Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 644/5964/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про визначення місця проживання дитини.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 03.06.2026. Забезпечено надання загального доступу: 04.06.2026.
Дата набрання законної сили: 01.06.2026
Номер судового провадження: 61-6833ск26

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		УХВАЛА 
		 
		01 червня 2026 року 
		м. Київ 
		 
		справа № 644/5964/24 
		провадження № 61-6833ск26 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., 
		 
		розглянувши касаційну скаргу касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Харкова від 01 грудня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання дітей з одним із батьків та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з батьком, 
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		У липні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання дітей з одним із батьків, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визначити місце проживання сина ОСОБА_3 та дочок ОСОБА_4 і ОСОБА_5 разом із нею. 
		 
		У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , у якому просив визначити місце проживання неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом із ним. 
		 
		Шевченківський районний суд міста Харкова рішенням від 01 грудня 2025 року позов ОСОБА_2 задовольнив. 
		 
		Визначив місце проживання неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 разом із матір`ю ОСОБА_2 . 
		 
		У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовив. 
		 
		Стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 211,20 грн судового збору та 36 800,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. 
		 
		Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що зібраними у справі доказами підтверджено, що діти тривалий час проживають разом із матір`ю, за місцем їх проживання створені належні умови для виховання, розвитку та забезпечення повсякденних потреб дітей, а ОСОБА_2 належним чином виконує свої батьківські обов`язки, бере активну участь у навчанні, медичному забезпеченні та розвитку дітей. 
		 
		Отже, визначення місця проживання дітей разом із матір`ю найбільше відповідає їхнім інтересам, з урахуванням віку дітей, сталих соціальних зв`язків, фактичних умов проживання та ставлення кожного з батьків до виконання батьківських обов`язків. 
		 
		Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визначення місця проживання дітей разом із батьком. 
		 
		Також суд першої інстанції, керуючись статтею 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), вирішив питання про розподіл судових витрат та стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір і витрати на професійну правничу допомогу. 
		 
		Харківський апеляційний суд постановою від 21 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Харкова від 01 грудня 2025 року - без змін. 
		 
		Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції є правильними, ґрунтуються на належних і допустимих доказах, яким надано належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права. 
		 
		20 травня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 01 грудня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити первісний позов ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з матір`ю, а всі витрати щодо сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу покласти на ОСОБА_2 . 
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі з огляду на таке. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження або про відмову у відкритті касаційного провадження. 
		 
		Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		 
		У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми процесуального права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. 
		 
		Касаційну скаргу заявник обґрунтовує тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно поклали на нього витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу, незважаючи на те, що у позовній заяві та заявах про зміну й збільшення позовних вимог представник ОСОБА_2 просив покласти такі витрати на позивача. 
		 
		Касаційна скарга не містить доводів щодо незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями в частині вирішення первісного та зустрічного позовів по суті, а фактично зводиться виключно до незгоди заявника з розподілом судових витрат, здійсненим судами попередніх інстанцій. 
		 
		Водночас такі доводи не свідчать про неправильне застосування судами норм процесуального права. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови у позові - на позивача. 
		 
		Суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, виходили з результатів розгляду справи та вимог статті 141 ЦПК України. 
		 
		Сам собою зміст прохальної частини позовної заяви та інших поданих представником позивача заяв не позбавляє суд права вирішити питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог процесуального закону та результатів вирішення спору. 
		 
		Посилання заявника на принцип диспозитивності та практику Верховного Суду щодо розгляду справ у межах заявлених позовних вимог також не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права. 
		 
		Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. 
		 
		Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)). 
		 
		Натомість питання розподілу судових витрат не є предметом позову у розумінні наведених висновків Великої Палати Верховного Суду, а є процесуальним питанням, яке суд зобов`язаний вирішити під час ухвалення рішення відповідно до статті 141 ЦПК України. 
		 
		Разом із тим у цій справі питання щодо предмета чи підстав позову не є спірним, а суди попередніх інстанцій не виходили за межі заявлених позовних вимог. 
		 
		Доводи касаційної скарги фактично стосуються виключно незгоди заявника з розподілом судових витрат, здійсненим судами попередніх інстанцій. 
		 
		Водночас вирішення питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України є процесуальним обов`язком суду та здійснюється залежно від результатів вирішення спору. 
		 
		Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, як розподілити між сторонами судові витрати (постанова Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 910/12731/22). 
		 
		Сам собою зміст прохальної частини позовної заяви чи заяв про зміну або збільшення позовних вимог щодо покладення судових витрат на позивача не змінює предмета чи підстав позову та не позбавляє суд повноважень вирішити питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог процесуального закону. 
		 
		Отже, наведені у касаційній скарзі доводи не свідчать про те, що суд апеляційної інстанції застосував норми процесуального права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. 
		 
		Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного у касаційній скарзі, а суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або якщо Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від відповідного висновку). 
		 
		Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, залежить від особливостей процесуального характеру, а вимоги до прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими, ніж для звичайної апеляційної скарги (рішення у справах «Levages Prestations Services v. France», «Brualla Gomez de la Torre v. Spain»). 
		 
		Отже, зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав висновки щодо застосування норм процесуального права, які регулюють порядок розподілу судових витрат, а суд апеляційної інстанції переглянув справу відповідно до таких висновків та вимог статті 141 ЦПК України. 
		 
		Наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права чи відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах. 
		 
		Керуючись статтями 260, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суду складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		УХВАЛИВ: 
		 
		Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Харкова від 01 грудня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання дітей з одним із батьків та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з батьком. 
		 
		Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу. 
		 
		Ухвала оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Судді:Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...