Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 158/728/26 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; цивільного захисту.
Надіслано судом: 21.04.2026. Зареєстровано: 22.04.2026. Забезпечено надання загального доступу: 23.04.2026.
Дата набрання законної сили: 15.04.2026
Номер судового провадження: А/857/20486/26

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		15 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 158/728/26 пров. № А/857/20486/26Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
		 
		головуючого судді Ільчишин Н.В., 
		суддів Гуляка В.В., Кушнір В.О.,
		за участю секретаря судового засідання Ханащак С.І.,
		розглянувши у судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 09 березня 2026 року (судді Костюкевича О.К., ухвалене відкритому судовому засіданні о 15 год. 26 хв. в с. Ківерці) у справі №158/728/26 провадження №2-а/0158/25/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 в якій просить скасувати постанову №12/2в ЛРТЦК від 30.01.2026.
		Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 09 березня 2026 року відмовлено в задоволенні позову.
		Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Вказує серед іншого, що винесена 30.01.2026 оскаржувана постанова є незаконною, оскільки згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, ТзОВ «КОЧІ» зареєстровано лише 06.11.2025, а зміни щодо керівника внесено 14.11.2025. Таким чином, товариство фактично почало свою діяльність лише у листопаді 2025 року і саме з цього моменту підприємство набуло правосуб`єктності. Також посилається на лист Міноборони №322/2/2836 від 17.05.2016 в якому зазначається, що якщо відсутні транспортні засоби на балансі та на бухгалтерську обліку виключено обов`язок подання відомості.
		Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі  КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
		Сторони в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку, визначеному статтею 268 КАС України.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 268 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
		Згідно з частини 3 статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
		Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
		Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що керівник ТзОВ «Кочі» - позивач є ОСОБА_1 (а.с. 12).
		Постановою №12/2в ЛРТЦК від 30.01.2026 начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 визнано винним ОСОБА_1 у правопорушенні передбаченому ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та притягнуто його адміністративної відповідальності і накладено стягнення у виді штрафу в сумі 34000 грн., оскільки громадянин ОСОБА_1 , як керівник ТзОВ «Кочі» не надав до 20.12.2025р. інформації про наявність транспортних засобів і техніки, їхній технічний стан, а також громадян, які працюють на них чим порушив вимоги ст. 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 15 Положення про військово-транспортний обов`язок, ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
		Не погодившись із вказаною постановою позивач звернувся до суду.
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП доведена. 
		Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
		Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України. 
		Статтями 17 та 65 Конституції України установлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. 
		Згідно пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
		Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, а надалі іншими Указами Президента України цей строк продовжений до сьогоднішнього дня. 
		Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року №2105-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом, а надалі іншими Указами Президента України цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.
		Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань було оголошено проведення в Україні загальної мобілізації.
		Із початком широкомасштабної військової агресії рф фундаментальні національні інтереси, які полягають у збереженні суверенітету, територіальної цілісності і незалежності, що є засадничими умовами реалізації права Українського народу на самовизначення та збереження держави Україна, викликали потребу у невідкладній повній мобілізації оборонних ресурсів для забезпечення відсічі агресору, в тому числі громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації або можуть бути залучені в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
		Частиною 2 статті 4 Закону №3543-XII встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
		У відповідності до частин 5 та 6 статті 4 Закону №3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
		У відповідності до статті 6 Закону №3543-XII військово-транспортний обов`язок установлюється з метою задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань на особливий період транспортними засобами (у тому числі водними) і технікою (далі - транспортні засоби) і поширюється на центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, у тому числі на залізниці, порти, пристані, аеропорти, нафтобази, автозаправні станції дорожнього господарства та інші підприємства, установи і організації, які забезпечують експлуатацію транспортних засобів, а також на громадян - власників транспортних засобів. Порядок виконання військово-транспортного обов`язку, норми безоплатного залучення, вилучення та примусового відчуження транспортних засобів і техніки на період мобілізації та у воєнний час визначаються Кабінетом Міністрів України. Норми безоплатного залучення, вилучення та примусового відчуження транспортних засобів і техніки визначаються у відсотках за підприємством (установою, організацією) за галузями національної економіки. Порядок відшкодування державою вартості майна чи збитків, яких зазнають центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, а також громадяни внаслідок вилучення чи примусового відчуження транспортних засобів в особливий період, визначається законом. Виконання військово-транспортного обов`язку під час мобілізації здійснюється згідно з Мобілізаційним планом України шляхом безоплатного залучення транспортних засобів підприємств, установ та організацій усіх форм власності для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань на умовах їх повернення власникам після оголошення демобілізації. Обсяги транспортних засобів за типами та марками, що планується залучити під час мобілізації, для підприємств, установ та організацій усіх форм власності встановлюються згідно з Мобілізаційним планом України місцевими державними адміністраціями за поданням територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Залучення транспортних засобів під час мобілізації здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, Центральним управлінням або регіональними органами Служби безпеки України, відповідними підрозділами розвідувальних органів України на підставі рішень місцевих державних адміністрацій, що оформлюються відповідними розпорядженнями. Приймання-передача транспортних засобів, залучених під час мобілізації, та їх повернення після оголошення демобілізації здійснюються на підставі актів приймання-передачі, в яких зазначаються відомості про власників, технічний стан, залишкову (балансову) вартість та інші необхідні відомості, що дають змогу ідентифікувати транспортні засоби. Повернення транспортних засобів власнику здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту оголошення демобілізації. Порядок компенсації шкоди, завданої транспортним засобам внаслідок їх залучення під час мобілізації, визначається Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до пункту 15 Положення про військово-транспортний обов`язок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1921, керівники підприємств, установ та організацій подають територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки щороку до 20 червня та 20 грудня інформацію про наявність транспортних засобів і техніки, їх технічний стан, а також про громадян, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях на таких транспортних засобах і техніці, за формою згідно з додатком 1.
