави для проведення фактичної перевірки, а також застосування абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України в аспекті достатності відображення в змісті наказу підстав для її проведення, 28.05.2024 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 280/1431/23, у якій сформулював наступний правовий висновок.
		Формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов`язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо змісту наказу про проведення перевірки. У разі встановлення в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки, кожна з них не обов`язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі. Виконання такої вимоги забезпечує розуміння суб`єктом господарювання причин, що зумовили проведення перевірки, а також кола питань, які можуть бути її предметом, залежно від підстави проведення. У такій ситуації в разі виникнення спору щодо наявності дійсних підстав для проведення перевірки або обґрунтованості припущень щодо вчинення суб`єктом господарювання порушень суд має можливість перевірити ці питання під час розгляду адміністративної справи.
		У судовій практиці прийнято розрізняти юридичну підставу, як елемент підстави для проведення перевірки, та фактичну підставу, яка розкриває сукупність обставин, що характеризують (зумовлюють) юридичну підставу. Відображенням юридичної підстави є наведення у наказі податкового органу відповідної норми ПК України, яка надає право для проведення перевірки. Відображенням фактичної підстави вважається наведення конкретних обставин (фактів), існування яких вказує на наявність юридичної підстави.
		Верховний Суд у постанові від 26.03.2024 у справі №420/9909/23, ухваленої у складі Судової палати, сформулював висновки, за змістом яких податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки. Тобто, якщо відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), покликання у наказі на сам лише підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Відповідно, такий наказ не можна вважати протиправним.
		У зазначеній постанові суду Судова палата також акцентувала увагу на застосовності у спорах цієї категорії висновків Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 816/228/17 щодо наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема, фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.
		Верховний Суд звернув увагу, що правовий аналіз пункту 80.2 статті 80 ПК України свідчить про те, що здебільшого підстави, передбачені у відповідних підпунктах цієї норми, встановлюють лише єдину передумову для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків вимог законодавства у певній сфері, яка і є фактичною підставою для проведення перевірки.
		Однак, підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України таких встановлює дві: (1) наявність та/або отримання певної інформації; (2) здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у відповідній сфері.
		Саме тому цей підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України має істотну особливість у його застосуванні порівняно з іншими підпунктами цієї норми, яка і зумовлює висновок про те, що саме лише посилання на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України у рішенні про проведення перевірки не є мінімально достатнім обсягом інформації, яка має відображатися у наказі відповідно до абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки.
		Верховний Суд наголосив, що оскільки підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України встановлює в одному підпункті статті дві самостійні (окремі) підстави для проведення перевірки, то у наказі про призначення перевірки контролюючий орган поряд з юридичною підставою у вигляді нумераційного позначення зобов`язаний відобразити конкретну з таких двох фактичних підстав, яка і зумовила прийняття рішення про проведення перевірки, або ж обидві, в обсязі, достатньому для ідентифікації однієї з двох (або обох в сукупності у разі їх наявності). Відображення такої фактичної підстави не обов`язково має бути сформульоване тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте, повинна бути чітко визначена та змістовно відповідати правовій нормі.
		Тобто, у разі, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стала наявність (отримання) певної інформації, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен щонайменше зазначити про «наявність (отримання) інформації щодо можливого порушення» або ж зазначити реквізити документа, який слугував приводом для призначення перевірки і містить таку інформацію. Аналогічно, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стало здійснення відповідних функцій, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен саме про це зазначити. Відповідно, якщо підставою для призначення перевірки відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України стала сукупність фактичних підстав, передбачених цією нормою, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України має це відобразити у вищезазначений спосіб.
		Саме такий обсяг інформації у наказі, прийнятому відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, можна вважати мінімально достатнім в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки, оскільки надає платнику податків загальне розуміння про підставу її призначення та відповідний предмет перевірки. Таке інформування про фактичну обставину має бути наведено саме серед підстав для проведення перевірки, тобто перед резолютивною частиною наказу. У разі, якщо наказ відповідає вимогам щодо відображення у ньому мінімально достатнього обсягу інформації щодо підстави для проведення перевірки, такий наказ не може вважатися оформленим з істотним порушенням вимог чинного законодавства. Як наслідок, такий наказ не можна вважати протиправним, оскільки його недоліки в розумінні статті 81 ПК України не є настільки значущими, що ставлять під загрозу можливість реалізації платником податків своїх прав.
