Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/2439/17 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та кримінальні правопорушення проти журналістів; Підкуп працівника підприємства, установи чи організації.
Надіслано судом: 10.04.2026. Зареєстровано: 11.04.2026. Забезпечено надання загального доступу: 13.04.2026.
Дата набрання законної сили: 07.04.2026
Номер судового провадження: 11-кп/801/148/2026
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12016020010007286

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 127/2439/17
		 
		Провадження №11-кп/801/148/2026
		Категорія: крим.
		Головуючий у суді 1-ї інстанції:  ОСОБА_1  
		Доповідач:                 ОСОБА_2 
		 
		 
		ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		07 квітня 2026 року м. Вінниця
		 
		 
		Вінницький апеляційний суд в складі:
		головуючого-судді: ОСОБА_2 ,
		суддів: ОСОБА_3 ,
		ОСОБА_4 ,
		із секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
		з участю:
		прокурора ОСОБА_6 ,
		захисника ОСОБА_7 ,
		обвинуваченого ОСОБА_8 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця матеріали кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016020010007286 від 14.09.2016 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні  прокурора Вінницької окружної прокуратури Вінницької області  ОСОБА_9 на виправдувальний вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 25.11.2025, яким
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця смт. Криве Озеро Кривоозерського району Миколаївської області, працюючого на посаді лікаря ортопед-травматолога ТОВ «Інномед-Дельта», із вищою медичною освітою, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 354 КК України, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. 
		Вирішено питання із заходом забезпечення кримінального провадження у вигляді застави, долею речових доказів та процесуальними витратами. 
		В С Т А Н О В И В: 
		У Вінницькому міському суді Вінницької області на розгляді перебував обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016020010007286 від 14.09.2016 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 354 КК України.
		Під час розгляду даного обвинувального акту у даному кримінальному провадженні були встановлені наступні обставини. 
		Відповідно до формулювання обвинувачення викладеного в обвинувальному акті, органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 354 КК України за наступних обставин: відповідно до наказу головного лікаря Комунальної установи «Вінницька центральна районна клінічна лікарня» (на далі - КУ «Вінницької ЦРКЛ») № 152 від 11.02.2014 призначений за сумісництвом на посаду лікаря-ортопеда-травматолога хірургічного відділення КУ «Вінницької ЦРКЛ», що згідно Статуту є закладом: хорони здоров`я - установою, яка перебуває у спільній комунальній власності територіальних громад Вінницької області, управління якою здійснює Вінницька обласна Рада, та являється бюджетною установою, фінансування якої проводиться з обласного бюджету, та здійснює економічну діяльність відповідно до затвердженого кошторису.
		Згідно з посадової інструкції затвердженої 11.02.2014 головним лікарем КУ «Вінницької ЦРКЛ», на ОСОБА_8 покладено функції та обов`язки: 2.1 забезпечувати необхідний рівень обстеження та лікування хворих у відповідності до сучасних досягнень медичної науки та стандартів; 2.2 оволодівати усіма необхідними навичками і методами обстеження та лікування хворих; 2.3 чітко та доброякісно вести медичну документацію. Відповідально відноситись до достовірності даних, що вносяться до медичної картки стаціонарного хворого; знати і володіти сучасними методами діагностики та лікування, що мають дозвіл на застосування; 3.2 використовувати в кожному конкретному випадку адекватну терапію; 3.6 знати та виконувати вимоги діючих наказів та розпоряджень.
		Таким чином, лікар-ортопед-травматолог ОСОБА_8 , не являючись службовою особою, в порушення вимог ст. 49 Конституції України та ст. 8 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», згідно яких у державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно, 12.09.2016 перебуваючи в своєму робочому кабінеті, без номеру, розташованому на першому поверсі приміщення Вінницької центральної районної клінічної лікарні, за адресою вул. Хмельницьке шосе, 92, м. Вінниця, під час спілкування з пацієнтом - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , пенсіонером збройних сил, інвалідом 2 групи, щодо обставин проведення операції по заміні тазо-стегнового суглобу, висловив прохання надати неправомірну вигоду в сумі 60 000 грн. З яких, зі слів ОСОБА_8 , 50 тис. грн. - це вартість витратних матеріалів необхідних для операції, які він замовить особисто, та 10 тис. грн. вартість послуг лікаря за проведення операції.
