Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/18154/25 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу охорони навколишнього природного середовища, зокрема щодо; забезпечення екологічної безпеки, у тому числі при використанні природних ресурсів; екологічної безпеки поводження з відходами.
Надіслано судом: 17.04.2026. Зареєстровано: 18.04.2026. Забезпечено надання загального доступу: 20.04.2026.

Номер судового провадження: П/320/18154/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		з
		КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		17 квітня 2026 року справа №320/18154/25
		Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Дудін С.О., судді: Кушнова А. О. та Шевченко А.В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, про визнання протиправною та нечинною постанови.
		Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулася Міжнародна благодійна організація «Екологія-Право-Людина» (далі по тексту також позивач, МБО «Екологія-Право-Людина») з позовом до Кабінету Міністрів України (далі по тексту також відповідач, КМУ), в якому просить суд визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 30.08.2024 №1003 «Про реалізацію експериментального проекту щодо спрощеного порядку отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів» зі змінами, внесеними 25.03.2025.
		Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що спірною постановою був запроваджений експериментальний проєкт, яким надано пільги суб`єктам господарювання, які здійснюють операції з відходами, що не є небезпечними, в частині звільнення їх від обов`язку отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів, встановивши для них лише вимогу щодо проведення реєстраційної дії в Інформаційній системі.
		Також позивач зазначив, що 25.03.2025 до спірної постанови були внесені зміни за ініціативою Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів, якими розширено перелік суб`єктів господарювання, що можуть приєднатися до реалізації експериментального проєкту, зокрема, включено суб`єктів господарювання, які здійснюють поводження з небезпечними відходами. Означеними змінами дозволено суб`єктам господарювання, які здійснюють операції з небезпечними відходами, отримати дозвіл на діючі об`єкти оброблення відходів за відсутності висновку з оцінки впливу на довкілля про допустимість планової діяльності.
		Позивач вважає оскаржувану постанову протиправною та такою, що прийнята з порушенням статті 92 Конституції України, статті 42 Закону України «Про управління відходами», статті 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо повноважень в галузі охорони навколишнього природного середовища».
		Позивач стверджує, що питання спрощення порядку отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів не може бути предметом експериментальних проєктів за постановами Кабінету Міністрів України, оскільки такі питання, відповідно до Конституції України, регулюються виключно законами України. При цьому, запровадження експерименту за рішенням Кабінету Міністрів України допускається лише з питань, які потребують законодавчого врегулювання, у той час як відносини, пов`язані із запобіганням утворенню та з управлінням відходами, врегульовані Законом України «Про управління відходами», який набрав чинності 9 липня 2023 року. За твердженнями позивача, спірною постановою відповідач затвердив альтернативне регулювання видачі дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів шляхом введення «спрощеної процедури» прийняття рішення про видачу таких «дозволів», без необхідності подачі повного пакету документів, передбаченого спеціальним законом, яким у таких правовідносинах є Закон України «Про управління відходами». 
		Також позивач зазначає, що спрощений порядок отримання дозволів, що передбачений спірною постановою, суперечить частинам четвертій та десятій статті 42 Закону України «Про управління відходами», які передбачають в переліку документів, які подаються до заяви на отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів, висновок з оцінки впливу на довкілля, а також закріплюють таку підставу для відмови у видачі дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів як відсутність висновку з оцінки впливу на довкілля про допустимість планованої діяльності. Натомість, спірна постанова дозволяє отримати такий дозвіл суб`єктам господарювання, які мають або висновок з оцінки впливу на довкілля, або висновок державної екологічної експертизи. Позивач звертає увагу на те, що висновки державної екологічної експертизи видавалися до 2017 року на підставі Закону України «Про екологічну експертизу», який втратив чинність 18.12.2017. При цьому позитивні висновки державної екологічної експертизи, згідно зі статтею 40 Закону України «Про екологічну експертизу», вважалися дійсним протягом трьох років від дня їх видачі, внаслідок чого позивач стверджує, що навіть видані під час чинності означеного Закону позитивні висновки державної екологічної експертизи вже втратили свою юридичну силу та не можуть бути використані у 2024-2025 роках для отримання дозволу у спрощеному порядку на підставі спірної постанови.
		За таких обставин, позивач вважає, що норми спірної постанови дозволяють отримати дозвіл на здійснення операцій з оброблення відходів за відсутності висновку з оцінки впливу на довкілля, що суперечить нормам Закону України «Про управління відходами».
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 відкрито провадження в адміністративній справі для її розгляду за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання.
		Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів.
		Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що ним в межах наданих повноважень прийнято спірну постанову, до якої в подальшому постановою від 25.03.2025 внесено зміни шляхом розширення переліку суб`єктів господарювання, на яких поширюється дія експериментального проєкту через Інформаційну систему управління відходами шляхом подання документів, передбачених Порядком видачі, відмови у видачі, анулювання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів, затвердженого постановою КМУ від 19.12.2023 №1328. Відповідач пояснив, що такі зміни були обумовлені необхідністю забезпечення належного управління відходами в умовах дії правового режиму воєнного стану та розширення кола суб`єктів господарювання, які матимуть право на отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів у спрощеному порядку.
		Відповідач зауважив, що пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо повноважень в галузі охорони навколишнього природного середовища» зобов?язано Кабінет Міністрів України забезпечити прийняття рішень з питань, що потребують законодавчого врегулювання, крім випадків, визначених статтею 92 Конституції України, щодо проведення у сферах, відповідальність за які несе Кабінет Міністрів України, зокрема, екології, державного управління, охорони здоров?я, експерименту, строк якого не перевищує двох років. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, засади регулювання екологічної безпеки. При цьому, відповідач стверджує, що засади - це основні принципи або положення, які служать фундаментом для певної сфери діяльності або суспільних відносини. Засади є ключовими орієнтирами, на яких будуються всі інші правила, норми та рішення; вони є основою будь-якої системи, допомагають підтримувати її цілісність і забезпечувати її правильне функціонування.
		З урахуванням цього, на переконання КМУ, питання щодо спрощеного порядку отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів може бути врегульоване експериментальним проєктом, що свідчить про відповідність спірної постанови вимогам законодавства.
		При цьому відповідач зазначає, що суть експериментального проєкту полягає в тому, що за результатами його реалізації Уряд України повинен забезпечити прийняття рішень з питань, що потребують законодавчого врегулювання, а тому експериментальний проєкт, строк реалізації якого не повинен перевищувати двох років, може встановлювати інші вимоги чи правила, ніж ті, що передбачені чинним законодавством, а після завершення експериментального проєкту головний розробник подає Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо внесення змін до законодавчих актів. КМУ висновує, що відповідні процедури вже врегульовані на законодавчому рівні, а за результатами позитивного завершення експерименту законодавче регулювання таких процедур може бути вдосконалене.
		Відповідач зазначив, що спірною постановою врегульовано процедурні питання щодо повноти пакету документів, що подається органу видачі дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів, не змінюючи переліку та вимог до документів, що необхідні для отримання документу дозвільного характеру.
		Відповідач вважає непереконливими твердженнями позивача про те, що раніше видані позитивні висновки державної екологічної експертизи вже втратили свою юридичну силу та не можуть враховуватися під час реалізації запровадженого спірною постановою експерименту, та зауважує, що відповідно до частини третьої статті 17 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» висновки державної екологічної експертизи, одержані до введення в дію цього Закону, зберігають чинність та мають статус висновку з оцінки впливу на довкілля.
		На думку відповідача, безпідставними є доводи позивача про порушення вимог Регламенту КМУ при прийнятті спірної постанови з огляду на дотримання процедури підготовки і прийняття проєкту оскаржуваної постанови, погодженої Міністерством фінансів України, Національним агентством з питань запобігання корупції, Міністерством економіки України, Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України, Міністерством цифрової трансформації України із зауваженнями, які були враховані, Міністерством юстиції України, Державною регуляторною службою України із зауваженнями, які були частково враховані.
		Також відповідач наголосив, що позивачем не було надано своїх коментарів та зауважень до проєкту спірної постанови №1003.
		Відповідач пояснив, що у зв`язку з недосягненням згоди щодо способу врахування зауважень на узгоджувальній нараді з представниками Державної регуляторної служби України, проєкт акта було подано на розгляд Уряду України. 29.08.2024 відбулося засідання Урядового комітету з питань цифрової трансформації, інновацій, розвитку освіти, науки та технологій, охорони здоров`я, захисту довкілля та природних ресурсів, національної безпеки і оборони, азартних ігор та лотерей, на якому вирішено подати проєкт спірної постанови для розгляду на засідання КМУ. 30.08.2024 відбулося засідання КМУ, на якому прийнято постанову №1003 та доручено Секретаріату КМУ доопрацювати її.
		Щодо процедури підготовки і прийняття проєкту постанови №340, відповідач зазначив про отримання від позивача коментарів та зауважень, які були внесені до протоколу узгодження пропозицій до проєкту акта. У подальшому з метою пошуку взаємоприйнятного рішення та врегулювання спірних позицій проведено узгоджувальні наради, отримано роз`яснення від Державної регуляторної служби України та за результатами розгляду означеного проєкту на засіданні КМУ 25.03.2025 прийнято постанову №340.
		На переконання відповідача, підготовка та прийняття спірної постанови №1003 та змін до неї, внесених постановою №340, здійснені відповідно до положень законодавства.
		Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
		Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів подано до суду пояснення, в яких зазначено про безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки метою прийняття спірної постанови було спрощення процедури отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів, гармонізації процесів управління відходами, вдосконалення системи державного управління і, відповідно, підвищення рівня конкурентоспроможності країни, підвищення ефективності системи державного управління, яка працює в інтересах суспільства та забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини.
		Міндовкілля пояснило, що внесені постановою КМУ від 25.03.2025 зміни були обумовлені необхідністю забезпечення належного управління відходами в умовах дії правового режиму воєнного стану та розширення кола суб`єктів господарювання, які матимуть право на отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів у спрощеному порядку.
		Міндовкілля не погоджується з твердженнями позивача про те, що питання спрощення порядку отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів не може бути предметом експериментальних проєктів, запроваджених постановами КМУ, та зазначає, що спірна постанова відповідає пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо повноважень в галузі охорони навколишнього природного середовища» від 22 березня 2018 року № 2362-VIII, яким передбачена можливість запровадження Кабінетом Міністрів України експериментальних проєктів з питань, що потребують законодавчого врегулювання, крім випадків, визначених статтею 92 Конституції України. При цьому Міністерство зауважило, що відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, засади регулювання екологічної безпеки, тобто, загальні принципи, що визначають, як саме регулюється (впорядковується, впливає) певна сфера діяльності або суспільні відносини. З урахуванням цього Міндовкілля вважає, що питання щодо порядку видачі документів дозвільного характеру можуть бути предметом регулювання експериментальних проєктів, а спірна постанова відповідає вимогам, що встановлені законодавством для експериментальних проєктів. 
		Щодо доводів позивача про те, що спрощений порядок отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів суперечить частинам 4 та 10 статті 42 Закону України «Про управління відходами», Міндовкілля наголошує на їх необґрунтованості з огляду на те, що експериментом врегульовано процедурні питання щодо повноти пакету документів, що подається до органу видачі дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів, не змінюючи переліку та вимог до документів, що необхідні для отримання документу дозвільного характеру.