		За висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 26.03.2024 у справі №420/9909/23, підставою для визнання наказів контролюючого органу або наслідків його реалізації протиправними є не будь-які недоліки, а лише ті, які є істотними і суттєво вплинули на реалізацію прав платника податків. Здійснюючи розгляд конкретної справи та оцінюючи обставини, підстави позову, суд не позбавлений можливості встановити та перевірити дійсну наявність або відсутність підстав для призначення фактичної перевірки згідно з наказом, у якому відображено мінімально допустимий обсяг інформації.
		Слід також звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17 зазначила таке.
		Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
		У пункті 5 рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року №9-рп/2008 у справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи "правового акту індивідуальної дії" правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії) стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації вичерпують свою дію.
		Отже, у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права.
		Крім того Велика Палата Верховного Суду в цій постанові також звернула увагу, що неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.
		Водночас підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
		Виходячи з наведеного, Велика Палата Верховного Суду не погодилась із позицією судів попередніх інстанцій у частині задоволення позову про протиправність наказу щодо призначення перевірки, оскільки такий спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
		При цьому поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
		Отже, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 27 січня 2015 року (справа № 21-425а14), та прямо зазначила про неможливість оскарження наказу про проведення перевірки та дій щодо призначення та проведення перевірки, якщо відповідний наказ реалізовано.
		Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		З огляду на наведене суд при розгляді цієї справи звертає увагу на наявність правового висновку щодо застосування вищенаведених норм ПК України, викладеного у вказаних постановах Верховного Суду, висновки яких щодо застосування норм права підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
		Як підтверджується змістом наявних у справі документів, на підставі Наказу від 19.06.2020 за № 4440 проведено фактичну перевірку ТОВ «Укрстройтранс», за результатами якої складено акт від 10.07.2020 за №1715/26-15-32-07/38602269, та прийнято податкові повідомлення рішення від 28.08.2021 за №0006213207 та №0006203207.
		У Наказі від 19.06.2020 за № 4440 поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України міститься посилання на доповідну записку управління контролю за обігом підакцизних товарів та адміністрування акцизного податку від 18.06.2020 за № 978/26-15-32-07-14.
		Отже, у наказі наявні конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки.
		Суд зауважує, що за висновками Верховного Суду, сформованими у постанові від 05 червня 2025 року у справі №340/195/20, відсутні підстави вважати, що у розумінні підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України отримана контролюючим органом інформація на стадії призначення перевірки обов`язково має містити достовірні підтвердження того, що платником податків у конкретному періоді вже скоєно конкретне порушення, оскільки наявна та/або отримана контролюючим органом інформація має вказувати на обставини, які дають обґрунтовані підстави вважати, що платник податків з високою імовірністю може порушувати вимоги податкового законодавства у певній сфері. Саме для перевірки дійсної наявності порушень і призначається перевірка.
		Враховуючи допуск позивачем представників податкового органу до проведення перевірки, а також те, що за результатами такого допуску податковим органом було проведено перевірку та прийнято податкові повідомлення-рішення, наказ на проведення перевірки як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту у цій справі.
		Поряд із цим суд звертає увагу на те, що з огляду на висновки, сформовані у наведеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду, позивач не позбавлений можливості посилатись на допущені контролюючим органом при призначенні та проведенні перевірки порушення при оскарженні в судовому порядку рішення за результатами такої перевірки.
		Так, позивач у позові посилається на те, що в Наказі від 19.06.2020 за № 4440 та додатку № 4 до нього не зазначено період діяльності, що перевіряється, та дату початку перевірки. Крім того, додаток № 4 не містить печатки контролюючого органу.
		Суд зазначає, що за змістом наказу у ньому вказано про проведення фактичних перевірок суб`єктів господарювання згідно з додатками 1-120, які є невід`ємною частиною наказу.
		У додатку № 4 до наказу зазначено, що період діяльності, який перевіряється, визначається відповідно до статті 102 ПК України, тобто в межах строків давності та їх застосування.
		Так, відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
		Відтак, посилання відповідача на статтю 102 ПК з метою визначення періоду діяльності позивача, який охоплюється предметом перевірки, є достатнім для ідентифікації цього періоду.
