Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 946/1898/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти правосуддя; Ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 03.06.2026. Забезпечено надання загального доступу: 04.06.2026.
Дата набрання законної сили: 28.05.2026
Номер судового провадження: 51-467км25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023166150000042

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		28 травня 2026 року
		м. Київ
		справа № 946/1898/23
		провадження № 51-467 км 25
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю: 
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора ОСОБА_5 ,
		захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
		засудженої ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 липня 2023 року й вирок Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023166150000042, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки й зареєстрованої в АДРЕСА_1 , жительки АДРЕСА_2 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18 липня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 389 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік і на підставі ст. 75 цього Кодексу звільнено від його відбування з випробуванням з іспитовим строком 1 рік і покладанням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.
		Одеський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалив у цій частині новий вирок від 20 листопада 2024 року, яким призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 389 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України апеляційний суд приєднав невідбуту частину покарання за вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 жовтня 2022 року у виді громадських робіт на строк 200 годин, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 72 КК України становить 25 днів обмеження волі, і призначив ОСОБА_7 остаточне покарання за сукупністю вироків у виді обмеження волі на строк 1 рік 25 днів. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.
		ОСОБА_7 визнано винуватою в тому, що вона, будучи засудженою за вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 жовтня 2022 року за ч. 1 ст. 190 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин, будучи обізнаною про зобов`язання виконати це покарання, незважаючи на неодноразові профілактичні бесіди та попередження, проведені Ізмаїльським міськрайонним відділом філії державної установи «Центр пробації» в Одеській області, роз`яснення умов та попередження про кримінальну відповідальність за ухилення від відбування цього покарання, маючи реальну можливість його виконати, умисно ухилилася від його відбування, не виконавши це покарання в повному обсязі.
		Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і закрити провадження. Обґрунтовуючи свою позицію, зазначає, що після набрання чинності Закону України від 18 липня 2024 року № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області ухвалою від 11 вересня 2024 року на підставі ч. 2 ст. 74 КК України звільнив ОСОБА_7 від покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин, призначеного їй за вироком від 14 жовтня 2022 року за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, у зв`язку з усуненням караності діяння, за яке вона була засуджена. Ці обставини, на думку захисника, тягнуть декриміналізацію діяння засудженої, пов`язаного з ухиленням від відбування цього покарання. Вважає, що апеляційний суд, не відреагувавши на відповідні доводи сторони захисту під час перегляду вироку місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора, ухвалив незаконне судове рішення.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Під час касаційного розгляду засуджена ОСОБА_7 і її захисник ОСОБА_6 просили задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
		Прокурор ОСОБА_5 вважала, що з огляду на звільнення засудженої від покарання у виді громадських робіт, призначеного за попереднім вироком, необхідно виключити з вироку апеляційного суду рішення про застосування положень ст. 71 КК України, задовольнивши частково касаційну скаргу захисника. Решту доводів прокурор вважала необґрунтованими.
		Мотиви Суду
		Частиною 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
		За правилами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 зазначає, що притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт є незаконним, оскільки її було звільнено від цього покарання у зв`язку з усуненням караності діяння, за яке вона була засуджена. Ці твердження Суд відхиляє з огляду на таке.
		Засудженим у кримінальному провадженні є обвинувачений, обвинувальний вирок щодо якого набрав законної сили (ч. 2 ст. 43 КПК України). Саме наявність такого вироку є підставою застосування до особи від імені держави заходів примусу, які полягають у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, що становить зміст покарання (ст. 50 КК України).
		Відповідно до ч. 5 ст. 52 КК України ухилення від покарання, призначеного вироком суду, має наслідком відповідальність, передбачену статтями 389 та 390 цього Кодексу.
		Так, диспозицією ч. 2 ст. 389 КК України визначено, що кримінально караним, серед іншого, є ухилення засудженого від відбування покарання у виді громадських робіт.
		Суспільна небезпечність ухилення від покарання проявляється в тому, що не досягається мета покарання - кара та виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		З огляду на вказану норму закону, до кримінальної відповідальності може бути притягнутий засуджений за факт ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт, яке полягає в допущенні ним порушень, визначених у ч. 3 ст. 40 КВК України. Склад цього кримінального правопорушення - формальний, оскільки з моменту вчинення засудженим будь-якого діяння, спрямованого на ухилення від виконання обов`язку відбути (виконати) покарання, кримінальне правопорушення визнається закінченим і набуває триваючого характеру.
		У цьому кримінальному провадженні судами попередніх інстанцій установлено, що за вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 жовтня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, до покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин. Цей вирок набрав законної сили 26 листопада 2022 року та в установленому КПК порядку звернений до виконання.
