Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 450/1952/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 28.05.2026. Забезпечено надання загального доступу: 29.05.2026.
Дата набрання законної сили: 21.05.2026
Номер судового провадження: 51-4608км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017140240000594

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 травня2026 року
		м. Київ
		справа № 450/1952/18
		провадження № 51-4608 км 19
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: 
		 
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		 
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора ОСОБА_5 , 
		захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
		захисника ОСОБА_7 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на вирок Залізничного районного суду міста Львова від 14 лютого 2025 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 04 липня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017140240000594, за обвинуваченням
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , 
		та
		ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_2 , 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.187, ч. 4 ст. 187 КК України. 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 14 лютого 2025 року засуджено:
		- ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією майна, за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією майна. 
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_8 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією майна;
		- ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією майна, за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією майна. 
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_9 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією майна.
		На підставі частин 5,7 ст. 72 КК України ОСОБА_8 та ОСОБА_9 зараховано у строк покарання період попереднього ув`язнення з 05.01.2018 по 30.05.2018 включно, з розрахунку день за два, а також строк цілодобового домашнього арешту з 31.05.2018 по 11.02.2025 з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі. 
		Запобіжний захід обвинуваченим змінено на тримання під вартою, їх взято під варту в залі суду. 
		Вирішено цивільний позов, а також питання щодо речових доказів і судових витрат у провадженні, скасовано арешт на майно. 
		Ухвалою Львівського апеляційного суду від 04 липня 2025 року апеляційну скаргу захисника залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
		Вироком суду встановлено, що  ОСОБА_8 та ОСОБА_9 27 квітня 2017 року приблизно о 19:18, перебуваючи по АДРЕСА_3 , діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, з метою заволодіння чужим майном вчинили напад на ОСОБА_10 та, погрожуючи застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я потерпілого, що виразилося у приставлянні до його голови предметів, схожих на зброю (пістолетів),заволоділи грошима ОСОБА_10 в сумі 192 500 грн, після чого з місця скоєння злочину зникли, спричинивши потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму. 
		Крім того, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 23 червня 2017 року приблизно о 18:20, перебуваючи по АДРЕСА_3 , будучи особами, які раніше вчинили розбій, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, з метою заволодіння чужим майном у великому розмірі вчинили напад на потерпілого ОСОБА_11 та, погрожуючи застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я потерпілого, що виразилося у приставлянні до його голови предметів, схожих на зброю (пістолетів),заволоділи грошима ОСОБА_11 в сумі 216 000 гривень, спричинивши потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму. 
		Також ОСОБА_8 та ОСОБА_9 05 січня 2018 року приблизно о 09:30, перебуваючи по АДРЕСА_4 , будучи особами, які раніше вчинили розбій, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, з метою заволодіння чужим майном у великому розмірі вчинили напад на потерпілого ОСОБА_12 та, погрожуючи застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я потерпілого, що виразилося у приставлянні до його голови предметів, схожих на зброю (пістолетів), заволоділи грошима та майном останнього, зокрема, барсеткою вартістю 1000 грн, в якій знаходилось 290 000 грн, 8,7 польських злотих, що згідно із офіційним курсом НБУ становило 70,73 грн, чотирма металевими ключами вартістю 50 грн кожен, загальною вартістю 200 грн, та особистими речами: паспортом громадянина України, паспортом громадянина України для виїзду закордон, свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу на автомобіль марки «Мерседес Спрінтер», д.н.з. НОМЕР_1 , посвідченням водія, внутрішньою металевою пластиною із номером кузова автомобіля "IVECO" № НОМЕР_2 , спричинивши потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 291 270,73 грн.
		Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
		У касаційних скаргах захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просять скасувати судові рішення щодо засуджених ОСОБА_8 й ОСОБА_9 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Зазначають, що вина засуджених у вчиненні інкримінованих злочинів не доведена, тому що в основу вироку покладено недопустимі докази, а саме: 
		- протокол огляду місця події від 05 січня 2018 року через те, що в ході цієї слідчої дії фактично було проведено особистий обшук ОСОБА_8 й ОСОБА_9 до внесення відомостей в ЄРДР, без роз`яснення їм прав затриманих/підозрюваних, ст. 63 Конституції, а також за відсутності захисника. У протоколі не зазначено всіх осіб, які були присутні під час проведення слідчої дії; 
		- протоколи затримання ОСОБА_9 й ОСОБА_8 від 05 січня 2018 року, оскільки їх особистий обшук під час затримання проводився без відеофіксації, крім того, всупереч приписам ст. 104 КПК України у протоколі відсутні дані щодо серій та номерів вилучених купюр;
		- речові докази (гроші та банківська карта) не відкривались стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України, безпосередньо не досліджувались в судовому засіданні, а тому недопустимим є також похідний доказ - протокол огляду речових доказів (грошей) від 11 січня 2018 року; 
		- аудіозаписи телефонних розмов, які здійснювалися потерпілим ОСОБА_10 за допомогою встановленої на його телефон програми автоматичного запису, тому що вони отримані у поза позапроцесуальний спосіб, оскільки відбувалося втручання у приватне життя без попереднього дозволу суду; 
		- на підставі доктрини плодів отруєного дерева недопустимими є протокол огляду предмета і прослуховування аудіозапису від 10 березня 2018 року, а також висновок судової експертизи відео-звукозапису від 21 травня 2018 року. Крім того, на дослідження не надавались оригінали аудіозаписів, а зразки голосу обвинувачених отримані за запитом слідчого, без ухвали суду про тимчасовий доступ до речей та документів; 
		- протокол обшуку від 05 січня 2018 року, тому що обшук автомобіля проводився без попереднього дозволу суду, а також у справі відсутній оригінал відеозапису цієї слідчої дії, який не відкривався стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України;
		- протокол обшуку квартири від 05 січня 2018 року через те, що ця слідча дія проведена неналежним суб`єктом, за відсутності ОСОБА_8 , під час її проведення в квартирі була присутня стороння особа, а також брав участь зацікавлений понятий; 
		- протокол пред`явлення особи для впізнання від 14 червня 2018 року, тому що під час цієї слідчої дії була порушена процедура, визначена ст. 228 КПК України;
		- протокол огляду речового доказу від 05 січня 2018 року - мобільного телефону потерпілого ОСОБА_12 , оскільки цей речовий доказ не відкривався стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України; крім того, прокурор не надав його суду і суд його не досліджував; 
		- протокол огляду речових доказів від 18 січня 2018 року через те, що під оглядом обгорілих речей фактично було проведено пред`явлення цих речей для впізнання потерпілому. 
		Захисники вважають, що внаслідок недопустимості речових доказів - грошей не доведено наявності в діях засуджених кваліфікуючої ознаки «розбій, спрямований на заволодіння майном у великих розмірах», тому місцевий суд повинен був її виключити та перекваліфікувати їх дії з ч.4 на ч.2 ст. 187 КК України, однак цього не зробив.
		Крім того, в резолютивній частині вироку суд не зазначив чи визнає засуджених винними за окремими епізодами та не призначив покарання по кожному з обвинувачень. 
		Суд апеляційної інстанції допущені порушення проігнорував, а також безпосередньо не дослідив докази, чим порушив засаду безпосередності. 
		В решті захисники наводять доводи, які стосуються неповноти судового розгляду, оскаржують фактичні обставини справи та дають власну оцінку доказам. 
		Позиції інших учасників судового провадження
		Захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у суді касаційної інстанції вимоги касаційних скарг підтримали в повному обсязі та просили задовольнити. 
		Прокурор ОСОБА_5 , посилаючись на безпідставність доводів касаційних скарг сторони захисту, заперечувала проти їх задоволення. 
		Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. 
		При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах захисників, суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
		Мотиви суду
		Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Згідно зі ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.
		Наведені норми закону вимагають від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності усіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу усіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Тому, суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.
		Під час розгляду даного кримінального провадження місцевий суд, з висновками якого погодилась й апеляційна інстанція, дотримуючись положень ст. 94 КПК України, безпосередньо дослідив та оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного та в повній мірі підтверджують висновок про доведеність вини ОСОБА_9 та ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.187, ч.4 ст.187 КК України. 