		У подальшому, 23.09.2016 о 12 год. 30 хв., ОСОБА_8 , знаходячись у своєму робочому кабінеті, за адресою: м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 92, діючи умисно з корисливих мотивів, одержав від ОСОБА_10 заздалегідь обумовлену неправомірну вигоду у розмірі 2 000 доларів США та 8 000 грн., що відповідно еквівалентно 60 000 грн., за підготовку та проведення операції із заміни суглоба.
		Після цього, вищевказані грошові кошти ОСОБА_8 завіз до місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де в подальшому його було затримано працівниками УСБУ у Вінницькій області.
		Таким чином ОСОБА_8 , згідно з обвинувачення, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 354 КК України  одержання працівником установи, який не є службовою особою, неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду для себе за вчинення будь-яких дій з використанням становища, яке займає працівник в установі.
		Під час судового розгляду суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначені обставини не підтвердилися матеріалами кримінального провадження, у зв`язку з чим за результатами розгляду 25.11.2025 Вінницьким міським судом Вінницької області було ухвалено виправдувальний вирок.
		Прокурор у кримінальному провадженні  прокурор Вінницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_9 , не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати вирок суду першої інстанції, повторно дослідити письмові докази, повторно допитати свідків та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 354 КК України та звільнити від покарання відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України (у зв`язку із закінченням строків давності). 
		Апеляційну скаргу мотивує тим, що, як убачається з її змісту, вирок суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки, на переконання апелянта, висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а також ухвалені з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
		Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про недоведеність факту отримання ОСОБА_8 неправомірної вигоди від ОСОБА_10 , хоча, на його думку, у ході судового розгляду було зібрано та досліджено належні й допустимі докази, які у своїй сукупності підтверджують вчинення обвинуваченим інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 354 КК України.
		Крім того, як наголошується в апеляційній скарзі, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у ОСОБА_8 прямого умислу на одержання неправомірної вигоди, не врахувавши при цьому обставини отримання ним грошових коштів за виконання дій з використанням службового становища під час виконання обов`язків лікаря-ортопеда-травматолога.
		Водночас, як вказує апелянт, судом першої інстанції порушено вимоги ст. 94 КПК України, оскільки останній не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, не дослідив їх у повному обсязі та не оцінив у сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття законного й обґрунтованого рішення.
		Зокрема, поза увагою суду залишилися письмові докази, що підтверджують вину обвинуваченого, а саме: постанови про проведення контролю за вчиненням злочину із застосуванням спеціальних хімічних речовин та імітаційних купюр, протоколи огляду та вручення таких коштів, протокол обшуку за місцем проживання обвинуваченого, під час якого вилучено грошові кошти зі слідами люмінесцентної речовини, протокол освідування, відповідно до якого на руках обвинуваченого виявлено відповідні сліди, а також висновок експерта щодо наявності нашарувань хімічних речовин.
		Окрім цього, як зазначається в апеляційній скарзі, суд безпідставно не врахував розсекречені матеріали негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема протоколи зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, аудіо- та відеоконтролю особи, у яких зафіксовано діалог між ОСОБА_10 та ОСОБА_8 щодо передачі грошових коштів, а також факт отримання обвинуваченим мічених коштів.
		Разом з тим, апелянт звертає увагу на те, що під час судового розгляду було встановлено, що диски пошкоджені, а тому суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання прокурора про призначення комп`ютерно-технічної експертизи носіїв інформації, які містять результати НСРД, що, на його думку, свідчить про неповноту судового розгляду.
		Також у апеляційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції однобічно оцінив показання свідків, надавши перевагу тим із них, які свідчать про безоплатність медичної допомоги та самостійне придбання пацієнтами протезів, водночас залишивши поза увагою інші докази та показання, які підтверджують протилежне.
		Крім того, як наголошує апелянт, суд не надав належної оцінки показанням самого обвинуваченого, який змінював свої пояснення, що, на думку сторони обвинувачення, свідчить про намагання ввести в оману органи досудового розслідування та суд.