		Також Міністерство зауважило, що відповідно до частини третьої статті 17 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» висновки державної екологічної експертизи, одержані до введення в дію цього Закону, зберігають чинність та мають статус висновку з оцінки впливу на довкілля, у зв`язку з чим не погоджується з твердженнями позивача про те, що раніше видані позитивні висновки державної екологічної експертизи вже втратили свою юридичну силу.
		Враховуючи означені обставини, Міндовкілля просило суд відмовити у задоволенні позову.
		Позивачем подано до суду через систему «Електронний суд» додаткові пояснення, в яких зазначено, що відповідачем в порушення вимог Регламенту Кабінету Міністрів України не було враховано зауваження Міністерства економіки України, Міністерства юстиції України, Державної регуляторної служби України та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України.
		Вказані пояснення позивача були розцінені судом як заява про зміну (доповнення) підстав позову, яка була прийнята до розгляду шляхом постановлення усної ухвали від 02.07.2025 із занесенням до протоколу судового засідання.
		Позивачем через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» подано до суду заяву «про зміну підстав позову», яка розцінена судом як заява про надання додаткових доказів та прийнята до розгляду у підготовчому засіданні 21.07.2025.
		В означеній заяві позивач наголошує на відсутності у КМУ повноважень на зміну законодавчих норм щодо отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів з огляду на те, що жодними нормами спеціального законодавства у сфері управління відходами не делеговано КМУ повноважень встановлювати спрощений дозвільний порядок поза межами закону.
		Позивач наголосив на тому, що відповідачем затверджено спірну постанову у 2024 році і зміни до неї у 2025 році за наявності висновку Мін`юсту про невідповідність проєкту вимогам нормопроєктувальної техніки.
		Також, на думку позивача, відповідач помилково робить висновок, що експериментальний проєкт, строк реалізації якого не повинен перевищувати двох років, може встановлювати інші вимоги чи правила, ніж ті, що передбачені чинним законодавством, без врахування положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону «Про внесення змін до деяких заходів України щодо повноважень в галузі охорони навколишнього природного середовища», яким зобов`язано уряд забезпечити прийняття рішень з питань, що потребують законодавчого врегулювання. Позивач наголошує на тому, що експериментальні проєкти можуть додатково врегульовувати питання, які не врегульовані законодавчо, але не змінювати чинне законодавче регулювання та приймати норми, що суперечать нормам закону.
		Позивач повторно наголосив на невідповідності спірної постанови акту вищої юридичної сили, а саме: Закону України «Про управління відходами» (статті 42), оскільки означеним Законом встановлено обов`язковість наявності висновку з оцінки впливу на довкілля (ОВД) для отримання дозволу на здійснення операцій з управління відходами. В свою чергу, спірна Постанова № 1003, яка передбачає спрощений порядок видачі дозволів без обов`язкового надання такого висновку, фактично звужує обсяг обов`язкових документів, що є порушенням принципу верховенства права, закріпленого в статті 8 Конституції України.
		Щодо посилань відповідача на роз`яснення Державної регуляторної служби України, позивач зауважив, що такі роз`яснення не можуть мати вищу юридичну силу, ніж положення Закону, та не скасовують визначену Законом процедуру.
		Позивач зауважив про необґрунтованість тверджень відповідача щодо того, що спірною постановою врегульовано процедурні питання щодо повноти пакету документів, що подається органу видачі дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів, без зміни переліку та вимог до документів, що необхідні для отримання документа дозвільного характеру, оскільки у висновку Мін`юсту від 14.06.24 за результатами правової експертизи проєкту спірної постанови вказано, що відповідно до частини десятої статті 42 Закону «Про управління відходами», підставами для прийняття рішення про відмову у видачі дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів, є зокрема подання заявником неповного пакета документів. При цьому проєктом Порядку пропонується не подавати документ, передбачений пунктом 4 частини п`ятої статті 42 Закону «Про управління відходами», а саме: проєкт рекультивації полігону.
		Позивач стверджує, що спірна Постанова №1003 фактично порушує законодавчі вимоги, допускаючи отримання дозволу без обов`язкового надання висновку з оцінки впливу на довкілля, що є неприпустимим з точки зору екологічної безпеки та правового регулювання.
		Також позивач повторно наголошує на недотриманні відповідачем порядку та способу прийняття спірної постанови та змін до неї, встановлених Регламентом КМУ.
		Відповідачем подано до суду заперечення на заяву про зміну позовних вимог, в яких зазначено про її безпідставність та необґрунтованість з огляду на те, що викладені позивачем в означеній заяві обставини по суті є доповненнями підстав, вказаних у позовній заяві та не можуть вважатись зміною підстав позову, що має наслідком наявність підстав для її повернення без розгляду.
		Відповідачем подано до суду додаткові пояснення, в яких зазначено про наявність законодавчих підстав для прийняття спірної Постанови №1003, визначених пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону №2362-VII.
		Відповідач пояснив, що суть будь-якого експерименту, що може бути впроваджений відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону №2362-VII, полягає у практичному дослідженні ефективності та доцільності певних способів регулювання суспільних відносин, які не врегульовані (але мають бути врегульовані) законом, або стосовно врегульованих законом відносин, які потребують змін з метою визначення максимально ефективних підходів для подальшого закріплення апробованого регулювання. Експериментальний проєкт, строк реалізації якого не повинен перевищувати двох років, може встановлювати інші вимоги чи правила, ніж ті, що передбачені чинним законодавством. При цьому, після закінчення експериментального проєкту головний розробник подає КМУ пропозиції щодо внесення змін до законодавчих актів у разі, якщо відповідні процедури вже врегульовані на законодавчому рівні, а за результатами позитивного завершення експерименту законодавче регулювання таких процедур може бути вдосконалене.
		Відповідач зазначив, що 30.08.2024 Урядом України прийнято оскаржувану Постанову №1003, якою для підприємств, які працюють з відходами, що не є небезпечними та діяльність яких мінімально впливає на довкілля, встановлено спрощену процедуру отримання дозволів на здійснення операцій з оброблення відходів. Спрощення процедури отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів дозволяє бізнесу адаптуватися до змін в рамках запущеної в Україні реформи управління відходами. При запуску експериментального проєкту взяли лише ті категорії суб`єктів господарювання, діяльність яких не створює загрози для довкілля.
		Відповідач вказує, що спрощена процедура є альтернативним варіантом отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів. При цьому, підприємства можуть долучитися до участі в експериментальному проєкті за власним бажанням або ж отримувати дозволи за стандартною процедурою.
		Також відповідач зауважив, що вимога щодо наявності дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів є частиною імплементації європейського законодавства, а саме: положень Директиви №2008/98/ЄС від 19.11.2008 «Про відходи та скасування деяких директив».
		Враховуючи означені обставини, відповідач стверджує про прийняття ним спірної Постанови №1003 на виконання вимог Закону №2362-VII та Регламенту КМУ, якою затверджено Порядок реалізації експериментального проєкту щодо спрощеного порядку отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів, яким визначено перелік суб`єктів господарювання, що можуть отримати дозвіл на оброблення відходів у спрощеному порядку шляхом здійснення реєстраційної дії через Інформаційну систему управління відходами, що є функціональним модулем Єдиної екологічної платформи «ЕкоСистема», та перелік суб`єктів господарювання, що можуть отримати дозвіл на оброблення відходів через Інформаційну систему управління відходами шляхом подання документів, визначених Порядком №1328 та за умовами наявності висновку з оцінки впливу на довкілля, або позитивного висновку державної екологічної експертизи, якщо діяльність, яка оцінена висновком державної екологічної експертизи або висновком оцінки впливу на довкілля, відповідає вимогам Закону України «Про управління відходами».
		Відповідач стверджує про дотримання ним порядку та способу прийняття оскаржуваної постанови та змін до неї.
		Міндовкілля подано до суду додаткові пояснення по справі, в яких зазначено про наявність правових підстав для прийняття спірної постанови з огляду на уповноваження відповідача приймати рішення щодо проведення експериментів як за наявності законодавчого регулювання, так і за його відсутності.
		На переконання третьої особи, посилання позивача про неможливість запровадження іншого підходу в порядку експерименту за наявності врегулювання дозвільної процедури на законодавчому рівні, не підтверджується жодним нормативно-правовим актом, оскільки наявне законодавче регулювання не позбавляє відповідача можливості приймати рішення про реалізацію експерименту з метою визначення альтернативних шляхів законодавчого врегулювання правовідносин.
		Позивачем подано до суду відповідь на додаткові пояснення третьої особи, в яких зазначено про безпідставність доводів Міндовкілля в частині наявності правових підстав для прийняття спірної постанови з огляду на надані раніше пояснення позивача та довільне тлумачення третьою особою положень пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону №2362-VII, оскільки означеною нормою чітко визначено, що КМУ надана можливість забезпечення прийняття рішень з питань, що потребують законодавчого врегулювання, крім випадків, визначених статтею 92 Конституції України.
		Позивач наголошує на тому, що не можуть вважатися такими, що потребують законодавчого врегулювання ті суспільні відносини, які вже врегульовані на рівні закону.
		На переконання позивача, будь-які спроби Міндовкілля, як ініціатора спірної постанови, обґрунтувати прийняття спірного підзаконного нормативно-правового акта тим, що існуючі правовідносини «потребують законодавчого врегулювання», є свідомим перекручуванням змісту закону, адже врегульовані законом відносини можуть зазнавати змін виключно через внесення змін до закону, а не шляхом запровадження експериментів постановами Уряду.
		Позивач вважає, що Законом України «Про управління відходами», прийнятим 20.06.2022, створюються умови для впровадження в Україні директив ЄС, зокрема і Директиви №2008/98/ЄС, що свідчить про сучасність означеного Закону та відсутність потреби щодо вдосконалення форми, що пропонується спірною постановою.
		Позивач вкотре наполягає на недотриманні порядку та способу прийняття оскаржуваної постанови в частині ігнорування зауважень центральних органів виконавчої влади, що підтверджує її неналежну якість та невідповідність вимогам законодавства, порушення процедури прийняття та внесення змін до неї.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.10.2025 замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача у справі - Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів, на правонаступника - Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України (далі по тексту також Мінекономіки).
		Мінекономіки подало до суду заяву, в якій просить здійснювати розгляд справи з урахуванням правових позицій, викладених у процесуальних документах Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів.
		У судовому засіданні 12.11.2025 було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 10.12.2025 об 11 год. 00 хв.
		У судовому засіданні 10.12.2025 були присутні представники позивача та відповідача.
		Представник Мінекономіки у судове засідання не з`явився, згідно з раніше поданою заявою просив суд здійснювати розгляд справи без його участі.
		Представником позивача після надання пояснень по справі заявлено клопотання про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження. Представник відповідача не заперечувала проти задоволення цього клопотання.
		Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
		Згідно з частиною дев`ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
		Враховуючи вказані обставини, усною ухвалою суду від 10.12.2025, постановленою із занесенням до протоколу судового засідання, вирішено здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
		у с т а н о в и в:
		30.08.2024 Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова від №1003 «Про реалізацію експериментального проекту щодо спрощеного порядку отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів», якою, погоджуючись з пропозицією Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів стосовно реалізації протягом двох років з дня набрання чинності цією постановою експериментального проекту щодо спрощеного порядку отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів (далі - експериментальний проект), затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо спрощеного порядку отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів.
		Пунктом 3 означеної постанови установлено, що:
		1) координатором експериментального проекту є Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів;
		2) учасниками експериментального проекту є суб`єкти господарювання, які виявили намір приєднатися до експериментального проекту.