		Суди зазначили, що вина засуджених повністю доведена: послідовними показаннями потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 і ОСОБА_12 про те, що засуджені ОСОБА_8 з ОСОБА_9 призначали їм зустрічі у селах Малехів й Муроване Жовківського району Львівської області з приводу обміну іноземних валют, однак після прибуття на узгоджене місце вчиняли напади на них та, погрожуючи предметами, схожими на пістолети, заволоділи їх грошима; показаннями свідків-очевидців ОСОБА_13 й ОСОБА_14 , котрі є жителями сіл Малехів й Муроване Львівської області та підтвердили, що бачили на вулицях біля їхніх будинків двох хлопців в балаклавах, які погрожуючи предметами, схожими на пістолет, вимагали у потерпілих гроші, після чого, вихопили у потерпілих сумки і втекли на автомобілі; показаннями свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , котрі є працівниками поліції та пояснили, що в ході проведення комплексу НСРД було з`ясовано обставини, за яких засуджені вчиняли розбійні напади на людей, які займалися обміном валют в Жовківському районі Львівської області. 05 січня 2018 року засуджені постійно перебували в полі зору працівників поліції та після вчинення чергового епізоду розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_12 були затримані; даними протоколу за результатами візуального спостереження за ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , яке проводилося з 22.11.2017 по 05.01.2018, а також протоколом за результатами проведення НСРД від 16 січня 2018 року, у яких детально зафіксовано маршрути пересування засуджених, їх спілкування, а також те, як після вчинення чергових злочинних дій, засуджені змінювали номерні знаки на автомобілі «Фольксваген Гольф», переодягалися та спалювали речі в лісі; даними протоколів огляду місця події від 27.04.2017 та 23.06.2017 про те, що на місцях скоєння розбійних нападів на потерпілих ОСОБА_10 і ОСОБА_11 було вилучено слідову інформацію; протоколом огляду місця події від 05 січня 2018 року з фототаблицею, яким встановлено, що під час огляду ділянки місцевості по АДРЕСА_5 працівники поліції, після безпосереднього переслідування, затримали ОСОБА_9 та ОСОБА_8 ; протоколами затримання від 05 січня 2018 року підтверджено, що в ході особистого обшуку затриманих, у кишенях їх одягу, було виявлено та вилучено значні суми коштів, зокрема, в ОСОБА_9 - 140 244,70 грн, 8 польських злотих та 70 польських грош, а в ОСОБА_8 - 150 166 грн; протоколом огляду речових доказів від 11 січня 2018 року підтверджено, що слідчий оглянув усі вилучені в засуджених грошові купюри, перекопіював їх, описав серії та номери; постановою слідчого про визнання цих коштів речовими доказами; відповіддю Національного банку України від 18 лютого 2018 року про те, що усі банкноти, які визнані речовими доказами у провадженні, є платіжними та перебувають в обігу на території України; протоколом огляду місця події від 05 січня 2018 року з фототаблицею, яким зафіксовано вилучення у лісопосадці обгорілого одягу засуджених, а також речей, що належали потерпілому ОСОБА_12 ; протоколом обшуку від 05 січня 2018 року, про те, що в квартирі  АДРЕСА_6 , яка належить засудженому ОСОБА_8 , було вилучено значну кількість мобільних телефонів, кредитні договори з ломбарду, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та інші особисті речі засудженого; протоколом обшуку від 05 січня 2018 року підтверджено, що в ході обшуку автомобіля «Фольксваген Гольф» д.н.з. НОМЕР_3 вилучалася слідова інформація; заявою потерпілого ОСОБА_10 від 01 березня 2018 року про те, що потерпілий надав слідчому оптичний диск «TDK CD-RW», на якому зафіксовано записи, здійснені на його мобільний телефон, телефонних розмов з невідомою особою чоловічої статті, з якою потерпілий домовлявся про купівлю польських злотих; даними протоколу огляду предмету та прослуховування аудіозапису від 10.03.2018, згідно з якими на оптичному диску «CD-RW TDK» виявлено три файли з аудіозаписами розмов потерпілого ОСОБА_10 та невідомої особи чоловічої статті, яка визначила потерпілому місце зустрічі у населеному пункті, де в цей же день на нього був скоєний розбійний напад; висновком судової експертизи відео-звукозапису від 21.05.2018 підтверджено, що на досліджуваних фонограмах, які містяться на оптичному диску «ТDK CD-RW», зафіксоване усне мовлення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , ознак монтажу не виявлено; протоколом пред`явлення особи для впізнання від 14 червня 2018 року про те, що свідок ОСОБА_18 вказав на засудженого ОСОБА_8 , як на особу, якій він продав автомобіль «Фольксваген Гольф»; а також іншими доказами. 