		Окремо зазначається, що суд першої інстанції не врахував обставини виявлення та вилучення грошових коштів за місцем проживання обвинуваченого, а також не надав належної оцінки відсутності документального підтвердження версії обвинуваченого щодо нібито перерахування коштів на користь постачальника протезів.
		Більше того, як вказує апелянт, висновки суду про недоведеність вини суперечать самим же встановленим судом обставинам, що свідчить про внутрішню суперечливість мотивувальної частини вироку.
		Також у апеляційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції помилково вказав на необхідність винесення органом досудового розслідування окремого процесуального рішення про перекваліфікацію кримінального правопорушення, не врахувавши правову позицію Верховного Суду щодо відсутності такого обов`язку.
		У зв`язку з наведеним, апелянт вважає, що суд першої інстанції допустив неповноту судового розгляду, не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, а також неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність у діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення.
		Заслухавши суддю-доповідача, виступ прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовільнити, думки захисника та ОСОБА_8 , які заперечували щодо задоволення апеляційної скарги прокурора, вивчивши та перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення з наступних підстав. 
		Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. 
		Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Указаним вимогам вирок суду першої інстанції відповідає у повній мірі. 
		Колегія суддів, перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора та надаючи правову оцінку інкримінованому діянню, виходить із того, що для правильної кваліфікації кримінального правопорушення необхідним є встановлення усіх елементів складу злочину, зокрема його безпосереднього об`єкта та предмета, а також об`єктивної і суб`єктивної сторін діяння.
		Так, безпосереднім об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 354 КК України, є встановлений законом порядок організації діяльності підприємств, установ чи організацій, який передбачає належне, добросовісне та неупереджене виконання своїх службових або професійних обов`язків працівниками, а також особами, які виконують роботи чи надають послуги на підставі цивільно-правових договорів. Такий порядок спрямований на забезпечення законності, прозорості діяльності відповідних установ та недопущення використання особою свого становища всупереч інтересам служби чи наданих їй повноважень.
		У цьому контексті кримінально караним є не будь-яке порушення у сфері діяльності відповідної установи, а виключно таке посягання, яке виражається у неправомірному впливі на порядок виконання обов`язків через отримання або вимагання неправомірної вигоди як умови чи наслідку вчинення (або невчинення) певних дій.
		Водночас предметом зазначеного кримінального правопорушення, відповідно до ч. 2 примітки до ст. 354 КК України та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», є неправомірна вигода, під якою слід розуміти грошові кошти чи інше майно, а також переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи або будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які обіцяються, пропонуються, надаються або одержуються без законних на те підстав.
		З огляду на викладене, для наявності складу інкримінованого кримінального правопорушення обов`язковим є встановлення не лише факту отримання особою певних грошових коштів чи інших благ, але й того, що такі кошти мають саме характер неправомірної вигоди, тобто надаються поза межами правового регулювання, без законних підстав та у зв`язку з виконанням або невиконанням особою своїх обов`язків із використанням займаного становища.
		Разом з тим, як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду, у матеріалах кримінального провадження відсутні належні, допустимі та достатні докази, які б беззаперечно свідчили про те, що грошові кошти, отримані обвинуваченим, були саме неправомірною вигодою у розумінні кримінального закону, а не коштами, переданими з іншою метою, зокрема для здійснення оплати за придбання медичного виробу.
		Більше того, стороною обвинувачення не доведено наявності обов`язкового причинно-цільового зв`язку між передачею грошових коштів та вчиненням або невчиненням обвинуваченим будь-яких дій з використанням свого становища, а також не встановлено факту досягнення відповідної домовленості між обвинуваченим та особою, яка нібито надавала таку вигоду.
		Таким чином, відсутність належного доведення обов`язкових елементів складу кримінального правопорушення, зокрема предмета у вигляді неправомірної вигоди та зв`язку такої вигоди із використанням службового становища, обґрунтовано стала підставою для ухвалення виправдувального вироку.
		Щодо доводів апеляційної скарги у частині неналежного дослідження письмових доказів. 