		Відповідно до пункту 4 спірної постанови, Міндовкілля доручено подати не пізніше ніж через два місяці після завершення реалізації експериментального проекту Кабінетові Міністрів України звіт про його результати та пропозиції щодо внесення змін до законодавчих актів; оприлюднити інформацію про реалізацію експериментального проекту на власному офіційному веб-сайті.
		Пунктами 1, 2 затвердженого цією постановою Порядку передбачено, що цей Порядок визначає процедуру реалізації експериментального проекту щодо спрощеного порядку отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів (далі - експериментальний проект) суб`єктами господарювання в сфері управління відходами, які мають намір здійснювати операції з оброблення відходів.
		Метою експериментального проекту є спрощення умов та порядку отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів через Інформаційну систему управління відходами (далі - Інформаційна система), що є функціональним модулем Єдиної екологічної платформи ЕкоСистема (далі - платформа ЕкоСистема).
		Згідно з пунктом 3 Порядку дія цього Порядку поширюється на суб`єктів господарювання, які виявили намір приєднатися до реалізації експериментального проекту, зокрема:
		суб`єктів господарювання, які здійснюють збирання/перевезення відходів, що не є небезпечними, у населення, юридичних та фізичних осіб - підприємців з подальшою передачею їх на об`єкти оброблення відходів без зберігання на власних майданчиках або передачею іншому власнику відходів;
		суб`єктів господарювання, які здійснюють збирання/перевезення відходів, що не є небезпечними, у населення, юридичних та фізичних осіб - підприємців з подальшим зберіганням на обладнаних належним чином майданчиках для зберігання відходів, що не є небезпечними, до одного року;
		суб`єктів господарювання, які здійснюють операції з видалення відходів, що не є небезпечними, за кодами D1,, відповідно до додатка 1 до Закону України Про управління відходами;
		суб`єктів господарювання, які здійснюють операції з відходами, що не є небезпечними, за кодом R12 виключно в частині демонтажу, сортування, дроблення, ущільнення, гранулювання, сушіння природним шляхом, подрібнення та відповідно до додатка 2 до Закону України Про управління відходами;
		суб`єктів господарювання, в процесі основної діяльності яких утворюються відходи деревини, що не є небезпечними, та використовуються у подальшому з метою отримання теплової енергії для задоволення власних потреб за наявності дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.
		Відповідно до пунктів 5-6 Порядку суб`єкти господарювання, визначені пунктом 3 цього Порядку, через електронний кабінет користувача платформи ЕкоСистема створюють обліковий запис у функціональному модулі е-Відходи (реєстраційна дія в Інформаційній системі) і вносять до Інформаційної системи відомості щодо:
		ідентифікаційного коду згідно з ЄДРПОУ;
		реєстраційного номера облікової картки платника податків;
		кодів видів економічної діяльності;
		контактної інформації суб`єктів господарювання в сфері управління відходами;
		місцезнаходження об`єкта зберігання, оброблення відходів або місцезнаходження юридичної особи/фізичної особи - підприємця, що здійснює збирання/перевезення;
		опису основної діяльності, під час якої відходи збираються/перевозяться, зберігаються, обробляються;
		проектної або розрахункової потужності місця зберігання, оброблення відходів.
		Заповнення облікового запису здійснюється після проходження електронної ідентифікації та автентифікації з використанням інтегрованої системи електронної ідентифікації, кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, або інших засобів електронної ідентифікації, що забезпечують аналогічний рівень довіри до засобів електронної ідентифікації, відповідно до вимог Закону України Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги.
		Після створення облікового запису в електронному кабінеті користувача суб`єкту господарювання стають доступні підмодулі обліку та звітності відходів відповідно до його основної діяльності (п.7 Порядку).
		Згідно з пунктами 8-12 Порядку суб`єкти господарювання в сфері управління відходами, визначені пунктом 3 цього Порядку, мають право на отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів у спрощеному порядку з урахуванням вимог Закону України Про управління відходами шляхом здійснення реєстраційної дії в Інформаційній системі згідно з пунктом 5 цього Порядку або отримання дозволу на діючі об`єкти оброблення відходів, які здійснюють видалення відходів згідно з пунктом 11 цього Порядку.
		Здійснення реєстраційної дії в Інформаційній системі відповідно до пункту 5 цього Порядку передбачено для:
		суб`єкта господарювання, який здійснює збирання/перевезення відходів, що не є небезпечними, у населення, юридичних та фізичних осіб - підприємців з подальшою передачею їх на об`єкти оброблення відходів, без зберігання на власних майданчиках або передачею іншому власнику відходів;
		суб`єкта господарювання, який здійснює збирання/перевезення відходів, що не є небезпечними, у населення, юридичних та фізичних осіб - підприємців з подальшим зберіганням на обладнаних належним чином майданчиках для зберігання відходів, що не є небезпечними, до одного року, за умови наявності у такого суб`єкта господарювання права власності або оренди на зазначений об`єкт оброблення відходів;
		суб`єкта господарювання, який здійснює операції з відходами, що не є небезпечними, за кодом виключно в частині демонтажу, сортування, дроблення, ущільнення, гранулювання, сушіння природним шляхом, подрібнення та відповідно до додатка 2 до Закону України Про управління відходами, за умови наявності у такого суб`єкта господарювання права власності або оренди на зазначений об`єкт оброблення відходів;
		суб`єкта господарювання, в процесі основної діяльності якого утворюються відходи деревини, що не є небезпечними, та використовуються у подальшому з метою отримання теплової енергії для задоволення власних потреб, за умови наявності у такого суб`єкта господарювання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.
		Інформування щодо отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів здійснюється шляхом надсилання повідомлення програмними засобами Інформаційної системи через електронний кабінет користувача платформи ЕкоСистема та/або засобами електронних комунікацій.
		Після проходження реєстраційної дії в Інформаційній системі зареєстровані суб`єкти господарювання в автоматичному режимі вносяться до Реєстру суб`єктів господарювання у сфері оброблення відходів, Реєстру суб`єктів господарювання на здійснення операцій із збирання та зберігання відходів та Реєстру суб`єктів господарювання на здійснення операцій з перевезення відходів відповідно.
		Для отримання дозволу на діючі об`єкти оброблення відходів суб`єкти господарювання, які здійснюють видалення відходів, що не є небезпечними, за кодами,, відповідно до додатка 1 до Закону України Про управління відходами, діяльність яких не зазнала розширень та змін, передбачених пунктом 22 частини другої та пунктом 14 частини третьої статті 3 Закону України Про оцінку впливу на довкілля, подають документи, визначені Порядком видачі, відмови у видачі, анулювання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2023 р. № 1328 (Офіційний вісник України, 2024 р., № 8, ст. 391), крім додатка 13 до зазначеного Порядку, за умови надання суб`єктам господарювання рішення про провадження планової діяльності до набрання чинності Закону України Про оцінку впливу на довкілля.
		Рішення про відмову у видачі дозволу приймається з підстав, визначених частиною п`ятою статті 4-1 Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності та частиною десятою статті 42 Закону України Про управління відходами.
		Інформування про прийняте рішення, зазначене у пункті 11 цього Порядку, здійснюється шляхом надсилання повідомлення програмними засобами Інформаційної системи через електронний кабінет користувача платформи ЕкоСистема та/або засобами електронних комунікацій.
		Постановою КМУ від 25.03.2025 №340 «Про внесення змін до Порядку реалізації експериментального проекту щодо спрощеного порядку отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів» з метою забезпечення належного управління відходами, що утворюються в умовах дії правового режиму воєнного стану, запобігання їх негативному впливу на навколишнє природне середовище та здоров`я людей внесено до Порядку реалізації експериментального проекту щодо спрощеного порядку отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2024 р. №1003 (Офіційний вісник України, 2024 р., № 82, ст. 4853), зміни, а саме:
		1) Пункт 3 доповнено абзацами такого змісту:
		суб`єктів господарювання, які здійснюють операції з відходами за кодами R1 - R13 та- D15 відповідно до додатків 1 і 2 до Закону України Про управління відходами за наявності одного з таких документів, якщо діяльність, яка оцінена висновком державної екологічної експертизи або висновком з оцінки впливу на довкілля, відповідає вимогам Закону України Про управління відходами:
		- позитивного висновку державної екологічної експертизи відповідно до Закону України Про екологічну експертизу щодо поводження з небезпечними (збирання, перевезення, сортування, зберігання, оброблення, перероблення, утилізація, видалення, знешкодження і захоронення) та побутовими (оброблення, перероблення, утилізація, знешкодження і захоронення) відходами;
		- висновку з оцінки впливу на довкілля, яким визначено допустимість провадження видів планованої діяльності, а саме операцій у сфері поводження з небезпечними відходами (зберігання, оброблення, перероблення, утилізація, видалення, знешкодження і захоронення) та у сфері поводження з побутовими та іншими відходами (оброблення, перероблення, утилізація, видалення, знешкодження і захоронення) обсягом 100 тонн на добу або більше, та об`єктів поводження з відходами, а саме установок для промислової утилізації, видалення туш тварин та/або відходів тваринництва та утилізації, видалення, оброблення, знешкодження, захоронення побутових відходів, відповідно до Закону України Про оцінку впливу на довкілля.
		2) пункт 5 після абзацу шостого доповнено новим абзацом такого змісту:
		код територіальної громади згідно з Кодифікатором адміністративно-територіальних одиниць та територій територіальних громад, на території якої розташований об`єкт зберігання, оброблення відходів або юридична особа чи фізична особа - підприємець, що здійснюють збирання/перевезення;.
		У зв`язку з цим абзаци сьомий - восьмий вирішено вважати відповідно абзацами восьмим - дев`ятим.
		3) пункт 8 викладено в такій редакції:
		8. Суб`єкти господарювання в сфері управління відходами, визначені пунктом 3 цього Порядку, мають право на отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів у спрощеному порядку з урахуванням вимог Закону України Про управління відходами шляхом здійснення реєстраційної дії в Інформаційній системі згідно з пунктом 5 цього Порядку або отримання дозволу на діючі об`єкти оброблення відходів згідно з пунктами 11 і 11-1 цього Порядку..
		4) доповнено Порядок пунктом 11-1 такого змісту:
		11.-1 Для отримання дозволу на діючі об`єкти оброблення відходів суб`єкти господарювання, визначені абзацами сьомим - одинадцятим пункту 3 цього Порядку, діяльність яких не зазнала розширень та змін, передбачених пунктом 22 частини другої та пунктом 14 частини третьої статті 3 Закону України Про оцінку впливу на довкілля, подають документи, визначені Порядком видачі, відмови у видачі, анулювання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2023 р. № 1328 (Офіційний вісник України, 2024 р., № 8, ст. 391).
		Строк дії дозволів на здійснення операцій з оброблення відходів, отриманих відповідно до цього пункту, закінчується 1 вересня 2025 року..
		Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем означеної Постанови №1003 та змін до неї, внесених постановою №340, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі, з приводу чого суд зазначає таке.
		Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
		Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
		Суд зазначає, що вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
		У відповідності до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
		Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень визначені у положеннях статті 264 КАС України.
		У відповідності до пункту 2 частини першої статті 264 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.
		Згідно з частинами другою, третьою статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
		Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
		Відтак, процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження нормативно-правового акта позивач, з-поміж іншого, обґрунтував свою належність до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило має застосовуватись і до оскарження правових актів індивідуальної дії.