		Щодо доводів захисників про те, що в основу вироку покладено недопустимі докази слід зазначити таке. 
		Статтею 87 КПК України визначено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
		Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, й не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Питання допустимості доказів вирішує суд під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження. Сторони кримінального провадження під час судового розгляду мають право подавати клопотання про визнання доказів недопустимими (ст. 89 КПК України).
		Як убачається з вироку, суд першої інстанції належним чином дослідив усі докази, оцінив їх в нарадчій кімнаті і дав кожному з них відповідну оцінку. В свою чергу, суд апеляційної інстанції в межах перевірки аналогічних доводів сторони захисту про недопустимість доказів у провадженні дійшов висновку про їх безпідставність. 
		Зокрема, були предметом належної перевірки апеляційного суду та обґрунтовано визнані безпідставними доводи сторони захисту про недопустимість протоколу огляду місця події від 05 січня 2018 року. 
		За змістом статей 214, 223, 237 КПК України огляд місця події є однією з перших та невідкладних слідчо-оперативних дій, яка має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію та вилучення різних речових доказів, з`ясування характеру події, що відбулася, встановлення особи злочинця та мотивів скоєння злочину. Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі.
		Апеляційний суд встановив, що 05 січня 2018 року о 12:05 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою потерпілого ОСОБА_12 про те, що невстановлені особи приблизно о 09:30 05 січня 2018 року, погрожуючи предметом, схожим на зброю, заволоділи його грошима в сумі 300 000 грн, було внесено відомості про вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст. 187 КК України. Тому на підставі повідомлення про злочин із чергової частини Пустомитівського відділу поліції ГУНП у Львівській області, з метою безпосереднього виявлення і переслідування підозрюваних осіб та з`ясування події, що відбулася, працівники поліції 05 січня 2018 року з 12:05 до 12:35 здійснили огляд ділянки місцевості по  АДРЕСА_5 , де були затримані ОСОБА_9 та ОСОБА_8 зі значними сумами грошей, що зафіксовано у протоколі огляду та фототаблицях. Слідча дія проводилася за участі спеціаліста ОСОБА_19 , понятих ОСОБА_20 і ОСОБА_21 , а також підозрюваних ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , яким роз`яснювалися їхні права згідно із ст. 42 КПК України. Протокол підписано всіма учасниками слідчої дії, які не висловлювали жодних заяв чи зауважень. Огляд місця події проведено відповідно до вимог закону, а складений за її результатами протокол відповідає приписам ст. 104 КПК України, він містить усі передбачені законом відомості, зокрема, щодо осіб, які перебували на місці огляду, тому твердження адвокатів про протилежне неприйнятні. 
		Посилання сторони захисту на те, що під час цієї слідчої дії проводився особистий обшук ОСОБА_9 та ОСОБА_8 є надуманими, тому що особистий обшук затриманих був проведений пізніше, що зафіксовано відповідними протоколами затримання. Крім того, під час огляду місця події не вилучались будь які речі, що чітко зазначено у протоколі.  Тому порушень вимог КПК України не має. 
		Доводи адвокатів про недопустимість протоколів затримання від 05 січня 2018 року, тому що під час затримання особистий обшук їх підзахисних проводився без відеофіксації, а протоколи затримання не містять даних щодо серій та номерів вилучених купюр, не заслуговують на увагу. 
		Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що затримання є комплексною слідчою (розшуковою) дією, яка включає в себе як безпосереднє фізичне обмеження у можливості пересування затриманої особи, так і обшук затриманого й процесуальні дії - повідомлення захисника з центру надання правової допомоги, близького родича затриманого, тощо.
		Тож, особистий обшук особи під час затримання, є складовою частиною затримання особи в порядку ст. 208 КПК України, не потребує складення окремого протоколу, тобто, законне затримання саме собою дає підстави для проведення особистого обшуку. 
		Між тим, нормами ст. 208 КПК України не передбачено обов`язкового фіксування процедури затримання технічними засобами  (до прикладу, постанови ВС у справах №337/2104/22, №208/2509/22,№ 204/6541/16-к, № 686/23029/18). 
