Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 440/19044/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; цивільного захисту.
Надіслано судом: 28.05.2026. Зареєстровано: 29.05.2026. Забезпечено надання загального доступу: 29.05.2026.
Дата набрання законної сили: 28.05.2026
Номер судового провадження: К/990/12748/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28 травня 2026 року 
		м. Київ
		 
		справа № 440/19044/23
		адміністративне провадження № К/990/12748/25 
		 
		Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача Радишевської О.Р.,
		суддів: Смоковича М.І., Уханенка С.А.,
		розглянув як суд касаційної інстанції в порядку письмового провадження адміністративну справу № 440/19044/23,
		за позовом першого заступника керівника Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, Полтавської районної військової адміністрації Полтавської області до Відділу освіти Новосанжарської селищної ради Полтавської області, Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито,
		за касаційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10.01.2025, постановлену суддею Шевяковим І.С., та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2025, ухвалену у складі: судді-доповідача Калиновського В.А., суддів Спаскіна О.А. , Мінаєвої О.М.,
		УСТАНОВИВ:
		І. Обставини справи
		Перший заступник керівника Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, Полтавської районної військової адміністрації Полтавської області до Відділу освіти Новосанжарської селищної ради Полтавської області, Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області з вимогами:
		- визнати протиправною бездіяльність Відділу освіти Новосанжарської селищної ради Полтавської області та Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області щодо неприведення у стан готовності захисної споруди цивільного захисту протирадіаційного укриття №62873, що розміщене за адресою: вул. Тараса Шевченка, буд. 1а, село Пологи, Полтавський район, Полтавська область, 39320;
		- зобов`язати Відділ освіти Новосанжарської селищної ради Полтавської області та Новосанжарську селищну раду Полтавського району Полтавської області вжити заходів щодо приведення в належний технічний стан і готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття №62873, що розміщене за адресою: вул. Тараса Шевченка, буд. 1а, село Пологи, Полтавський район, Полтавська область, відповідно до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України №579 від 09.07.2018 "Про затвердження вимог з питань використання та обліку фонду захисних споруд цивільного захисту".
		На обґрунтування позову прокурор зазначив, що на території Новосанжарської територіальної громади обліковується захисна споруда цивільного захисту - протирадіаційне укриття №62873, що розміщене за адресою: вул. Тараса Шевченка, буд. 1а, с. Пологи, Полтавський район, Полтавська область, яке в умовах військової агресії російської федерації проти України через недодержання та порушення балансоутримувачем вимог законодавства України в сфері використання та забезпечення функціонування об`єктів цивільного захисту (захисних споруд) є обмежено готовим до використання за призначенням, через що не здатне забезпечити захист цивільного населення та у разі використання за призначенням може створювати загрозу для життя та здоров`я людей.
		Прокурор зауважував, що відповідачами не забезпечено готовності до використання захисної споруди цивільного захисту №62873, а ГУ ДСНС у Полтавській області, спільно з районною військовою адміністрацією, на які покладено функції контролю за утриманням захисних споруд цивільного захисту, не вжито дієвих і достатніх заходів з метою зобов`язання відповідачів привести захисні споруди до готового стану з метою використання за призначенням, що вказує на бездіяльність указаних органів.
		З урахуванням викладеного, прокурор уважає, що в цій справі є підстави для представництва інтересів держави, відповідно до статті 131-1 Конституції України та статей 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), шляхом пред`явлення відповідного позову.
		Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.01.2025, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2025, позовну заяву залишено без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 240 КАС України. 
		Залишаючи без розгляду позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що з позовом до суду в інтересах держави в особі органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень прокурор може звертатися лише за умови, що такі органи на шкоду інтересам держави не реалізують відповідних повноважень самостійно.
		У цьому контексті суди попередніх інстанцій зазначили, що ДСНС та його територіальні органи наділені правом звертатися до суду лише з позовами про застосування заходів реагування, до яких позов про приведення захисної споруди у належний стан не належить.
		Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що прокурор не міг звернутися із цим позовом в інтересах держави в особі ГУ ДСНС у Полтавській області та / або Полтавської районної військової адміністрації, адже останні як суб`єкти владних повноважень правом пред`являти подібні позови не наділені.
		ІI. Провадження в суді касаційної інстанції
		26.03.2025 до Суду від заступника керівника Полтавської обласної прокуратури надійшла касаційна скарга на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10.01.2025, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2025, у якій скаржник просив указані судові рішення скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		У касаційній скарзі скаржник зазначав про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про відсутність у ГУ ДСНС у Полтавській області та в Полтавської районної військової адміністрації повноважень на звернення до суду з подібним позовом.
		Скаржник зауважував, що Законом України від 06.10.2022 №2655-ІХ (набрав чинності 29.10.2022; далі - Закон № 2655-ІХ) до пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України внесено зміни та передбачено право центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту та його територіальних органів звертатися до адміністративного суду і з інших підстав, визначених законом.
		У цьому контексті скаржник зазначає, що ДСНС та його територіальні органи законом уповноважені здійснювати заходи щодо створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, а також контролю за готовністю зазначених споруд до використання за призначенням. Водночас статтею 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» передбачено, що центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи можуть звертатися до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень.
		Скаржник також зазначає, що питання можливості звернення до суду прокурора в інтересах держави неодноразово розглядалося Великою Палатою Верховного Суду. Зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 викладено висновок про те, що сам факт незвернення до суду уповноваженого органу з позовом свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо захисту інтересів держави, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом.
		За доводами скаржника, суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, викладені у справах № 260/4120/22, № 560/10015/22, адже правовідносини у згаданих справах не є подібними. Указані висновки ґрунтувалися на аналізі повноважень ДСНС у попередній редакції Кодексу цивільного захисту України, яка діяла до 29.10.2022, і не враховували чинних на момент подання позову законодавчих змін щодо розширення переліку підстав для судового захисту інтересів держави у сфері цивільного захисту.
		Зрештою, скаржник зазначає, що, залишаючи позов без розгляду, суди попередніх інстанцій зосередилися на оцінці наявності/відсутності повноважень ДСНС на звернення з подібними позовами й не надали оцінки статусу другого позивача - Полтавської районної військової адміністрації. Суди попередніх інстанцій проігнорували, що, згідно зі статтями 16, 25, 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та статті 15 Закону «Про правовий режим воєнного стану», військові адміністрації наділені повноваженнями та обов`язком здійснювати контроль за станом готовності захисних споруд цивільного захисту на відповідній території.
		Новосанжарська селищна рада Полтавського району Полтавської області у відзиві на касаційну скаргу зазначила, що судами попередніх інстанцій повно та всебічно встановлено обставини, що мають значення для розгляду справи, і правильно застосовано норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин, у зв`язку з чим підстав для скасування їхніх рішень немає.
		Інші учасники справи правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися.
		Касаційна скарга надійшла до Суду 26.03.2025. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Смоковичу М.І., Уханенку С.А.
		Ухвалою Суду від 21.05.2025 відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
		Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подавав.
		ІІІ. Джерела права й акти їхнього застосування
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Умови та особливості звернення до адміністративного суду прокурора визначені статтею 53 КАС України.
		Так, частиною третьою статті 53 КАС України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу (частина четверта статті 53 КАС України).
		У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача(частина четверта статті 53 КАС України).
		За правилами частини сьомої статті 160 КАС України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.
		Відповідно до частини тринадцятої статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху та у разі неусунення указаних недоліків застосовуються приписи пункту 7 частини першої статті 240 КАС України.
		Правові засади організації і діяльності прокуратури України визначені Законом України від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон України «Про прокуратуру»), статтею 1 якого установлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
		Абзацами 1, 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
		Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (абзаци 1, 2 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
		Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзац 3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
		IV. Позиція Верховного Суду
		Аналіз положень частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
		У першому випадку прокурор набуває права на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
		Нездійснення такого захисту проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень, коли він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але, всупереч цим інтересам, за захистом до суду не звертається.
		Водночас здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неефективною.
		Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їхнього захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
		Суд зазначає, що захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той, усупереч закону, не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен зазначити, а суд - перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
		Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17, від 13.05.2021у справі № 806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
		У справі, що розглядається, як на підставу для звернення до суду прокурор посилався на частину третю статті 23 Закону України «Про прокуратуру» й зазначив, що ГУ ДСНС у Полтавській області області як спеціально уповноважений орган на здійснення контролю за утриманням і станом готовності споруд цивільного захисту, спільно з Полтавською районною військовою адміністрацією, не вживають заходів, спрямованих на зобов`язання балансоутримувача привести зазначену захисну споруду у стан готовності.
		Отже, у позовній заяві прокурор зазначив, що суб`єктом владних повноважень, який мав би бути позивачем у цій справі, є ГУ ДСНС у Полтавській області спільно з Полтавською районною військовою адміністрацією. Проте, з огляду на їхню бездіяльність, інтереси держави ними не захищаються, тому із цим позовом звертається саме прокурор.
		Суд зазначає, що питання щодо повноважень прокурора звернутися до суду з відповідним позовом в інтересах держави в особі органу ДСНС уже досліджувалося Верховним Судом у справах № 520/16197/23 та №400/10777/23.
		Як і в цій справі, у справах № 520/16197/23 та № 400/10777/23 прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі одного з територіальних органів ДСНС з позовом до балансоутримувача з вимогами привести захисну споруду у належний стан.
		Як і в цій справі, у справах № 520/16197/23 та № 400/10777/23 прокурор обґрунтовував підставу для представництва інтересів держави бездіяльністю територіального органу ДСНС, який би мав звернутися до суду самостійно як спеціальний орган, до повноважень якого належить контроль за станом захисних споруд.
		У справах № 520/16197/23 та № 400/10777/23 позов також було залишено без розгляду з тих самих мотивів, а саме: відсутності у територіальних органів ДСНС права на звернення до суду з позовами щодо приведення захисних споруд у стан готовності, що виключає подання таких позовів прокурором в особі територіального органу ДСНС.
		Схожими у цій справі та у справах № 520/16197/23 та № 400/10777/23 також були доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. У справі № 520/16197/23 прокурор наполягав на тому, що територіальні органи ДСНС з прийняттям Закону України від 06.10.2022 №2655-IX, яким внесено зміни до пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України, уповноважені звертатися до адміністративного суду з позовами, що випливають з їхньої компетенції.
		У постановах від 23.01.2025 у справі № 520/16197/23 та від 30.01.2025 у справі № 400/10777/23 Верховний Суд, проаналізувавши законодавчі положення щодо обсягу повноважень ДСНС у питанні реалізації державної політики щодо створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, дійшов висновку, що законодавець у відповідних профільних нормативно-правових актах не наділив ДСНС правом на звернення до суду із позовом щодо приведення у стан готовності захисних споруд та, відповідно, правом на оскарження бездіяльності балансоутримувачів щодо допущеного неналежного стану таких захисних споруд.
		Як зазначив Верховний Суд у постанові від 30.01.2025 у справі № 400/10777/23, відносини, пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту урегульовані Кодексом цивільного захисту України, яким, зокрема, також визначено і повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов`язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.
		 
		Відповідно до частини восьмої статті 32 Кодексу цивільного захисту України (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється суб`єктами господарювання, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.
		Частиною п`ятнадцятою статті 32 Кодексу цивільного захисту України установлено, що контроль за створенням фонду захисних споруд цивільного захисту, готовністю його об`єктів до використання за призначенням забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та його територіальні органи спільно з місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
		Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування повноважень між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту» від 21.04.2022 №2228-IX із Кодексу цивільного захисту України виключено статтю 67 «Повноваження центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки».
		Водночас указаним Законом Кодекс цивільного захисту України доповнено статтею 17-1 «Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту», згідно з пунктами 16, 48, 51 якої такий суб`єкт владних повноважень:
		- реалізує державну політику з питань створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення обліку таких споруд (пункт 16 статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України);
		- звертається до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей (пункт 48 Кодексу цивільного захисту України);
		- перевіряє стан дотримання вимог законодавства у сфері цивільного захисту та складає відповідні акти (пункт 51 Кодексу цивільного захисту України).