		Крім того, з аналізу означених норм вбачається, що особливістю провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів є те, що для таких категорій спорів передбачено, фактично, необмежене коло осіб, які можуть ініціювати відкриття відповідного провадження в адміністративному суді; необмежене в часі право на доступ до суду для ініціювання такого спору; додаткові гарантії інформування всіх про початок розгляду судом такого спору; додаткові процесуальні гарантії для сторін, що надаються згідно з положеннями КАС України у справах, що розглядаються за правилами загального позовного провадження; спеціальні повноваження суду, спрямовані на гарантування ефективного захисту.
		Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.05.2022 у справі № 160/9717/21, від 13.03.2023 у справі № 620/4460/21.
		Конституційний Суд України в пп.3.6 п.3 Рішення від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)) зазначив, що системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст.
		У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
		Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
		Крім цього, особа, яка звертається до суду з позовом повинна довести конкретні факти порушення її прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені і в результаті визнання тих чи інших дій та/або бездіяльності майнові права чи інтерес заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
		Тобто позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання протиправною та нечинною Постанови №1003 у редакції змін, внесених Постановою №340, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином вона [у повному обсязі] порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.
		Судом встановлено, що оскаржувана Постанова №1003 з урахуванням змін, внесених Постановою №340, стосується реалізації експериментального проєкту щодо порядку отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів, метою якого є спрощення умов та порядку отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів через Інформаційну систему управління відходами (далі - Інформаційна система), що є функціональним модулем Єдиної екологічної платформи «ЕкоСистема».
		Відповідно до Статуту МБО «Екологія-Право-Людина», затвердженого загальними зборами МБО «Екологія-Право-Людина» (протокол №6 від 09.10.1998, метою створення і діяльності позивача є здійснення благодійної діяльності, яка полягає у наданні допомоги фізичним і юридичним особам у захисті їх екологічних прав, захисті довкілля в інтересах суспільства, сприянні розвитку природоохоронної справи та захисту еколого-правової освіти, науки і культури.
		Серед форм здійснення благодійної діяльності позивача зазначено, зокрема, представництво інтересів Організації та її членів, а також інтересів інших осіб у судах України у справах, пов`язаних з порушенням екологічних чи інших прав людини, громадянина або пов`язаних з порушенням екологічного законодавства.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 910/8122/17 викладено такий правовий висновок:
		«…Велика Палата Верховного Суду вважає, що МБО «Екологія-Право-Людина» є природоохоронною організацією, яка відповідно до положень Орхуської конвенції та Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про громадські об`єднання», «Про благодійну діяльність та благодійні організації»), а також відповідно до свого статуту, має право на представництво в суді екологічних інтересів суспільства та окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства. 
		Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами скаржника про те, що, відмовляючи в позові в цій справі, суди застосували обмежене тлумачення чинного законодавства, частиною якого є Орхуська конвенція, проігнорувавши, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися як особисто, так і шляхом участі представника громадськості, яким у цьому випадку є МБО «Екологія-Право-Людина».
		Отже, в межах спірних відносин позивач згідно з метою створення та наданих умовами статутної діяльності форм здійснення представництва інтересів МБО «Екологія-Право-Людина» має право, зокрема, на оскарження нормативно-правових актів, прийнятих у тому числі і відносно порядку отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів як одного з елементів діяльності з управління відходами, з метою запобігання їх негативному впливу на здоров`я людей та навколишнє природне середовище.
		Досліджуючи оскаржувану Постанову №1003 та зміни, внесені Постановою №340, на предмет їх відповідності актам вищої юридичної сили, суд зазначає таке.
		Статтею 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов`язком держави.
		Частиною першою статті 42 Конституції України проголошено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
		У той же час, у частині першій статті 50 Конституції України закріплено, що кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
		З огляду на вищезазначені конституційні положення суд вважає, що поняття «безпека життя і здоров`я людини» слід розуміти у широкому значенні, яке охоплює різноманітні сфери суспільно-управлінських відносин, в яких застосування та тлумачення норм законодавства слід розглядати, головним чином, в аспекті створення максимальних гарантій безпечності людини та її відчуття захищеності, що також є основою суспільного інтересу. Пріоритет такого інтересу, за загальним правилом, над приватним інтересом (зокрема, у формі права власності, права на підприємницьку діяльність) у випадку їх конкуренції підтверджується також положеннями частини першої статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 24.02.2023 у справі № 240/29665/21, від 31.08.2023 у справі № 640/20914/21, від 21.05.2025 у справі № 420/22829/21.
		Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо повноважень в галузі охорони навколишнього природного середовища» від 22.03.2018 № 2362-VIII, який набрав чинності 19.04.2018, (далі по тексту також  Закон №2362-VIII) Кабінету Міністрів України доручено забезпечити прийняття рішень з питань, що потребують законодавчого врегулювання, крім випадків, визначених статтею 92 Конституції України, щодо проведення у сферах, відповідальність за які несе Кабінет Міністрів України, зокрема екології, державного управління, охорони здоров`я, експерименту, строк якого не перевищує двох років. Порядок проведення експерименту встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		З наведеної правової норми вбачається, що відповідачу надано повноваження на проведення експерименту, строк якого не перевищує двох років, зокрема і в сфері екології з питань, що потребують законодавчого врегулювання.
		При цьому, судом враховуються посилання відповідача на положення Закону України «Про Кабінет Міністрів України» щодо наданих Кабінету Міністрів України повноважень. Проте, суд зазначає, що оскільки ані положеннями означеного Закону, ані іншими нормативно-правовими актами [крім Закону №2362-VIII] відповідача не наділено повноваженнями на реалізацію експериментальних проєктів, враховуючи вимоги частини другої статті 19 Основного Закону, до спірних відносин є застосовним саме пункт 2 Прикінцевих положень Закону №2362-VIII.
		Як вбачається з пункту 1 Порядку №1003, ним визначено процедуру реалізації експериментального проекту щодо спрощеного порядку отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів суб`єктами господарювання в сфері управління відходами, які мають намір здійснювати операції з оброблення відходів.
		У свою чергу, станом на момент прийняття спірної постанови, питання отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів вже було врегульовано Законом України «Про управління відходами» від 20.06.2022 №2320-IX (далі по тексту також  закон №2320-ІХ), Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», Законом України «Про адміністративні послуги» та Порядком видачі, відмови у видачі, припинення дії дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.12.2023 №1328.
		Законом №2320-ІХ визначено правові, організаційні, економічні засади діяльності щодо запобігання утворенню, зменшення обсягів утворення відходів, зниження негативних наслідків від діяльності з управління відходами, сприяння підготовці відходів до повторного використання, рециклінгу і відновленню з метою запобігання їх негативному впливу на здоров`я людей та навколишнє природне середовище.
		Відповідно до статті 41 Закону №2320-ІХ суб`єкти господарювання, які мають намір здійснювати або здійснюють діяльність у сфері оброблення відходів, зобов`язані створити обліковий запис в інформаційній системі управління відходами та внести до системи визначені законодавством необхідні відомості.
		Суб`єкти господарювання для здійснення операцій з оброблення відходів зобов`язані отримати дозвіл на здійснення операцій з оброблення відходів до початку своєї діяльності.
		Згідно з положеннями частин першої та другої статті 42 Закону №2320-ІХ видача, відмова у видачі, припинення дії дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів здійснюються відповідно до законів України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та «Про адміністративні послуги» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
		Порядок видачі, відмови у видачі, припинення дії дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів затверджується Кабінетом Міністрів України.
		Для отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів суб`єкт господарювання подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері управління відходами, заяву про отримання дозволу, до якої додаються документи та відомості, передбачені цією статтею.
		За приписами частини четвертої статті 42 Закону №2320-ІХ до заяви про отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів для об`єктів, які здійснюють такі операції, додаються:
		1) відомості про назву та код відходів згідно з Національним переліком відходів, відомості про їх склад та властивості, обсяги, для яких передбачається здійснення операції з оброблення;
		2) відомості про наявність матеріально-технічної бази для здійснення операцій з оброблення відходів та код здійснення планованої операції відповідно до додатка 1 або 2 цього Закону;
		3) відомості про питомі та граничні показники утворення відходів у технологічних процесах;
		4) відомості про перелік та опис технологічних процесів, що застосовуються для здійснення операцій з оброблення відходів;
		5) копія розпорядчого документа про призначення відповідальних осіб у сфері управління відходами;
		6) відомості про наявність висновку з оцінки впливу на довкілля - у випадках, передбачених Законом України «Про оцінку впливу на довкілля».
		Частиною десятою статті 42 Закону №2320-ІХ визначено, що підставами для прийняття рішення про відмову у видачі дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів є:
		1) подання заявником неповного пакета відомостей і документів, за умови що суб`єкту господарювання було надано можливість усунути недоліки заяви і додати необхідні документи та відомості;
		2) виявлення в заяві та відомостях і документах, що додаються до неї, недостовірної інформації, за умови що суб`єкту господарювання було надано можливість усунути недоліки заяви і додати необхідні документи та відомості;
		3) відсутність висновку з оцінки впливу на довкілля про допустимість планованої діяльності;
		4) відсутність або невідповідність матеріально-технічної бази заявленим видам та обсягам оброблення відходів;
		5) недопущення суб`єктом господарювання представників уповноваженого органу до об`єкта оброблення відходів з метою здійснення ними заходів державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища.
		Підставою для прийняття рішення про відмову у видачі дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів також є невідповідність об`єкта та операцій, що плануються проводитися, Національному плану управління відходами, регіональним планам управління відходами, вимогам цього Закону.
		У разі усунення заявником причин, що стали підставою для відмови у видачі дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів, повторний розгляд документів здійснюється у строк, що не перевищує 15 робочих днів з дня отримання відповідної заяви та необхідних документів.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 19.12.2023 №1328 відповідно до пункту 10 частини першої статті 19 та абзацу другого частини першої статті 42 Закону України «Про управління відходами» затверджено Порядок видачі, відмови у видачі, припинення дії дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів (далі по тексту також  Порядок №1328), який визначає процедуру видачі, відмови у видачі, припинення дії дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів.
		Відповідно до пунктів 3 - 5 Порядку №1328 суб`єкти господарювання, які мають намір або здійснюють операції з оброблення відходів відповідно до Закону України «Про управління відходами» (далі - суб`єкт господарювання), зобов`язані отримати дозвіл на здійснення операцій з оброблення відходів (далі - дозвіл) до початку своєї діяльності.
		Дозвіл видається суб`єкту господарювання, який здійснює операції з оброблення відходів на одному чи кількох об`єктах оброблення відходів.
		Дозвіл видається суб`єкту господарювання після отримання висновку з оцінки впливу на довкілля відповідно до Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», яким визначено допустимість провадження планованої діяльності та екологічні умови її провадження, за умови, що діяльність, оцінена зазначеним висновком, не зазнала розширень та змін, передбачених пунктом 22 частини другої та пунктом 14 частини третьої статті 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля».
		Видача, відмова у видачі, анулювання дозволу здійснюється виключно в електронній формі через інформаційну систему управління відходами (далі - система), що є функціональним модулем Єдиної екологічної платформи «ЕкоСистема».
		Згідно з абзацом 2 пункту 10 Порядку №1328 до заяви про отримання дозволу для об`єктів, які здійснюють такі операції, відповідно до частини четвертої статті 42 Закону додаються такі документи, як, зокрема, відомості про наявність висновку з оцінки впливу на довкілля - у випадках, передбачених Законом України «Про оцінку впливу на довкілля», за формою згідно з додатком 8.