		Зі змісту протоколів затримання від 05 січня 2018 року слідує, що особистий обшук ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було проведено 05 січня 2018 року після їх законного затримання в порядку ст. 208 КПК України. Особистий обшук затриманих проводився в присутності їхніх  захисників ОСОБА_22 та ОСОБА_23 , а також понятих ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 та ОСОБА_27 .Результати особистого обшуку ОСОБА_8 та ОСОБА_9 зафіксовані у відповідних протоколах затримання, які підписані всіма учасниками вказаної процесуальної дії без зауважень. Зміст протоколів відповідає вимогам ст. 104 КПК України, вони містять детальні відомості, зокрема, щодо конкретних сум коштів, вилучених у кожного із затриманих. Тому порушення вимог КПК України відсутні. 
		Захисники скаржаться на те, що речові докази, а саме гроші та банківська картка, не відкривалися стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України. 
		Апеляційний суд в межах перевірки аналогічних доводів сторони захисту обґрунтовано зазначив, що відповідно до наявних у справі протоколів про надання доступу до матеріалів досудового розслідування, стороні захисту було відкрито й надано для ознайомлення всі матеріали досудового розслідування, з якими обвинувачені ОСОБА_9 та ОСОБА_8 разом із захисником повністю ознайомилися, що підтверджено їхніми підписами у цих протоколах. Сторона захисту на стадії досудового розслідування не була позбавлена можливості оглянути речові докази та заявляти будь-які клопотання про проведення процесуальних дій чи експертиз у провадженні, однак таким правом не скористалася. 
		Стосовно доводів адвокатів про не дослідження місцевим судом речових доказів - грошей, то цей суд чітко встановив, що постановою про визначення місця зберігання документів, речей та предметів від 11 січня 2018 року вилучені кошти були повернуті потерпілому ОСОБА_12 на відповідальне зберігання. Втім останній, перебуваючи у скрутному матеріальному становищі, витратив їх, що позбавило суд можливості дослідити ці речові докази. Водночас суд першої інстанції безпосередньо дослідив протокол огляду речових доказів від 11 січня 2018 року з фототаблицею до нього, у якій зафіксовано копії всіх вилучених грошових купюр, з відповідними серіями та номерами, а також відповідь Національного банку України , згідно з якою ці банкноти є платіжними та перебувають в обігу на території України, що не ставить під сумнів те, що предметом злочинів були саме кошти, вилучені у засуджених. 
		Поміж тим, у касаційних скаргах відсутнє обґрунтування того, як міг вплинути на кінцевий висновок у цій справі факт огляду речового доказу - грошей. Не зазначено можливості встановлення нових обставин, аніж ті, що встановлені іншими доказами у справі, зокрема, показаннями потерпілих, свідків, даними протоколів НСРД, затримання від 05 січня 2018 року, у яких зафіксовано суми коштів, вилучених у кожного із затриманих, огляду речових доказів від 11 січня 2018 року з фототаблицею, відповіддю з Національного банку України , а також постановою слідчого про визнання цих коштів речовими доказами.
		З огляду на викладене безпідставними є доводи захисників про те, що через недопустимість грошей, як речових доказів, не доведено наявності в діях засуджених кваліфікуючої ознаки «розбій, спрямований на заволодіння майном у великих розмірах». 
		Щодо тверджень адвокатів про недопустимість аудіозаписів телефонних розмов, які здійснювалися потерпілим ОСОБА_10 за допомогою встановленої на його телефон програми автоматичного запису, оскільки, на їх думку, відбувалося втручання у приватне життя без попереднього дозволу суду, слід зазначити таке. 
		Відповідно до статті 31 Конституції України кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з`ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
		Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини ( ст. 32 Конституції України).
		Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі- Конвенція) гарантовано право кожного на повагу до свого приватного життя. 
		Разом із цим усталена практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) чітко визначає, що попри важливість гарантування у кожній демократичній державі права на повагу до приватного життя, визначеного ст. 8 Конвенції, такі права не є абсолютними і за певних умов ці права та свободи можуть бути обмежені. 
		ЄСПЛ у своїх рішеннях послідовно констатує, що таке втручання необхідне для захисту найважливіших суспільних цінностей, які мають пріоритет над індивідуальними інтересами. Суть суспільної необхідності полягає в тому, що суспільні інтереси мають більшу вагу, ніж широке застосування окремих суб`єктивних прав, що обґрунтовує необхідність відповідних обмежень. В таких випадках суспільний інтерес у отриманні інформації переважає над інтересом особи зберегти її в таємниці ( див. рішення ЄСПЛ у справах «Леандер проти Швеції», «Ґаскін проти Сполученого Королівства»). 