		Санкції за порушення вимог законодавства з питань техногенної та пожежної безпеки визначені статтею 68 Кодексу цивільного захисту України, відповідно до частини першої якої посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, у разі порушення вимог законодавства з питань техногенної та пожежної безпеки, у тому числі невиконання їх законних вимог, зобов`язані застосовувати санкції, визначені законом.
		У разі встановлення порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, що створює загрозу життю та здоров`ю людей, посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, звертаються до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, споруд, окремих приміщень, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту у порядку, встановленому законом (частина друга статті 68 Кодексу цивільного захисту України).
		З 29.10.2022 набрали чинності норми Закону України від 06.10.2022 №2655-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності», яким пункт 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України після слів «адміністративного суду щодо» доповнено словами «допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»), а також щодо», а після слів «здоров`ю людей» - словами «з інших підстав, визначених законом».
		Незважаючи на вказані зміни у Кодексі цивільного захисту України, положення статті 68 Кодексу цивільного захисту України та аналогічні норми Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року №1052 ( далі - Положення № 1052 ) залишилися незмінними.
		На час виникнення спірних правовідносин механізм створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту (далі - захисні споруди), у тому числі споруд подвійного призначення та найпростіших укриттів, та ведення його обліку визначався Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 №138 (далі - Порядок №138).
		За визначенням, наведеним у пункті 3 Порядку №138, балансоутримувачі захисних споруд - це власники, користувачі, юридичні особи, на балансі яких перебувають захисні споруди (у тому числі споруди, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації); а утримання захисних споруд - це комплекс заходів організаційного, матеріально-технічного, інженерного, фінансового та іншого характеру, що спрямовані на забезпечення готовності захисних споруд до використання за призначенням.
		Згідно з пунктом 12 Порядку №138 здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує ДСНС разом з відповідними центральними органами виконавчої влади, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідно до вимог законодавства.
		Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) установлені Законом України від 05.04.2007 № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон №877-V).
		Саме в цьому Законі наведені види та форми заходів державного контролю, зокрема у вигляді планових і позапланових заходів, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом (стаття 1 Закону №877-V).
		Проте самостійне звернення до суду органу ДСНС з вимогами до суб`єкта господарювання як захід контролю Законом № 877-V не передбачено.
		Аналогічний висновок Верховним Судом сформовано і в постанові від 23.01.2025 у справі № 520/16197/23, у якій Суд указав, що на відміну від попередньої редакції норми статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України її чинна редакція (з 29.10.2022) передбачає право ДСНС на звернення до суду також і з інших підстав, визначених законом.
		За висновком Верховного Суду, коло правовідносин, у яких територіальний орган ДСНС може бути позивачем, хоча і розширилося, проте потребує чіткої кореляції із положенням закону, який би передбачив відповідний випадок, за якого ДСНС може подати до суду позовну заяву. 
		У контексті викладеного, Верховний Суд звернув увагу на загальні вимоги до здійснення державного нагляду (контролю), передбачені статтею 4 Закону №877-V, відповідно до частини четвертої якої орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).
		Виключно законами встановлюються:
		- органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності;
		- види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю);
		- повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг;
		- вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності;
		- спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю);
		- санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.
		Указані норми, за висновком Верховного Суду, також визначають прямий зв`язок між законодавчим положенням і повноваженням контролюючого органу здійснювати той чи інший вид державного нагляду за діяльністю суб`єктів господарювання.
		Аналогічні висновки щодо відсутності у ДСНС, а, як наслідок, і в прокурора в особі ДСНС повноважень на звернення до суду з позовом до балансоутримувача захисної споруди щодо приведення її у належний стан були викладені Верховним Судом також у постановах від 24.01.2025 у справі № 520/13228/23, у справі № 520/30126/23, від 30.01.2025 у справі № 560/17801/23, від 30.01.2025 у справі № 400/4928/22, від 30.01.2025 у справі №420/22304/23, від 29.01.2026 у справі № 640/20225/22.