		За приписами пунктів 13, 18, 19 Порядку №1328 Міндовкілля розглядає заяву про отримання дозволу та приймає рішення про видачу чи відмову у видачі дозволу протягом 30 календарних днів з дня одержання заяви та доданих до неї документів і відомостей після проведення аналізу їх повноти, перевірки на відповідність формі та достовірність.
		Рішення про відмову у видачі дозволу приймається з підстав, визначених частиною п`ятою статті 41 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та частиною десятою статті 42 Закону.
		Рішення про відмову у видачі дозволу оформлюється за формою згідно з додатком 4. Копія рішення про відмову у видачі дозволу надсилається суб`єкту господарювання протягом трьох робочих днів з дня його прийняття на адресу електронної пошти суб`єкта господарювання, зазначену в обліковому записі, у вигляді повідомлення.
		Правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів визначає Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06.09.2005№ 2806-IV (далі по тексту також - Закон №2806-IV).
		Згідно з частиною першою статті 4 Закону №2806-IV виключно законами, які регулюють відносини, пов`язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюються: необхідність одержання документів дозвільного характеру та їх види; дозвільний орган, уповноважений видавати документ дозвільного характеру; платність або безоплатність видачі (переоформлення, припинення дії) документа дозвільного характеру; строк видачі документа дозвільного характеру або відмови у його видачі; вичерпний перелік підстав для відмови у видачі, переоформлення, припинення дії документа дозвільного характеру; строк дії документа дозвільного характеру або необмеженість строку дії такого документа; перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності; перелік та вимоги до документів, які суб`єкту господарювання необхідно подати для одержання документа дозвільного характеру.
		Тобто, перелік та вимоги до документів, які суб`єкту господарювання необхідно подати для одержання документа дозвільного характеру, встановлюється виключно законами, які регулюють відносини, пов`язані з одержанням документів дозвільного характеру.
		Відповідно до частини першої, абзацу 2 частини п`ятої статті 41 Закону №2806-IV порядок видачі, проведення дозвільної (погоджувальної) процедури, переоформлення та припинення дії документів дозвільного характеру центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням відповідного дозвільного органу, погодженим з уповноваженим органом, з урахуванням порядку адміністративного провадження, встановленого Законом України «Про адміністративну процедуру», якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
		Порядок видачі, проведення дозвільної (погоджувальної) процедури, переоформлення та припинення дії документів дозвільного характеру, що законами України віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування, встановлюється їхніми рішеннями відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру» та цього Закону, а у випадках, передбачених законом, - на підставі типових порядків, затверджених Кабінетом Міністрів України.
		Підставами для відмови у видачі документа дозвільного характеру є:
		подання суб`єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком, за умови що суб`єкту господарювання надана можливість надати документи, але суб`єкт господарювання їх не надав у встановлений строк;
		виявлення в документах, поданих суб`єктом господарювання, недостовірних відомостей, за умови що суб`єкту господарювання надана можливість усунути недоліки, але суб`єкт господарювання їх не усунув у встановлений строк;
		негативний висновок за результатами проведених експертиз та обстежень або інших наукових і технічних оцінок, необхідних для видачі документа дозвільного характеру.
		Законом можуть встановлюватися інші підстави для відмови у видачі документа дозвільного характеру.
		Відмова у видачі документа дозвільного характеру з підстав, не передбачених законом, не допускається.
		Подані заявником заява та документи, що додаються до заяви, залишаються у дозвільному органі.
		Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про законодавчо врегульовану чітку та послідовну процедуру отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів.
		У свою чергу, як вже зазначалося судом, відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону №2362-VIII Кабінету Міністрів України доручено забезпечити прийняття рішень з питань, що потребують законодавчого врегулювання, щодо проведення у сферах, відповідальність за які несе Кабінет Міністрів України, зокрема екології, експерименту, строк якого не перевищує двох років.
		Виходячи з текстуального аналізу означеної норми, відповідачу надано повноваження щодо проведення експерименту у сфері екології виключно в частині прийняття рішень з питань, що потребують законодавчого врегулювання. Означені повноваження є чітко визначеними та не підлягають розширеному тлумаченню.
		Проте, виходячи з положень Закону №2806-IV, Порядку №1328 та Закону №2320-ІХ, питання отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів було врегульоване до моменту прийняття КМУ спірної постанови №1003, що, в свою чергу, виключає можливість застування відповідачем положень пункту 2 Прикінцевих положень Закону №2362-VIII при прийнятті оскаржуваної постанови з огляду на імперативно закріплений вичерпний перелік обставин, за яких можливе проведення експерименту у сфері екології, а саме: прийняття рішень з питань, що потребують законодавчого врегулювання.
		Суд зазначає, що у справах про оскарження нормативно-правових актів предметом судового контролю є не лише формальне існування у суб`єкта владних повноважень загальної компетенції на видання підзаконного акта, а насамперед відповідність такого акта Конституції України, законам України та іншим актам вищої юридичної сили. 
		У цій справі вирішенню також підлягає питання про те, чи не призвело прийняття спірної постанови до фактичної зміни законодавчо визначеного правового режиму видачі дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів.
		Отже, для правильного вирішення спору необхідно, серед іншого, встановити те, чи врегулювала оскаржувана постанова лише процедурні аспекти реалізації закону, чи, навпаки, запровадила інше, ніж визначене законом, правове регулювання умов отримання документа дозвільного характеру.
		Зі змісту статті 42 Закону України «Про управління відходами» вбачається, що законодавець безпосередньо визначив основні елементи правового режиму дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів. Так, саме законом встановлено: обов`язок отримання такого дозволу до початку діяльності; перелік відомостей і документів, що подаються до заяви; можливість подання заяви в електронній формі, у тому числі через інформаційну систему управління відходами; строки розгляду документів; підстави для відмови у видачі дозволу; а також строк дії дозволу.
		Отже, Кабінет Міністрів України був уповноважений затвердити підзаконний порядок реалізації відповідної законодавчої моделі, однак не був наділений повноваженнями змінювати саму законодавчо визначену модель дозвільних правовідносин, у тому числі шляхом встановлення іншого складу документів, інших підстав для прийняття рішення або іншого строку дії дозволу.
		Такий висновок узгоджується і з положеннями статті 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», відповідно до яких виключно законами, які регулюють відносини, пов`язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюються, зокрема, необхідність одержання документа дозвільного характеру, його вид, вичерпний перелік підстав для відмови у видачі та строк дії документа дозвільного характеру або необмеженість строку його дії.
		Суд критично оцінює доводи відповідача та третьої особи про те, що спірна постанова врегульовує виключно процедурні питання та не змінює переліку і вимог до документів, необхідних для отримання дозволу. Такий довід не підтверджується змістом самого оскаржуваного нормативно-правового акта та внесених до нього змін.
		По-перше, Закон України «Про управління відходами» вже передбачає можливість подання заяви в електронній формі, у тому числі через інформаційну систему управління відходами. Отже, сама по собі цифровізація процедури не є тим елементом регулювання, який породжує спір у цій справі.
		По-друге, спір стосується не способу подання заяви, а того, що під виглядом «експериментального проєкту» підзаконним актом було фактично змінено умови отримання дозволу для окремих категорій суб`єктів господарювання, а також строк дії дозволу, що вже врегульовані законом.
		Таким чином, суд не може погодитися з тим, що оскаржувана постанова має виключно техніко-процедурний характер, оскільки її зміст виходить за межі деталізації законодавчої процедури та зачіпає ті елементи дозвільного режиму, які відповідно до закону мають визначатися саме законом.
		Окремо суд звертає увагу на те, що частина дев`ята статті 42 Закону України «Про управління відходами» закріплює, що дозвіл на здійснення операцій з оброблення відходів є безстроковим, крім дозволу на захоронення відходів, який видається на розрахунковий строк експлуатації полігона.
		Натомість постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2025 № 340 Порядок реалізації експериментального проєкту було доповнено пунктом 11-1, яким передбачено, що строк дії дозволів на здійснення операцій з оброблення відходів, отриманих відповідно до цього пункту, закінчується 1 вересня 2025 року.
		Отже, Кабінет Міністрів України підзаконним актом змінив один із визначальних елементів правового режиму документа дозвільного характеру  строк його дії, у той час як відповідно до статті 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та статті 42 Закону України «Про управління відходами» саме закон має визначати строк дії документа дозвільного характеру або необмеженість такого строку.
		За наведених обставин посилання відповідача на експериментальний характер регулювання не спростовує висновку про те, що спірна постанова в цій частині прямо суперечить закону як акту вищої юридичної сили.
		Водночас суд не може погодитися з доводом позивача в тій частині, що позитивні висновки державної екологічної експертизи, отримані до введення в дію Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», автоматично втратили чинність виключно з підстав спливу трирічного строку, передбаченого статтею 40 Закону України «Про екологічну експертизу». Такий висновок не враховує припис частини третьої статті 17 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля», згідно з яким висновки державної екологічної експертизи, одержані до введення в дію цього Закону, зберігають чинність та мають статус висновку з оцінки впливу на довкілля.
		Разом з тим зазначене не спростовує висновки суду про незаконність спірної постанови з інших підстав, оскільки навіть за умови визнання чинності окремих висновків державної екологічної експертизи як висновків з оцінки впливу на довкілля, Кабінет Міністрів України не був наділений повноваженнями змінювати на рівні підзаконного акта законодавчо визначений порядок видачі дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів та встановлювати інший строк дії такого дозволу, ніж передбачено законом.
		Таким чином, наведений відповідачем і третьою особою аргумент щодо чинності раніше виданих висновків державної екологічної експертизи сам по собі не усуває встановленої судом суперечності між оскаржуваною постановою та статтею 42 Закону України «Про управління відходами».
		Суд вважає непереконливими твердження відповідача про те, що експериментальний проєкт за своєю суттю може тимчасово встановлювати інші вимоги чи правила, ніж передбачені чинним законодавством, лише з огляду на його апробаційний характер.
		Дійсно, пункт 2 розділу ІІ Закону України № 2362-VIII уповноважує Кабінет Міністрів України забезпечити прийняття рішень з питань, що потребують законодавчого врегулювання, щодо проведення експерименту строком не більше двох років. Водночас цей самий припис містить пряму умову  такі рішення можуть прийматися лише крім випадків, визначених статтею 92 Конституції України.
		За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки.
		Відповідно до пункту 5.4 рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(II)/2024, справа № 3-123/2023(229/23) за Конституцією України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави (стаття 16).
		Верховний Суд у постанові від 30.09.2021 у справі № 826/7424/17 дійшов висновку, що одним з видів діяльності та об`єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, є поводження з побутовими відходами (їх оброблення, перероблення, утилізація, знешкодження та захоронення).
		З урахуванням статті 1 Закону України «Про відходи», в якій визначено поняття побутових відходів та діяльності з поводження з відходами, та додатку А ДСТУ-Н Б В.1.2-16:2013, Суд зазначив, що поводження з побутовими відходами є видом діяльності, що становить підвищену екологічну небезпеку, а об`єкт - полігон твердих побутових відходів є, відповідно, об`єктом підвищеної екологічної небезпеки.
		Правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначає Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991№ 1264-XII (далі по тексту також - Закон №1264-ХІІ), відповідно до якого охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід`ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.