		Перевіряючи аналогічні доводи сторони захисту, суди попередніх інстанцій дослідили обставини конкретної справи та обґрунтовано зазначили, що потерпілий ОСОБА_10 не займався прослуховуванням телефонів кожного із засуджених, а встановлена ним на власний мобільний телефон програма автоматично здійснювала записи всіх його особистих телефонних розмов. Такий запис не здійснювався цілеспрямовано щодо засуджених і не містить ознак зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, в розумінні НСРД. 
		Між тим, сторона захисту не вказує, яким чином аудіозапис потерпілим власних телефонних розмов міг вплинути на порушення прав чи свобод засуджених, котрі на стадії готування до вчинення особливо тяжких злочинів, відшукали в мережі Інтернет номер мобільного телефону потерпілого, після чого, під приводом обміну іноземної валюти, телефонували до останнього і призначили йому місце зустрічі у населеному пункті, де в цей же день скоїли на ОСОБА_10 розбійний напад. Потерпілий добровільно передав працівникам правоохоронних органів аудіозаписи своїх телефонних розмов лише після вчинення засудженими щодо нього злочину і на підтвердження автентичності голосів була проведена відповідна експертиза.  
		Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що в даному конкретному випадку не відбувалося втручання у приватне життя обвинувачених, оскількипублічний інтерес у отриманні інформації щодо вчинення особливо тяжкого злочину переважав над приватним інтересом, що відповідає практиці ЄСПЛ. 
		Наведене також узгоджується з практикою Верховного Суду, який уже висловлювався про те, що запис розмови, зроблений за допомогою програми звукозапису в телефоні чи диктофону особою, яка надала такий звукозапис правоохоронним органам, не є зняттям інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, отриманим у результаті проведення НСРД (до прикладу, постанова ВС у справі № 758/1780/17). 
		Посилання адвокатів на те, що в порушення вимог КПК України зразки голосу обвинувачених для проведення експертизи були надані за запитом слідчого без ухвали суду про тимчасовий доступ до речей та документів, є неприйнятними. 
		Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що зразки голосу обвинувачених, які були зафіксовані на технічному записі судового засідання Пустомитівського районного суду Львівської області за участі ОСОБА_9 та ОСОБА_8 під час обрання їм запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, були надані цим судом за запитом слідчого в порядку ст. 93 КПК України, а тому попереднього дозволу суду на їх отримання не вимагалося. 
		Аргументи адвокатів про те, що потерпілий не надав оригінал аудіозапису на дослідження також є недоречними, тому що ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» чітко визначено, що у випадку зберігання інформації на кількох електронних носіях кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.
		Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія. Один і той же електронний документ (аудіозапис) може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення. 
		У контексті викладеного доводи сторони захисту про недопустимість похідних доказів - протоколу огляду предмета і прослуховування аудіозапису від 10 березня 2018 року, а також висновку судової експертизи відео-звукозапису від 21 травня 2018 року теж безпідставні. 
		Так само були предметом належної перевірки судів попередніх інстанцій твердження захисту про недопустимість протоколу обшуку квартири від 05 січня 2018 року через те, що обшук проведено неуповноваженим суб`єктом, за відсутності ОСОБА_8 , а також через присутність під час слідчої дії невідомої особи й зацікавленого понятого, та обґрунтовано визнані такими, що не знайшли свого підтвердження. 
		Зі змісту протоколу слідчої дії слідує, що обшук в квартирі АДРЕСА_6 проводився 05 січня 2018 року уповноваженим слідчим ОСОБА_28 , якому на підставі ухвали слідчого судді Жовківського районного суду Львівської області від 04 січня 2018 року було надано дозвіл на його проведення. Обшук квартири проводився в присутності двох понятихОСОБА_29 та ОСОБА_30 , спеціаліста ОСОБА_31 , а також уповноваженої особи ЛКП « Збоїща 408 » ОСОБА_32 , якій перед початком виконання ухвали слідчого судді була надана її копія, що повністю узгоджується з вимогами статей 234, 236 КПК України. Щодо посилань захисту на відсутність під час обшуку ОСОБА_8 , то закон не містить імперативної вимоги щодо обов`язкової присутності власника чи особи, яка володіє житлом, під час проведення такої слідчої дії. 