		Посилання позивача на неправомірність пред`явлення додатку, який не містить дати початку перевірки та печатки контролюючого органу, суд відхиляє як таке, що свідчить про формальний недолік, який не може бути покладено в основу висновку про неправомірність проведення спірної перевірки.
		Відповідно до правової позиції Верховного Суду, що викладена, окрім інших, у постанові 04.03.2021 у справі № 803/1171/17, окремі дефекти оформлення наказу про призначення податкової перевірки не повинні розглядатися як підстава для визнання спірного наказу протиправним.
		Наказ від 19.06.2020 за № 4440 містить підпис керівника та печатку ГУ ДПС у м. Києві, щодо періоду проведення перевірок зазначено  протягом червня-липня 2020 року.
		В акті перевірки зазначено дату початку перевірки  30.06.2020, та дату закінчення перевірки  09.07.2020, що узгоджується з періодом проведення перевірки, зазначеним у Наказі від 19.06.2020 за № 4440.
		Також позивач вказує на те, що наказ на проведення перевірки вручено засновнику ТОВ «Укрстройтранс», якого Статутом товариства не наділено правом бути уповноваженою особою.
		Проте суд зазначає, що "раптовість" фактичної перевірки відповідає її природі та законодавчому регулюванню, а перевірка може проводитися без присутності директора ТОВ «Укрстройтранс», який, як слідує з пояснень позивача, є єдиною уповноваженою особою товариства згідно зі Статутом ТОВ «Укрстройтранс».
		Водночас, позивачем не заперечується, що перевірка проводилася за місцезнаходженням ТОВ «Укрстройтранс» (м. Київ, вул. Деревообробна, буд. 7, корпус Г), представників податкового органу до проведення перевірки було допущено.
		Засновником ТОВ «Укрстройтранс» у спірному випадку навіть не ставилося питання про те, що пред`явлені йому посадовими особами контролюючого органу документи оформлені з порушенням вимог, встановлених статтями 80 і 81 Податкового кодексу України, а він не є уповноваженою особою ТОВ «Укрстройтранс».
		Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати спірну перевірку неправомірною.
		Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення №0006213207 від 28.08.2020, яким до ТОВ «Укрстройтранс» застосовано штрафні санкції у розмірі 500 000,00 грн. у зв`язку із встановленим порушенням статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», суд зазначає таке.
		Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України врегульовані Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі  Закон № 481/95-ВР).
		У статті першій цього Закону надано визначення таких термінів:
		місце зберігання - місце, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання;
		місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування;
		зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;
		ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ, що засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.
		За змістом статті 15 Закону № 481/95-ВР суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.
		Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років.
		Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.
		Ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:
		підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;
		підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;
		суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.
		Роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами або пальним може здійснюватися суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.
		Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі здійснення суб`єктами господарювання всіх форм власності діяльності зі зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик на території (місці), де розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування, такому суб`єкту господарювання необхідно буде отримувати ліцензію на право зберігання пального, крім випадків, передбачених Законом № 481/95-ВР, коли така ліцензія не отримується.
		Отже, обставина здійснення суб`єктом господарювання діяльності із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик на території (місці), де розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування, для цілей перевірки наявності правових підстав для притягнення до відповідальності за відсутність ліцензії на право зберігання пального входить до предмету доказування для цілей вирішення цього спору.
		Діяльність суб`єкта господарювання зі зберігання пального у місці, яке не підпадає під винятки, передбачені статтею 15 Закону № 481/95-ВР та Податковим кодексом України, без наявності відповідної ліцензії утворює склад правопорушення, за яке передбачена відповідальність у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 грн. Такі штрафні санкції застосовуються податковим органом у випадку виявлення під час проведення фактичної перевірки складу податкового правопорушення, передбаченого Законом № 481/95-ВР, що має бути зафіксовано у відповідному акті перевірки.
		За змістом акта перевірки ТОВ «Укрстройтранс» отримало ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання) з терміном дії від 05.05.2020 до 15.05.2025 за № 10414202000242 за адресою: м. Київ, вул. Деревообробна буд.7-Г. Відповідно до заявки на отримання ліцензії загальна місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального  5 000 л.