		З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров`я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.
		Відповідно до статті 1 Закону №1264-ХІІ завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, у сфері зміни клімату, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об`єктів, пов`язаних з історико-культурною спадщиною.
		За приписами статті 10 Закону №1264-ХІІ екологічні права громадян забезпечуються, зокрема, проведенням широкомасштабних державних заходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навколишнього природного середовища; обов`язком центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації об`єктів економіки; участю громадських організацій та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища; здійсненням державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища; створенням та функціонуванням мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації.
		За приписами статті 50 Закону №1264-ХІІ екологічна безпека є таким станом навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров`я людей.
		Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов`язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів.
		Діяльність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди навколишньому природному середовищу, може бути припинена за рішенням суду.
		Означені правові норми, на переконання суду, свідчать про превентивність заходів забезпечення екологічної безпеки з метою мінімізації першопричин виникнення правопорушень у сфері екологічної безпеки.
		Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про пріоритетність такого напрямку як забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, до якого віднесено, зокрема і діяльність з поводження з відходами, що, в свою чергу, потребує чіткого законодавчо визначеного регулювання, зокрема і в сфері отримання суб`єктами господарювання дозволів на здійснення операцій з оброблення відходів.
		При цьому, під основами екологічної безпеки слід розуміти сукупність принципів, норм і заходів, що спрямовані на запобігання погіршенню екологічної ситуації та збереження здоров`я людини. Це включає встановлення нормативів забруднення, створення природоохоронних зон, моніторинг стану довкілля та регулювання відносин у сфері охорони природи та раціонального використання природних ресурсів.
		Засади регулювання екологічної безпеки  це сукупність принципів і норм, які створюють правові умови для запобігання погіршенню екологічної ситуації та захисту здоров`я людини від негативних впливів на довкілля. Вони включають пріоритет екологічної безпеки над економічними інтересами, забезпечення гарантій безпечного природного середовища, науково обґрунтоване узгодження інтересів, моніторинг стану довкілля, а також демократичне ухвалення рішень, що стосуються природи.
		Враховуючи означені обставини, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача повноважень на спрощення порядку отримання дозволів на здійснення операцій з управління відходами шляхом прийняття спірної Постанови №1003 та змін до неї з огляду на законодавчо закріплений обов`язок внесення змін до означеної сфери виключно законами України.
		Крім того, враховуючи встановлені обставини регулювання виключно законами основ екологічної безпеки, а також перелік та вимоги до документів, які суб`єкту господарювання необхідно подати для одержання документа дозвільного характеру, суд дійшов висновку про невідповідність спірної постанови положенням статті 92 Конституції України та частини першої статті 4 Закону №2806-IV як актам вищої юридичної сили.
		Суд зауважує, що відповідно до статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України видає акти на основі та на виконання Конституції і законів України. Тому експериментальний характер урядового акта не наділяє Кабінет Міністрів України правом змінювати законом визначені елементи дозвільного режиму, якщо закон уже врегулював відповідні правовідносини та визначив їх обов`язкові параметри.
		Отже, навіть якщо виходити з допустимості проведення експерименту у сфері управління відходами, межі такого експерименту не можуть полягати у встановленні підзаконним актом правового режиму, що суперечить закону.
		Надаючи оцінку твердженням позивача про порушення відповідачем процедури під час прийняття оскаржуваної Постанови №1003 та змін, внесених до неї Постановою №340, суд зазначає таке.
		Позивач, посилаючись на положення §§ 37 та 52 Регламенту КМУ, наголошує на тому, що у висновку Мінекономіки зазначено, що головним розпорядником проєкту не було надано фінансово-економічних обґрунтувань та статистичних даних, внаслідок чого Мінекономіки неможливо виявити вплив реалізації постанови на показники економічного і соціального розвитку.
		Крім того, відповідно до висновку Мін`юсту визначено, що проєкт постанови не відповідач вимогам нормопроєктувальної техніки. Мін`юстом вказувалось, що зміст проєкту постанови виходив за межі предмета його правового регулювання; не дотримано вимог щодо зазначення джерел опублікування актів законодавства; проєкт логічно не був послідовним з точки зору викладу тексту акта; не дотримано вимог щодо належної якості викладу, точності, лаконічності та допустимості мови проєкту постанови; не дотримано у проєкті і вимог щодо неприпустимості у проєкті акта суперечності смислового плану.
		Також позивач наголошує, що відповідачем було проігноровано зауваження Державної регуляторної служби України, які надавались двічі. Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України також висловило низку зауважень, серед яких вказало, що визначена кількість суб`єктів господарювання, які є учасниками експериментального проєкту, та визначені пунктами 3 та 9 проєкту Порядку, не корелюється між собою. При цьому пункт 11 проєкту Порядку фактично визначає, що види суб`єктів господарювання, які не включені до пункту 9, для отримання дозволу подають документи, визначені Порядком видачі, відмови у видачі, анулюванням дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів, затвердженим постановою №1328.
		Означені обставини, на переконання позивача, свідчать про недоліки підготовки спірної Постанови та порушення вимог Регламенту КМУ та суперечність з вимогами інших чинних нормативно-правових актів.
		Відповідно до частин другої та третьої статті 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 № 794-VII (далі по тексту також  Закону № 794-VII) проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
		Проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України Секретаріатом Кабінету Міністрів України, міністерствами, центральними органами виконавчої влади (крім тих, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України), державними колегіальними органами, місцевими державними адміністраціями.
		Проекти актів Кабінету Міністрів України можуть також вноситися в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України Прем`єр-міністром України, Першим віце-прем`єр-міністром України, віце-прем`єр-міністрами України, а також міністром, який не очолює міністерство. Такі проекти за дорученням відповідних членів Кабінету Міністрів України можуть готуватися Секретаріатом Кабінету Міністрів України, якщо предмет їх правового регулювання не належить до компетенції міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
		Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що розробником проектів спірних постанов є Міндовкілля.
		Згідно з частиною першою статті 51 Закону №794-VIII постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону. Якщо проект рішення отримав підтримку рівно половини посадового складу Кабінету Міністрів України і за цей проект проголосував Прем`єр-міністр України, рішення вважається прийнятим.
		Порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України (далі - Кабінет Міністрів), підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності у мирний час і в умовах правового режиму воєнного стану визначає Регламент Кабінету Міністрів України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950 (далі по тексту також  Регламент КМУ).
		Відповідно до пункту 7 § 32 Глави 2 Регламенту КМУ проекти актів Кабінету Міністрів, що стосуються реалізації експериментальних проектів, повинні містити: мету експериментального проекту, яка стосується виключно питань, що потребують законодавчого врегулювання у сферах, відповідальність за які несе Кабінет Міністрів, крім випадків, визначених статтею 92 Конституції України; строк реалізації проекту, який не повинен перевищувати двох років; перелік координаторів та учасників експериментального проекту, умови участі у такому проекті; обсяг та джерела фінансових, матеріально-технічних, людських та інших ресурсів, необхідних для реалізації експериментального проекту; строк подання Кабінетові Міністрів звіту за результатами реалізації експериментального проекту.
		Проект акта Кабінету Міністрів, поданий з порушенням вимог цього пункту, підлягає поверненню в порядку, встановленому пунктом 4 § 52 цього Регламенту.
		Про результати реалізації експериментального проекту керівник органу, який є головним розробником, звітує на засіданні Кабінету Міністрів не пізніше ніж через два місяці після його завершення та інформує про законодавчі акти, які потребують внесення змін за результатами реалізації експериментального проекту.
		Відповідно до положень Регламенту КМУ розгляду проекту акта КМУ на засіданні Уряду та його прийняттю передують установленні означеним Регламентом стадії, як то процедура підготовки проекту акта розробником, погодження проекту акта заінтересованими особами, цифрова, антикорупційна та правова експертизи, публічні консультації з представниками заінтересованих сторін щодо проекту акта, проведення консультацій із Європейською Комісією, внесення розробником проекту акта Уряду України на розгляду КМУ, опрацювання проекту акта КМУ у Секретаріаті КМУ (експертиза та редагування), розгляд проекту акта на засіданні урядового комітету.
		Положеннями Регламенту КМУ визначено, що проект акта повинен бути погоджений Міністерством фінансів України, Міністерством економіки України та Міністерством цифрової трансформації України з наданням висновку Міністерства юстиції України за результатами проведення правової експертизи проекту акта КМУ.
		Крім того, § 37 Глави 3 Регламенту КМУ визначено процедуру погодження проекту акта КМУ, за приписами якої розробник надсилає заінтересованому органу проект акта Кабінету Міністрів, завізований керівником органу, який є розробником, разом з пояснювальною запискою, а також порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів).
		Проект акта Кабінету Міністрів, підготовлений Секретаріатом Кабінету Міністрів, візується членом Кабінету Міністрів, за дорученням якого підготовлено такий проект акта, та листом за його підписом надсилається заінтересованому органу разом із матеріалами, зазначеними в абзаці першому цього пункту.
		Якщо розробником проекту акта Кабінету Міністрів є центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через міністра, проект надсилається заінтересованому органу лише після його погодження відповідним міністром.
		Центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через міністра, надсилає завізований керівником органу проект акта Кабінету Міністрів разом з пояснювальною запискою, а також порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів) відповідному міністерству для його погодження міністром.
		Свою позицію щодо проекту акта Кабінету Міністрів міністр, що спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, доводить до відома розробника шляхом надсилання листа, до якого в разі відсутності зауважень додається також завізований ним проект акта. Позиція міністра може бути доведена до відома розробника через уповноважену ним особу шляхом надсилання листа за підписом такої особи.
		У разі висловлення до проекту акта Кабінету Міністрів, поданого центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів через міністра, зауважень і пропозицій, проект акта повертається розробнику для його доопрацювання та внесення в установленому порядку на розгляд міністра.
		Порядок взаємодії міністерства та центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через відповідного міністра, під час підготовки проекту акта Кабінету Міністрів, підготовленого у паперовій формі з підстав, визначених абзацами четвертим і шостим пункту 5 § 32 цього Регламенту, його погодження, а також погодження проектів актів, що надійшли від інших органів виконавчої влади у паперовій формі, встановлюється міністром, що спрямовує та координує діяльність відповідного центрального органу виконавчої влади, з урахуванням процедури, визначеної цим Регламентом.
		Заінтересований орган зобов`язаний у строк, встановлений розробником відповідно до § 38 цього Регламенту, взяти участь в опрацюванні проекту акта Кабінету Міністрів та матеріалів до нього у частині, що стосується його компетенції.
		Свою позицію щодо проекту акта Кабінету Міністрів керівник заінтересованого органу доводить до відома розробника шляхом надсилання листа за своїм підписом, у якому зазначається інформація про погодження проекту акта без зауважень чи із зауваженнями або про те, що проект акта не підтримано.
		Зауваження надаються виключно з тих питань, що належать до компетенції заінтересованого органу та стосуються суті проекту акта, зокрема виявлених обставин (ризиків та обмежень), які у разі прийняття акта створюватимуть значні перешкоди щодо реалізації державної політики у сферах, віднесених до компетенції заінтересованого органу, а також прогнозів впливів реалізації акта.
		Зауваження до проекту акта не можуть стосуватися нормопроектувальної техніки та редакційних уточнень тексту проекту акта.
		Заінтересований орган зобов`язаний чітко обґрунтувати свою позицію щодо проекту акта Кабінету Міністрів, а в разі потреби внести розробнику відповідні пропозиції.