		Безпідставними є також посилання захисників на те, що понятий ОСОБА_33 був знайомий з працівниками поліції, а отже зацікавленим у результатах обшуку, оскільки матеріали кримінального провадження не містять таких даних. 
		Твердження сторони захисту про присутність невідомої особи під час обшуку теж перевірялись судами.
		Суди встановили, що допитаний як свідок слідчий СВ Жовківського ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_28 пояснив, що під час проведення обшуку в квартирі деякий час перебував дільничний офіцер поліції Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області , котрий обслуговує адміністративну дільницю, до якої належить вулиця Мідна у м. Львові, якого слідчий особисто запросив. При цьому безпосередньої участі у слідчій дії цей дільничний офіцер поліції не брав, а лише певний час знаходився в квартирі в силу своїх посадових обов`язків, передбачених Інструкцією з організації діяльності дільничних офіцерів поліції, затвердженої наказом МВС України від 28.07.2017 року № 650.
		Крім того, за даним фактом щодо законності дій працівників поліції, ТУ ДБР, розташованого у місті Львові, в межах кримінального провадження № 62020140000000157 від 07.02.2020 здійснювалося досудове розслідування, за наслідками якого 28 лютого 2022 року було винесено постанову про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в діях працівників поліції складу кримінального правопорушення.
		Не заслуговують на увагу й доводи адвокатів про недопустимість протоколу обшуку автомобіля від 05 січня 2018 року через те, що обшук проводився без попереднього дозволу суду, а також у справі відсутній оригінал відеозапису цієї слідчої дії, який не відкривався стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України. 
		За змістом ч.3 ст. 233 КПК України, слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. У такому разі прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого, дізнавача про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу. 
		За матеріалами справи, обшук автомобіля «Фольксваген Гольф» д.н.з. НОМЕР_3 був невідкладним, тому що здійснювався 05 січня 2018 року одразу після безпосереднього переслідування та затримання засуджених за підозрою у вчиненні особливо тяжких злочинів, з метою збереження схоронності речових доказів або будь-яких речей та предметів, які зберегли на собі сліди вчинення злочину та містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час досудового розслідування.
		Після проведення обшуку, слідчий невідкладно звернувся до слідчого судді із клопотанням про дозвіл на проведення обшуку вказаного автомобіля, яке ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 січня 2018 року було задоволено. 
		Таким чином, невідкладний обшук проведений у відповідності до вимог ст. 233 КПК України, легалізований у встановленому законом порядку, а тому доводи захисників про недопустимість як доказу протоколу обшуку автомобіля з цих підстав є необґрунтованими.
		Твердження адвокатів про те, що відеозапис цієї слідчої дії не відкривався стороні захисту є неспроможними та спростовуються матеріалами кримінального провадження у яких міститься інформація про надання стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України доступу до всіх матеріалів досудового розслідування. 
		Посилання скаржників на відсутність у справі оригіналу відеозапису цієї слідчої дії є безпідставними, тому що такий був наданий прокурором та досліджувався судом першої інстанції в судовому засіданні. Крім того, аналогічна інформація зафіксована у протоколі обшуку з фототаблицями.
		Суд неодноразово наголошував, що сторона, яка стверджує про процесуальні порушення, має не лише довести наявність таких порушень, а й обґрунтувати, що ці порушення позначилися або могли позначитися на результаті судового розгляду (до прикладу, рішення ВС у справах № 125/2592/18, №236/4268/18). 
		Твердження адвокатів про недопустимість протоколу пред`явлення особи для впізнання від 14 червня 2018 року теж перевірялись апеляційним судом і не знайшли свого підтвердження. 
		Як встановив апеляційний суд, пред`явлення особи для впізнання за участю свідка ОСОБА_18 проводилося із дотриманням порядку, передбаченого ст.228 КПК України. Перед пред`явленням особи для впізнання у свідка ОСОБА_18 попередньо було з`ясовано чи може він впізнати особу, якій він продав свій автомобіль «Фольксваген Гольф», опитано про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких він бачив цю особу. Під час слідчої дії свідок в присутності понятих повідомив, що впізнав ОСОБА_8 за загальними ознаками зовнішності і чітко вказав на засудженого, як на особу, якій він продав свій автомобіль. Складений за результатами цієї слідчої дії протокол відповідає вимогам ст. 104 КПК України. 