		Актом перевірки (стор. 2) встановлено, що в ході аналізу даних Єдиного реєстру податкових накладних (далі- ЄРПН) за період з 01.07.2019 по 30.06.2020 на адресу ТОВ «Укрстройтранс» виписано та зареєстровано податкові накладні, що свідчать про здійснення операцій з придбання і (дизельного палива, бензину, газу скрапленого) у загальному об`ємі 173 326 л., що не заперечується ТОВ «Укрстройтранс».
		Як зазначено контролюючим органом в Акті перевірки (стор. 3), відповідно до повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою 20-ОПП автомобільний транспорт у ТОВ «Укрстройтранс» відсутній. 
		Виходячи з викладеного, контролюючим органом зроблено висновок про неможливість встановлення використання палива.
		Проте, такий висновок контролюючого органу спростовується матеріалами справи.
		Так, за матеріалами справи, згідно з повідомленням про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язанні з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, ТОВ «Укрстройтранс» зазначив такі об`єкти - автопідприємство. Повідомлення за формою 20-ОПП ТОВ «Укрстройтранс» направлено до ГУ ДПС у м. Києві 08.05.2020, що підтверджується квитанцією №2 від 08.05.2020 (а.с. 43-44) та не спростовано відповідачем під час розгляду справи. 
		На підтвердження використання у господарській діяльності з 2016 року орендованого автомобільного транспорту позивачем надані належним чином копії договорів оренди автомобільного транспорту.
		Так, ТОВ «Укрстройтранс» згідно з договорами оренди транспортних засобів від 19.03.2016 за реєстровим № 554, від 12.04.2016 за реєстровим № 902 та договорами найму (оренди) транспортних засобів від 04.01.2017 за реєстровим № 13, від 22.02.2018 за реєстровим № 585, та відповідними актами приймання-передачі прийняв у строкове платне користування:
		- тягач DAF, 95 XF430, державний реєстраційний номер: НОМЕР_1 , рік випуску: 2003; ВАНТАЖНИЙ СІДЛОВИЙ ТЯГАЧ Екскаватор: JCB ЗСХ SITEMASTER, державний реєстраційний номер: НОМЕР_2 , рік випуску: 2008;
		- навантажувач ZL50G, рік випуску  2001, державний реєстраційний номер: НОМЕР_3 ;
		- вантажний самоскид HANIA, модель ZZ3255N3645B, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 ; екскаватор навантажувач, марки VOLVO BL71, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 ;
		- вантажний самоскид FOTON, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 ;
		- екскаватор-навантажувач VOLVO BL71, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_7 ;
		- СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ ВАНТАЖНИЙ САМОСКИД FAW, модель СА3252, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_8 ;
		- екскаватор-навантажувач JCB ЗСХ CONTRACTOR, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_9 , 
		- СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ ВАНТАЖНИЙ САМОСКИД SINOTRUK, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 
		- СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ ВАНТАЖНИЙ САМОСКИД MAN, модель LE 25.264, 2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_10 ;
		- ВАНТАЖНИЙ САМОСКИД FAW, модель СА3252, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_11 ;
		- ВАНТАЖНИЙ САМОСКИД FAW, модель СА3252Р2К2Т1А1, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_12 ;
		- СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ ВАНТАЖНИЙ САМОСКИД FAW, модель СА3252Р2К2Т1А1, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_13 ;
		- СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ ВАНТАЖНИЙ САМОСКИД FAW, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_14 ;
		- СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ ВАНТАЖНИЙ САМОСКИД FAW, модель СА3252, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_15 ;
		- СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ ВАНТАЖНИЙ ФУРГОН МАЛОТОНАЖНИЙ-В FIAT, модель DOBLO, 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_16 ;
		- вантажний сідловий тягач-Е, марки RENAULT, 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_17 .
		Крім того, в листі від 13.07.2020 під час проведення перевірки позивачем зазначалося, що ТОВ «Укрстройтранс» не здійснює зберігання паливно-мастильних матеріалів, так як заправка паливом відбувається за передплатою постачальникам безпосередньо у орендовані автомобілі, що підтверджується відомостями по рахунку № 203 (Паливо), які також надані до матеріалів справи.