		Вимогами ч. 1 ст. 84 КПК України встановлено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких зокрема суд, встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		Належними доказами, як це передбачено ч. 1 ст. 85 КК України, є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
		Відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
		Суд, як це прямо передбачено ч. 1 ст. 94 КПК України, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Колегія суддів, перевіряючи правильність оцінки доказів судом першої інстанції, вважає за необхідне детально зупинитися на характері та доказовому значенні тих матеріалів, на які посилається сторона обвинувачення.
		Так, колегія суддів звертає увагу, що значний масив документів, долучених стороною обвинувачення, зокрема ті, що безпосередньо досліджувалися судом першої інстанції, а саме: копія наказу №152 від 11.02.2014 про прийняття ОСОБА_8 на посаду лікаря-ортопеда-травматолога; особова картка працівника; характеристика з місця роботи; копія посадової інструкції лікаря-травматолога; копії дипломів та сертифікатів, що підтверджують кваліфікацію; копія ліцензії МОЗ України на медичну практику Вінницької ЦРКЛ; копія Статуту закладу; акредитаційний сертифікат та сертифікат на систему управління якістю; копії операційних журналів за 2016 рік; відповіді головного лікаря КУ «Вінницька ЦРКЛ» на запити органу досудового розслідування щодо порядку проведення ендопротезування та організації роботи відділення; повідомлення Департаменту охорони здоров`я щодо відсутності централізованого забезпечення ендопротезами; а також інші довідкові матеріали, що характеризують порядок фінансування закладу та організацію надання медичної допомоги,  за своєю правовою природою виконують виключно фонову (контекстну) функцію.
		Зазначені документи дійсно можуть підтверджувати окремі обставини, які не є спірними, а саме: факт перебування особи у трудових або цивільно-правових відносинах із відповідною установою, обсяг її службових чи професійних обов`язків, порядок організації роботи закладу, а також загальні правила здійснення відповідної діяльності. Водночас такі документи не містять і за своєю суттю не можуть містити відомостей про конкретні протиправні дії особи, зокрема щодо вимагання, пропонування чи одержання неправомірної вигоди.
		У цьому контексті суд наголошує, що відповідно до вимог кримінального процесуального закону належним є лише той доказ, який прямо або хоча б опосередковано підтверджує обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а саме: подію кримінального правопорушення, винуватість особи у його вчиненні, форму вини, мотив та мету.
		З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що навіть беззаперечне встановлення факту зайняття особою відповідної посади, наявності у неї визначених повноважень та функціональних обов`язків, саме по собі не є доказом вчинення нею кримінального правопорушення, пов`язаного з одержанням неправомірної вигоди.
		Інакше кажучи, наявність у особи відповідного статусу створює лише потенційну можливість для вчинення такого правопорушення, однак не підтверджує факту його реалізації. Тому перехід від встановлення статусу та службових обов`язків особи до висновку про наявність у її діях ознак підкупу не може ґрунтуватися на припущеннях чи формальній логіці, а потребує належного доказового наповнення.
		Така система взаємопов`язаних обставин між фактом зайняття посади та фактом одержання неправомірної вигоди має бути заповнений доказами, які безпосередньо підтверджують подію кримінального правопорушення, зокрема: обставини пропонування, обіцянки чи одержання вигоди, її розмір, форму, спосіб передачі, а також причинно-цільовий зв`язок між наданням цієї вигоди і вчиненням або невчиненням особою певних дій із використанням свого службового чи професійного становища в інтересах того, хто таку вигоду надає.
		Крім того, обов`язковим елементом доказування є встановлення суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, зокрема наявності прямого умислу, усвідомлення особою протиправного характеру своїх дій та спрямованості цих дій на одержання неправомірної вигоди.
		Саме з урахуванням наведеного, керуючись положеннями ст. 94 КПК України, суд здійснює оцінку кожного доказу окремо з точки зору його належності, допустимості та достовірності, а їх сукупності  з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття законного і обґрунтованого рішення.
		У випадку ж, коли документи, що характеризують лише умови роботи, організацію діяльності установи чи порядок надання послуг, не містять відомостей, які підтверджують факт прохання, пропонування чи одержання неправомірної вигоди, а також не свідчать про наявність у особи відповідного умислу, суд обґрунтовано приходить до висновку, що такі докази не доводять наявності складу кримінального правопорушення.