		Таким чином, повертаючись до обставин цієї справи, Суд на підставі аналізу зазначених норм законодавства та висновків Верховного Суду, викладених у справах № 520/16197/23 та №400/10777/23 та інших, констатує, що Кодекс цивільного захисту України не передбачає повноважень територіального органу ДСНС на звернення до суду із заявленими позовними вимогами.
		Верховний Суд також уже вирішував справи, у яких поряд із територіальним органом ДСНС як орган, в особі якого прокурор подає позов, було зазначено також районну державну адміністрацію (районну військову адміністрацію).
		Зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.01.2025 у справі №420/22304/23, від 27.02.2025 у справі № 420/17642/22 та від 19.03.2025 у справі №420/25964/23 зазначено, що зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначено Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII).
		Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 389-VIII на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.
		На виконання Закону №389-VIII для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, Президентом України видано Указ від 24.02.2022 № 68/2022 «Про утворення військових адміністрацій», згідно із пунктом 1 якого утворено Полтавську обласну військову адміністрацію. Пунктом 2 цього Указу передбачено утворити на базі існуючих районних державних адміністрацій відповідні районні військові адміністрації. У зв`язку з утворенням районних військових адміністрацій відповідні районні державні адміністрації та голови таких адміністрацій набувають статусу відповідних районних військових адміністрацій та начальників таких військових адміністрацій.
		Статтею 15 Закону № 389-VIII визначено повноваження військових адміністрацій.
		Частиною першою статті 15 Закону № 389-VIII передбачено, що військові адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про критичну інфраструктуру», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
		У силу вимог пункту 8 частини третьої статті 15 Закону № 389-VIII районна, обласна військові адміністрації здійснюють на відповідній території повноваження, віднесені до їхньої компетенції цим Законом, а також у разі прийняття Верховною Радою України за поданням Президента України рішення, передбаченого частиною третьою статті 10 цього Закону, або у разі тимчасової окупації або оточення адміністративного центру області повноваження із: прийняття рішень про звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів.
		Стаття 15 Закону №389-VIII містить вичерпний перелік повноважень, наданих військовим адміністраціям, повноваження на звернення до суду із позовними вимогами про зобов`язання вчинити дії, спрямовані на приведення у стан готовності захисної споруди цивільного захисту у цій статті відсутні.
		За таких обставин обласна / районна військова адміністрація не є особою, якій належить право вимоги за позовом до суб`єкта господарювання про визнання протиправною бездіяльності щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту та про зобов`язання вчинити відповідні дії.
		Доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 15.10.2019 у справі №903/129/18 та Великої Палати Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №910/3486/18, Суд відхиляє, адже вони не стосуються можливості звернення до суду в особі ДСНС із вимогами, що стосуються приведення в готовність захисних споруд за чинного правового регулювання.
		Водночас посилання судів попередніх інстанцій на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 03.08.2023 у справі №260/4120/22, від 11.08.2023 у справі №560/10015/22, від 09.09.2023 у справі №260/4044/22, від 21.12.2023 у справі №400/4238/22, від 21.02.2024 у справі № 580/4578/22, від 14.11.2024 у справі №160/14510/22, у частині представництва прокурора інтересів держави в особі органу ДСНС, не суперечить сформованій практиці Верховного Суду у цій категорії справ.
		З огляду на викладене, прокурор у позовній заяві визначив органи, в особі яких він звернувся до суду та захищає інтереси держави, які не мають самостійного права на звернення із цим позовом, тобто не може набути статусу позивача.
		За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про наявність підстав для залишення позову без розгляду.
		Положеннями частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими і такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни судових рішень судів попередніх інстанцій відсутні.
		VII. Судові витрати
		Ураховуючи результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
		Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення.
		Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10.01.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2025 залишити без змін. 
		Судові витрати не розподіляються.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		Суддя-доповідач: О. Р. Радишевська
		 
		Судді: М.І. Смокович
		 
		С.А. Уханенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...