		Отже, суд дійшов висновку, що позивачем доведено, що придбане ним паливо переміщувалось в паливні баки орендованих ним автомобілів з метою ведення власної господарської діяльності.
		Суд уважає за необхідне зазначити, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.06.2022 у справі № 260/3859/20, під час розгляду справ, пов`язаних із притягненням суб`єктів господарювання до відповідальності за зберігання пального без наявності відповідної ліцензії, предметом доказування є саме підтвердження або спростування виявлених та зафіксованих в акті перевірки порушень вимог Закону № 481/95-ВР, в якому має бути чітко зазначено, в чому полягає порушення суб`єктом господарювання вимог законодавства, яких саме норм та на підставі яких обставин ґрунтується цей висновок.
		Дослідженням акта перевірки у цій справі, встановлено, що у ньому зафіксовано обставини придбання позивачем пального і міститься посилання на докази, якими підтверджується кількість придбаного пального, а також наявність у позивача резервуара ємністю 5000 л.
		Однак безпосередньо в акті перевірки відповідачем не зазначено жодних відомостей про інвентаризацію пального на зберіганні, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, відбір зразків пального, як і не досліджено спосіб його зберігання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей).
		Проте, ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення, відповідальність за вчинення якого встановлена приписами частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР.
		Суд звертає увагу, що у спірних правовідносинах суть фактичної перевірки полягає у безпосередньому встановленні працівниками контролюючого органу (підтвердження або спростування обставин) саме факту здійснення суб`єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, а не його придбання, тому невстановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем зберігання пального, часу такого зберігання та місця, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії.
		Водночас, у цій справі висновки відповідача про порушення позивачем вимог Закону № 481/95-ВР ґрунтуються виключно на аналізі первинної документації щодо придбання та подальшого використання у власній господарській діяльності нафтопродуктів. Фактичну та кількісну наявність пального відповідач в ході проведення фактичної перевірки не встановлював. Разом з тим, сам факт поставки пального на користь позивача, що останнім не заперечується, жодним чином не свідчить про факт зберігання пального без відповідної ліцензії. 
		Враховуючи викладене, суд уважає безпідставним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях, висновок контролюючого органу про зберігання позивачем пального без наявності ліцензії.
		Отже, суд дійшов висновку, що контролюючим органом безпідставно застосовано до позивача фінансові санкції оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням№0006213207 від 28.08.2020, відтак, таке підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
		Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення №0006203207 від 28.08.2020, яким до ТОВ «Укрстройтранс» за ненадання у повному обсязі документів застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 1 020,00 грн, суд зазначає таке.
		Відповідно до приписів п. 85.2 ст. 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.
		Приписами п. 85.8 ст. 85 ПК України закріплено, що посадова (службова) особа контролюючого органу, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
		Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки.
		Згідно з положеннями п. 85.6 ст. 85 ПК України у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.
		За приписами п. 121.1 ст. 121 ПК України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.
		Тобто нормами Податкового кодексу України передбачено фінансову відповідальність платників податку за неподання, або несвоєчасне подання до контролюючого органу документів при здійсненні податкового контролю.
		За матеріалами справи під час проведення фактичної перевірки контролюючий орган звернувся до ТОВ «Укрстройтранс» із запитом від 30.06.2020 з проханням надати до перевірки за період з 01.07.2019 по 30.06.2020 наступну інформацію та документи:
		- документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт торгівлі пальним або зберігання пального, у т. ч. на акцизний склад, розпорядником якого є суб`єкт господарювання;
		- документи, то підтверджують право власності або право користування приміщеннями, нежитловими приміщеннями та/або іншими матеріальними активами, які використовуються для провадження господарської діяльності;
		- картки рахунків ти оборотно-сальдові відомості бухгалтерського обліку, в яких відображено залишки пального на кінець кожного місяця я розрізі кодів УКТ ЗЕД за період, що перевіряється (рахунок 281, 293 тощо);
		- картки рахунків та оборотно-сальдові відомості по рахунками 31, 36, 63 та іншим, де відображались операції оприбуткування (придбання) та продажу пального за період з 01.07.2019 по дату закінчення перевірки;
		- інформацію та документи про фактичне місцезнаходження даних залишків пального (в розрізі місць зберігання, а саме: копії актів приймання-передачі пального на відповідальне зберігання, актів наданих послуг по зберіганню, актів звірки руху товарно-матеріальних цінностей по складам зі зберігачем (помісячно за період, що перевірявся);
		- договори постачання нафтопродуктів та договори з покупцями нафтопродуктів, інформацію та документальне підтвердження щодо транспортування нафтопродуктів на місце зберігання чи роздрібної торгівлі/акцизний склад та з місця зберігання оптової чи роздрібної торгівлі акцизного складу (державний номер, марка та вид транспортного засобу, ПІБ водія тощо);
		- документи, що підтверджують право власності або право користування транспортних засобів, які використовуються для провадження господарської діяльності (загальна місткість баків автотранспорту);
		- акти списання пального, первинна документація для підтвердження кількості списання пального.