		Таким чином, наведені матеріали можуть бути враховані судом виключно як такі, що відображають загальний контекст події, проте самі по собі не підтверджують істотних ознак об`єктивної та суб`єктивної сторони інкримінованого кримінального правопорушення.
		Щодо доводів апеляційної скарги прокурора у частині доводів щодо суперечності показів свідків, колегія суддів зазначає наступне. 
		Частиною 1 ст. 95 КПК України показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.
		Так, обвинувачений ОСОБА_8 у судовому засіданні вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав та надав послідовні і логічні пояснення, відповідно до яких отримання ним грошових коштів від ОСОБА_10 було обумовлене виключно проханням останнього допомогти здійснити оплату за придбання ендопротезу, а не отриманням неправомірної вигоди. При цьому обвинувачений наполягав, що будь-які кошти за проведення операції не вимагались, оскільки медична допомога надається безкоштовно, а питання проведення оперативного втручання взагалі не було вирішене у зв`язку з відсутністю необхідного обстеження пацієнта.
		Особливу увагу суд апеляційної інстанції приділяє показанням заявника ОСОБА_10 , який у судовому засіданні не впізнав обвинуваченого, не зміг чітко відтворити обставини передачі грошових коштів, не пам`ятав, кому саме їх передавав, а також зазначив, що потерпілим себе не вважає та претензій до обвинуваченого не має. Такі показання не лише не підтверджують версію обвинувачення, а й ставлять під сумнів сам факт наявності домовленості між конкретними особами щодо надання неправомірної вигоди.
		Свідок ОСОБА_11 , лікар травматолог-ортопед, прямо зазначив, що у відповідному закладі операції з ендопротезування проводяться безкоштовно, тоді як пацієнти самостійно обирають та купують протези за власні кошти. При цьому він підтвердив, що у практиці можуть мати місце випадки, коли лікарі, з огляду на стан пацієнта чи відсутність у нього можливості самостійно здійснити оплату, допомагають перерахувати кошти за придбання протезу, однак така допомога не є отриманням будь-якої винагороди за виконання професійних обов`язків.
		Свідок ОСОБА_12 , головний бухгалтер лікарні, пояснила, що державне фінансування закупівлі протезів відсутнє, у зв`язку з чим пацієнти самостійно їх придбавають, а лікарня здійснює виключно медичне втручання. Разом з тим вона наголосила, що лікарня є бюджетною установою, медична допомога надається безкоштовно, а будь-які кошти, які надходять до закладу, мають характер добровільних благодійних внесків і не пов`язані з оплатою медичних послуг.
		Свідок ОСОБА_13 , економіст, підтвердила, що централізованого забезпечення протезами немає, а тому пацієнти змушені самостійно їх купувати, після чого лікарня безкоштовно проводить операції. Водночас вона прямо зазначила, що їй не відомі випадки, коли пацієнти сплачували грошові кошти лікарям за їх роботу.
		Свідок ОСОБА_14 , головний лікар, детально пояснив порядок організації ендопротезування, зокрема, що лікарі лише консультують пацієнтів, рекомендують варіанти протезів та контакти постачальників, тоді як сам пацієнт здійснює оплату безпосередньо на рахунок постачальника. При цьому він прямо зазначив, що лікар не має права отримувати грошові кошти за проведення операції, оскільки медична допомога є безкоштовною, а також підтвердив, що у виняткових випадках пацієнти можуть просити лікаря допомогти технічно здійснити оплату через об`єктивні труднощі.
		Інші свідки  ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17  також підтвердили загальний порядок, відповідно до якого протези пацієнти придбавають самостійно, лікарі лише рекомендують варіанти лікування, а отримання грошових коштів лікарями за проведення операцій у їхній практиці відсутнє.
		Таким чином, показання зазначених свідків є узгодженими між собою, не містять істотних суперечностей та підтверджують ту обставину, що передача грошових коштів у подібних ситуаціях може бути пов`язана із придбанням медичного виробу за ініціативою самого пацієнта, а не з наданням неправомірної вигоди лікарю. Це, у свою чергу, узгоджується з показаннями обвинуваченого та свідчить про наявність альтернативного, розумного пояснення події, яке не спростовано стороною обвинувачення.