		Заінтересований орган може також надати зауваження і пропозиції до зроблених розробником прогнозів впливу.
		Якщо заінтересованим органом є центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через відповідного міністра, позиція такого органу щодо проекту акта Кабінету Міністрів погоджується відповідним міністром.
		Якщо у позиціях розробника і заінтересованого органу щодо проекту акта Кабінету Міністрів є розбіжності, які не можуть бути врегульовані на рівні фахівців таких органів, розробник зобов`язаний провести із відповідним заінтересованим органом узгоджувальні процедури, передбачені пунктом 6 § 33 цього Регламенту.
		У разі коли розробником проекту акта або заінтересованим органом є Мін`юст, Мінекономіки, Мінфін або Мінцифри узгоджувальні процедури можуть бути проведені на рівні перших заступників або заступників керівників зазначених органів.
		Узгоджувальні процедури щодо проекту акта, підготовленого Секретаріатом Кабінету Міністрів, проводить член Кабінету Міністрів, за дорученням якого підготовлено такий проект акта. Узгоджувальні процедури щодо проекту акта, підготовленого Секретаріатом Кабінету Міністрів за дорученням Прем`єр-міністра, можуть бути проведені Міністром Кабінету Міністрів або іншим визначеним Прем`єр-міністром членом Кабінету Міністрів.
		У разі підготовки проекту акта Кабінету Міністрів в електронній формі його опрацювання та погодження здійснюється з використанням відповідного модуля системи електронної взаємодії органів виконавчої влади (далі - модуль системи взаємодії).
		Розробник вносить до модуля системи взаємодії проект акта та матеріали до нього, передбачені цим Регламентом, і визначає строк погодження проекту акта заінтересованими органами.
		Свою позицію щодо проекту акта міністр, що спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, доводить до відома розробника шляхом внесення відповідної інформації до модуля системи взаємодії, у разі відсутності зауважень проект акта візується міністром із використанням модуля системи взаємодії.
		Свою позицію щодо проекту акта (висновок) заінтересовані органи доводять до відома розробника шляхом внесення відповідної інформації до модуля системи взаємодії.
		Якщо заінтересованим органом є центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через відповідного міністра, позиція такого органу щодо проекту акта погоджується відповідним міністром шляхом внесення інформації про погодження до модуля системи взаємодії.
		Інформація про погодження проекту акта повинна бути доступною для ознайомлення для всіх заінтересованих органів, що беруть участь у його опрацюванні.
		Відповідно до § 45 Регламенту КМУ Мін`юст під час проведення правової експертизи перевіряє проект акта Кабінету Міністрів на відповідність Конституції України, актам законодавства та чинним міжнародним договорам України, стандартам Ради Європи у сфері демократії, верховенства права та прав людини, зокрема положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, принципам недискримінації (антидискримінаційна експертиза) та забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (гендерно-правова експертиза).
		Мін`юст під час проведення правової експертизи проекту акта Кабінету Міністрів про схвалення (затвердження) проекту рішення (рекомендації) Ради асоціації між Україною та Європейським Союзом, Комітету асоціації між Україною та Європейським Союзом, у тому числі Комітету асоціації у торговельному складі, і їх підкомітетів визначає внутрішньодержавну процедуру, необхідну для набрання чинності таким рішенням (рекомендацією).
		З метою виявлення у проекті акта Кабінету Міністрів норм, що можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, надання рекомендацій стосовно їх усунення Мін`юст проводить антикорупційну експертизу.
		За приписами § 46 Регламенту КМУ за результатами правової експертизи проекту акта Кабінету Міністрів Мін`юст оформляє висновок за встановленою ним формою, невід`ємною частиною якого є висновок за результатами експертизи на відповідність проекту акта положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У висновку Мін`юсту обов`язково зазначаються правові підстави прийняття акта з посиланням на норми законодавчих актів, згідно з якими предмет правового регулювання проекту акта належить до повноважень Кабінету Міністрів. Висновок підписує Міністр, а у разі його відсутності - перший заступник Міністра.
		Мін`юст надсилає висновок розробникові у строк, що становить не більш як 10 робочих днів, а у випадках, передбачених абзацом третім § 38 цього Регламенту, - в одноденний строк.
		У разі підготовки проекту акта Кабінету Міністрів в електронній формі Мін`юст вносить висновок до модуля системи взаємодії у строки, визначені в цьому пункті.
		Згідно з § 47 Регламенту КМУ у разі коли за висновком Мін`юсту проект акта Кабінету Міністрів не відповідає Конституції та законам України, актам Президента України, рішення щодо такого проекту акта приймається на засіданні Кабінету Міністрів.
		Параграфом 52 Регламенту КМУ визначено, що Секретаріат Кабінету Міністрів проводить експертизу поданого до Кабінету Міністрів проекту акта та здійснює його опрацювання (вносить поправки, пов`язані з приведенням у відповідність з правилами нормопроектувальної техніки, редагує його та у разі потреби узгоджує поправки з головним розробником). Порядок проведення експертизи проектів актів встановлює Державний секретар Кабінету Міністрів.
		Під час опрацювання проекту акта не допускається внесення поправок, які змінюють суть проекту або окремих його положень.
		Під час проведення експертизи Секретаріат Кабінету Міністрів, зокрема:
		1) перевіряє проект акта на відповідність: Конституції та законам України, актам Президента України, чинним міжнародним договорам України, а також на узгодженість з актами Кабінету Міністрів; програмним документам Кабінету Міністрів, зокрема оцінює на відповідність програмним цілям і завданням Програми діяльності Кабінету Міністрів, відсутність взаємовиключних завдань і заходів, які визначені чинними програмними документами; зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції, у тому числі міжнародно-правовим, та праву Європейського Союзу (acquis ЄС);
		2) перевіряє повноту врахування зауважень заінтересованих органів;
		3) оцінює реалістичність досягнення поставленої мети обраним способом розв`язання проблеми, реалістичність прогнозу очікуваних результатів реалізації акта, достатність наведених критеріїв (показників) оцінки його ефективності та можливі ризики реалізації акта;
		5) аналізує регуляторний вплив проекту регуляторного акта.
		Секретаріат Кабінету Міністрів перевіряє внесений до Кабінету Міністрів проект акта на відповідність вимогам, встановленим цим Регламентом.
		Відповідно до § 53 Регламенту КМУ за результатами експертизи проекту акта Кабінету Міністрів Секретаріат Кабінету Міністрів оформляє висновок за формою, встановленою Державним секретарем Кабінету Міністрів.
		Параграфом 55 Регламенту КМУ визначено, що опрацьований проект акта Кабінету Міністрів, зазначений у підпункті 1 пункту 2 § 281, разом з матеріалами, поданими головним розробником, та висновком Секретаріату Кабінету Міністрів, а також висновком Європейської Комісії (у разі наявності) включається до порядку денного засідання відповідного урядового комітету.
		Якщо за результатами проведеної Секретаріатом Кабінету Міністрів експертизи проекту акта на предмет повноти його узгодження із заінтересованими органами є застереження щодо необхідності проведення додаткового погодження визначеним заінтересованим органом, на засіданні урядового комітету заслуховується позиція такого органу.
		Якщо за результатами розгляду проекту акта на засіданні урядового комітету розбіжності щодо нього врегульовано та підтримано позицію головного розробника, такий проект подається для розгляду на засіданні Кабінету Міністрів.
		Якщо за результатами розгляду проекту акта на засіданні урядового комітету розбіжності щодо нього врегульовано та головний розробник погодився з висловленими зауваженнями, такий проект повертається головному розробнику для доопрацювання. Якщо строк доопрацювання не визначено, проект вноситься до Кабінету Міністрів не пізніше ніж через 10 днів після його розгляду на засіданні урядового комітету та подається для розгляду на засіданні Кабінету Міністрів після проведення Секретаріатом Кабінету Міністрів повторної експертизи.
		Якщо за результатами розгляду проекту акта на засіданні урядового комітету розбіжності в позиціях головного розробника та заінтересованих органів не врегульовано, такий проект подається для розгляду на засіданні Кабінету Міністрів у редакції головного розробника для прийняття остаточного рішення.
		Урядовий комітет може визнати за недоцільне прийняття акта Кабінету Міністрів. Остаточне рішення щодо проекту такого акта приймає Кабінет Міністрів, крім випадків, коли проти рішення урядового комітету щодо недоцільності прийняття акта Кабінету Міністрів не заперечує головний розробник, який вніс проект з власної ініціативи.
		Проект акта Кабінету Міністрів додатково може розглядатися на засіданні урядового комітету, до повноважень якого віднесені питання європейської інтеграції, за пропозицією його голови, якщо такий акт відповідно до висновку Секретаріату Кабінету Міністрів за предметом регулювання стосується міжнародно-правових зобов`язань України у сфері європейської інтеграції та/або належить до сфер, правовідносини в яких регулюються правом Європейського Союзу (acquis ЄС). Якщо за висновком Секретаріату Кабінету Міністрів проект акта не відповідає, у тому числі частково не відповідає, міжнародно-правовим зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та/або праву Європейського Союзу (acquis ЄС), такий проект акта обов`язково розглядається на засіданні урядового комітету, до повноважень якого віднесені питання європейської інтеграції.
		Відповідно до § 55-1 Регламенту КМУ розглянутий на засіданні урядового комітету проект акта Кабінету Міністрів включається до порядку денного чергового засідання Кабінету Міністрів. До проекту акта крім матеріалів, поданих головним розробником, та висновку Секретаріату Кабінету Міністрів, а також висновку Європейської Комісії (у разі наявності) додаються витяг з протоколу засідання урядового комітету і довідка про розбіжності щодо проекту акта, якщо їх не врегульовано після розгляду урядовим комітетом.
		За рішенням Прем`єр-міністра до порядку денного засідання Кабінету Міністрів може бути включено проект акта без попереднього розгляду урядовим комітетом.
		Акт Кабінету Міністрів приймається, якщо за результатами розгляду на засіданні проект такого акта підтримано більшістю голосів посадового складу Кабінету Міністрів або за нього проголосувало половина посадового складу Кабінету Міністрів, включаючи Прем`єр-міністра.
		Акт Кабінету Міністрів може бути прийнятий з доопрацюванням, якщо до нього висловлені зауваження, врахування яких не призведе до суттєвих змін основних положень проекту акта. У такому разі Кабінет Міністрів приймає рішення про прийняття акта з доопрацюванням із зазначенням конкретних результатів обговорення та шляхів його доопрацювання. Доопрацьований головним розробником проект акта у визначений Кабінетом Міністрів строк подається на підпис Прем`єр-міністрові після його оформлення Секретаріатом Кабінету Міністрів. Експертиза такого проекту акта Секретаріатом Кабінету Міністрів не проводиться. Якщо строк не визначено, доопрацьований проект подається на підпис Прем`єр-міністрові не пізніше ніж у тижневий строк після його розгляду на засіданні.
		У разі коли проектом акта передбачається зміна особи, уповноваженої на підписання міжнародного договору України, Міністр закордонних справ або особа, яка його заміщує, має право на засіданні Кабінету Міністрів висловити свою позицію щодо такого проекту акта.
		Якщо за результатами обговорення члени Кабінету Міністрів зробили висновок щодо необхідності суттєвого доопрацювання проекту акта Кабінету Міністрів, такий проект акта разом з матеріалами до нього повертається головному розробнику для доопрацювання та повторного внесення для розгляду на засіданні Кабінету Міністрів у визначений ним строк. Якщо строк не визначено, проект вноситься не пізніше ніж через десять днів після його розгляду на засіданні.