		На значений запит ТОВ «Укрстройтранс» пояснень та підтверджуючих документів не надано. У зв`язку з неподанням документів складено акти про неподання документів до перевірки в довільній формі. На дату завершення перевірки ТОВ "УКРСТРОИТРАНС" документи, що належать або пов`язані з предметам перевірки не надано.
		За матеріалами справи відповідні пояснення і документи надані до контролюючого органу ТОВ «Укрстройтранс» із запереченнями на акт перевірки від 13.07.2020 (а.с. 228-236).
		Суд зауважує, що згідно з пунктом 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
		За змістом пункту 86.7 статті 86 ПК у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).
		Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід`ємною частиною матеріалів перевірки.
		Отже, позивач скористався правом наданим п. 86.7 ст. 86 ПК України та надав до контролюючого органу заперечення на акт перевірки, до якого додав: договори з постачальниками нафтопродуктів, видаткові накладні на талони, договір на оренду нежитлового приміщення, нотаріально посвідчені договори оренди транспортних засобів, оборотно-сальдові відомості по рахунку 203, картки рахунку №631 в розрізі розрахунків з постачальниками нафтопродуктів, всього 238 штук.
		Проте, суд наголошує на тому, що визначене пунктом 86.7 статті 86 ПК України право платника податку подати додаткові документи і пояснення разом із запереченнями на висновки завершеної податкової перевірки, не звільняє його від визначеного п. 85.2 ст. 85 ПК України обов`язку надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки.
		Подані разом із запереченнями документи, які не були надані до перевірки, є в силу пункту 86.7 статті 86 ПК частиною матеріалів перевірки та мають бути враховані при прийнятті рішення за її результатами. Проте, факт їх надання в порядку пункту 86.7 статті 86 ПК не відміняє порушення пункту 85.2 статті 85 ПК та невиконання запиту контролюючого органу у повному обсязі у встановлені строки.
		Суд наголошує на тому, що в силу приписів пункту 85.2 статті 85 ПК України обов`язок із надання документів податкового обліку виник у позивача із початком перевірки 30.06.2020, а не із отриманням відповідного запиту контролюючого органу. Водночас, позивачем не заперечується факт проведення перевірки та його обізнаність з датою її початку  30.06.2020.
		Станом на дату завершення перевірки - 09.07.2024, посадовими особами ТОВ «Укрстройтранс» на зазначений запит письмових пояснень та документів до перевірки не надано, що також позивачем не заперечується.
		Обставин неможливості подання відповідних документів під час перевірки у запереченнях на акт перевірки, як і під час розгляду справи, позивачем не наведено.
		Суд також зауважує, що відповідність/невідповідність запиту вимогам чинного законодавства не змінює моменту, з якого у позивача виник обов`язок надати до перевірки документи - 30.06.2020 - день початку перевірки, а також не відміняє визначені законодавством юридичні наслідки невиконання такого обов`язку.
		Враховуючи наведене, суд відхиляє доводи позивача про невідповідність запиту вимогам законодавства, а саме щодо того, що запит не містить інформації щодо терміну його виконання та містить помилкове посилання на Наказ № 4349 від 16.06.2020, а не на Наказ №4440 від 19.06.2020, адже норма п. 85.2 ст. 85 ПК України встановлює правило щодо надання платником податків документів для перевірки, а приписи п. 121.1 ст. 121 ПК України - юридичний наслідок недотримання цього правила у вигляді накладення штрафу.