		За таких обставин, наявні у матеріалах кримінального провадження показання не утворюють узгодженої та логічно завершеної системи доказів, яка б виключала будь-яке інше розумне пояснення події, окрім того, що обвинувачений вчинив інкриміноване кримінальне правопорушення. Навпаки, досліджені судом докази підтверджують існування альтернативної версії подій, відповідно до якої передача грошових коштів могла бути пов`язана із наміром придбання ендопротезу на прохання самого пацієнта, а не з наданням неправомірної вигоди. Даний висновок також узгоджується і з показів самого ОСОБА_10 , який у судовому засіданні суду першої інстанції повідомив, що обвинуваченого ОСОБА_8 побачив вперше, потерпілим себе на вважає, претензій до обвинуваченого немає, позовні вимоги заявляти не буде, оскільки жодної шкоди йому завдано не було. 
		Відповідно до вимог ч. 2, 4 ст. 17 КПК України та усталеної практики Верховного Суду, у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо доведеності вини особи такі сумніви підлягають тлумаченню на користь обвинуваченого.
		З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 354 КК України, а доводи апеляційної скарги прокурора фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду, що не є підставою для скасування виправдувального вироку.
		Щодо протоколів негласних слідчих (розшукових) дій, колегія суддів зазначає наступне.
		Як убачається із вироку суду першої інстанції, судом у встановленому законом порядку було досліджено результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій, оформлені відповідними протоколами, зокрема: протоколи за результатами проведення контролю за вчиненням злочину, аудіо- та відеоконтролю особи, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, а також інші процесуальні документи, складені у межах кримінального провадження №12016020010007286. Крім того, до матеріалів провадження були долучені відповідні носії інформації (DVD-R диски), на яких фіксувалися результати зазначених негласних слідчих (розшукових) дій.
		Разом з тим, під час судового розгляду було встановлено, що зазначені носії інформації (DVD-R диски) є пошкодженими, у зв`язку з чим відтворення їх змісту та безпосереднє дослідження судом виявилося неможливим.
		Оцінюючи правове значення вказаних обставин, колегія суддів виходить із положень ч. 2 ст. 252 КПК України, відповідно до яких за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії складається протокол, до якого у разі необхідності долучаються додатки.
		У свою чергу, як зазначено у правовій позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 25.09.2024 у справі № 161/18400/19, додатки до протоколу слідчої (розшукової) дії чи оперативно-розшукового заходу, зокрема технічні носії інформації, не мають самостійного доказового значення без відповідного протоколу та не є його обов`язковою складовою, а долучаються лише у разі необхідності.
		Враховуючи, що основна інформація про зміст проведених негласних слідчих (розшукових) дій була відображена саме у відповідних протоколах, які були досліджені судом першої інстанції у встановленому законом порядку, колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність необхідності у призначенні комп`ютерно-технічної експертизи пошкоджених носіїв інформації.
		Крім того, призначення такої експертизи за відсутності обґрунтованих даних про можливість відновлення інформації, а також без доведення того, що результати такої експертизи матимуть істотне значення для встановлення обставин, які підлягають доказуванню, фактично було б спрямоване на усунення недоліків сторони обвинувачення щодо належного забезпечення збереження доказів.
		За таких обставин, відмова суду першої інстанції у задоволенні клопотання прокурора про призначення комп`ютерно-технічної експертизи носіїв інформації є обґрунтованою, відповідає вимогам кримінального процесуального закону та не свідчить про неповноту судового розгляду.
		Разом із тим, колегія суддів зазначає, що навіть із досліджених письмових протоколів негласних слідчих (розшукових) дій не вбачається наявності в діях ОСОБА_8 ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 354 КК України. Зокрема, такі матеріали не містять даних про висунення ним вимоги чи одержання неправомірної вигоди, погодження її умов, а також не підтверджують наявності прямого умислу на вчинення відповідного правопорушення чи використання ним свого становища в інтересах іншої особи. Отже, наведені докази не доводять винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення поза розумним сумнівом
		Як убачається зі змісту апеляційної скарги, прокурор вказує, що суд першої інстанції безпідставно поклав в основу виправдувального вироку ту обставину, що досудове розслідування розпочато та певний час здійснювалося за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, тоді як у подальшому особі було повідомлено про підозру за ч. 3 ст. 354 КК України.