		З урахуванням вказаного колегія суддів вважає, що кінцевою датою для подання керівниками підприємств, установ та організацій до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки інформації про наявність транспортних засобів і техніки, їх технічний стан, а також про громадян, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях на таких транспортних засобах і техніці, є 20 грудня та 20 червня.
		Адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію передбачено статтею 210-1 КУпАП.
		Відповідно до статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.1).
		Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу на громадян від п`ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі п`ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.2).
		Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.3).
		Дана норма є бланкетною та відсилає до іншого законодавства, яке зокрема регулює порядок проведення мобілізації.
		Відповідно до вимог статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
		Статтею 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
		Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
		Згідно із статтею 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
		Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
		Відповідно до статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. 
		Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. 
		Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
		Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Системний аналіз вказаних норм дозволяє зробити висновок про те, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (постанова Верховного Суду від 20.05.2020 справа №524/5741/16-а).
		Судом встановлено на підставі матеріалів справи, що керівник ТзОВ «Кочі» - позивач є ОСОБА_1 (а.с. 12).
		Постановою №12/2в ЛРТЦК від 30.01.2026 притягнуто ОСОБА_1 адміністративної відповідальності і накладено стягнення у виді штрафу в сумі 34000 грн., оскільки він громадянин, як керівник ТзОВ «Кочі» не надав до 20.12.2025р. інформації про наявність транспортних засобів і техніки, їхній технічний стан, а також громадян, які працюють на них чим порушив вимоги ст. 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 15 Положення про військово-транспортний обов`язок, ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
		Доводи позивача про те, що ТзОВ «КОЧІ», у якому він є керівником, зареєстровано лише 06.11.2025 та існувало лише близько одного місяця до граничного строку подачу відповідного звіту до ІНФОРМАЦІЯ_1 і мало бути враховано відповідачем під час винесення оскаржуваної постанови є безпідставними, оскільки дана обставини не звільняє керівника вказаного підприємства від дотримання вимог чинного законодавства та строків вчинення певних (в даному випадку подачі звіту до 20 грудня 2025 року) дій під час проведення мобілізації та військових дій на території України.
		Також колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який вказав, що не заслуговують на увагу позиція позивача з приводу того, що станом на момент подачі відповідного звіту до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ТзОВ «КОЧІ» не мало у власності або користуванні транспортних засобів, техніки чи іншого майна, а також не мало найманих працівників та фактично не здійснювало господарської діяльності, що на думку позивача виключало необхідність подачі до територіального центру комплектування та соціальної підтримки вказаного звіту, оскільки відсутність на підприємстві транспортних засобів не звільняє керівника даного підприємства від обов`язку, передбаченого п.15 Положення, а саме подачі такого звіту до ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема, подати такий звіт у встановлений чинним законодавством строк із зазначенням інформації про відсутність транспортних засобів і техніки громадян, які працюють на них.
		Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи та норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що оспорювана постанова ухвалена уповноваженою посадовою особою територіального центру комплектування та соціальної підтримки, стягнення накладено в межах санкції статті та з дотриманням строків накладення адміністративного стягнення, а наявні докази підтверджують обґрунтованість притягнення позивача до адміністративної відповідальності, адже у спірних правовідносинах ОСОБА_1 , як уповноважена особа повинна була подати звіт до ТЦК та СП про наявність транспортних засобів і техніки, їхній технічний стан, а також громадян, які працюють на них у строк до 20.12.2025 з відомостями про відсутність таких (з нульовими показниками), з метою виконання вимог ст. 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та п. 15 Положення про військово-транспортний обов`язок, що в даному конкретному випадку позивачем вчинено не було за що ОСОБА_1 було правильно притягнуто до адміністративної відповідальності, отже відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а позов не підлягає до задоволення.
		Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
		Щодо доводів апелянта із посиланням на лист Міноборони №322/2/2836 від 17.05.2016, то колегія суддів такі посилання вважає безпідставними, оскільки такий лист відсутній у матеріалах справи, а видрукувана новина із сайту Рожищенської міської ради не є належним доказом, який може бути врахований судом, адже суд керується чинними та обов`язковими до виконання Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та пунктом 15 Положення про військово-транспортний обов`язок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1921, яких позивач не виконав за що був притягнутий до адміністративної відповідальності під час мобілізації, то його доводи на думку колегії суддів спрямовані на уникнення несприятливих для нього наслідків у зв`язку із притягненням до адміністративної відповідальності.
		У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. 
		Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
		У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Проніна проти України (пункт 23) та Серявін та інші проти України (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду  без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		Згідно частини 3 статті 272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
		Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
		Керуючись ст.ст. 268, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд-
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1  залишити без задоволення.
		Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 09 березня 2026 року у справі №158/728/26 провадження №2-а/0158/25/26  залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не оскаржується.
		 
		Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
		 
		Судді В.В. Гуляк
		 
		В.О. Кушнір
		 
		Повний текст постанови складено 20.04.2026

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...