		Доводи захисників про недопустимість протоколу огляду речових доказів від 18 січня 2018 року через те, що, на їх думку, під оглядом обгорілих речей фактично проводилося пред`явлення потерпілому цих речей для впізнання, є надуманими. 
		За змістом частин 3, 4 ст.237 КПК України, для участі в огляді можуть бути запрошені учасники кримінального провадження, в тому числі потерпілий, який при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії має право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу огляду.
		Суди встановили, що огляд речових доказів (обгорілих речей) проводився слідчим у присутності потерпілого ОСОБА_12 , що узгоджується з вимогами ст.237 КПК України. Ця слідча дія мала на меті фіксацію та опис речових доказів, а не встановлення тотожності або відмінності відповідних предметів. 
		Так само недоречними є посилання адвокатів на недопустимість протоколу огляду речового доказу від 05 січня 2018 року - мобільного телефону потерпілого ОСОБА_12 , оскільки цей речовий відкривався стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України, що підтверджено матеріалами кримінального провадження. 
		Стосовно доводів скаржників про те, що місцевий суд не дослідив цей речовий доказ, то згідно ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, подання до суду доказів або клопотань. Втім під час судового розгляду сторона захисту не просила суд його дослідити. 
		Що стосується тверджень адвокатів про те, що місцевий суд у резолютивній частині вироку повинен був визнати винними засудженими за кожним окремим епізодом і призначити покарання, то такі не ґрунтуються на законі, тому що кримінальним законом не передбачено можливості призначення покарання за окремими епізодами злочинної діяльності, відповідальність за які передбачено однією частиною статті КК України. 
		З матеріалів кримінального провадження убачається, що за першим епізодом злочинної діяльності дії ОСОБА_9 та ОСОБА_8 кваліфіковано за ч.2 ст. 187 КК України, а два наступних епізоди відповідають одному і тому самому складу злочину, передбаченому ч. 4 ст. 187 КК України, тобто вони підпадають під дію однієї і тієї ж частини статті закону України про кримінальну відповідальність і повторної кваліфікації не потребують. 
		З аналогічних питань Верховний Суд вже висловлював таку ж позицію у постанові від 11 червня 2019 року (справа № 534/609/16-к). 
		Як на підставу для скасування ухвали апеляційного суду захисники посилаються на порушення апеляційним судом засади безпосередності дослідження доказів. З цього приводу необхідно зазначити таке. 
		Згідно зі ч. 3 ст. 404 КПКУкраїни  суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, при наявності клопотання учасників судового провадження та за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. 
		Виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (ст. 23 КПКУкраїни), апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих сторонами обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження.
		Водночас сторона захисту ні в апеляційній скарзі, ні в ході апеляційної процедури, не просила апеляційний суд повторно дослідити докази і не наводила доводів щодо необхідності цих дій. Крім того, в апеляційній скарзі захисника не було наведено таких порушень, допущених місцевим судом при дослідженні обставин, встановлених під час кримінального провадження, які б вимагали їх повторного дослідження апеляційним судом. 
		При цьому суд апеляційної інстанції не давав іншої оцінки доказам ніж та, яку дав місцевий суд, а погодився з його висновками. Обмежившись у своїй ухвалі аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду, оскільки за наведених обставин повторне дослідження доказів не є обов`язком суду. Сам по собі факт непогодження з висновками суду та оцінкою доказів, не є підставою для їх повторного дослідження.
		 
		 
		 
		Апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, перевірив усі доводи апеляційної скарги сторони захисту, навів в ухвалі змістовні мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. 
		Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, адже в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, тому твердження адвокатів про протилежне теж неприйнятні. 
		Захисники у касаційних скаргах, крім іншого, також висловлюють доводи щодо неповноти судового розгляду, оскаржують фактичні обставини справи та дають власну оцінку доказам.
		Втім, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому згідно приписів ст.433 КПК України не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. 
		Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційних скарг сторони захисту немає.
		У зв`язку із цим та, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити оскаржувані судові рішення без зміни.
		З цих підстав Суд ухвалив:
		Вирок Залізничного районного суду міста Львова від 14 лютого 2025 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 04 липня 2025 року щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників - без задоволення. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1 ОСОБА_34 ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...