		Кабінет Міністрів приймає рішення про зняття з розгляду проекту акта в разі отримання від Національного агентства з питань запобігання корупції інформації про початок проведення антикорупційної експертизи такого проекту.
		Прийняті акти Кабінету Міністрів Прем`єр-міністр підписує на засіданні Кабінету Міністрів. Акт, прийнятий Кабінетом Міністрів з поправками, оформляється у визначений ним строк.
		Якщо члени Кабінету Міністрів, які висловили пропозиції щодо внесення поправок та необхідності уточнення окремих положень проекту акта, у визначений строк не подали до Секретаріату Кабінету Міністрів свої пропозиції, проект акта з відповідним обґрунтуванням у редакції, що розглядалася на засіданні Кабінету Міністрів, подається Секретаріатом Кабінету Міністрів Прем`єр-міністрові для підписання.
		Прийнятий Кабінетом Міністрів акт, проект якого внесений міністром, який не очолює міністерство, оформляється і подається на підпис Прем`єр-міністрові Секретаріатом Кабінету Міністрів.
		Після підписання акта Кабінету Міністрів внесення до його тексту будь-яких змін, у тому числі виправлення орфографічних та стилістичних помилок, здійснюється шляхом прийняття відповідного рішення на засіданні Кабінету Міністрів.
		Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про законодавчо визначену процедуру прийняття Кабінетом Міністрів України проєкту акта, у тому числі і в разі наявності зауважень, зокрема шляхом прийняття рішення щодо такого проекту акта на засіданні Кабінету Міністрів.
		31 липня 2024 року було проведено узгоджувальну нараду щодо проекту постанови КМУ «Про реалізацію експериментального проекту щодо спрощеного порядку отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів», результати якої оформлені протоколом від 31.07.2024.
		У зв`язку з недосягненням згоди після проведення усіх узгоджувальних процедур щодо способу врахування зауважень, наданих ДРС, вирішено подати проект акта на розгляд Уряду.
		Листом Міндовкілля від 01.08.2024 внесено на розгляду Уряду України проект спірної постанови після проведення узгоджувальної наради з Державною регуляторною службою України.
		В пояснювальній записці до проекту спірної постанови №1003 вказано про його підготовку з метою спрощення процедури отримання дозволу на здійсненні операцій з оброблення відходів, гармонізації процесів у сфері управління відходами, вдосконалення системи державного управління і відповідно підвищення рівня конкурентоспроможності країни, підвищення ефективності системи державного управління, яка працює в інтересах суспільства, та забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини.
		В обґрунтуванні необхідності прийняття акта зазначено, що прийняття цього проекту дозволить суб`єктам господарювання у сфері управління відходами, що здійснюють оброблення відходів: отримати дозвіл на здійснення операцій з оброблення відходів у спрощеному порядку та продовжити здійснювати операції з оброблення відходів, що знизить навантаження на навколишнє середовище; отримати дозвільні документи відповідно до постанови КМУ №1328 без надання додатку « 13 до Порядку №1328, за умови надання рішення про провадження планової діяльності до набрання чинності Законом України «Про оцінку впливу на довкілля».
		У розділі «Позиція заінтересованих сторін» пояснювальної записки зазначено, що проект акта не стосується питань функціонування місцевого самоврядування, прав та інтересів територіальних громад, місцевого та регіонального розвитку, соціально-трудової сфери, прав осіб з інвалідністю, функціонування і застосування української мови як державної і не потребує погодження уповноваженими представниками всеукраїнських асоціацій органів місцевого самоврядування чи відповідних органів місцевого самоврядування, уповноваженими представниками всеукраїнських профспілок, їхніх об`єднань та всеукраїнських об`єднань організацій роботодавців, Урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю та всеукраїнських організацій з інвалідністю, їх спілок, Уповноваженого із захисту державної мови.
		Проект акта не стосується сфери наукової та науково-технічної діяльності.
		Публічні консультації проводилися відповідно до Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 №996, шляхом отримання та аналізу пропозицій та зауважень, що надходять під час публічного громадського обговорення, електронних консультацій з громадськістю.
		Відповідно до довідки про погодження проекту спірної постанови №1003, проект акта погоджено без зауважень Міністром фінансів України; до проекту акта висловлено зауваження (пропозиції), які враховано, в.о. Міністра економіки України, в.о. Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури України, Першого заступника Міністра цифрової трансформації України; до проекту акта висловлено зауваження (пропозиції), які враховано частково, першого заступника Міністра юстиції України, Державної регуляторної служби України; заінтересовані органи виконавчої влади, які відповідно до §39 Регламенту вважаються такими, що погодили проект без зауважень, НАЗК. Висновок Мін`юсту від 14.06.2024 проект постанови відповідний із зауваженнями щодо невідповідності вимогам нормопроектувальної техніки.
		Відповідно до витягу з протоколу №22 засідання Урядового комітету з питань цифрової трансформації, інновацій, розвитку освіти, науки та технологій, охорони здоров`я, захисту довкілля та природних ресурсів, національної безпеки і оборони, азартних ігор та лотерей від 29.08.2024 вирішено подати проект постанови для розгляду на засіданні КМУ у запропонованій редакції.
		Відзначено, що заступником Міністра юстиції Банчуком О.А. не висловлено зауважень до проекту акта, а заступником Голови ДРС ОСОБА_1 підтримано його прийняття під час обговорення.
		Відповідно до витягу з протоколу №89 засідання КМУ від 30.08.2024 прийнято постанову КМУ «Про реалізацію експериментального проекту щодо спрощеного порядку отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів», доручивши Секретаріату КМУ доопрацювати її в одноденний строк, зокрема, доповнивши пункт 5 проекту Порядку реалізації експериментального проекту щодо спрощеного порядку отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів нормою стосовно застосування реєстраційного номера облікової картки платника податків (РНОКПП).
		Таким чином, відповідачем було прийнято спірну постанову №1003 в первісній редакції відповідно до положень Регламенту КМУ на засіданні КМУ.
		Щодо Постанови №340, якою внесено зміни до спірної постанови №1003, суд зазначає, що відповідно до протоколів узгоджувальної наради щодо проєкту постанови КМУ «Про внесення змін до Порядку реалізації експериментального проекту щодо спрощеного порядку отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів» від 06.03.2025, від 05.03.2025, від 12.03.2025 вирішено подати проект акта на розгляд Уряду.
		Листом Міндовкілля від 14.03.2025 внесено на розгляд Уряду проект постанови КМУ «Про внесення змін до Порядку реалізації експериментального проекту щодо спрощеного порядку отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів».
		В пояснювальній записці до означеного проекту вказано, що проект акта підготовлено з метою забезпечення належного управління відходами в умовах дії правового режиму воєнного стану та розширення кола суб`єктів господарювання, які матимуть право на отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів у спрощеному порядку.
		Відповідно до довідки про погодження проекту постанови КМУ «Про внесення змін до Порядку реалізації експериментального проекту щодо спрощеного порядку отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів» проект подано без зауважень заступником Міністра цифрової трансформації України, Головою Державної регуляторної служби України, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини; до проекту висловлено зауваження (пропозиції), які враховано: віце-прем`єр-міністром з відновлення України - Міністром розвитку громад та територій України, першим віце-прем`єр-міністром України - Міністром економіки України, Міністром фінансів України, Головою Державної податкової служби України; до проекту висловлено зауваження (пропозиції), які враховано частково: віце-прем`єр-міністром з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України - Міністром юстиції України; заінтересовані органи виконавчої влади, які відповідно до §39 Регламенту вважаються такими, що погодили проект без зауважень: НАЗК; висновок Мін`юсту від 24.02.2025 - проект постанови відповідний із зауваженнями щодо невідповідності вимогам нормопроєктувальної техніки та із застереженнями.
		Відповідно до витягу з протоколу №8 засідання Урядового комітету з питань цифрової трансформації, інновацій, розвитку освіти, науки та технологій, охорони здоров`я, захисту довкілля та природних ресурсів, національної безпеки і оборони, азартних ігор та лотерей від 20.03.2025 вирішено подати проект постанови для розгляду на засіданні КМУ після його доопрацювання Міндовкіллям разом із Секретаріатом КМУ з урахуванням зауважень Мін`юсту та Секретаріату КМУ, а також додаткового опрацювання проекту акта з Мінрозвитку.
		Відповідно до протоколу узгоджувальної наради щодо проєкту постанови КМУ «Про внесення змін до Порядку реалізації експериментального проекту щодо спрощеного порядку отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів» від 05.03.2025 вирішено допрацювати проєкт акта з врахуванням зауваження Міністерства розвитку громад та територій України та подати на розгляд Уряду.
		Листом Міндовкілля від 24.03.2025 на адресу КМУ надіслано протокол узгоджувальної наради щодо проєкту постанови КМУ «Про внесення змін до Порядку реалізації експериментального проекту щодо спрощеного порядку отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів» від 20.03.2025, яким вирішено доопрацювати проєкт акта з врахуванням зауваження Міністерства розвитку громад та територій України та подати на розгляд Уряду.
		На засіданні КМУ 25.03.2025 було прийнято спірні Зміни №340.
		Таким чином, відповідачем було прийнято спірні Зміни №340 до Постанови №1003 відповідно до положень Регламенту КМУ на засіданні КМУ.
		Враховуючи означені обставини, суд зазначає про прийняття спірних Постанови №1003 та Змін №340 у відповідності до положень Регламенту КМУ, що має наслідком відсутність підстав для визнання судом обґрунтованими доводів позивача про наявність процедурних порушень зі сторони відповідача в межах спірних відносин.
		Проте, відсутність процедурних порушень відповідачем вимог Регламенту КМУ не впливає на результати розгляду справи з огляду на встановлену судом невідповідність спірної Постанови №1003 та Змін до неї №340 положенням актів вищої юридичної сили.
		Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
		При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
		Таким чином, позов слід задовольнити повністю.
		Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 3 028,00 грн, що підтверджується квитанцією від 10.04.2025 №7645-6260-9810-0003.
		Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 3 028,00 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - КМУ.
		Відповідно до частини першої статті 265 КАС України резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.
		Таким чином, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача невідкладно після набрання рішенням суду законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правого акта протиправним та нечинним у виданні, в якому було офіційно оприлюднено нормативно-правовий акт.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 264, 265 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		в и р і ш и в:
		1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
		2. Визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 30.08.2024 №1003 «Про реалізацію експериментального проекту щодо спрощеного порядку отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів» зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2025 №340 «Про внесення змін до Порядку реалізації експериментального проекту щодо спрощеного порядку отримання дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів».
		3. Стягнути на користь Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» (ідентифікаційний код 20848991, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Івана Франка, 9, кв. 1а) судовий збір у розмірі 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім грн 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Кабінету Міністрів України (ідентифікаційний код відсутній, місцезнаходження: 01008, м. Київ, вул. М. Грушевського, 12/2).
		4. Зобов`язати Кабінет Міністрів України невідкладно після набрання рішенням суду законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правого акта протиправним та нечинним у виданні, в якому було офіційно оприлюднено нормативно-правовий акт.
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
		 
		 
		Головуючий суддя Дудін С.О.
		 
		Судді Кушнова А.О.
		 
		Шевченко А.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...