		Отже, суд дійшов висновку, що відповідач правомірно притягнув позивача до відповідальності за порушення пункту 121.1 статті 121 ПК згідно з податковим повідомленням-рішенням №0006203207 від 28.08.2020.
		Висновки суду в цій частині узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постанові від 27 червня 2024 року у справі № 580/4890/23.
		Отже, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрстройтранс».
		Щодо вимог позову про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн та судового збору у сумі 9 985,30 грн, суд зазначає таке.
		Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
		За приписами частини третьої статті 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.
		Відповідно до приписів частин 1-4 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		У ч. 7 ст. 134 КАС України вказано, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		Виходячи з положень частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи.
		У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
		При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
		У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
		Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
		Зазначені висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19.
		Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися у тому числі через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
		Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
		Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. 
		Такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
		Як убачається із матеріалів справи, позивачем на підтвердження витрат з оплати професійної правничої допомоги надано до матеріалів справи копію договору про надання правової допомоги № 43-ЮО-УСТ від 23.07.2021, укладеного між Адвокатським об`єднанням "ПРАВО ГРУПП" та ТОВ «Укрстройтранс».
		За умовами п.1.1. Договору предметом договору є представництво інтересів клієнта в судах під час здійснення адміністративного судочинства щодо скасування податкових повідомлень-рішень від 28 серпня 2020 року за №0006213207 та №0006203207.
		Відповідно до п.4.1. Договору сума винагороди (гонорару) складає 20 000,00 грн, без ПДВ.
		За змістом акта приймання-передачі наданих послуг № 77 від 04.08.2021 до договору про надання правової допомоги № 43-ЮО-УСТ від 23.07.2021 Адвокатським об`єднанням позивачу надано послуги: вивчення документів та складення адміністративного позову  18 годин, вартість наданих послуг складає 10 000,00 грн, без ПДВ.
		Згідно з платіжним дорученням № 1576 від 30 липня 2021 року позивачем відповідно до договору про надання правової допомоги № 43-ЮО-УСТ від 23.07.2021 сплачено Адвокатському об`єднанню за надання правової допомоги 10 000,00 грн. 
		У відзиві на позовну заяву відповідачем заперечень щодо суми витрат на правничу допомогу не наведено.
		Враховуючи наведене, предмет спірних правовідносин, часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що розмір витрат на правничу допомогу позивача має становити загалом 5 000,00 грн.
		Такий розмір є співмірним із обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також значенням справи для сторони.
		При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у сумі 9 985,30 грн (7715,30 грн +2270,00 грн).
		Позов у цій справі містив 1 вимогу немайнового характеру (визнання протиправними та скасування наказу), а також 2 вимоги майнового характеру (скасування податкових повідомлень-рішень на загальну суму 501 020,00 грн).
		Судом частково задоволено вимоги майнового характеру, а саме щодо скасування податкового повідомлення-рішення на суму 500 000,00 грн.
		Отже, ураховуючи часткове задоволення позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 7 500,00 грн (500 000 : 501 020 х 7515,30, де 500 000 грн  грошова оцінка задоволених позовних вимог, 501 020 грн  ціна позову в частині вимог майнового характеру, 7515,30 грн (501 020 грн х 1,5%)  понесені позивачем судові витрати в частині вимог майнового характеру).
		Водночас позивач має право звернутися до суду із заявою про повернення надмірно сплаченого судового збору у сумі 200,00 грн (7715,30 грн. - 7515,30 грн).
		Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13-14, 77, 139, 242-246, 250, 255-262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		В И Р І Ш И В:
		Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрстройтранс» (01013, м. Київ, вул. Набережно-Печерська, 11 Б, код ЄДРПОУ 38608269) до Головного управління Державної податкової служби України в м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ ВП 44116011) про визнання протиправними та скасування рішень - задовольнити частково.
		Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «С» від 28 серпня 2020 року за №0006213207, яким до ТОВ Укрстройтранс» застосовано штрафні санкції у розмірі 500 000 (п`ятсот тисяч) грн. 00 коп.
		У задоволенні іншої частини позовних вимог  відмовити.
		Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрстройтранс» (код ЄДРПОУ 38608269) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 7 500 (сім тисяч п`ятсот) грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України в м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України (код ЄДРПОУ ВП 44116011).
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
		 
		 
		Суддя Мороко А.С.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...