		Однак ОСОБА_7 , будучи обізнаною про порядок та умови відбування вказаного покарання, ухилилася від його відбування, про що 16 лютого 2023 року було повідомлено правоохоронним органам згідно з вимогами ч. 2 ст. 40 КВК України. Тому суди дійшли правильного висновку про наявність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України.
		Оспорюючи цей висновок суду, захисник ОСОБА_6 в касаційній скарзі зазначає, що після набрання чинності Закону України від 18 липня 2024 року № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області ухвалою від 11 вересня 2024 року на підставі ч. 2 ст. 74 КК України звільнив ОСОБА_7 від покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин, призначеного їй за вироком від 14 жовтня 2022 року за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, у зв`язку з усуненням караності діяння, за яке вона була засуджена. Ця обставина, на думку захисника, унеможливлює притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за ухилення від відбування вказаного покарання. Проте його доводи не ґрунтуються на законі України про кримінальну відповідальність і фактичних обставинах кримінального провадження.
		Так, положеннями ч. 2 ст. 74 КК України передбачено, що особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання. 
		Із фактичних обставин цього кримінального провадження випливає, що ОСОБА_7 станом на 16 лютого 2023 року ухилилася від відбування покарання у виді громадських робіт, призначеного їй за вироком суду від 14 жовтня 2022 року. Надалі під час виконання вказаного вироку набрав чинності згаданий вище Закон, яким усунуто караність діяння, за яке вона була засуджена. Однак, усупереч твердженням захисника, це не потягло визнання незаконним цього вироку або призначеного за ним покарання у виді громадських робіт, як і не усунуло обов`язковості виконання цього вироку в частині призначеного покарання з моменту набрання ним законної сили до звільнення засудженої від цього покарання ухвалою суду від 11 вересня 2024 року у справі № 946/6943/22 на підставі ч. 2 ст. 74 КК України. Тому доводи захисника про усунення караності незаконних дій ОСОБА_7 щодо ухилення від покарання, вчинених до звільнення її від цього покарання є неприйнятними.
		Разом із тим, з огляду на викладені обставини суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність під час призначення ОСОБА_7 покарання за сукупністю вироків.
		Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України передбачено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
		Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
		Відповідно до правового висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеного в постанові від 06 грудня 2021 року (справа № 243/7758/20, провадження № 51-113 кмо 21), для застосування закріплених у ч. 1 ст. 71 КК України правил призначення покарання за сукупністю вироків законодавець визначає сукупність двох обов`язкових умов, що мають бути встановлені в їх нерозривній єдності: перша стосується моменту вчинення нового кримінального правопорушення засудженим - «після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання» за попереднім вироком; друга - наявності невідбутої частини покарання (основного та/або додаткового) за попереднім вироком на момент призначення судом покарання за новим вироком.
		Відсутність хоча б однієї з указаних умов виключає можливість застосування положень ч. 1 ст. 71 КК України під час вирішення питання про призначення покарання за новим вироком.
		Так, судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_7 , будучи засудженою за вироком від 14 жовтня 2022 року ч. 1 ст. 190 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин, до повного відбуття цього покарання вчинила нове кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 389 КК України.
		Під час перегляду вироку місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора суд апеляційної інстанції встановив, що на момент ухвалення вироку місцевого суду ОСОБА_7 не відбула призначене їй покарання за попереднім вироком, тому скасував цей вирок в частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок, за яким застосував положення ст. 71 КК України і призначив їй покарання за сукупністю вироків.
		Однак суд апеляційної інстанції не врахував доводів сторони захисту, викладених у запереченні на апеляційну скаргу прокурора, про те, що після ухвалення вироку місцевого суду засуджену було звільнено від покарання за попереднім вироком відповідно до згаданої вище ухвали від 11 вересня 2024 року у справі № 946/6943/22.
		Отже, з огляду на те, що на момент ухвалення апеляційним судом нового вироку у ОСОБА_7 була відсутня невідбута частина покарання за попереднім вироком, призначення їй остаточного покарання відповідно до ст. 71 КК України є безпідставним.
		Тому зважаючи на допущене порушення, передбачене п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України, у вирок апеляційного суду необхідно внести зміни, виключивши з нього рішення про застосування положень статей 71, 72 КК України.
		Враховуючи зміст доводів і вимог касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню.
		Керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		у х в а л и в :
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.
		Вирок Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року щодо ОСОБА_7 змінити в частині призначеного покарання.
		Виключити з указаного вироку рішення про призначення ОСОБА_7 остаточного покарання за сукупністю вироків на підставі ч. 1 ст. 71 КК України із застосуванням правил, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 72 цього Кодексу, з урахуванням покарання, призначеного за вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 жовтня 2022 року у виді громадських робіт на строк 200 годин.
		Вважати ОСОБА_7 засудженою за ч. 2 ст. 389 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
		У решті судові рішення залишити без змін.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...