		На думку апелянта, такі висновки суду суперечать правовій позиції Верховного Суду, відповідно до якої кримінальне процесуальне законодавство не передбачає обов`язку органу досудового розслідування приймати окреме процесуальне рішення у формі постанови про перекваліфікацію кримінального правопорушення.
		Зокрема, як зазначено у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 64/5140/18, положення КПК України не містять вимоги щодо обов`язкового винесення постанови про перекваліфікацію кримінального правопорушення у разі зміни правової оцінки діяння під час досудового розслідування.
		Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора в тій частині, що чинний Кримінальний процесуальний кодекс України дійсно не передбачає обов`язку органу досудового розслідування виносити окреме процесуальне рішення у формі постанови про перекваліфікацію кримінального правопорушення.
		Водночас зазначена обставина сама по собі не має визначального значення для вирішення питання про недоведеність винуватості обвинуваченого та не впливає на правильність висновків суду першої інстанції щодо відсутності у діях ОСОБА_8 складу інкримінованого кримінального правопорушення.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження та мотивувальної частини вироку, виправдання обвинуваченого обґрунтовано не формальними порушеннями порядку зміни правової кваліфікації, а саме відсутністю належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували поза розумним сумнівом наявність у його діях об`єктивних та суб`єктивних ознак складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 354 КК України.
		Отже, навіть за умови відсутності обов`язку винесення окремої постанови про перекваліфікацію кримінального правопорушення, наведені прокурором доводи не спростовують ключового висновку суду першої інстанції про недоведеність винуватості ОСОБА_8 , а відтак не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.
		Таким чином, оцінюючи доводи апеляційної скарги крізь призму принципів верховенства права, справедливості та пропорційності, колегія суддів приходить до висновку, що вирок суду першої інстанції не лише відповідає вимогам закону, але й узгоджується із сучасним розумінням кримінального правосуддя як інструменту, спрямованого на досягнення розумної рівноваги між інтересами суспільства та правами людини.
		Неповнота судового розгляду у розумінні кримінального процесуального законодавства України  це такий стан судового провадження, за якого суд першої інстанції не дослідив усіх істотних для правильного вирішення справи обставин, не перевірив належним чином докази, що мають значення для встановлення істини, або не надав оцінки доказам у їх сукупності, що могло вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення.
		Відповідно до вимог КПК України, зокрема принципів безпосередності та повноти дослідження доказів, суд зобов`язаний забезпечити всебічне, повне й неупереджене з`ясування всіх обставин кримінального провадження. Неповнота судового розгляду може проявлятися, зокрема, у недослідженні окремих доказів, безпідставній відмові у задоволенні клопотань сторін про дослідження доказів, ігноруванні суперечностей у доказах або відсутності належної їх оцінки у мотивувальній частині судового рішення.
		Разом із тим, сама по собі незгода сторони обвинувачення з оцінкою доказів, наданою судом, не свідчить про неповноту судового розгляду, якщо суд дослідив усі надані сторонами докази, перевірив їх належність, допустимість, достовірність та достатність у сукупності, а також навів переконливі мотиви прийнятого рішення.
		Дослідивши матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції дотримано вимог кримінального процесуального закону щодо повноти судового розгляду. У ході судового розгляду були безпосередньо досліджені всі надані сторонами докази, яким надано належну правову оцінку відповідно до вимог ст. 94 КПК України, з урахуванням їх взаємозв`язку та достатності для прийняття рішення.
		Таким чином, доводи апеляційної скарги прокурора щодо неповноти судового розгляду є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів, що не є підставою для скасування судового рішення.
		З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що неповнота судового розгляду у даному кримінальному провадженні відсутня, а виправдувальний вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і таким, що підлягає залишенню без змін.
		Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409 КПК України, суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні  прокурора Вінницької окружної прокуратури Вінницької області  ОСОБА_9  залишити без задоволення.
		Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 25.11.2025, яким ОСОБА_8 визнано невинуватим та виправдано у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 354 КК України, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення,  залишити без змін. 
		Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту оголошення та
		може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців із дня її проголошення.
		 
		Судді:
		ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...